25 лютого о 18:00Вебінар: Онлайн-дошка – допоміжний інструмент у роботі педагога

Сценка до Дня вчителя Оригінал https://szenki.in.ua/index.php/do-dnia-vchytelia/111-maibutnia-vchytelka

Про матеріал

Оригінал https://szenki.in.ua/index.php/do-dnia-vchytelia/111-maibutnia-vchytelka

Перегляд файлу

На лавочці сидять дві бабусі і одна з них плаче, бо її внучка збирається стати вчителькою.

Дзебчук  Христина: Здоров, Пилипівна, як справи?

Дзебчук  Настя: Здоров, Несторівна, погано все, валідол п'ю, внучка з розуму зійшла, прости Господти-и-и… Ото тих сералів як надивиться.. Якби ж було до толку якого, га-а-а…

Берташеська Лілія: І чого б то така чудасія?

Дзебчук  Настя: А така чудасія, що всім чудасіям найбільша чудасія! Світ такої чудасії з усіх чудасій не бачив!

Берташеська Лілія: І що? Так уже й не бачив!

Дзебчук  Настя:  Так і не бачив. Бо моя вчителькою хоче стати... (пхикає)

Дзебчук  Христина: А хіба погано вчителькою бути? Указочкою собі по дошці водиш, та й водиш! Ще ж не мішки на горбі тягати, н-дя… Язиком плескать, тю-ю.. Знала б ти чого, Пилипівна, ревіти та душею трясти!

Дзебчук  Настя: Та що ж хорошого, діти знаєш зараз які грамотні, що ну! Такі вже грамотяки, що прямо як на тих цукерках написано. Шиколадних.

Берташеська Лілія: А що там написано, на тих цукерках? Я вже стара, не добачаю прочитати.

Дзебчук  Настя: Йо-ма-йо!

Дзебчук  Христина: Не ругайтеся, Пилипівно!

Дзебчук  Настя: Я й не ругаюся, Боже збав, то на цукерках таке. Внуку хтось угостив. То мені дала укусить на оцей зуб, що сиротою в роті зостався. Ото тепер і діти такі. Тоже сироти. Тіко на розум. Точно – сполшне тобі йо-ма-йо! Їм тільки гуляти, вчитися не хочуть, нервів не хватить. А ти про указку. Та якби тою указкою, прости Господи, можна було би якого перехрестити, та по тому мєсту, що м’яке. Гляди, може, й діло було би, та наука полізла би в голову через те самеє мєсто. А то ж тепер – не тронь! А воно тобі лобурем і виростає. Навчиш таких, ага..

Іванова Сніжана: Здрасьтє, дєвочки, про що так цікава діскусія? (сідає на лавочку)

Дзебчук  Христина: Так от у Пилипівни внучка вчителькою хоче стати...

Хоманець Діана: Йо-ма-йо!

Берташеська Лілія: Ти що, цукерки такі їла?

Хоманець Діана: Нє, то я так ругаюся.

Дзебчук  Настя: А що, і вам професія не дуже?

Іванова Сніжана: А де ж там те дуже, га? Де те дуже?! От ще, це ж купа зошитів, табличку множення щодня повторяй, а там, як заміж вискоче, то в хаті голодний чоловік і діти, у школі нєрвотрьопка, а ти чоловікові замість борщу уроки готуй…

Дзебчук  Настя: Ось я і кажу ...

Дзебчук  Христина: Ну ні, ви не праві, а якщо вона завучем, а потім і директором стане?

Дзебчук  Настя: Ага, та до того часу посивіє.(ридає) Директором? Внучка? Та ти що, це ж взагалі круглий рік тобі пиши звіти, якісь накази, санстанція бацилами засмикає, районо усю душу витрясе, а молоді вчительки неслухів директором лякатимуть, як тою чупакаброю!..

Хоманець Діана: А платять-то − капєйкі!

Іванова Сніжана:Ну да, до того ж бувають і інші роботи таки гарні... Грошовиті…

Берташеська Лілія:Там хорошо, де нас нема!

Дзебчук  Христина: А нас нема ніде!

Хоманець Діана: Як це – нема нас ніде?

Іванова Сніжана:Бо ми на пенсії!

Дзебчук  Христина: А може, онука таким вчителем стане, як вчителі з нашої школи, і любити її учні будуть, і поважати?

Дзебчук  Настя: Так, але поки ще вона виросте, вже й не знаєш, чого й чекати.

Хоманець Діана: А скільки років внучці?

Дзебчук  Настя: Так п'ять, читає сама, співає. Рахує до десяти…

Іванова Сніжана: Тьху ти, чого заздалегідь переживати, ще стільки часу, можна вибрати, де працювати і і як заробляти. А можна й передумати.

Дзебчук  Настя: Може і правда... Шановні вчителі, а що скажете – чи варто внучці вчителем працювати?