Сценарій виховного заходу "Ваша Слава – незгасна, І пам’ять – нетлінна!"

 

ПАМ'ЯТЬ ВІЧНО ЖИВА

 

Доки світанками сонце встає, а на калині зозуля кує –

Пам’ять людська не забуде повік мук закатованих, попелу крик.

Там, де кривавий пройшов душогуб, свідком лишився опалений дуб.

Чорний, як лихо. І жахом пропах. Навіть боїться гніздитися птах.

Віти – мов горе заламаних рук. Ні! То не свідок. А Пам’ятник мук!

Доки світанками сонце встає – Нам на калині зозуля кує!

Тільки, як тріскає в тиші земля, стогін важкий із могил промовля:

«Спинись, Людино! Мовчки поклонись. У тишині задумайся на мить.

І нам життя всміхалося колись. Дзвонила сонцем сяюча блакить.

Ми мали в серці мужність і любов і вірили у Перемоги час.

Хоча зотлілий попіл захолов, але наш голос досі не погас.

Орали ми і засівали лан, щоб добротою колосився світ.

Якби зібрати болі наших ран, то розколовся б навіть і граніт!

Не треба сліз! Ще наші нас печуть, як тихо плаче росами трава.

Нехай же мирно променіє путь, для тих, хто наших мук не забува!

Коли не спить далекий небосхил і  стелиться туманом сивина,

Наш гнівний голос чути із могил: «Хай буде тричі проклята війна!»

 

Ведучий 1. Війна… Страшна війна минулого століття, пекуча рана, яка болить досі чи не в кожній родині України.

 

Ведучий 2. Минають роки, відлітають у вічність… Більше півстоліття минуло з тієї тривожної ночі, коли замовкли останні постріли гармат, прийшов мир, настала тиша, за яку заплачено ціною життя мільйонів людей.

Єдині нев’янучі вінки – це вінки нашої Пам’яті. Приторкнеться чиясь небайдужа душа до цих поетичних рядків і спалахне в ній полум’я Пам’яті. І збентежить серце. І нагадає, хто ми, чиї ми діти, чиї онуки. Нагадає про дідів і прадідів, які грудьми стали проти шквалу війни, щоб відстояти землю Вітчизни, на якій народились і виросли. Землю, на якій повинні були народитись і вирости їхні діти, онуки і правнуки. Вічна хвала і слава їм за це. Вічна Пам’ять тим, хто впав на полі битви.

 

 

Де б не була – віддаю я повагу і шану

Сивим скроням солдата, густій бороді…

До землі я вклоняюсь тобі, ветеране,

Адже ти – визволитель, спасибі тобі…

 

Ведучий 1. Мільйонам людей назавжди врізався в пам’ять біль Другої Світової війни. Червоним лиховісним полум'ям кривавого терору увірвався він до мирних осель Західної України того далекого 17 вересня 1939 року, розірвав небо хижою тінню фашистської навали, димом пожеж, смертю і руїнами Наддніпрянської України 22 червня 1941 року. Вікопомна неділя, мирний день відпочинку, обернувся довгими роками страждань.

 

Ведучий 2. Війна нагадує про себе тисячами обелісків і братських могил. Вони –святиня нашої пам’яті.

Ведучий 1. І скільки б не минуло років і десятиліть від того недільного ранку, коли пролунало страшне слово „війна”, вони ніколи не принесуть спокою матерям, діти яких віддали найдорожче – життя у боротьбі з фашистськими загарбниками.

Ведучий 2. Сьогодні ми віддаємо данину пам’яті тим, хто загинув на фронтах Другої Світової війни, хто віддав життя, щоб ми жили щасливо.

 

 

звучить голос Левітана

 

Ведучий 1.

У весняну ніч 41-го року прощання лунали над Україною. Батьки прощалися з дітьми, чоловіки з жінками, брати з сестрами, розлучалися любов з любов’ю, надія з надією. Прощалось нездійснене заміжжя, несуджене материнство. Мирне життя обірвалось на 1418 днів. А що було далі… Страшна круговерть, страждання і горе, сльози і смерть. Біда вселюдська, вогонь і кров і все це ще раз, і знов, і знов… І серце затискається в солдата. Зруйнована, розтоптана, розп’ята лежить у темряві його земля.

 

Війна і смерть - дві сестри, ніби пара, які крокують разом вже віки...
Це - ніби чиясь невблаганна кара, що слід лишає на усі роки.
Війна... Ти був там? Ні? То ти щасливий, бо ти не бачив сльози, біль і кров,
Не бачив ти, як погляд свій зрадливий кидала смерть на юних знов і знов.
Чи бачив ти, як проводжає мати свого єдиного, не воїна - дитя,
І молить Бога, щоби дочекати, або за нього дать своє життя?
Чи чув ти тихий плач дівчини, коли почула вість, що вже нема
Того, до кого серцем лине, і що тепер вона уже одна?
А може, ти вдовиний погляд бачив, тої вдови, що на руці дитя,
Що ще недавно тато сина няньчив, сьогодні ж - сирота оце маля?
Чи хоч у сні до тебе приходила ота проклята усіма війна,
Яку ще в сорок п'ятім загасила чарівна, бажана і прошена весна.

 

Ведучий 1.  День пам’яті полеглих у  Другій Світовій війні - це лише часточка великої данини пошани полеглим і живим ветеранам, які своєю кров’ю відстояли нашу свободу. Мало залишилось учасників тих подій, але всі ми щиро вдячні їм.. Не забуваймо героїв-воїнів, які пішли на фронт, і не повернулися у свої рідні оселі.

 

До мікрофону підходить жінка одягнена в чорне.В руках вона тримає тюльпани.

Печальна мати йде до свого сина,

Гранітні плити плачуть під ногами,

Стукоче серце, ниє спина:

Синочку, рідний, йди в обійми мами.

Тече сльоза і падає на плечі.

Із стели очі дивляться хлоп’ячі.

Їм тільки жити, жити і творити –

Вони ж навік лишаються дитячі.

Синочку, рідний, чуєш, як курличуть

У синім небі сумно журавлі?

Вони тебе до себе, синку, кличуть,

А ти лежиш в холодній цій землі…

Печальна мати на могилі сина

І тільки плити плачуть мовчазні,

Від сина погляд відвести не в силі,

А син живим приходить лиш у сні…

(Мати плаче, опускає голову, з рук падають квіти.

 

Ведучий 2.   За роки Незалежності Україна, на щастя, не знала війни. Наш народ пишався тим, що у складні 90 – ті Україні вдалося зберегти мир. Але війна не обійшла нашу державу тепер. Ми з вами не знали дуже багатьох слів пов’язаних з війною, тепер же мирне небо опалене полум’ям війни

Ведучий 1 .Ми  не особливо звертали увагу на слова «Слава Україні - Героям  Слава!», а тепер вони набули нового святого змісту. Нині ми проявляємо бажання віддати особливу шану тим, хто у напружений, найкритичніший і найважливіший момент життя нашої країни не відступив і пожертвував собою заради своєї Батьківщини. Це наші герої

Ведучий 2.   8 Травня - день пам'яті і скорботи. Вклонімося усім полеглим, схилимо голови в журбі й задумі. Покладімо квіти до могил, в молитві пом'янімо всіх, хто не повернувся з тієї проклятої для всього світу війни. 

Виходить дівчина-українка із запаленою свічкою

Яскравим світлом віра нам палала

І десять заповідей в душі нам дала,

Та чорна сила храми зруйнувала.

Так перша свічка, мов сльоза, стекла.

 

Гасить свічку і стає спиною до глядачів.

 

Виходить друга дівчина із запаленою свічкою.

Жорстокий меч кривавого терору

Вбивав, ганьбив і голодом морив,

Колючим дротом оповив довкола,

І другу свічку в морок опустив.

 

Гасить свічку і стає спиною до глядачів.

 

Виходить третя дівчина із запаленою свічкою.

Зневірився народ в своїх духовних силах,

Покірний тільки лезові меча,

Що стер з очей стрілецькії могили,

І третя згасла пам’яті свіча.

 

Гасить свічку і стає спиною до глядачів.

 

Звучить  музика. Виходить Жінка-Пам’ять у білому одязі та чорній хустині. В руках запалена свічка.

 

Жінка-Пам’ять

Неправда! Пам’ять знову відродилась,

Прийшла із остогидлого життя,

Щоб свічкою новою запалала

Душа, зірвавши пута забуття.

В молитвах всіх героїв пригадаю,

Живим у Бога буду щедрості просити.

Воскресне дух, я всіх вас закликаю

Людської пам’яті знов свічку запалити.

 

 

Дівчата повертаються. Жінка-Пам’ять запалює всім свічки.

 

 Коли життя знов набирає сили,

У всі свята нехай воно палає.

І безіменні ті могили

Хай вдячна пам’ять наша звеличає!

Ведучий 2.    Вшануймо пам’ять тих, хто загинув в роки Другої світової війни, хто звеличив нашу землю, Героїв Небесної Сотні, воїнів та інших загиблих на Сході України у боротьбі за правду, справедливість, свободу, цілісність та єдність нашої держави.

Хвилина  мовчання

Ваша Слава – незгасна,

І пам’ять – нетлінна!

Батьків естафету несуть покоління.

Хай множиться сила, красується врода,

Спасибі тобі, наш величний народе,

За пройдені чесно солдатські дороги.

За свято велике – за ДЕНЬ ПЕРЕМОГИ!!!

 

1. Прийшла в нашу хату тривожна година.
   Хай кожен збагне собі в безлічі справ:
   Все треба зробить, щоб жила Україна,
   Щоб ворог підступний її не здолав.
   
   2. В цей день хай єднає нас думка єдина,
   Ми зло в нашім домі долали не раз.
   Все треба зробить, щоб жила Україна.
   Прийміть цей наш заклик, як Божий наказ!
   
   3. Господи! Благослови Україну і всі родини наші
   Навчи нас не продавати свою совість ні дешево, ні дорого.
   Захисти нас від ворогів видимих і невидимих,
   що хочуть поневолити нас.
   4. Дай нам, Боже, жити вільним життям
   Дай кращу долю нашому народу,
   Дай нам єдність, мир і спокій.
   
   Разом. Господи, збережи Україну!

 

 

 

"Перемога" текст: Наталя Бучинська.

 

В цей день цвітуть салюти

І чути дзвін пісень,

Не дай нам, Бог, забути

Який сьогодні день!

Не дай нам, Бог, забути,

Не дай нам, Бог, забути,

Не дай нам, Бог, забути

Про цей травневий день!

Страшні чотири роки

Ми йшли до цього дня,

Всі муки і тривоги

Ми випили до дна.

Крізь муки і тривоги

Ми йшли чотири роки,

Ми йшли до перемоги,

А з нами йшла весна.

 

Приспів:

Перемога свята, Перемога!

Свято миру, свободи й весни!

Чом тоді мої очі вологі? -

Бо не всі повернулись з війни!

Сплять мільйони загиблих в окопах, -

Це моєї країни сини.

Де була б ти сьогодні, Європа?

Де була б ти, якби не вони?

 

В цей день оркестри грають

На радість дітворі

І знову серце крають

Мелодії старі.

В цей день оркестри грають

І знову серце крають,

І знову серце крають

Мелодії старі.

І сиві ветерани,

Згадавши ту війну,

В цей день кладуть тюльпани

До Вічного вогню.

І сиві ветерани в цей день

Кладуть тюльпани,

В цей день кладуть тюльпани

До Вічного вогню.

 

Приспів.

 

Сплять мільйони загиблих в окопах, -

Це моєї країни сини.

Де була б ти сьогодні, Європа?

Де була б ти, якби не вони?

Перемога свята, Перемога!

Свято миру, свободи й весни!

 

"Червоні маки" текст: Наталія Май

 

Розцвітають маки навесні,

Серед поля, наче жар, горять,

Солов’ї співають жалібні пісні,

Де солдати міцно-міцно сплять.

 

Приспів:

Маки червоні знов розцвітають

Пам'ять дідів бережуть.

І до вогню, що серця зігріває,

Їхні онуки ідуть.

 

Так давно, багато літ назад,

Молодими й бравими були,

Щоби нашу рідну землю відстоять

В полі серед маків полягли.

 

Приспів:

Маки червоні знов розцвітають

Пам'ять дідів бережуть.

І до вогню, що серця зігріває,

Їхні онуки ідуть.