Мета: розширити знання учнів про історичні події афганської війни; виховувати повагу і шану до воїнів-інтернаціоналістів, до трагічної сторінки нашої історії; розповісти про односельчан, що служили в Афганістані, віддати данину пам'яті полеглим воїнам-афганцям.
1-й ведучий: Доброго дня всім присутнім у цій залі. Сьогодні ми зібралися, аби вшанувати пам’ять воїнів-інтернаціоналістів афганської війни.
Офіційно афганська війна тривала з 25 грудня 1979 року до 15 лютого 1989 року.
2-й ведучий 15 лютого 1989 року для багатьох став днем, коли скінчився рахунок втратам наших солдатів, службовців. Важкий, сумний підсумок. Багато матерів і батьків не дочекалися своїх синів, котрі не сказали - «Мамо, я живий...».
1-й ведучий Правда про Афганську війну… Вона різна. Нерідко хвороблива й гірка. Всі ці роки, що пройшли, об'єднали колишніх бійців-інтернаціоналістів у одну родину, де біль одного віддається болем в інших, а радість стає загальним почуттям.
2-й ведучий Афганська війна… Брудна, неоголошена.… А хіба війни можуть бути чистими? Кожна несе смерть, інвалідність, одягає в жалість тисячі сердець, материнських сердець. У війни холодні очі… У війни свій рахунок, своя безжалісна арифметика…
1-й ведучий: Наша сьогоднішня зустріч - данина пам'яті всім, хто причетний до героїчної й трагічної афганської війни, яка тривала у два рази довше, ніж Велика Вітчизняна. Летіли в Україну «чорні тюльпани» з цинковими гробами.
Україна втратила близько 4 тисяч молодих хлопців, 6 тисяч стали інвалідами, ще 72 залишились у полоні або пропали безвісти.
2-й ведучий У числі тих, хто не повернувся з афганської війни, є імя нашого земляка. Це Третяк Сергій Борисович. Вічна пам'ять йому і шана нащадків.
Хотілося б назвати імена воїнів-інтернаціоналістів, жителів нашого села, які проходили строкову службу на території Афганістану.
_____________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________
_______________________________________________________________________
На нашому святі сьогодні присутні: депутат Краснокутської районної ради, директор Каплунівсьго НВК - Курило Т.М. та Каплунівський сільський голова Сусла В.В. запрошуємо Вас до слова.
1-й ведучий: Там серце розривається від болю,
Там сонце тіло жалить і пече,
І зникла з голови: надія, сила, воля,
А кров рікою іще більше лиш тече.
Там діти народившись, бачуть горе,
Вони ростуть з ненавистю в очах,
Вся жалість висохла в душі, як море,
Невинні йдуть зі зброєю в руках.
Там мати проливає свої сльози,
Людей щось полонило, мов дурман,
Куточок раю – наші Сірогози,
А проклята земля – Афганістан
Відео________________________________________________________________
2-й ведучий Не відболить це горе, не виплачеться і не відпечалиться на нашій землі, допоки житимуть батьки, брати і сестри, вдови і діти підступно винищених у горах Афганістану синів України. Вони б були добрими майстрами, вчителями, лікарями, юристами, науковцями…Але чужа війна відібрала у них таку можливість.. Не повернулися вони додому…
1-й ведучий: Посивілі жінки у чорних хустинах… Скільки ж їх? Скільки сліз? Хіба можна висловити словами материнське горе?! Цинкова труна, свіжа могила, фотографія у чорній рамці… Вічний біль. Вічна скорбота. Не заростає стежка до могил афганців, спогади про них живуть у пам’яті людей.
2-й ведучий Заплакало небо дощами…
Біль і туга зійшлися клином.
Свистіли кулі над Афганістаном,
Прощалася мати із сином.
Котилися сльози рікою.
Ще б жити – та віку немає.
лишилась невістка вдовою
Й онука за батька питає.
Прощається мати із сином…
Прощаються гори й долини,
І більшого горя немає –
Як жити тепер без дитини?
Лиш чорна хустина.
Німа домовина…
«Прости» – ледь шепоче вустами.
Лиш чорна хустина – то туга за сином.
Заплакало небо дощами…
Пісня _________________________________________________________________
1-й ведучий: Схилимо ж голови перед світлою пам’яттю тих, хто віддав своє життя, увійшовши у безсмертя та вшануємо пам'ять хвилиною мовчання.
Хвилина мовчання
1-й ведучий: За майже 10 років бойових дій, на цвинтарях України з’явилося понад три тисячі свіжих могил з юними обличчями на фотографіях.
Навіть на могильних плитах довго забороняли писати справжню причину загибелі, байдуже посилаючись на інтернаціональний обов’язок, від чого вмить посивілим батькам було вдвічі важче.
2-й ведучий Афганістан ще довго буде щеміти в грудях багатьох із нас, бо загиблих не повернути. Наша пам’ять до цього часу, свято зберігаючи подвиг батьків і дідів у Великій Вітчизняній війні, назавжди ввібрала в себе і новий біль афганських втрат.
1-й ведучий: Тут у кутках нема ікон,
Нема й «добра». Де ж його взяти?
Відбивши синові поклон,
Схилилась над портретом мати.
Низенька хатка у селі,
Старий диван і лавка в сінях.
Портрети сина – на столі,
А батька й матері – на стінах.
Бабуся в хаті зустріча –
Худа «афганка», майже сива,
(Її народ так велича
За її, хлопчика, за сина).
Дитина Божа був синок,
З ним стільки щастя пережито!
Розумний, сильний, як дубок,-
В Афганістані його вбито.
На сільському цвинтарі
Його військові поховали.
Дещицю рідної землі
Ім’ям загиблого назвали.
А камінь той, що край села,
Вже сльози матері зросили:
- За що? Навіщо і чому
Мого синочка загубили?
Все розуміє, а пита…
Холодний камінь… що він скаже?
Будь проклята війна ота!
А вбивцю хай Господь накаже!
Відео__________________________________________________________________
2-й ведучий: Диміли гори, дощик плакав…
На скронях вже заплівся сніг.
І він шепнув: « Пробачте, мамо,
Я повернутися не зміг…»
Здіймалось тихо вранці сонце,
І сірий дощ побрів у вись.
А ненька дивиться в віконце –
Вночі синочок їй приснивсь.
Розплющив очі, глянув – небо.
Додому тихо попросивсь…
А біль у серці материнськім –
Вже вкотре їй синок наснивсь.
Тендітний, наче колосок…
Вона кричить, зірвала голос:
«Побережися, ой! Синок!.. »
Над сопками дими куріли,
В його волосся уплелись.
І він шепнув: «Пробачте, тату…»
Без ніг в ущелину скотивсь.
А в горах гуркіт бетеерів,
А в горах знову бій гримів.
Гарчали звіром батареї,
Осколок свіжий ще димів…
А у селі вже хліб збирали,
Комбайна друг Сашко повів.
Його ж з ущелини забрали,
Не дихав він… він занімів.
«Тюльпан» із скреготом зірвався
З «афганцем» юним у труні.
На тій чужій, страшній війні.
Пісня__________________________________________________________________
1-й ведучий: Закінчилась війна. Багато молодих воїнів-інтернаціоналістів були нагороджені орденами і медалями. Але найвищою нагородою для тих, хто уцілів, є життя, а для загиблих – пам’ять.
2-й ведучий Важко змиритись…
Над шляхом сумують тополі…
І падає сніг на поля і гаї.
Як важко змиритись, повірити долі,
Дивитись на сірий, похмурий граніт.
Юнак же упав, немов зірка із неба,
Упав за далекий Кабул і Герат.
Востаннє ж тут думав, Вкраїно, про тебе,
І чув журавлів, що до тебе летять.
Тюльпанами чорними вкрита земля,
У рідні краї повернувся у цвіті.
Їх кров залишилась, де скелі й пустеля,
А гори від крові слов’янської ситі.
Не можна забути суворої днини,
Зітхають тополі та ранки імлисті,
У матері серце болить щохвилини,
І сльози не сохнуть на листі.
Прийдуть до могил й на поля ветерани,
З дітьми і онуками завтра прийдуть.
В руках немов вогник-тюльпани,
Афганські події у серці печуть…
Як важко змиритись, повірити долі,
Дивитись на сірий похмурий граніт.
Наплакалась мати-Вкраїна доволі!
Кажу, щоб почув увесь світ…
1-й ведучий. На цьому наша зустріч завершена. Бажаємо вам добробуту, благополуччя, родинного тепла та злагоди, шани та любові від рідних та близьких вам людей. Щасливих та яскравих подій та усього найкращого!