Сценарій заходу до Дня Перемоги «Пам’ять людська не забуде повік»

Сценарій до Дня Перемоги

«Пам’ять людська не забуде повік»

 

Вед.1. Доки світанками сонце встає,

А на калині зозуля кує –

Пам’ять людська не забуде повік

Мук закатованих, попелу крик.

Там, де кривавий пройшов душогуб,

Свідком лишився опалений дуб.

Чорний, як лихо. І жахом пропах.

Навіть боїться гніздитися птах.

Віти – мов горе заламаних рук.

Ні! То не свідок. А Пам’ятник мук!

Вед.2. Доки світанками сонце встає –

Нам на калині зозуля кує!

Тільки, як тріскає в тиші земля,

Стогін важкий із могил промовля:

«Спинись, Людино! Мовчки поклонись.

У тишині задумайся на мить.

І нам життя всміхалося колись.

Дзвонила сонцем сяюча блакить.

Ми мали в серці мужність і любов

І вірили у Перемоги час.

Хоча зотлілий попіл захолов,

Але наш голос досі не погас.

Вед.1. Орали ми і засівали лан,

Щоб добротою колосився світ.

Якби зібрати болі наших ран,

То розколовся б навіть і граніт!

Не треба сліз! Ще наші нас печуть,

Як тихо плаче росами трава.

Нехай же мирно променіє путь,

Для тих, хто наших мук не забува!

Коли не спить далекий небосхил

І стелиться туманом сивина,

Наш гнівний голос чути із могил:

«Хай буде тричі проклята війна!»

Вед.2 У минуле – все далі відходить війна,

Пам’ять тихо горта сторінки…

Обеліски… На них – імена, імена…

І роки, і зірки, і вінки…

Вед.1.  Як тільки вберуться у чарівні білі квіти сади навесні, засвітять дивовижні свічки каштани, а повітрі розіллється тонкий і ніжний аромат, в бузкових кущах заллються піснями невсипущі солов’ї, а вся земля випромінюватиме радість і щастя,  нестримну жагу до життя, в один з таких прекрасних днів, 9 травня, ми відзначаємо велике свято – День Перемоги!

1. Починаєм найсвятішу тему,

Вибираєм найщиріші барви.

Скільки світла в імені твоєму,

Скільки в ньому доблесті і слави.

Перемога! Ясна Перемога –

Свято миру, свободи, весни…

Ми доземно вклоняємось нині

Всім героям, звитяжцям війни!

2. Дехто каже: «пора забути
Інше є про що говорити.

Скільки воєн було на світі!

Спробуй навіть перелічити!»

Що ж, із тих бід болить нам кожна.

Незабутнє ж забуть не можна,

Хоч немов затягнулась рана,

Та, що звалася – Вітчизняна…

3. Вітчизняна війна Велика,

В котрій крові пролито – ріки,

В котрій знищено стільки люду,

Що ще довго відчутно буде.

Ні, минуло ще небагато,

І неможна не пам’ятати,

Не вклонятись до ніг стареньким

Оборонцям Вітчизни – неньки.

Вед.2.  ХХІ століття. Усе далі й далі відходять грізні роки Великої Вітчизняної війни. Понад півстоліття віддаляє нас від буремних воєнних років. Для історії – це небагато, а для людини – це майже все життя.

Вед.1. А роки ідуть, ідуть… Швидко збігають, мов весняні струмки, квітнуть дерева, достигають жита, приходять у світ нові люди. Але не старіє, не зникає пам’ять тих літ. Вона живе у спогадах бійця, в суворому монументі, у пам’яті нащадків.

Вед.1 Для України Друга світова війна – національна трагедія, під час якої українці, позбавлені власної державності, змушені були воювати за чужі імперські інтереси і навіть вбивати інших українців. Війна… Страшна війна минулого століття, пекуча рана, яка болить досі чи не в кожній родині України.

Вед.2. В жахіття війни було втягнуто 67 держав, 80% населення земної кулі. Друга Світова тривала довгих  б років. Вона пронеслася над величезними територіями Європи, Азії й Африки, охопила простори всіх океанів. У цій війні загинуло близько 60 млн осіб, не говорячи вже про поранених і тих, хто  пропав безвісти. Лихо й страждання, які пережили люди, незмірні.

Вед.1. Пам'ять. Це не просто частина історії. Пам'ять – це наша совість, біль, наша гордість. Пам'яті наших дідів, батьків і старших братів, пам'яті вічно молодих солдатів і офіцерів, що мужньо боролися з ворогом і перемогли, пам'яті тих, хто поліг смертю хоробрих, пам'яті всіх, чиї серця обпалила Друга світова війна присвячується.

Звучить музика

4. Це на світанку сталося колись:

Стривожений, із муками і жалем

Світ стрепенувся, кров’ю вмить заливсь,

Неначе розпанаханий кинджалом.

Війна назустріч молодому дню

Із гуркотом, із брязкотом котилась,

Лавиною металу і вогню

На нашу землю й долю навалилась.

І хоч сходи країну з краю в край

Усі роздоли, всі її простори, -

Навряд чи знайдеться десь двір,

Куди не внадилося б ненависне горе.

 5. Цвіла земля, поля колосували,

Всі мріяли про світле майбуття.

Та миттю все зчорніло від фашистської навали,

Прийшла страшна, безжалісна війна.

6.  Знову ранок травневий

 Білим квітом кружляє,

 Ніжний килим зелений

 Розстеляє до ніг.

 Вітер шепче вітання

 І приносить зітхання:

 "Знов поменшало стежок

 Від воєнних доріг".

Вед.1. Для нашої Батьківщини ця страшна війна розпочалася далекого 17 вересня 1939 року, коли сталінська Червона армія за таємною згодою з гітлерівською Німеччиною захопила землі Західної України та принесла на своїх кривавих багнетах ті нелюдські страждання, які устиг вповні відчути народ Наддніпрянської України. А вже 22 червня 1941 року рожевий світанок поглинув кривавий танок, що триватиме 1418 днів і ночей - дві людиноненависницькі ідеології - комунізм і фашизм зіткнулися в страшному двобої, що коштував мільйонів і мільйонів життів.
Вед.2. Якою дорогою ціною далася ця перемога! Скільки життів забрала та страшна війна! Скільки доль зруйнувала вона! Нема жодної сім’ї в Україні, якої не торкалась війна своїм чорним крилом.

Звучить  тиха музика
(На зміну тихій музиці приходять звуки війни (сирена, кулеметні черги, зриви, вибухи)
(На середину сцени виходять два учні)

Хлопець.  Не пускали мене воювати
Яблуневі, вишневі сади,
Не хотіла і мати пускати,
Але тихо сказала:
Дівчина. Іди!..
Хлопець. Подивилась у вічі:
Дівчина. Бо треба...
Хлопець. Вже на заході грізно гуло,
І, як хмара вечірнього неба,
Серед поля лежало село.
Причувалися стогони й дзвони,
Що віщують навалу біди.
При дорозі джерельце бездонне
Стукотіло, як серце:
Дівчина. Іди!..
Хлопець. На шляху шикувались солдати,
На травиці – сльоза чи роса...
І стояла на вигоні мати,
А за нею – поля й небеса.
 

(Звучить пісня «Степом, степом»)

Хлопець. І кохання забилось в риданнях й журбі...
Як же так? Не здійснилися мрії...
І мене не обняти ніколи тобі...
Дівчина. І у мене немає надії...
Хлопець. Нам ніколи не стрітись, уже не зійтись,
Бо тепер ми – дерева і квіти.
Пам’ятаєш? Як ми сподівались колись,
Що сім’я буде в нас, будуть діти…
Дівчина. Пам’ятаю… А ти пам’ятаєш, як ми
Бігли сонечко вранці стрічати?
Хлопець. Так... Ми щиро кохали, були ми людьми,
Як же палко ми вміли кохати!
Дівчина. Гілка роду на нас обірвалася враз.
Не судилось зійтися в коханні.
Хлопець. Йти на танки в атаку був даний наказ...
Обірвалось життя на світанні.
Дівчина. А були б у нас діти: дівчатко, хлоп’я.
Вечори і погожі світання...
Хлопець В нас була б пречудова велика сім’я,
Бо було в нас безмежне кохання.
Дівчина. Не судилось, не сталось, міраж просто все...
Хлопець.  Не здійснилось... А вітер пелюстки несе...

Лине тиха музика

 

7. Ми свято шануємо пам'ять усіх,
Хто власним життям нашу юність зберіг,
Хто впав за свободу у грізну годину,
За землю священну, за Україну!
Вони у бронзі й камені звелись,
Летять роки і хмари понад ними.
Все менше тих, хто бачив їх колись,
Все менше тих, хто бачив їх живими

Вед.1. Сьогодні ми віддаємо данину пам’яті тим, хто загинув на фронтах Другої Світової війни, хто віддав життя, щоб ми жили щасливо.

8. Упав солдат в бою нерівнім
На трав настелені мости…
Та поклялися друзі вірні
До Перемоги з ним прийти.
Й таки прийшли. О тій годині,
Коли настав кінець війни,
Він розписався у Берліні
Своїм багнетом на стіні.
Коли ж додому повертали,
Звільнивши од напруги світ,
До праці вірні друзі стали,
А він підвівся на граніт.
Підвівсь і став як образ слави
О тих, що ніч перемогли,
Щоб діти вільної держави
Рівнятися на них могли.
9. Багато на нашій землі обелісків,
Вкарбовані в них золоті імена
Вклонися, людино, їм низько-низько, -
Це пам'ять, яку залишила війна.
10. Ми пам'ятаєм, хто в лиху добу
В броні важкій віддав останні сили,
Ми зараз квіти і терпку журбу
Приносим на засмучені могили.

Вед.1. Крізь дощі і сніги, крізь роки і лихоліття говорять з нами ті, хто не посміхнеться сьогодні, не зустріне цю весну. 

Вед.2. Стоїть солдат у бронзі і граніті

У тихім сквері, в місті і в селі…

Над ними вічна слава у зеніті

І вічна пам’ять по усій землі.

Вед.1. Спинився час, зорить солдат у вічність,

На постаменті, на посту стоїть.

А в пісні цій дитячій – туга і ліричність.

Вона у кожнім серденьку звучить.

Вед.2. Поклонімося ж тим, хто поліг у бою,
Хто покрив землю рідну собою,
Поклонімося всім, хто впав у бою,
Хто відстояв нашу свободу.
Р А З О М:
Це потрібно не мертвим,
Це потрібно живим.
Вед.1. Натягнуті нерви, мов тятива,
Пронизує пам’ять скорбота прощання…
І сумно згасає, і тяжко сплива.
Вшануємо загиблих хвилиною мовчання.

Хвилина мовчання

Вед.2. Могили! Могили! Скільки їх лишилося на дорогах війни. В них лежать ті, хто вже ніколи не погляне на цей світ. Вони вже ніколи не притиснуть до грудей посивілої голови старенької матері чи дружини, ніколи не піднімуть на руки сина чи доньку.

Вед.1. У війни не жіноче обличчя.А скільки матерів, сестер, коханих чекали і не дочекалися своїх синів, братів, чоловіків. Матері виховували своїх синів, щоб ті рясно засівали ниву, плекали хліб та трудилися на землі. Не судилося – більшість із них не повернулися з фронтових доріг. Проте мамине серце крізь роки пронесло надію і віру в те, що хоробрі воїни все ж таки повернуться до рідної оселі.

Вед.2.Пам’ятаймо, що багато жінок, юних дівчат виносили на своїх тендітних плечах поранених, збивали ворожі літаки, були снайперами, виконували чоловічу роботу в тилу ворога. Вони часто гинули, не проронивши ні слова в руках фашистських катів.

11. Дівчина в сірій шинелі,

В куцих, простих чобітках

Йшла, де взривались шрапнелі,

Йшла з автоматом в руках.

Дівчата в бої йшли крізь ночі,

З калюж умивались дощем,

Їм бачились коси дівочі

Під грізним гарматним вогнем.

Недобрії очі лякали,

І танків боялись в бою.

Вони як мужчини, вмирали,

Землю обнявши свою.

12. Катами мучена, розп’ята,

Ти не скорилась ворогам

Ти знала: прийде час розплати

Впаде на голови катам.

Ти знала мучитись не довго,

Ще заясніє небозвід,

Ще зійде сонце, зійде сонце

І все дивилася на схід;

У далину де дні і ночі

Від вибухів здіймався дим,

Дивились виплакані очі

На Україну – рідний дім.

Танець дівчат

Вед.1.  Війна не мала кордонів. Її жахливі наслідки відчували на собі усі. Та   діти особливо відчували це горе, що принесли їм дорослі.

Вед.2. Хлопчик набігався і заснув. І сняться йому різні дива: чиста тепла вода в річці й золоті рибки в ній, рожеві яблука на блакитних гілках, соняшники, що ясним світлом освітлюють не лише землю, а й небо...

Вед.1. І сняться мамина усмішка і татове плече, з якого він, малий, хоче злетіти аби побачити і збагнути світ... Хай усе буде так насправді! Соняшники - жовтими. Мамина усмішка – доброю. Татове плече – надійним. А світ – затишним.

Вед.2. Так сплять щасливі діти, так спали вони і червні 1941 року. Та не судилося здійснитися їхнім мріям і снам. Пекельний вогонь війни обпалив їм крилята.

Вед.1. Діти війни… Війна забрала в них отчий дім, материнську ласку, батьківську турботу, безхмарне дитинство і юність, а найголовніше – позбавила права жити. Не можна забути сповнені тугою їхні очі, опухлі від голоду животики, опущені в німому відчаї головки і маленькі рученята, які міцно тримали свою єдину іграшку.

13. Діти війни.. Сирітські долі... І кров, і смерть.. Гірка сльоза...  Їм скуштувать довелось горя,  Дитинство вкрала в них війна. Була війна.. Страшна, кривава... Як в пеклі діти всі жили , Рано дорослими ставали,  Гіркий спізнали смак війни. На їх очах людей вбивали, Рабство, полон, концтабори, Всі негаразди і печалі На слабкі плечі їх лягли. Свинцеві кулі й їх косили, Усе стерпіть вони змогли,  Кували зброю, працювали, Ішли дорогами війни. 14. Розпорядилася так доля - Все довелося спить до дна. Голод і страх, і примак крові,  Дитинство вкрала в них війна. Уже в них скроні побіліли,  Пам’ять лишилася жива. І працювать, й любить уміли, Та їм ще снить ота війна. Війна, війна... Сирітські долі... І кров, і смерть... Гірка сльоза.  Хай не повториться ніколи, Згине нехай навік війна!

Вед.1. Діти війни. Вони її не просто пережили.Вони  вистраждали голод та холод. Вони зводили  із руїн  дитячими руками, нові домівки та  будівлі соціального призначення. Вони засівали  поля та, долаючи втому, працювали біля станка.  Вони відбудовували рідний край. Діти війни -, як солдати, але без рушниці в руках, допомагали фронту, відроджували святу землю для нащадків.

15. Коли вже стільки літ минуло,

 Здається, серце б вже забуло.

 А сниться знов війна проклята.

Та, як таке не пам’ятати?

 Їй би тоді лише всміхатись,

І в росах весняних купатись.

А з вуст лились прокльони люті.

 Катів кляла у злобі лютій.

Фашисти палять, нищать,

А навкруги осколки свищуть.

 Куди не глянь, село в диму.

Як пережить їй ту війну?

 І знов їй сниться тіло брата,

Лежить в санчатах, не впізнати.

Від жаху, мати заніміла,

Немов би й серце скам’яніло….

 І знов цей сон, вже стільки літ.

А й досі серденько болить.

А скільки їх, дітей війни?

Їм досі сняться тії сни.

(Учні читають напам’ять  уривок з поеми І.Жиленко «Дитячий альбом»)

Уч.1.Діти худенькі, стрижені

 Діти з очима ніжними.

 Діти втомилися од війни,

Дайте їм хліба і тишини.

Уч.2. Світяться їхні реберця,

 Аж очі болять, аж серце.

 Діти втомилися од війни.

 Дайте їм ліжечко біля стіни.

Уч.3.  Дайте ласкаву маму тим, хто її не має.

 Плечики гороб’ячі, погляди недитячі.

 Діти втомилися од війни.

 Боже, які в них жорстокі сни!

Уч.4. Діти кричать ночами:

 «Не убивайте маму!...»

 Валянці дайте дітям,

 Хутром м’яким обложені.

 Ніжки в них поморожені.

Уч.5. Ніжки шляхами збиті.

  Дайте їм булку і молока!

 Дайте їм ляльку і самокат.

 Важко їм знов до дитинства звикать!

Танець «Діти війни»

Вед.1. Страшні сліди залишила війна. Тільки на території України в руїни і згарища було перетворено714 міст, 28 тис. сіл. Скільки горя, скільки страждань за цими цифрами. 1418 днів і ночей ішли воїни вогненними дорогами війни. Кожен день, як рік, кожен рік, як століття. Все витримали і перемогли. Перемогли тому, що вели війну справедливу. Перемогли тому, що відстоювали право на життя. Дорогою ціною дісталася нам перемога.

Вед.2.  Ідуть із життя люди, які були свідками й учасниками цих сумних і героїчних подій. І ми не вправі забувати про тих, хто захистив і врятував нашу Батьківщину від фашистського поневолення, й пам'ять про них й досі  живе в наших серцях.

16. Тремтять гармати. Б’є на спалах дзвін.

Залізні круки вилітають з хмари.

Горить Вкраїна з чотирьох сторін

І на чужинців просить з неба кари.

 

 17.  Гримить гроза війни. Іде розплата.

Покладено життя на терези.

Але коли ж порадує солдата

Веселий грім весняної грози.

Пісня

Солдат. У мене днів не вистачить для того,
Щоб розказати людям про війну,
Про все, про артилерію як «бога»,
Про все оте, що й зараз не збагну.
Воно в мені - забуте й незабуте,
Воно в мені - що бачив і чим жив,
Що іноді хотілося б вернути,
Що іноді здається дивом з див.
Але навколо - хлопці-побратими,
Які самі в тім пеклі побули.
Але ж із фото юними очима
Зорить твій друг з воєнної імли.
Не просто пригадалося минуле -
Крізь нього бачу знов далекі дні;
Солдатський спомин крізь гарматне дуло
У душу й серце дивиться мені.
Вед.1. Бій розгортався лютий,

Кулі, неначе град.

Тихо, вітри і люди.

Впав у траву солдат.

Вдарило хлопця в груди,

Вибухнув поруч снаряд.

Тихо, вітри і люди.

Вмер молодий солдат.

Мати довіку буде

Сина свого виглядать.,

Тихо, вітри і люди.

Син її – той солдат.

Нам тих розлук не забути,

Мир нам повік врятувать.

Тихо, вітри і люди.

            Спить під зорею солдат.

І допоки сонце ясне гріє

І життя дарує всім воно.

Біль наш вічний, він не постаріє.

Не кажіть: була війна давно.

Вед.2. Як дорого коштує перемога! Але ми все витримали – і перемогли. Перемогли тому, що захищали Батьківщину. Перемогли тому, що відстоювали право на життя.
Вед.1. Як символ пам’яті жертв Другої Світової війни з 2014 року Україна використовує червоний мак. Поруч з квіткою завжди звучить гасло: «Ніколи знову». Червоний мак як символ пам’яті жертв війни  розроблено за ініціативи Українського інституту національної пам'яті. Графічне зображення є своєрідною алюзією: з одного боку воно уособлює квітку маку, з іншого – кривавий слід від кулі.
18. Маки червоні - символ Перемоги
Ці квіти - кров загиблих на війні
І матері сіють маки червоні
На могилках своїх юних синів
Маки червоні на вітрі палають,
Нам, нагадавши про ті страшні дні,
Маки червоні тихо ридають,
Низько схиливши голівки свої.
                                        Пісня «Маки червоні»

Вед.1.Наш обов’язок не тільки в свята згадувати, а кожен день пам’ятати про усіх ветеранів Великої Вітчизняної війни, хто кував перемогу і загинув.

Вед.2. Смак незабутній перемоги

Лунає досі у серцях.

Блиск переможної дороги

Дарує радість у роках.

Вони пройшли, вони здолали

Той шлях, жорстоких ворогів,

Неприязнь долі подолали,

Знайшли себе серед снігів.

19. Хоча вже давно гул пекельний затих,

Забути - не вистачить змоги...

Зі сплаву геройства і мертвих, й живих

Писалось ім'я Перемоги.

20.  Минуле в пам'яті живе,

Сьогоднішнє в душі палає.

Життя - немов ріка пливе

В майбутнє, завтрашнє безкрає.

21. Нехай не заросте оця стежина

І пам’ять ми не зрадимо во вік.

Бо ти є українець, ти - людина

Ти мужній і незламний чоловік.

22. І щоб не принесла прийдешня днина,

Хай гнів і гроші не затьмарять зір.

Як дід казав: «Допоки ти людина,

В душі і на землі хай буде МИР!»

Вед.1. Ми хочемо без воїн жити. Хай буде мир на всій землі!
Вед.2. Мир, щоб навчатись! Мир, щоб сміятись!
Вед. 1. Мир, щоб трудитись! Мир, щоб співати!
Вед. 2. Мир, щоб любити! Мир, щоб у щасті рости!

Вед.1. Пам’ятайте, друзі, цих людей довіку,

 Тих, хто повернувся і поліг в боях.

 І вклонімось всі ми низько до землі їм,

 Квітами устелим їх тернистий шлях.

  Щоб птахи співали, щоб пісні лунали,

 Щоб вітер в лісах гомонів

 Щоб діти на повен голос казали:

Всі. «Хай буде життя на землі!»