Сценарій виховного заходу " Мертві не простять, живі не забудуть..."

СЦЕНАРІЙ

ПРОВЕДЕННЯ ІСТОРИКО-ЛІТЕРАТУРНОГО

ВЕЧОРА ПАМ’ЯТІ ЖЕРТВ ГОЛОДОМОРУ

Тихо звучить музика „ Реквієм ” В.А.Моцарта.

Читець

Мільйони їх,-

мов колосків на ниві,

було – й нема,

було й нема…

Що сталося –

з народом українським

у ті смертельні

сталінські жнива?

Чия рука

крутила люті жорна?

Голодну смерть

хто сіяв між людьми?

Чиє обличчя

мала напасть чорна?

Чия ненависть

дихала з пітьми?

То Сталін –

вождь і вчитель

лютих звірів…

То Каганович –

його вірний учень…

Як перший наказав –

так другий діяв –

і Україну

до нестями мучив.

Мільйони тих,

що голодом убиті,

навіки стали

пам’яттю і болем,

пшеничним білим хлібом,

чорним житнім…

І просто – полем,

українським полем.

Ведуча I

Літа 7441-го від сотворення світу, літа 1933-го від Різдва Христового був в Україні

великий голод. Не було тоді ні війни, ні суші, ні потопу, ані маровиці. А була тільки зла воля

одних людей проти інших. І ніхто не знав, скільки невинного люду зійшло в могилу – старих,

молодих і дітей, і ще ненароджених – у лонах матерів.

Підходить до столика і запалює свічку.

Ведуча IІ

Світ мав би розколотися надвоє, сонце мало б перестати світити, а земля – перевернутися

від того, що це було на Землі. Але світ не розколовся. Земля обертається, як їй належить, і ми

ходимо по цій землі зі своїми тривогами і надіями. Ми – єдині спадкоємці всього, що було.

Ведуча I

Тож пом’янемо сьогодні, хоч і з запізненням у декілька довгих десятиліть, мовчанням тих

великомучеників нашої тяжкої історії – мільйони українських селян, жертв небаченого в історії

людської цивілізації голодомору.

 Ведуча ІІ

Хай у кожному місті та селі, в кожній оселі, в кожній родині старий і малий схилять голову перед вічною пам’яттю невинно убієнних голодом – геноцидом, уклінно припадуть до їхніх могил, поставлять свічку перед образом Божим.

Хай ця хвилина увійде в наші серця тихою молитвою, очистить наші душі від зла. Тож вшануймо світлу пам’ять жертв голодомору в Україні 1932-1933 років хвилиною мовчання.

Хвилина мовчання.

Читець

Чорне горе, чорний морок,

На селі панує голод.

Нема хліба, бараболі,

Нема каші, ні квасолі.

Мамо, хліба, - просять діти.-

Ми не можемо ходити,

Вже опухли ноги, руки,

За що терпим тяжку муку?

У селі ніде ні звуку,

Лиш нестерпний запах трупів.

В кожній хаті лежать мертві.

Діти голі і обдерті.

Вмерла мама, помер тато.

Боже, скарай цього ката.

До останньої зернини

Відібрали у родини.

Ні від кого допомоги,

Вкриті трупами дороги.

Не зробили їм могили,

Вічну пам'ять не дзвонили.

Не поставили хрести.

Буйно трави поросли.

Ведуча I

Хоч якою очевидною була умисність голоду 1932 – 1933 років, правду про нього

більшовики ретельно приховували. За часів, коли Україна входила до складу Радянського Союзу, не можна було   почути навіть слова про найбільшу з несправедливостей, заподіяних нашому народові за всю

історію. Застрашені українці, яким пощастило пережити голод, мовчали про нього, щоб вберегти

себе і свої сім’ї. Та забути жахи голодомору люди не могли.

Читець

Голодомору сльози і могили…

І перед ними ми в боргу завжди

За тих, що крихти хліба не доїли

І не допили чистої води.

Земля, як цвіт, земля, як страх,

Земля, як морг…

Голодомор, голодомор,

Голодомор.

Ще душі є порожні, як руїни,

Які в житті не дихали добром,

Що віддали в офіру Україну

І, як раба, страждальний мій народ.

Але зернина, що у полі скресла,

Надією і вірою зросла.

І Україна, як народ, воскресла,

І наша віща доля ожила.

Ісус Христос у заповітну пору

Зніс на Голгофу непокори хрест…

Та не погасне біль Голодомору

І свята наша пам'ять не помре.

Ведуча I

І тільки на початку 90-х років ХХ століття Україні, та й усьому світу було повернуто правду

про голодомор. Пам’ятником безневинно загиблих стала народна книга – меморіал „ 33-й:

голод ” . До неї увійшла тисяча свідчень жертв цієї трагедії. У книзі досліджуються злочинні дії

геноциду українського народу, організованого московсько-більшовицьким тоталітарним режимом.

Читець

Спішила мати на пшеничне поле,

Спішила подумки, насправді – ледве йшла.

Трава посохла ніженьки колола –

Не відчувала болю, йшла і йшла…

„Хоч колосок, хоч зернинок жменьку

Голодним, спухлим діточкам знайти…-

Шептали губи змучені. – Швиденько…

Синочка й донечку устигнути спасти…”

Пошерхлі руки об стерню кололись,

Шукали, не знаходили, гребли…

„Хто ж заподіяв лихо? Втратив совість?

О, Боже милостивий, порятуй з біди…”

Подерті руки здійняла угору,

На землю впала… Ніби в напівсні

Їй все ввижалося багате хлібне поле,

Ввижалось, поки зникло десь в пітьмі…

Ведуча I МЕДИЧНА ДОВІДКА

Голод – то такий фізіологічний феномен, який нищить нормальну психіку, гасить емоції і

волю до боротьби. У багатьох споминах жертв голоду, опублікованих у Книзі – меморіалі „ 33-й:

Голод” засвідчується, що тривале голодування призводить до апатії і деморалізації людської

свідомості, відбирає сили для боротьби. Голод призводить до канібалізму. Дистрофія нищила

розум, свідомість людей, перетворювала їх на тварин. За таких умов фізичний опір був

неможливим. Голод руйнував громадські та суспільні зв’язки, кожний голодуючий думав лише

про те, як би врятуватися від смерті. Але порятунку не було.

Ведуча II

Люди їли мишей, щурів, горобців, земляних хробаків і слимаків, мололи кістки на борошно,

варили шкіру із взуття. Уживали в їжу кульбабу, реп’яхи, проліски, липу, акацію, кропиву. У

людей розпухали обличчя, ноги, животи. Часто з голоду вони доходили до божевілля. Померлих, а

іноді й ще живих звозили й скидали у ями і закопували.

Ведучий 1: Неможливо зараз оцінити увесь масштаб тогочасної катастрофи. Складно нам ситим зрозуміти, як-то немає ні крихти хліба, ні картоплини, анічогісінько. Що робити бідній матері, коли на неї тижнями, місяцями дивляться запалі очі голодних діточок.

Ведуча II

Голодне лихоліття. Яке випало на долю українського народу найболючіше вдарило дітей.

Вони виявилися найменш захищеними, не брали участі в колгоспному виробництві, а відтак не

одержували рятівних 100 грамів хліба на працюючого.

Ведучий 2:          

Жменьку муки замісила,

Гіркою сльозою її посолила.

Чим нагодувати дитятко,

Маленьке моє янголятко?

На цьому тексті ведучої на другому плані з'являються діти в білих полотняних сорочках з шматками сухого хліба в руці. Хліб тримають, наче свічку.

За дітьми стоїть Скорбота в довгому чорному плащі, зі спущеним на очі капюшоном.

Звучить музика «Бразильска Бахіана» Е.Вілла-Лобос, на фоні якої, як привид, виходить перша дитина, інші діти стоять позаду з понуреними голівками.

Дитина 1:            Мамо, чому ти холодна така?

Прокинься, не спи так довго!

Плаче Настуня мала

Доня твоя голодна!

На тексті підходить 2-а дитина з хлібом-свічкою в руці. 1-а дитина закриває хліб долонями і відходить на другий план.

Дитина 2:            Мене – Васильком звали,

Мені пішов 9-й рік,

Матусенька моя померла,

А я злякався татка, і утік…

За 2-ю дитиною на останніх словах виходять, взявшись за руки 3-а та 4-а дитина.

Дитина 3:           Смерть зайшла і в нашу хату

Любий таточко помер…

А матусенька рідненька –

Маковиння заварила,

Ввечері нас напоїла

І спимо ми дотепер.

Дитина 4:           Мамо! А як виросту я –

Такою гарною стану,

Ну, як Маруся, сестричка моя!

І обличчям, і станом.

Буду слухати солов'я

З вечора і до світанку

Скорбота:           Спи, дорогенька дитинко моя,

Вже не настане голодний ранок

Діти відходять, тримаючись за руки на другий план.

Скорбота:           Померли діточки…

Померли янголята.

Летіть до Бога, в небеса!

Колись настане і за вас розплата…

За ваші душі і зупинені серця.

Музика звучить гучніше.

Діти розвертаються на словах «І за вас розплата» і дуже повільно відходять в глибину.

Скорбота, закінчивши текст, теж розвертається.

Діти повинні вишикуватись так, щоб Скорбота була їх центром. Скорбота розкриває над дітьми свій чорний плащ і виводить їх

Ведуча I

Мало знайдеться в історії не тільки України, а й світу таких трагедій, як голодомор 1932-

1933-го. Жахливі і вражаючі статистики цих років. За один рік загинула п’ята частина сільського

населення України. Штучний голод, за різними оцінками, забрав від семи до десяти мільйонів

життів українців. Вдумайтеся у ці страшні цифри. В Україні щохвилини вмирало голодною смертю 17 людей, за годину – тисяча,

за добу – 24 тисячі. І це далеко не остаточна цифра.

Ведуча II

Мільйони людей, які загинули в 1933 році голодною смертю, не могли безслідно

розчинитися в часі і просторі. Про них пам’ятають ті, хто вижив, - їх діти та онуки.

Читець.

Зроніть сльозу. Бо ми не мали сліз.

Заплачте разом, а не наодинці.

Зроніть сльозу за тими, хто не зріс,

Що мали зватись гордо — українці.

Заплачте! Затужіть! Заголосіть!

Померлі люди стогнуть з тої днини,

Й благають: українці, донесіть

Стражденний біль голодної країни.

Згадайте нас — бо ми ж колись жили.

Зроніть сльозу і хай не гасне свічка!

Ми в цій землі житами проросли,

Щоб голоду не знали люди вічно.     

Ведуча І

Тяжко повертає собі народ України духовне здоров’я. Жадане і драматичне його очищення,

радісне і гірке його воскресіння. Надто багато позаду могил. Надто великі втрати. І тільки правда

здатна зняти наслідки шоку, заподіяного епопеєю насильницького голодомору.

Тільки виповівши минулі страждання, викричавши давній біль, крок за кроком пройшовши

заново хресну дорогу своєї далекої і близької історії, віднайде себе наш народ, гідний прекрасної

долі.

Читець: 
 

Пекельні цифри і слова 
У серце б’ють, неначе молот, 
Немов прокляття ожива, 
Роки ті чорні, голод...голод... 
У люті сталінській страшній 
Тінь смерті шастала по стінах. 
...мільйонів. Боже мій! 
Недолічилась Україна. 
В історії ж пером швидким 
Писались гімни і хорали, 
А ці пекучі сторінки 
З історії повикидали. 
В руках, що виростили хліб, 
Не залишили і зернини. 
Ні, рід наш в горі не осліп, 
Ти все згадаєш, Україно! 
Згадай усе ти, щоб воздать 
Близьким і дальнім людоморам. 
Хоч радість легше пам’ятать, 
Та треба пам’ятать і горе. 
 

Вед2 Життя людське – найсокровенніший дар Божий, і кожне – дорожче над усі цінності земні та небесні, і кожне має зберегтися в пам’яті поколінь і нинішних, і грядущих, бо ми – люди. Тому ми сьогодні згадуємо цю трагічну сторінку історії українського народу та даємо обіцянку передати знане прийдишнім, щоб світла пам’ять спокутувала несправедливе замовчування минулого.

Вед2  Мертвим нікому довіритися, крім живих, -- і нам треба так жити тепер, щоб смерть наших людей була виправдана щасливою та вільною долею нашого народу. Пам’ять про голодомор має бути вічною, як реквієм, як пересторога всім живим на землі.

Читець

Вплетіть, матусю, свічку у колосся

       І запаліть, поставте на вікні…

       Може, в цю пізню перемерзлу осінь

       Сюди вернутись випаде й мені…

      Насипте, мамо, пригорщу пшениці

      І залишіть яріти на вікні.

      Цей запах хліба… він і досі сниться,

      Колоссям проростає у мені…

   Я ним ніяк насититись не можу,

     Крізь темний морок в розпачі кричу!...

     Згадай про нас, заморених, мій Боже,

     І запали вселенськую свічу…

Вед.1 Вірю, що завтра 24 листопада о 16.00 годині  по всій Україні люди запалять свічки, щоб пом'янути тих, хто загинув від голодної смерті

 Вед1  Дякуємо всім небайдужим хто своєю присутністю вшанував пам’ять про мільйони безвинних жертв. Бажаємо всім вам здоров’я, душевного спокою та миру у великому домі, який зветься Україна!!!!.