МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ  НАЦІОНАЛЬНИЙ  ПЕДАГОГІЧНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ Г.С. СКОВОРОДИ

 

 

Кафедра теорії та методики фізичного виховання,

оздоровчої та лікувальної фізичної культури

 

 

Семко Юлія Сергіївна

студентка VІ курсу, 61 групи

факультету фізичного виховання і спорту

 

 

СЕКЦІЙНА РОБОТА ІЗ СПОТИВНОЇ ГІМНАСТИКИ

 

 

Індивідуальне науково-дослідне завдання

із спеціальністі 014 «Фізична культура»

 

 

 

Науковий керівник

Карпунець Т.В.

 

 

 

 

Харків 2018

 

Зміст

Вступ……………………………………………………………………………….3

1.               Принципи і структура тренування в гімнастиці………………………….4
   1.       Основні принципи тренування…………………………………………….4
   2.       Структура тренувального процесу в гімнастиці………………………..10
2.               Особливості методики проведення уроків і секційних занять з гімнастики з дітьми молодшого, середнього і старшого шкільного віку. ......15
   1.       Урок основної гімнастики в I-IV класах…………………………..……15
   2.       Урок основної гімнастики в V-IX класах…………………………..……16
   3.       Урок основної гімнастики в X-XI класах……………………..…………17
   4.       Секційний урок спортивної гімнастики, акробатики і художньої гімнастики……………………………………………………………………………..17
3.               Підготовка і виховання гімнастів у ДЮСШ…………………………….20

Висновки………………………………………………………………………....21

Список літератури……………………………………………………………….22

Вступ

Сучасна школа гімнастики базується на теоретичних положеннях і практичних рекомендаціях, що лежать в основі спортивної науки, а також на досягненнях таких наук, як анатомія, фізіологія, медицина, педагогіка, психологія, соціологія, інформатика, фізика і математика.

Гімнастика єдисципліною, що еволюціонує, її розвиток йде по висхідної, усе більш і більш складні вправи і композиції складають суть динамічності спортивної гімнастики.

Розвиток фізичних і інтелектуальних можливостей людини спирається на системний підхід у рамках будь-якого виду діяльності. У процесі підготовки гімнастів, фахівців і тренерів з гімнастиці, методологічно вивірена сукупність знань, прийомів і навичок, науково-обоснована послідовність навчальних програм, є вирішальними факторами для проведення успішної навчально-виховної і тренувальної роботи.

Позитивний досвід вітчизняної гімнастичної школи дозволяє сформулювати ряд принципових положень, методичних підходів і засобів і рекомендувати їх у якості таких, які визначають шляхи розвитку гімнастики як спортивної дисципліни. Багаторічний досвід роботи більшості тренерів дає підстави говорити про важливість такого етапу як організації та методики проведення тренувальних занять з дітьми в школі.

Актуальність: аналіз передової наукової і науково-методичної літератури вказує на необхідність звернути увагу на особливості організації та методики проведення тренувальних занять з гімнастики дітей шкільного віку. Досить важливим моментом процесу тренування є спрямованість та індивідуальний підхід до тренувального процесу. Весь процес тренування передбачає використання періодизації підготовки та диференціювання занять.

Предмет дослідження: структура тренувального процесу зі спортивної гімнастики.

Об`єкт дослідження: видова різноманітність тренувальних занять зі спортивної гімнастики.

Практична значимість: для організації цілеспрямованого тренувального процесу зі спортивної гімнастики з дітьми шкільного віку необхідно керуватися особливостями методики проведення тренувальних занять, їх видовою різноманітністю та обов`язково використовувати прасування своєї роботи на цілий рік.

1. Принципи і структура тренування в гімнастиці

1.1.          Основні принципи тренування

Теоретичні основи інтегрального процесу підготовки кваліфікованих гімнастів найчастіше сховані від зовнішнього спостерігача за роботою тренера в залі, особливо коли знайомство з гімнастикою відбувається на рівні одного або декількох занять [25].

Інша справа тренер, що професійно забезпечує багаторічну підготовку гімнаста від новачка до майстра. І хоча йому немає потреби постійно формулювати постулати теорії, принципи і правила, проте, уся його щоденна діяльність на поприще гімнастики підлегла визначеним закономірностям, які формулюються як теоретичні основи спортивної підготовки гімнастів.

Підготовка гімнастів - це єдиний процес навчання, виховання і підвищення функціональних можливостей спортсменів. Поняття "підготовка" -збірні, узагальнюючі всі частки, відносно самостійні види і форми підготовки.

Розрізняють окремі види інтегральної підготовки, пов'язані з переважним проявом рухової, функціональної або інтелектуальної активності що займаються: технічну, фізичну, психічну, тактичну і теоретичну. У результаті цілеспрямованих впливів досягається визначений рівень підготовленості гімнаста.

Виділення окремих видів підготовки виправдано не тільки зручністю вивчення і викладу, але і наявністю специфічного змісту кожного виду, оригінальних засобів, вправ, методів і прийомів реалізації [6].

Усі види підготовки здійснюються в процесі тренувальних занять, змагань і при проведенні допоміжних, додаткових (поза-тренувальних і поза змагальних) заходів.

Спортивна мета підготовки зводиться до участі в змаганнях і порівнянню своїх результатів з досягненнями суперників. Основною формою підготовки гімнастів до конкретних змагань і до майбутнім по більш складній програмі є тренування.

Поняття "тренування" досить об`ємне. У загальному виді - це спеціалізований процес, заснований на системному застосування специфічних вправ, використовуваних на різних етапах підготовки гімнастів. У процесі тренування гімнасти опановують програмним матеріалом (об`ємним матеріалом і класифікаційними вправами), підвищують рівень розвитку психомоторних якостей і поліпшують функціональний стан організму. У вузькому розумінні "тренуванням" у гімнастиці називається одна з форм (різновидів) занять.

Таким чином, під тренуванням розуміється і довгостроковий процес, і окремі заняття.

Термін "заняття" має більш точний зміст, тому що дозволяє виділити кілька типів специфічних для гімнастики занять, розглянути різні нюанси, що відрізняють їхній одне від іншого [24].

Проте, у практиці широко використовується поняття "тренування" як інтегруюче для усіх видів роботи гімнаста.

Тренування в гімнастиці будуються на основі принципів, загальних для спортивної діяльності. Розкриємо особливості прояву цих принципів.

Принцип поглибленої спеціалізації. Даний принцип припускає тренування, побудовану на використанні досить специфічних засобів, адекватних змагальній діяльності в даному виді спорту. Ці засоби впливають вибірково і спрямовано, формуючи морфологічний і психофізіологічний статус спортсмена, представника саме даного виду спорту. Прояв принципу можна доглянути в гімнастиці вже на етапі ранньої спеціалізації в процесі оволодіння вправами у видах багатоборства, при підборі засобів СФП.Принцип поглибленої спеціалізації передбачає більш строгий облік особливостей рухів як виду спорту і націлює тренерів і гімнастів віддавати пріоритет і перевага в підготовці сугубо спеціалізованими засобами.

Поглиблена спеціалізація неможлива без обліку індивідуальних особливостей гімнастів, що припускає підбор не тільки тренувальних засобів у зв'язку з відмінностями одного гімнаста від іншого, але і спеціалізацію гімнастів як багатоборців з виділенням деяких видів багатоборства для більш заглибленої підготовки. Визначення гімнастам "ударних" видів, де вони можуть у більшому ступені виявити себе, спеціалізація в цих вправах з урахуванням схильностей і можливостей стимулюють що займаються, сприяють підвищенню їхньої активності [24]. Навіть у рамках одного виду багатоборства необхідно шукати шляхи до поглиблення спеціалізації. Наприклад, композиції вправ у якому-небудь виді багатоборства багато в чому залежать від схильностей гімнастів до силових або динамічних елементів, піруетним обертанням навколо подовжньої осі тіла або до сальтовим обертань навколо фронтальної осі і т.д.

Принцип прогресування і спрямованості до вищих досягнень. Відповідно до цього принципу тренування гімнаста повинне враховувати найближчі та віддалені перспективи. Саму суть спорту – у прагненні до високого результату. У спортивній гімнастиці це особливо відчутно, навіть поза зв'язком з бальним результатів виступів у змаганнях. Принцип "новизни" відрізняє гімнастику як вид спорту.

Мається можливість постійно опановувати новими вправами прогресуючої складності, удосконалювати їхню композицію[25].

У перспективному плані тренування необхідно визначити програму-максимум для кожного гімнаста і групи в цілому. Максимум, вищі досягнення гімнастів - поняття відносне. Кожному етапові підготовки відповідає свій максимум, що виявляється в труднощах, оригінальності і ризикованості освоюваних вправ, в обсязі тренувальних навантажень. "Потовк" для починаючого гімнаста - програма наступного спортивного розряду, а для майстра спорту - модельні вправи гімнаста майбутнього.

Принцип прогресування, спрямованості до вищих досягнень закладений і в пунктах правил змагань.

Даний принцип закладений і в "випереджальних показниках" - спеціальних вимогах до технічної і фізичної підготовленості перспективних юних гімнастів, закладених у програму їхньої підготовки й у зміст контрольних нормативів.

Досягнення індивідуальних вищих результатів, розкриття потенційних можливостей кожного гімнаста - головна турбота тренера. Цього можна домогтися при оптимальному значенні всіх параметрів, що характеризують тренувальну, змагальну і допоміжну діяльність.

Принцип єдності загальної і спеціальної підготовки. Усебічна підготовка гімнаста як єдиний процес навчання, виховання і підвищення функціональних можливостей надає право вважати її загальної стосовно спеціальної, спрямованої на рішення більш вузьких задач. Спеціальна підготовка, граничний розвиток якої-небудь якості, освоєння надскладного елемента можливі при підвищенні загального рівня підготовленості. У свою чергу, загальну підготовку можна розглядати як підсумовування ефекту від рішення задач, типових для спеціальної підготовки. Важливим методичним питанням є визначення балансу засобів загальної і спеціальної підготовки на різних етапах становлення майстерності гімнастів [17]. Як правило, застосування засобів загальної підготовки знижується на етапах досягнення майстерності, а використання засобів спеціальної підготовки, навпаки, зростає. Не виключені випадки, коли засобу, типові для спеціальної підготовки на ранніх етапах спортивного удосконалювання, надаліпереходять у розряд засобів загальної підготовки. В міру росту майстерності гімнастів можливості кількісного нарощування обсягу й інтенсивності тренувальних навантажень досягають граничних значень [20]. У зв'язку з цим, найбільшого значення набуває шлях перебування потрібного співвідношення різних засобів, застосовуваних у тренуванні. Уміння балансувати засобами загальної і спеціальної підготовки відрізняє роботу досвідчених тренерів і спортсменів.

Принцип єдності загальної і спеціальної підготовки знаходить своє біологічне і соціальне обґрунтування в представленнях про єдність систем організму, про єдність організму і середовища, індивідуума і соціального середовища.

Це феномен діалектичної єдності загального і частки. Вплив спеціальних вправ для локального розвитку яких-небудь функцій, безсумнівно, відіб'ється на організмі гімнаста в цілому.

Принцип безперервності тренувального процесу випливає з необхідності проведення цілорічного багаторічного тренування. Інакше в сучасному спорті не мислиться досягнення високих результатів. У гімнастиці особливо важливо дотримувати цей принцип у зв'язку з тим, що утворення рухових навичок вимагає постійного підкріплення, повторення, а нагромадження рухового багажу - систематичності. У гімнастиці це особливо актуально в зв'язку з необхідністю оволодіння великою кількістю елементів - від "А" до "Е".

Умовою проведення безперервних занять є своєчасне і достатнє відновлення функцій організму. Довгострокове безперервне і напружене тренування неможливе без відбудовних заходів і відпочинку. У результаті систематичних занять настає стан тренованості, що є показником відповідності, пристосованості організму до визначених навантажень. У цьому змісті тренування можна представити як процес функціонального пристосування організму до навантажень, адаптацію. Гімнасти, що прагнуть до високих результатів, тренуються практично щодня і навіть два або три рази в день. Число занять у рік у цих випадках перевищує число днів у році. Безперервні заняття є основою, на якій можна будувати плани оволодіння новими вправами і планувати динамікові навантажень [20].

Принцип безперервності тренувального процесу знаходить своє конкретне вираження в планувальній документації - у довгострокових перспективних планах підготовки й у короткострокових планах на етапи і мікроцикли тренування [13].

Принцип циклічності тренувального процесу пояснюється необхідністю неодноразово повторювати ситуації, що забезпечують утворення міцних рухових навичок, досягнення визначеного рівня фізичної підготовленості і стани спортивної форми. Інакше даний принцип можна сформулювати як принцип ритмічностівпливів, що тренують. Ритмам природи підлеглі біоритми людини (добові, місячні ритми, біоритми фізичної, інтелектуальної і емоційної активності). З астрономічним календарем погодяться календарі міжнародних і внутрішніх змагань.

Ритм визначається повторністю елементів, що складають його структуру. Гімнасти з дня в день повторюють вправи у всіх видах багатоборства. Циклами організуються спроби і підходи гімнастів для виконання окремих завдань у кожнім виді багатоборства.

У виді циклу вправ організується заняття по СФП круговим способом. Кожний тренувальний день уже виявляє собою маленький цикл, відносно замкнутий навкруги задач, типових для одного дня тренування. Більш масштабний цикл тижневої роботи - мікроцикл тренування. Ряд мікроциклів складає середню по масштабах перспективного планування структуру - мезоцикл (етап, період підготовки). І нарешті, - макроцикл, що охоплює півроку, рік і кілька років тренування [13].

Модель циклу - замкнутого кола - добре підходить для організації і структурування планів підготовки. Але кругообіг різних циклів, етапів, періодів (від "мікро" до "макро" масштабів) не припускає повну замкнутість, ізольованість кожного з циклів.

Для характеристики змістовної сторони циклічної структури більше підходить модель розвитку по спіралі. Адже ще древнім філософом сказано: "Не можна ступити в одну ріку двічі". У витках цієї спіралі відбиває динаміка процесу тренування, що направляється або "нагору" по спіралі - для досягнення більш високого рівня підготовленості, або вниз - при бажанні зменшити ці показники.

Принцип поступовості зростання навантажень характеризує одну із самих істотних сторін спортивної діяльності. Сама по собі безперервність занять не забезпечує росту спортивних досягнень, звичайна повторність також не є стимулом удосконалювання. На тлі безперервних занять необхідно поступово нарощувати навантаження: опановувати усе більш важкими елементами, з'єднаннями, комбінаціями, підвищувати обсяг і інтенсивність тренувальної роботи. У назві принципу маються два ключових слова: "поступовість" і "зростання". Саме в їхній єдності складається зміст даного принципу. Відомий російський фізіолог А.А.Ухтомський коротко сформулював закон пристосування живого організму: "Робота будує орган".

Поступово збільшуються навантаження приводять до нового, більш високому рівневі функціональної адаптації. Властивість організму заповнювати затрати і "зверхзатрати" енергії з перевищенням доробочих рівнів у період відновлення одержало назву "суперкомпенсації", або зверхвідновлення. На цій біологічній закономірності і побудований принцип підвищення навантажень до значень, близьких максимальним [24]. Поняття про максимальні навантаження в гімнастиці досить відносно, так само, як відносно поняття про труднощі елемента.

Показники звичайної тренувальної роботи гімнастів-майстрів спорту для розрядників будуть околопредельными.

Неухильне плавне підвищення навантажень, як реалізація принципу поступовості, характерно для багаторічної підготовки гімнастів. На етапі початкової підготовки для юніорів навантаження повинні регулюватися дуже уважно за принципом поступовості зростання (у відповідності також з дидактичним принципом приступності).

У той же час, характерною рисою тренування гімнастів (особливо високої кваліфікації) є вихід на високі обсяги й інтенсивність навантаження.

Для ілюстрації приведемо показники тренувальних навантажень гімнастів різного рівня підготовленості в порівнянних одиницях виміру (кількість елементів і комбінацій). Однак треба мати на увазі істотна відмінність елементів і комбінацій по труднощам у різних розрядах (табл. 1).

 

Таблиця 1.

Об`єм тренувального навантаження гімнастів різного рівні підготовки (на один тренувальний день)

Період ппідготовки	Зона навантаження	Вік, років
		5 – 6	7 – 8	10			12 – 16
		Вправи, елементи	Вправи, елементи	елементи	комбінації	Опорні стрибки	елементи	комбінації	Опорні стрибки
підготовчий	мала	150	200	275 - 315	0	11 - 14	Менше 350	3 - 7	6 - 10
	середня	180	260	350 - 390	1 - 2	15 - 18	350 - 450	8 - 12	11 - 15
	велика	225	290	460 - 500	2 - 3	19 - 23	460 - 550	13 - 18	16 - 20
змагальний	мала			290 - 340	5 - 6	8 - 10	Менше 300	5 - 10	4 - 8
	середня			350 - 400	6 - 7	11 - 14	300 - 400	11 - 16	9 - 13
	велика
перехідний							150 - 250

 

Принцип хвилеподібності динаміки навантажень. Численні дослідження тренувального процесу в гімнастиці виявили загальну закономірність у динаміку навантажень - хвилеподібність. Дані про аналогічні дослідження в інших видах спорту свідчать також про наявність підйомів і спадів у динаміку тренувальних навантажень, що мають хвилеподібний характер [24].

З урахуванням цієї закономірності будується тренувальний процес як в одному занятті, так і в мікроциклі тренуваннязбільш тривалими відрізками часу.

Застосування тренувальних навантажень за принципом їхньої хвилеподібної зміни по обсязі й інтенсивності зв'язано не тільки з вольовими рішеннями тренера, але й обумовлено визначеною інертністю процесів, що визначають життєдіяльність організму. Зокрема, взаємодією процесів стомлення і відновлення, ритмом фізіологічних процесів.

Прийнято виділяти малі хвилі, що охоплюють і характеризують навантаження декількох тренувальних днів (мікроцикл тренування, див. мал. 183), середні хвилі, що підсумовують навантаження декількох мікроциклів і характеризують етап (мезоцикл) тренування [24]. Нарешті, великі хвилі, що виражають загальну тенденцію в динаміку навантажень на тривалому відрізку часу (піврічні і річні цикли).

Характерною рисою тренування, особливо гімнастів високої кваліфікації, є періодичне застосування високих навантажень, близьких до "стелі" можливостей.

Подібні тренування типові для сучасної гімнастики, але застосовувати їхній випливає епізодично у виді ударного мікроциклу тренування або у виді ударного тренування в ряді занять іншої спрямованості. Варто підкреслити, що виходи на максимум навантаження можливі завдяки систематичному нарощуванню тренованості в діапазоні оптимальних значень навантаження для даного гімнаста [24].

Хвилеподібність динаміки тренувальних навантажень не виключає моделі стрибкуватості навантаження, що представляється як окремий випадок у загальній закономірності і більш типовий для характеристики навантаження в короткі тимчасові інтервали (день, тиждень). Такий підхід може бути компромісом у суперечці прихильників хвилеподібної або стрибкоподібної моделі.

Підводячи підсумок усьому сказаному про загальні принципи тренування в гімнастиці, необхідно в першу чергу підкреслити єдність принципів. Ця єдність випливає із самої суті спортивної діяльності, різноманітної за формою і багатофакторної власне кажучи.

Єдність процесу навчання, виховання, підвищення функціональних можливостей варто розглядати і як єдність принципів тренування і єдність відомих дидактичних принципів свідомості й активності, систематичності, приступності, наочності, індивідуалізації, міцності.

Відповідно до основних принципів будується й одне заняття, і багаторічний процес тренування. Даними принципами варто керуватися на всіх етапах підготовки: і в роботі з початківцями, і з гімнастами високої кваліфікації [25].

 

1.2.          Структура тренувального процесу в гімнастиці

Вихідні передумови планування тренувального процесу. Планування підготовки гімнастів у цілому побудовано за принципом чергування і розподілу в часі, структурних блоків: великих циклів, періодів, етапів, мікроциклів, тренувальних днів. Природно, ці блоки - різних масштабів, як і масштаби часу, ними охоплювані. Поряд з фактором часу, іншим істотним моментом планування є сам зміст роботи, "наповнювач" безперервного процесу підготовки гімнастів [24].

Зміст у концентрованому виді відбиває в наступних задачах, що вирішуються в процесі тренування на різних етапах:

•                                               освоєння нових елементів, з'єднань, комбінацій;
•                                               підвищення рівня фізичної підготовленості засобами ОФП, СФП, рівня спеціальної витривалості засобами СФП і технічної підготовки;
•                                               підвищення рівня психологічної стійкості, підготовленості в зв'язку зі специфічними труднощами, подоланими в умовах тренування і змагань;
•                                               удосконалювання виконавської майстерності, підвищення класу гімнаста;
•                                               стабілізація техніки вправ, підвищення надійності їхнього виконання;
•                                               організація безпосередньої підготовки до змагань і участь у них;
•                                               застосування відбудовних заходів і засобів для переходу на новий рівень навантажень.

Кожна з задач може бути вирішена в різні відрізки часу, плануватися одночасно з іншими ("накладення") або більш послідовне, з акцентом на пріоритетну черговість рішення.

Та сама за змістом задача може носити загальний або більш конкретний характер. Приміром , загальна задача по оволодінню новими вправами може мати на увазі освоєння окремих елементів, зв'язувань і з'єднань.

Таким чином, тренер, виходячи з задач і відпущеного на їхнє рішення часу, пропонує учням план і програму тренування [25].

Планування та організація великих циклів підготовки. Власне, схема багаторічної підготовки гімнастів високої кваліфікації - це вже певною міроюплан, де елементи структури (етапи підготовки) представлені в масштабі часу і у взаємозв'язку з програмою. По масштабах до цієї схеми наближається план олімпійської підготовки, орієнтований на підготовлений контингент гімнастів на 4 роки. У роботі з перспективним резервом доцільно мати довгостроковий план на 6-8 років ("передолімпійський" і "олімпійський"). Для орієнтації він погодиться з загальною схемою багаторічної підготовки. При цьому важливо в планах відзначити календар найбільш великих змагань як цільові орієнтири, "контрольні пункти" підготовки.

Олімпійський чотирирічний цикл не однорідний. Кожен річний цикл у ньому може мати свою спрямованість. Перший - "післяолімпийський" річний цикл - характерний розробкою моделей майбутнього [24]. Другий цикл- рік модернізації довільної програми, корекції планів олімпійської підготовки. Третій цикл - модельно-контрольний. Перевіряються техніко-тактичні варіанти завершального циклу, відбираються кандидати для олімпійської підготовки в складі збірної команди країни. Четвертий цикл- "олімпійський" - присвячений безпосередній підготовці до участі в Іграх Олімпіади.

Ця схема умовна. Основним змаганням може бути чемпіонат світу, Кубок Європи, регіональні ігри, турніри та ін. Але в кожному випадку доцільно вибрати девіз року, відобразивши в його назві основну задачу. При такому перспективному плануванні варто мати на увазі, що ті самі задачі можуть по-різному вирішуватися і представляти різний ступінь труднощів для ветеранів, досвідчених спортсменів або для вхідних в олімпійську орбіту молодих гімнастів.

Облік особливостей олімпійського чотириліття стосується не тільки членів збірних команд, еліти. Спрямованість олімпійських циклів знаходить висвітлення в змісті підготовки навіть гімнастів молодших розрядів. У зв'язку з новими тенденціями у світовій гімнастиці вносяться корективи в навчальні програми спортивних шкіл.

Періодизація підготовки. Річний цикл передбачає визначену періодизацію - підготовчий, змагальний і перехідний періоди. Логіка подібної періодизації уже відбита в назві. Весь процес підготовки підлеглий підведенню спортсменів до участі в змаганнях. У зв'язку з цим підготовчий період насичений учбово-тренувальною роботою, нагромадженням потенціалу.

Змагальний період характеризується відпрацьовуванням програми майбутніх змагань у цілому, фазою реалізації - участю в змаганнях.

Перехідний період планується і реалізується для відновлення організму після великих навантажень [24].

Режим активного і, що щадить, пасивного відпочинку, „втягуючих” навантажень загальпідготовчого характеру, щовтягують, сприяє переходові від одного великого циклу до наступного.

У плануванні тренувальних навантажень гімнастів високої кваліфікації з урахуванням календаря змагань більш прийнятна модель піврічного тренувального циклу. Рік підготовки олімпійського чотириліття містить два піврічних цикли, кожний з яких закінчується серією змагань. У кожнім з піврічних циклів плануються, природно, підготовчий, змагальний і перехідний періоди. Подібне планування дозволяє в чотирирічному олімпійському циклі неодноразово перевірити модель передолімпійського завершального етапу підготовки (до 6-8 разів). Тим більше, що і календар великих міжнародних змагань усе більш наближається до наукового, а не вольовому підходові у визначенні термінів престижних стартів, що дає можливість розгорнути підготовку спортсменів, виходячи з концепції становлення і розвитку спортивної форми [6].

У тренуванні гімнастів, особливо на етапах початкової і спеціалізованої підготовки, коли потрібне тривалий час для освоєння навчальних програм, підготовчий період доцільно збільшити до 6-8 мес, і для такого контингенту типовий повний річний цикл підготовки. У роботі ж з підготовленими спортсменами можливий варіант розподілу року і на три цикли.

Організація та структура періодів підготовки. Кожний з періодів великого циклу тренування не одноріднийза змістом. Численні задачі, типові для кожного з періодів, вирішуються найчастішене одночасно, а послідовно, що визначає виділення в ньому окремих етапів (мезоциклів). Кількість етапів і їхню спрямованість залежать від педагогічних задач. У зв'язку з цим типовими для підготовчого періоду можуть бути етап оволодіння новими елементами, зв'язуваннями, з'єднаннями, етап модернізації довільної програми, етап підвищення рівня ОФП і СФП. Для змагального періоду характерний етап удосконалювання якості виконання програми, етап стабілізації техніки, надійності виконання програми, етап безпосередньої підготовки до змагань, етап реалізації - участі в змаганнях. Навіть у перехідний період можуть бути етапи пасивного й активного відпочинку, ОФП. Перехідний період більш короткий у порівнянні з двома іншими.

Тривалість етапів і періодів може бути різної. У випадку, приміром , коли підготовчий період повного річного циклу продовжується не менш напівроку, етапи можуть тривати до 2-3 мес. А якщо мова йде про піврічні цикли, підготовчий період скорочується до 2-3 мес, а етапи - до 1 -1,5 мес. Не виключене завершення підготовчого періоду й окремих його етапів контрольними перевірками, що підводять навчальними змаганнями [6].

Одним з розповсюджених варіантів побудови тренувального циклу є завершення його не одним, а поруч (серією) змагань, що відстоять друг від друга на термін від 1 тижня до 1 -1,5 мес. У цьому випадку немає необхідності і можливості розвертати між змаганнями роботу, типову для підготовчого періоду тренування. У цих умовах будується "здвоєний" або "зтроєний" змагальний період, коли після кожного змагання планується короткий відновний період (кілька днів - тиждень), а далі етап безпосередньої підготовки до наступного змагання (від одного до декількох мікроциклів).

Реальні умови часом такі, що в хід планомірної роботи втручаються різні обставини, аж до випадків участі в небажаних змаганнях. Тренер у цій ситуації повинний особливо наполегливо домагатися реалізації плану і термінів підготовчого періоду [11].

Мікроцикли підготовки. Мікроцикл - структурна одиниця етапу тренування. Найбільш поширені тижневі мікроцикли, хоча вони можуть бути і менше тижня, і більше.

Тимчасові рамки мікроциклу визначаються рамками разового виконання тренувальної роботи, спрямованої на рішення комплексу задач, типових для даного етапу підготовки. Іншими словами, робота у всіх видах багатоборства, фізична підготовка, акробатика і батут, хореографія й інші засоби підготовки і відновлення гімнаста в тій або іншій пропорції укладаються в тиждень. При тренуванні не по двох разу в один день, так до того ж і не щодня , одного тижня вистачить тільки для рішення задач, що коштують перед одним мікроциклом тренування. Якщо ж тренування проводиться щодня, так ще і неодноразово в один день, то аналогічні задачі можна вирішити за три дні. У цьому випадку планується здвоєний тижневий мікроцикл, який прийнято називати також тижневим.

Тижневий мікроцикл більш доцільний у плануванні, тому що дозволяє раціонально сполучити малі, середні і великіза обсяг і інтенсивністю навантаження з розвантажувальними днями, підпорядковувати їх динаміку загальнимзакономірностям і принципам тренування і загального укладу життя.

Мікроцикл є самою інформативною ланкою планування, якщо зіставити поточний рівень підготовленості гімнаста і задачі даного етапу підготовки. Дійсно, по показниках одного дня не можна судити про готовність гімнаста і спрямованості його тренування. Аналіз змісту тренування по днях мікроциклу дає повне представлення про відповідність тренування поставленим задачам [1].

По ступені відповідності поточним задачам підготовки і стосовно якомусь "цільовому" мікроциклові можна виділити кілька типових мікроциклів тренування.

Типи мікроциклів по відношенню до змагального мікроциклу, протягомякого гімнаст виступає у відповідальних змаганнях. У назві інших типів мікроциклів відбиті основні психолого-педагогічні і фізіологічні особливості тренувальної роботи з урахуванням їх взаємозв'язку з задачами соревновательного мікроциклу.

Модельний мікроцикл. Навантаження і зміст тренування наближені максимально до умов, типовим для майбутніх змагань, сплановані відповідно доїх графіка і регламентом. Це репетиція участі в змаганнях. Планується, як правило, на етапі безпосередньої підготовки до конкретних змагань, за 2-3 тижні до них.

Базовий мікроцикл. Це основний тип мікроциклу, якщо мати на увазі наповнення тренувальною роботою в підготовчому і змагальному періодах. Навантаження оптимальна, що дозволяє проводити тренування з великим її обсягом і інтенсивністю відносно тривалий час (2-4 тижні) без зниження показників працездатності. Це, природно, індивідуальний рівень підтримуючого і розвиваючого тренування [24].

Специфіка гімнастики як виду спорту (по обсязі й інтенсивності тренувального навантаження) у тім, що в умовах тренування гімнасти, що готуються успішно виступити в змаганнях, перевищують показники, що характеризують змагальну діяльність (по кількості виконаних елементів, поєднань, комбінацій). Якщо прийняти за одиницю навантаження показники змагального мікроциклу, то аналогічні показники базового мікроциклу будуть більше одиниці. Виключенням є базові мікроцикли тренування новачків і юних гімнастів, ще далеких від рішення складних задач із приводу виступів у змаганнях.

Ударний мікроцикл. Навантаження в ньому зростає і наближається до межі можливостей гімнастів. Планується для виявлення їхніх можливостей, щоб визначити "базовий" рівень, стимулювати ріст спеціальної витривалості і надійності. Застосовується періодично на етапах підготовчого і навіть змагального періодів підготовки. В останньому випадку часто поєднує задачі двох мікроциклів і планується як ударно-модельний мікроцикл. Перевершує змагальний мікроцикл по обсязі навантаження в 3-4 рази [24].

Відновний мікроцикл. Ставить метою "розвантаження" за рахунок значного зниження обсягу інтенсивності роботи. Істотне зниження навантаження планується після великих напруг, як правило, після ударних навантажень, змагань, у перехідний період підготовки. Природно, загальне навантаження помітно менше одиниці.

Налагоджувальний мікроцикл. Планується безпосередньо перед змаганнями для підведення до них гімнастів у стані оптимальної готовності, у тому числі психічної. Навантаження наближається по обсязі й інтенсивності до змагальної. Часті випадки переїзду гімнастів до місця змагань, навіть в інші країни, зі зміною географічної зони, зміною тимчасових поясів і кліматичних умов [17]. У цьому випадку більш доцільно назвати мікроцикл адаптаційно-налагоджувальним. Звикання до умов, де проводяться змагання, психічна напруженість перед стартом обумовлює необхідність індивідуалізації тренування.

Планування тренування на кожнім етапі можна представити як визначення черговості мікроциклів різних типів. Знаючи загальні закономірності в плануванні навантаження і зміст окремих типів мікроциклів, можна більш раціонально й оперативно керувати тренувальним процесом.

Мікроцикли (тижневу або здвоєну тижневий) мають також свою структуру. Основний елемент цієї структури - тренувальний день, а один день може містити не одне, а два і навіть три заняття.

Кожний із днів мікроциклу має так само, як і мікроцикл у цілому, свою спрямованість. Тренувальний день по характері навантаження може бути що втягує, що підводить до більш високого по навантаженню дням мікроциклу. День основний (базової) навантаження характерний середнім для даного мікроциклу значенням. У день ударного тренування навантаження досягає найбільших величин. День коригувального тренування може займати проміжне положення між що втягує й основний, між основним і ударним тренуваннями, виконуючи як би роль "довіску" до запланованого загального обсягу й інтенсивності навантаження в мікроциклі. Відновлювальний день мікроциклу присвячений активному відпочинкові або тренуванню з малими навантаженнями [32].

Динаміка тренувальних навантажень у мікроциклах залежить від планування черговості днів тренування, їхньої спрямованості. Ще великі можливості регулювання навантаження створюються при кількаразових заняттях в один день.

2.                    Особливості методики проведення уроків і секційних занять з гімнастики з дітьми молодшого, середнього і старшого шкільного віку.

Зміст і методика проведення занять з гімнастики насамперед визначаються віковими особливостями учнів. Методи, які викори­стовують на заняттях учнів старших класів, можуть бути зовсім непридатними для розв'язання завдань на заняттях з молодшими школярами.

Розглянемо деякі питання методики проведення занять з основ­ної гімнастики з дітьми різного шкільного віку.

 

1.            Урок основної гімнастики в І-ІV класах.

Змістом уроків фізичного виховання учнів початкових класів є основна гімнастика, до якої входить такий навчальний матеріал:, стройові, загально розвиваючі, танцювальні й акробатичні вправи, ходьба, біг, стрибки, метання, рухливі ігри, лижна підготовка і плавання.

На кожне заняття планують вивчення нового навчального ма­теріалу або повторення вже пройденого для його вдосконалення. Ураховуючи вікові особливості учнів початкових класів, на одному уроці не треба давати багато нового матеріалу, тому що це потре­бує зосередження їх уваги, швидко стомлює, знижує активність і рухову насиченість уроку. Пропоновані вправи мають відповідати рівню фізичного розвитку і фізичної підготовленості учнів. Голов­ними вимогами до проведення уроку з учнями початкових класів є висока емоційність, цікавість і доступність матеріалу. Основним методом проведення уроків з цим контингентом є ігровий. Хоч які б вправи учні не виконували, їх треба проводити у формі гри-змагання: хто краще виконає ту чи іншу вправу, хто швидше про­біжить, хто далі або вище стрибне, хто далі кине м'яч тощо.

Зважаючи на вікові особливості кістково-м'язової системи учнів початкових класів, треба особливу увагу звертати на формування правильної постави і профілактику плоскостопості, використовуючи різні методи і засоби.

У методиці проведення уроків з учнями цього віку велике зна­чення має висока рухова насиченість і відсутність необґрунтованих пауз, бо кожна така пауза може бути причиною порушення дисци­пліни, неуважності та інших проявів неорганізованості. Рухливі ігри чи їх елементи, естафети, для яких характерним є наявність змагання, треба давати на кожному занятті як найбільш емоцій­ний і цікавий матеріал. Ігри й естафети, як правило, проводять на­прикінці уроку; зміст їх залежить від характеру наступної роботи. Якщо передбачено напружену розумову працю (виконання письмо­вих робіт, розв'язування задач тощо), то ігри мають бути спокій­ними і сприяти зосередженню уваги учнів.

Згідно з вимогами нових навчальних програм вже з першого класу починають вивчати такі стройові вправи, як виконання команд: «Ставай!», «Розійдись!», «Рівняйсь!», «Струнко!», «Віль­но!», «Шикуйсь у коло, в одну шеренгу, у колону по одному, у ко­лону по три і чотири!» на заздалегідь розставлених номерах, пово­роти на місці направо, наліво та ін. У наступних класах ці вправи ускладнюють і вдосконалюють. Це дає можливість вже з першого класу привчати учнів до організованого початку занять з вико­нання стройових вправ. Рапорт чергового учня можна починати з середини навчального року в другому класі. Деякі вчителі вима­гають перед початком занять і віддаванням рапорту розраховувати учнів по черзі. На кожному занятті робити це недоцільно, бо роз­рахунок забирає багато часу і знижує рухову щільність уроку. Його слід використовувати як елемент навчання на перших заняттях, а потім користуватися при потребі. Педагог повинен пам'ятати, що вправи, при яких треба проявляти силу, витривалість і напружен­ня, протипоказані дітям цього віку і включати їх до .занять не слід. Переважне місце повинні займати вправи на спритність, швидкість і гнучкість, але гнучкість має розвиватись паралельно із зміцненням відповідних груп м'язів. Не можна давати також вправ у чистому упорі. Краще давати змішані упори і виси.

У проведенні занять з учнями початкових класів користуються переважно фронтальним методом. В цьому віці важливе значення мають домашні завдання з фізичної культури. Визначають їх у вигляді індивідуальних вправ для зміцнення певних груп м'язів, формування правильної постави, оволодіння певними навичками і вміннями згідно з навчальною програмою тощо. Домашні завдан­ня записують у щоденниках. Контроль за виконанням домашніх завдань здійснюють батьки.

 

2.            Урок основної гімнастики в V—IX класах.

На уроках гімнастики з учнями середнього шкільного віку по­дається складніший матеріал; вони відзначаються підвищеною вимогливістю і більшим навантаженням; переважне місце займа­ють груповий і фронтальний методи. Під час занять на приладах треба ширше використовувати другі комплекти приладів, допоміж­ні прилади і вправи та інші прийоми, які підвищують щільність уроку і збільшують фізіологічний вплив на організм.

Починаючи з ІV класу, розподіляти учнів на групи найкраще за статтю. Навчальний матеріал також добирають за цим принци­пом. Наприклад, на заняттях з дівчатами велике значення мають танцювальні вправи, вправи з рівноваги, на гнучкість та ін. Впра­ви, які потребують великого напруження і м'язової сили, застосо­вувати на заняттях з дівчатами не слід.

На заняттях з підлітками вправи на силу вже займають значне місце. Учні цього віку люблять змагатися в силі, спритності, швид­кості тощо. Педагог повинен уміло це використати і спрямовувати на підвищення зацікавленості й активності учнів. Змагання слід проводити не лише з окремих гімнастичних елементів, а й з по­єднань і цілих навчальних комбінацій, які заздалегідь розроб­ляють і доводять до відома учнів.

З учнями середнього шкільного віку широко застосовують комп­лексні уроки, до змісту яких крім засобів основної гімнастики включають матеріал з інших розділів навчальної програми з фі­зичної культури (легкої атлетики, рухливих та спортивних ігор, лижного спорту тощо). Завдання комплексних уроків — всебічний фізичний розвиток і підготовка до складання нормативів.

 

3.            Урок основної гімнастики в X—XI класах.

На заняттях з учнями старших класів в основному використо­вують методи, які застосовують і на заняттях з дорослими. У цьому віці ще більше проявляються статеві відмінності, які обов'язково треба враховувати. Для дівчат більш властивими є прагнення до м'якості, виразності і граціозності рухів, тоді як юнакам більш властиве бажання проявити силу, сміливість та інші якості.

Учні старшого шкільного віку під час занять намагаються бути самостійними, що треба всіляко використовувати.

Одним з основних завдань фізичної підготовки учнів старших класів є їх всебічний фізичний розвиток і складання нормативів. Тому в цих класах також широко застосовують комплексні уроки.

У навчальній програмі для учнів старших класів займають значне місце вправи на гімнастичних приладах. Треба вимагати, щоб гімнастичні вправи учні цього віку виконували чітко.

Домінуючим методом у проведенні занять з цим контингентом є груповий. Учнів розподіляють на невеликі групи (відділення) по 5—6 чол., якими керують груповоди з числа кращих учнів. Дівча­та й юнаки займаються окремо. Поряд з груповим методом треба широко використовувати також індивідуальні завдання.

Велике значення має підготовка із старшокласників громад­ських інструкторів, які повинні вміти організувати і провести комплекси ранкової гігієнічної гімнастики, виробничої гімнастики та інші заходи з фізичної культури. Свої навички громадські інструктори використовують на заняттях з учнями молодших кла­сів і своїх товаришів.

4.            Секційний урок спортивної гімнастики, акробатики і художньої гімнастики.

Секційні заняття відрізняються від звичайних шкільних уроків насамперед тривалістю і кількістю занять на тиждень. Якщо шкільні уроки проводять два рази на тиждень по 45 хв. кожний, то секційні заняття можна планувати 2—4 рази на тиж­день по 90—120 хв. Кількість занять і їх тривалість залежать від рівня фізичної і технічної підготовленості учнів, їх віку та інших факторів.

Останнім часом у спорті помітно проявляється тенденція до омолодження. Це перш за все стосується гімнастики. Вже не ви­нятком, а скоріше правилом є те, що 15-річні дівчатка і 17-річні юнаки стають майстрами спорту міжнародного класу. Це свідчить про те, що вони почали тренування в ранньому віці. Понад десять років тому виник і став дуже популярним термін — рання спор­тивна спеціалізація, тобто профільовані заняття вибраним видом спорту, починаючи з раннього віку. Спостереження і наукові до­слідження показали, що спортивну спеціалізацію з гімнастики мож­на успішно починати з 8—9 років.

Тепер існує такий розподіл на групи за віковим принципом: під­готовча група — учні III—IV класів, молодша — V—VIІ класів, середня — VIIІ—IХ класів, старша — X—XІ класів.

Основним змістом занять з підготовчою групою є програмний матеріал середньої школи. Для учнів ІІІ—IV класів при успішному засвоєнні шкільної програми додатково дають матеріал з програми секційних занять для молодшої групи. Заняття молодшої, серед­ньої і старшої груп проводять за програмою для секцій шкільних колективів фізичної культури, а також за класифікаційними про­грамами юнацьких і дорослих розрядів.

Методику проведення секційних занять з різними групами бу­дують з урахуванням вікових особливостей учнів і загальних закономірностей процесу навчання. Зміст навчально-тренувальних занять залежить від періоду тренування й основних завдань.

Безумовно, на секційних заняттях оволодіння руховими навич­ками і підвищення спортивної майстерності займають важливе місце, але не треба забувати про всебічний фізичний розвиток учнів і створення належної бази для дальшого спортивного вдо­сконалення.

На всіх етапах секційних навчально-тренувальних занять основ­ну увагу слід приділяти оволодінню так званою «школою рухів». Вже з перших занять треба вимагати від учнів точності, виразності і чіткості у виконанні вправ, чіткого підходу і відходу від приладу. Усе це дисциплінує учнів, виховує в них почуття відповідальності до виконання вправ, почуття краси і рухової естетики.

Значне місце в підготовці юних гімнастів і особливо гімнасток займає хореографічна підготовка, яка відіграє провідну роль на заняттях із спортивної гімнастики, акробатики і художньої гім­настики. Саме хореографічна підготовка спрямована на оволодін­ня «школою рухів», яка є запорукою досягнення високої спортив­ної майстерності.

Структура секційних занять мало чим відрізняється від струк­тури звичайного шкільного уроку, про який ми розповідали вище. Секційні заняття також складаються з трьох частин: підготовчої, основної і заключної. Але в зв'язку із збільшенням тривалості заняття до 90 і 120 хв. відповідно збільшується і тривалість кожної частини.

На секційних заняттях слід неухильно додержуватися загаль­новідомих дидактичних принципів: послідовності, систематичності, доступності та ін. Першим ступенем підготовки, що забезпечує перехід учнів різного віку (починаючи з початкових класів) до занять спортом, є заняття основною гімнастикою. У процесі цих занять розв'язують завдання загального всебічного фізичного роз­витку дітей, формування основних рухових навичок і оволодіння основами техніки будь-яких вправ. Але педагог повинен пам'ятати, що для підготовчої і молодшої груп вправи, які потребують вели­кого м'язового і нервового напруження, протипоказані. Оцінюючи роботу юних гімнастів, треба перш за все вимагати чіткого, м'яко­го і виразного виконання будь-якої вправи. Виховання почуття краси рухів, уміння м'яко, без зайвого напруження виконувати вправу є найголовнішим завданням початкової підготовки юних гімнастів.

Відомо, що учні підготовчої і молодшої груп швидко оволоді­вають складними руховими навичками, які потребують спритності і високої координації рухів. Дітям цього віку також властива від­сутність почуття страху. Тому вони з великим задоволенням вико­нують різноманітні вправи, що потребують прояву спритності і сміливості. У середній і старшій вікових групах обмежень у виборі засобів майже немає, але, добираючи вправи, треба враховувати індивідуальні особливості кожного учня. У цьому віці виразніше проявляються статеві відмінності між хлопцями і дівчатами, тому при доборі засобів фізичного виховання їх обов'язково треба врахо­вувати.

1. ПІДГОТОВКА І ВИХОВАННЯ ГІМНАСТІВ У ДЮСШ.

 

Дитячо-юнацькі спортивні школи (ДЮСШ) стали справжньою кузнею спортсменів високого класу. Перед ДЮСШ стоять такі завдання:

а) підготовка спортсменів вищих розрядів, громадських інструк­торів і суддів із спорту для організації спортивно-масової роботи в загальноосвітній школі і за місцем проживання;

б) підготовка відданих радянській Батьківщині всебічно розвинених юних спортсменів, активних будівників комуністичного суспільства;

в) надання всебічної організаційної, методичної і практичної допомоги загальноосвітнім школам з тих видів спорту, з яких спеціалізується ДЮСШ.

Відділення ДЮСШ з видів спорту створюють з урахуванням місцевих умов, спортивної бази і тренерських кадрів.

Комплектують ДЮСШ з числа здібних учнів загальноосвітніх шкіл, які успішно склали навчальні нормативи, установлені про­грамою. У спортивні школи приймають дівчаток з 8 років, а хлоп­чиків — з 9 років. Підставою для зарахування в ДЮСШ є сумарні дані про стан здоров'я, фізичний розвиток, результати спостере­ження тренера за руховою діяльністю учня на уроках фізкультури в загальноосвітній школі, результати контрольних іспитів, інтерес до занять, успішність у загальноосвітній школі і згода батьків. Це так званий перший етап відбору. Другий етап відбору триває близько двох років і полягає в спостереженнях за успішністю, за тим, як здійснюється початковий прогноз про здібності юних гімнастів.

Останнім часом до ДЮСШ почали ставити високі вимоги. Випускники цих шкіл мають скласти нормативи кандидата в майст­ри спорту або майстра спорту. Щоб здійснити це, треба старанно відбирати найобдарованіших дітей, чому сприяють спеціальні нормативи, розроблені лабораторією спортивної орієнтації і відбору Всесоюзного науково-дослідного інституту фізичної культури.

Дітей, які навчаються в ДЮСШ, треба всіляко залучати як громадських інструкторів для керівництва гімнастичними гуртками в загальноосвітніх школах, палацах культури, табо­рах відпочинку тощо.

У ДЮСШ діти займаються по 3—4 рази на тиждень (6— 16 год залежно від віку і технічної підготовленості).

Головною дійовою особою ДЮСШ є тренер. Тренери несуть відповідальність за підготовку спортсменів високого класу, за пра­вильне проведення навчально-тренувальної і виховної роботи. Перед розв'язанням завдань з підвищення спортивної майстерності юних гімнастів тренери мають постійно піклуватися про зміцнен­ня здоров'я дітей, їх гармонійний фізичний розвиток, про вихо­вання громадян, гідних нашої Батьківщини.

Висновки

У періоди підготовки до відповідальних змагань використовуються трохи науково обґрунтованих моделей передзмагальної підготовки, орієнтованих на вид і характер змагань, з урахуванням індивідуальних особливостей гімнастів. Технологія підготовки передбачає використання спеціальних (по своїй спрямованості) тижневих мікроциклів (початковий, базовий, ударний, відновний, модельний, контрольно-модельний і безпосередньої спрямованості), у яких поетапно моделюються умови майбутнього змагального тижня.

Слід зазначити, що для створення на попередніх етапах підготовки оптимальної надмірності досить в ударно-модельних тренувальних заняттях перевищувати обсяги змагальної діяльності в 1,5- 2 рази.

На підставі цих представлень планування багаторічної цілорічної підготовки гімнастів можна виразити в системі однорідних структурних одиниць - тимчасових інтервалах: від чотирирічного олімпійського циклу підготовки до одного тренувального заняття.

Відповідно до даного підходу визначені типи річних (і піврічних) циклів, періодів, етапів і мікроциклів підготовки, типи тренувальних днів і занять. Орієнтуючись у структурі тренувального процесу, тренер може більш оперативно і раціонально керувати підготовкою гімнастів, вибудовувати в потрібній черговості ті або інші одиниці планування, наповняти їхнім конкретним змістом.

В ієрархії структурних одиниць планування тренувального процесу одне заняття є самим дрібним по масштабах. Однак це і найбільш оперативна ланка (по можливостях передбачати ситуацію і результат роботи). Плани занять розробляються найбільше докладно, хоча і не все задумане відбиває на папері.

Планування підготовки гімнастів в остаточному підсумку зводиться до розробки детальних планів окремих занять. У главі дана досить докладна характеристика типової структури заняття в спортивній гімнастиці, приведені особливості трьох частин: підготовчої, основної і заключної.

У зв'язку зі складністю виду спорту спектр проблем, що виникають при підготовці класних гімнастів, не може бути розв'язний у заняттях одного плану, одного профілю. Виникла необхідність виділити кілька типів занять. Створено передумови, у залежності від задач, для варіювання і застосування різних типів занять, тобто для керування тренувальним процесом. У практиці плануються серії - "ланцюжка" однопрофільних і разнопрофільних занять, заняття змішаного типу (учбово-тренувальні, модельно-контрольні і т.п.).

Але не повинно бути занять невизначеної структури. Майстерність тренера виявляється в умінні визначати співвідношення засобів підготовки в різних по масштабах інтервалах часу, в умінні варіювати різними типами занять.

Список літератури

1.               Атлетическая гимнастика / В.М. Смолевский, М.Л. Укран и др. — М.: Физкультура и спорт, 1968.
2.               Афонин В.Н. Исследование средств и методов текущего контроля в гимнастике. — М.: ГЦОЛИФК, 1975.
3.               Башкиров В.Ф. Возникновение и лечение травм у спортсменов. — М.: Физкультура и спорт, 1981.
4.               Бернштейн Н.А. Очерки по физиологии движения и физиологии активности. — М.: Медицина, 1966.
5.               Боген М.М. Обучение двигательным действиям. — М.: ФиС, 1985.
6.               Волков Л.В. Физическое воспитание учащихся: Пособие для учителей. – М., 1988. – 360 с.
7.               Волков В.Н. Спортивна тренированность: парадоксы и диагностика. // Теория и практика физической культуры. – 2002. - № 10. – С. 10 – 13.
8.               Гринь Л.В. Травматизм у спортсменов-борцов и его профилактика. // Педагогіка, психологія і медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту. – Харків, 2002. - № 24. – С. 94 – 98.
9.               Зюзіна І.А. Основи педагогічної майстерності. – Освіта, 1989. – 302 с.
10.          Комплексне тестування рухових здібностей людини. За ред. Сергієнко Л. П.-Миколаїв: УДМТУ, 2001.
11.          Коренберг В. Б. Твоя гимнастика.— М.: Физкультура и спорт, 1977.
12.          Коссов Б.Б., Озернюк А.Г. Произвольность движений у младших школьников: диагностика и способы формирования // Физическая культура в школе, — 1989. — № 7. — С. 60-64.
13.          Коц Я.М. Основные физиологические принципы тренировки. Учебн. пособ. — М.: ГЦОЛИФК, 1986.
14.          Матвеев Л.П. Теория и методика физической культуры. – М.: ФиС, 1991. – 543 с.
15.          Методика физического воспитания школьников /Под ред. Г.Б. Мейксона, Л. Е. Любомирского. – М.: Просвещение, 1989. – 143 с.
16.          Менхин Ю.В. Гимнастические сооружения и оборудование мест занятий: Метод, рекомендации.— Малаховка: МОГИФК, 1988.
17.          Менхин Ю.В. Физическая подготовка в гимнастике. — М.: Физкультура и спорт, 1989.
18.          Минаев Б.Н., Шиян Б.М. Основы методики физического воспитания школьников. М., 1989. – 320 с.
19.          Новосельський В.Ф. Методика урока физической культуры в старших классах. — К.: «Радянська школа», 1989. — 127 с.
20.          Озолин Н.Г. Современная система спортивной тренировки. — М.: Физкультура и спорт, 1970.
21.          Паукова М.В., Черемисин В.П. Учить оценивать свои движения // Физическая культура в школе, 1984. — № 12. — С. 26-29.
22.          Сінчаєвський С.М. Фізичне виховання школярів (теоретична підготовка) // Фізичне виховання в школі, 1999. — №2. — с.25-28.
23.          Слупский Л.Н. Волейбол. Активные методы обучения // Физическая культура в школе, 1987. — №11. — С. 23-25.
24.          Смолевский В.М., Гавердовский Ю.К. Спортивная гимнастика. – К.: Олимпийская литература, 1999. – 462 с.
25.          Спортивная медицина: Учебное пособие. / Под ред. В.Л.Карпманаю. – М.: Физкультура и спорт, 1987. – 304 с..
26.          Спортивная физиология: Учебник для ин-тов физ. культуры /Под общ. ред. Я.М. Коца.— М.: Физкультура и спорт, 1986.
27.          Уилмор Дж.Х., Костилл Д.Л. Физиология спорта и двигательной активности. -Київ: Олімпійська література, 1977.
28.          Уэйнберг Р., Гоулд Д. Основы психологии спорта и физической культуры. — Киев: Олимпийская литература, 1998.
29.          Фізіологія людини (За ред. Кучерова І.С. та ін.). - К.: Вища школа, 1981.
30.          Физическая культура и спорт в общеобразовательной школе. Пособие для учителя. / Под ред. Д. Рупы. – М.: Просвещение, 1985. – 87 с.
31.          Физкультурно-оздоровительная работа в школе: Книга для учителя / Под ред. А.М. Шлемина. – М.: Просвещение, 1988.
32.          Цанова Б.Й. Исследование интенсивных режимов тренировки и их влияние на функциональное состояние организма юных гимнасток 11—13 лет. — М.: ГЦОЛИФК, 1976.
33.          Шиян Б.М. Методика фізичного виховання школярів (Практикум ). – Львів: Світ, 1993. – 184 с.
34.          Шиян Б.М. Теорія і методика фізичного виховання школярів. Ч.1. – Тернопіль: Навчальна книга. – Богдан, 2001. – 248 с.
35.          Экология, здоровье, спорт. Под ред. Агаджаняна Н.А., Полатайко Ю.А. - Ив.-Франковск -Москва: Пласт, 2002.