Сценарій виховного заходу "Наша поетеса - Леся Українка"
Виховний захід
для учнів початкових класів
Наша поетеса - Леся Українка
Підготувала
Вчитель інформатики
Гладьо Л.В.
Мета: Розширити знання учнів про життя Лесі Українки, ознайомити з відомостями про дитинство поетеси, її ранню творчість; викликати почуття гордості за велику силу волі і нескореність у важких ситуаціях, формувати вміння відчувати і передавати «музику» Лесиного слова, його мелодійність, розвивати музичний слух. Виховувати любов та повагу до безсмертного імені Лесі Українки.
Хід заходу
У нашім залі на столі
Портрет стоїть у рамі.
Він всім знайомий –
І мені, і татові, і мамі.
З портрета дивиться на нас
Землячка-поетеса.
Це гордість нашої землі,
Нескорена, незламна Леся.
Відкриймо їй серце відверте і чисте,
Відкриймо їй душу незаспану,
Вчитаймось в Лесине слово іскристе
Очима живими та ясними.
Тобі сьогодні хліб, калину й колос
Твоя малеча рідна принесла.
Ти все життя з недугою боролась
Та творчістю ти смерть перемогла.
(Діти кладуть хліб на рушнику до портрета Лесі Українки, вазу з колосками і калиною. На фоні тихої мелодії йде діалог ведучої та Лесі).
Ведуча. Ти, дівчинко, в які світи мандруєш?
Леся. Я до людей.
Ведуча. А як твоє імення?
Леся. Леся.
Ведуча. А де зросла ти, дівчинко вродлива?
Леся.
Мене весна на лузі породила,
Заквітчана у проліски.
Водила вона мене за руки у лани,
На луки дальні, до верби старої,
Розщепленої громом весняним,
Водицею з криниці степової
Щоранку напувала…
(Виходять всі учасники свята)
Ти себе Українкою звала.
І чи краще знайти ім’я
Тій, що радістю в муках сіяла,
Як Вітчизна велика твоя.
25 лютого 1871 року у сім’ї Косачів народилась синьоока білява дівчинка із душею гордою і ніжною, серцем лагідним і чистим, волею незламною.
Леся була привітною і допитливою дівчинкою, надзвичайно вродливою та чуттєвою до краси. Вона була милосердною до всього і до всіх.
Маленька Леся була така ж, як і ми. Любила бігати лісами і луками, плела віночки, співала пісні, заслуховувалась казками і переказами.
В дитячий любий вік,
В далекім ріднім краю,
Я чула казку. Чула раз,
А й досі пам’ятаю.
Лариса жодного дня не сиділа за шкільною партою, не відповідала біля дошки, не бігала з ровесниками лункими коридорами. Учителями її були мати, батько, а також книги і життя.
Слайд «Батьки Лесі»
У 4 роки Леся навчилася читати. Її улюблені книги – «Кобзар» Тараса Шевченка, твори Жюля Верна, Даніеля Дефо, казки Г. Х Андерсена та, грецькі міфи.
Шестирічною вона вже вміла писати і вишивати і сама вишила батькові сорочку. У 5 років дівчина добре грає на фортепіано. Цього навчила її мама.
IV. Інсценізація уривка з оповідання «Дивна дівчинка».
На екрані - фото малої, босої Лесі з грабельками.
Автор. Стежинкою біжить дівчинка. Добігла до
останньої хати, за якою вже починався ліс, густий та дрімучий. Під хатою сидить бабуся старенька.
Бабуся. А куди це ти, дитино, йдеш?
Леся. До лісу, бабусю.
Бабуся. До лісу? А хіба ти лісовика чи русалку не боїшся?
Леся. А чого мені боятися? От я в книжечці читала про русалку, то вона зовсім не страшна.
Бабуся. У книжечці? А хіба ти читати вмієш?
Леся. Вмію. Всі ж уміють.
Бабуся. Дивна ти, дівчинко! Убрана, як усі люди, і говориш по-нашому, і от читати вмієш. Хто тебе навчив?
Леся. Матуся.
Бабуся. То й мати вміє читати? А чия ж ти? Щось я тебе ніде не бачила.
Леся. Бо я недавно із Зв'ягеля приїхала. Я, Косачівна, а зовуть мене Леся.
Бабуся. То ти панова донечка? Я не знала, що з панночкою розмовляю. Пани ж усе по-московському говорять.
Леся. Чого ж нам мови своєї соромитися? Всі родичі так розмовляють. І Лисенки, і Старицькі, і дядько Драгоманов, і тіточка.
Бабуся. Чого ти так засмутилася, моя пташечко?
Леся. Бо тіточку в Сибір вивезли, за те, що по-українському говорила.
Бабуся. Із Сибіру люди вертаються, не плач, моя пташко. А от коли тіточку засудили, то чи не страшно тобі по-українському говорити й одягатися?
Леся. Ой ні, бабусю, нізащо в світі своєї мови не відцураюся!
Бабуся. Що ж, бачу, завзята, рости велика!
Леся. До побачення, бабусю!
Автор. І пішла далі стежиною, замислившись.
Леся гралася з дітьми з простих родин і бачила їхнє важке життя. У Луцьку вона познайомилася з дівчинкою Марійкою. Марійка була дуже розумною, але неписьменною. Олена Пчілка порадила восьмирічній Лесі навчити Марійку читати і писати. Через рік дівчинка вже добре читала і писала речення під диктовку. В нагороду за це Марійчин батько, що був робітником на заводі, зробив для Лесі дуже гарні залізні саночки.
Коли Леся була малою, вона допомагала батькам садити садочок: яблуні, груші, вишні. Мабуть, згадкою про той сад і став вірш «Вишеньки», написаний в дитячі роки.
Пісня та інсценізація за віршем «Вишеньки». (В центрі – деревце вишні. Діти виконують пісню. Хлопчик і дівчинка імітують дії.)
У десятирічному віці, під час свята Водохреща, вона дуже простудила ноги, промочивши їх у крижаній воді.
Почався туберкульоз кісток. У 1883 році їй зробили операцію і видалили кісточки з лівої руки. Рука була скалічена і Леся назавжди попрощалася з грою на фортепіано. Про це вона пише у вірші «До мого фортепіано».
Потім туберкульоз прокинувся у легенях, а після залікованих у Карпатах й Італії легень, на цю недугу у Лесі захворіли нирки.
Тішся, дитино, поки ще маленька,
Ти ж бо живеш навесні,
Ще твоя думка літає легенько,
Ще твої мрії ясні.
З 12 років, вже будучи хворою, Леся самотужки починає вивчати іноземні мови і вивчила їх 13. Французькою, німецькою, італійською вона могла писати вірші.
Ще з дитинства дівчинка навчилась переносити біль і страждання і нікому не жалітись.
Як дитиною, бувало,
Упаду собі на лихо,
То хоч в серце біль доходив,
Я собі вставала тихо.
«Що, болить?» - мене питали,
Але я не признавалась –
Я була малою горда –
Щоб не плакать, я сміялась.
Боротьба з тяжкою недугою потьмарила не тільки її дитинство, а все подальше життя, та вона не здавалася.
Хто вам сказав, що я слабка,
Що я корюся долі?
Хіба тремтить моя рука
Чи пісня й думка кволі?
Свій перший вірш «Надія» Леся написала, коли їй було 9 років і присвятила його тітці Олені, заарештованій в Петербурзі.
Вірш «Надія»
Ні долі, ні волі у мене нема,
Зосталася тільки надія одна:
Надія вернутись ще раз на Вкраїну,
Поглянути ще раз на рідну країну,
Поглянути ще раз на синій Дніпро, –
Там жити чи вмерти, мені все одно;
Поглянути ще раз на степ, могилки,
Востаннє згадати палкії гадки…
Ні долі, ні волі у мене нема,
Зосталася тільки надія одна.
Леся Українка дуже любила своїх менших братиків і сестричок. Робила для них іграшки і ляльки з маківок, кольорових папірців і тканини.
Найбільше гралася з улюбленим братом Михайликом. Вони вигадували різні забави, фантастичні пригоди, умовно мандрували до далеких країн і диких людей.
Слайд «Леся з братом Михайлом»
Згодом, ставши поетесою, вона написала дуже багато творів для дітей: казки, вірші.
Коли Лесі пішов двадцятий рік, вона зрозуміла, що художня література – то її доля, життя і щастя,радість і зброя.
Слово, моя ти єдиная зброє,
Ми не повинні загинуть обоє!
Може в руках невідомих братів
Станеш ти кращим мечем для катів.
У віршах поетеси найчастіше звучить тема весни, тому що через хворобу вона більше не могла бути взимку на Україні. На зими вона виїжджала до Єгипту, Італії, Грузії, а поверталась навесні.
Стояла я і слухала весну.
Весна мені багато говорила,
Співала пісню дзвінку, голосну,
То знов таємно-тихо шепотіла.
Пісня «Стояла я і слухала весну»
Навесні, коли все співало і цвіло, маленька Леся не могла після простуди «ні шить, ні грать, ні держать нічого, навіть важко було писати». Друзі прибігали до неї, а потім знову бігли надвір, а Леся довго лежала сама. Так народився вірш «Давня весна»..
Вірш «Давня весна»
Була весна весела, щедра, мила,
промінням грала, сипала квітки,
вона летіла хутко, мов стокрила,
за нею вслід співучії пташки!
Все ожило, усе загомоніло —
зелений шум, веселая луна!
Співало все, сміялося, бриніло,
а я лежала хвора й самотна.
Я думала: «Весна для всіх настала,
дарунки всім несе вона, ясна,
для мене тільки дару не придбала,
мене забула радісна весна».
Ні, не забула! У вікно до мене
заглянули від яблуні гілки,
замиготіло листячко зелене,
посипались білесенькі квітки.
Прилинув вітер, і в тісній хатині
він про весняну волю заспівав,
а з ним прилинули пісні пташині,
і любий гай свій відгук з ним прислав.
Моя душа ніколи не забуде
того дарунку, що весна дала;
весни такої не було й не буде,
як та була, що за вікном цвіла.
Мама Лесі Українки, Ольга Петрівна, завжди була поряд із дочкою. Олена Пчілка створила Лесю такою, якою вона стала.
Вірш «Коханій мамі»
Уже скотилось із неба сонце,
Заглянув місяць в моє віконце.
Вже засвітились у небі зорі,
Уже заснуло, заснуло й горе.
Вийду в садочок та погуляю,
При місяченьку та й заспіваю.
Як же тут гарно, як же тут тихо,
В таку годину забудеш лихо!
Кругом садочки, біленькі хати,
І соловейка в гаю чувати.
Ой, чи так красно в якій країні,
Як тут, на нашій рідній Волині!
Ніч обгорнула біленькі хати,
Немов маленьких діточок мати,
Вітрець весняний тихенько дише,
Немов діток тих до сну колише.
Творчість Лесі Українки багата і різноманітна. Її поезія свідчить про велику любов до рідної землі, вболівання за долю свого народу. Цілу збірку українських пісень, казок, ігор зібрала поетеса, записала і передала нам у спадок.
Як умру, на світі запалає
Покинутий вогонь моїх пісень,
І стримуваний промінь засіяє,
Вночі запалений, горітиме удень.
Леся малою дуже любила плести віночки з квітів. Давайте і ми сплетемо вінок пам’яті Лесі Українці.
(Заздалегідь готується шаблон віночка. Діти малюють удома квіти і готують легенду про кожну з них).
Діти плетуть вінок навколо портрета Лесі Українки.
- Я вплету до віночка ромашки — символ миру і кохання. Це улюблені квіти Лесі. Нині медицина здолала таку хворобу, як туберкульоз. Колись він забирав багато життів, надто молодих, зокрема і Лесине. Раніше існувало товариство боротьби з туберкульозом, і його емблемою була ромашка.
- Я хочу вплести барвінок - символ життя, пам'яті і вдячності.
- А я безсмертник вплету. Він тому так і називається, що людям здоров'я дарує. Це — символ безсмертя.
- Я вплету у віночок волошки — символ вірності й постійності. Ще їх вважають царськими квітами.
- А я хочу вплести до Лесиного віночка калину. Калина — символ краси, вроди і мужності.
- Я любисток вплету — символ любові, відданості.
- Я вплету конвалії. У нашому фольклорі ці квіти порівнюють із перлинами щасливого сміху лісової Мавки. Конвалії — символ ніжності, чарівності. Леся назвала свій перший друкований вірш «Конвалія», який написала у 13 років.
- Мак — символ печалі й туги. Ми сумуємо за тобою, Лесю, тому вплітаємо мак у віночок.
- Незабудки — квіти постійності й вірності. Ми тебе ніколи не забудемо.
Пісня «Чи є кращі між квітками?»
Рано пішла з життя Леся Українка,
Та нам у спадок
Залишила пісню, повну згадок,
Пам'ять залишила назавжди.
Пісня «Хотіла б я піснею стати»
Доленько недописана,
Ластівко золота!
Чую, дзвенять над світом
Твої невмирущі слова.
Їх не розвіє вітер,
Земля їх не поховає.
«Ні, я жива, я буду вічно жити.
Я в серці маю те, що не вмирає!»
про публікацію авторської розробки
Додати розробку