Шляхи подолання труднощів у вивченні предмета музичного мистецтва для учнів 1-4икласів

Про матеріал
Казка – улюблений літературний жанр дітей. Їх приваблюють і незвичайні казкові сюжети, і яскраві образи, що запам’ятовуються. Прилучення до казки допомагає збагатити життєвий і художній досвід молодших школярів, які в уяві переносяться то в надхмарні висоти, то в таємничий ліс, то в королівські володіння. Лаконічні формою, цікаві змістом, казки без зайвого дидактизму й нотацій сприяють вихованню моральних рис учнів.
Перегляд файлу

 -


 

 

 

 

Стасенко Наталія Олексіївна,

учитель музичного мистецтва Градизької ЗОШ І-ІІ ступенів № 2, 28 років педагогічного стажу

 

 

Рецензенти:

Сиволап С.М. – директор Градизької ЗОШ І-ІІ ступенів №2

Ніценко М.С. – заступник директора Градизької ЗОШ І-ІІ ступенів №2

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Шляхи подолання труднощів у вивченні предмета музичного мистецтва для учнів 1-4 класів: методична розробка для вчителів музичного мистецтва у школах / уклад. Стасенко Н.О. – Градизьк: ЗОШ І-ІІ ступенів №2, 2019. – 62 с.

 

Методична розробка «Шляхи подолання труднощів у вивченнні предмета музичного мистецтва для учнів 1-4 класів» містить казки та оповідання для кращого вивчення учнями музичної грамоти та для ознайомлення з музичними інструментами.

Збірка стане незамінним помічником і порадником для вчителів музичного мистецтва у школах.

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗМІСТ

 

 

Вступ ………………………………………………………………………….….. 4

І. Музичні казки та оповідання …………………………………………………. 5

Казки під час співу ……………………………………………………………. 6

Казки про музичні інструменти і творчу людину …………………………... 8

Казкові сюжети під час вивчення музичної грамоти ………………………. 11

Казки про ноти ………………………………………………………………... 32

ІІ. Музичні інструменти ………………………………………………………… 37

 Знайомство дітей з історією музичних інструментів ……………………… 38

Що розповідають про себе самі інструменти:

Арфа ……………………………………………………………………….. 41

Фортепіано ………………………………………………………………… 45

Скрипка ……………………………………………………………………. 49

Баян ………………………………………………………………………… 52

Балалайка ………………………………………………………………….. 54

Валторна …………………………………………………………………… 57

Гобой ……………………………………………………………………….. 59

Використана література ………………………………………………………….  62

ВСТУП

 

Казка – улюблений літературний  жанр  дітей. Їх приваблюють і незвичайні  казкові сюжети, і яскраві образи, що запам’ятовуються. Прилучення до казки допомагає збагатити життєвий і художній досвід молодших  школярів, які в уяві переносяться то в надхмарні висоти, то в таємничий  ліс, то в королівські володіння.  Лаконічні формою, цікаві змістом, казки без зайвого дидактизму  й  нотацій  сприяють   вихованню   моральних рис   учнів.

Як   зазначив В.Сухомлинський, казка, гра, фантазія – животворне джерело  дитячого мислення, благородних почуттів і прагнень. Він стверджував, що   естетичні, моральні   й інтелектуальні почуття, зароджуючись  у  душі дитини  під   враженням   казкових   образів, активізують  думку. «Через   казкові  образи   в   свідомість   дітей   входить слово з його найтоншими відтінками; воно стає сферою духовного життя дитини, засобом   відбиття   думок    і   почуттів – живої   реальності   мислення. Під  впливом почуттів, що пробуджуються казковими образами, дитина   вчиться    мислити   словами. Без   казки – живої, яскравої, що оволоділа свідомістю й почуттями дитини, – неможливо уявити дитячого мислення й дитячої мови як певного ступеня  людського  мислення й мовлення».

Досвід   переконливо  доводить, що діти   початкових   класів  краще засвоюють  знання  під  час гри. 

Види  самостійної  діяльності  дитини  різноманітні, серед яких  є  і  музична. Музично-дидактичні  ігри  є  важливим засобом  розвитку  музичної діяльності  дітей. Вони об’єднують: співи, слухання, рухи під музику, ігри на  музичних  інструментах.  Такі  ігри  доступні  та  цікаві  для  дітей, вони   викликають  бажання  брати  участь  у  них.

За своєю структурою посібник складається з двох частин. У першій частині  зібрані   казки  та  оповідання  для  кращого вивчення  учнями  музичної  грамоти. У другій частині йде ознайомлення з музичними інструментами.

 



Казки  під час  співу

Нерідко  в  початкових  класах  можна  почути  скандування  замість  співів. Щоб  діти  запам’ятали зауваження  вчителя  щодо  цього, корисно розповісти  їм… 

«Казку  про двох  друзів»

Жили – були  два  приятелі. Були  вони  схожі  один   на  одного, обидва вміли  читати  й  писати. Але  розмовляли  дуже  цікаво  й незвичайно: один  увесь  час  кричав, а інший – співав.

Так їх  і  називали: Кричайлик  і  Співайлик. Спілкуватися  їм  було  важко, оскільки  розмовляли  вони  зовсім  по – різному.

  •      Чому  ти так  дивно  себе  поводиш, увесь  час  співаєш?

Треба  кричати, як  я  - адже  так  голосніше! – вигукнув  Кричайлик.

  •      А  мені  здається, що  треба  співати, як  я – адже  так  красивіше, - скромно  відповідав  Співайлик.

Так і не  дійшли вони  єдиної  думки, і не  дійшли б і  до сьогодення, якби  не  один випадок.

Одного  разу  пішли  друзі в ліс і заблукали  там. Незабаром  вечір, стане  темно, а як  же  їм  вибратися  з  лісу?Що ж робити?

  •      Давай  попросимо  пташок, щоб  вони  допомогли  нам  вийти з лісу, - запропонував  Співайлик.
  •      Я  зумію  попросити  так,

щоб вони  мене  почули – голосно - голосно, - сказав  Кричайлик.

І  став  просити  пташок, а їх  було  багато: і дятли, і синички, й зозулі.

  •      Хлопчику, ми  тебе  чуємо, але  не  розуміємо, - відповіли  пташки. –
  •      Ти  некрасиво  розмовляєш. Надто  грубо. А інакше  розмовляти не  вмієш?
  •      Ні, не вмію… Що ж нам  робити?
  •      Давай, я спробую, - несміливо  сказав  Співайлик.
  •      Та  ні, в тебе  нічого  не  вийде.
  •      А  може, вийде?
  •      Добре, спробуй.

І  став  Співайлик  просити  пташок. Негрубі, ласкаві звуки  його  голосу  було  чути  далеко  навкруги.

  •      Як  гарно, приємно  співає! – зраділи  пташки. – Ось  тепер   ми  все  зрозуміли.

І  допомогли  крилаті  друзі  хлопчикам  вийти з  лісу. Співайлик  не  ображався  на  свого  приятеля, а був задоволений, що  все  закінчилося   благополучно. Він говорив  щось  пташкам, вони  йому  відповідали, і  всі  чули   мелодійні  звуки  їхньої  розмови.

  •      Співайлику, допоможи  мені, - попросив  Кричайлик. – Відучи  мене  кричати  та  навчи  співати, як  ти. А  то, боюся, незабаром  і  люди  перестануть  розуміти  мене.
  •      Добре, я допоможу  тобі, і  все  буде  гаразд. Треба 

тільки  постаратися…

 

 

Казки  про музичні  інструменти    і  творчу  людину

У  казках  людськими  якостями  наділені  не  тільки  тварини  і  птахи. Іноді  оживають  звичайні  предмети; як  і  люди, вони  починають  думати, відчувати  й  діяти. Зокрема, можна  оживити  музичні  інструменти, адже  кожний  із  них  має  своєрідний  розмір, форму, тембр і звук.

Казка  «Хто  в  оркестрі  найголовніший?»,  в  основу  якої  покладено  художній  прийом  «олюднення», допоможе  дітям  з більшим  інтересом  сприйняти  й  запам’ятати характерні  особливості  різних  музичних  інструментів.

Одного  разу  перед  початком  репетиції  сперечалися  інструменти  симфонічного  оркестру, хто  з  них 

найголовніший. «Звичайно, я! – прокричала  труба. – Адже  я  граю 

голосніше  за  всіх!» «Ні, я! – проспівав  контрабас, - бо я найбільший!» «Навіщо  даремно  сперечатися? У  мене  дуже  оригінальний  звук, тому  найголовніший  інструмент – це  я», - пробурчав  фагот. «Ну, ще  чого  не  вистачало! Моє  звучання  оригінальніше!» - сказала  валторна.

Що  тут  почалося! Інструменти  кричали, перебивали  один  одного, і кожен  з  них  намагався   довести, що  саме  він  найголовніший. Вони  так  довго  сперечалися, поки  зовсім  не  розладналися. А  тут  час  репетирувати. Вийшов  диригент, змахнув  паличкою. Але…  музика  не  виходила. І  диригент  сказав: «Милі  мої  інструменти, ви  зараз  у  такому  стані, що  грати не  зможете. Краще   нам  перенести  репетицію  на  завтра. А  ви  поки  що  відпочиньте». Поступово  вони  заспокоїлися, і стало  тихо. Може, заснули?.. І тільки маленька  челеста, яка  не  брала  участі  в  суперечці, бо  не  звикла  перебивати  старших, довго  не  могла  заснути  і  все  думала: «Так  хто ж в  оркестрі  найголовніший?»

Казка  наводить  дітей  на  міркування, оскільки  закінчується  запитанням, що  спонукає  шукати  на  нього відповідь. Можливо,  хтось  скаже, що  в  оркестрі  немає  головних, що  всі  рівні  й  важливо -  їхня  узгодженість. Друга  версія  - кожний  інструмент  іноді  може  бути головним (виконувати соло). Третя – головний в оркестрі – диригент. 

На  уроках  музики в початкових класах  проводять бесіди  й  про  професію  композитора. Важливо, аби  учні  не тільки  знали, що  композитор – це людина, яка  створює  музику; вони  мають  зрозуміти  суть  творчого  процесу  та  особливості  композитора: багатство  внутрішнього  світу, тонке  сприймання  всього, що  його  оточує. Цьому  може  допомогти  «Казка  про  найщасливішу  людину».

Петрик  дуже  любив  музику. Він ходив  з  мамою  і  татом  на  музичні  концерти  й  довго  слухав  сонати, фуги, навіть  великі  симфонії. І  Петрик  подумав: як це  люди  створюють  таку  красиву  музику, і все в них  так  складно  виходить. І  я спробую, може, і в мене  вийде. Сів  Петрик за  рояль, натиснув  на  клавіші.

Залунали    різкі, неприємні    звуки. Йому    навіть  здалося,               що                              білі  клавіші  почервоніли від                              сорому.

Спробував  пограти  на  балалайці, почав  старанно  перебирати 

пальцями  струни. Але  почув  у  відповідь  одноманітне й  сумне: трень – брень, трень –брень. З  надією  взяв  він  скрипку. Йому  здавалося, що  це  зовсім  не  важко: води  смичком  по  струнах, і музика  сама  собою  зазвучить. Але  смичок  заскиглив  так  жалібно, що  Петрик  злякався  й  заплакав.

І  раптом скрипка  привітно  промовила: «Не плач, Петрику. Я знаю, що  ти  хочеш  стати  музикантом. Гадаю, так  воно й буде, адже  серце в тебе  добре. Дам  тобі  пораду: піди  до  лісу й уважно  послухай  музику  природи: спів  пташок, шелест  листя на  деревах, дзюрчання  струмочка.  Адже  своя  музика  є і в сонечка, і в хмарки, і  навіть у  кожної  травинки. А  справжнім  музикантом  може  стати тільки  той, хто  все  це  чує, хто відчуває  радість, коли  бачить  усе  навкруги. Те, що  почуєш  у лісі, постарайся  не  забути, зберегти у своїй  душі  якомога  довше. І  ось  настане  день,

коли  ти  захочеш  сказати  людям, яка  красива  музика  природи. Тоді  бери  будь – який музичний  інструмент, і він  слухатиметься  тебе».

Запам’ятав  Петрик добре  напучування  скрипки, побіг  до  лісу. Почув  музику  природи і здивувався, яким  багатозвуччям  музичних  барв  вона  сповнена. Сім  днів  провів  Петрик  у  лісі, і щодня  природа  дарувала  йому нові  кольори, запахи, звуки. Коли на  восьмий  день  він  побіг  додому й сів  до  рояля,пальці  його  відтворили  урочисті  акорди. «Гімн  природі», - так я назву  цю  музику, - подумав  Петрик. Підбіг  до  балалайки і  відразу  зіграв бадьорий  танок  дощика,  який недавно  наздогнав  його  у  лісі. З  трепетом узяв  він  скрипку – і  вона  заспівала  чарівну  мелодію, то  задумливу, то  схвильовану, то  радісну. Петрику  раптом  стала  тісною  його  кімната. Він  відчинив  вікно, а на  вулиці стояли  люди, які  проходили  поблизу. Вони  посміхалися, просили пограти  ще.

Петрик  був  найщасливішою  людиною  на  світі!

 

Казкові  сюжети  під  час  вивчення  музичної  грамоти

«Де  живуть  ноти»

За  далекими  морями, за  високими  горами  росло  чарівне  деревце. П’ять його  тонких  гілочок  нахилилися  трішки                              вбік.               Деревце                              слухало  щебетання                              пташок,               дзюрчання  струмочка, пісні   дощику  та  дзвін  краплин. «Яка  красива  музика  звучить 

навколо!  – подумало 

деревце. – Але  як  зробити, щоб    люди 

почули  й зрозуміли  цю  музику?... А може, кожен 

звук  матиме  на  гілочці  своє  місце? Але  звуки  ми  тільки  чуємо, побачити  їх  не  можна. Що ж придумати, щоб  усі  змогли  побачити  звуки? Знаю! Як  тільки  звук  сяде  на  гілочку, я перетворю  його  в  кружок - ноту». А  звуків  було  всього  сім – ціла  сім’я. І  всі  вони  були  дуже  різними, як  звичайно  й буває  в   сім’ї.

І  розлетілися  звуки – ноти  по гілочках. Першою  від  самого  сонечка  прилетіла  сонячна  нота й розташувалася  на  другій  гілочці.  

ЇЇ  мила  подружка  на  першій. Фантастична  нота  поселилася  між  ними. Вони  весело  розмовляли  між  собою  музичною  мовою.  

Незабаром  прилетіли  ще  дві  подружки, вони 

не дуже  любили  спеку, і хотіли  розташуватися  нижче, ближче  до  струмочка. Одна  з них  рішуче  зайняла  місце  під  першою  гілочкою.  

А  скромній  і  добрій  ноті  місця  на  гілочці  не  вистачило. «Що  робити? – подумало  деревце. – Як  знайти  місце  для  доброї  нотки?»

 

У  формі  казки можна  розповісти  дітям  де  розташована  нота  до, а також  для  чого  потрібний  скрипковий  ключ і як його  зображають.

 

«Куди  поселити добру  ноту?

Знайомство з музичним  королем»

Довго  літав у  повітрі  добрий  звук, який  ніяк  не  міг  перетворитися  на  ноту:  адже  на  нижніх  гілочках  усі  місця  були  вже  зайняті. І  раптом  деревце  згадало: «Недавно в нашій  музичній  державі  з’явився  король. Ось 

нехай  він і розв’язує  всі  музичні  справи». Подивіться, який гарний  цей  король: високий, стрункий (показ малюнка). На  голові в нього  корона. Однією  рукою  він  міцно  тримає  другу  гілочку, щоб  ніхто  не  забув, що перша  сонячна  нотка  прилетіла  саме  на  цю  гілочку, іншою – показує, куди  сідати всім  нотам. Деревце  зраділо, що  в музичній  державі  з’явився  король: адже  без  нього  незрозуміло – це  ноти  чи, може, картоплини?

Подумав  Музичний  король, куди  поселити  добру  ноту, і вирішив - «Попрошу  я  деревце, щоб  воно  подарувало  їй  маленьку  гілочку, на  якій  вона  змогла  б  розміститися недалеко  від своїх  подруг».  Так  і  вийшло. Поселилася  добра  нота  на  маленькій  гілочці. І  досі  сидять  ці  ноти  на  тих  самих  місцях. А  люди  подивилися, де  розташовані  ноти, запам’ятали  і  краще  зрозуміли  музику.

Вони  стали  більш  грамотними.  

Ви, мабуть, спитаєте, як  звуть  Музичного  короля? Назвали  його  незвичайним  ім’ям: Скрипковий  ключ. Ключ – тому, що  він  відкриває  нам  таємницю  розташування  нот. А  Скрипковий – тому, що ці ноти, коли  знову  перетворюються у звуки, дуже  гарно 

звучать  на  скрипці, а Король  любить  звучання  скрипки, тому  в  нього  таке  ім’я. 

Отже, ще  раз  уважно  подивіться, який  вигляд  має  Скрипковий  ключ. Це  він  допоміг   знайти  місце  добрій  ноті.

Складно  пояснити  молодшим  школярам  ряд  понять  з  теорії  музики, що  відбивають  ладові  взаємозв’язки  звуків. Проте  ладові  закономірності  музики  доцільно  засвоїти, оскільки  це  допоможе  дітям  усвідомити  суттєві  особливості  музичних  творів, які  вони  слухають  і  виконують. Очевидно, за  допомогою  казкових  сюжетів  це  завдання  буде   розв’язане  успішно.

 

«Казка  про чарівний  головний  звук»

Прозвучала  музика. Ми  чули, як  мелодія  мандрувала  то  вгору, то  вниз, як одні  акорди  змінювалися  іншими. Виявляється, усі  звуки  в  музиці – це  велика  сім’я. Вони, як  люди, ладять,дружать  між  собою. Про  таких  людей  за  давніх  часів  говорили: «Сідаймо  рядком  та  поговоримо  ладком». Але  в  будь – якій  сім’ї  є головний: в одній – батько, в іншій – мати, а іноді  й  бабуся. Адже  чийсь  голос  має  бути  ухвальним. 

Так  само  в  музиці. Ще  з  давніх  часів  Музичний  король  вирішив, що  в  музичній  сім’ї   буде  один  головний  звук, і  наділив  його  чарівною  силою. Хоч  би  де  мандрувала  мелодія, у  кінці  пісні  або  п’єси  вона  завжди  повертається  до  головного  звука, наче  він  усі  інші  звуки притягує  до  себе, як 

магніт. Ім’я  в  нього  дуже  красиве  й  також  чарівне – Тоніка. Вслухайтесь в це  слово, воно  ніжне, але  водночас  горде  й  величне. Давайте  разом  скажемо й відчуємо  його (весь  клас повторює  слово «тоніка»). Звук  Тоніка, як і  інші, також  може  перетворитися в  ноту, і тоді  його  можна  побачити. Але  Музичний  король  сказав, що  спочатку  Тоніку  треба  почути.

Зараз  ми  з  вами  послухаємо  мелодію  і  спробуємо  визначити, як  звучить  головний  звук. (Учитель  співає незакінчену  мелодію, діти  доспівують  тоніку)

Ми  з  вами  тільки – но  переконалися, що  головний  звук  справді  чарівний, якщо  всі  одразу  правильно  його  проспівали.

Запропонований  сюжет  допоможе  дітям  засвоїти  такі  знання : а) поняття  про  лад  у  музиці;  б) про  перший  ступінь  ладу, який  у  теорії  музики  називають  тонікою; в)  про  те, що  мелодія  в  музичному  творі, як  правило, закінчується  на  тоніці.

«Казка  про  чарівний  головний  звук»

(продовження)

Сім’я  музичних  звуків  була  дружною, тому  король  наділив  чарівною  силою  не  якийсь  обраний  звук, а всі. Кожний  з  них  міг  стати  Тонікою в будь – якій  мелодії, але  не  одночасно, а по  черзі. Наприклад, у цій пісеньці  Тонікою є звук – нота  до (цій  мелодії  вчитель  співає  й  показує  на  «чарівному  дереві»):

Більше   того, навіть  одну  й  ту саму  пісеньку можна  проспівати  за  допомогою  різних  звуків, і тоді  щоразу  Тоніка  буде  іншою. Зраділи  музичні  звуки, що  кожний  з  них  може  стати  головним, і  ніколи  не  сварилися, незважаючи  на  те, що  були  дуже  різними.

Спробуємо  проспівати  знайому  пісеньку  кілька  разів, вибираючи  щоразу  іншу  тоніку (співаємо  й  показуємо  на  «чарівному  деревці»).

 

«Тоніка  вибирає  подружок»

З  того  часу, як  вибрали  головний  звук  мелодії  і  назвали  його  іменем  Тоніка, життя  в  музичному  королівстві  стало  цікавим  і  приємним. Якщо  раніше  мелодія, мандруючи  по  горах  і  долинах, могла  заблукати й точно  не  знала, на  якому  звуці  їй  треба  спинитися , то  тепер  якась  дивна  сила  притягувала  її до  Тоніки. Усе  було  б  добре , але   раптом  Тоніка  стала  смутною  і  сказала  Королю: «Мені  одній  сумно бути  головним  звуком».

«Адже  ти  найбільш  надійна, стійка, тобі  можна  довіряти!» - відповів  Король. «Це  так, але  мені  хотілося  б  мати  хоч  би  двох  подружок, з  якими  я  могла б  порадитися». «Добре, - погодився  Король. – Ти  скромна  й  говориш  правду, тому  я  дозволяю  тобі  вибрати  двох  подружок. Але  ставлю  дві  умови: перша – щоб  ці  дві  подружки  були  надійними, стійкими, і друга – щоб  ви  втрьох  красиво  звучали  не  тільки  послідовно, а й одночасно».

Довго  думала  Тоніка, кого б  їй  вибрати  в  подружки. Пробувала  різні  звуки, але  ніяк  не  могла  вирішити: то  нестійкими  вони  були, схилялися  до  сусідніх  звуків, то  звучали  разом  з  нею  не   дуже  красиво. Але  в  один  прекрасний  день  все – таки вирішила …

- Як  на  вашу  думку, діти, кого  вибрала  Тоніка?

Казка  розкриває  зміст  поняття  про  стійкі й нестійкі  звуки. У  подальшому  Тоніку  та  її  «подружок» учитель  назве  загальноприйнятим  терміном – тонічний  тризвук, а сьогодні  він  за  допомогою  казкових  образів  прагне  донести  до  дітей  головне. Запитальна  форма  закінчення  казки  сприяє  активізації  їхнього  музичного  слуху: казковий  сюжет  спонукає  шукати  відповідь  на  це  запитання. Звичайно, за  допомогою  вчителя  вони  її  знайдуть.

 

«Чарівний  лад  продовжує  творити  чудеса»

У  музичному  королівстві, як і в будь – якому  іншому, жили  чарівники. З  одним  із  них  ми  вже  трохи  знайомі. Це – Лад. Він  зачарував  Тоніку, наділив  її  привабливою  силою. За  його  велінням  звуки  в  будь – якому  музичному  творі  ладять, дружать  між  собою. Але, крім  цього, Лад  ще  надає  музиці  особливого  забарвлення: яскравішого  або  трохи  блідішого. А  сталося  це  так. 

Як  ви  пам’ятаєте, Тоніка  та  дві  її  подружки  звучали  красиво – як  послідовно, так  і  одночасно (звучить  мажорний  тризвук). Але  одного  дня  Лад  запросив  їх  до  себе  і  сказав: «Милі  мої, ви  гарно  звучите  утрьох  і  допомагаєте  людям  краще  почути  музику. Але  ви  завжди  звучите  яскраво  й  радісно…» «А  хіба  це  погано?» - здивувалися  звуки. «Ні, це  не  погано, - відповів  чарівник, - але … ваші  акорди  не  завжди  відповідають  настрою  композитора. Адже  той, хто  створює  музику , буває  в  різному  настрої:  іноді  у  веселому, бадьорому, і  тоді  музика  лунає  яскраво, радісно, а  іноді  в  сумному  або  задумливому, і  тоді  вона  має  звучати  трохи  блідіше, не  дуже  упевнено. Віднині  я  наказую  вам, щоб  ваші  акорди  відповідали   настрою  композитора. Я  допоможу  вам  знайти  правильне  звучання».

Лад  змахнув  чарівною  паличкою, і по  черзі  прозвучали  мажорний  і  мінорний  тризвуки (акорди).

  •      Діти, як  ви  гадаєте, чи  вийшло в  Тоніки  та  її  подружок  різне  звучання? Який  із  двох акордів  був  яскравим, а який – трохи  блідішим  і  не  таким  упевненим? (відповіді  дітей).
  •      Правильно. Чарівник  Лад  також  похвалив  Тоніку  та  її  подружок  за  те, що  в  них  вийшло  різне  звучання, але  вирішив  для  перевірки  запропонувати  їм  ще  одне  завдання: «Проспівайте  ваші  акорди, але  так, щоб  вони  відповідали  двом  пісенькам». І  Лад  проспівав  ці  пісеньки. Але  забув  сказати, однакові  вони  чи  різні… 

Допоможемо  Тоніці  та   її  подружкам?

Учитель  виконує  українську  народну  пісню  «Галя  по  садочку  ходила» й  російську  народну  «Во  поле  береза  стояла». Треба  допомогти  дітям  почути, що  ці  пісні  дуже  схожі, майже  однакові, але  все – таки  «трішечки» різні.

 

Чимало  понять  музичної  грамоти  пов’язано  з  метроритмічними  особливостями  музики. Окремі  з  них  можна  пояснити  дітям  у  формі  казки.

«Як  чарівник  ритм  звукам  допоміг»

Про  те, що  в  музичному  королівстві  є  чарівник, якого  звуть  Ритм, раніше  ніхто  й  не  знав: тихий  він  був  непомітний. Усі  просто звикли  до  того, що  в  будь – якій  мелодії  звуки  бувають  короткі й довші (звучить  нескладна, знайома  дітям  поспівка). Як  само  собою  зрозуміле. Але  одного  разу  всі  переконалися, що  це  не  так.

А  трапилося  ось  що. Прилетіла  якось  до  Ритму  лісова  чаклунка й попросила  його  допомогти  звірям  пісні  складати – дуже  вони  хотіли, щоб  це  було  грамотно. Ритм  погодився й  полетів  з  чаклункою  в  ліс. Поки  він повернувся  назад  у  музичне  королівство, минуло  три  дні. А  за  цей  час  таке  трапилося! Звуки  забули, яка  в  них  має  бути  тривалість: довга  чи  коротка. І  знайомі  мелодії  стали  просто  невпізнанними. Хіба  міг  хто – небудь  упізнати, наприклад  ці  пісні? (Вчитель  виконує  знайомі  пісні, змінюючи  ритмічні  малюнки).

Не  всі одразу  зрозуміли, що  сталося: звуки  нібито  ті  самі, а  пісня  не  виходить. Задумлива  Фермата  зітхала: «Звуки  мої  милі, що  це  з  вами  сталося? Я  ж тепер  не  знаю, який  звук  мені треба  продовжувати». А  кмітлива  Реприза  ледве  не  луснула  від  сміху  і  все  промовляла: «Яка  чарівність! Ніколи  не  чула  такого  дива! Прошу  вас, повторіть  ще  раз!»

Мешканці  музичної  країни  своїм  голосом  потурбували  Короля. Послухав  він  ці  пісеньки, похитав  головою  і  сказав: «Тепер  без  ритму  ніяк  не  виправити  помилок. Доведеться  трішки  почекати, незабаром  він  повернеться  з  лісу, і  все  буде  в  порядку». Справді, через  три  дні  повернувся  Ритм. Він  послухав, усміхнувся, змахнув  чарівною  паличкою, і  всі  звуки  згадали, як  вони  мають  звучати.

Цю  історію  довго  розповідали  один  одному, і  тепер  уже  ніхто  не  забуває  про  те, що  в  музичному  королівстві  ніяк  не  можна  обійтися  без  чарівника, ім’я  котрого – Ритм.

А  як, на  вашу  думку, діти, чарівник  Ритм  виправив  помилки?

Як  хлопчик  познайомився  з  нотками

Увечері хлопчик довго не міг заснути. Вже давно спало сонечко, і спала вся Земля. Не спали лише зірки. Вони дзвеніли у вишині. Хлопчикові дуже хотілося зловити пісеньку зірок, але зірки були дуже високо.

— Музика, допоможи мені зловити пісню зірок, — попросив хлопчик. Зірки заспівали голосніше, і з небес спустилася фея. У її бездонних очах виблискували зірки. Її сонячні локони блищали, як пісня сонечка. Її плаття, виткане з кришталевих крапель води, дзюрчало голосом струмків і річок. При помаху її веселкових повітряних крил звучала пісня веселки. 

— Я фея Музики, маля. Я подарувала тобі дивний дар — чути Музику.  Люди дуже рідко отримують від мене цей небесний дар. Але бачу, тобі цього мало.

— Спасибі за твій чарівний дарунок, Музика, — ввічливо подякував  хлопчик.  — Мені шкода, що інші люди не отримали від тебе такого дарунку. Якщо я зловлю твої пісеньки, всі зможуть почути їх.  

— Це гідна мета, — засміялася фея Музики. — Насправді все просто. Що роблять люди, щоб зберегти свої слова?

— Вони їх записують, — відповів хлопчик. 

 — Правильно, потрібно навчитися записувати музику. Тобі допоможуть в цій справі сім моїх дочок ноток і нотний зошит.  Фея Музики змахнула одним веселковим крилом, і перед хлопчиком з'явився зошит, в якому всі сторінки були розлініяні п'ятьма лінієчками.

— Це нотний зошит, а п'ять лінієчок — це будинок для ноток, нотний стан, — пояснила фея Музики і змахнула іншим крилом. Звідти вилетіли сім ноток. Вони крутилися в повітрі, перетворюючись то на золоті іскорки, то на кришталеві крапельки.

Потім нотки перетворилися на овали, стрибнули в нотний зошит і всілися там на лінієчках.

 

— Мене звуть нотка До, — проспівала сама нижня нотка.

— Я люблю диригувати.

 

— Дозвольте представитися, нотка Ре, — заспівала тоншим голосом нотка, що сидить вище.

— Я обожнюю співати романси.

 

 

 

 

— Мі — мила мінорна нотка, — проспівала наступна нотка ще вищим голосом і замовкла, зручніше влаштовуючись на своїй лінієчці.

 

 

Чим вище на лінієчках сиділи нотки, тим тонше звучали їх голоси.

  Нотка фантазувати.

 

Фа,

люблю

  

 

— Нотка Соль, я хочу бути солістом.

 

— Нотка Ля, я дуже ласкава і люблю літати.

 

 

 Нотка  Сі,  мрію  зіграти симфонію.

 

 

 

Нотки сиділи на нотних лінієчках, немов маленькі пташки. Вони звучали, крутилися, виблискували і здригалися.  — За допомогою ноток ти зможеш записати будь-яку мелодію, — сказала фея Музики — А раптом нотки відлетять від мене? — перелякано запитав хлопчик. — Так, мої дочки нотки люблять літати, тому краще замикай їх на ключ.

Фея висмикнула зі свого золотистого локона один волосок, химерно зігнула його і протягнула хлопчикові:  — Дарую тобі цього чарівного ключа. Маестро Скрипковий ключ стежитиме за нотками і розповість їм про закони музичної гармонії. Скрипковий ключ тут же поважно розташувався на самому початку нотного стану.

— Мені пора. Я повинна облетіти Землю і заспівати всі свої пісні, — фея Музики змахнула свої веселкові крила  і зникла у вишині.  — Записуй мої мелодії за допомогою ноток, маля.

Тоді ти зможеш подарувати їх людям і станеш великим композитором, — прозвучав у вишині дзвінкий голос Музики. Щасливий хлопчик поклав під подушку нотний зошит і міцно заснув.

Питання і завдання

  • Хто подарував хлопчикові талант чути Музику?
  • Намалюйте Фею Музики з дочками нотками.
  • Як ви думаєте, що любить робити кожна нотка? 
  • Намалюйте Скрипковий Ключ в образі забавного чоловічка

 

Казка  "Як нотки навчилися  співати"

Хлопчик  спав, але  ноткам  в нотному зошиті не спалося, і вони попросили:  — Маестро  Скрипковий  ключ, чуєте, як  красиво  співає  соловейко   у  лісі. Відпустіть  нас у ліс. Ми вивчимо пісеньку соловейка  і принесемо  її  в  дарунок  хлопчикові.

 — Гаразд, летіть,  непосиди,  лише  вранці  повертайтеся, — велів  Скрипковий  ключ.

Нотки випурхнули із зошита і полетіли в ліс. Пісенька солов'я переливалася і злітала під небеса, і нотки літали разом з нею. Така прекрасна була ця пісенька, що лісові звірі  і птахи слухали її всю ніч. Вранці соловейко поклонився  слухачам,               почистив               шийку               і полетів  відпочивати.

— Не відлітай, соловейко, навчи  нас  своїй  пісеньці, — стали  просити  звірі   і птахи.

 — Не можу, я дуже втомився. Хай нотки вас навчать, — показав  соловейко на  нотки, що  сиділи  на  гілках,  і  додав:  — Вони  дочки  феї  Музики  і добре   запам'ятали  мою   пісеньку. Нотки  зраділи, що   їм  доручили  таку важливу  справу, і зістрибнули   на  землю.

Ноту  До забрав ведмідь. Він всівся біля дерева і почав співати: «До-до-до».   

— Це  пісня  зовсім не солов'їна, — пробурчав ведмідь  і  закинув  нотку  До  на  дерево.

 

Ноту   Ре   узяла   вовчиха. Вона завила монотонно «ре-ре-ре». 

— Ця   нота  не  вивчила пісню соловейка, — вирішила   вовчиха і кинула нотку Ре  далеко в струмок.

 

Лисиця  понесла   ноту    Мі   і   задзявкала:

«Мі-мі-мі».

 — Це зовсім не солов'їна пісенька, — засміялися лисенята. 

— Видно, мені дісталася неправильна нотка,

— продзявкала лисиця  і  заховала  ноту  Мі  в  мох.

— Послухай, їжачиха, пісню солов'я «фафа-фа», — запирхав їжачок, який узяв ноту Фа.

 — Які  дурощі, замість  пирхання  краще   подаруй   мені   фіалки, — сказала   їжачиха. 

Присоромлений   їжачок   відправився за  фіалками  і  засунув  ноту  Фа  в  одну  з    фіалок.

Ноту Соль   понесла білка, щоб  заспівати  білченятам   пісню   солов'я. На жаль, у неї теж нічого  не   вийшла. Тоді  білка   нанизала  ноту  Соль на   гілку, як грибок.

Нота   Ля   дісталася   мишці.

«Ля-ля-ля, пісня солов'я», — пищала мишка, але інші   мишки   стали   сміятися   над   нею. 

Поклала  мишка нотку Ля на аркуш   і  забула про неї.

Нотку   Сі   підхопила   синиця   і   защебетала: «Сі-сісі». Пісенька вийшла весела, але у солов'я  вона звучала  переливчато,  а  у  синиці — однотонно.

Вранці  хлопчик  відкрив  свій нотний зошит і виявив, що всі нотки пропали. 

 — Це  я  винен, — признався   маестро   Скрипковий   ключ.

  — Я  відпустив   нотки  в   ліс   до    ранку   вивчати   солов'їну   пісеньку. Але    вони   чомусь    не   повернулися.

 — Напевно, нотки   попали   в   біду, — вигукнув   хлопчик  і  побіг  до   лісу.

Ноту  До   хлопчик  зняв  з дерева, нотку  Ре   виловив   із   струмка, ноту Мі   знайшов   в   моху, ноту   Фа   дістав   з   фіалки,  ноту   Соль    зняв   з сосни, ноту    Ля    підняв   з   аркушика, а    ноту   Сі   йому    сама    синиця принесла. Сіли    нотки   на    свої   лінійки   нотного   стану   і   засумували.

— Ви що, нотки, не раді,   що   додому   повернулися? — здивувався Скрипковий ключ. 

— Ми   сумуємо, тому   що   не    змогли    заспівати    пісеньку    солов'я. Видно, ця   пісенька   нам   не    личить, — запищали нотки. 

— Постійте, що ви говорите, — втрутився в розмову  соловейко. Він відпочивав   на    дереві   за    вікном   і   все   чув. 

— Нумо, повторюйте    за мною. І  соловей   засвистів: «Фіть–фіть–фіть».

 Всі   нотки    хором    заспівали    разом    з    ним, але    вийшов   такий писк   і   виск, що    хлопчик   закрив  швидше   вуха  руками.

— Все зрозуміло, — сказав   Скрипковий   ключ.

 — Ви, нотки, поки не знаєте законів Музичної гармонії. Запам'ятаєте перший закон.  Всі   ноти   повинні   співати   звуки різної висоти. Коли  соловейко  заспіває   свою   пісеньку, хай   кожна   з   вас    підхоплює   лише   той    звук, який   личить   їй  по   висоті. Знову   заспівав   соловей, а    нотки заспівали    разом   з    ним, але   кожна   тепер   співала    лише   той   звук, який   личив  їй по висоті. Вийшла дивна солов'їна мелодія.  Маестро Скрипковий   ключ   записав   цю   мелодію  на   першій   сторінці   нотного зошита.

   Питання і завдання

  • Які нотки яким звірам більш всього личать?
  • Яка нотка більш всього личить вам по характеру?
  • Придумайте казку про те, як лісові мешканці влаштували для ноток лісовий    концерт.
  • Намалюйте пригоди ноток в лісі.
  • Чому хлопчик відразу ж прийшов ноткам на допомогу?

 

 

 

 

ВЕСЕЛКОВА ПІСЕНЬКА

(музична казка)

Сталася ця історія дуже давно. У одному славному містечку на березі річечки  з   красивою  назвою Мелодія жили – поживали  нотки. Було ноток всього   сім.

Жили  вони дружним   нотним    станом, не  сумували. Веселими  були нотки, багато пісеньок вигадували і частенько виступали на різних святах  всією своєю Октавою. Одного  дня   навесні, коли    на    деревах стали з'являтися   листочки, а   на  галявинах розпустилися перші квіти, нотки вирішили   влаштувати   пісенний   фестиваль.

Магістр музики Скрипковий Ключ запросив нас всіх взяти участь в дивному святі. 

  •           Чим   слухачів   радувати  будемо? - запитав   він  у  присутніх на галявині   ноток. - Нові   пісеньки   вигадали?

 

  •           Звичайно, звичайно! – загаласували   нотки. – Ми   всі   написали   багато різних   пісеньок:  і    веселих, і   сумних. 
  •           Ну   що   ж, - похвалив   їх   Скрипковий   Ключ, - призначимо день репетиції. Кожна  з   вас   заспіває   свої    пісеньки. Відберемо   кращі   і складемо   концертну   програму.

 Вирішили зібратися в суботу на галявині біля річки. День вихідний, ноткам   не   потрібно   буде   бігти   в   музичну   школу. 

Але  ні   в  суботу, ні   в   неділю зібратися   на   галявині   ноткам   не   вдалося. Річ    у   тому, що в  піднебінні   оселилася  грізна чорна  Хмара  і  з ранку   до вечора  поливала   все   довкола   холодним   дощем. Дощ то

посилювався, то припинявся ненадовго. Все   довкола   було   мокрим, і   нотки   зовсім    засумували.

Що ж нам робити? - запитувала у всіх нотка МІ, - як же тепер репетирувати?

Стільки   грязюки   довкола!

  • Нічого, - заспокоїла   всіх  нотка СОЛЬ, - не вічно ж цей дощ тривати буде!

Сонечко   вигляне, і   все   налагодиться.

  • Як же, налагодиться, - вступила   в   розмову   нота   ФА, - гляньте,  яка ця

Хмара величезна, незграбна. Вона ні за що з піднебіння сама не піде. Потрібно   її   якось   прогнати.

  • Як   же   її   прогнати? Ми   ж   маленькі, нам  з   нею  не  впоратися, - пропищала   нотка   СІ.
  • Треба   на   допомогу   Вітер   покликати. Вже  він - то  її  прожене. 
  • Як  же ми його покличемо? - вигукнули ДО і РЕ разом. Він  гуляє невідомо  де, щось   його   давненько   не   видно.

Напевно, до   моря    відлетів, повітрям морським подихати, - підсумувала   МІ. Треба   своїми    силами   справлятися.

  • А   знаєте    що? - запропонувала   завжди  весела  ЛЯ, - давайте  ми Сонечко   покличемо, воно   Хмару   і   прожене!
  • Як  же  ми   його   покличемо? – заторохтіли  нотки, - то   хіба    воно   нас   почує?
  • Ми  йому   пісеньку   заспіваємо: веселу,   барвисту,  веселкову. Сонечко такій   пісеньці  зрадіє   і   вийде   на    піднебіння. Давайте,   ноти,   вибирайте собі  кольори за смаком. Пісеньку вигадуватимемо. Зраділи нотки. Відправилися по своїх кімнатках  вбрання собі підбирати. І ніхто з них не відмітив, що   весь   цей  час   їх   розмову   уважно   слухав   вічно  похмурий дід   Мінор. Дуже   йому   не   хотілося, щоб   на    піднебінні  Сонечко  сяяло.
  • Куди  приємніше грозова Хмара! - роздумував Мінор, - сумно, сиро, спати   хочеться.  Благодать! Бач, чого  ці   вертихвістки    придумали. Не  бувати   тому! Задумав Мінор перешкодити ноткам. Поки вони по своїх кімнатах  вбиралися, викрав  він   веселунку – сміхотинку  ЛЯ. Потягнув він її у високу  башту, що  на  околиці  містечка  підносилася, і  замкнув  на самому верху.

Зібралися нотки, всі нарядні, красиві. Принесли   папір, олівці   кольорові, щоб   пісенька і   в  нотному зошиті яскравою, веселковою вийшла.

    де  ж  ЛЯ? – спохватилася  нотка РЕ.  Щось  вона   затримується. Чи   не  сталося  чого?

  • Піду   і   покваплю її, - запропонувала  ДО, а   то   без   неї   починати   не можна, красивої   музики   не вийде. Повернулася ДО засмучена. Ніде подружку   не   знайшла.

Куди  ж   вона   пропала? – здивувалися   нотки, - як   же   тепер   бути? Без   ЛЯ    пісеньки   веселої   не   вийде.

А   в   цей час нотка  ЛЯ  сиділа   в   башті   і голосно   співала    свої   найвеселіші   пісеньки. Вона   не   звикла   сумувати. Раптом    хто - небудь почує   і   визволить   її   з   полону. На   лужку   біля   башти   пас   своїх   овечок   пастушок   Дієз. Був   він    пустотливим   і   веселим, не   то   що його  друзі   Бемоль   і   Бекар. Ті   і  веселитися-то як   слід   не   уміли.

Почув   Дієз   завзяті   пісеньки, поглянув   на   башту  і  побачив   там нотку.

  • Ти   чого   так   високо  забралася? Не   страшно  тобі? 
  • А   мене   сюди    Мінор   притягнув   і   на   ключ  замкнув, - поскаржилася  ЛЯ    пастушку. Розповіла  вона   Дієзу  про те, що  нотки вирішили   Сонечку  веселкову   пісеньку   вигадати, а    Мінор    перешкодити їм   хоче.
  • Я   тобі   допоможу, - утішив   її   пастушок.
  • Почекай, зараз   я   дядечка   Мажора   покличу, вже   він   розбереться   з цим  Мінором! Дядечко Мажор - добряк   відомий, друзів   завжди   виручити радий.

Настрій  у   нього   веселий, радісний. 

Двері   в   башту   Мажор запасним   ключем   відкрив   і   випустив   нотку ЛЯ   на  волю, а  Мінор відправив нудьгувати в  компанії з магістром Басовим Ключем. Той теж веселою  вдачею  не   відрізнявся.

Нарешті  всі  нотки  разом  зібралися. Пісеньку      швидко               вигадали.               Дуже завзятою, дзвінкою   вона   вийшла, та  до того               ж               всіма               барвами               Веселки переливалася.

   Справжня веселкова пісенька! Лише нотки свою пісеньку заспівали, як   прилетів   звідкись    Вітер. Почув   він, як   весело   пісня звучить, як   ноткам    хочеться, щоб   Сонечко   знов на піднебіння повернулося, і  прогнав   злу   Хмару. Тут   і    Сонечко  виглянуло. Посміхнулося   широко, землю  променями  відігріло, нотки   приголубило. Зраділи   нотки. Тепер   і   до   свята   готуватися    можна! Ось   що   справжня дружба   робить!

 

   Питання і завдання 

 Жили нотки дружним нотним станом, виступали всією своєю Октавою, а скільки всього було нот ?

 Придумай свій спосіб, як би ти впорався з хмарами і допоміг ноткам?

 Як ти собі уявляєш "вічно похмурий дід Мінор", чому він похмурий, який він ще може бути?

 Намалюйте дядечка Мажору і діда Мінору.


                                  Казка  про  нотки.

 

КАЗКА  ПРО  ХМАРИНКУ, ДОЩИК  І  НОТКУ  ДО.

 

Жила  собі  на  небі  Хмаринка. Була  вона  біленька, веселенька, гарненька. Одного  разу  несподівано  прилетів  злий  чарівник  Вітер. Він  узяв та й зачаклував  Хмаринку. Вона з білої  перетворилася на синю, з веселої – на  сумну. З  її  оченят  почали  крапати  сльозинки – на  цілий  день  затягнувся  дощ. 

До  Хмаринки  підкотило  жовте  сонце  і  запитало  її : «Хмаринко! Чому  ти  плачеш  і  чому  йде  дощ?» Хмаринка  розповіла  про  своє горе  Сонечку.

Сонечко  подумало – подумало, потім  грайливо  підморгнуло  і  весело  вигукнуло: «Я  знаю, як  тебе  розчаклувати! Просто  потрібно,  щоб  малята  запам’ятали  нотку – нотку до!»

 

 

 

 

 

КАЗКА  ПРО  ХМАРИНКУ, МОРЕ  І  НОТУ  РЕ.

 

Наша  Хмаринка  ніколи  не  сиділа  на  одному  місці. Вона  дуже  любила  мандрувати. Хмаринка  літала  і  думала: «Який  різноманітний  цей  світ!» Вона  бачила  сірий  асфальт  і  зелену  травичку, дитячі  садки  і  школи, маленькі  хати  і  великі  будинки. Коли  Хмаринка  помітила  дуже  багато  води, то  подумала, що  це  дуже  широка  річка. На  воді  були  дуже  високі  хвилі  і  кораблик, що  там  плавав, ледь  не  перевернувся. Хмаринка  схвильовано  запитала  у  води: «Вода,  ти  хто?» Вода  відповіла: «Я – Море!» «А  чому  ти  таке  сердите?» - не  вгамовувалася  Хмаринка. Так  Хмаринка  і  Море  розговорились  і  подружились. Море  обіцяло  Хмаринці  стати  лагідним  і  спокійним, якщо  малята  запам’ятають  другу  ноту – ноту  ре.

 

 

 

 

 

 

 

КАЗКА  ПРО  ХМАРИНКУ, МІСЯЦЬ  І  НОТУ  МІ.

Хмаринка  дружила  з  веселим  Сонечком. Вони  разом  гралися  у схованки: то  Сонечко  заховається  за  Хмаринку, то Хмаринка – за   Сонечко. Уночі  сонечко  закотилось  за  обрій  і  заснуло. Хмаринка  залишилась  на  самоті.

Вона  позіхала, крутилась з одного   боку  на  другий, а спати  їй не  хотілося.

Аж  раптом  Хмаринка  побачила, як  на темному  небі з’явився  місяць. Навколо  цього  то  тут, то  там  блискали  маленькі  зірочки.  Коли  Хмаринка  підлетіла  до  них, то  почула, як  Місяць  співає  гарну  пісню, і побачила, як  зірочки  потихеньку  засинають. А  третьою  ноткою  у  тій  колисковій  пісні  була  нотка  мі.

 

 КАЗКА  ПРО  ХМАРИНКУ  І  НОТУ  ФА.

Одного  дня  Хмаринка  завітала  до  зоопарку. Там  жили  її  давні  знайомі: мавпочки, ведмедики, леви, тигри і  крокодил. А  от  Жирафу  у  зоопарку  Хмаринка  бачила  вперше. Жирафа   була  така  плямиста – плямиста, а ще  вона  мала  дуже  довгу  шию.

  чому  у  тебе  таке  дивне  ім’я  - Жирафа? – запитала  Хмаринка.

  тому, що  я  знаю  четверту  ноту – ноту  фа, поважно  відповіла  Хмаринці  Жирафа, а потім  по – дружньому  всміхнулась. 

 

 

 

КАЗКА  ПРО  ХМАРИНКУ  І  НОТУ  СОЛЬ.

Одного  разу  наша  знайома  Хмаринка  опинилася  у  казковому  королівстві. У  цьому  королівстві  мешкав  дуже  добрий  король. У  короля  були  діти – принц і принцеса. Принц  із  принцесою  любили  гратися  на  великій   зеленій  галявині  і  ловити  смичком   метеликів. І  от  замість  метелика  у  сачок   піймалась  Хмаринка. Вона  попросила: «Відпустіть  мене, будь – ласка!» Поки  принц  із  принцесою  сперечались  між  собою, на  зелену  галявину  завітав  король  і  негайно  випустив  нашу  Хмаринку  на  волю. Хмаринка  сказала: «Дякую  тобі, добрий  король! А  те, що  допоміг  мені, я подарую  тобі  п’яту ноту – ноту  соль!»

 

КАЗКА  ПРО  ХЗМАРИНКУ, КВАСОЛЮ  І  НОТУ ЛЯ.

Якось  на  городі  всі  овочі – Морквинка, Цибулинка, Помідорчик, Картопелька, Кукурудза – зібрались  разом. Усі  були дуже нарядні  та  веселі.

Вони святкували  день  народження  Квасолі. Хмаринку   також  запросили. Хмаринка  прилетіла, привітала  Квасолю з її святом, побажала  їй  усього  самого – самого  найкращого  і  подарувала  їй  пісню   з   шостою  нотою – нотою  ля. 

 

 

 

КАЗКА  ПРО ХМАРИНКУ, ЛАСТІВКУ І НОТУ СІ.

Наша  Хмаринка  мала  багато  друзів. Вона  дружила  з  Сонечком, Місяцем, Морем, Лісом та  різними  пташечками і звірятами. Але найкращою  подругою  в  неї  була  Ластівка. Вони  разом  літали  і  співали  ціле  літо.

Коли  надворі  стало  холодно, Ластівка  почала  збиратися  у далекі теплі  краї.

Вона  дуже  хотіла, щоб  з  нею  полетіла  Хмаринка. Хмаринка  відповіла:

«Добре, я полечу  з  тобою, тільки  подарую  малятам  останню  ноту – ноту Сі!» Хмаринка   попрощалась  з  усіма  друзями  і дуже  просила, щоб  вони  не  забували  її, а  малята завжди  пам’ятали   всі   сім нот. Ластівка із  Хмаринкою  полетіли, а навздогін  їм  лунало: «До  побачення, Хмаринко! Хай  тобі  щастить!»

 

 

 

 

 

 

Знайомство дітей з історією музичних інструментів

Вже в глибокій старовині люди любили тішити свій слух музичними звуками. Чарівні звуки золотої кіфари сповіщали появу золотокудрявого Аполлона. Ніхто не міг порівнятися з ним в грі на цьому чудовому музичному інструменті, і коли фрігийський сатир Марс наважився змагатися з ним в музиці і з'явився на це змагання зі своїм музичним інструментом - очеретяною флейтою в руках, він жорстоко поплатився за свою зухвалість.

Найстаріші музичні інструменти дзуськи і пискавки які

відносяться ще до епохи верхнього палеоліту (а це 2522 тисячі років до нашої ери!) знайдені на території  Угорщини  і  Молдавії.

В глибокій старовині люди не лише уміли робити музичні інструменти і вигадувати музику, але навіть записували її нотними знаками на глиняних табличках. Самий древній нотний запис, що дійшов до наших днів, відноситься до XVIII століття до нашої ери. Глиняна табличка з нотним записом знайдена при розкопках шумерського міста  Ніппура  (на території сучасного Іраку).

Люди кам'яного століття  робили свої музичні інструменти з самих різних речей. Одним із старих "музичних інструментів" є само по собі людське тіло. Перші звуки виникали з-за  стуку  або  удару по різних частинах тіла (наприклад, по грудях або стегні). Поступово виникало все більше інструментів, які використовували люди кам'яного століття. Вони використовували їх, наприклад, для полювання, щоб себе застерегти від небезпеки. Так само ці інструменти використовувалися як об'єкти для взаємного   спілкування.

З чого ж починалися музичні інструменти? Струнні - від мисливського лука, духові - від раковини, рогу, очерету. Але найповажніший вік належить, звичайно, ударним інструментам: вони виникли ще у первісних людей, які стали супроводжувати свої танці ритмічними ударами одного каменя у  інший.

Найвідоміші музичні інструменти первісної людини:

  • Дудка з кісті.   
  • Флейта з кісті.   
  • Звірині роги.     
  • Труба з черепашок.    
  • Барабан з шкур тварин.    
  • Трещетки з каменя, деревини.   
  • Музичні луки (луки мисливців)

Це цікаво.

 Під час розкопок стоянки первісних мисливців на Україні були зроблені цікаві відкриття. На місці чуму знайшли цілий ―оркестр‖, так багато там було древніх музичних інструментів. З кістяних трубочок були зроблені дзуськи і свистки. З кісток мамонта вирізували брязкальця і тріскачки. Сухою шкірою обтягували бубну, яка гуділа від ударів калаталом. Саме такими   були первісні музичні інструменти.

Очевидно, виконані на таких музичних інструментах мелодії були дуже простими, ритмічними і гучними. У одній з печер Італії учені знайшли відбитки ніг на глині, що окам'яніла. Сліди були дивними: люди то ходили на п'ятах, то підстрибували навшпиньки відразу на обох ногах. Це легко пояснити: так виконували мисливський танець. Під грізну і збуджуючу музику мисливці танцювали, наслідуючи рухам потужних, спритних і хитрих звірів. Під музику підбирали слова і в піснях розповідали про себе, про  предків, про побачене  довкола.

Поступово з'явилися досконаліші  музичні інструменти. Виявилось, що якщо натягнути шкіру на порожнистий дерев'яний або глиняний предмет, то звук стане гучнішим і сильнішим. Так народилися предки барабанів і литавр.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Що розповідають  про  себе  самі   інструменти

АРФА (історія інструменту)

Розмовляємо з АРФОЮ.

Ваше ім'я, шанований інструмент? 

   Мене  звуть  АРФА

       — Ваш вік?

 — Років, мабуть, тисяч п'ять,  десять, а може бути, і всі  двадцять.. . Хто його знає?

Прекрасно виглядає Арфа для свого  поважного віку. Витончена як крило гігантського метелика, виглядає по - королівські : внизу педалі виблискують золотом, вгорі на колоні щось подібне до маленької різьбленої корони. І якнайтонша накидка з 46 струн.

— Ваше походження?

 — Божественне! Один вчений чернець писав у давнину, що мене винайшов бог Меркурій. Ні, заперечував інший: Арфу подарував людям син Зевса Амфеон. А третій у вченій суперечці своє відстоював: це - інструмент єгипетського бога  Тота.

(Голос в Арфи неголосний, ніжний, ласкавий. Він дзюрчить, як лісовий

струмочок, він заколисує, він утішає.)

 

— Невже ви серйозно вірите в своє божественне походження?

- Признатися, це дуже мені лестить. Так приємно, коли поклоняються твоїй красі! Вам відомо, звичайно, що древні єгиптяни писали ієрогліфами, кожен ієрогліф змальовував ціле слово. Так от…  (Голос Арфи став зовсім тихим, гучним і таємничо далеким.) Коли вони хотіли написати слово «прекрасне», то, представте, малювали саме мій портрет.

— Отже, вважати вас єгиптянкою?

— Чому ж лише єгиптянкою! Рахуйте мене також уродженкою Китаю, Океанії, двох Америк — Північною і Південною, Європи, Середньої Азії. . . Та і чи був такий древній народ, який би мене не знав?!

— Але хтось же першими зробив вас?

  — Ну, якщо ви так наполягаєте. . . Якийсь первісний мисливець, пустивши стрілу, раптом почув, як заспівала тятива лука. Натягнув на дугу лука декілька жив. Вийшов багатострунний щипковий інструмент.  А де багато струн — там я - Арфа.

 

       

Дивіться, якою я була простачкою!  (Арфа залилася  сміхом. 

Всякий  сміх  доводилося чути: хто похрюкує,

розвеселившись,  хто пихтить. . . Сміх Арфи незвичайно красивий. Він виблискує, переливається, як струмені фонтану. Слухати б і слухати. Але  треба і питання ставити.)

— Чи є у вас родичі? (Арфа зворушилася, розкрила пухкий родинний альбом з портретами музичних інструментів. У всіх без виключення загальна сімейна риса — струни.) 

 — Ось моя мила сестричка, подруга дитячих років.  Древні греки звали її Ліра.

 

Цікаву історію ліри можна дізнатися  з  міфів

  •                     Грецький  міф

розповідає,  що  ліру  винайшов юний Гермес, вісник богів:  одного дня він зважився зазіхнути на стадо               священних               корів,               що належали               Аполлону.               Аполлон, прагнучи               відновити справедливість, звернувся до Зевса

з проханням, щоб той розсудив їх.

Гермесу нічого не залишалося, як у всьому признатися перед владикою Олімпу. Але доки Аполлон повертав своїх корів з печери, моторний Гермес сів на камінь, дістав свою ліру, яку до цього створив з панцира черепахи, коров'ячих рогів і трьох струн, і самозабутньо заграв на ній. Чудові звуки наповнили долину. Здивований Аполлон із захватом слухав гру Гермеса і тут же, не роздумуючи віддав йому всіх священних корів в обмін на ліру. Інші міфи говорять, що Аполлон подарував свою ліру, але вже семиструнну, легендарному співцеві Орфею, який і приніс її в світ людей. Ім'я Орфей означає що «Зціляє світлом», його музика очищала душу, зціляла її, наповнювала небесною гармонією. Міф про Орфея і Евридіку  розповідає, що грою на лірі Орфей міг зачарувати не лише людей: річки зупиняли свою течію, птиці, дерева і люті тварини — всі завмирали і слухали її звучання.  Яка чудодійна сила жила в цьому інструменті?..

  •                     А це теж моя рідна сестра на ім'я Лютні - продовжує розповідати Арфа.

 

       

 

  •                     Років триста тому була улюбленкою всієї Європи. Але — доля. . . Вийшла на пенсію, оселилася в музеї. Правда, останнім часом стала зрідка з'являтися на людях серед інших старовинних інструментів: то на концерті виступить, то на грамплатівку запишеться. А це. . . (Дорогий читач, я приглушу на якийсь час голос Арфи. Родичів у неї так багато, а попереду ще весь алфавіт.) 

— Знаєте, як буває, — сказала Арфа задумливо, — хтось ближче з рідні, хтось далі. Особисто я близьким вважаю ті струнні інструменти, на яких грають щипком.

— І останнє питання: де ви зараз працюєте? 

— В симфонічному оркестрі, це моя основна робота. Не приховаю, люблю красуватися у великому колективі. Але я не відмовляюся виступати на концертній естраді і одна. Дуже охоче погоджуюся грати в ансамблі — якщо потрібно комусь акомпанувати. . .

Арфа в оркестрі займає особливе положення. Майже завжди її голос звучить в той момент, коли відбувається що-небудь незвичайне. Ще з часів свого народження, вона майже ніколи не грала  мелодій, була не сольним, а акомпануючим інструментом. Під її акомпанемент співали співці, виконували мелодії на інших інструментах - флейті, скрипці, віолончелі. Вона може  змальовувати і тихий подих вітерцю  і грізні бурі. Але в той же час вона така ніжна, що всі громоподібні інструменти замовкають при перших звуках її чудового голосу.

І хоча народилася вона давно (хай говорять, що її створив хтось з античних богів!), але і досі залишається завжди молодою  і прекрасною. Зараз вона використовується як сольний інструмент, правда, грати на ній соло можуть лише справжні віртуози.

 

Розповідає   ФОРТЕПІАНО

 

— Особисто у мене, — подав голос

знаменитий інструмент на ім'я Фортепіано,   - все почалося з удару. Можна сказати, це був щасливий удар долі.

-Про який удар ви говорите, шановане Фортепіано?  

— Дивіться ж! Фортепіано розкрилося, змахнувши величезним чорним крилом — кришкою.

Дивна картина з'явилася перед мною!

 

 

Дерев'яні молоточки ведуть якусь гру з металевими струнами. Їх дуже багато — і молоточків, і струн. Миттєвими, як укол, ударами молоточки торкаються  струн і так же раптово, немов  в переляку, відскакують назад.

Здається, ніби вони хочуть застати  струни зненацька, з'являючись в найнесподіваніших місцях — то поодинці, то групами. І струни гуркочуть               від скажених наскоків молоточків, і плачуть, ніби їх зачепили  за живе, і ніжно співають під ласкавими дотиками. І сміються, і тріумфують, і обурюються, і засмучуються, і зітхають. . . 

– Чому вся ця прекрасна, захоплююча  гра  зветься Фортепіано?

— Ім'я моє, — пояснив інструмент, — від двох італійських слів: форте  і піано. По – українськи мене слід було б звати  Голоснотихо. 

 — До образливого просте ім'я в такого чудового інструменту! Та ви гідні найзвучнішого  імені на світі! 

— Що ж, мене називають також Рояль, що в перекладі означає королівський.

— Ваша величність! Дозволите поцікавитися вашим королівським родоводом!

— Вважайте. На мені схрестилися три роди музичних інструментів:  рід Струнних,  рід Клавішних і  рід Ударних.   Мій прямий попередник, можна сказати, батько рідний — благородний  Клавесин.

 

Він панував у  музичному світі в XVII— XVIII століттях.      Від  Клавесина я успадкував свою зовнішність і серце — клавішний механізм. Правда, серце Клавесина билося інакше, ніж моє: безпристрасніше і стримано — від  щипка струн  пір'їнками.

 

- Інструмент на ім'я Цимбали, можна сказати, моя рідна мати. Це натура   нехитра.  Звучить від ударів паличками по струнах.

Дуже  древній інструмент, повинен сказати. І сьогодні ще живе в деяких країнах, народним вважається. 

— Коли ви народилися  ваша величність?  

 — Я з'явився на світ в 1709 році в майстерні італійця Бартоломео Крістофорі. «Голос у тебе, звичайно, ще неотесаний, — сказав мені при народженні майстер — але, в порівнянні з Клавесином, є в нім коштовний дар: може з потреби бути гучним або тихим. Зватимешся віднині  Фортепіано».

— Коли ви зійшли на престол  ваша  величність? 

Відповідь була такою: 

— Зразково років сто я жив в тіні Клавесина, під його крильцем. Набирався розуму. Ну, а потім Клавесин пішов на спокій, в музей, а за мною затвердився королівський титул.

— Звичайно, музиканти у вас душі не сподівалися, як мовиться,  на  руках носили..

Засміявся Рояль, дрібним бісером звуків розсипався:  — Хотів би я поглянути на таких силачів. Мене і на коліщатках-то нелегко з місця зрушити. На неувагу

до своєї особи поскаржитися не можу. Композитори стали мені дарувати кращі свої твори, а любителі музики всюди мене зустрічали захопленими оваціями. І тоді               я сказав собі, положення               улюбленого               інструменту зобов'язало: Удосконалюватимуся без втоми. І став я уважно стежити за технічними досягненнями.

— Невже і на техніці знаєтеся?!  

— Як же, мені не обійтися без технічних знань. Пам'ятаю, в 1812 році технічна новинка з'явилася — навчилися люди тягнути сталевий дріт. Я тут же її під струни пристосував.  А знаєте, з якою гігантською силою струни в мені натягнуті? У двадцять тисяч кілограмів!

Від такого навантаження мій дерев'яний корпус прямо-таки знемагав. Щось, потрібно було придумати. На щастя, в середині XIX століття навчилися металурги плавити якісний чавун. Я тут же корпус свій чавунною рамою укріпив. Та то хіба все розповіси! Наприклад, для хорошого удару молоточків по струнах я трутовик, тобто деревний гриб, пробував застосувати. А врештірешт зупинився на особливо якісній повсті. Ви думаєте, я появу електрики не відмітив? Відразу звернув увагу. І до цього дня електрикою і електронікою гаряче цікавлюся.

 Та  ви  само досконалість!  Скажіть, прекрасний Рояль, чи є у вас хоч один недолік?!

— Відверто кажучи, дуже вже я на підйом важкий і розмірами незручний. У концертних               залах прекрасно себе відчуваю. А як з моєю комплекцією по квартирах ходити? Ось тут-то мене з успіхом замінює               мій               менший нащадок — ПІАНІНО.

Якщо перекласти його ім'я російською мовою, щось подібне до тихоні вийде. Але не думайте, не такий вже скромний інструмент це Піаніно. Майже все що і я робити уміє. Зате комплекція  дійсно домашня, завжди собі місце в кімнаті відшукає.

 

 

Скрипка дає інтерв'ю

— Я впізнав вас, інструмент! Ви — знаменита СКРИПКА.  Відповісте на  декілька запитань про ваше життя?

— Що ж, мені нічого приховувати від відданих друзів музики. (Я і голос її відразу впізнав! Хто ще з музичних інструментів співає душевніше, солодше маленької Скрипки! Ніби до серця доторкнулося щось ласкаве, тепле, і серце принишкло від  блаженства.)

— З таким дивним голосом і таке скрипуче ім'я?! — не стримався я.

Розсміялася Скрипка, пробіглася легким, як вітерець, пасажем..

— Як тільки мене змалку не називали! Кожен народ мене по-своєму звав. Скрипка — моє російське ім'я. Може, вам більше подобається Гудок? Адже мене по-російськи в народі і так називають.

Невеликий відступ

ГУДОК

При грі інструмент тримали вертикально, найчастіше спираючи його об коліно. Смичком водили по всіх трьох струнах відразу, але мелодію витягували на третій струні, а дві ніжні служили педаллю,

що безперервно тягнеться, бурдоном, як у волинки. Таке, хоч і примітивне, багатоголосся було необхідне бродячому музикантові               для               створення               власного               ж               супроводу виконуваної   мелодії. У ансамблях з декількох гудків різної величини, а отже і різної будови, педальні звуки утворювали цікаві гармонійні поєднання, створюючи

враження звучного оркестру. Недаремно збереглися різнохарактерні назви гудка, відповідно його різновидам: гудочок, гудок, гудище...

 

Болгарська скрипка гуцулка                                  китайська   скрипка   Еріху

   Уявляєте,  говорить скрипка, колись, в далекому дитинстві, мене по-англійськи Жигою, тобто Окостом, дразнили.   — Невже прямо в обличчя копченим шматком свинини звали? І ви не ображалися?

— Анітрохи. Нам, інструментам, по заслугах імена даються. Якщо назвали Жигою, значить, заслужила. Адже я і справді тоді виглядом на окіст була схожа. 

— Ось вже відразу видно; всюди вас любили.

— Я в дитинстві була жахливо легковажна. Чи повірите, серйозні  музиканти в дуже далеку пору з презирством на мене поглядали: «Їй би лише по танцях

ходити». А я танці все своє життя обожнюю і анітрохи цього не соромлюся. Де я лише не бувала! І у циганському таборі, і на селянському святі, і в матроському кабачку, і в модному ресторані — де танці, там і я. Ось до чого я одного дня додумалася: повадилася ховатися в кишені камзолів, щоб в потрібний момент бути під рукою вчителів  танців.  Правда, довелося фігуру свою підігнати під кишеньковий розмір. 

 — І це ви, велика артистка, майстерніша  з усіх інструментів! Ви, якій композитори довіряють

найпотаємніші мелодії! 

 — Проте, тут не обійшлося без чаклунства, — голос Скрипки став ледве чутним, він просто танув.

— Такою, яка я зараз, мене зробили приблизно три з половиною століття назад добрі майстри-чарівники з італійського міста  Кремена. Їх так і звуть:    кремондські майстри. Скільки житиму — не забуду їх імена: Аматі, Гварнері  і чарівник з чарівників  Страдиварі. 

— Невже справжні чарівники?

 — Чим же вони не чарівники, якщо дали мені голос божественної краси?!  

— Ви хочете сказати, що вони заклинання знали?

 — А чому ж, скажіть на милість, з тих пір ніхто нічого подібного зробити так і не зміг? Чому до цих пір таємницю кремонських майстрів ніхто не розгадав? Скрипка заговорила так гаряче, так пристрасно, як уміє лише вона:

— Не хочете вірити в чарівників, повірте в незвичайних людей. А кремонський майстер Антоніо Страдиварі був незвичайна людина. Він працював з дванадцяти років,

зробив тисячі проб і лише в шістдесят років добився свого — створив перший зі своїх дива-інструментів. І продовжував робити їх, як мовиться, до останнього подиху. Помер великий майстер в 1738 році у віці дев'яноста двох років. Багато майстрів скрипкових справ старанно вивчали роботу Страдиварі. І у них виходило непогано, а все не так.

— Що ж, у великих артистів мають бути великі таємниці.  І останнє питання: скажіть, шанована Скрипка, яке у вас артистичне ім'я, як воно пишеться в нотах?  

— В нотах ім'я моє пишеться по-італійськи Violino (Віолі) що означає найменша з Віол.

 

 

Бесіди з БАЯНОМ

Баян багато може розповісти про себе. Поглянете на Баян - який красень!

 

Дивно, до чого на Акордеон схожий.

 

- Ще б  пак, — прогудів інструмент соковитим, густим басом. — Акордеон — брат мій кровний. Плутає нас хто не приглянеться. Насправді, в Акордеона на боці клавіші, як в Рояля, на другом — кнопки. А в Баяна — кнопки і справої сторони , і з лівої.  Ось начеб і вся різниця. 

  • А коли ви народилися?
  • Рідко хто з музичних інструментів на таке питання точно відповісти готовий. А я точно знаю що з'явився в 1907 році.

Та ви ще зовсім дитя! іншим музичним інструментам, наприклад Арфі, тисячі років від народження. — І такі успіхи! Світова популярність! Мабуть, здібності незвичайні!  Інструмент зворушився, басами хлипнув:

Ви мене поважаєте, і я перед вами душу розкрию. — І розкрив. . . Душа цього інструменту — особливий пневматичний пристрій, інакше кажучи, пристрій, що діє силоміць стислого повітря. Повітря нагнітається хутром, він коливає пружні металеві пластинки-язички.  Виголошує інструмент басом щось похмуре — в русі одні  язички.  Заллється  ніжною  солов'їною  треллю — ворушаться інші. Веселиться інструмент — весело танцюють язички, сумує — язички тремтять в задумливості.

— Так от в чому ваш секрет! 

— Уточнимо: не мій, а всіх пневматичних  язичкових  інструментів, і Акордеона теж. 

— А  ви   особисто чим такий особливий? 

— Без помилкової скромності   скажу — вдосконалений я. Такий

вдосконалений, що, може, найдосконаліший  зі всіх пневматичних  язичкових. Тут               інструмент               повідав свою історію.

Баян

Родом він, виявляється, із старовинного російського міста  Тули,  славного усілякими               ремеслами.

Вийшов з багато чисельної  сім'ї   Гармошок. А створив  його майстер  Петро Стерлігов. Та не по своїй  волі, а за замовленням артиста Орландського - Тітаренко. Цей артист надзвичайно добре грав на Гармошках російські народні пісні. Але мріяв  грати ще майстерніше. Так з'явився на світ наш герой. І дали ім'я йому, новонародженому не яке-небудь, а горде, билинне (Між іншим, ім'я цього билинного співця в поемі Пушкіна «Руслан і Людмила» зустрічається.) Та  таким спритним, звучним вийшов інструмент, що пішов гуляти по всій Росії. А потім і за кордоном  його  визнали, і скрізь він російською мелодією серця підкорював. Йшов час — мужнів інструмент, і захотілося йому перепробувати все на світі.

— Силу в собі відчуваю багатирську, — сказав інструмент, закінчуючи розповідь. — Можу грати будь - яку музику, найскладнішу. Із  знаменитим  Роялем і з могутнім Органом змагаюся. Ледве не забув. . .  Ім'я цього інструменту — БАЯН.  (Звертаю увагу: ім'я билинного співця інколи пишеться через «о» — Боян. Назва інструменту завжди пишеться через «а» — Баян.) 

 Раптом, звідки не візьмися, голос — жвавий, веселий, задиристий. 

 

Розповідь БАЛАЛАЙКИ

— Здрастуйте, сусідка! Зайшла до тебе про те, про се поговорити. 

— Ваше ім'я, шанована? — запитав я. 

— Загадку відгадаєте — ім'я взнаєте.            

У лісі виросла,

З лісу винесена.

На руках плачу

На підлозі скачу.

— Торохтійка ти, сусідка, — пробурчав басами Баян. — Все б тобі балагурити. 

Недаремно тебе звуть...БАЛАЛАЙКА. 

 А вона у відповідь по своїх трьох струнах ударила — лихо, з пританцьовуванням. Посміхнувся я, але про справу пам'ятаю:

 — Де і коли ви народилися?

— Хочете  байку  розповім? Жила червона дівиця на очах у чесного народу. Базіка, пустомеля - говорили одні. Людям від неї радість та потіха - говорили інші. Чи давно те було, чи недавно, а ще при царі Петра  Великого про неї слух

ходив. Стала червона дівиця жити – поживати  розкошуючи  та  пританцьовуючи. Дружбу  водила  з  людьми  веселими  -  в  хороводах,  на  гуляннях. І все б так йшло, та з'явилася у неї суперниця щаслива, заморська - гітара семиструнна. Забувати стали люди потихеньку реготуху нашу.

Все більше до душі їм приходилась ніжна, задумлива ГІТАРА...

...Була  б  казка   сумна, якби  кінець  хороший  не вийшов. Чи давно, чи недавно, а сто  з  гаком  років  минуло, з'явився добрий молодець - Андрєєв Василь Васильович. Примітив нашу дівицю і полюбив любов'ю великою. Прийшов до майстра – умільця  столичного. Поший, говорить, плаття нове, нарядне, але по старому  зразку - трикутному. І  голос  укріпи. І стала  наша  дівиця  з  тих пір на весь  світ  знаменитою. Дзвенить  її  голос  по  білому світу, російську пісню славить.

  •                   Чудова розповідь, шанована БАЛАЛАЙКА. Ви гідна представниця сім'ї струнних щипкових   інструментів. Де  вас  можна  побачити  і почути.
  •                   Служба моя головна в оркестрі або ансамблі російських народних інструментів разом з другом люб'язним - БАЯНОМ.

 

Трохи історії

- Коли і ким винайдена балалайка невідомо. Балалайка, як гудок, волинка, гуслі і ін. вважався  одним з прадавніх музичних інструментів, що свідчить і арабський історик  Ібн - Фацлан, що відвідав, як посол, в 921 р. Волжську  Болгарію і що бачив як заїжджі ―руси‖  ховали свого князя. По язичницькому звичаю  в  могилу   небіжчикові,  між   іншим,  поклали:  ―міцний  напій,  плоди  і  музичний      інструмент‖ — ―Eine Laute‖, в    переведенні   

Френа, на думку А.Котляревського — ―балалайку‖ щоб, по  язичеському віруванню в замогильне життя, він  міг  і   на   тому світі   потішити   себе   грою на коханому  за  життя  інструменті. "Сільська" балалайка досить сильно відрізнялася від вдосконаленої  балалайки  Василя  Васильовича Андрєєва.  Саме він подав думку інструментальному майстрові Ф. Пасербському побудувати балалайку з кращого матеріалу, зробивши кузов її з буку і значно збільшивши його, а деку — з ялини, внаслідок чого корпус               балалайки               набув               кращих               резонансних властивостей. Гриф, по вказівках р. Андрєєва, був укорочений, струни натягнуті скрипкові і гітарні.

                    

 

 

Розповідає ВАЛТОРНА .

— Не приховуватиму свого тваринного походження. У далекому первісному минулому я — звичайний ріг, може, буйвола, а може, дикого барана. Не повезло мені від народження — статура крихка і голос, прямо скажу, осоружний. Але недаремно рогаті славляться своєю упертістю. Перш за все — вирішив я — треба організм укріпити. Піду - но я служити в армію. . . .І ось я на військовій службі в руках старогрецьких і давньоримських воїнів. Замість крихкої кісті дзвінкий метал — мідь, бронза. Змужнів я  незвичайно. Ім'я моє навіть в древній легенді залишилося.

 

- Рицарський ріг називався про л і ф а н. Він робився із слонової кісті і багато прикрашався різьбленням. Повержений ворогами лицар Роланд — говориться в знаменитому рицарському відданні «Гімн про Роланде» — так несамовито сурмив в свій ріг, що жили на шиї у нього лопнули, а ріг розколовся надвоє.

. . прийшли  часи лицарів. Дружбу я з ними водив незвичайну. Брав участь в битвах, турнірах, псових полюваннях, скликав на бенкет гостей. Кожен лицар, що поважає себе, мав при собі ріг.

Лісовий ріг — по - німецьки  вальдхорн. Від цього слова, ледве переробленого на російський лад, — назва валторна. У музичних творах валторна часто і із задоволенням згадує своє славне мисливське минуле.

. . . Ще  декілька століть минуло — зникли лицарі разом з рицарським спорядженням. Але лише не я. Вигляд, правда, у мене змінився, став ближче до нинішнього. А все ради голосу. Він став ясним, чистим, дзвінким. Загалом, мисливці були надзвичайно задоволені мною. І листоноші теж, між іншим.

. . .А як же музика, запитаєте ви? Що ж, відкрию  вам   таємницю. До музики я тягнувся з дитинства. Але природа нагородила весь мій рід Мідних духових жахливою недугою — чимось на зразок заїкання. Уявляєте, ми не могли, як інші інструменти, витягувати  всі  звуки  підряд. Учені пояснили: такий закон фізики. А то хіба легше, якщо причину хвороби знаєш? Для коротких закликів і вигуків природних здібностей сповна хапало. А мені співати хотілося! І придумали таке хитромудре пристосування, що змогли  ми, духові, укорочувати і подовжувати свій тулуб прямо під час гри.

. . . Нарешті  я взнав  собі  справжню  ціну!

Композитори  стали  дарувати  мені

найкрасивіші, найдушевніші  мелодії.  І  я  не  боюся пропустити  в  них  ні єдиного звуку. Я на видному місці  в духовому оркестрі, серед

побратимів — Духових інструментів. До мене прислухаються в симфонічному оркестрі — головних зборах всього нашого інструментального населення. Голос мій звучить гордо. Я дійсно горджуся своїм тисячолітнім життям. У чому секрет нев'янучої молодості — запитують у нас, довгожителів?

Удосконалюйтеся! — відповідаю я. — Міняйте себе!

 

Розмовляємо з Гобоєм

- Так,  так  називають  мене музиканти, — протягнув інструмент співучим, млосним голосом, а в голосі всю свою натуру музичну виявив..

Може, ім'я його теж щось цікаве приховує?  Адже  в  музичних інструментів імена, на зразок кличок або прізвиськ, за якусь прикметну межу  даються. 

— Знаєте, — говорю обережно, — цікаві імена у вашого брата інструменту зустрічаються. . .

 — Буває, — проспівав Гобой. — Особисте моє ім'я від французів пішло, означає високе дерево.

 — Дивно, — говорю, — вже  на  дерево  ви  ні  зростанням,  ні кольором, ні запахом не схожі.

— Нічого тут дивного не бачу, — м'яко заперечив Гобой. — Високе, тому що голос мій досить високий

порівняно  з іншими інструментами. А дерево, тому що я до роду

Дерев'яних духових інструментів належу. Як Флейта, наприклад, або Кларнет. Та що в імені моєму? Адже говорять: не ім'я фарбує. Хочете, — раптом запропонував він, — звіть мене запросто Дудкою, а можна і Сопілкою.

Я, признатися, з найпростіших вийшов.

І  Гобой  повідав   свою історію. Виявляється, він один з прадавніх інструментів   на  землі. Звідки    він  взявся?  З    тростинки, з    гілки  бузини  з  вискобленою серцевиною, з  порожнистої кісточки тварини — зі всього, що трубчастий   вигляд могло мати. У трубці — дірочки по всій довжині, щоб звуки різної висоти виходили. А найчудовіше — пищик, пристосування, куди повітря  вдувається. Такі інструменти з пищиком споконвіків і до цього дня майже у всіх народів зустрічаються. І сучасний «вчений» Гобой, той, що ми чуємо і бачимо в оркестрі, схожий на найпростішу пастушачу Дудочку. Музикант грає на Гобої, стискуючи губами дві очеретяні пластинки, а між ними щілина не ширша за зернятко.

Гобой був улюбленцем древніх греків і древніх римлян. Греки звали його Авлос, а римляни — Тібія. Ав-лос-Тібія прикрашав життя і пастухів, і воїнів, і музикантів. Самі боги протегували цьому інструменту, про що складалися легенди і вірші. Інколи на древніх зображеннях ми бачимо музиканта, що грає на інструменті з двома трубками. Це і є Авлос.

Інструмент типа Гобоя у різних народів отримував різні імена: у китайців з про і а, у  індусів н а г а-р а,   у  персів  зурна, у  німців  ш а лм - коду а й, у росіян сопілка, жалійка. Сучасний Гобой — це вдосконалений, навчений музичним досвідом інструмент з красивим і    соковитим звуком.

— Я часто ось про що роздумую, — задумливо проспівав Гобой, - чому це мене в симфонічному оркестрі, в багатоголосому товаристві побратимів – інструментів, так тягне  виголосити  що-небудь на пастушачий лад наївне  і  задушевне?  Чи  не  тому, що в глибині своєї душі я завжди сумую по далекому пастушачому  дитинству?

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

  1. Агапова І.А., Давидова М.А. Кращі музичні ігри для дітей. – М.: ООО «ІКТЦ «ЛАДА»», 2006. – 224 с.
  2. Печерська Е.П. Уроки музики в початкових класах: Навчальеий посібник. – Київ: Либідь, 2001. – 272 с.
  3. Букреєва Г.Б. Цікава музика. Музично-дидактичні ігри. 5-8 класи. Навчальний посібник для учнів основної школи. – Тернопіль: Навчальна книга. – Богдан, 2008. – 104 с.
  4. Савченко О.Я. Новий етап розвитку 4-річної початкової школи // Початкова школа. 2001. № 1.
  5. http://vospitatel.ucoz.ua/ Всеукраїнський форум учителів музичного мистецтва, художньої культури та організаторів виховної роботи в школі.
  6. http://artteacher.ucoz.ru/ Персональний сайт учителя музичного мистецтва Грициної О.
  7. http://urok-musik7.ucoz.ua/ Персональний сайт вчителя Бігар Мирослави Михайлівни.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1

docx
Додано
17 лютого 2020
Переглядів
1632
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку