Шістдесятники та їхній внесок у розвиток культури

Шістдесятники та їхній внесок у розвиток культури

Не зорі падають із неба Зірки ідуть на небеса. . . (Ю. Рибчинський)

Зміст 1 Шістдесятники України 2 Початок 60-х 3 Кінець «відлиги» 4 Шістдесятники у мистецтві 5 Література

Період “Відлиги”Після смерті Йосипа Сталіна 1953 року і приходу до керма влади Микити Хрущова в українській літературі спостерігалося явище “відлиги” – послаблення цензури, реабілітація відомих письменників і митців, скасування низки постанов 1940-х років, що стосувалися культури.

Куди йдемо? Яка нас хвиля. Жене на кам’яні вітри?Якого виґвалтуєм звіра,Щоб з ним загинуть допори?Атомні цвяхи, мудрі бляхиІ філософські манівці,І сита морда костомахи. З кривавим прапором в руці. Іван Драч

"Шістдесятництво" - це унікальне мистецьке і громадсько-політичне явище в Україні середини ХХ ст.; Друге українське Відродження XX ст."Шістдесятники" - молоде покоління митців початку 60-х років XX ст., яке сформувалося під час тимчасової лібералізації суспільного життя в СРСР у 1956 - 1964 рр. Основи світогляду "шістдесятників": Культурництво - відстоювання справжньої (а не спрощеної згідно з радянськими постулатами) культуротворчості;Лібералізм - свобода у всіх виявах;Патріотизм - любов до рідної землі;Гуманізм;Етичний максималізм та моралізм - мораль як мірило людських вчинків;Духовний аристократизм;Духовний демократизм.

Складні процеси відбувалися в мистецькому житті. Певним імпульсом для розвитку музичного мистецтва в Україні була постанова ЦК КПРС від 28 травня 1958 р., що знімала тенденційні звинувачення з опери В. Мура* делі "Велика дружба" та з опер українських композиторів К. Данькевича "Богдан Хмельницький" і Г. Жуковського "Від щирого сердця". За цих умов розгорталася творча діяльність композиторів А. Кос-Анатольського, С. Людкевича, П. Майбороди, Ю. Мейтуса, А. Штогаренка та ін.

Протягом 1958—1965 рр. чисельність театрів в Україні зменшилася з 80 до 61, хоча кількість глядачів за цей період зросла з 14,3 млн. до 15,5 млн. на рік. Та якщо врахувати, що в республіці тоді було понад 100 міст республіканського і обласного підпорядкування, що чимало глядачів відвідували театр кілька разів на рік, то виходить, що не один десяток мільйонів людей, переважно з сільської місцевості та робітничих селищ, був позбавлений можливості спілкування з театральним мистецтвом. А на сцені йшли спектаклі, присвячені сучасності й минулому України, ставилися класика й драматичні твори українських та інших авторів, зокрема М. Зарудного, О. Коломійця, В. Минка, І. Рача-ди та ін. В театрах республіки працювала ціла плеяда талановитих майстрів сцени — А. Бучма, В. Добровольський, Є. Пономаренко, М. Романов, Н. Ужвій, К. Хохлов, Ю. Шумський та багато інших.

Гідне місце у духовному надбанні українського народу посідає образотворче мистецтво. Воно було представлене тоді іменами вже відомих майстрів — М. Божія, М. Дерегуса, К. Трохименка, О. Шовкуненка, Т. Яблонської, а також молодих митців — В. Бородая, К. Клокова, О. Лопухова та ін. Споруджувалися численні пам'ятники багатьом видатним особам, хоча не всі вони мали художню цінність. Було написано чимало полотен, що відображали сучасність та історичне минуле народу. Одначе на образотворчому мистецтві України не міг не позначитися негативно консерватизм керівництва культурою. Спираючись на абсолютне нерозуміння М. С. Хрущовим творів художників-авангардистів, воно розпочало кампанію різної критики їхніх авторів. Провадилася вона і в Україні. Тут її жертвами стали художники А. Горська, П. Заливаха, Л. Семикіна, Г. Севру к та ін. До 150-річчя з дня народження Т. Г. Шевченка у вестибюлі Київського держуніверситету вони виготовили вітраж, на якому було зображено гнівного поета, котрий однією рукою пригортав покривджену жінку — Україну, а у високо піднятій другій тримав книжку. Таку композицію та шевченківський віршований рядок: "Возвеличу малих отих рабів німих, я на сторожі коло них поставлю слово" — було визнано ідеологічно шкідливими і вітраж знищено. А. Горську та Л. Семнкіну виключили зі Спілки художників України.

Долало значні труднощі українське кіномистецтво. Стрічки Київської, Одеської та Ялтинської кіностудій художніх фільмів позбавлялися схематизму, поверховості та ілюстративності, завойовували прихильність глядача. Здобули визнання за межами республіки роботи Київської студії науково-популярних фільмів та Української студії хронікально-документальних фільмів. Значним мистецьким надбанням стали фільми "Тіні забутих предків" С. Параджанова, "Сон" В. Денисенка та ін.

Вірменин за національністю, народжений у Грузії, С. Параджанов як майстер сформувався в Україні, де працював на Київській кіностудії протягом 10 років. Його кіноосвітою керував видатний український режисер І. Савченко. Фільм "Тіні забутих предків", поставлений за повістю М. Коцюбинського, вразив не тільки українського глядача, а й увесь світ своєю поетичністю, силою та глибиною художнього відтворення сутності й трагізму народного життя. Він одразу висунув С. Параджанова в лідери кінематографічного руху в Україні.

АЛЛА ГОРСЬКА - УКРАЇНСЬКА ХУДОЖНИЦЯ, ДИСИДЕНТКА, УБИТА У 1970 РОЦІГорська Алла Олександрівна одна з найяскравіших творчих особистостей покоління “шестидесятників”. Подвиг Алли Горської. Вона була дочкою значного партійного чиновника СРСР і одночасно талановитою художницею, що відкривало перед Аллою Горською якнайширші перспективи в світі мистецтва: нагороди, премії, персональні виставки, закордонні відрядження, як у Віри Мухіної та Ігоря Грабаря, Костянтина Юона, Сергія Герасимова, Василя Бакшеєва, Іллі Глазунова і десятків інших "народних художників СРСР", лауреатів та орденоносців. Вона вибрала інший шлях, ставши українською дисиденткою. Так, вонау 1959-1964 рр. прийняла активну участь в створенні Лесем Танюком Клубу творчої молоді «Сучасник». В діяльності цього об'єднання, президентом котрого після створення обраний Лесь Танюк, крім Горської участь приймали такі знакові для української історії постаті як Василь Стус, Іван Світличний і Василь Симоненко.

Світличний І. ГОЛОВИ Аллі Горській. Неслухняні голови наголо стинають. Зітнуть – і ходи-но без голови. Голови стинають – шиї - не питають. Кажуть: “Так і треба, ґав не лови”. Що за безголів’я, що життя не маєНеслухняним головам ніколи і ніде?Хто пильнує голову, той її не має,А хто має голову – на плаху кладе. Голову покласти – ще не значить впасти,Горда й з пліч не падає нижче трави. Гірше, як на плаху нічого покласти,Гірше, браття, жити без голови. А. Горська. Автопортрет з сином

Своєрідним організаційним осередком руху шістдесятників став київський клуб творчої молоді "Сучасник", що виник у 1959 році під егідою міського комсомолу. Його очолив Лесь Танюк, а найактивнішими учасниками були Алла Горська, Михайлина Коцюбинська, Микола Вінграновський, Іван Драч та інші. Серед основних форм їхньої багатогранної діяльності були: відродження різдвяних вертепів; організація різноманітних мистецьких гуртків; пошук місць масових поховань сталінських жертв; вечори пам'яті відомих діячів,виступи у пресі тощо. Під впливом київського осередку було створено клуб творчої молоді "Пролісок" у Львові, керівником якого став Михайло Косів, а діяльними членами — брати Михайло і Богдан Горині, подружжя Калинців, Михайло Осадчий та інші. Діяльність львівського гуртка вирізнялася більшим радикалізмом, зокрема його учасники пропонували скористатися досвідом оунівського підпілля.

Вбачаючи у пошуках творчої молоді зародки опозиційності, відступ від основних канонів, можновладці перейшли у наступ на шістдесятників. Сигнал надійшов з Москви, де Микита Хрущов піддав брутальному цькуванню представників творчої інтелігенції. Побувавши наприкінці 1962 року на виставці молодих художників, він не зрозумів і різко розкритикував модерністське мистецтво. Вердикт був однозначним: "Заборонити! Все заборонити! Припинити неподобство!". У 1963 році за перевиховання молодого покоління взявся ідеологічний партійний бос А. Скаба. Він піддав нищівній критиці твори Є. Сверстюка, І. Світличного, І. Дзюби.

Розгорнулася кампанія проти тих, хто приділяв "надмірну увагу" негативним явищам сталінської доби. До непокірних почали застосовувати адміністративні заходи: їм не дозволяли друкуватися у журналах та газетах; розганяли літературно-мистецькі вечори; закривали клуби творчої молоді. У середині грудня 1963 року сталася загадкова смерть 28-річного Василя Симоненка, який в останні роки зазнавав переслідувань від влади.

Гоніння на шістдесятників привели до того, що частина з них "переорієнтувалася", ставши покірною режимові, інші відійшли від громадської діяльності й зайнялися суто фаховими справами, але були й такі, хто не відмовився від своєї позиції і пішов на загострення стосунків із владою. Передусім останні вдалися до розповсюдження "самвидаву" - офіційно не визнаної або забороненої літератури, яка поширювалася у від руки (або на друкарських машинках) переписаних копій. На зміну шістдесятництву, як правило, культурницькому, йшов дисидентський рух, що включав не лише пропагування культурних ідей, але і правозахисну діяльність. Часто їх теж відносять до шістдесятників. В Україні це, зокрема, Українська Гельсінська група, її протистояння із тотальним порушенням прав людини в Україні та СРСР.

Висновок : Наразі шістдесятники широко відомі, твори поетів та письменників цієї плеяди входять до шкільної програми. Ті, хто живий із шістдесятників, по праву користується повагою та любов'ю багатьох читачів. В Україні також проводилися виставки "самвидаву", робіт художників того часу, видаються твори письменників.

Дякую за увагу !