Ще раз про культуру поведінки, вихованість, ввічливість...

Тема.      Ще раз про культуру поведінки,  вихованість, ввічливість...

Мета:

1. Пояснити батькам роль виховання культури спіл­кування, тактовності, ввічливості у дітей.

2. Дати ре­комендації щодо напрямків розвитку культури по­ведінки у школярів.

3. Виявити ставлення батьків до виховання внутрішнього світу дитини.

На класній дошці — плакати або написи:

«Поведінка — це дзеркало, в якому кожен показує своє облич­чя» (В. Гете).

«Через свою чемність ми нічого не втрачаємо, щонаймен­ше — місце для сидіння» (Д. Бернард).

«СПОЧАТКУ СХВАЛЮЮТЬ ОЧІ, ПОТІМ СЕРЦЕ»

Внутрішня культура, духовне багатство, високі моральні якості тільки тоді є соціально цінними, коли вони визначають норми щоденної поведінки людей, характер і форми спілкування між ними, гармонію внутрішнього світу і зовнішнього вигляду.

Вихованість є передусім якістю соціально необхідною, суспіль­но цінною. Люди стикаються одне з одним у найрізноманітніших соціальних, моральних ситуаціях.

Вступають у взаємодію несхожі, часом просто протилежні погляди, темпераменти, характери. Цілком очевидно, що неви­хованість, незнання психічних механізмів спілкування, невмін­ня навіть окремих членів суспільства поводитися серед людей, поважати, щадити і берегти одне одного і в умовах повсякден­ного, звичайного, буденного спілкування призводять до великих соціальних витрат. Дуже часто нова людина починається для інших не з ерудиції, інтелекту, смаків, ділових і моральних якостей — усього, чим ба­гатий її внутрішній світ.. Це буде потім. А поки — зовнішність, манери, стиль поведінки. Спрацьовує, як його називають психоло­ги, феномен першого враження, яке виявляється таким сильним, що накладає відбиток на все подальше спілкування.

Хороші манери, дотримання норм етикету, вихованість взагалі не просто етикетка, щось зовнішнє. Вони споконвічно цінуються й шануються в народі, тому що за ними стоять глибока духовність, багатий внутрішній світ людини. Зрозуміло, не можна вважати, що внутрішня культура автоматично породжує зовнішню, а ця дзеркально відображає глибини душі. При хибній розстановці ак­центів у вихованні ця єдність може бути порушена. Зустрічаються, на жаль, люди, які зовнішнім блиском, бездоганними манерами намагаються приховати черствість, егоїзм, байдужість, цинізм. При відсутності культури поведінки багато достоїнств люди­ни втрачають реальну,  відчутну для оточуючих цінність. Джон Локк, англійський філософ XVII століття, про це влучно сказав: «У погано вихованої людини ученість стає педантизмом, дотеп­ність — блазенством, простота — неотесаністю, добродушність — підлесливістю. Хороші якості становлять істотне багатство душі, та тільки вихованість є для них оправою».

ЩО Ж ТАКЕ «КУЛЬТУРА СПІЛКУВАННЯ»?

Вихованість — якість особи, в якій органічно поєднані куль­тура спілкування, культура зовнішності й культура задоволення потреб (побутова культура). Серцевиною в цій тріаді є культура спілкування.

Принцип і норми культури спілкування формувалися віками. Народи всіх країн ретельно відбирали, зберігали, нагромаджували досвід спілкування за принципом: розумно — морально — гарно. Стрижнем, основою справжньої культури спілкування є гуманне ставлення людини до людини. Тому формування в дітей позиції відвертості, довір'я, дружелюбності — неодмінна умова вихован­ня культури спілкування. І для того, щоб розв'язати це завдан­ня, нам, дорослим, треба дуже ретельно проаналізувати, а як же ми самі ставимося до оточуючих, до знайомих і незнайомих, до сусідів, товаришів по школі, рідних та близьких і, зазвичай, до самих себе.

Добре ставлення до людей має виявлятися в зрозумілій для всіх формі. Такою формою, якістю спілкування людини з люди­ною є ввічливість.

Слово «ввічливість» має спільний корінь із словом «вежа»,яке до XVI століття мало значення «знавець», той, хто знайомий із звичаями — умовними і загальноприйнятими способами виражен­ня доброго ставлення до людей. У звичаях закріплені прийняті в тому чи іншому суспільстві форми вітання, звертання, надання деяких послуг, формули подяки й вибачення. Звичаями ж дик­туються церемоніал знайомства, деякі правила розмов, поведінки в громадських місцях, спілкування у родині.

Неприпустимо, щоб діти бачили у звичаях лише пусті умов­ності, які ускладнюють життя. Дуже важливо розкрити їм гли­бокий внутрішній зміст звичаїв, переконати їх, що додержання звичаїв свідчить про повагу до людей, до загальноприйнятих тра­дицій.

Різні життєві ситуації пов'язані з певними нормами пристой­ного і непристойного. Тому треба знайомити дітей з цим, якщо можна так висловитися, ситуативним етикетом. Нехай знають, як поводитися серед рідних і близьких, у колі товаришів, сусідів, друзів, серед малознайомих і зовсім чужих людей. Нехай уміють поздоровляти і обдаровувати, виявляти співчуття. Існують певні норми поведінки на вулиці, у транспорті, в місцях громадського харчування, розваг, видовищ, в установах, на зборах і мітингах, під час урочистих церемоній тощо. Все це повинно стати надбан­ням підростаючого покоління.

ТАКТОВНІСТЬ — СУТТЄВИЙ АТРИБУТ ВВІЧЛИВОСТІ

Культура спілкування не вичерпується однією лише ввічливіс­тю, її обов'язковий атрибут — тактовність, одна з найсимпатичніших і найпривабливіших людських якостей, що полягає в умінні зрозуміти почуття і настрій оточуючих, поставити себе на їхнє місце, уявити, яку емоційну реакцію викликають і в інших наші вчинки.

Практикум для батьків.

Батькам пропонується обговорити ситуацію.

Ситуація для обговорення.

«...Гарно вбрана жвава жінка у супроводі високого молодика входить в автобус. Побачивши її, встає дівчинка:

—  Сідайте, будь ласка!

—  Ну що ти., дякую., не треба...

—  Сідайте, сідайте! Я завжди літнім людям поступаюся місцем!

Жвавість на обличчі жінки Згасла..

Мати дівчинки збентежена».

Запитання до батьків:

  Що, на вашу думку, викликало збентеженість матері дів­чинки?

Вихованню якої якості у дівчинки мати не приділяла на­лежну увагу?

Як правильно було вчинити дівчинці, пропонуючи місце старшому?

На що б ви порекомендували звернути увагу мамі цієї ди­тини у вихованні дочки?

(Мати дівчинки, дійсно, виховуючи в неї ввічливість, не при діляла належної уваги тактовності.)

НАВЧІТЬ ДИТИНУ СПІЛКУВАТИСЯ!

Головним засобом спілкування є мова, слово. За тим, як во­лодіє людина цим засобом комунікації, нерідко роблять висновок про її культуру й вихованість. Виховання культури мови органіч­но входить у формування культури спілкування.

З перемінним успіхом ведеться боротьба в школі і вдома із жахливими дитячими «сленгами». Не менш важливими, ніж лек­сика та граматика, є також дикція, інтонація, сила і висота звуку, темп мови.

Щоб школярі оволоділи мистецтвом починати і підтримува­ти бесіду, їх слід навчити зовсім нескладних речей: відповідати на запитання зрозуміло, привітно, не соромлячись, надто не муд­руючи; ставити запитання, які мають пряме відношення до теми розмови; висловлювати свою думку лише тоді, коли їх запитають, і уникати при цьому різкості й категоричності; уважно й чемно слухати співрозмовника.

Рідко коли бесіда обходиться без полеміки. Мистецтво спе­речатися, не порушуючи хороших стосунків і дружби, знову-таки формується з дитинства. Найелементарніше, що повин­ні засвоїти наші діти: кулак, лайка, перелічування особистих недоліків співбесідника й негативна оцінка його якостей не с аргументами. Зате дуже може допомогти під час суперечки доб­розичливий жарт.

Педагогічний практикум для батьків.

1.   Батькам пропонується обговорити ситуацію:

Ситуація для обговорення.

«Дівчинка приходить додому із школи та з порогу кричить бабусі, кинувши портфель у сторону: «Скоріше давай обід, бо мені треба йти до школи перевіряти, як зробили генеральне прибиран­ня у класі, адже я голова класу». Бабуся подає обід, онучка їсть поспіхом, коментуючи, що все недобре, недосолене, недостатньо гаряче тощо, та, не прибравши за собою посуд, не сказавши «спа­сибі», біжить у школу.

Похитавши їй услід головою, бабуся каже: «Що за порядки там у школі, навіть поїсти дитині не дають...»

Запитання до батьків:

Що можна сказати про вихованість дитини? Чи є, на вашу думку, в цьому вина родини дівчинки? Чому ви так вважаєте?

Яка людина вочевидь виросте з дівчинки, якщо нічого не зміниться в її вихованні?

Що б ви порадили бабусі та батькам школярки? На які ви­ховні моменти слід їм звернути увагу насамперед?

2.Батькам пропонується опрацювати тест-таблицю «Результати виховання культури поведінки дитини в моїй сім'ї».

Батьки   мають   обвести   кружечком   відповідний   варіант   ти підрахувати отримані бали.

Результати тестування:

45—48 балів. У вашої дитини бездоганна культура поведінки. Та чи щирими були ваші відповіді?

35—44 бали. Ви приділяєте належну увагу вихованню культу­ри поведінки у дитини, тому й результат маєте гарний.

25—34 бали. Ваша дитина отримує виховання культури по­ведінки в родині, але вам варто приділяти більше часу та зусиль вирішенню цієї проблеми.

15—24 балів. Шанси вашої дитини стати культурною люди­ною невеликі. Негайно слід звернути увагу на це, ще не пізно!

Менше 14 балів. Вашій дитині можна лише поспівчувати. Ви, певно, цілком забули, що у вас є батьківські виховні обов'язки.

Підсумки зборів.

Мабуть, всі погодяться з тим незаперечним фатом, що най­повніше духовну культуру особистості забезпечує виховна функ­ція сім'ї. Таким чином, сучасна сім'я все більше стає головною ланкою у вихованні дитини. Вона має забезпечити їй достатні умови для інтелектуального, фізичного, морального і духовного розвитку. І, безумовно, серед напрямків виховання дитини чільне місце має посісти виховання культури поведінки. Дитина виросте такою, якою її навчили бути в родині. Не забувайте ж про це, шановні батьки.