Ситуативне виховання: методика підготовки та використання кейсів як засіб формування соціальної компетентності учнів Нової української школи

«Ситуативне виховання: методика підготовки та використання кейсів як засіб формування соціальної компетентності учнів Нової української школи».

 Під компетентністю людини розуміють спеціальним шляхом структурований (організований)  набір знань, умінь, навичок і ставлень, що дають їй змогу ефективно здійснювати діяльність або виконувати певні функції, забезпечуючи розв’язання проблем і досягнення певних стандартів у галузі професії або виду діяльності. Такі набори знань, умінь, навичок і ставлень набуваються як протягом життя, так і у процесі навчання. Сформована компетентність дозволяє людини визначити, (розпізнати) і ефективно, успішно розв’язати, незалежно від ситуації, проблему, що є характерною для певної сфери чи виду діяльності. Найбільш поширеними тлумаченнями понять «компетентність» та «компетенції», викладені в Великому тлумачному словнику сучасної української мови, та  визначаються наступним чином.

«Компетенція» – коло повноважень якої-небудь організації, установи чи особи. «Компетентність» – властивість від «компетентний». «Компетентний» - який має достатні знання в якій-небудь галузі, який з чим-небудь обізнаний, ямущий; який ґрунтується на знанні, кваліфікований. Порівняємо ці два поняття.

Компетенція (competency) – сукупність взаємопов’язаних якостей особистості (знань, умінь, навичок, способів діяльності, ставлень), які є заданими до відповідного кола предметів і процесів, визначаютьповедінку людини та впливають на рівень виконання певної діяльності.

Компетентність (competencе) – здатність людини діяти в певній сфері.

Оскільки життя сьогоднішнього суспільства є складним і багатогранним, щоб стати успішною людиною, учень має набути компетентності у різних його сферах: політичній, економічній, духовній, соціальній тощо. Тому в  теорії компететнісного підходу до навчання висувається положення про систему компетентностей, які формуються у школярів за роки навчання.

Сутність поняття «Соціальна компетентність». Реформування освітньої галузі спрямовано також на формування й розвиток в учнів ключових соціальних, інформативних, комунікативних та інших компетенцій, їхньої самостійності та активності в пошуку нового творчого потенціалу. З огляду на це в психолого-педагогічних дослідженнях виокремився новий напрям наукових пошуків, пов’язаний із поняттями «компетентність», «соціальна компетентність», «життєва компетентність» тощо, які деталізуються і об’єднуються в комплекс знань, умінь, навичок, цінностей, здатностей за навчальними галузями й життєвими сферами.

Сучасні вимоги до суспільного життя людини та його якості зумовили виокремлення й дослідження категорії «соціальна компетентність», яка, передбачає здатність жити в соціумі (ураховувати інтереси й потреби різних груп; дотримуватись соціальних норм і правил; співпрацювати з різними партнерами), а також адекватно виокремлювати, ідентифікувати, фіксувати та аналізувати коло питань на перетині всієї системи соціальних відносин суспільства і людини. Відтак проблема формування соціальної компетентності особистості дедалі виразніше виокремлюється в самостійний науково-педагогічний напрям.

Особливе місце в дослідженнях соціальної компетентності належить вивченню поведінки особистості в складних життєвих ситуаціях. За таких умов соціальна компетентність розглядається як набір конструктивних способів їх розв’язання, а вміння імплементувати такі способи практично визначається головною ознакою соціально-компетентної поведінки особистості.

Аналіз психолого-педагогічної літератури дозволив поняття «соціальна компетентність» розглядати як процес і результат засвоєння й активного відтворення особистістю соціально- культурного досвіду (комплексу знань, умінь, цінностей, норм, традицій) на основі її діяльності, спілкування, відносин; як інтегративний результат, що передбачає зміщення акцентів з їх накопичення до формування здатності застосовувати досвід діяльності при вирішенні життєвих проблем, брати на себе відповідальність, проявляти ініціативу, активність у командній роботі, попереджувати і вирішувати конфлікти, бути толерантним у складних ситуаціях, проявляти емпатійність.

Узагальнюючи викладене, ми передбачаємо, що ці характерологічні якості набуваються учнями як в процесі опрацювання навчальних предметів, унаслідок упливу середовища, неформального спілкування, так і в процесі різних видів, форм та методів діяльності (спеціально організована проектна діяльність, групова та парна робота, виховні заходи, волонтерська діяльність тощо).

Відсутність соціальної компетентності або  низький рівень її розвитку пов’язані з непродуктивними способами міжособистісної взаємодії, що призводить до непорозуміння між членами різних груп та всередині групи, є причиною формування настанови на однобічність сприйняття іншої людини, виникнення психологічного бар’єра  у спілкуванні, конфліктів.

Соціальна компетентність як складова соціалізації дитини дошкільного віку. Головна характеристика соціальної компетентності дитини дошкільного віку – ефективна взаємодія з оточуючими людьми в системі міжособистісних стосунків, що впливає на її готовність до навчання у школі.

Особливості проявів соціальної компетентності дитини-дошкільника в людському середовищі:

•              прийняття соціальних правил і норм, знаходження правильних орієнтирів для побудови своєї соціальної поведінки;
•              прояви гнучкості у сприйнятті нових вражень та їх оцінці, прилаштування до вимог соціальної групи, за умов збереження власного обличчя;
•              добір корисних для свого соціального розвитку ролей, умінь поводитися відповідально, співвідносити очікування інших із власними можливостями і домаганнями;
•              орієнтування у своїх правах та обов’язках;
•              уміння брати до уваги інших людей, рахуватися з їхніми бажаннями та інтересами, визнавати сильні сторони;
•              уміння налагоджувати з однолітками та дорослими гармонійні взаємини, домовлятися з ними, уникати конфліктів або розв’язувати їх мирним шляхом, утримуватися від образливих слів та агресивних дій тощо

Методичні засади формування соціальної компетентності молодших школярів. Соціальна компетентність є складовою життєвої компетентності молодших школярів і характеризує їх спроможність налагоджувати продуктивну взаємодію з іншими людьми, працювати в команді, знаходити консенсус, запобігати конфліктам, приймати самостійні рішення, відповідати за їхні наслідки для оточення, ціннісно ставитися до довкілля та власного «Я».

Прояв соціальної компетентності молодшого школяра під час процесу соціалізації характеризується такими показниками:

•              приймати соціальні правила і норми, знаходити правильні орієнтири для побудови своєї соціальної поведінки;
•              проявляти гнучкість у сприйнятті нових вражень та їх оцінці, прилаштовуватися до вимог соціальної групи, зберігаючи водночас власне обличчя;
•              добирати корисні для свого соціального розвитку ролі, поводитися відповідально, співвідносити чекання інших з власними можливостями і домаганнями;
•              орієнтуватися у своїх правах та обов’язках;
•              уміти брати до уваги думку інших людей, рахуватися з їхніми бажаннями та інтересами, визнавати сильні сторони;
•              гнучко поводитися з партрнерами по спілкуванню; адекватно реагувати на їхні слова і дії; вміти вислуховувати, погоджуватися, відстоювати власну точку зору, домовлятися;
•              виявляти толератність, емпатію, здатність співчувати і співрадіти;
•              налагоджувати з однолітками та дорослими гармонійні взаємини, домовлятися з ними; уникати конфліктів або розв’язувати їх мирним шляхом, утримуватися від образливих слів та агресивних дій;
•              оптимістично ставитися до труднощів, уміти мобілізовуватися на їх подолання; проявляти витримку в стресових ситуаціях;
•              бути здатною до самопокладання відповідальності; ініціювати допомогу та підтримку іншому;
•              розраховувати на себе, рідних, близьких, знайомих, товаришів;
•              гідно вигравати та програвати;
•              узгоджувати свої бажання з можливостями та вимогами;
•              контролювати та регулювати свою поведінку, утримуватися від негативних проявів;
•              довіряти власному досвіду, спиратися на реалістичну самооцінку;
•              уміти в разі потреби звернутися до людей за допомогою;
•              володіти мовленнєвим етикетом, бути здатною ініціювати, підтримати та культурно завершити розмову;
•              уміти тримати дистанцію, відчувати межу бажаної-небажаної поведінки;
•              орієнтуватися в понятті «авторитет», пов’язувати його зі справжніми чеснотами і цінностями;
•              поводится совісно за відсутності контролю з боку дорослого;
•              бути людяною, справедливою людиною, вміти приймати точку зору іншої людини.

Методичні засади формування соціальної компетентності учнів основної школи. У Державному стандарті базової і повної загальної середньої освіти соціальна компетентність розглядається як здатність особистості продуктивно співпрацювати з партнерами у групі та команді, виконувати різні ролі та функції у колективі. Соціальна компетентність входить у групу ключових компетентностей та відображена у всіх освітніх галузях, які вивчаються учнями основної школи. Найбільш провідною вона є під час вивчення суспільствознавчих, мовознавчих та літературознавчих дисциплін й набуває відтінку соціокультурної компетентності.

Сформованість соціальної компетентності учнів основної школи визначається здатністю особистості діяти за межами навчальних умов і ситуацій, переносити знання та уміння в практичний вид діяльності. Тому подальший розвиток соціальної компетентності в освітньому процесі буде ефективним, якщо враховувати наступні етапи поступового розвитку цієї компетентності:

•              навчально-теоретичний етап, який спрямований на формування інтелектуальних (теоретичних) умінь і здібностей учнів вирішувати теоретичні завдання під час навчального процесу. Провідним засобом розвитку соціальної компетентності є ситуативно-проблемні завдання та вправи;
•              навчально-практичний етап, який пов’язаний з формуванням здібностей учнів застосовувати знання та вміння в ситуаціях ігрової взаємодії, а також самостійно проектувати методи вирішення соціальних проблем під час розробки відповідних проектів;
•              практичний етап, який спрямований на безпосереднє використання сформованих знань та умінь в умовах реальної соціальної взаємодії.

Отже, Соціальна компетентність передбачає такі здібності:

Визначати власне місце в житті суспільства, проектувати стратегії свого життя з урахуванням інтересів і потреб різних соціальних груп, індивідуумів відповідно до соціальних норм і правил, наявних в українському суспільстві, та інших чинників.

Продуктивно співпрацювати з різними партнерами у групі та команді, виконувати різні ролі та функції в колективі, проявляти ініціативу, підтримувати та керувати власними взаєминами з іншими.

Застосовувати технології трансформації та конструктивного розв’язання конфліктів, досягнення консенсусу, брати на себе відповідальність за прийняті рішення та їх виконання. Спільно визначати цілі діяльності, планувати, розробляти й реалізовувати соціальні проекти і стратегії індивідуальних та колективних дій. Визначати мету комунікації, застосовувати ефективні стратегії спілкування, вміти емоційно налаштовуватися на спілкування з іншими.

Завдання педагогів - разом з учнем визначити його інтереси, мету, можливості, шляхи подолання перешкод, які заважають отримати позитивні результати в різних сферах життєдіяльності.