Сценарій виховного заходу "Творіть добро і лихо не спочине..."

Творіть добро і лихо не спочине.

Творіть добро, бо має бути так —

Якщо ти добра від душі людина —

Добро добром повернеться хоч як...

 

(сценарій виховного заходу)

 

Куратор; Тема нашої виховної години досить актуальна. Актуальна тому, що кожне покоління завжди залишає свій слід або вносить посильний внесок в моральну скарбницю суспільства, розширюючи поняття обов'язку, честі, совісті. Поняття добра і зла, людяності, гуманізму.

Є красива легенда, що коли народжується дитина, Бог запалює на небі нову зірку і посилає до дитинки янгола-охоронця. Уві сні янгол цілує дитя тричі: у чоло — аби воно зростало розумним; у личко — щоб було красивим , у серце — аби здоров'я, любов та доброта поселилися у його тілі і душі. А наскільки збережеться у серці доброта впродовж життя, залежить від кожного з нас... 

 

Давайте поговорим про життя!

Отак зберемося і поговорим,

Поділимося радістю і горем.

Давайте поговорим про життя!

 

Голос диктора:   Все упованіє моє

На тебе, мій пресвітній раю,

На милосердіє твоє,

Все упованіє моє,

На тебе, мати, возлагаю,

Святая сила всіх святих Пренепорочная, благая.

 

І ведучий: Милосердя, доброта. Ще з давньоруських часів благодійність була в традиціях нашого народу. Цілком природнім і закономірним вважалося допомогти знедоленому, нещасному, поділитися шматком хліба, дати притулок безлюдному, захистити старість і немічність, порятувати хворого чи каліку, заступитися за беззахисного і скривдженого.

 

ІІ ведучий: Доброта і чуйність, співпереживання і щиросердечність, уміння розділити чужий біль, вчасно підтримати у важку хвилину, розрадити в горі й біді - це в характері нашого народу.

 

ІІІ ведучий: Саме таким був безкорисливий порив мільйонів людей, котрі прийшли на допомогу багатостраждальному народові Вірменії після страшного землетрусу; Україні, Білорусії - після аварії на Чорнобильській АЕС, трагедії в Таджикистані.

 

Читець:     Не говори про доброту,

Коли ти нею сам не сяєш

Коли у радощах витаєш,

Забувши про чужу біду.

Бо доброта не тільки те,

Що обіймає тепле слово

В цім почутті така основа,

Яка з глибин душі росте.

Коли її не маєш ти,

То раниш людяне в людині.

Немає вищої святині,

Ніж чисте сяйво доброти.

 

ІУ ведучий: Доброта, милосердя - багатоликі. Потреба в них повсякчас. Навіть тоді, коли немає біди. Навіть там, де гори спокійні й твердь земна не хитається під ногами.

 

І ведучий: Сумління – річ тендітна і марка. Вже дехто з нього й пилу не стирає. У повсякденному житті ми нерідко в звичайному відкриваємо незвичайне, за скромним, інколи не вартим уваги, на перший погляд, характером бачимо страшні глибини морального здичавіння, лицемірної подвійності, єлейної мови про любов до ближнього і згубної байдужості до нього.

Будьмо щедрими, не проживімо пустоцвітом. Не допустімо кризи совісті, втрати душі. Оступившись, вчинивши негідно, ніколи не пізно розкаятись, почати все спочатку.

 

Читець:    Благословенна щедрість! Все від неї,

Від щедрості думок, сердець і рук.

Краса, сповита матір`ю-землею

Від щедрості страждань її і мук.

І ми народжені од щедрості любові,

Нас годувала щедрість матерів.

Ми теж її вихлюпувать готові

Із душ своїх, мов рибу з ятерів,

І все прожити, певне, так годиться,

Щоб старість не промовила бува:

- Ти був, козаче, щедрим на дурниці

І на красиві та пусті слова.

 

ІІ ведучий: Милосердя й доброта - як два крила, на яких тримається людство. Як же могло так статися, що милосердя втратило сьогодні свою цінність, а його зміст звівся в основному до милостині. Невже для того, щоб виіскрити доброту із наших сердець, потрібні землетрус? Чи Чорнобильська катастрофа?

Хіба без них не можна бути милосердним? Хіба в звичайному плині днів немає людей, які потребують допомоги?

 

ІІІ ведучий: На Україні проживає майже два мільйони одиноких людей. Близько 200 тис. з них проживають в будинках-інтернатах, їх об'єднує немічність і самотність.

 

ІУ ведучий: У злигоднях живуть 5тис. і наших земляків. Близько 1 тис. з них мешкають в напіврозвалених халупах. 7 тис. - ті, хто отримує мізерну пенсію. Є і таких чимало, які існують на межі бідності. Сумні цифри, незвичні. Та це правда життя.

 

І ведучий: Важко уявити, люди страждають не від того, що нащодень не мають свіжого хліба, а через те, що не чують вкрай необхідного «Добрий день».

 

Читець:  Кажімо більше ніжних слів

Знайомим, друзям і коханим

Нехай комусь тепліше стане

Від зливи наших почуттів.

Нехай тих слів солодкий мед

Чиюсь загоїть рану

(Чи перший біль, чи то останній)

Коли б то знати наперед!

Кажімо більше ніжних слів.

Комусь всміхаймось ненароком.

То не життя людське коротке.

Короткі в нас слова черстві

Кажімо більше ніжних слів...

 

ІІ ведучий: Лікування добротою потребують не тільки хворі й самотні, а й цілком благополучні і здорові люди, в яких душа черства й глуха до чужого горя. Лікування милосердям потрібне і тим, хто не бачить і не чує кривди й болю, несправедливості, горя. Із такими сліпими, глухими треба терпеливо говорити, будити їх словом життєлюбним і проникливим.

«Треба, щоб за дверима кожної задоволеної, щасливої людини стояв хто-небудь з молотком і постійно нагадував би стуком, що є нещасні…» так писав письменник-гуманіст Антон Павлович Чехов.

 

Читець: Не нарікай на глухість душ людських

І не гостри в злобі на них зубів...

А ти, що людям доброго зробив,

Що вимагаєш доброти від них?

Чого мовчиш, подумай і збагни,

Але уже з низької висоти.

І зваж, і переваж, а хто є ти?

І зваживши, нікого не вини.

А сам в своє більмо душі заглянь.

Чи там, хоч раз добром світила рать

І променем зорилося святим?

І ти збагнеш, що до твоїх страждань

Не відгукнеться власна глухомань

А ти шукаєш в людях доброти…

 

IІI ведучий: Мудрі французи кажуть: «От якби то молодість знала, якби ж то старість могла...» Гей-гей, старість - не радість, ніхто її не жде, всяк прихитряється відсунути її небажаний прихід. Та ба, вона підкрадається несподівано, раптово впаде, як сніг на скроні, і ти з печальною розсудливістю розумієш, - усе краще вже було, все в минулому. А з тобою лише спомини та недуги, самота та немічність.

Добре, коли за своєї життєвої зими звив тепле гніздечко родинне, коли довкола променяться рідні усмішки, дзвенить дитячий сміх. А як цього немає...

 

Читець: Людина чуйна й пса не вижене із двору,

Коли проживає десяток-другий літ,

Охороняючи садок його й комору,

Притулок дасть, поїсти дасть, як слід.

А зла - і рідну матір виряджає,

Коли нема вже користі від неї

Зате на людях розточа елею:

Він рідний син, вона ж чомусь - чужа...

 

IУ ведучий: Гіркі материнські сльози, гіркі як полин, і пекучі такі. Чи буває в світі щось гірше? Їй би внуків бавити своїх. їй би горнути їх до серця. А вона, обнявшись з самотністю, тихо журиться біля вікна. Мамо, мамо! - почулося бабі Наталі. І вона, незважаючи на свої 83 роки кинулась до вікна. Чи не сини це на дворі гукають її? Ні! Знову почулося. Далеко залетіли сини, думає старенька. А я ж так давно їх бачила.

 

І ведучий: Одинокість сивим полотном цвіте попід вікнами бабці Ярини. Не живу, а доживаю - з гіркотою мовить вона. - Ще хоча б раз подивитись на сина, то й помирати вже можна, бо важко піти з цього світу, не попрощаючись з ним. А він все не йде. Де ж ви сини? Де ж ви соколята? - виглядають матері у вікно. Вже й очі видивились. А їх все нема.

 

Читець:             Шануйте, друзі, матерів!

                  Мені болить, коли матуся,

Що має дочок і синів,

Живе одна, мов та бабуся,

На схилі посивілих днів.

Працює вдень, не спить ночами.

І часто зрошує сльозами

Тверду подушку на зорі

Скотину порає в дворі

А вдень копає на городі

Уста шепочуть: «Світе мій!

Як важко жить мені одній!

Одна-однісінька та й годі!..»

Цим віршем нагадать хотів:

Шануйте, друзі, матерів!

 

II ведучий: Виховує мати синів, доньок, надіється, що буде до кого на старість прихилитися. А вони, розлетівшись по світу, довго-довго не навідуються до отчого порогу. Лише скупі листи приходять час від часу. Подібні одна на одну смс. А коли нарешті знайдуть хвилину, щоб відвідати, нерідко це буває надто пізно, зі скрипом відчиняються перекошені двері, застогне пошарпана віконниця і додолу підстреленою горлицею впаде материнська любов...

 

Читець: Допоки нас чекають наші мами,

І доки виглядають нас батьки,

Провідуймо, та не лише листами,

Хоч дорогі їм і скупі рядки.

Коли неждано вдарять в дзвони далі,

Тоді на все, на все знайдеться час.

Але не сльози, не вінок печалі -

Уже ніщо не виправдає нас.

Заниє жаль у щирім слові «Мамо»

І чайкою здригнеться синя вись.

Провідуймо і завжди пам’ятаймо,

Що можем запізнитися колись.

 

Читець:   Крізь дощ, крізь сніги і тумани,

Чи дороги туман обснує

Приїжджайте частіше до мами,

Повертайтесь в дитинство своє.

Забувайте обов’язок в тому,

Не марнуйте дрібницями дні

Приїжджайте до рідного дому,

Розвесняйте в нім душі свої.

Там ростуть чорнобривці і м’ята,

Де пройшли ваші дні золоті,

Лиш не можуть там вічними стати

Руки мамині - крила святі.

Щоб не мучила совість потому

Не приносьте батькам ви печаль,

Бо для них ви - сонячний промінь

То ж не гасніть у рідних очах.

 

ІІІ ведучий: А старість не обминути. Здається кожен має про що пам'ятати. Через те хочеться крикнути: «Люди схаменіться! Ви також будете старі, немічні, і ваші діти та онуки матимуть моральне право відвернутися від вас».

 

Читець: Любімо матерів, любімо дуже,

Бо й справді не вертаються літа...

До хати стежка враз не заросте.

Та з кожним літом вужчає й верта,

Стрічають нас усякі матері -

Не забувайте про слова привітні,

Не забуваймо,бо як нам без них -

Бо їм без нас нема на світі світу,

Шляхи з глибин палкі й холодні.

І як би там до них хто не взивав -

Голос матері ... Він і сьогодні

Охороняє сина, оклика

Нехай то буде вік чи мить - байдуже

Час не кидає вічне в забуття...

І в біді всі перешкоди здужа,

Матерями дане нам життя.

 

Голос диктора:     Та пішли, пішли сирітки по світі блукати

По світі блукати, матері шукати ...

Сирітськими слізоньками земля напоїлась

- Мамо, моя Рідненька, куди ж ти поділась?

 

ІУ ведучий: Дитинство починається з теплих материнських рук, рідної домівки. Ця аксіома актуальна для всіх часів і народів. Та на превеликий жаль оця найсвятіша і найніжніша пора, перші кроки у світ дорослих починається з чужих людей і інтернатських закладів. Діти-сироти, діти-напівсироти. Кому з них краще? Не знаю. Мабуть і тим, і тим погано. Не знають батьківської ласки. Ніхто їх не приголубить, і це тоді, коли батьки живі - здорові!

 

Читець:  О, світе, чуєш – плаче немовля

В глухім зітханні крихітних грудей.

Крізь сльози раптом „ма - ма” промовля,

Бентежить тихі погляди людей.

Шукає доброту в чужих руках

А мати йде стежками забуття

Який це жах – у серці в неї спокій

Назавжди забуває про дитя

Її душа холодна і черства

 (Музика звучить)

 

Читець:  Цей будинок сумний з веселими

Голубими вікнами в сад

Ніби серцем бабусі велено

Дріботіть до малих стократ

Хлопченя пригорта: «Синочку,

Глянь, що я принесла тобі».

А він зирка з-під брів: «Не хочу

Краще маму мені купіть».

Купить кетю (для чого ж пенсія?)

Й сивим спогадом закує,

Як в родильній, що під Одесою

Залишила дитя своє

 

І ведучий: Трирічного Сашка мати залишила на вокзалі. Його ровесника Ігоря кинула на дитячому майданчику, поклавши до кишені пальто записку з проханням влаштувати дитину в дитячий будинок на виховання... Нехай доля буде милосердною, нехай росте під Хрестом. Та по всьому. Єдине, що дала, крім життя, сподівання на чиюсь добру волю. Чи божу, чи людську... Чи справді усміхнеться їм доля, чи ласкавою буде вона для всіх тих, що прийшли у цей світ небажаними, чужими для найрідніших людей?

 

ІІ ведучий: У сирітських дітей багато що є. Затишні спальні, на ліжках новенькі ковдри. В їдальні смачний борщ, велика бібліотека і спортивна зала, світлі класи. Діти як діти. Безтурботно бавляться на дозвіллі, а вночі спросоння ніжно цілують маму. Вони часто розмовляють ночами.

 

(Діалог хлопчика і дівчинки 5-6 років)

•      Тебе ще не ніхто не забрав?
•      Ні.
•      А чого?
•      Бо кашляю.
•      А я сплю тихо.
•      Тоді тебе виберуть:
•      В мене нема дому, і мами нема, і тата нема І нікого нема Одна я.

 

Пісня «Родина»

 

ІІІ ведучий: Сім'я для дитини не тільки перше гніздо, а й школа життя, і тому немає для неї більшого горя ніж сирітство.

 

Читець:  Чи я українець? Чи я окраянець?

З якого я краю, І чий я окраєць?

Якої хлібини Я крихта солона?

Якій нелюдинці Я виходець з лона?

Яка мене мати На світ народила

Без роду, без імені В люди пустила

Лежав і мовчав Я під небом високим

І в небі відлунням Пішли її кроки..

Світи оніміли У мить без надії,

Матусю! Шевченкові плачуть Марії

Всі покритки, наймички Горді синами.

Ой чули б ви, мамо, Як кликав я «Мамо!»

І нині я кличу: «Знайдіться, матусю!»

За те, що вродила, тобі поклонюся!

 

(Звучить музика «Великое славословие»)

 

ІУ ведучий: З давніх-давен дзвони, окрім богослужіння, повселюдно використовувались і як набат для сповіщення про якесь лихо, біль, на сполох під час пожежі, ворожого нашестя.

 

І ведучий: Сьогодні дзвони б'ють на сполох, закликаючи нас до Милосердя, Доброти. Бо тільки милосердя робить нас справжніми людьми,

 

ІІ ведучий: Друзі! Добродії! Поряд з нами живуть, а може доживають свої останні дні ті, кому допомогти можемо тільки ми - я, ваші сусіди або колеги. Зараз, сьогодні, завтра - може бути пізно.

 

(Слайд знімається. Музика підсилюється).

 

ІІІ ведучий: Кажуть, юність живе лиш майбутнім,

Кажуть, зрілість цінує лиш мить.

Тільки старість живе незабутнім,

Тим, чого не вернуть, не спинить.

Є закони природи незмінні

Для людей, для птахів, для тварин.

Ви простіть нас байдужих, ми винні,

Будем ми ще старими, як ви.

 

ІУ ведучий: Тільки шлях Добра і Любові, усвідомлення того, що найважливішою цінністю є людські життя, зможуть вивести людство зі страшної прірви, підняти його на ноги, дати могутній поштовх розвитку людської цивілізації. Інакше нас чекає катастрофа - духовне каліцтво людства, яка приведе до його самознищення.

 

Читець: Людині необхідна доброта ,

Як птаху небо, колоску - вода.

Як зір очам, як цвіт рясним садам,

Як серцю неостудна теплота.

 

Потрібна їй і щедрість, і любов

Завжди, як чистий кисень для грудей,

Як тихий вітер, що здіймає день

На ніжних крилах зелені дібров.

 

Потрібна сила волі в грізний час,

А як впаде на скроні сивина,

Їй необхідні ласка весняна,

Що радістю дзвінкою - на печаль.

 

В душі потрібно ніжність берегти

І прагнути польоту, наче птах.

Життя тоді в щасливих берегах,

Коли несе нас хвиля доброти.

 

І ведучий: Бо суд немилосердний до того, хто не вчинив милосердя.

 

ІІ ведучий:  Милосердя - бо ставиться вище за суд.

 

ІІІ ведучий: Терпимість органічно пов'язана з великодушністю, що є найвищою формою прояву людяності. Великодушність виражає таке ставлення до людей, коли гуманність виходить за звичні межі взаємоповаги. Великодушна людина діє завжди порядно, гуманно. Вона співчутлива і привітна, чесна і щедра навіть відносно того, хто не цілком заслуговує доброти і не завжди відповість тим самим. Проявом великодушності є самопожертва заради інтересів інших, поступливість, здатність пробачити чиїсь вчинки і слабкості. Великодушність -основа благородства.

 

ІУ ведучий: Благородство характеризує здатність людей діяти згідно з високими цілями, керуючись високими моральними мотивами. Дуже важливо і водночас важко бути благородним в наш час поглиблення кризи і нестабільності життя, неперервного збільшення різних проблем повсякденного життя. Проте здатність піднестися надзвичайним збігом обставин і рутинними формами поведінки, піднятися над егоїстичними спонуканнями душі, проявити стійкість і самовідданість у служінні людям завжди знаходить справжню оцінку та істинну вдячність.

І ведучий: Зовсім нещодавно повернулися до нашої мови поняття "милосердя" і "доброзичливість". "Милість серця" - це співчутлива та діяльна любов до людей, до всього живого, готовність допомагати кожному нужденному завдяки великому людинолюбству, милості. Милосердя ґрунтується на поважанні достоїнств людини, доброзичливості, чуйності та співчуванні, турботі та активній допомозі. У ньому поєднуються два взаємопов'язаних і взаємозалежних аспекти людяності: духовно-емоційний (переживання чужого болю як свого) і конкретно-практичний (реальна допомога). Головний принцип милосердя - відмова від поділу на "своїх" і "чужих", зближення всіх, хто розділений груповою нетерпимістю.

 

ІІ ведучий: Милосердя потребує від людини оперативної допомоги кожному (і знайомим, і незнайомим) уважності та співчування до потреб, прагнень інших, вміння вирішувати спірні питання і конфлікти з позиції розуму, активного захисту гідності людини, доброзичливого ставлення до її успіхів.

 

ІІІ ведучий: Життя переконує, що людське милосердя і добродійність не принижують людської гідності. Вони допомагають людям жити достойно, долати страхи і хвороби, одинокість і старість. Тому нині в Україні відроджуються християнське милосердя, благодійна діяльність суспільних організацій ("Діти Чорнобиля", “Фонд культури”, "Просвіта", "Дитячий фонд", "Фонд милосердя" та ін.). Делікатніше індивідуальне милосердя, що виражається в розумінні людини, співчуванні їй, співучасності в її долі.

 

ІУ ведучий: Людина народжується не для того, щоб безслідно зникнути нікому невідомою пилинкою. Вона народжується для того, щоб залишити після себе вічний слід на землі. А залишає вона його у своїх дітях. Уцьому найвище щастя та зміст життя.

 

 

І ведучий: Рід людський складається з поколінь - це велика мудрість нашого буття.

Для матері та батька ви завжди будете дитиною, навіть тоді, коли вам виповниться солідний вік. Знайте, що ви - це зміст життя ваших батьків.

 

ІІ ведучий: У вас є дідусі та бабусі, повага до старших поколінь - це закон нашого життя. Вчіться у старших. Якби в повній мірі поважалася стареча мудрість, у житті було б менше юнацької безтямності, яка виникає від незнання життя, самовпевненості, необачності. Бережіть здоров'я та спокій своїх рідних та дорогих вам людей. Не завдавайте їм болю, смутку, страждань. Все, що дають вам батько та мати - це їхня праця, піт, втома. Умійте поважати працю своїх батьків. Ваше найбільше щастя для батьків та матерів - ваше чесне життя. Приносьте до хати радість, бережіть щастя сім'ї!

ІІІ ведучий: З роками ваші рідні старіють, стають безсилими, потребують спілкування як хліба, як повітря. Не завжди доживають свого віку старенькі вдома. Такі випадки, на жаль, бувають, коли обставини змушують покинути свою домівку і переїхати до будинку престарілих. Коли людина самотня і за нею нікому доглянути - це одна справа. Але коли діти відмовляються від своїх батьків - це жах...

 

Студент 3: Виглядала мати із вікна,

Поглядала мати на дорогу.

Другий поверх, мовчазна стіна

Не розділить радість і тривогу.

Старість подивлялася на шлях -

Бо оце зосталось тільки й світу...

Привезли сюди на "Жигулях"

Позавчора рідні її діти.

Тут, мовляв, їй буде веселіш

От сиди, стара, і веселися

Від думок полиново гіркіш

Рідні діти матері зреклися.

Хворе серце плаче по ночах,

Та не шле проклін до їх порогу,

Озовись надією в очах

Гомінка, натруджена дорого!

 

ІУ ведучий: Любов материнська безмірна, хворе серце матері плаче, але не шле проклін до порогу дітей. Будинок престарілих... Що чекає тих, хто туди потрапив? У цьому домі тихо, тепло, прибрано, але дуже важко уявити, що хтось закінчив овій шлях у цьому будинку, де все казенне, де чекаєш сина, який не згадує матері, яка народила, виростила, вигодувала його, рятуючи від лиха, хвороб, провела безсонні ночі біля його колиски. Думаймо про маму чи бабусю, яка живе в селі і часто хворіє, яка не втомлюється чекати звістки від вас.

 

І ведучий: Думаймо про безрідну стареньку, яка мешкає на вашій вулиці і щоранку стоїть коло похилених воріт, сумно дивлячись услід тим, хто йде повз неї. Зупиніться, привітайтесь, запитайте: може їй треба купити хліба чи шматок мила. Думаймо про таких як вони, і питаймо себе: "Чим я можу допомогти ?"

 

ІІ ведучий: Поки старенькі наші бабусі і мами з нами - ми всі молоді. Вони - наш захист, наша добра згадка про незгасне світло дитинства.

Тримаймося ж їх! Пам'яттю, спомином, думкою тримайся за них душею.

 

ІІІ ведучий: У старості є не тільки втрати, є і надбання. Вона краще знає ціну любові, відданості, навіть простої уваги і піклування, навіть співчутливого погляду.

Хочеться вірити, що ніхто з нас не забуде своїх батьків, коли по них прийде старість, що ми будемо пам'ятати про своє коріння, про те, що все життя за нами будуть мандрувати очі материнські і білява хата, пам'ятатимемо ту вербу, що додому поверта.

 

ІУ ведучий: Людина, на жаль, смертна. Попереду - безліч проблем, гори знань, підкорювати які нелегко. Але робити це потрібно, щоб не бути викинутим із життя.

Бути людиною - не дуже просто

Бути людиною - геройство в наші дні.

Устати й крикнути з трибуни, і з помосту,

О люди, залишайтеся людьми!

 

І ведучий:       В'ється стежка, тоне у житах,

Пахне доля небом, полинами,

І пливе, і завмирає птах

Над літами, вашими літами.

Роки життя... Вони летять, немов сполохана пташина, а ми все частіше мимоволі повертаємось спогадами у прожите.

І перед нами, молодими - безліч проблем і вершин, підкорювати які нелегко. У житті багато бажань і потреб, але ніколи не згасає потреба в спілкуванні.

 

ІІ ведучий: І ваша мудра порада, ваше слово потрібне нам, молодим, як хліб, як повітря. Ви безкорисно передаєте у спадок свій життєвий досвід, знання, і ми хотіли б віддячити вам своєю увагою, шаною. Нехай дарунком для вас будуть спогади про ваше життя, вилите в пісні, поезії, широкому слові.

 

Пісня «На добро»

 

ІІІ ведучий: Скільки є старих, обездолених людей. Літа пролетіли, мов на крилах, посріблили роки скроні, важке одиноке життя зігнуло плечі. Чого чекати?! Як жити? Самотність завжди гірка але надто відчутна в старості.

 

ІУ ведучий: Душа болить за всіх стареньких. Бо не прощав Бог покинути напризволяще батька і матір. Недарма ж кажуть, якою міркою відміряєш, такою і тобі наміряно буде. А старість не обминути. Здається, кожен має про це пам'ятати. Через це хочеться крикнути: «Люди, схаменіться! Ви також будете старі, немічні і ваші діти і онуки матимуть право відвернутися від вас!»

 

І ведучий: Щоб повірити в добро, треба почати робити його... І ця твоя діяльність запалить в тебе любов до людства, яка і буле наслідком твоєї діяльності, спрямованої на добро (Л.Толстой).

Для того, щоб перемогти жорстокість, треба зібрати для боротьби з нею в одне єдине всі цінності людського духу. А що таке людяність? Спадкова чи набута ця якість - людяність? Коли людяність стала потрібна людині? Відповідь досить проста: при зародженні першого суспільства, першої цивілізації. До цього людяність була природна. Адже намагання залишитися людиною, зберегти совість в різних ситуаціях - це не тільки свідчення духовної сили людини, але і намагання врятувати людину від духовної смерті, що часто страшніше від смерті фізичної.

 

ІІ ведучий: А чи згодні ви з такими висловленнями?

Поважати дорослу заслужену людину, будь ласка. А чи варто поважати юнака або дівчину, які не тільки не внесли вкладу в громадське благо, але й як особи не сформувались. Людину потрібно поважати з дитинства вже за те, що вона - людина, що від неї чекають суспільно корисних дій, хай авансом. Виявляти повагу до особи з дитинства необхідно ще й тому, що це - певна форма самоповаги.

 

ІІІ ведучий: Головне в такій повазі те, що люди ніби самі ходять в школу добрих взаємовідносин. Людина спілкується з десятками людей і, як само собою зрозуміло, повинна відноситись людяно, лояльно. Адже всі ми - люди! А запас наших уподобань строго індивідуальний: одна людина втомлюється від людей, інша втомлюється без людей. На превеликий жаль, відсутність основ культури спілкування, невміння жаліти, прощати, йти назустріч призводить до дегуманізації людини, людських відносин.

 

ІУ ведучий: Тільки шлях Добра і Любові, усвідомлення того, що найважливішою цінністю є людські життя, зможуть вивести людство зі страшної прірви, підняти його на ноги, дати могутній поштовх розвитку людської цивілізації. Інакше нас чекає катастрофа - духовне каліцтво людства, яка приведе до його самознищення.

 

І ведучий: Ущоденних гонитвах за матеріальним людина не знаходить часу подумати про вищі духовні сфери, осмислити своє призначення на Землі. Лиш на крутих поворотах долі раптом вдаряє в серце блискавка - запитання: Чому? Навіщо?

 

ІІ ведучий: У цьому хаосі ми бачимо, то таки бракує людям людяності. Мільйони і мільйони карбованців викидаються грошовитими дядями на задоволення «тілесних» потреб, а духовні справи занедбані і забуті. Застряємо в минулому і губимо нитку, що пов’язує нас із вічністю.

 

ІІІ ведучий: Чи знаєте ви, що таке самотність? Якщо ні, то ви щасливі. Бо самотність - це життя наодинці з собою, зі своєю пам'яттю. Коли хочеться з кимось поділитися власним болем - і ні з ким. Коли хочеться з розпачу плакати, кричати так, щоб почув увесь світ. Коли тліють у серці спогади, наче жарини, обіймаючи його невигойні сліди, і немає кому їх повідати. Але самотність - це не хвороба, яка потребує лікування. Це стан життя.

 

ІУ ведучий: Коли Данило Гранін і Алесь Адамович працювали над «Блокадною книгою», то несподівано прийшли по такого висновку: "Ось ми задумались над таким питанням: хто в блокаду виживав? Здавалося б, той, хто зберігав, рятував себе. Але не так. Врятувались ті, хто сам рятував. Братерство людей - ось що додавало сили не просто існувати, але і провести оборонні роботи, розчищати місто, оберігати його від запальних бомб...".

 

І ведучий: А ось ще один приклад судження людини про добро. В романі Михайла Булгакова "Майстер і Маргарита "бідний філософ Ієшуа пропонує змінити навколишній світ ідеєю добра. Добро, на його думку, - це найбільша доброзичливість, готовність і бажання однієї людини зрозуміти іншу людину. Бути добрим важко, тому що добро легко можна підмінити різними сурогатами.

 

ІІ ведучий: Вчинок, а не язичне слово - ось дійсна міра добра. Булгаков вважав, що дійсне добро - всесильне. І це досить добре видно на прикладі Ієшуа - "бродяча", "слабка людина" зуміла перевернути життя Пілата, "всемогутнього правителя", та і не тільки одного Пілата…

 

ІІІ ведучий: Можуть викликати здивування слова Ієшуа про те, що злих людей немає на світі, але, з Булгаковської точки зору, Ієшуа правий: злих людей дійсно немає. Зло, по концепції Булгакова, є прояв людських атавізмів. Тобто людина починається там, де закінчується зло. І людська сила тільки від добра, але при одній умові, що при будь-яких обставинах найважчих і найдраматичніших, людина не зійде зі шляху добра.

 

ІУ ведучий: В людині необхідно бачити суть, а не вивіску. В людину потрібно вірити, всі люди хороші, хоча кожен має свою слабину. 1 не треба шукати зло в інших. Адже що шукають в людині - те і знаходять. Добрим людям здається, що всі навколо добрі, злим - що всі навколо - злі. Пояснюється це тим, що нелегко відірватися від самого себе, припуститися, що хтось з оточуючих в чомусь абсолютно на тебе схожий.

І ведучий: В кожній людині - невичерпний запас розуму, таланту, доброти, тільки часом все це наче плівкою покрите, і достатньо буває цю плівку трішки надірвати. Сьогодні гуманізм виступає не як високе чуття, а як реальна сила, радість.

На доказ цих слів кожен з нас має прозвітуватися, перш за все - перед собою, про добрі вчинки, які він здійснив протягом останнього року, або навіть вчора чи сьогодні.