Сценрій виховного заходу до Дня української писемності та мови "Українська мова - аш скарб"

Українська мова – наш скарб

(сценарій урочистої лінійки  до Дня української писемності та мови)

 

Свято відбувається в актовому залі школи. Приміщення

прикрашене жовтими і блакитними повітряними кульками,

кетягами калини, вишитими рушниками. Вгорі на центральній

стіні прилаштовано великий портрет Нестора Літописця.

              Звучить музика. До залу входять ведучі.

 

Ведучий                                                           

                 Як гул століть, як шум віків,

                 Як бурі подих,— рідна мова

                 Вишневих ніжність пелюстків,   

                 Сурма походу світанкова,              

                 Неволі стогін, волі спів,

                Життя духовного основа.

Ведуча

                О мово рідна! Золота колиско,                     

                В яких світах би не бувала я,—             

                З тобою серцем, і по-українськи

               Я вимовляю мамине ім'я.                    

 

Ведучий.

              Доброго дня усім гостям нашого свята!

 

Ведуча. Ласкаво просимо до нас на слово щире, на бесіду мудру.  

              Сьогодні, 9 листопада, ми відзначаємо День української писемності та мови на  

               честь ушанування пам'яті Преподобного Нестора Літописця.                                                                                                                                                               

 

До залу входять учні - читці.

 

1-й  учень

                Мова кожного народу

                Неповторна і своя:

                В ній гримлять громи в негоду,

                В тиші — трелі солов'я!

 

                На своїй природній мові

                І потоки гомонять:

                Зелен клени у діброві           

              По-кленовому шумлять.

2-й  учень

                 Солов'їну, барвінкову,

                 Колосисту на віки                                         

                 Українську рідну мову

                 В дар мені дали батьки.

                 Берегти її, плекати              

                Буду всюди й повсякчас,—

                  Бо ж єдина, так як мати,—

                  Мова в кожного із нас!

 

Ведуча. Багата й милозвучна наша рідна українська мова. Во­на — найпрекрасніше диво, скарбниця, в якій зберігається історія  нашого народу, його душа, культура.

 Ведучий.   Писемність народу — це ознака його високого культурного рівня. Закарбоване слово на віки переживає свого автора і доносить далеким нащадкам його мудру думку, його заповіт.           

 

Ведуча. Коли і як народилась українська писемність? Це питання і досі чекає остаточної відповіді від учених. Довгий час побутувала думка, що наша писемність з'явилася лише після хрещення Русі, коли з Візантії та Болгарії надійшли християнські богослужебні  книги. Проте у багатьох місцях, де мешкали наші пращури, особливо у Північному Причорномор'ї, археологи знаходили кам'яні плити та посуд, оздоблені таємничими письмовими знаками. Це свідчить про те, що на теренах України у прадавні часи вже існувало висококультурне суспільство.                                                                                                                                                                     

 

Ведуча. Перший історик давньої слов'янської писемності (попередниці українського письма) болгарський чернець Чорноризець Храбр, який мешкав у десятому сторіччі при дворі царя Симеона, розповідав про два етапи розвитку слов'янського письма.                                                                   

 

Наперед виходить учень - читець.

З - й у ч е н ь. Перший етап характеризується існуванням дохристиянського письма, коли слов'яни-язичники користувалися  «чертами і ризами».

 

4 - й у ч е н ь.  Другий етап еволюції відбувся після прийняття Руссю християнства. Наші пращури почали писати римськими і грецькими  літерами.

 

 5 - й у ч е н ь.   Так тривало до того часу доки на нашу землю прийшли славетні брати-просвітителі — Костянтин (у чернецтві Кирило) та Мефодій. Вони, власне, і розробили перший слов'янський алфавіт.

      Кирило та Мефодій родом походили із  Солуня (сучасне  грецьке місто Солоніки). Мати їхня була грекинею, а батько — болгарином, тому брати добре знали грецьку мову та мову солунських слов'ян.

 

6 - й у ч е н ь.   863 року візантійський імператор Михайло послав Кирила та Мефодія до Моравії, де вони на прохання місцевого  князя Ростислава мали вести церковну службу слов'янською мовою. Відповідь старшого брата Кирила була такою: «Немічний же тілом і хворий. Але з радістю піду в Моравську землю, якщо не мають вони абетки своєї мови. Бо просвіщати народ без письмен його мови однаково, що намагатися писати по воді».

 

 7- й у ч е н ь.   Перед від'їздом до Моравії Костянтин розробив слов'янську  абетку — глаголицю. Після смерті славетного ченця його уч­ні на основі глаголиці створили нове письмо, яке назвали ім'ям Кирила — кирилицею. Саме цей алфавіт став фундаментом сучасної української абетки.

 

Наперед виходять учні-читці.

 

 

 Учень                                                                      

             Увись ростуть дерева родоводів.

             І тільки той, у кого серце чуле,

             Хто знає, береже минуле,                                   

             Хто вміє шанувать сучасне,—                            

             Лиш той майбутнєє вершить прекрасне

 

 

Учень                                                                         

            Мужай, прекрасна наша мово,

            Серед прекрасних братніх мов!

            Цвіти над світом веселково,

            Як мир, як щастя, як любов!

 

 

 

Ведучий. А зараз згадаємо історію літописання, яке почалося в Україні дуже давно, майже одночас­но з приходом християнства на наші землі.

       Старі літописи не дійшли до нас в оригіналах, а збереглися в копіях або переробках.

       У 1113 році з'явилася славнозвісна праця печерського Нестора «Повість временних літ».                         

 

 

Учениця  (читає  про Нестора-літописця).

 

 Він прийшов до Києво-Печерської лаври сімнадцятилітнім юнаком і назавжди залишився тут, щоб стати не тільки монахом-чорноризцем, а й батьком української історії.    

       Всі історики сходяться на тому, що Нестор був  надзвичайно освіченою людиною, добре знав і давньоруські й іноземні літописи, які читав у оригіналі.

      Нестора часто називають літописцем. Це так, він   і справді вів літопис, але правильніше його називати письменником та істориком. Не просто першим професійним істориком Русі, а батьком усієї нашої історії. Він дотримувався літописних форм і хронологічної послідовності викладу подій, але прагнення висловитися ширше й докладніше диктувало йому численні вставні оповіді в «Повісті временних літ» (згадаємо, наприклад, історію життя і смерті віщого Олега або розправу княгині Ольги з жителями міста Іскоростеня).  Так конкретизовано й художньо яскраво до  Нестора не писав на Русі  ніхто.

 

      Учениця.

                  Українська мова —

                 Давня й молода.

                 Світить рідне слово,

                 Як жива вода.

                 Звідки воно взялось -

                 Діло не просте...

                  В душу засівалось, І з душі росте.

 

Учениця. 

            Рідна мова моя, поетична й пісенна,

            Пелюсткова і ніжна, як спів солов'я!

            Як народу душа: щира, світла, натхненна —

            Ти найкраща у світі, бо рідна, моя!

 

Ведучий. 

      Сучасна українська літературна мова пов'язується з конкретною датою — виданням «Енеїди» І. П. Кот­ляревського 1798 року. Знаменита поема стала пер­шим друкованим твором, написаним живою народ­ною мовою.

 

 

 

Ведуча.   Та чи можемо ми не згадати на цьому святі нашого Великого Кобзаря 

Т.Г. Шевченка, який став основоположником української літературної мо­ви.

     Після смерті І.П. Котляревського Тарас Шевченко відшліфовував українську мову — цей дорогоцінний діамант нашого народу.

 

Учениця. 

Так, рідна мова – це душа народу,

Його поезія, і пісня, і казки.

Оспівує він нею всю природу,

Несе в своєму серці залюбки.

 

 

Ведучий. 

    Буває, слухаєш чиюсь розповідь, і аж заслу­хаєшся. І справа навіть не в тому, про що говориться, а в то­му — як, якими словами. Хоч, коли розібратися, то нічого та­кого в тих словах і немає, та якісь вони смаковиті, а до того ж влучні, ще й пересипані прислів'ями. А інший, буває, як почне говорити ...

 

Ведуча.  Пропо­нуємо вашій увазі кілька сценок із життя.

 

(Інсценізація усмішки Павла Глазового «Кухлик».)

 

Автор. Дід приїхав із села,

             Ходить по столиці.

             Має гроші — не мина

             Жодної крамниці.

             Попросив він...

 

Дід.     Покажіть,

            Кухлик той, що з краю.

 

Продавець    Што? Чєво?

                       Я нє понімаю.

 

Дід.     Кухлик, люба, покажіть,

            Той, що збоку смужка.

 

Продавець. Да какой же кухлік здєсь,

                     Єслі ето кружка!

 

Дід (у руки кухлик взяв і насупив брови):

         На Вкраїні живете

         Й не знаєте мови...

 

Продавець. У мєня єсть свой язик.

                       Hi к чему мне мова...

 

 Дід.            Цим пишатися не слід,

                     Бо якраз така біда В моєї корови:

                     Має, бідна, язика

                     І не знає мови.

 

 (Інсценізація розмови у транспорті.)

 

Жінка.   Мужчина, ви виходите на слідуючій остановці?

 

Чоловік. Виходжу на наступній зупинці, шановна. Прикметника «слідуючий» в українській мові немає. Це російське слово.

 

Жінка. Як хочу, так і говорю. Як вам непонятно, відійдіть в сторону.

 

Чоловік. Відійти вбік, не можу, бо тут тісно. Мені не «понятно», мені зрозуміло, що свою мову треба ша­нувати і знати, а не спілкуватися суржиком...

 

Жінка. Мужчина, ну що ви обзиваєтесь! Ніякий я не суржик, я такий пасажир, як оце ви...

 

Чоловік. Суржик — це не лайка. Це наша біда. Узагалі-то суржик — це змішане борошно з різних видів зерна. А от мовний суржик — то поєднання чи перемішування слів чи форм двох різних мов.

 

Жінка. Не розстроюйтеся так. Я старатимусь. Ви на слідуючій виходите ілі нєт?

 

Ведуча . Це сміх крізь сльози, чи не так?

 

Ведуча . Так, це дуже прикро, адже українською  мовою без картин, без фотографій можна все-все зма­лювати та охарактеризувати, висловити будь-які по­чуття. Та що там говорити!... Ну, скажіть мені, у якій мові ще є вірші, всі слова у яких розпочиналися б з однієї літери. Ви от тільки послухайте!...

 

 

Учень. 

          Сипле, стеле сад самотній

          Сірий смуток — срібний сніг.                

          Сумно стогне сонний струмінь,                   

          Серце слуха скорбний сміх.

          Серед саду страх сіріє.

          Сад солодкий спокій снить.

          Сонно сипляться сніжинки.

          Стихли струни, стихли співи,

          Срібні співи серенад.    

          Срібно стеляться сніжинки —

          Спить самотній сад... 

 

Ведуча 1. Варто пам'ятати, що слово — це велика сила, яка може приголубити людину, розрадити, підняти їй настрій, захопити і повести на по­двиг.

 

Ведуча 2. Тому, розмовляючи з людиною, треба постійно думати, підбирати такі слова і вирази, щоб не скривдити її мимоволі сказаним словом.

 

 

 

1-й учень

Яка ж багата рідна мова!
Увесь чарівний світ у ній!
Вона барвиста і чудова,
І нищити її не смій!

2-й учень

Вона про все тобі розкаже,
Чарівних слів тебе навчить,
Усе розкриє і покаже,
Як правильно у світі жить.

3-й учень

В ній стільки слів, що й не збагнути!
І приказок, і порівнянь.
А мову знаючи, здобути
Ти зможеш просто безліч знань.

4-й учень

То ж мову вчи і прислухайся
До того, як вона звучить.
І розмовляти так старайся,
Щоб всім її хотілось вчить.