Шляхи запобігання негативного впливу учнів девіантної поведінки на психологічний клімат учнівського колективу

Шляхи запобігання негативного впливу учнів девіантної поведінки на психологічний клімат учнівського колективу

Однією з найактуальніших проблем сьогодення є зростання злочинності та наркоманії в молодіжому середовищі, просліджується тенденція до росту числа дітей з поведінкою, що відхиляється від норми, тобто тих дітей, які входять до «групи ризику». Найважливішим завданням у моїй роботі є вирішення проблеми організації ефективної роботи з профілактики такої поведінки ліцеїстів.

Девіантна поведінка - звичайні труднощі розвитку дитини. У всіх випадках відзначається наростання емоційної напруженості. Воно характеризується виходом за нормальні межі почуттів, емоцій, переживань дітей. Напруженість веде до втрати почуття реальності, зниження самоконтролю, нездатності правильно оцінювати свою поведінку. Під впливом емоцій дитина, як і дорослий, перестає контролювати свої вчинки, здатна на безрозсудні дії. Їй нічого не варто нагрубити, вдарити, щось зламати. Таким чином, девіантна поведінка - це зміна реакції дитини на неприйняту для неї ситуацію. Прикладом можна вважати випадок некоректної поведінки і висловлювання на адресу учениці 11-го класу з боку дев’ятикласниці в особистому спілкуванні та в соціальних мережах, в результаті чого між ученицями виникла бійка. Хоча раніше випадків правопорушень та некоректних відносин дівчат з однокласниками та дорослими не спостерігалося. Зауважень за підсумками навчання  до них немає. На внутрішньоліцейському обліку вони ніколи не знаходилися. Класні керівники дають їм позитивні характеристики. Мати дівчини знала про існуючий конфлікт між дівчатами, але класного керівника не повідомила про це. На жаль більшість батьків не завжди охоче спілкуються з класним керівником та вчителями та дарма, бо виконання практичних рекомендацій, прохань сприяє підвищенню культури батьків, озброєнню їх педагогічними знаннями і досвідом, зближенню дітей з батьками. Від налагодженої психолого-педагогічної співпраці батьків, дітей та педагогів залежить ступінь взаєморозуміння і взаємодії і, в кінцевому рахунку - ефективність виховного процесу, як ліцейського, так і домашнього. За спостереженнями класних керівників  та психолога ліцею у дівчат загострене відчуття справедливості та свободи, їм притаманний юнацький максималізм, жага до визнання, до лідерства. Корекційна робота з ученицями проводилась ліцейською соціально – психологічною службою та була спрямована на формування життєвих компетенцій (імунітет до асоціальних впливів, готовності до виконання різних соціальних ролей, вміння орієнтуватися та адаптуватися у складних життєвих ситуаціях, розв’язувати конфлікти на основі принципів толерантності, вміння прогнозувати результати своїх дій).

Девіантна поведінка небезпечна не тільки порушеннями дисципліни. Навіть самі значні порушення порядку можна корегувати. Справа в наслідках. Поведінка, що відхиляється, дуже істотно впливає на формування характеру, який визначає все майбутнє життя людини. Якщо таку поведінку вчасно не зупинити і не виправити, то суспільство отримає неврівноваженого, морально та психологічно незрілого, схильного до різних впливів громадянина. Ось чому корекція поведінки - не благе побажання, а життєва необхідність, до якої потрібно підходити з усією серйозністю і відповідальністю.

В основі корекційної роботи знаходиться формування звички до правильної поведінки, - коли підліток вже не може вчинити інакше, коли правильна поведінка стає його потребою.

У своїй роботі спостерігаючи та працюючи з такими учнями  помітно відразу, що це ті, які прийшли в наш навчальний заклад вже з результатом неправильного виховання. Неправильне виховання - це і виховання недостатнє, і виховання надмірне. Його характеризують два основні стилі: тепличної опіки (такий стиль виховання обрала для себе матір учениці 7-го класу, яка замість того, щоб соціалізувати дитину та виховувати у дівчинки навички спілкування з однолітками, вимагає від класного керівника та адміністрації ліцею, щоб дівчину не чіпали, в результаті чого в класі постійно виникають конфліктні ситуації та навіть бійки) та холодного знехтування (дівчина – сирота, опікун, який взяв на себе обов’язки виховання, не мав бажання їх виконувати, не цікавився навчанням та дозвіллям дитини, в результаті чого Настя швидко призвичаїлася до вживання тютюну та алкогольних напоїв, пропускала уроки в ліцеї без поважних причин, влаштовувала бійки та конфліктні ситуації з однолітками. На даний час дівчина навчається в іншій школі, знаходиться на обліку у молодіжній превенції відділу поліції, на дівчину чекає суд). 

При зваженому, збалансованому вихованні, яке спирається на індивідуальність дитини, відхилень немає і формуються навички психологічно здорового способу життя. Асоціальна поведінка - відповідна реакція дитини на ситуацію, яка не відповідає її поглядам, оцінкам, поняттям. Зазвичай ця реакція має хворобливий характер. Якщо вона сильно зачіпає почуття дитини і викликає закріплення у свідомості, то девіантна поведінка стає нормою і переходить в розлад. Розлад - набута форма поведінки. Вона не пов'язана ні з спадковістю, ні з органічними порушеннями. В основі його лежать видимі причини і наслідки. Зазвичай спочатку виникає ситуація, не прийнятна для дитини, що створює для неї певні труднощі і яка веде до переживань, образ, обмеження самолюбства. Вона є стимулом, який запускає механізм. Коли стимул досягає критичного порогу, то виникає відповідна реакція, за допомогою якої дитина намагається зняти, скинути тяжкі для нього переживання.

Як ми всі знаємо, що природна психічна реакція у кожного підлітка своя. Вона обумовлена розумінням ситуації (минулим досвідом), складністю самої ситуації, особливостями підліткового характеру та темпераменту, знанням виходу із ситуації, звичними формами реагування. У підлітків  характери різні, різна манера їх проявів, що й призводить до природних розбіжностей і навіть конфліктів. І для того щоб дитина стала соціалізованою особистістю, ми допомагаємо їй навчитися самостійно та обдумано долати виникаючі перешкоди. Якщо таких перешкод занадто багато, то дитина починає їх обходити, шукати способи позбутися від занадто обтяжливих обов'язків. Тут і зароджується поведінка, що відхиляється, вірніше, що відхиляється - для дорослих, але природна для дитини у виниклій ситуації.

Хочу зазначити, що учні «групи ризику», з якими я працюю,  мають певні відхилення у своїй поведінці, тобто, входять також до груп важко вихованих дітей.

Близько 25% відхилень у поведінці неповнолітніх обумовлені так званими межевими (тобто такими, що лежать на межі між нормою та патологією) нервово-психічними розладами, до яких можна віднести невротичні та неврозоподібні реакції, аномалії характеру, зокрема — акцентуації.

Згадаємо випадок учня 9-го класу, якому була надана медична допомога в міській лікарні з діагнозом «алкогольне отруєння», був складений адміністративний протокол від за ч.1 ст. 178 КУпАП та надано направлення на проходження огляду лікарем наркологом. Серед причин, які призвели до злочину слід зазначити психологічні особливості характеру учня. За спостереженнями психолога, у Дмитра діагностовано риси збудливого типу акцентуацій характеру, для якого характерні афективні реакції агресивної спрямованості та слабкий вольовий контроль. З учнем проводилась корекційна робота ліцейської соціально – психологічної служби, класним керівником, спрямована на усвідомлення цінностей соціального спілкування (формування культури поведінки вдома, в ліцеї, в громадських місцях; усвідомлення себе членом колективу, виявляти толерантність, ввічливість, повагу до оточуючих; усвідомлення соціальної шкоди агресії та насильства, культура відпочинку, спілкування). Співпрацювали педагоги не тільки з учнем, а з його батьками, які вчасно не реагували на  агресивні прояви і тенденції поведінки хлопця, не займались питанням профілактики агресивності. Класний керівник та психолог завжди повідомляли батькам про випадки агресії у Дмитра та зазначали, що така агресивна поведінка небезпечна для оточуючих, і тому потребує грамотної корекції.  

Якщо у навчанні демонстративному підлітку за тих чи інших обставин не вдається виділитись, тоді він обирає інший засіб привернення уваги до себе: бравада, хуліганські вчинки, агресивна поведінка тощо. Найбільш схильними до агресії є підлітки збудливого (епілептоїдного) типу. Головною їхньою рисою є схильність (знижений настрій з дратівливістю, розлюченість, похмурість), наслідком якої можуть афективні розряди. При безперешкодному розвитку ефекту можна спостерігати нестримну лють - погрози, цинічну лайку, жорстокі побої, байдужість до слабості та безпорадності супротивнику і нездатність врахувати силу що перевищує. Таким чином, загострення згаданих типів підліткових акцентуацій може стати причиною формування та закріплення агресивних тенденцій поведінки школярів. Крім акцентуацій, слід також відзначити зумовлене віком прагнення до підвищення фізичної активності у підлітків, яка може проявлятись в забіякуватості, псуванні майна, руйнувальних діях та інших формах агресивних поведінки, що засуджується суспільством. Часто причиною прояву агресії у підлітків є характерні для даного віку залицяння.

В одних випадках агресивність може проявлятися з метою привернути до себе увагу, підкреслити свою фізичну або розумову перевагу; в інших - через невміння адекватно проявити свої почуття; ще - через недостатню усвідомленість своїх почуттів. Схожу картину ми можемо спостерігати у 5-му класі, де постійно виникають бійки на фоні спалахів агресії в учнів. Взяти хоча б останній випадок на відкритому уроці з української мови, коли через невдало кинутий папірець виникла конфліктна ситуація, що майже переросла у фізичне насилля.

Нерідко формуванню та посиленню агресивності сприяє потреба у самоствердженні. Якщо ця потреба превалює, то найбільш енергійні підлітки набувають підкреслено агресивного вигляду і прагнуть домінування. Боротьба за лідерство, в свою чергу, базується на жорсткому підкоренні одному та примушення інших. Дитина підліткового віку прагне уваги, розуміння, довіри дорослих. Вона намагається грати певну соціальну роль не лише серед однолітків, а й серед дорослих, тобто проявляє соціальну активність. Але іноді дорослі стримують цю активність через те, що в їхньому середовищі утвердилась позиція, що підліток - це насамперед дитина і тому має слухатись. Внаслідок цього між дорослими та підлітками зростає психологічний бар'єр, який намагаються подолати більшою кількістю підлітків, застосовуючи агресивні форми поведінки.

Негативна поведінка дітей досить часто має глибокі психологічні  причини. Поведінка кожного учня так само як характер психологічного клімату в класі залежать перш за все від індивідуальних психологічних особливостей дітей. Часто дитина підсвідомо домагається уваги, тому що боїться самотності, що про неї забули, не помітили. Або ж за неадекватною поведінкою приховується відчай, втрата надії на успіх. Дитина може взяти нав’язану їй роль невдахи, нездібної, безнадійної людини, яка у відповідь на ці невдачі зненавиділа весь світ. Ці та багато інших причин призводять до того, що в класі складаються негативні стосунки між дітьми, формується нездоровий психологічний клімат.

    Наявність негативного психологічного клімату веде до взаємного нерозуміння, до того, що діти не можуть змістовно спілкуватися і продуктивно діяти, не почувають себе прийнятими на рівних, не мають друзів, хороших приятелів в своєму класі. Як наслідок – конфліктна ситуація в класі, в яку можуть бути втягнуті всі учні.

Конфлікти у школі, на жаль, нерідкісне явище. Основні причини конфліктів типу вчитель — учень:

•                               з погляду вчителя: порушення дисципліни на уроці; погане вико­нання домашнього завдання; нездорові стосунки між учнями;
•                               з погляду учнів: образи з боку вчителя; брутальність, нестри­маність, наказовий тон; необ'єктивне оцінювання знань; небажання бачити в учневі  й партнера зі спільної діяльності.

Розглянуті вище причини конфліктних ситуацій часті й типові для ліцею. Але вони досить легко вирішуються. Головне, бути психологічно готовим до їх усунення, прагнути цього і не боятися труднощів і змін. Позитивне вирішення даних проблем полягає в усуненні тих недоліків, що стали їх першопричиною.

З метою визначення стилю взаємин вчителів і підлітків було проведено опитування, що дає змогу просте­жити закономірність виникнення конфліктів. Опитувальник допомагає з'ясувати, що думають підлітки щодо конфліктів у ліцеї, які основні причини конфліктів, хто їх провокує, як вони вирішуються. Дослідження дає можливість обом сторонам подивитись один на одного уважніше, змушує замислитися про те, що потрібно змінити в собі, щоб спілку­вання стало менш конфліктним і більш комфортним. В опитуванні взяли участь 58 учнів 8-х класів. Результати дослідження наведені у таблиці.

Результати опитування підлітків показали, що основними причинами конфліктів є неповага, нерозу­міння, погана поведінка, поганий настрій, упереджене ставлення, полярні інтереси й погляди, особиста ворожість, приниження гідності.

Конфлікти майже завжди викликають негативні почуття: образу, злість, пригніченість, поганий настрій, незручність, провину, обурення, небажання спілкуватись. Певна частина не виносить із конфлікту ніяких почуттів (35%) і зізнається в тому, що їм усе однаково або вони прос­то роблять висновки з конфлікту, що виник. Щодо якостей, якими має володіти людина, щоб не бути «конф­ліктною особистістю», була названа низка позитивних якостей: спокійність, терплячість, урівноваженість, чесність, справедливість.

На думку підлітків, конфлікти можуть мати такі позитивні наслідки: примирення (28%); обидві сторони ідуть на компроміс (3%), визнання помилок (5%); та значна частина учнів вважає що конфлікти не мають позитивних наслідків(24%).

Аналізуючи отримані результати перевірки стилю спілкування вчитель—учень, можна сказати, що більшість підлітків нічого не бажають змінювати у взаєминах з учнями та вчителями, їх все влаштовує (35%), 12% бажають змінити ставлення вчителів до учнів та 8% прагнуть до більш близьких і довірливих взаємин із учителями, їм не вистачає тепла, турботи, участі з боку вчителів, довіри й уваги.

Конфлікт є необхідною умо­вою для вирішення назрілих проблем. Він може бути використаний як інструмент для розкриття суперечностей, що заважають нормальному розвиткові організації або взаємин людей. Потрібно змінити став­лення до конфлікту як до негативного явища. Конфлікт у школі може мати як позитивні, так і негативні наслідки. Проблема полягає в тому, щоб визначити реальні причини конфлікту і знайти оптимальні шляхи його розв'язання.

За будь-якого варіанта розвитку конфлікту завдання педагога полягає втому, щоб перетворити протидію сторін у взаємодію. Для цьо­го слід проробити низку операцій:

1.         Домогтися адекватного сприйняття опонентами один одного. Діти, як правило, непривітно налаштовані стосовно опонента.
2.         Діалог як мета й засіб (налагодження комунікації і засіб обгово­рення спірних питань). Правила діалогу: дотримуйтеся такту й корект­ності (розмова рівного з рівним); не перебивайте без потреби; не на­в'язуйте свою думку, шукайте істину разом; не будьте категоричні, сумнівайтеся навіть у собі; спирайтеся на факти, а не на чутки й дум­ки; правильно ставте запитання.

3.         Взаємодія — завершальний етап (спільна діяльність усіх опо­нентів, спрямована на розв'язання конфлікту).

Чітко можна виділити людей, що перебувають у постійних конфліктах і людей, що дуже рідко ста­ють учасниками таких ситуацій. У зв'язку з цим можна використовувати таке поняття, як «конфліктна особистість». На думку В.Сперанського, людей можна розподілити на дві групи:

• конфліктуючі — постійні опоненти наявному становищу, мето­дам роботи і керування, способам вирішення проблем; їх не стільки цікавить пошук істини, скільки особиста позиція, відмінна од інших. З ними важко працювати разом, але вони стимулюють активність інших у пошуку істини.
• конфліктогенні — люди з дуже сильним егоцентризмом, ви­соким самооцінюванням, нарцисизмом, умінням уходити в довіру. Але вони не здатні довго підтримувати дружні стосунки і сум­лінно працювати. Вони найчастіше стають джерелом емоційних конфліктів.

Причиною конфліктів може бути і міжособистісна несумісність людей.     Міжособистісна сумісність — взаємне прийняття партнерів по спілкуванню і спільній діяльності. Міжособистісна несумісність — взаємне неприйняття (антипатія) партнерів, засно­ване на розбіжності (протистоянні) соціальних настанов, ціннісних орієнтацій, інтересів, мотивів, характерів, темпера­ментів, психофізичних реакцій, індивідуально-психологічних ха­рактеристик суб'єктів. Вона може стати причиною емоційних конфліктів, що є найскладнішою формою міжособистісного про­тиборства (психологічний антагонізм).

Неправильно обраний стиль взаємин, бар'єри характеру і різні темпераменти також може бути причиною конфліктів.

Способи вирішення конфлікту у людей з різними індивідуально-типологічними характеристиками відмінні. Холерик вирішує все зо­палу, віддаючи перевагу краще поразці, ніж невизначеності. Мелан­холік довго обмірковує, не наважуючись щось робити. Він сумніваєть­ся, шукає виправдання, будує нескінченні системи доказів і контрдоказів. Однак такий болісний процес зовсім не виключає можливість активно, докорінно змінити сформовану ситуацію.

Люди по-різному реагують на конфліктну ситуацію і по-різному поводяться в конфлікті. Для одних — це стимул росту, розвитку або, принаймні, не занадто стомлююча неминучість. Для інших конфлікт — це сильний стрес, що призводить до депресії, значного зниження само­оцінювання і внутрішнього конфлікту. Важливо, щоб людина виробила індивіду­альний стиль вирішення внутрішніх суперечностей, продуктивне, кон­структивне ставлення до них, тому що внутрішні кон­флікти особливо ускладнюють психічне життя.

Попередити й уникнути конфліктів можна, якщо зробити всебічний аналіз конфліктної ситуації і спробувати знайти взаємоприйнятне рішення, щоб не тільки зберегти нормальні стосун­ки між опонентами, а й домогтися взаємовигідної співпраці. Для цьо­го потрібно з'ясувати:

• чи дійсно є суперечності, через які варто конфліктувати;
• чи є гарантія досягнення бажаного результату в конфлікті;
• яка ціна перемоги або поразки;
• які наслідки конфлікту;
• як реагуватимуть на конфлікт ті, хто поряд?

Для розв'язання конфліктів пропонуються також наступні техніки:

• техніка оволодіння конфліктною ситуацією, тобто уявне відсто­ронення себе від ситуації настільки, щоб мати можливість правильно її оцінити;
• раціонально-інтуїтивний метод — придушення негативних емоцій, а потім, використовуючи розум або інтуїцію, фор­мулювання можливих рішень.

Щоб уникати конфліктів або переборювати їх, можна користува­тися безвідмовним методом — спілкуванням, ключові моменти якого наступні:

• зверніть увагу на те, що слова розбіга­ються з думками або почуттями; виносьте цю суперечність у відкри­те обговорення;
• стежте за тим, щоб не було прихованих помилкових припущень; обговорюйте їх відкрито, так, щоб помилки можна було виправити;
• намагайтеся робити спілкування більш відкритим; дипломатично го­воріть про те, що думаєте або почуваєте і спонукайте до цього опонента;
• уникайте незрозумілостей;якщо щось не зрозуміло, то просіть пояснити.

Три основні способи зняття напруження й агресії: пасивний (поплакатися, виговоритися тощо); активний (різні види фізичних вправ); логічний (докопатися до суті явища і цим зня­ти зайву енергію для притуплення емоцій).

Усі поради й рекомендації мають великий позитивний ефект і не потребують надмірних зусиль. Вони просто допомагають зробити наше життя менш конфліктним, а наше спілкування один з одним — більш приємним.