Стасенко Наталія Олексіївна, учитель музичного мистецтва Градизької ЗОШ І-ІІ ступенів № 2, 28 років педагогічного стажу

 

 

Рецензенти:

Сиволап С.М. – директор Градизької ЗОШ І-ІІ ступенів №2 Ніценко М.С. – заступник директора Градизької ЗОШ І-ІІ ступенів №2

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Шляхи подолання труднощів у вивченні предмета музичного мистецтва для учнів 1-4 класів: методична розробка для вчителів музичного мистецтва у школах / уклад. Стасенко Н.О. – Градизьк: ЗОШ І-ІІ ступенів №2, 2019. – 62 с.

 

Методична розробка «Шляхи подолання труднощів у вивченнні предмета музичного мистецтва для учнів 1-4 класів» містить казки та оповідання для кращого вивчення учнями музичної грамоти та для ознайомлення з музичними інструментами.

Збірка стане незамінним помічником і порадником для вчителів музичного мистецтва у школах.

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗМІСТ

 

 

Вступ ………………………………………………………………………….….. 4

І. Музичні казки та оповідання …………………………………………………. 5

Казки під час співу ……………………………………………………………. 6

Казки про музичні інструменти і творчу людину …………………………... 8

Казкові сюжети під час вивчення музичної грамоти ………………………. 11

Казки про ноти ………………………………………………………………... 32

ІІ. Музичні інструменти ………………………………………………………… 37

 Знайомство дітей з історією музичних інструментів ……………………… 38

Що розповідають про себе самі інструменти:

Арфа ……………………………………………………………………….. 41

Фортепіано ………………………………………………………………… 45

Скрипка ……………………………………………………………………. 49

Баян ………………………………………………………………………… 52

Балалайка ………………………………………………………………….. 54

Валторна …………………………………………………………………… 57

Гобой ……………………………………………………………………….. 59

Використана література ………………………………………………………….  62

ВСТУП

 

Казка – улюблений літературний  жанр  дітей. Їх приваблюють і незвичайні  казкові сюжети, і яскраві образи, що запам’ятовуються. Прилучення до казки допомагає збагатити життєвий і художній досвід молодших  школярів, які в уяві переносяться то в надхмарні висоти, то в таємничий  ліс, то в королівські володіння.  Лаконічні формою, цікаві змістом, казки без зайвого дидактизму  й  нотацій  сприяють   вихованню   моральних рис   учнів.

Як   зазначив В.Сухомлинський, казка, гра, фантазія – животворне джерело  дитячого мислення, благородних почуттів і прагнень. Він стверджував, що   естетичні, моральні   й інтелектуальні почуття, зароджуючись  у  душі дитини  під   враженням   казкових   образів, активізують  думку. «Через   казкові  образи   в   свідомість   дітей   входить слово з його найтоншими відтінками; воно стає сферою духовного життя дитини, засобом   відбиття   думок    і   почуттів – живої   реальності   мислення. Під  впливом почуттів, що пробуджуються казковими образами, дитина   вчиться    мислити   словами. Без   казки – живої, яскравої, що оволоділа свідомістю й почуттями дитини, – неможливо уявити дитячого мислення й дитячої мови як певного ступеня  людського  мислення й мовлення».

Досвід   переконливо  доводить, що діти   початкових   класів  краще засвоюють  знання  під  час гри. 

Види  самостійної  діяльності  дитини  різноманітні, серед яких  є  і  музична. Музично-дидактичні  ігри  є  важливим засобом  розвитку  музичної діяльності  дітей. Вони об’єднують: співи, слухання, рухи під музику, ігри на  музичних  інструментах.  Такі  ігри  доступні  та  цікаві  для  дітей, вони   викликають  бажання  брати  участь  у  них.

За своєю структурою посібник складається з двох частин. У першій частині  зібрані   казки  та  оповідання  для  кращого вивчення  учнями  музичної  грамоти. У другій частині йде ознайомлення з музичними інструментами.

 

Казки  під час  співу

Нерідко  в  початкових  класах  можна  почути  скандування  замість  співів. Щоб  діти  запам’ятали зауваження  вчителя  щодо  цього, корисно розповісти  їм… 

«Казку  про двох  друзів»

Жили – були  два  приятелі. Були  вони  схожі  один   на  одного, обидва вміли  читати  й  писати. Але  розмовляли  дуже  цікаво  й незвичайно: один  увесь  час  кричав, а інший – співав.

Так їх  і  називали: Кричайлик  і  Співайлик. Спілкуватися  їм  було  важко, оскільки  розмовляли  вони  зовсім  по – різному.

•      Чому  ти так  дивно  себе  поводиш, увесь  час  співаєш?

Треба  кричати, як  я  - адже  так  голосніше! – вигукнув  Кричайлик.

•      А  мені  здається, що  треба  співати, як  я – адже  так  красивіше, - скромно  відповідав  Співайлик.

Так і не  дійшли вони  єдиної  думки, і не  дійшли б і  до сьогодення, якби  не  один випадок.

Одного  разу  пішли  друзі в ліс і заблукали  там. Незабаром  вечір, стане  темно, а як  же  їм  вибратися  з  лісу?Що ж робити?

•      Давай  попросимо  пташок, щоб  вони  допомогли  нам  вийти з лісу, - запропонував  Співайлик.
•      Я  зумію  попросити  так,

щоб вони  мене  почули – голосно - голосно, - сказав  Кричайлик.

І  став  просити  пташок, а їх  було  багато: і дятли, і синички, й зозулі.

•      Хлопчику, ми  тебе  чуємо, але  не  розуміємо, - відповіли  пташки. –
•      Ти  некрасиво  розмовляєш. Надто  грубо. А інакше  розмовляти не  вмієш?
•      Ні, не вмію… Що ж нам  робити?
•      Давай, я спробую, - несміливо  сказав  Співайлик.
•      Та  ні, в тебе  нічого  не  вийде.
•      А  може, вийде?
•      Добре, спробуй.

І  став  Співайлик  просити  пташок. Негрубі, ласкаві звуки  його  голосу  було  чути  далеко  навкруги.

•      Як  гарно, приємно  співає! – зраділи  пташки. – Ось  тепер   ми  все  зрозуміли.

І  допомогли  крилаті  друзі  хлопчикам  вийти з  лісу. Співайлик  не  ображався  на  свого  приятеля, а був задоволений, що  все  закінчилося   благополучно. Він говорив  щось  пташкам, вони  йому  відповідали, і  всі  чули   мелодійні  звуки  їхньої  розмови.

•      Співайлику, допоможи  мені, - попросив  Кричайлик. – Відучи  мене  кричати  та  навчи  співати, як  ти. А  то, боюся, незабаром  і  люди  перестануть  розуміти  мене.
•      Добре, я допоможу  тобі, і  все  буде  гаразд. Треба 

тільки  постаратися…

 

 

Казки  про музичні  інструменти    і  творчу  людину

У  казках  людськими  якостями  наділені  не  тільки  тварини  і  птахи. Іноді  оживають  звичайні  предмети; як  і  люди, вони  починають  думати, відчувати  й  діяти. Зокрема, можна  оживити  музичні  інструменти, адже  кожний  із  них  має  своєрідний  розмір, форму, тембр і звук.

Казка  «Хто  в  оркестрі  найголовніший?»,  в  основу  якої  покладено  художній  прийом  «олюднення», допоможе  дітям  з більшим  інтересом  сприйняти  й  запам’ятати характерні  особливості  різних  музичних  інструментів.

Одного  разу  перед  початком  репетиції  сперечалися  інструменти  симфонічного  оркестру, хто  з  них 

найголовніший. «Звичайно, я! – прокричала  труба. – Адже  я  граю 

голосніше  за  всіх!» «Ні, я! – проспівав  контрабас, - бо я найбільший!» «Навіщо  даремно  сперечатися? У  мене  дуже  оригінальний  звук, тому  найголовніший  інструмент – це  я», - пробурчав  фагот. «Ну, ще  чого  не  вистачало! Моє  звучання  оригінальніше!» - сказала  валторна.

Що  тут  почалося! Інструменти  кричали, перебивали  один  одного, і кожен  з  них  намагався   довести, що  саме  він  найголовніший. Вони  так  довго  сперечалися, поки  зовсім  не  розладналися. А  тут  час  репетирувати. Вийшов  диригент, змахнув  паличкою. Але…  музика  не  виходила. І  диригент  сказав: «Милі  мої  інструменти, ви  зараз  у  такому  стані, що  грати не  зможете. Краще   нам  перенести  репетицію  на  завтра. А  ви  поки  що  відпочиньте». Поступово  вони  заспокоїлися, і стало  тихо. Може, заснули?.. І тільки маленька  челеста, яка  не  брала  участі  в  суперечці, бо  не  звикла  перебивати  старших, довго  не  могла  заснути  і  все  думала: «Так  хто ж в  оркестрі  найголовніший?»

Казка  наводить  дітей  на  міркування, оскільки  закінчується  запитанням, що  спонукає  шукати  на  нього відповідь. Можливо,  хтось  скаже, що  в  оркестрі  немає  головних, що  всі  рівні  й  важливо -  їхня  узгодженість. Друга  версія  - кожний  інструмент  іноді  може  бути головним (виконувати соло). Третя – головний в оркестрі – диригент. 

На  уроках  музики в початкових класах  проводять бесіди  й  про  професію  композитора. Важливо, аби  учні  не тільки  знали, що  композитор – це людина, яка  створює  музику; вони  мають  зрозуміти  суть  творчого  процесу  та  особливості  композитора: багатство  внутрішнього  світу, тонке  сприймання  всього, що  його  оточує. Цьому  може  допомогти  «Казка  про  найщасливішу  людину».

Петрик  дуже  любив  музику. Він ходив  з  мамою  і  татом  на  музичні  концерти  й  довго  слухав  сонати, фуги, навіть  великі  симфонії. І  Петрик  подумав: як це  люди  створюють  таку  красиву  музику, і все в них  так  складно  виходить. І  я спробую, може, і в мене  вийде. Сів  Петрик за  рояль, натиснув  на  клавіші.

Залунали    різкі, неприємні    звуки. Йому    навіть  здалося,               що                              білі  клавіші  почервоніли від                              сорому.

Спробував  пограти  на  балалайці, почав  старанно  перебирати 

пальцями  струни. Але  почув  у  відповідь  одноманітне й  сумне: трень – брень, трень –брень. З  надією  взяв  він  скрипку. Йому  здавалося, що  це  зовсім  не  важко: води  смичком  по  струнах, і музика  сама  собою  зазвучить. Але  смичок  заскиглив  так  жалібно, що  Петрик  злякався  й  заплакав.

І  раптом скрипка  привітно  промовила: «Не плач, Петрику. Я знаю, що  ти  хочеш  стати  музикантом. Гадаю, так  воно й буде, адже  серце в тебе  добре. Дам  тобі  пораду: піди  до  лісу й уважно  послухай  музику  природи: спів  пташок, шелест  листя на  деревах, дзюрчання  струмочка.  Адже  своя  музика  є і в сонечка, і в хмарки, і  навіть у  кожної  травинки. А  справжнім  музикантом  може  стати тільки  той, хто  все  це  чує, хто відчуває  радість, коли  бачить  усе  навкруги. Те, що  почуєш  у лісі, постарайся  не  забути, зберегти у своїй  душі  якомога  довше. І  ось  настане  день,

коли  ти  захочеш  сказати  людям, яка  красива  музика  природи. Тоді  бери  будь – який музичний  інструмент, і він  слухатиметься  тебе».

Запам’ятав  Петрик добре  напучування  скрипки, побіг  до  лісу. Почув  музику  природи і здивувався, яким  багатозвуччям  музичних  барв  вона  сповнена. Сім  днів  провів  Петрик  у  лісі, і щодня  природа  дарувала  йому нові  кольори, запахи, звуки. Коли на  восьмий  день  він  побіг  додому й сів  до  рояля,пальці  його  відтворили  урочисті  акорди. «Гімн  природі», - так я назву  цю  музику, - подумав  Петрик. Підбіг  до  балалайки і  відразу  зіграв бадьорий  танок  дощика,  який недавно  наздогнав  його  у  лісі. З  трепетом узяв  він  скрипку – і  вона  заспівала  чарівну  мелодію, то  задумливу, то  схвильовану, то  радісну. Петрику  раптом  стала  тісною  його  кімната. Він  відчинив  вікно, а на  вулиці стояли  люди, які  проходили  поблизу. Вони  посміхалися, просили пограти  ще.

Петрик  був  найщасливішою  людиною  на  світі!

 

Казкові  сюжети  під  час  вивчення  музичної  грамоти

«Де  живуть  ноти»

За  далекими  морями, за  високими  горами  росло  чарівне  деревце. П’ять його  тонких  гілочок  нахилилися  трішки                              вбік.               Деревце                              слухало  щебетання                              пташок,               дзюрчання  струмочка, пісні   дощику  та  дзвін  краплин. «Яка  красива  музика  звучить 

навколо!  – подумало 

деревце. – Але  як  зробити, щоб    люди 

почули  й зрозуміли  цю  музику?... А може, кожен 

звук  матиме  на  гілочці  своє  місце? Але  звуки  ми  тільки  чуємо, побачити  їх  не  можна. Що ж придумати, щоб  усі  змогли  побачити  звуки? Знаю! Як  тільки  звук  сяде  на  гілочку, я перетворю  його  в  кружок - ноту». А  звуків  було  всього  сім – ціла  сім’я. І  всі  вони  були  дуже  різними, як  звичайно  й буває  в   сім’ї.

І  розлетілися  звуки – ноти  по гілочках. Першою  від  самого  сонечка  прилетіла  сонячна  нота й розташувалася  на  другій  гілочці.  

ЇЇ  мила  подружка  на  першій. Фантастична  нота  поселилася  між  ними. Вони  весело  розмовляли  між  собою  музичною  мовою.  

Незабаром  прилетіли  ще  дві  подружки, вони 

не дуже  любили  спеку, і хотіли  розташуватися  нижче, ближче  до  струмочка. Одна  з них  рішуче  зайняла  місце  під  першою  гілочкою.  

А  скромній  і  добрій  ноті  місця  на  гілочці  не  вистачило. «Що  робити? – подумало  деревце. – Як  знайти  місце  для  доброї  нотки?»

 

У  формі  казки можна  розповісти  дітям  де  розташована  нота  до, а також  для  чого  потрібний  скрипковий  ключ і як його  зображають.

 

«Куди  поселити добру  ноту?

Знайомство з музичним  королем»

Довго  літав у  повітрі  добрий  звук, який  ніяк  не  міг  перетворитися  на  ноту:  адже  на  нижніх  гілочках  усі  місця  були  вже  зайняті. І  раптом  деревце  згадало: «Недавно в нашій  музичній  державі  з’явився  король. Ось 

нехай  він і розв’язує  всі  музичні  справи». Подивіться, який гарний  цей  король: високий, стрункий (показ малюнка). На  голові в нього  корона. Однією  рукою  він  міцно  тримає  другу  гілочку, щоб  ніхто  не  забув, що перша  сонячна  нотка  прилетіла  саме  на  цю  гілочку, іншою – показує, куди  сідати всім  нотам. Деревце  зраділо, що  в музичній  державі  з’явився  король: адже  без  нього  незрозуміло – це  ноти  чи, може, картоплини?

Подумав  Музичний  король, куди  поселити  добру  ноту, і вирішив - «Попрошу  я  деревце, щоб  воно  подарувало  їй  маленьку  гілочку, на  якій  вона  змогла  б  розміститися недалеко  від своїх  подруг».  Так  і  вийшло. Поселилася  добра  нота  на  маленькій  гілочці. І  досі  сидять  ці  ноти  на  тих  самих  місцях. А  люди  подивилися, де  розташовані  ноти, запам’ятали  і  краще  зрозуміли  музику.

Вони  стали  більш  грамотними.  

Ви, мабуть, спитаєте, як  звуть  Музичного  короля? Назвали  його  незвичайним  ім’ям: Скрипковий  ключ. Ключ – тому, що  він  відкриває  нам  таємницю  розташування  нот. А  Скрипковий – тому, що ці ноти, коли  знову  перетворюються у звуки, дуже  гарно 

звучать  на  скрипці, а Король  любить  звучання  скрипки, тому  в  нього  таке  ім’я. 

Отже, ще  раз  уважно  подивіться, який  вигляд  має  Скрипковий  ключ. Це  він  допоміг   знайти  місце  добрій  ноті.

Складно  пояснити  молодшим  школярам  ряд  понять  з  теорії  музики, що  відбивають  ладові  взаємозв’язки  звуків. Проте  ладові  закономірності  музики  доцільно  засвоїти, оскільки  це  допоможе  дітям  усвідомити  суттєві  особливості  музичних  творів, які  вони  слухають  і  виконують. Очевидно, за  допомогою  казкових  сюжетів  це  завдання  буде   розв’язане  успішно.

 

«Казка  про чарівний  головний  звук»

Прозвучала  музика. Ми  чули, як  мелодія  мандрувала  то  вгору, то  вниз, як одні  акорди  змінювалися  іншими. Виявляється, усі  звуки  в  музиці – це  велика  сім’я. Вони, як  люди, ладять,дружать  між  собою. Про  таких  людей  за  давніх  часів  говорили: «Сідаймо  рядком  та  поговоримо  ладком». Але  в  будь – якій  сім’ї  є головний: в одній – батько, в іншій – мати, а іноді  й  бабуся. Адже  чийсь  голос  має  бути  ухвальним. 

Так  само  в  музиці. Ще  з  давніх  часів  Музичний  король  вирішив, що  в  музичній  сім’ї   буде  один  головний  звук, і  наділив  його  чарівною  силою. Хоч  би  де  мандрувала  мелодія, у  кінці  пісні  або  п’єси  вона  завжди  повертається  до  головного  звука, наче  він  усі  інші  звуки притягує  до  себе, як 

магніт. Ім’я  в  нього  дуже  красиве  й  також  чарівне – Тоніка. Вслухайтесь в це  слово, воно  ніжне, але  водночас  горде  й  величне. Давайте  разом  скажемо й відчуємо  його (весь  клас повторює  слово «тоніка»). Звук  Тоніка, як і  інші, також  може  перетворитися в  ноту, і тоді  його  можна  побачити. Але  Музичний  король  сказав, що  спочатку  Тоніку  треба  почути.

Зараз  ми  з  вами  послухаємо  мелодію  і  спробуємо  визначити, як  звучить  головний  звук. (Учитель  співає незакінчену  мелодію, діти  доспівують  тоніку)

Ми  з  вами  тільки – но  переконалися, що  головний  звук  справді  чарівний, якщо  всі  одразу  правильно  його  проспівали.

Запропонований  сюжет  допоможе  дітям  засвоїти  такі  знання : а) поняття  про  лад  у  музиці;  б) про  перший  ступінь  ладу, який  у  теорії  музики  називають  тонікою; в)  про  те, що  мелодія  в  музичному  творі, як  правило, закінчується  на  тоніці.

«Казка  про  чарівний  головний  звук»

(продовження)

Сім’я  музичних  звуків  була  дружною, тому  король  наділив  чарівною  силою  не  якийсь  обраний  звук, а всі. Кожний  з  них  міг  стати  Тонікою в будь – якій  мелодії, але  не  одночасно, а по  черзі. Наприклад, у цій пісеньці  Тонікою є звук – нота  до (цій  мелодії  вчитель  співає  й  показує  на  «чарівному  дереві»):

Більше   того, навіть  одну  й  ту саму  пісеньку можна  проспівати  за  допомогою  різних  звуків, і тоді  щоразу  Тоніка  буде  іншою. Зраділи  музичні  звуки, що  кожний  з  них  може  стати  головним, і  ніколи  не  сварилися, незважаючи  на  те, що  були  дуже  різними.

Спробуємо  проспівати  знайому  пісеньку  кілька  разів, вибираючи  щоразу  іншу  тоніку (співаємо  й  показуємо  на  «чарівному  деревці»).

 

«Тоніка  вибирає  подружок»

З  того  часу, як  вибрали  головний  звук  мелодії  і  назвали  його  іменем  Тоніка, життя  в  музичному  королівстві  стало  цікавим  і  приємним. Якщо  раніше  мелодія, мандруючи  по  горах  і  долинах, могла  заблукати й точно  не  знала, на  якому  звуці  їй  треба  спинитися , то  тепер  якась  дивна  сила  притягувала  її до  Тоніки. Усе  було  б  добре , але   раптом  Тоніка  стала  смутною  і  сказала  Королю: «Мені  одній  сумно бути  головним  звуком».

«Адже  ти  найбільш  надійна, стійка, тобі  можна  довіряти!» - відповів  Король. «Це  так, але  мені  хотілося  б  мати  хоч  би  двох  подружок, з  якими  я  могла б  порадитися». «Добре, - погодився  Король. – Ти  скромна  й  говориш  правду, тому  я  дозволяю  тобі  вибрати  двох  подружок. Але  ставлю  дві  умови: перша – щоб  ці  дві  подружки  були  надійними, стійкими, і друга – щоб  ви  втрьох  красиво  звучали  не  тільки  послідовно, а й одночасно».

Довго  думала  Тоніка, кого б  їй  вибрати  в  подружки. Пробувала  різні  звуки, але  ніяк  не  могла  вирішити: то  нестійкими  вони  були, схилялися  до  сусідніх  звуків, то  звучали  разом  з  нею  не   дуже  красиво. Але  в  один  прекрасний  день  все – таки вирішила …

- Як  на  вашу  думку, діти, кого  вибрала  Тоніка?

Казка  розкриває  зміст  поняття  про  стійкі й нестійкі  звуки. У  подальшому  Тоніку  та  її  «подружок» учитель  назве  загальноприйнятим  терміном – тонічний  тризвук, а сьогодні  він  за  допомогою  казкових  образів  прагне  донести  до  дітей  головне. Запитальна  форма  закінчення  казки  сприяє  активізації  їхнього  музичного  слуху: казковий  сюжет  спонукає  шукати  відповідь  на  це  запитання. Звичайно, за  допомогою  вчителя  вони  її  знайдуть.

 

«Чарівний  лад  продовжує  творити  чудеса»

У  музичному  королівстві, як і в будь – якому  іншому, жили  чарівники. З  одним  із  них  ми  вже  трохи  знайомі. Це – Лад. Він  зачарував  Тоніку, наділив  її  привабливою  силою. За  його  велінням  звуки  в  будь – якому  музичному  творі  ладять, дружать  між  собою. Але, крім  цього, Лад  ще  надає  музиці  особливого  забарвлення: яскравішого  або  трохи  блідішого. А  сталося  це  так. 

Як  ви  пам’ятаєте, Тоніка  та  дві  її  подружки  звучали  красиво – як  послідовно, так  і  одночасно (звучить  мажорний  тризвук). Але  одного  дня  Лад  запросив  їх  до  себе  і  сказав: «Милі  мої, ви  гарно  звучите  утрьох  і  допомагаєте  людям  краще  почути  музику. Але  ви  завжди  звучите  яскраво  й  радісно…» «А  хіба  це  погано?» - здивувалися  звуки. «Ні, це  не  погано, - відповів  чарівник, - але … ваші  акорди  не  завжди  відповідають  настрою  композитора. Адже  той, хто  створює  музику , буває  в  різному  настрої:  іноді  у  веселому, бадьорому, і  тоді  музика  лунає  яскраво, радісно, а  іноді  в  сумному  або  задумливому, і  тоді  вона  має  звучати  трохи  блідіше, не  дуже  упевнено. Віднині  я  наказую  вам, щоб  ваші  акорди  відповідали   настрою  композитора. Я  допоможу  вам  знайти  правильне  звучання».

Лад  змахнув  чарівною  паличкою, і по  черзі  прозвучали  мажорний  і  мінорний  тризвуки (акорди).

•      Діти, як  ви  гадаєте, чи  вийшло в  Тоніки  та  її  подружок  різне  звучання? Який  із  двох акордів  був  яскравим, а який – трохи  блідішим  і  не  таким  упевненим? (відповіді  дітей).
•      Правильно. Чарівник  Лад  також  похвалив  Тоніку  та  її  подружок  за  те, що  в  них  вийшло  різне  звучання, але  вирішив  для  перевірки  запропонувати  їм  ще  одне  завдання: «Проспівайте  ваші  акорди, але  так, щоб  вони  відповідали  двом  пісенькам». І  Лад  проспівав  ці  пісеньки. Але  забув  сказати, однакові  вони  чи  різні… 

Допоможемо  Тоніці  та   її  подружкам?

Учитель  виконує  українську  народну  пісню  «Галя  по  садочку  ходила» й  російську  народну  «Во  поле  береза  стояла». Треба  допомогти  дітям  почути, що  ці  пісні  дуже  схожі, майже  однакові, але  все – таки  «трішечки» різні.

 

Чимало  понять  музичної  грамоти  пов’язано  з  метроритмічними  особливостями  музики. Окремі  з  них  можна  пояснити  дітям  у  формі  казки.

«Як  чарівник  ритм  звукам  допоміг»

Про  те, що  в  музичному  королівстві  є  чарівник, якого  звуть  Ритм, раніше  ніхто  й  не  знав: тихий  він  був  непомітний. Усі  просто звикли  до  того, що  в  будь – якій  мелодії  звуки  бувають  короткі й довші (звучить  нескладна, знайома  дітям  поспівка). Як  само  собою  зрозуміле. Але  одного  разу  всі  переконалися, що  це  не  так.

А  трапилося  ось  що. Прилетіла  якось  до  Ритму  лісова  чаклунка й попросила  його  допомогти  звірям  пісні  складати – дуже  вони  хотіли, щоб  це  було  грамотно. Ритм  погодився й  полетів  з  чаклункою  в  ліс. Поки  він повернувся  назад  у  музичне  королівство, минуло  три  дні. А  за  цей  час  таке  трапилося! Звуки  забули, яка  в  них  має  бути  тривалість: довга  чи  коротка. І  знайомі  мелодії  стали  просто  невпізнанними. Хіба  міг  хто – небудь  упізнати, наприклад  ці  пісні? (Вчитель  виконує  знайомі  пісні, змінюючи  ритмічні  малюнки).

Не  всі одразу  зрозуміли, що  сталося: звуки  нібито  ті  самі, а  пісня  не  виходить. Задумлива  Фермата  зітхала: «Звуки  мої  милі, що  це  з  вами  сталося? Я  ж тепер  не  знаю, який  звук  мені треба  продовжувати». А  кмітлива  Реприза  ледве  не  луснула  від  сміху  і  все  промовляла: «Яка  чарівність! Ніколи  не  чула  такого  дива! Прошу  вас, повторіть  ще  раз!»

Мешканці  музичної  країни  своїм  голосом  потурбували  Короля. Послухав  він  ці  пісеньки, похитав  головою  і  сказав: «Тепер  без  ритму  ніяк  не  виправити  помилок. Доведеться  трішки  почекати, незабаром  він  повернеться  з  лісу, і  все  буде  в  порядку». Справді, через  три  дні  повернувся  Ритм. Він  послухав, усміхнувся, змахнув  чарівною  паличкою, і  всі  звуки  згадали, як  вони  мають  звучати.

Цю  історію  довго  розповідали  один  одному, і  тепер  уже  ніхто  не  забуває  про  те, що  в  музичному  королівстві  ніяк  не  можна  обійтися  без  чарівника, ім’я  котрого – Ритм.

А  як, на  вашу  думку, діти, чарівник  Ритм  виправив  помилки?

Як  хлопчик  познайомився  з  нотками

Увечері хлопчик довго не міг заснути. Вже давно спало сонечко, і спала вся Земля. Не спали лише зірки. Вони дзвеніли у вишині. Хлопчикові дуже хотілося зловити пісеньку зірок, але зірки були дуже високо.

— Музика, допоможи мені зловити пісню зірок, — попросив хлопчик. Зірки заспівали голосніше, і з небес спустилася фея. У її бездонних очах виблискували зірки. Її сонячні локони блищали, як пісня сонечка. Її плаття, виткане з кришталевих крапель води, дзюрчало голосом струмків і річок. При помаху її веселкових повітряних крил звучала пісня веселки. 

— Я фея Музики, маля. Я подарувала тобі дивний дар — чути Музику.  Люди дуже рідко отримують від мене цей небесний дар. Але бачу, тобі цього мало.

— Спасибі за твій чарівний дарунок, Музика, — ввічливо подякував  хлопчик.  — Мені шкода, що інші люди не отримали від тебе такого дарунку. Якщо я зловлю твої пісеньки, всі зможуть почути їх.  

— Це гідна мета, — засміялася фея Музики. — Насправді все просто. Що роблять люди, щоб зберегти свої слова?

— Вони їх записують, — відповів хлопчик. 

 — Правильно, потрібно навчитися записувати музику. Тобі допоможуть в цій справі сім моїх дочок ноток і нотний зошит.  Фея Музики змахнула одним веселковим крилом, і перед хлопчиком з'явився зошит, в якому всі сторінки були розлініяні п'ятьма лінієчками.

— Це нотний зошит, а п'ять лінієчок — це будинок для ноток, нотний стан, — пояснила фея Музики і змахнула іншим крилом. Звідти вилетіли сім ноток. Вони крутилися в повітрі, перетворюючись то на золоті іскорки, то на кришталеві крапельки.

Потім нотки перетворилися на овали, стрибнули в нотний зошит і всілися там на лінієчках.

	— Мене звуть нотка До, — проспівала сама нижня нотка. — Я люблю диригувати.
— Дозвольте представитися, нотка Ре, — заспівала тоншим голосом нотка, що сидить вище. — Я обожнюю співати романси.
	— Мі — мила мінорна нотка, — проспівала наступна нотка ще вищим голосом і замовкла, зручніше влаштовуючись на своїй лінієчці.

 

Чим вище на лінієчках сиділи нотки, тим тонше звучали їх голоси.

—  Нотка фантазувати.	Фа,	люблю
			— Нотка Соль, я хочу бути солістом.
— Нотка Ля, я дуже ласкава і люблю літати.
—  Нотка  Сі,  мрію  зіграти симфонію.

 

Нотки сиділи на нотних лінієчках, немов маленькі пташки. Вони звучали, крутилися, виблискували і здригалися.  — За допомогою ноток ти зможеш записати будь-яку мелодію, — сказала фея Музики — А раптом нотки відлетять від мене? — перелякано запитав хлопчик. — Так, мої дочки нотки люблять літати, тому краще замикай їх на ключ.

Фея висмикнула зі свого золотистого локона один волосок, химерно зігнула його і протягнула хлопчикові:  — Дарую тобі цього чарівного ключа. Маестро Скрипковий ключ стежитиме за нотками і розповість їм про закони музичної гармонії. Скрипковий ключ тут же поважно розташувався на самому початку нотного стану.

— Мені пора. Я повинна облетіти Землю і заспівати всі свої пісні, — фея Музики змахнула свої веселкові крила  і зникла у вишині.  — Записуй мої мелодії за допомогою ноток, маля.

Тоді ти зможеш подарувати їх людям і станеш великим композитором, — прозвучав у вишині дзвінкий голос Музики. Щасливий хлопчик поклав під подушку нотний зошит і міцно заснув.

Питання і завдання

• Хто подарував хлопчикові талант чути Музику?
• Намалюйте Фею Музики з дочками нотками.
• Як ви думаєте, що любить робити кожна нотка? 
• Намалюйте Скрипковий Ключ в образі забавного чоловічка

 

Казка  "Як нотки навчилися  співати"

Хлопчик  спав, але  ноткам  в нотному зошиті не спалося, і вони попросили:  — Маестро  Скрипковий  ключ, чуєте, як  красиво  співає  соловейко   у  лісі. Відпустіть  нас у ліс. Ми вивчимо пісеньку соловейка  і принесемо  її  в  дарунок  хлопчикові.

 — Гаразд, летіть,  непосиди,  лише  вранці  повертайтеся, — велів  Скрипковий  ключ.

Нотки випурхнули із зошита і полетіли в ліс. Пісенька солов'я переливалася і злітала під небеса, і нотки літали разом з нею. Така прекрасна була ця пісенька, що лісові звірі  і птахи слухали її всю ніч. Вранці соловейко поклонився  слухачам,               почистив               шийку               і полетів  відпочивати.

— Не відлітай, соловейко, навчи  нас  своїй  пісеньці, — стали  просити  звірі   і птахи.

 — Не можу, я дуже втомився. Хай нотки вас навчать, — показав  соловейко на  нотки, що  сиділи  на  гілках,  і  додав:  — Вони  дочки  феї  Музики  і добре   запам'ятали  мою   пісеньку. Нотки  зраділи, що   їм  доручили  таку важливу  справу, і зістрибнули   на  землю.

Ноту  До забрав ведмідь. Він всівся біля дерева і почав співати: «До-до-до».   

— Це  пісня  зовсім не солов'їна, — пробурчав ведмідь  і  закинув  нотку  До  на  дерево.

 

Ноту   Ре   узяла   вовчиха. Вона завила монотонно «ре-ре-ре». 

— Ця   нота  не  вивчила пісню соловейка, — вирішила   вовчиха і кинула нотку Ре  далеко в струмок.

 

Лисиця  понесла   ноту    Мі   і   задзявкала:

«Мі-мі-мі».

 — Це зовсім не солов'їна пісенька, — засміялися лисенята. 

— Видно, мені дісталася неправильна нотка,

— продзявкала лисиця  і  заховала  ноту  Мі  в  мох.

— Послухай, їжачиха, пісню солов'я «фафа-фа», — запирхав їжачок, який узяв ноту Фа.

 — Які  дурощі, замість  пирхання  краще   подаруй   мені   фіалки, — сказала   їжачиха. 

Присоромлений   їжачок   відправився за  фіалками  і  засунув  ноту  Фа  в  одну  з    фіалок.

Ноту Соль   понесла білка, щоб  заспівати  білченятам   пісню   солов'я. На жаль, у неї теж нічого  не   вийшла. Тоді  білка   нанизала  ноту  Соль на   гілку, як грибок.

Нота   Ля   дісталася   мишці.

«Ля-ля-ля, пісня солов'я», — пищала мишка, але інші   мишки   стали   сміятися   над   нею. 

Поклала  мишка нотку Ля на аркуш   і  забула про неї.

Нотку   Сі   підхопила   синиця   і   защебетала: «Сі-сісі». Пісенька вийшла весела, але у солов'я  вона звучала  переливчато,  а  у  синиці — однотонно.

Вранці  хлопчик  відкрив  свій нотний зошит і виявив, що всі нотки пропали. 

 — Це  я  винен, — признався   маестро   Скрипковий   ключ.

  — Я  відпустив   нотки  в   ліс   до    ранку   вивчати   солов'їну   пісеньку. Але    вони   чомусь    не   повернулися.

 — Напевно, нотки   попали   в   біду, — вигукнув   хлопчик  і  побіг  до   лісу.

Ноту  До   хлопчик  зняв  з дерева, нотку  Ре   виловив   із   струмка, ноту Мі   знайшов   в   моху, ноту   Фа   дістав   з   фіалки,  ноту   Соль    зняв   з сосни, ноту    Ля    підняв   з   аркушика, а    ноту   Сі   йому    сама    синиця принесла. Сіли    нотки   на    свої   лінійки   нотного   стану   і   засумували.

— Ви що, нотки, не раді,   що   додому   повернулися? — здивувався Скрипковий ключ. 

— Ми   сумуємо, тому   що   не    змогли    заспівати    пісеньку    солов'я. Видно, ця   пісенька   нам   не    личить, — запищали нотки. 

— Постійте, що ви говорите, — втрутився в розмову  соловейко. Він відпочивав   на    дереві   за    вікном   і   все   чув. 

— Нумо, повторюйте    за мною. І  соловей   засвистів: «Фіть–фіть–фіть».

 Всі   нотки    хором    заспівали    разом    з    ним, але    вийшов   такий писк   і   виск, що    хлопчик   закрив  швидше   вуха  руками.

— Все зрозуміло, — сказав   Скрипковий   ключ.

 — Ви, нотки, поки не знаєте законів Музичної гармонії. Запам'ятаєте перший закон.  Всі   ноти   повинні   співати   звуки різної висоти. Коли  соловейко  заспіває   свою   пісеньку, хай   кожна   з   вас    підхоплює   лише   той    звук, який   личить   їй  по   висоті. Знову   заспівав   соловей, а    нотки заспівали    разом   з    ним, але   кожна   тепер   співала    лише   той   звук, який   личив  їй по висоті. Вийшла дивна солов'їна мелодія.  Маестро Скрипковий   ключ   записав   цю   мелодію  на   першій   сторінці   нотного зошита.

   Питання і завдання

• Які нотки яким звірам більш всього личать?
• Яка нотка більш всього личить вам по характеру?
• Придумайте казку про те, як лісові мешканці влаштували для ноток лісовий    концерт.
• Намалюйте пригоди ноток в лісі.
• Чому хлопчик відразу ж прийшов ноткам на допомогу?

 

 

 

 

ВЕСЕЛКОВА ПІСЕНЬКА

(музична казка)

Сталася ця історія дуже давно. У одному славному містечку на березі річечки  з   красивою  назвою Мелодія жили – поживали  нотки. Було ноток всього   сім.

Жили  вони дружним   нотним    станом, не  сумували. Веселими  були нотки, багато пісеньок вигадували і частенько виступали на різних святах  всією своєю Октавою. Одного  дня   навесні, коли    на    деревах стали з'являтися   листочки, а   на  галявинах розпустилися перші квіти, нотки вирішили   влаштувати   пісенний   фестиваль.

Магістр музики Скрипковий Ключ запросив нас всіх взяти участь в дивному святі. 

•           Чим   слухачів   радувати  будемо? - запитав   він  у  присутніх на галявині   ноток. - Нові   пісеньки   вигадали?

 

•           Звичайно, звичайно! – загаласували   нотки. – Ми   всі   написали   багато різних   пісеньок:  і    веселих, і   сумних. 
•           Ну   що   ж, - похвалив   їх   Скрипковий   Ключ, - призначимо день репетиції. Кожна  з   вас   заспіває   свої    пісеньки. Відберемо   кращі   і складемо   концертну   програму.

 Вирішили зібратися в суботу на галявині біля річки. День вихідний, ноткам   не   потрібно   буде   бігти   в   музичну   школу. 

Але  ні   в  суботу, ні   в   неділю зібратися   на   галявині   ноткам   не   вдалося. Річ    у   тому, що в  піднебінні   оселилася  грізна чорна  Хмара  і  з ранку   до вечора  поливала   все   довкола   холодним   дощем. Дощ то

посилювався, то припинявся ненадовго. Все   довкола   було   мокрим, і   нотки   зовсім    засумували.

Що ж нам робити? - запитувала у всіх нотка МІ, - як же тепер репетирувати?

Стільки   грязюки   довкола!

• Нічого, - заспокоїла   всіх  нотка СОЛЬ, - не вічно ж цей дощ тривати буде!

Сонечко   вигляне, і   все   налагодиться.

• Як же, налагодиться, - вступила   в   розмову   нота   ФА, - гляньте,  яка ця

Хмара величезна, незграбна. Вона ні за що з піднебіння сама не піде. Потрібно   її   якось   прогнати.

• Як   же   її   прогнати? Ми   ж   маленькі, нам  з   нею  не  впоратися, - пропищала   нотка   СІ.
• Треба   на   допомогу   Вітер   покликати. Вже  він - то  її  прожене. 
• Як  же ми його покличемо? - вигукнули ДО і РЕ разом. Він  гуляє невідомо  де, щось   його   давненько   не   видно.

Напевно, до   моря    відлетів, повітрям морським подихати, - підсумувала   МІ. Треба   своїми    силами   справлятися.

• А   знаєте    що? - запропонувала   завжди  весела  ЛЯ, - давайте  ми Сонечко   покличемо, воно   Хмару   і   прожене!
• Як  же  ми   його   покличемо? – заторохтіли  нотки, - то   хіба    воно   нас   почує?
• Ми  йому   пісеньку   заспіваємо: веселу,   барвисту,  веселкову. Сонечко такій   пісеньці  зрадіє   і   вийде   на    піднебіння. Давайте,   ноти,   вибирайте собі  кольори за смаком. Пісеньку вигадуватимемо. Зраділи нотки. Відправилися по своїх кімнатках  вбрання собі підбирати. І ніхто з них не відмітив, що   весь   цей  час   їх   розмову   уважно   слухав   вічно  похмурий дід   Мінор. Дуже   йому   не   хотілося, щоб   на    піднебінні  Сонечко  сяяло.
• Куди  приємніше грозова Хмара! - роздумував Мінор, - сумно, сиро, спати   хочеться.  Благодать! Бач, чого  ці   вертихвістки    придумали. Не  бувати   тому! Задумав Мінор перешкодити ноткам. Поки вони по своїх кімнатах  вбиралися, викрав  він   веселунку – сміхотинку  ЛЯ. Потягнув він її у високу  башту, що  на  околиці  містечка  підносилася, і  замкнув  на самому верху.

Зібралися нотки, всі нарядні, красиві. Принесли   папір, олівці   кольорові, щоб   пісенька і   в  нотному зошиті яскравою, веселковою вийшла.

 -А   де  ж  ЛЯ? – спохватилася  нотка РЕ.  Щось  вона   затримується. Чи   не  сталося  чого?

• Піду   і   покваплю її, - запропонувала  ДО, а   то   без   неї   починати   не можна, красивої   музики   не вийде. Повернулася ДО засмучена. Ніде подружку   не   знайшла.

Куди  ж   вона   пропала? – здивувалися   нотки, - як   же   тепер   бути? Без   ЛЯ    пісеньки   веселої   не   вийде.

А   в   цей час нотка  ЛЯ  сиділа   в   башті   і голосно   співала    свої   найвеселіші   пісеньки. Вона   не   звикла   сумувати. Раптом    хто - небудь почує   і   визволить   її   з   полону. На   лужку   біля   башти   пас   своїх   овечок   пастушок   Дієз. Був   він    пустотливим   і   веселим, не   то   що його  друзі   Бемоль   і   Бекар. Ті   і  веселитися-то як   слід   не   уміли.

Почув   Дієз   завзяті   пісеньки, поглянув   на   башту  і  побачив   там нотку.

• Ти   чого   так   високо  забралася? Не   страшно  тобі? 
• А   мене   сюди    Мінор   притягнув   і   на   ключ  замкнув, - поскаржилася  ЛЯ    пастушку. Розповіла  вона   Дієзу  про те, що  нотки вирішили   Сонечку  веселкову   пісеньку   вигадати, а    Мінор    перешкодити їм   хоче.
• Я   тобі   допоможу, - утішив   її   пастушок.
• Почекай, зараз   я   дядечка   Мажора   покличу, вже   він   розбереться   з цим  Мінором! Дядечко Мажор - добряк   відомий, друзів   завжди   виручити радий.

Настрій  у   нього   веселий, радісний. 

Двері   в   башту   Мажор запасним   ключем   відкрив   і   випустив   нотку ЛЯ   на  волю, а  Мінор відправив нудьгувати в  компанії з магістром Басовим Ключем. Той теж веселою  вдачею  не   відрізнявся.

Нарешті  всі  нотки  разом  зібралися. Пісеньку      швидко               вигадали.               Дуже завзятою, дзвінкою   вона   вийшла, та  до того               ж               всіма               барвами               Веселки переливалася.

   Справжня веселкова пісенька! Лише нотки свою пісеньку заспівали, як   прилетів   звідкись    Вітер. Почув   він, як   весело   пісня звучить, як   ноткам    хочеться, щоб   Сонечко   знов на піднебіння повернулося, і  прогнав   злу   Хмару. Тут   і    Сонечко  виглянуло. Посміхнулося   широко, землю  променями  відігріло, нотки   приголубило. Зраділи   нотки. Тепер   і   до   свята   готуватися    можна! Ось   що   справжня дружба   робить!

 

   Питання і завдання 

• Жили нотки дружним нотним станом, виступали всією своєю Октавою, а скільки всього було нот ?

• Придумай свій спосіб, як би ти впорався з хмарами і допоміг ноткам?

• Як ти собі уявляєш "вічно похмурий дід Мінор", чому він похмурий, який він ще може бути?

• Намалюйте дядечка Мажору і діда Мінору.