Сценарій виховного заходу до 9 травня "Дідусеві нагороди"

Виховна година до  9 травня «Дідусеві нагороди»

 МЕТА: закріпити знання учнів про події Великої Вітчизняної війни, про те горе, яке принесла ця війна людям, виховувати пошану до загиблих у роки Великої Вітчизняної війни, до їх подвигів, любов до рідної Батьківщини, вчити патріотизму.

Ведучий: Щороку в травні ми відзначаємо День Перемоги. Дорогою ціною заплатив народ за участь у найстрашнішій за всю світову історію війні 1941 – 1945 рр. Не щезне в пам’яті людській, не йде в забуття великий подвиг і велика трагедія нашого народу – його битва, його перемога над фашистами. Можна по-різному ставитися до Великої Вітчизняної війни, по-різному її називати, але хіба можна забути тих, хто поліг у боях, хто віддав своє життя для щастя інших. Літературно-музична композиція присв'ячена пам’яті Другої Світової війни – це лише маленька часточка великої данини пошани полеглим.

Ведучий: Мільйонам людей назавжди врізався в пам’ять перший день Великої Вітчизняної війни. 22 червня 1941 року вся країна відпочивала після трудового тижня. По вулицях у білих платтях і світлих костюмах прогулювалися вчорашні школярі, мріючи про майбутнє доросле життя. Одні уявляли своє навчання в інститутах, інші — роботу на великих будівництвах країни, дівчатка приміряли образ дружин і матерів, хлопчики — захисників Батьківщини. Жоден з них не знав, що в ту хвилину, коли всю країну почали зігрівати жаркі промені літнього сонця, авіація фашистської Німеччини завдавала перших бомбових ударів по кордонах Радянського Союзу. Хтось так і не прокинувся того ранку, хтось був розбуджений гуркотом літакових двигунів і встиг зрозуміти, що щасливе, мирне життя великої країни закінчилося. Мирний день відпочинку, обернувся довгими роками страждань.

І ведучий: Вороги! Вони напали, як нападають боягузи – вночі.

Із заяви Радянського уряду 22 червня 1941 року: «Сегодня, в 4 часа утра, без предъявления каких-либо требований к Советскому Союзу, без объявления войны, немецкие войска напали на нашу страну, атаковали наши границы во многих местах и подвергли бомбардировке с самолётов наши города — Житомир, Киев, Севастополь, Каунас и некоторые другие.»

ІІ ведучий

Тривала війна за свободу 1418 днів і ночей. За перші три тижні кровопролитних битв ворог просунувся на 300–600 км у глиб території Радянського Союзу.

Багато військових показали приклади небаченої мужності і дійсного патріотизму: льотчик Микола Гастелло направив свій палаючий літак у саму гущавину фашистських літаків. Відважний капітан навіть в останні секунди свого життя вів боротьбу з ворогами.

ІІ ведучий

У 1941 році почалася героїчна епопея оборони Ленінграда, 5 місяців тривала оборона півострова Ханко, 2 місяці тривала Смоленська битва, 71 день оборонявся Київ, 73 — Одеса. 30 жовтня почалася облога Севастополя, яка продовжувалася 250 днів.

І ведучий

У другій половині 1942 року основні битви перенеслися в межиріччі Волги і Дона, де розвернулася гігантська Сталінградська битва, що не мала аналогів за всю попередню історію воєн та битв. Кровопролитні бої продовжувалися вдень і вночі протягом шести з половиною місяців.

ІІ ведучий

Все робилося для фронту, для перемоги. До верстатів ставали люди похилого віку, жінки, діти. Голодні, погано вдягнені, з червоними від недосипання і горя очима, вони стояли на своєму робочому місці по декілька діб, уважаючи це за свій рубіж оборони.

І ведучий

5 серпня 1943 року небо над Москвою вперше після початку Великої Вітчизняної війни осяялося вогнями артилерійського салюту. Так Радянський Союз дізнався про перемогу в Курській битві.

ІІ ведучий

Тільки в період із середини 1942 року по початок 1944 радянські війська пройшли з боями від 500 до 1300 км і звільнили майже половину окупованої німцями території держави.

І ведучий

Фашисти пройшли всю Європу, покоривши її. У них були тисячі гармат, літаків і танків. Вони розстрілювали, вішали, спалювали, вбивали дідів і жінок, дітей і ранених. Вороги рахували, що таким же легким буде їх шлях і по нашій Батьківщині. Але вони помилились.

ІІ ведучий: Фронт проходив повсюди – в далекому тилу і на передовій. Воювали всі – чоловіки і жінки.

Великий тягар ліг на тендітні жіночі плечі. У війни не жіноче обличчя. Адже скільки жінок, зовсім юних дівчат виносили на своїх тендітних плечах поранених, збивали ворожі літаки, були снайперами, виконували чоловічу роботу в тилу ворога.

І ведучий: А скільки матерів, сестер, коханих чекали і не дочекалися своїх синів, братів, чоловіків. У народі недаремно кажуть, що час не владний над материнським горем. І скільки б не минуло років і десятиліть від того недільного ранку, коли пролунало страшне слово «війна», вони ніколи не принесуть спокою матерям, діти яких віддали найдорожче – життя у боротьбі з фашистськими загарбниками.

Вийшла в степ

Мати посивіла,

Виплакала очі від журби вона,

Біля квітів маку стала, заніміла,

І згадалась знову матері війна...

І почула голос сина над житами –

То зітхала мати; то вогонь палав:

“Я прийшов до тебе, я вернувся, мамо,

Я своєю смертю смерть потоптав.

На моїй могилі нині квітів море,

Ти в думках до мене линеш з далини,

І твоє невтішне материнське горе –

То прокляття вічне паліям війни”.

ІІ ведучий: Мільйони людей забрала Велика Вітчизняна війна. Це важко усвідомити. Смерть однієї людини – це трагедія. А коли мільйони... Загиблим не болить. У живих продовжують кровоточити рани: у ветеранів, які втратили своїх друзів-однополчан, рідних і близьких, душі, які простріляні похоронками, у рано посивілих дітей війни, які не побачили своїх батьків і пережили пекло окупації.

Ніхто не забутий,

На попіл ніхто не згорів:

Солдатські портрети

На вишитих крилах пливуть...

І доки є пам’ять в людей

і живуть матері,

Допоки й сини, що спіткнулись

об кулі, живуть.

Я вічно буду проклинать годину

І день, коли розпочалась війна.

В моїм краю вам не знайти людину.

Якої б не торкнулася вона.

І ведучий: День і ніч сіяли смерть фашисти на нашій землі.

Руйнували міста і села, грабували, вивозили в рабство тисячі людей. 310 українських сіл спалено фашистами і серед них 107 волинських.

Пам’ять стає на чати,

Брови, як тінь ...

Що таке чорне лихо –

Знає Волинь!

Знає і не забуде

Вічно вона,

Як лютувала смертю клята війна.

Дико дотла косила в хижім вогні,

Клала в покоси димом ночі і дні.

ІІ ведучий: Спалені села. Це наша трагедія і незгасна біль. Це одна з найбільших ран краю. Карателі убивали, мовби жито косили. Убивали всіх, щоби в один ворох класти, щоби спалити воднораз. Серед них – Кортеліси, де фашисти знищили 2875 жителів, дотла спаливши село.

Війна нагадує про себе тисячами обелісків і братських могил. Вони – святиня нашої пам’яті.

Чистого неба зірниця

В кожне вікно заглядає,

Мирного лану пшениця

Пісню вечірню гойдає.

В наші серця прилітають

Луни далекого грому.

Хлопці в степу спочивають, -

Не повернулись додому.

Мало зозулі кували

Тим юнакам перед боєм,

Світ від чуми врятували,

Нас захистили собою.

Схиляємо голови низько,

Щоб шану героям – солдатам віддать.

На вічних постах стоять обеліски,

В полях обеліски стоять.

ІІ ведучий: Золотими літерами вписані вони в Книзі вічної слави. Їх імена викарбувані на мармурових плитах, що встановлені на братській могилі. Над братською могилою височить пам’ятник молодого солдата в бронзі з автоматом у руках, який оберігає вічний сон своїх побратимів. Схилимо голову перед світлою пам’яттю тих, хто віддав своє життя, увійшовши у безсмертя. Вшануємо їх хвилиною мовчання.

І знов біля братської тихо стою,

І спогад приходить, мов тихе зітхання.

Пливе, наче вічність, здобута в бою,

Хвилина мовчання.

Натягнуті нерви, немов тятива,

Пронизує пам’ять скорбота прощання,

І сумно згасає і тяжко сплива

Хвилина мовчання.

І подвиги мужні і дружнє плече...

І роки надій, перемог сподівання...

І серце сльозою нараз опече

Хвилина мовчання.

Встають побратими, відважні бійці...

І знов закипає та битва остання...

Вона, як сивини, вона, як рубці,

Хвилина мовчання.

І ведучий: І сьогодні ми з глибокою вдячністю і шаною згадуємо солдатів Великої Вітчизняної, які подарували нам ціною неймовірно важкого ратного подвигу, ціною власного життя ось це неоціниме багатство – щастя жити і рости під мирним небом.

Давно останній бій затих...

Над болем всіх утрат тяжких

Не меркне сяєво звитяг,

Не меркне ваш багряний стяг.

Вогнем сердець палили тьму,

Ви не здалися – і тому крізь дим,

Крізь хуги вогневі

Живими бачать вас живі.

ІІ ведучий: Чим далі відсувається від нас минуле, тим гостріший тягар спогадів, тягар втрат. І тим дорожчі є для всіх нас сьогоднішні ветерани – живе втілення подвигу, якому немає рівних у світі. І дуже важливо, щоб у метушні свого буття ми не забули їхні подвиги, відчували свою глибоку шану до покоління фронтовиків. 73 років минуло, як відгримів останній бій, а стукає, б’є він у свідомість, хвилює серця ветеранів. Хто бачив смерть в обличчя, той знає справжню ціну життя і той завжди несе в собі відлуння війни.

Ветерани війни – це люди, які вистояли у ті страшні роки і здобули перемогу. Ветерани – це совість нашого століття. З кожним роком їх стає все менше.

І Ведучий

Я бачила не раз, як плакав ветеран –

Не від ран, не від ран, незагоєних ран...

Плакав тихо, без сліз – мов його в тім вина,

Що могил стільки братських лишила війна.

Може, очі сльозить гіркий спогадів дим?

Може, в братській могилі його побратим?

Бо у день лихоліття піднявся на бій

І фашисту сказав: “Геть, поганцю, не смій!”

Ким він був цей солдат?

Чий він син? Чий він брат?

Українець, грузин, білорус чи литвин?

Хто чекає його, не втрачаючи сил?

Не від ран, що на тілі –

Від пам’яті ран

Біля братських могил втре сльозу ветеран.

ІІ ведучий: Мир дорогий і близький кожному. Нині він став найбільшою людською цінністю, і це усвідомлюють дедалі більше людей на землі.

У нашій країні 73-а мирна весна. Мир дому нашому, мир нашим селам, полям, садам, рікам, озерам, берізкам і тополям, сівачам, що поле плужать і творять хліб, ясному небу високому!

І ведучий

Пам’ятайте! Через роки! Через віки – пам’ятайте про тих, хто вже не прийде! Схилимо голови перед пам’яттю тих, хто віддав своє життя в ім’я врятування рідної землі. За її мир і спокій полягли мільйони! Війні не бути! Нехай панує мир! І ми про це подбаємо!. Ніхто не забутий, ніщо не забуто!

Сльоза зорі стоїть над обеліском,

Сховавши клопоти людські і сни.

Сьогодні треба поклонитись низько всім,

Усім, хто не прийшов з війни!