Міністерство освіти і науки України

Міністерство культури та інформаційної політики

Волинський фаховий коледж культури і мистецтв імені І. Ф. Стравінського

Волинської обласної ради

 

 

Наталія Стецюк

 

 

 

Сергій Борткевич – нова сторінка української музичної культури ХХ століття. Виконавський та стилістичний аспекти

 

Методичні рекомендації

 

 

 

 

 

 

 

Луцьк - 2021

ЗМІСТ

І.  Вступ.                                                                             2  ІІ. Борткевич – маловідомий митець українського музичного    3  мистецтва.   Життєвий шлях.

ІІІ.     Творчий портрет композитора:                                                   10 

1.   Характеристика стилю.       10 

2.   Творчий доробок.      12 

3.   Фортепіанні твори.    16 

4.   Жанр фортепіанної мініатюри.     17 

IV.           Інші сфери творчості Борткевича.    24 

V.              Висновки.   26 

VI.           Перелік використаних джерел.         27 

        

        

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

І. Вступ.

Творчість Сергія Борткевича – рідкісний зразок українського інструментального романтизму першої половини ХХ століття. Ще за життя ноти композитора видавались у престижних видавництвах Німеччини, Австрії та Угорщини. Сергій Борткевич як піаніст давав сольні концерти у Празі, Мюнхені, Лейпцизі, Будапешті, виступав як запрошений диригент із найкращими європейськими оркестрами. Він викладав у консерваторіях Берліна, Харкова та Відня, а в Константинополі у 1920 році навіть заснував консерваторію для греків та емігрантів із колишньої Російської імперії. У 1947 році у Відні на честь митця створено такий собі аналог Вагнерівського музичного товариства – Товариство Сергія Борткевича (Bortkiewicz’ Gemeinde).

10 квітня 1947 року  у Відні доктор Ганс Анквік Кліховен започаткував  Фонд Сергія Борткевича. 15 грудня 1947 року було проведено великий концерт, після якого Борткевич виступив зі  словами: «Не дивлячись на те, що програма концерту була шаленою, я виходив на біс чотири рази».  26 лютого 1952 році у Відні фонд Борткевича відзначив 75-річчя композитора. Це був величний концерт, на якому пролунали найкращі твори композитора, концерт закінчувався Симфонією  «З моєї Батьківщини». Це був останній концерт Сергія Едуардовича Борткевича. Про цю видатну подію він писав Гуго ван Далену: «Концерт був величний, мав шалений успіх у публіки та в пресі. Солісти були першокласні, оркестр грав з радістю та настроєм, і я диригував як двадцятип’ятирічний. Це дійсно був успішний і щасливий вечір. Нарешті я показав, що я можу робити в великій залі з величезним оркестром… Не лише критики, а й ті, що знали мене, були задоволені і вражені… Я відчуваю себе щасливим, що маю таке визнання у свої 75 років. Насправді таке трапляється  лише  після смерті тих,хто дійсно на таке  заслуговує».

ІІ. Борткевич – маловідомий митець українського музичного мистецтва. Життєвий шлях.

Сергі́й Едуа́рдович Бортке́вич (28 лютого 1877, Благодатне — 25 жовтня 1952, Відень) —   видатний    український композитор польського походження, піаніст і педагог.

Він був сином поляка Едварда Борткевича, поміщика та власника винокурного заводу у селі Благодатне, що біля Харкова. Бабця майбутнього композитора, Тереза Ушинська, не лише добре музикувала, а й писала невеликі фортепіанні опуси. Мама дуже добре грала на фортепіано і пристрасно любила музику. Очолювала місцевий осередок «Імператорського російського музичного товариства», грала перед членами імператорської сім’ї. Саме завдяки її активності та ініціативності в місті з’явилася музична школа та симфонічний оркестр.

Величезний вплив на Борткевича мали два видатних музиканти: Антон Рубінштейн, двохгодинний фортепіанний концерт якого вразив юного таланта, і Петро Чайковський, який за рік до смерті диригував в Харкові симфонічним оркестром

18-річний Сергій Борткевич хотів присвятити своє життя музиці, але строгий батько не поділяв музичних вподобань та настояв на продовженні навчання в університеті. І хоча Харків славився своїм університетом, Сергій віддав перевагу Санкт-Петербургу, де в той час в консерваторії викладали Римський-Корсаков, Лядов, Глазунов, Ауер, Вержбилович, Зюбель, ван Арек, Єсипова, Блюменфельд.

Сергій Борткевич поступив на юридичний факультет СанктПетербургзького університету і одночасно у Консерваторію. Теорію у нього викладав Анатолій Лядов, а фортепіано — Карл ван Арек, строгий, але дуже поважний викладач. 

Сергій Борткевич вирішив залишити університет і до отримання дозволу на виїзд за кордон, поступив волонтером в полк Олександра Невського. Батька він просто поставив перед фактом. Однак строга військова служба в суворому кліматі столичного міста була згубною для Борткевича. Він часто хворів і не раз знаходився на порозі смерті. Але все закінчилося благополучно. Влітку 1900 року він повернувся в семейний маєток в Артемівку, недалеко від Харкова. Через деякий час Борткевич вирішує продовжити музичне навчання в Німеччині.

В Ляйпцігу Сергій Борткевич навчається композиції у Соломона Ядассона (Salomon Jadassohn), а після його смерті — у Карла Пьютті (Karl Piutti). Грі на фортепіано — у Альфреда Рейзенауера (Alfred Reisenauer), одного з улюблених учнів Ференца Ліста. Борткевич писав: «Рейзенауер був фортепіанним генієм. Йому не було потреби мучити себе виснажливими вправами, майстерність приходила до нього сама собою... Він дуже мало говорив і зосереджував уваги на технічних труднощах. Хоча я і зобов’язаний йому багато чим в тому, що стосується питання музики, позніше я зрозумів, що було б куди краще, якби я поїхав у Відень, де під керівництвом Теодора Лешетицького (Theodor Leschetizky) міг би позбавитися деякої обмеженості  техніки, яку я долав інтуїтивно, керуючись лише інстинктом, і витратив на це дуже багато часу». 

 Збулася дитяча мрія Сергія Борткевича. Нарешті він живе в Німеччині. Учень Ліста Рейзенауер полюбив свого учня Сергія Борткевича і часто запрошував до себе додому. Це були незабутні години спілкування зі співцем фортепіано.

                   Цікавими     є     спогади     Борткевича     про     манеру    викладання

Рейзенауера:«Рейзенауэр проводил занятия дважды в неделю по четыре часа. В большинстве случаев уроки проходили на сцене большого зала консерватории с двумя роялями фирмы «Блютнер». Рейзенауэр занимался в стиле своего учителя Листа: все ученики должны были присутствовать и играть без нот. Ноты складывались на столе, и учитель выбирал из них какую-нибудь фортепьянную пьесу, интересовавшую его. Если исполнение пьесы играющим его не удовлетворяло, то все другие ученики, имевшие эту пьесу в своем репертуаре, должны были показать себя. Если и это его не удовлетворяло, то он сам садился за рояль и играл один фрагмент, реже – все целиком. Его показ всегда был волшебным. Остроумные замечания и суждения учителя, игра его самого были очень поучительны и представляли большую ценность прежде всего для тех учеников, которые уже обладали готовой пианистической техникой. Из 25−30 учеников подобного рода требованиям соответствовали лишь очень немногие. Большинство очень редко играли сами. И им Рейзенауэр тоже очень редко давал советы или намеки относительно того, как следует овладевать хорошей фортепианной техникой» [9, c. 144–145].

Преса тих часів відгукувалася про гру Борткевича як про на диво тонку, вишукану і  продуману. Про нього писали, як про музиканта з виключними артистичними даними, з хорошою технікою. Піаніст мав удар достатньої сили, грав змістовно, з продуманим нюансуванням. 

Спираючись на рецензії в Харківській періодиці по виступах музиканта, можна приблизно зрозуміти його репертуарні вподобання:  Бетховен ( Соната №8 ); Шуман ( Фантазія ор. 17 );  А. Рубінштейн ( Концерт №4 ); С. Рахманінов ( Баркарола ор. 10 №8, Полішинель Ор. 8 №4 ); мініатюри Ліста і Сгамбатті.

Після декількох успішних виступів у студентських концертах Сергій був ощасливлений пропозицією  зіграти Концерт ля-мажор Ференца Ліста в Мюнхені під керівництвом Фелікса Вейнгартена (Felixe Weingarten).    В консерваторії Борткевич отримав Шуманівську премію як кращий студент- виконавець року і готувався до концерту в Берліне, але хвороба змусила його повернутися в маєток батьків. Там він познайомився зі своєю майбутньою дружиною і одружився.  

 З молодою дружиною Борткевич повернувся до Берліна, де прожив 10 років.  Його перші композиторські опуси були не зовсім вдалі. Зігравши свій Перший фортепіанний концерт він його знищив. Оп.2 не був опублікований, і тільки в 1906 році Чотири п’єси  для фортепіано оп. 3 опубліковані в Ляйпцігу Даніелем Разером (Daniel Rather), першим, хто роздивився талант молодого композитора.

За ці роки він виступав з концертами не лише в Німеччині, але й в

Австро-Угорщині, Італії, Росії, Франції, викладав в консерваторіїі Кліндворта-Шарвенко. В 1914 році, коли почалась Перша світова війна,

Борткевич разом з багатьма своїми співвітчизниками змушений був виїхати з країни.

Поступово музикант відмовляється від виконання творів інших композиторів і обмежує репертуар лише власними композиціями. Він пише: «Кар’єра віртуоза мене цікавить все менше і менше. Я граю свої власні твори і намагаюся показати, як вони мають бути відтворені ».

Не зважаючи на заманливі перспективи в Росії Борткевич повертається на батьківщину. Тут він не лише виступає з концертами, але й створює нові твори: Концерт для скрипки з оркестром оп.22, Віолончельний концерт оп.20, «The Little Wanderer» соч.21 для фортепіано, Поезія Поля Верлена для голосу і фортепіано оп.23, Trois Morceaux для фортепіано оп. 24. Відкриває у Харкові приватні фортепіанні курси.

Для нової комуністичної влади він лишався буржуазним представником. Одного разу його разом з матір’ю  навіть арештували, хоча він був професором Народної консерваторії. Великих зусиль йому коштувало довести новій владі своє право викладати і музикувати в Харкові. В листопаді 1920 року Борткевич емігрує. З 20 доларами в кишені він опиняється в Константинополі, де винаймає кімнату і фортепіано. Твори Сергія Борткевича сподобалися султанові, який не лише підтримав композитора, але й рекомендував його найвищим колам як кращого викладача-піаніста. Після перенесеної малярії він грає концерт в американському коледжі в   Бебеці, його прихильно приймают американці і до нього гарно ставляться багато російських емігрантів. Незабаром Борткевич починає викладати в Греко-російській консерваторії, отримує визнання товариства. Через півтора роки Борткевич переїжджає у Відень.

В Відні Сергій Борткевич пише Три п’єси  для фортепіано і віолончелі оп.25, Сонату для скрипки та фортепіано, Концерт №2 для фортепіано з оркестром оп.28 для лівої руки (для піаніста Поля Вітгенштейна (Paul Wittgenstein), Концерт №3 для фортепіано з оркестром оп.32 «Per aspera ad astra».

 Прем’єри  Другого та Третього концертів відбулися у Відні в 1923 році (соліст Поль Вітгенштейн) і 1927 році (солістка — петербурзька піаністка Марія Нешеллер). В Відні виконувалися Симфонічна поема «Отелло» і східна балетная сюїта «Тисяча і одна ніч».

 Концерт для скрипки з оркестром вперше прозвучав в 1922 році в Празі (соліст Френк Сміт (Frank Smit), а Віолончельний концерт — в 1923 році в Будапешті. За ці роки багаторазово багато піаністів в Європі, Північній та Південній  Америці виконували Перший фортепіанний концерт, вперше зіграний в 1913 в Берлині Гуго ван Даленом (Hugo van Dalen).  

 Відомий  голандський піаніст і композитор Гуго ван Дален (1888 — 1967) протягом багатьох років дружив з Сергієм Борткевичем. Вони познайомились в 1910 році, в Берліні, коли Борткевич був професором консерваторії Шарвенко. Борткевич присвятив ван Далену 12 етюдов оп.29. Гуго ван Дален пропагував музику Борткевича (який помер 25 жовтня 1952 року в Відні, де і був похований) в Нідерландах впродовж всього свого життя. Багато разів з величезним успіхом він виконував Третій фортепіаний концерт і Російську рапсодію. Він допомагав Сергію Борткевичу материально в важкі роки його життя. В Королівській бібліотеці в Гаазі є спеціальний архів Гуго ван Далена, в якому зберігається 270 листів,

адресованих йому Сергіеєм Борткевичем.

Після смерті ван Далена в 1967 році популяризатором творчості Борткевича стає учениця Гуго — Гелен Мулголанд (Helene Mulholland). Після її трагічної смерті  в червні 2000 року внук ван Далена виконував на

похоронах твори Сергія Едуардовича.

У 1945 в його будинок влучила бомба, і відтоді вважали, що разом із багатьма творами Борткевича були втрачені обидві його симфонії, проте їхні рукописи згодом віднайшов у каліфорнійській бібліотеці англійський ентузіаст Мелком Баллан.

Дізнатися про життя композитора, познайомитися з його музикою світ зміг лише завдяки чисельним листам Сергія Борткевича, які він постійно надсилав до свого близького друга – голландського піаніста Хуго ван Далена (Hugo van Dalen). Коли у 1967 році ван Дален помер, епістолярна спадщина і значна частина творів Сергія Борткевича стали доступними широкому колу музикантів.

Прем'єра Першої симфонії ре-мажор тв. 52 «З моєї Батьківщини» Сергія Борткевича, написаної у 1935—1936 роках, відбулася в Україні в середині травня 2000 року. Прем’єра Першого концерту Сергія Борткевича в Україні відбулася в травні 2000 року. Тоді це був авторський проект заслуженого артиста України киянина Миколи Сука, який тепер живе у США. Він же «роздобув» для чернігівського симфонічного оркестру «Філармонія» (художній керівник і диригент заслужений діяч мистецтв України  Микола Сукач) партитуру неопублікованої Першої симфонії. Вони обидва разом з Чернігівським симфонічним оркестром “Філармонія” тривалий час робили концертні програми “Маловідомі твори та композитори”, виконували твори Г.Гетца, Ф.Райніке, В.Д’енді, В.Плейеля та інших. Тоді ж Микола Петрович Сук показав фортепіанний концерт Борткевича і Микола Сукач вперше дізнався про цього композитора. Щоб отримати партитуру Першої симфонії Микола Сук подзвони в Канаду до Багвана Тадані, і запитав чи може він вислати партитуру. Він зробив копію й продав їм, і досить не дешево.

Багван Тадані першим почав займатися творчістю Борткевича, вже років 40 тому, напевно. Він спеціально вивчив німецьку мову, поїхав до Гааги, переклав спогади композитора. В нього було невеличке видавництво і він потихеньку видавав його ноти. Тож українські митці купили в нього цю симфонію.  

Третю частину фортепіанного концерту в Національному палаці «Україна» виконав оркестр "Філармонія" у жовтні 2000 року. «День» (№ 83, 15 травня 2001 р.) повідомляв про повернення в Україну музики співвітчизника. І було б абсолютно нелогічним не продовжити захопливе дослідження творчості чудового композитора, чиє ім'я практично невідоме не лише українським любителям музики, а й музикознавцям. Завдяки публікації в Україну повертаються ще два твори Сергія Едуардовича: Концерт № 3 тв. 32 для фортепіано з оркестром і Російська рапсодія для фортепіано з оркестром тв. 42.

В 2002 році відбувався другий фестиваль “Сіверські музичнні вечори” в Чернігові, Микола Сукач є художнім керівником цього фестивалю. Тоді припадала 125-та річниця з Дня Народження Борткевича і програму фестивалю складала тільки його музика. Це було вперше. Тоді грали зовсім юні піаністи– Дмитро Онищенко, Антоній Баришевський та інші.

    

   

 

ІІІ. Творчий портрет композитора. 

 

Не можна сказати, що Борткевич був цілковито забутий. Але є кілька факторів, чому він не став таким відомим. По-перше, у Європі у ХХ столітті панували дещо інші музичні смаки. Змінювалась естетика “нової музики”. Водночас, конкурси і комерціалізація концертного виконавства сприяла тому, що відбувалася стандартизація виконавського репертуару: можна нарахувати 10-15 композиторів, які постійно виконувалися. Творчість Борткевича співзвучна Чайковському, Рахманінову, Шопену, Лісту, тоді його звинувачували в другорядності, епігонстві.

Другий чинник – це дві світові війни. Перша світова закинула

Борткевича знову до Харкова, він врятувався від радянської влади, виїхавши до Туреччини через Крим, і повернувся у Європу у 1922 році. Але був змушений відновлювати всі зв’язки з нуля. Він свідомо залишив кар’єру віртуоза та вирішив займатися лише композицією і пропагуванням власної музики. Це також звужує можливості. Наприклад, Рахманінов в еміграції навпаки вирішив займатися лише виконавством, тому що це було фінансово більш вигідно і стабільно. Це друга причина, а третя – це Друга світова війна. Більшість видавництв, з якими працював Борткевич, знаходилися  в Німеччині, їхніми власниками були євреї. Коли до влади прийшли нацисти, видавці зазнали переслідувань і були змушені виїхати з Німеччини. Після Другої світової війни твори Борткевича майже не видавалися. 

1.Характеристика стилю.

За природою свого таланту С. Борткевич відноситься до композиторів синтезуючого типу. Він гармонійно поєднує у своїй творчості кращі художні елементи музичної мови західно-європейської, російської та української культур, створюючи при цьому власний індивідуальний стиль музиканта. Варто пам'ятати, що Борткевич вчився у консерваторіях виключно як піаніст, чий репертуар на той час здебільшого складали твори композиторів епохи романтизму. Це багато в чому пояснює чому саме романтичний принцип втілення музичного задуму став основою його композиторського стилю. До речі, наслідування Борткевичем класико-романтичної традиції достатньо детально розглядається українським музикознавцем Ольгою Чередниченко в її кандидатські дисертації «Фортепіанна творчість Борткевича в світлі класикоромантичної традиції», де вона пише, що враховуючи глибокий зв’язок з композиторами-романтиками музика Борткевича, в той же час, не тільки не втрачає своєї свіжості, але й несе в собі сліди яскравої індивідуальності автора, що постійно знаходився у пошуках нового, залишаючись вірним обраним ідеалам. В той же час, поряд із зазначеним вище наслідуванням романтичної традиції, у творчості С. Борткевича присутні ознаки впливу тенденцій і напрямків, що існували в музичному мистецтві початку ХХ століття. В більшості випадків їхній вплив був не таким проявленим, але тим не менш, певні ознаки модерністських впливів свідчать про активну взаємодію композитора із сучасною йому культурою. Найяскравіше це виявилось у наявності в творах С. Борткевича рис, характерних для імпресіонізму, неокласицизму, а також неоромантизму.  Результатом такого означеного впливу на творчість Борткевича стала поява серед його творів, особливо фортепіанних, великої кількості різнохарактерних п’єс, таких як вальси, мазурки, полонези, гавоти, етюди, прелюдії, романси та ін. Починаючи з перших творів, написаних композитором ще в середині першого десятиліття ХХ сторіччя можна простежити тяжіння музиканта одночасно в напрямку двох сфер в своїй творчості – блискучо-концертної та інтимно-камерної, призначеної скоріше для домашнього музикування.

 Взагалі, при вивченні творчої спадщини композитора, стає очевидною певна близькість йому образної сфери, яку несе в собі музика, призначена для виконання у вузькому домашньому колі. Можливо, що «домашнє музикування» у колі родини або близьких людей давало Борткевичу можливість розкрити ті сторони своєї творчої індивідуальності, які в атмосфері великого концерту нерідко відходили на другий план поряд із блиском і бравурою віртуозності. Та не зважаючи на це, проникливоособиста та камерна лірика пронизують навіть найбільш яскраві концертні твори С. Борткевича.  

     Протягом життя він постійно звертається до програмної сфери. В той же час в деяких його творах присутні імпресіоністичні мотиви, за допомогою яких автор намагається передати своє безпосереднє враження від побаченого та пережитого. Показовими в такому ракурсі є деякі етюди з ор. 15 та ор. 29, де серед зразків блискучого концертного стилю можна почути елементи виключно колористичних засобів. Таким чином, до романтичної основи музики композитора органічно вживлюються елементи, притаманні сучасним йому мистецьким напрямкам, що дає можливість простежити своєрідне відображення у творчості С. Борткевича пошуків сучасних йому композиторів.

Про вплив неокласицизму на творчість композитора можливо говорити в контексті наявності в деяких його творах яскраво виражених класичних рис. Це виявилось в дуже чіткій, майже класичній, побудові форми великих творів, особливо сонат та їх музичної фактури, де кожна деталь виконує відведену їй функцію. Результатом цього постала гармонійність та прозорість музичної тканини, що в свою чергу сприяло усуненню рихлості форми та перевантаженості фактури, які були притаманні деяким великим творам композиторів епохи пізнього романтизму на межі ХІХ–ХХ століть. У власних творах С. Борткевич досягає значного балансу в формі та фактурі, створюючи відчуття симетричності та повної завершеності кожної композиції.

 2. Творчий доробок.

Творчий доробок Сергія Борткевича становить 74 твори, 15 з яких досі вважаються втраченими. Багато творів були віднайдені, зокрема, завдяки зусиллям Мелкома Баллана (Велика Британія), доктора філософії Бомбейського університету Багвана Тадані (Bhagwan Nebhraj Thadani), який проживає зараз у Вінніпегу і понад 30 років вивчає творчість Сергія Борткевича, та Валтера Калктмана (Голландія). Англієць Малколм Баллан, який спеціально розшукував твори українського композитора, знайшов Симфонію №1 за абсолютно неймовірним збігом обставин. Купивши у букіністичній крамниці невеликий буклет про бібліотеку у Філадельфії, він знайшов у ній аркуш паперу – у ньому повідомлялося, що бібліотека прийняла на зберігання фотокопії симфоній Борткевича. 

З політичних причин творчість Сергія Борткевича була майже невідомою на екс-радянській Батьківщині у 20-му столітті. Однак, починаючи з 2000 року, поступово набуває широкого визнання в Україні завдяки диригентові та прихильникові Борткевича Миколі Сукачу і створеному ним симфонічному оркестрові «Філармонія».

Ім’я Сергія Борткевича лише в останні роки почало звучати з належним його таланту розголосом. Не в останню чергу завдяки таким ентузіастам, як піаніст Євген Левкулич та скрипаль Темур Якубов.

Євген Левкулич вивчає творчість Борткевича, але робить це не один, а разом з другом і колегою – скрипалем Темуром Якубовим. Він також займається цим питанням і пише власну дисертацію. Робота Левкулича має більш культурологічний напрямок. Його цікавить постать Борткевича, те, як він поєднував ролі й композитора, і виконавця, був визнаним одним із кращих в Європі піаністів іще до Першої світової війни, але вирішив не продовжувати кар’єру. Зараз ми про нього майже нічого не знаємо. Але в рецензіях на його концерти, які вдалося віднайти в європейських архівах, зазначається, що він був піаністом першого рангу.

 Сформоване у 1947 році Товариство Борткевича не популяризувало його ім’я так, як це робили прихильники творчості Рахманінова. Левкулич проводить паралель між цими двома композиторами, тому що в них схожі долі – обидва емігранти, обидва прихильники романтичного світосприйняття.

Борткевича можна порівнювати і з Рахманіновим, і з Чайковским, але це композитор з повністю унікальним світом. Коли пишуть, що Борткевич взяв щось у Рахманінова – це неправильно. Деякі речі Борткевич написав навіть раніше. А використання цитат у ХХ столітті ще ніхто не відміняв. До Першої світової війни його творчість розвивалася стилістично в одному напрямку з європейським мистецтвом. А після еміграції він свідомо писав у романтичному напрямі, відчував необхідність зберегти те, що залишилося на Батьківщині, це притаманно багатьом емігрантам. Він частково жив спогадами, не рухався вперед.

Відчутний вплив німецької музичної культури, особливо романтичної, він багато виконував Шумана, Бетовена, Брамса, ключовими композиторами в його репертуарі були Ліст та Шопен. Був під великим впливом Вагнера, так само, як і його кумир, використовував систему музичних символів у творах, розшифрувавши які ми можемо краще зрозуміти композитора.Але у нього також відчувається і деякий вплив слобожанської музичної культури, того регіону, де композитор виріс.

Більшу частину свого дитинства й юності він проводив у родинному маєтку під Харковому. Його виховували прості люди, до нас дійшли п’єси за мотивами пісень, що співала його няня. Зустрічаємо цитування українських пісень в його циклах. Їх небагато, але вони є. Борткевич, можливо, ближчий до Чайковського у використанні українського мелосу.

Левкулич та Якубов виконують цілу антологія оригінальних скрипкових творів Борткевича плюс один вокальний цикл "Sternflug des Herzens". Ця назва не перекладається буквально, але означає щось на кшталт “Зоряний політ серця”. Взагалі, “крізь терни до зірок” - це улюблена тема Борткевича. Можна навіть сказати, що це буде кращою характеристикою його творчого шляху та життєвого кредо.

 Вони  виконували всі твори, крім скрипкової сюїти на фестивалі Борткевича у Києві, в 2017 році. Фестиваль був великим експериментом, не було відомо, як публіка буде ставитися до цієї музики. Але відбулося п’ять вечорів аншлагу у малому та великому залі Національної музичної академії! Зараз люди впізнають Борткевича, ідентифікують як окремого композитора.

Серед виконавців, які першими виконували Борткевича в Україні, необхідно назвати диригента Миколу Сукача, він виконав усі симфонічні твори Борткевича. Багато зробив американський піаніст Микола Сук, який передав партитуру Першого фортепіанного концерту в Україну. Також популяризують музику Борткевича Анатолій Боженов, Вячеслав Зубков, Павло Гінтов. Тішить, що Борткевича починають брати в свій репертуар студенти в консерваторії.

Щодо знахідок. Темур під час дослідження віднайшов кілька нових творів: видану без опусу “Маленьку баладу” та кілька авторських транскрипцій фортепіанних творів. Крім того, пошуками творів Борткевича займаються нідерландський дослідник Ваутер Калкман та англієць Малколм Гернбурі-Баллан. Одна з останніх знахідок пана Калкмана – підготовлені до друку, але так і не видані фортепіанні цикли: Три мазурки, Югославська сюїта, Фантастичні п’єси та Друга фортепіанна соната, рукопис якої також був віднайдений Багваном Тадані у Нідерландському інституті музики. Мріє знайти Оліміпійське скерцо Борткевича, написане ним до Олімпійських ігор і виконане кілька разів у Лондоні. Його пошуком займається Малколм Гернбурі-Баллан.

Борткевич був відомим піаністом в Європі свого часу. В онлайнархівах можна дослідити велику кількість газет. Часом нам траплялися розгорнуті рецензії на його концерти. Він багато гастролював в Австрії, у Німеччині, приїздив у Харків, грав кілька разів у Ризі, в Італії. А його музика була дуже широко розповсюджена у світі. Ми знайшли навіть рецензії на виконання його творів в Австралії, Південній Америці. Це свідчить про те, що це не була другорядна постать.

      

3. Фортепіанні твори.  

Борткевич фортепіанні твори пише дуже зручно, його дуже приємно грати, він ретельно працював над кожним твором. Для фортепіанного письма композитора характерна перевага мелодичного начала і яскрава обертонова і гармонічна колористика. 

Для фортепіанної фактури Борткевича характерна шопенівськоскрябінська лінія, яка і є визначальною. Вона втілюється в легкості і плавності , пластичності поєднання фактурних пластів.Звідси – проблема правильного звукового втілення фактури: доволі технічно складний акомпанемент повинен звучати прозоро і повітряно. Така особливість не є унікальною і притаманною лише фортепіанним творам Борткевича, а має своє коріння в особливостях романтичного темпоритму, коли дрібні тривалості фігурацій підпорядковуються пульсації більш крупними тривалостями.

В фортепіанній творчості Борткевича присутня лістівськорахманіновська лінія. Вона відображена в переважанні акордового викладу мелодії, великій кількості крупної техніки, особливо в кульмінаційно значущих місцях творів(це стосується більше творів великої форми).Тому піаніст повинен вміти зіграти кантилену, викладену акордами, вміти розслабляти піаністичний апарат, особливо в творах крупної форми.  

Разом з тим фортепіанні твори Борткевича вимагають естетичного чуття у виконавця, їм не характерна бездумна віртуозність і бравурність, неможливо їх грати і з холодною логікою. Має бути відчуття міри, аристократична вишуканість і тонке відчуття градацій, як емоційних, так і динамічних.

В фортепіанних п’єсах Борткевича музикант повинен вміти поєднати оркестрове і наповнене звучання кульмінаційних підйомів з вслуховуванням в тембральне звучання інструменту в речитативних побудовах. Важливо вміти об’єднати різні по темпоритму, характеру частини.

Є 3 фортепіанні концерти. Перший B-dur op. 16 – найчастіше виконуваний. Другий op. 28 – для лівої руки, який був написаний у 1923 р.

(подібно до Равеля) спеціально для піаніста Пауля Вітґенштайна, який втратив праву руку на війні. Третій концерт для фортепіано з оркестром cmoll op. 32 «Per aspera ad astra» ( «Через терни до зірок»). А ще – дві фортепіанні сонати, 12 етюдів для ф-но і різноманітні п’єси і сюїти. Зокрема, «Кримські ескізи» (Esquisses de Crimee), «Маленький мандрівник» (The Little Wanderer), «Із казок Андерсена» (Aus Andersen’s

Märchen),           «Дитинство»           (Kindheit)           і          «Маріонетки».

 Серед чисельних піаністів, які з успіхом виконують легку, зрозумілу і водночас дуже піаністичну музику Сергія Борткевича, якого сьогодні ще називають «Українським Рахманіновим», варто згадати бодай світової слави японку Чіхіро Ішіока (Chihiro Ishioka).

Цікава історія виконання його фортепіанного концерту, написаного для Пауля Вітгенштейна, це, мабуть, найскладніший концерт у світі для лівої руки. Вітгенштейн грав його у Києві двічі: після вечірнього концерту публіка була так приголомшена, що попросила повторити виступ наступного дня вранці. Подібні твори є у світовій класиці – для того ж таки піаніста згодом напишуть твори Ріхард Штраус, Моріс Равель, Сергій Прокоф’єв. Але першим був Сергій Борткевич.

     Усі три фортепіанні концерти зіграв піаніст В’ячеслав Зубков. Але він також зробив неймовірну річ –  редакцію цього фортепіанного концерту для двох рук. Але все ж таки він написаний для лівої руки… А ось останній – Третій фортепіанний концерт “Per aspera ad astra” (Крізь терни до зірок) з органом – це просто фантастична музика.

  4.Жанр фортепіанної мініатюри в творчості Борткевича.

     Різні жанри фортепіанної мініатюри складають основу творчої спадщини композитора. Це більше 30 опусів: -          Чотири п’єси оп. 3

-             «Замальовки Крима» оп. 8

-             Чотири п’єси оп. 10

-             Ліричні роздуми оп. 11

-             Три п’єси оп.12

-             Шість прелюдій оп. 13

-             «З мого дитинства»оп. 14

-             10 етюдів оп. 15

-             «Скарги та втішання» оп.17

-             «Маленький мандрівник» оп. 21

-             «12 етюдів» оп. 29

-             «За казками Андерсена» оп.30 -      «Фантастичні п’єси» оп.61 та ін.

     Можна виділити такі основні риси фортепіанних мініатюр Борткевича:

-             різноманітна гармонічна мова(діатоніка і складні ароматизовані гармонії);

-             стильовий синтез(неокласичні тенденції поєднуються навіть з рисами легкої музики);

-             традиційна романтична музична мова з рисами імпресіонізму;

-             цілісність стилю протягом всього життя композитора;

-             характерна програмність(продовжує традиції Шумана,

Чайковського);

-             немає інструктивних етюдів. Хоча вони йдуть без програмних назв(правда є програмні етюди «Філософ», «Фальстаф», «Дон-Кіхот»), але сприймаються, як п’єси. В одному творі поєднуються різні види техніки; всього в Борткевича 23 етюдів;

-             улюблений жанр-Прелюдія. Є 26 прелюдій. Для них характерна мініатюрність, лаконізм, але, разом з тим, багатопластовість фактури, глибина думки.

-             оживлює традиції музичного музикування;

-             дитячі цикли Борткевича виходять за межі дитячої музики.

На фортепіанних мініатюрах Борткевича, особливо дитячих циклах, можна виховувати в студентів відчуття tempo rubato. Зміна різних нюансів одного настрою неможливо показати без легких агогічних відхилень. Гармонічні загострення, зависаючі довгі акорди, питальні закінчення фраз обов’язково потрібно відтіняти певним ritenuto, секвенційні динамічні наростання неможливо втілити без accelerando.

Виконавець має відчути різні грані одного настрою, ювелірно відшліфувати всі деталі, адже фортепіанні мініатюри дуже лаконічні і кожна фраза має бути ідеально подана. Це вимагає дуже тонкої фортепіанної майстерності, вміння проспівати-промовити кожну музичну думку.

Характерна риса фортепіанних творів композитора – це переважання мінорних тональностей, мажор використовується лише для створення контрасту. Борткевич дуже любить секвенційне розгортання матеріалу, що є однією з ознак народної пісенності, а також музики епохи Романтизму. Кожна наступна ланка секвенціі потребує зростання виконавського  драматизму, відчуття посилення нагнітання. Піаніст має розподілити силу звуку так, щоб поступово дійти до динамічної вершини, яка, як правило, співпадає зі звуко-висотною.

Гармонічна мова композитора дуже колоритна, піаніст має відчути кожну зміну гармонії і вміти її подати слухачу, але не роздробити загальне розгортання. Важливо згрупувати гармонічну мову автора акордовими комплексами, щоби відчути тяжіння і зрозуміти логіку розгортання музичної мови.

 У творах композитора важливу роль відіграє педалізація. Вона допомагає якнайкраще втілити романтичну фактуру автора, передати її хвилеподібність, мелодичні і гармонічні ковзання. Це неможливо без досконалого володіння прийомами педалізації. Запізнюючу педаль Борткевич називає PIANOLEGATO.

Фактурний виклад музичного матеріалу дуже різноманітний: є поліфонічний виклад, фігурації, унісонне розгортання голосів, акордовість. В частинах, де впізнаваний народно-пісенний тематизм, мелодія, як правило, викладається подвійними нотами, що відображає традиції народної пісні.

                   Кожна    фортепіанні    мініатюра    закінчується    переважно    кодою.

побудованою на повторюваних мотивах, що сприймаються як зітхання і охоплюють три долі. Вони починаються зі слабкої і короткої долі.

В кантиленних фортепіанних мініатюрах характерною рисою є початок кожної фрази з затакту. В танцювальних частинах тематичне розгортання відбувається короткими фразами, переважно в межах одного такту, кульмінаційний розвиток досягається укрупненням фактури: спочатку інтервальний виклад матеріалу, який переходить в акордовий.  Для піаніста важливо володіти інтервальною і акордовою технікою, бо навіть невеликі за об’ємом фортепіанні твори насичені складними структурними виконавськими комплексами, піаністичне втілення яких має відбуватися легко, природно.

Борткевич створив 6 музичних педагогічних збірників: «З мого дитинства»(1911), «Маленький мандрівник»(1922), «Музичні картинки за казками Андерсена»(1925), «Дитинство»(1930), «Маріонетки»(1938), «Пригоди Тома Сойєра»(1950, він не зберігся). З хронології написання можна зробити висновок, що композитор творив таку музичну літературу протягом всього життя, оскільки він активно займався педагогічною діяльністю і мав свій погляд на постановку та вирішення педагогічних труднощів. Борткевич не лише розкривав музикою цікаві дитячі теми, а й ставив різні виконавські завдання у своїх п’єсах.Твори вирізняються вишуканістю, лаконізмом і філігранною відточеністю всіх деталей.

Педагог, працюючи над вивченням таких творів зі своїми студентами, має перетворитися в справжнього театрального режисера: вміти підібрати підтекстовку, придумати сценку, знайти літературні аналогії, кількома фразами описати характер музики.

Сюїта «З мого дитинства» оп.14(1911) – дуже цікавий фортепіанний цикл. Можна припустити, що в основі твору лежать певні автобіографічні спогади. На обкладинці першого видання( видавництво Д. Ратера. Лейпціг, Гамбург, Мілан) є підзаголовок «Сюїта легких фортепіанних п’єс для юнацтва». Це стосується швидше всього технічного рівня творів, оскільки в передмові до циклу композитор пише: «Термін «легкі п’єси» в чисто технічному сенсі цього слова, бо як вказували багато великих майстрів в мистецтві немає «легких п’єс ». Навіть найпростіші форми вимагають артистизму і зрілої майстерності для правильного виконання».

Починається цикл п’єсою «Те, що співала няня»(фа мінор) – це мініатюра, в основі якої лежить українська народна пісня «Віють вітри, віють буйні», хоча автор не подає назви. а лише в коментарях пише, що пісня народна. Форма твору – три частинна проста. Середня частина нагадує танець(козачок чи польку). Цікавим є зміна розміру твору в 2 частині(на двохдольний), крайні частини написані в тридольному розмірі. Композитор використовує і тональний контраст: мінор – одноіменний мажор – мінор. Головний принцип тематичного розгортання – повторність мотивів, секвенційність.  

 «Темна кімната»(мі мінор) - друга п’єса циклу. Композитор використовує протиставлення унісонного і акордового викладу. Відчувається перегук з творчістю Модеста Мусоргзького( токатність, хроматичні мотиви, ритмічні зсуви). Динаміка дуже яскрава, переважають яскраві злети, контрасні співставлення форте і піано.Динамічними сфорцандо композитор підкреслює синкоповані акценти.

 «Танцклас»(До мажор) – яскравий зразок європейського вальсу. П’єса досить розгорнута,          яскрава,      вимагає       тонкого       нюансування,       вміння поєднувати короткі фрази в єдину лінію розгортання.

 «Перша любов»(Мі мажор) – ще одна мажорна п’єса циклу. Відбувається співставлення тональних планів: мажор – мінор – мажор. В середній частині знову звучить вальс , як нагадування попереднього твору.

Крайні розділи насичені хроматизмами, затриманнями, які створюють відчуття ковзання.

 «Перша печаль»(ля мінор) – нагадує п’єсу з «Дитячого альбому» Петра Чайковського. Твір побудований на поєднанні трьох пластів: протяжної          мелодії, витриманих довгих       звуків          середнього голосу        і синкопованого інтервального руху нижнього голосу.

 «Якщо стану великим»(До мажор) – фінальна п’єса циклу. Має яскравий, веселий блискучий характер. Характерна риса п’єси – певна маршовість, яка пояснюється тим, що в часи написання циклу композитор проходив військову службу.

Сім прелюдій для фортепіано оп.40(1931) – присвячені піаністці Марії Нойшеллер, яка була першою виконавицею Концерту №3 для фортепіано з оркестром. В циклі чуються паралелі з музикою раннього Скрябіна(прелюдії №№1, 3, 4, 7), Рахманінова(прелюдії №№2, 5, 7). Музика дуже глибока, прониклива.

Відомий музикознавець і критик Вальтер Німан писав про музику Борткевича «Він залишився вірним собі і своїй романтичній натурі. Він оригінальний піаніст і  має якості природженого фортепіанного композитора. Маестро є одним з тих небагатьох музикантів і композиторів, ліричними ідеалами яких є музика, звучання, фарби і форма.»(10, с.522 - 523). 

Зі Скрябіним в цьому циклі композитора споріднює «порхаюча» легкість фактури (прелюдія №1), тональність Fis-dur (№№1, 4), мелодизовані фігурації (№3, 4), поривчаста пристрасність (№7). З Рахманіновим – нотки ностальгічного суму (№2), «рахманіновський акорд» (№6).

Фортепіанна сюїта "Маленький мандрівник" тв. 21 (1922), що містить 13 п'єс, які підпорядковані певній програмній концепції: підготовка до подорожі №1,2, прощання і від'їзд № 3,4  та сама подорож № 5-13. Її образний зміст ознайомив слухачів з характерними особливостями музичних культур різних народів Європи. Перед очима минали український степ, Польща, Італія з її піснями: венеціанською баркаролою та неаполітанською канцоною, Франція, Іспанія з темпераментною серенадою, Англія із запальним шотландським екосезом, Німеччина  зі своєю урочистою алемандою, Норвегія з опоетизованим Грігом спрінгдансом. Усі твори відзначалися образною яскравістю і виразністю, оригінальною мелодією та колоритною гармонією.  

 

    

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ІV. Інші сфери творчості Борткевича. 

Зі скрипкових творів збереглися концерт, соната та сюїта для скрипки і фортепіано. Не збереглися більшість віолончельних творів, зокрема віолончельна соната і сюїта для віолончелі соло вважаються втраченим.

До нас дійшли три вокальні цикли, це “Sternflug des Herzens”, “Сім поезій Поля Верлена” та “У парку” для голосу та фортепіано. На превеликий жаль, єдина опера композитора – “Акробати” – й досі вважається втраченою. 

В планах презентації дисків з музикою Борткевича, що записані такими  піаністами, як Надєжда Влаєва ( Болгарія / США ), Альфонсо Сольдано (Італія) та Павло Гінтов ( Україна / США ).

Через прикру помилку лейблу "Divine Arts" диск Борткевича у виконанні пана Сольдано потрапив до серії "Russian Piano Music". Це, до речі не тільки їх провина, але й української музичної спільноти.

Не знаю, наскільки можна говорити саме про традиції в українській інструментальній музиці початку ХХ ст. Скоріше, вони якраз формувалися і Борткевича можна було б розглядати як одного із засновників такої традиції, якби він мав змогу більше часу творити на рідній землі, впливати на діяльність молодшого покоління українських музикантів. Та сталося інакше.

Зрештою, тяжкий удар, яким була еміграція для композитора, призвів до появи нової якості стилю. Твори написані у Австрії після 1922 року більш цілісні, стрункі за формою. Більш самостійні стилістично. В нього на той час уже формується власна неповторна музична мова, як наслідок синтезу отриманого досвіду. Чи не вперше проникає в його музику глибокий трагізм, хоча композитор все життя вперто вибудовує драматургію так, щоб наприкінці вийти на оптимістичний фінал. І це, мабуть, дуже показово якщо ми говоримо про Борткевича як особистість.

« Дуже влучна метафора російського філософа Валерія Подороги. В одному з досліджень він називає Франца Кафку "неподвижным героем быстрого мира". Мені видається, що ці слова влучно резонують з особливістю характеру Борткевича, адже його свідоме неприйняття новітніх авангардних експериментів у академічній музиці початку XX століття стає певною маркою його стилю. Складається враження, що геніальна у своїй простоті музика Борткевича стала уособленням тихої молитви серед апокаліптичних настроїв бурхливого XX століття», - пише Севіндж Ідрісова.

Аналіз Спогадів Борткевича, опублікованих з деякими скороченнями 1971 року у шостому випуску Musik des Ostens, дозволяє віднести книгу автора до такого роду мемуарної літератури, в центрі якої знаходяться події приватного життя, зустрічі з цікавими людьми, роздуми про хвилюючі факти соціально-політичної дійсності, особистісна оцінка окремих явищ музичної культури. 

Борткевич демонструє принадну майстерність портретиста, що дозволяє зрозуміти його тяжіння до характеристичної п'єси. Чимало яскравих штрихів містять портретні зображення А. Никіша, А. Райзенауера, О. Скрябіна, примадонни Берлінської Придворної опери Е. Дестінн; нариси музичного життя Санкт-Петербурга і Берліна; опис вражень від викладачів, що його навчали, зокрема Карла ван Арка, П. де Конна, А. Лядова, С. Ядассона; згадуються також І. Слатін і А. Бенш – вчителі фортепіано в Харкові. Велику увагу Борткевич приділяє спілкуванню з відомими музикантами, братами К. і Ф. Шарвенками, Х. ван Даленом, із видавцем Д. Ратером, який «відкрив» його в Ляйпцігу; подає своє бачення гри Райзенауера, Скрябіна, Танєєва, Рахманінова, Е. д'Альбера, диригентської майстерності А. Никіша та ін.; цінними є його роздуми про Т. Лешетицького як видатного педагога.  

Праця Борткевича може бути гарним доповненням до багатьох музично-історичних «хронік». Разом з тим, у рукопису відсутні будь-які подробиці творчого процесу, роз'яснення причин вибору жанрових і стилістичних пріоритетів, імена, що виступили орієнтиром на шляху його становлення як композитора, перелік і датування створених опусів, хоча і містяться згадки про окремі твори. Це пояснює існування розбіжностей в науковій літературі. Більш повно на сторінках книги представлена піаністична діяльність музиканта, але і в ній є «похибки» щодо відсутності точного хронографу.

  Цікавою є і перекладацька робота Борткевича. Після написання Другої симфонії композитор взявся перекладати всю переписку Петра Чайковського з його покровителькою графинею фон Мекк з російської мови на німецьку. Необхідні документи з Росії йому допоміг дістати ван Дален. Так вже в 1938 році Борткевич зміг видати книгу «Незвичайна любов Петра

Чайковського і Надії фон Мекк» в ляйпцігзькому видавництві «Келлер і Амеланг» (Köhler & Amelang). Вже за перші місяці було продано  2 275 копій. Книга мала великий успіх і була двічі перевидана. Переклад листів Чайковького не був одиничним випадком в перекладацькій діяльності Борткевича. Він також переклав великий лист Олександра Бородіна, в якому той описує поїздку у Веймар і зустріч з Лістом. Ван Дален також отримав копію цього перекладу для її публікації в голандському «Резідентібоде» (Residentiebode). 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ.

 В музиці Борткевича привертає увагу велике різноманіття емоційних станів: від трагізму, безнадії до радісних, піднесених. Вражає продуманість фразування і мотивів, природне дихання мелодичних побудов. Поліфонізована фактура насичена підголосками, імітаціями, які заповнюють музичний простір творів, створюють враження арабесковості. Гармонія своєрідна, багата, гармонічні зсуви підкреслюють динамічні вершини. Звуковий колорит чарівний: кришталевий верхній регістр, наповнені глибокі баси, прозорий середній регістр створюють чарівне враження. Переважно сумний настрій творів , поетизація кожної емоції характерні для музичного образу композитора. Тонка педалізація повинна допомагати втілити кожен стан, то об’єднати, а то підкреслити кожну зміну характеру.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Перелік використаних джерел.

 

1.Бородіна Т.Б. Сергій Борткевич. Повернення на Батьківщину. – Х., 2011

2.https://collegiummusicum.com.ua/muzyka-bortkevycha-v-organnomu-zali

3. http://imslp.org/wiki/D._Rahter

4.www2.hyperion- records.co.uk

5.Сергей Цыганов, -  «День» /Общество/ №105, (2001)

6.https://collegiummusicum.com.ua/sergij-bortkevych/

7.https://life.pravda.com.ua/culture/2017/03/21/223237/

8.Чередніченко О. В. Фортепіанна творчість С. Борткевича в світлі класикоромантичної традиції : дис. … канд. Мистецтвознавства : 17.00.03 / Чередніченко Ольга Вікторівна ; ХДУМ. – Х., 2008. 297 с.

9.Bortkiewicz, S. Erinnerungen / Sergei Bortkiewicz // Musik des Ostens. −Kassel, 1971. N.6. S. 136 – 169

10.Niemann, W. Serge Bortkewicz / Walter Niemann // Zeitschrift für Musik. – 1932. – Heft 6. – S. 522-523.