Словник історичних термінів

ЗМІСТ

Стародавня історія України

• Анти – об’єднання слов’янських племен, що згадується у візантійських джерелах VI ст. Заселяли територію між Дністром і Дніпром.
• Антропологія – наука, що вивчає походження та розвиток людського роду.
• Архантроп – найдавніша людина, або homo erectus (людина з прямою ходою). З’явилася 1,5 млн років тому в Африці. Близько 1 млн – 800 тис. років тому архантропи з півдня Європи потрапили на територію сучасної України.
• Археологічна культура – велика група археологічних пам’яток, що датуються однією історичною добою, мають спільні ознаки та розташовані на певній території.
• Археологічна пам’ятка – група знайдених в одному місці речей, які                                       є матеріальними рештками діяльності людини або змінені її працею.
• Археологія – галузь історичної науки, що вивчає минуле за допомогою дослідження речових знахідок.
• Бронзовий вік – період в історії людства, під час якого при виготовленні знарядь праці стали використовувати бронзу – перший штучний метал, отриманий шляхом додавання до міді олова. У цей час розвивалися нові ремесла (гравірувальне, ковальське), удосконалювалося землеробство.
• Велике переселення народів – умовна назва сукупності пересувань і розселень германських, сарматських, слов’янських та інших племен у IV-VII ст. територією Азії, Європи та Північної Африки.
• Венеди – слов’янські племена, які на межі нашої ери заселяли землі між річками Одрою та Дніпром і поблизу Карпат. Уперше згадуються в І ст.
• Готи – назва групи північно германських племен, які в ІІІ ст. до н. е. переселилися з берегів Балтійського моря до Північного Причорномор’я.
• Гуни – кочовий народ тюркської мовної групи, що сформувався в Центральній Азії і в IV ст. прийшов на територію України, започаткувавши своїм рухом Велике переселення народів.
• Енеоліт – мідно-кам’яний вік. Період в історії людства, коли було освоєно перший метал – мідь. Унаслідок цього поряд із кам’яними знаряддями праці стали використовуватися знаряддя праці, виготовлені з міді. У цей період виникають перші ремісничі виробництва, пов’язані з металургією та металообробкою, набуває поширення розвинене землеробство й скотарство.
• Історичні джерела – сукупність різноманітних об’єктів, які відображають історичний процес і створюють можливість вивчати минуле людського суспільства; усе, що було створено в процесі людської діяльності й збереглося до наших часів.
• Кіммерійці – назва кочових племен індо-іранської мовної групи, які заселяли степову й частково лісостепову зони українських земель у IX—VII ст. до н. е.
• Колонізація – заселення вільних територій; захоплення якої-небудь країни чи області й насильницьке перетворення її на колонію.
• Кочовий спосіб життя – спосіб життя, пов’язаний із періодичною зміною місця проживання.
• Кроманьйонець – нова людина сучасного фізичного типу, homo sapiens. З’явилася в багатьох регіонах нашої планети 40-30 тис. років тому. Її поява завершила процес антропогенезу на Землі й започаткувала історію людства.
• Матріархат – форма життя родової общини, за якої особливе місце надавалося жінці-матері.
• Мезоліт – середній кам’яний вік, перехідна доба від палеоліту до неоліту. У цей час поширюються вкладишеві (набірні) знаряддя – макроліти та мікроліти, з’являються лук та стріли, човни й плоти тощо.
• Неандерталець – давня людина. З’явилася 150-100 тис. років тому в Азії, Африці та Європі. Найдавніші рештки людської діяльності, знайдені археологами на українських землях (печера Киїк-Коба в Криму), належать палеоантропам.
• Неоліт – новий кам’яний вік. Етап розвитку людства, коли відбувався перехід до виробництва продуктів шляхом вирощування рослин та приручення тварин, з’явилися племена землеробів та скотарів, які вели осілий спосіб життя. Проте основним матеріалом для виготовлення знарядь залишався, як і раніше, камінь.
• Неолітична революція – термін, яким англійський археолог Гордон Чайлд визначив зміни, що відбувалися в епоху енеоліту, останню добу кам’яного віку. У їх основі був перехід від привласнювального до відтворювального господарства.
• Осілий спосіб життя – спосіб життя, пов’язаний із постійним проживанням на одному місці.
• Палеоліт – давній кам’яний вік, найдавніша доба в історії людства, коли первісна людина виготовляла знаряддя праці з каменю.
• Патріархат – форма життя родової общини, за якої чоловікові належить головна роль у господарстві, сім’ї та суспільстві.
• Плем’я – група родових общин, які мають спільну мову, територію, вірування, матеріальну та духовну культуру.
• Ранній залізний вік – період історії людства, що прийшов на зміну бронзовому віку. Характеризується поширенням зброї та знарядь праці, виготовлених                           із заліза. На території України відповідає кіммерійському, скіфському                                   та сарматському етапам її історії.
• Ремесло – дрібне виготовлення готових виробів за допомогою простих знарядь праці для задоволення широких побутових потреб.
• Родова община – сталий колектив родичів, що мають спільну власність                                 і працюють разом. Її основою був рід.
• Сармати – назва кочових іраномовних племен, які в ІІІ ст. до н. е. заселяли територію степів від Західного Казахстану до Дунаю.
• Скіфи – назва іраномовних племен, які в VII ст. до н. е. -ІІІ ст. н. е. жили в Північному Причорномор’ї й підкорили племена лісостепової зони України.
• Склавини – назва, яку вживали візантійські автори VI-VIII ст. щодо слов’янських племен, які жили на захід від Дністра на території сучасної Південної Польщі, Словаччини, Трансільванії.

Виникнення та розквіт Київської Русі

• «Змієві вали» – назва системи укріплень, яка захищала Київ від нападів кочовиків із півдня, сходу й заходу, простягаючись майже на тисячу кілометрів уздовж проток Дніпра.
• Держава – система влади, за якої порядок у суспільстві підтримується за допомогою спеціальних організацій і людей – чиновників, наглядачів, армії тощо.
• Київська Русь – ранньофеодальна давньоруська держава з центром у Києві, яка в ІХ – на початку ХІІ ст. об’єднувала всіх східних слов’ян від Карпат до Волги та від Ладозького озера до Чорного моря.
• Міжусобна боротьба – незлагода, внутрішній розбрат, війна між якими-небудь суспільними групами або особами в державі.
• Племінний союз – об’єднання кількох племен, яке за певних умов ставало зародком державної організації.
• Полюддя – система стягування данини в Київській Русі Х—ХІІІ ст. У її основі був щорічний об’їзд князем та його дружиною власних володінь та підлеглих племен із метою збирання данини.
• Релігія – світосприйняття людини, її погляд на дійсність, відповідна поведінка та дії, що спираються на віру в надприродні сили (богів, духів тощо).
• Русь 

1) синонім слова «слов’яни» в період об’єднання східнослов’янських племен в одну державу;

2) назва, яка застосовувалася в літописі насамперед до варягів, що становили дружину давньоруських князів;

3) назва Київської держави починаючи з ІХ ст.

• Руська земля 

1) у вузькому розумінні – полянські землі в Середньому Подніпров’ї;

2) державне утворення з центром у Києві, яким давньоруські князі правили, спираючись на свою дружину – «русь».

• Християнство – одна зі світових релігій. Виникла в середині І ст. н. е. у східній частині Римської імперії. Нині складається з великої кількості течій і напрямів, основними з яких є католицизм, протестантизм і православ’я.
• Язичництво – система уявлень про світ і місце людини в ньому у слов’ян до прийняття християнства.

Київська Русь за часів роздробленості.

Галицько-Волинська держава

• Баксак – урядовець хана Золотої Орди, який за його дорученням здійснював облік населення та збирання данини на підкорених монголами руських землях.
• Золота Орда – монгольська держава, заснована ханом Батиєм на початку 40-х рр. ХІІІ ст., у залежності від якої перебували руські князівства. До її складу входили Крим, Північний Кавказ, Кіпчацьке ханство, Волзька Булгарія, Північний Хорезм і Західний Сибір.
• Золотоординське ярмо – система економічної, політичної та військової залежності від Золотої Орди, установлена на підкорених монголами руських землях.
• Колективний сюзеренітет – порядок правління Київської Русі в період роздробленості, коли державою замість одного великого князя управляло об’єднання найсильніших князів (спільні сюзерени).
• Монголи – спільна назва всіх об’єднаних Чингізханом племен, як завойовників, так і підкорених, що в ХІІІ ст. розпочали завоювання руських земель.
• Роздробленість політична – розпад єдиної держави на окремі незалежні державні утворення.
• Усобиця – незлагода, внутрішній розбрат, війна між якими-небудь суспільними групами або особами в державі.
• Федеративна монархія – форма устрою Київської Русі в період роздробленості, за якої вона зі слабоцентралізованої держави перетворилася на об’єднання князівств, кожне з яких мало ознаки державності, а найважливіші питання внутрішнього життя вирішувалися на князівських з’їздах.
• Ярлик – писемний документ (грамота), який видавався підлеглим руським князям ханами Золотої Орди на велике або удільне княжіння в період золотоординського панування на Русі.

Політичний устрій, соціально-економічний і культурний

розвиток Київської Русі та Галицько-Волинської держави

в ІХ—ХІV ст.

• Билини – народні епічні пісні, які були поширені на Русі в Х-ХІ ст.                                         й передавалися з уст в уста.
• Бояри – представники правлячого стану в Київській Русі, які посідали друге, після князів, панівне становище в управлінні державою.
• Боярська рада – найвища рада при князеві, яка складалася з представників боярства, княжої дружини, а згодом також із духовенства.
• Васалітет – система відносин особистої залежності одних феодалів (васалів) від інших (сеньйорів), що набула поширення в середньовічній Європі.
• Відробітки – виконання різних робіт на користь господаря за орендування землі, позичку тощо.
• Віче – народні збори в давніх слов’ян, у Київській Русі, на яких розв’язувалися важливі громадські та державні справи.
• Вотчинне землеволодіння – феодальна земельна власність, яку можна було вільно передавати у спадок, продавати, дарувати тощо.
• Данина – натуральний або грошовий податок, який сплачували своїм завойовникам підкорені племена й народи.
• Дружинники – представники правлячого стану Київської Русі, що посідали третє, після бояр, місце в її соціальній структурі; складали найближче оточення князя та допомагали йому в усіх справах, отримуючи за це відповідну матеріальну винагороду.
• Духовенство – представники привілейованої соціальної верстви Київської Русі; окрема категорія осіб у церкві, священнослужителі, які виконують релігійні обряди й служби. У православній церкві поділяється на чорне та біле.
• З’їзд князів – періодичні зібрання руських князів у період ослаблення центральної влади, на яких обговорювалися й вирішувалися найважливіші питання державного життя Київської Русі.
• Закупи – категорія залежних селян у Київській Русі ХІ-ХІІІ ст.; тимчасово залежні селяни, які через різні обставини втратили власне господарство                            та змушені були працювати на власника землі за купу (грошову позичку).
• Ізгої – особи, які з певних причин випали зі своїх соціальних груп населення Київської Русі й втратили з ними зв’язок; були особисто вільними, їхнє життя охоронялося високими штрафами.
• Ікона – у православ’ї та католицизмі – зображення Христа, Богородиці, святих                  і подій зі Святого Письма, виконане в техніці живопису, мозаїки або рельєфу.
• Іконостас – стіна з ікон у християнських церквах, яка відокремлює вівтар (святилище) від нефа – частини храма, відведеної для молільників.
• Книжкова мініатюра – невеличкий кольоровий малюнок у старовинному рукописі чи книзі.
• Князь – голова держави-князівства або окремого політичного об’єднання                         в багатьох слов’янських народів.
• Літописи – історичні твори, у яких розповідь велася за роками, події та факти викладалися в хронологічній послідовності по мірі того, як вони відбувалися.
• Мозаїка – зображення або візерунок, виконані з окремих, щільно припасованих один до одного та закріплених на цементі різнокольорових шматочків скла, камінчиків тощо.
• Політичний устрій – спосіб територіального поділу держави на певні частини (територіальні одиниці) і характер відносин між ними, а також центральною владою.
• Полюддя – форма збирання данини в Київській Русі Х-ХІІІ ст., за якої князь                     із дружиною здійснював щорічний об’їзд власних володінь та підлеглих племен, стягуючи з них данину.
• Помісне землеволодіння – феодальна земельна власність, яка надавалася                        за службу у війську чи при дворі та яку не можна було заповідати, продавати тощо.
• Рядовичі – категорія залежного населення Київської Русі, що згадується                             в історичних джерелах ХІ-ХІІ ст.; селяни, які укладали із землевласником договір (ряд) про найм і відповідно до цього працювали в його господарстві.
• Смерди – переважна більшість селянства Київської Русі ІХ-ХІІІ ст.; особисто вільні селяни, які мали власне господарство, земельні наділи, виплачували данину державі й виконували на її користь певні повинності.
• Соціальний устрій – поділ населення певної держави на кілька відмінних                      за своїм становищем верств і груп.
• Суспільні стани – групи суспільства, які мають закріплені законом права та обов’язки.
• Уроки – термін, яким на Русі називали роботу, визначену, доручену для виконання на певний час.
• Феодалізм – соціальна система, що ґрунтується на приватній формі власності феодалів на землю й неповній власності на безпосереднього виробника, тобто на визиску особисто й поземельно залежних кріпосних селян.
• Фреска – картина, написана фарбами (водяними або на вапняному молоці)                      на свіжій вогкій штукатурці.
• Холопи – назва залежних людей у Київській Русі, що використовувалася щодо осіб, які перебували в повній залежності від свого господаря; уживалася поряд                із назвою «челядь».
• Челядь – різні категорії населення Київської Русі, що втратили своє господарство та працювали на землевласника. Їх дозволялося продавати, дарувати, передавати в спадщину тощо.

Українські землі у складі Великого князівства

Литовського та інших держав (у другій половині

ХІV  – на початку ХVІ ст.)

• Балада – віршовий твір на героїчну, легендарну або казкову тематику; музичний твір епічного характеру для голосу або інструмента.
• Гуманізм – суспільно-ідеологічний рух епохи Відродження, спрямований на утвердження моральних прав людини на земне щастя, чуттєві радощі, вільний вияв її прагнень і бажань.
• Дума – народна ліро-епічна пісня, що виконується сольним співомдекламацією              в супроводі кобзи, ліри або бандури й має нерівномірну будову вірша.
• Історична пісня – словесно-музичний твір, зміст якого розповідає про певні історичні події, призначений для співу.
• Князі – найзаможніша частина шляхти на українських землях XIV – першої половини XVI ст., до якої належали нащадки удільних князів Рюриковичів                           і Гедиміновичів.
• Кріпацтво – система суспільних відносин у добу феодалізму, за якої землевласник мав право на особу, працю й майно залежних від нього селян-кріпаків.
• Лава – суд у кримінальних справах, одна з двох колегій магістрату в містах                       із магдебурзьким правом.
• Литовсько-Руська держава – назва, яка використовується стосовно Литовської держави XIV-XV ст. Офіційна її назва була Велике князівство Литовське, Руське і Жемайтійське.
• Магдебурзьке право – норми права, за якими міста звільнялися від управління               й суду великих землевласників (приватні міста) або підпорядкування центральній адміністрації (державні міста) і створювали органи місцевого самоврядування. Виникло в ХІІІ ст. в німецькому місті Магдебурзі.
• Магістрат – орган міського самоврядування в містах із магдебурзьким правом, що здійснював адміністративно-судові функції та складався з двох колегій (лави і ради), члени яких обиралися довічно. У невеликих містах поділу на дві колегії не було.
• Магнатське землеволодіння – землі, які перебували у спадковому володінні магнатів – найбагатших панів і князів.
• Оброк – податок грошима або продуктами, який стягувався землевласником                 із залежних від нього селян. Форма натуральної ренти, поширена (разом                              із панщиною) за феодалізму.
• Пани – заможна шляхта на українських землях XIV – першої половини XVI ст., яка не мала князівських титулів, але відрізнялася давністю роду, спадковим землеволодінням і певними привілеями.
• Панщина – форма земельної відробіткової ренти, поширена (разом з оброком) за феодалізму. Полягала в обов’язковій праці селянина в господарстві землевласника.
• Рада – адміністративний орган і суд у цивільних справах, одна з двох колегій магістрату в містах із магдебурзьким правом. Складався із засідателів-райців. Очолювався бургомістром, що обирався на квартал по черзі з райців.
• Станово-представницька монархія – державний устрій, за якого влада правителя обмежується станово-представницькими органами (парламентом, рейхстагом, кортесами, сеймом тощо).
• Унія – об’єднання, союз двох або кількох монархічних держав під владою однієї династії.
• Цехи – об’єднання ремісників однієї спеціальності, які проживали в містах                        в епоху Середньовіччя.
• Шляхта – привілейований панівний стан у Польщі, Литві, на українських                        та білоруських землях, що в XIV-XVIII ст. входили до складу Великого князівства Литовського або Речі Посполитої.
• Ярмарок – торг, який влаштовується регулярно в певну пору року і в певному місці для продажу й купівлі товарів.

Українські землі в ХVІ ст.

• Братства – громадські релігійні та культурно-просвітницькі організації міщанства, що створювалися на зразок ремісничих цехів при церковних парафіях (приходах) в Україні в XV—XVII ст.
• Великий Луг – заплава Дніпра, що простягається з обох його боків від острова Хортиця приблизно на 100 км при ширині від 3 до 25 км. Загальна площа – понад мільйон десятин землі. Нині майже вся територія Великого Лугу затоплена штучним Каховським морем.
• Вертеп – старовинний пересувний ляльковий театр, де ставилися релігійні                      та світські п’єси.
• Гравюра – вид графіки, у якому зображення є друкованим відбитком із малюнка, вирізьбленого або витравленого на спеціально підготовленій дошці                                  або пластинці.
• Греко-католицька церква – назва церкви, яка виникла внаслідок проголошеного в 1596 р. на церковному соборі в Бересті об’єднання католицької та православної церков.
• Дике Поле – необжиті осілим населенням степи між Доном, Верхньою Окою                   й лівими протоками Десни та Дніпра.
• Дніпровський Низ – терени з обох боків Дніпра, розташовані за його порогами.
• Єзуїти – члени католицького чернечого ордену, заснованого 1534 р. для протидії поширенню протестантизму та зміцненню католицької церкви. Від середини XVI ст. єзуїти поширюють свою діяльність на українські землі.
• Запорожжя – землі в нижній течії Дніпра на південь від Дніпровських порогів.
• Запорозька Січ – організація українського козацтва, що сформувалася в першій половині XVI ст. за Дніпровськими порогами.
• Ієрархія – поділ на вищі та нижчі посади й відповідний порядок підлеглості нижчих за посадою осіб вищим.
• Інтермедія – коротенька сценка, переважно гумористично-комедійного характеру, що виконувалася в перервах між актами шкільної драми.
• Католицизм – один із головних, поряд із православ’ям і протестантизмом, напрямків у християнстві.
• Каторга – назва великого дерев’яного веслового військового судна в Османській імперії.
• Кіш – назва Запорозької Січі з її державно-політичним устроєм, а також запорозького військового товариства; польовий табір козаків під час походів                 та на самій Січі. У коші на Січі козацтво розподілялося на 38 куренів.
• Козацтво – від XV-XVI ст. збірна назва козаків в Україні та сусідніх державах. Слово «козак» тюркського походження, що означає «вільна людина», «страж», «конвоїр», «воїн-найманець», «шукач пригод» тощо.
• Козацька рада – загальні збори всіх козаків Війська Запорозького,                             що виконували роль законодавчо-розпорядчого органу. Козацька рада обирала гетьмана та військову старшину.
• Козацькі клейноди – спеціальні військові знаки, регалії та атрибути Війська Запорозького. До клейнодів українського козацтва в XVI-XVIII ст. належали прапор (корогва), печатка, булава, бунчук, литаври тощо.
• Контрреформація – церковно-політичний рух у Західній Європі середини                  XVI – середини XVII ст., організований католицькою церквою з метою протидії поширенню протестантизму та сприяння оновленню католицизму.
• Курінь – у XVI-XVIII ст. військово-адміністративна одиниця Запорозької Січі, що складалася з декількох сотень козаків.
• Низове козацтво – частина українського козацтва, що не була включена                          до складу реєстру й перебувала на Дніпровському Низі.
• Полемічна література – літературно-публіцистична творчість церковно-релігійного та національно-політичного змісту в Україні XVI-XVII ст. Автори творів полемічної літератури у формі дискусії заперечували богословські, політичні та інші погляди своїх противників.
• Православ’я – один із головних напрямків християнства, що остаточно оформився після розколу християнської церкви в 1054 р.
• Реєстрові козаки – частина українського козацтва, узятого на військову службу польсько-литовською владою в другій половині XVI-XVII ст. і внесена                           до спеціального списку – реєстру.
• Реформація – церковно-релігійні та соціально-політичні рухи, що виникли на початку XVI ст. в Німеччині та існували кілька століть у Західній Європі (звідки поширилися в Україну), спрямовані проти католицької церкви. Набула рис боротьби за духовне оновлення суспільства, привела до переосмислення деяких догматів християнства, та викликала розкол католицької церкви й виникнення протестантських церков, які не визнавали зверхність Папи Римського.
• Ставропігія – право, що надавалося братствам константинопольським патріархам. За ним вони могли контролювати місцеве церковне життя, духовенство та єпископат і підкорятися лише патріархові.
• Фільварок – хутір, маєток, велике шляхетське господарство, орієнтоване                         на ринок. Був багатопрофільним господарством, у якому вся земля належала панові та який базувався на праці селян, що відробляли тяглову службу або панщину.
• Шкільна драма – драматичні вистави релігійного змісту, побудовані у формі діалогу без авторської мови, що виконувалися учнями слов’яно-греко-латинських шкіл.
• Яничари – привілейована піхота в турецькій армії, що поповнювалася примусовим набором хлопчаків із підданих-християн, які виховувалися для військової служби.
• Ясир – бранці, яких захоплювали турки й татари під час нападів на польські, українські й російські землі.

Українські землі в першій половині ХVІІ ст.

• «Доба героїчних походів» – період першої третини ХVІІ ст., який відзначився звитяжними походами козацтва проти Османської імперії.
• «Золотий спокій» – період від 1638 до 1648 р., названий так поляками через відсутність значних козацько-селянських виступів українців проти польського панування.
• Києво-Могилянський колегіум – один із перших вищих навчальних закладів                  у православній частині Східної Європи. Започаткований митрополитом                           П. Могилою. Виник шляхом об’єднання Лаврської (1631 р.) і Київської братських шкіл (1615 р.). На початку ХVІІІ ст. набув статусу академії.
• Покозачення – самовільний, добровільний перехід селян, міщан у козацький стан. У першій половині ХVІІ ст. форма соціального протесту проти закріпачення та утисків шляхти.
• Хотинська війна (1620-1621 рр.) – складова війни, розпочатої Османською імперією проти Речі Посполитої з метою загарбання українських земель                      (1614-1621 рр.). Вирішальна битва відбулась під Хотином і завершилась поразкою Османської імперії.

Початок Національно-визвольної війни українського

народу середини ХVІІ ст.

• «Березневі статті» – комплекс документів, укладених у березні 1654 р. в Москві, що регламентували політичне й правове становище Гетьманщини після Переяславської ради та прийняття нею протекції Московського царства.
• Військо Запорозьке – у роки Національно-визвольної війни українського народу проти Речі Посполитої середини XVII ст. офіційна назва Української козацької держави, створеної на теренах, звільнених від польсько-шляхетського панування. Козацька старшина – військовий та адміністративно-політичний керівний склад Запорозької Січі, реєстрового козацтва, Гетьманщини, а також Слобідської України.
• Конфедерація – союз окремих суверенних держав, об’єднаних спільними керівними органами, створений із певною метою, переважно зовнішньополітичною й воєнною.
• Національно-визвольна боротьба – рухи поневолених народів за звільнення від іноземного панування, ліквідацію національного й колоніального гноблення, завоювання національної незалежності.
• Полки – військові й адміністративно-територіальні одиниці в Лівобережній та Слобідській Україні XVII-XVIII ст.
• Сотні – військові й адміністративно-територіальні одиниці в Лівобережній та Слобідській Україні XVII-XVIII ст. Складова частина полків.

Українські землі наприкінці 50-х  – у 80-ті рр. ХVІІ ст.

• Бєлгородська лінія («Засічна смуга») – одна з ланок у системі оборонних укріплень на південному кордоні Московської держави з метою захисту від нападів татар у XVI-XVII ст. Її наявність сприяла заселенню й освоєнню південних чорноземних районів. Службу на Бєлгородській лінії несли українські слобідські козаки та московські стрільці. Проходила через міста-фортеці Охтирка – Бєлгород – Короча – Новий Оскіл, Острогозьк – Воронеж – Усмань – Тамбов – Валуйки.
• Городове козацтво – офіційна назва козацького стану, яка вживалася в Україні від середини XVII до 80-х рр. XVIII ст.
• Колонізація – заселення та господарське освоєння вільних територій або захоплення певної країни й насильницьке перетворення її на колонію.
• Лівобережна Гетьманщина – східна частина Гетьманщини, розташована на лівому березі Дніпра (разом із Києвом). Назва з’явилася після укладення Московською державою та Річчю Посполитою Андрусівського договору та поділу Української козацької держави.
• Правобережна Гетьманщина – західна частина Гетьманщини на правому березі Дніпра. Назва з’явилася після поділу Української козацької держави Московською державою і Річчю Посполитою за умовами укладеного ними Андрусівського договору 1667 р.
• Протекторат – форма залежності однієї держави від іншої, коли основні питання її суспільно-політичного життя розв’язує на свій розсуд протектор.
• Руїна – термін, який був запроваджений істориком Миколою Костомаровим для характеристики періоду в історії Української козацьwww.e-ranok.com.ua 154 Українські землі наприкінці 50-х – у 80-ті рр. ХVІІ ст.
• Слобідська Україна – регіон, що утворився в XVII—XVIII ст. у прикордонні Московської держави, Речі Посполитої та Кримського ханства на теренах Дикого поля. Назва виникла від найбільш поширених населених пунктів – «слобод», населення яких мало відносно «вільне» становище.
• Старшинське землеволодіння – землі Правобережної, Лівобережної та Слобідської України, що перебували в спадковому володінні козацької старшини.
• Чорна рада – назва, яка використовувалася в другій половині XVII ст. в Україні стосовно загальних козацьких рад.