Сценарій заходу "Вшанування пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років "

Сценарій вшанування пам’яті жертв голодомору 1932-1933 років

Дзвони

В1:  Вітаємо вас, шановні присутні!

В2: Сьогодні ми зібралися  у цій залі на урок пам’яті.

В1: Наш урок, присвячений вшануванню пам’яті жертв голодомору 1932-1933 років.

В2: У світі відбулося багато трагедій. Страшних трагедій.

В1: І однією з них для нашої країни, яка була «житницею Європи», стали роки штучно створеного голоду.

В2: Просимо вас бути уважними і вдуматись у те, що відбулося в ті часи на Україні.

В1: Запрошуємо до слова нашу групу історієзнавців.

Виступи історієзнавів за презентацією

В1/за кулісами/: Вашій увазі пропонуємо трохи статистичних даних. Увага на екран.

 /фільм ТСН/

В1: В ті часи жертвами ставали не окремі люди, винищувались цілі села.

В2: Від голоду помирали і старі, і молоді. А найстрашніше – помирали діти.

В1: У вересні 1933 року за шкільні парти не сіли близько 2/3 учнів. Вони не дожили до свого першого дзвоника.

В2: Голодні люди снували як примари.

Муз. Супровід на пыаныно, учны у чорних плащах - примари – ходять хаотично по сцені і розповідають по-черзі вірші про голодні роки.

В1: Минуло вже 85 років з часу, коли відбувалися ці страшні події. Але ще й досі живі свідки тих часів. Серед них можуть бути ваші прабабусі, прадідусі. Історики дбайливо збирають у них відомості про Голодомор.

В2: Для чого запитаєте ви? Навіщо вам знати про такі страхіття?

В1: Для того, щоб ця трагедія більше ніколи не повторилася, щоб пам'ять про це не дозволила більше такому статися.

В2: Адже, якщо бути чесними, друзі, дехто вже зараз забуває про минуле і не цінує те, що має тепер.

Сценка про минуле і сучасність.

Минуле:

Боженько милий, я знаю, що ти є на світі!

Хоч знову до нас приходив отой дядько, якого мама називає активістом.

Недобрий він…

Кричав, що тебе немає. Що ніхто не врятує нас, ворогів народу.

А мама казала, що народ – це люди. І ми теж народ.

Господи, я завтра піду в ліс шукати ягоди.

Вийду ще вночі, щоб не бачив той активіст та й не доберусь швидко.

Чомусь ніженьки почали боліти і пухнути стали.

Осінь вже. Може хоч шипшини знайду.

Принесу мамі… А сьогодні пошли нам, Господи, хоч крихітку хліба, хоч жменьку зерна…

А краще дві, бо мама не дочекається завтрішнього сонечка.

А як же я без неї, Боженько?

Схиляє голову і завмирає.

Сучасність:

Виходить дівчинка, дістає з рюкзака лоток з їжею, відкриває і обурено говорить:

• Фу, знову мені мама цей не смачний хліб поклала!

Кидає шматок у бік Минулого, розлючено розвертається і йде.

Дівчинка з минулого хапає шматок хліба, нюхає, цілує, пригортає, говорить, дивлячись у небо:

• Дякую Тобі.

Ледве йде, посміхаючись.

В1: Сподіваємося, що поведінка героя нашої сценки не нагадала вам власної поведінки.

В2:  Адже саме від нас з вами залежить, щоб не приведи Господь, не повторилось нічого подібного до Голодомору у майбутньому.

В1: І метою нашого сьогоднішнього уроку є повідомлення вам про символічну Всесвітню акцію «Запали свічку пам'яті», яка єднає всіх людей на згадку про жертви Голодомору 1932-33 років,  про ґеноцид українського народу.

В2: Свічка пам'яті за жертвами Голодомору запалюється о 16-тій годині в четверту суботу листопада й супроводжується хвилиною мовчання.

 В1: Сподіваємося цього року ви з батьками, бабусями й дідусями, родичами запалите свічку у своєму вікні вдома.

В2: А оскільки в суботу ми не навчаємося, то у нашому навчальному закладі маємо змогу запалити поминальні свічки сьогодні.

В 1: Для цього запрошуємо вийти сюди лідерів класів, засвітити символічний вогник та поставити його біля дерева пам’яті. А всіх інших просимо встати і вшанувати пам’ять жертв голодомору хвилиною мовчання.

У цей час відео про свічки. Один дорослий учень виносить велику свічу запалену.  Лідери класів запалюють маленькі свічки ставлять біля символічного дерева, обв*язаного чорними стрічками.

В2: Просимо сідати.

В1: Сподіваємося, що цієї суботи, 25 листопада, о 16 годині, коли на вулиці стемніє, ви з батьками засвітите власні свічки.

В2: Цих вогників має бути якнайбільше. Вони потрібні для кожного з нас.

В1: Ці вогники символізують нашу скорботу і пам'ять про мільйони загублених життів наших українців. Ці вогники зігріють душі загиблих.

В2: Це - знак  нашої пам’яті.

Це – символ очищення задля нашого майбутнього.

Розповідь дітями у білому одязі - янголами із квітками «незабудьками» - віршів про народ. Незабудьки лишають біля карти.

В1: На останок ми б хотіли ще дещо зробити разом з вами.

В2: Справа у тому, що влада Радянського Союзу активно заперечувала мільйони жертв, замучених штучно створеним голодом на території України зимою 1932 – 1933рр.

В1: Але в 1986 р. у діаспорі, а особливо в Канаді та США, пам'ять про Голодомор зберігалася, а інформація про події минулого та жертви – поширювалася.

В2: І у цілоденній школі святої Софії вчителі постановили щорічно відзначати разом з дітьми пам'ять жертв Голодомору, який в той час називали Великим Голодом.

В1: Навчальних матеріалів для молодших школярів про цю страшну тему взагалі не було. І педагоги придумали знак, зрозумілий для дітей,  – квітку-незабудьку.

/показ на екран/

В2: А з  2015 р. за ініціативи співробітника Національного музею «Меморіал жертв Голодомору» Ярослави Музиченко, символ незабудьки поширився по різних куточках України.

В1: І сьогодні такі «незабудьки» є і в нас.

В2:Тому при виході з актової зали, ви матимете змогу взяти квіточку і приєднати її до карти України на згадку, що ви пам’ятаєте разом з нами про дні голодомору і що відтепер ви шануватимете їжу і особливо хліб.

В1: І не просто пам’ятатимете, а намагатиметеся розповідати молодшим про шану до хліба і любов до рідного народу та історії Своєї Батьківщини.

В2: Ми бажаємо миру та спокою вашим сім’ям.

В1: Не забудьте приєднати «незабудьку» при виході із зали.

В1: На все добре.

В2: До побачення!

Під музику приєднують квіточки.