ЗМІСТ

ВСТУП 6

РОЗДІЛ 1. ІСТОРИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ СОЦІАЛЬНОЇ АКТИВНОСТІ МОЛОДІЖНИХ ГРОМАДСЬКИХ

ОРГАНІЗАЦІЙ 9

1. Стан наукової розробки проблеми соціальної активності

молодіжних громадських організацій 9

2. Уточнення основних понять дослідження: «соціальна робота»,

«технології соціальної роботи», «соціальна активність», «молодіжні

громадські організації», «молодь» 14

3. Принципи та методи дослідження соціальної активності

молодіжних громадських організацій 23

РОЗДІЛ 2. ТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ ДОСЛІДЖЕННЯ СОЦІАЛЬНОЇ АКТИВНОСТІ МОЛОДІЖНИХ ГРОМАДСЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЙ 27

1. Соціальна активність молоді як об’єкт соціальної роботи 27

2. Сутність та основні характеристики соціальної активності молодіжних громадських організацій… 32

3. Організаційно-правові основи діяльності молодіжних громадських організацій… 37

РОЗДІЛ 3. ПРАКСЕОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ СОЦІАЛЬНОЇ АКТИВНОСТІ МОЛОДІЖНИХ ГРОМАДСЬКИХ

ОРГАНІЗАЦІЙ 50

1. Сучасний стан розвитку соціальної активності молодіжних громадських організацій в Запорізькій області 50

2. Детермінанти розвитку соціальної активності молодіжних громадських організацій 57

ВИСНОВКИ 61

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ 63

ДОДАТКИ… 70

ВСТУП

Актуальність дослідження. В умовах формування правової демократичної держави, становлення громадянського суспільства на перший план висуваються проблеми соціальної активності людини, його свідомої участі в громадських справах і організації власного життя.

Суспільству, що розвивається, потрібні освічені, моральні, соціально активні люди, які готові діяти в його інтересах, можуть самостійно приймати відповідальні рішення в ситуації вибору, прогнозуючи їх можливі наслідки, які відрізняються мобільністю, динамізмом, конструктивністю, ініціативою, мають розвинене почуття відповідальності за долю країни, замовити МАН.

Cоціальна активність розглядається в контексті протестних настроїв і соціальної нестабільності, при цьому молодь завжди виступала як соціальна група, надмірна активність якої має бути узята під особливий контроль. З іншого боку, молодь забезпечує трансмісію громадських стосунків і виступає як носій соціальних інновацій, тому підвищення соціальної активності молоді в період кризи стає однією з умов пошуку нових форм громадського устрою, замовити лабораторну роботу.

Соціальна активність включається в дискурс підвищення конкурентоспроможності підростаючого покоління і розглядається як чинник якості життя. Соціальна активність розглядається як участь в різних соціальних практиках, спрямованих на громадське благо, таких як участь в громадських організаціях і рухах, акціях, включеність в молодіжні співтовариства.

Зважаючи на те, що молодь є однією з рушійних сил суспільних трансформацій в Україні, доцільно і важливо вивчати суть призначення саме молодіжних громадських організацій, їх поведінку, проблеми та можливості активізації їхньої діяльності. Сьогодні молодіжні громадські організації перебувають на стадії утвердження власних позицій у суспільстві, тому важливо усвідомлювати їх провідні завдання та принципи функціонування за умов його трансформації. Для цього необхідно зважати на суть завдань і принципів державної молодіжної політики в Україні, оскільки, вона є визначальною для їх формування та розвитку.

На сьогодні, більшість молодіжних об’єднань в Україні не тільки набули інституційного статусу, але й показали себе активними поборниками позитивних змін, учасниками процесів, з думкою яких потрібно рахуватись на всіх рівнях державного управління і громадянського самоуправління.

Проблематика вивчення «молодіжних громадських організацій» є предметом дослідження багатьох зарубіжних і вітчизняних науковців. Варто виділити дослідження Дж. Фішера. У його роботах наголошується на ключовій ролі громадських організацій у формуванні взаємозв’язків між державою та народом. Серед українських учених проблематика молодіжних організацій найповніше проаналізована у В. Головенько, який описує молодіжні громадські організації як «важливий чинник залучення молоді до участі в суспільному житті, В. Куліка, який в своїх роботах висвітлює історію молодіжного руху в Україні з часів ХІХ ст. і до сучасності. У Ю. Галабурди в роботі «Молодіжний недержавний сектор у контексті становлення громадянського суспільства в Україні» надається статистичний матеріал з приводу основних напрямків діяльності молодіжних громадських організацій в Україні.

Об'єкт дослідження – молодіжні громадські організації.

Предмет дослідження – соціальна активність молодіжних громадських організацій.

Метою дослідження є вивчення соціальної активності молодіжних громадських організацій.

Основні завдання дослідження:

• Дослідити стан наукової розробки проблеми соціальної активності молодіжних громадських організацій;

• уточнити основні поняття дослідження: «соціальна робота»,

«технології соціальної роботи», «соціальна активність», «молодіжні громадські огранізації», «молодь»;

• обргрунтувати принципи та методи дослідження соціальної активності молодіжних громадських органазацій;

• розглянути соціальну активність молоді як об’єкт соціальної роботи;

• розглянути сутність та основні характеристики соціальної активності молодіжних громадських органазацій;

• визначити організаційно-правові основи діяльності молодіжних громадських організацій;

• проаналізувати сучасний стан соціальної активності молодіжних громадських організацій в Запорізькій області;

• визначити детермінанти розвитку соціальної активності молодіжних громадських організацій.

Гіпотеза: Підвищення соціальної активності молодіжних громадських організацій є основою формування громадянської свідомості молоді та актуалізації механізмів соціальної мобілізації, як інструменту вирішення соціальних проблем розвитку.

Структура роботи. Кваліфікаційна робота магістра складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку літератури та додатків.

РОЗДІЛ 1

ІСТОРИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ СОЦІАЛЬНОЇ АКТИВНОСТІ МОЛОДІЖНИХ ГРОМАДСЬКИХ

ОРГАНІЗАЦІЙ

1. Стан наукової розробки проблеми соціальної активності молодіжних громадських організацій

Проблематика вивчення «молодіжних громадських організацій» («неурядові» або «недержавні організації», «організації третього сектору») є предметом дослідження багатьох зарубіжних і вітчизняних науковців. Варто виділити дослідження Г. Доманскі, Е. Реверса, Дж. Лавілла, Ш. Фелдмана, Дж. Фішера. Серед вітчізняних учених проблематика молодіжних організації найповніше проаналізована у М. Головатого, В. Головенько, Т. Голубоцької, О. Корнієвського, В. Куліка, В. Онищук, М. Саппа, В. Бебика, В. Якушика та інших.

Відомий американський дослідник громадських організацій Дж. Фішер назвав громадські організації незалежним сектором. У його роботах наголошується на ключовій ролі громадських організацій у формуванні взаємозв’язків між державою та народом.

Представники вітчизняної науки пропонують розглядати участь у молодіжному русі, по-перше, як одну з рухливих і надзвичайно мінливих форм соціальної активності молоді, її соціально-політичних громадських ініціатив; по-друге, як один із засобів участі молоді в суспільних процесах через колективні (як організовані, так і неструктуровані) форми прояву її самодіяльності на засадах спільних інтересів; у вужчому розумінні – як систему молодіжних громадських об’єднань [36, с. 15-21].

Слова сучасного вітчизняного дослідника громадських об’єднань К. Захаренка як найкраще відображають особливості сучасного стану молодіжних організацій в Україні. На думку вченого, функціонування

молодіжних організацій – це ніщо інше, як наслідок недоопрацювань держави в площині задоволення суспільних потреб молоді. Автор, аналізує «потужну» законодавчу підтримку існуючих сьогодні молодіжних організацій, влучно зазначає, що перевага молодіжних організацій полягає в тому, що вони вирішують суспільні проблеми дешевше і значно краще за допомогою волонтерів. Окрім того, молодіжні організації краще знають місцеві потреби, задовольняючи їх через залучення активних місцевих громадян до їх вирішення [27, с. 32-33].

Український дослідник В. Головенько порівнює молодіжну громадянську активність із своєрідною політичною системою, головне завдання якої – визначення та реалізація молодіжної політики суспільства. У свою чергу, ця система включає ряд підсистем, основними з яких є організаційно-інституційна, регулятивна та інформаційна [18, 18-22].

Тривалий час молодіжну активність досліджували лише в її організаційній формі, полишаючи поза предметом вивчення неформального руху молоді, що є набагато потужнішим і впливовішим. Але все більше вчених відходять від цього формалістського підходу і намагаються ширше охопити явище [3, с. 65-68].

Досліджуючи основні тенденції розвитку молодіжного руху в Україні, В. Головенько звернув увагу на комсомол молодіжних об’єднань, що почали виникати в другій половині 80-х рр. ХХ ст., та провів систематизований аналіз чисельності молодіжних організацій, їхнього статусу та особливостей діяльності. Перебудова з її гласністю та децентровими процесами сприяла появі неформального молодіжного руху, що розпочався у лавах ЛКСМУ у формі молодіжних політичних клубів [17, с. 57-60].

Українські молодіжні громадські організації характеризуються різними політичними уподобаннями та напрямками діяльності.

Так, у праці українського вченого Ю. Галабурди «Молодіжний недержавний сектор у контексті становлення громадянського суспільства в Україні» надається статистичний матеріал з приводу основних напрямків

діяльності молодіжних громадських організацій в Україні. Досліджується історія становлення недержавного сектора в Україні, що тісно пов’язана з громадськими рухами та молодіжними організаціями, що виникали в різні часи та в різних державах [10, с. 14-17].

Особливий інтерес з цього питання викликає фундаментальна праця В. Куліка «Молода Україна: сучасний молодіжний рух та неформальна ініціатива». Ця робота висвітлює історію молодіжного руху в Україні, починаючи з часів появи молодіжних об’єднань у ХІХ столітті і до сучасності. Автори розкривають різні напрямки молодіжної активності: від політичних об’єднань до неформальних угрупувань [43, с. 254-258].

За оцінками ряду вітчизняних дослідників О. Г. Слуцького, В. В. Журавльова, громадські молодіжні об'єднання володіють потужною соціалізуючою функцією, надаючи сильний вплив на формування ціннісних орієнтацій, а також світогляд молоді, оскільки «...молодіжні об'єднання являють собою одночасно як ціннісні спільності, засновані на світогляді і певному відношенні до реальності, так і носіїв різних послуг особистого та суспільного характеру, послуг з управління, організації середовища проживання, виховання, освіти та ін» [60, с. 77-80].

І. Гузенко, яка зазначає: «Маючи глибокі історичні корені, державна молодіжна політика в Україні пройшла шлях від свого зародження через період пошуків до цілком окресленого й визначеного явища у суспільному житті країни… можна стверджувати, що в її становленні виразно проявляються тенденції демократизації і гуманізації суспільних відносин, прагнення держави узгодити інтереси різних верств і груп населення, суспільних інституцій і територіальних утворень» [20].

Таке бачення дослідниці змушує зробити відповідні висновки для молодіжних організацій, які покликанні спрямовувати свою діяльність, в першу чергу, на реалізацію інтересів різних верств населення, що є безперечно важливою складовою політичних та державотворчих процесів країни.

Важливу роль у розумінні і поясненні особливостей об'єднання людей в

соціальні групи (як і об'єднання молоді в суспільні організації) грає соціологічна концепція психічної взаємодії П. А. Сорокіна [62, с. 49-50].

Аналізуючи особливості формування соціальних об'єднань, важливо зрозуміти, на яких спільних інтересах людей будується це об'єднання, і якщо спільних інтересів немає, то немає і об'єднання.

Сорокін підкреслює ще й важливу роль стимулювання соціальної активності особистості, відзначаючи, що цільові та утилітарні міркування людини здатні так чи інакше впливати на поведінку індивіда, тобто на поведінку людини впливають уявлення тих вигод чи невигод (які б вони конкретно не були), які він пов'язує з тими чи іншими вчинками в якості наслідків цих вчинків [62, с. 54-56].

Однією з найбільш поширених у вітчизняних дослідженнях молодіжного руху в 70-80-х р.р. XX ст. точок зору була така, що «молодіжний рух є форма соціальної активності молоді» [34, с. 134].

Даний підхід в значній мірі відображає сутність і роль громадських молодіжних об'єднань в соціальному становленні та соціальному розвитку молоді.

На думку вітчизняних вчених у галузі соціології молоді А. І. Ковальової і В. А. Лукова, сутнісні підстави соціальної активності молоді та молодіжного руху однопорядкові, те й інше сходять до сутності більш високого порядку – соціальним потребам та інтересам як основу соціальної діяльності і соціальних рухів [34, с. 145].

Отже, соціальна активність молоді і її найбільш яскраво виражена форма

– участь у діяльності громадських молодіжних об'єднань і організацій, виступає її інтересом і соціальною потребою.

Молодіжні громадські організації впливають на соціалізацію особистості прямо і опосередковано, а саме як на членів самої молодіжної громадської організації, так і на тих, з ким організація пов’язана або співпрацює. Це можуть бути навчальні заклади, дитячі та молодіжні організації чи інші партнери. На цьому акцентують багато вчених.

Так, Ю. Поліщук зазначає, що саме в процесі взаємодії з різними соціальними інститутами у особистості накопичуються відповідні знання і досвід соціально схвалюваної поведінки [50, с. 234].

Д. А. Сердаліева вважає, що молодіжні організації служать одним з ефективних інструментів виховання і соціального контролю молодого покоління [57, с. 3].

Це свідчить про значущої ролі молодіжних об'єднань як агента соціалізації, їх становленні як соціального інституту.

С. П. Іваненков та А. Ж. Кусжанова відзначають, що особистісне становлення індивіда і його успішна інтеграція в суспільство супроводжуються процесом його самоідентифікації, формування його соціальної ідентичності [30, с. 45].

Зазначимо, що громадські молодіжні об'єднання та організації мають можливості для формування в молоді якості особистої самототожності, відчуття єдності і нерозривності зі своїм соціальним оточенням. Це допоможе молодим людям успішнішо освоювати соціальні статуси і ролі, засвоювати і відтворювати цінності і норми, формувати їх соціальну активність, більш успішно включатися в суспільне відтворення і соціальний розвиток.

Аналізуючи специфіку молодіжного руху як соціального феномена, В. А. Луков зазначає, що в сучасних комунікативних умовах цілком доказово можна стверджувати, що самореалізація, самоствердження, самовизначення, самовиховання молодої людини відбувається, найчастіше, в рамках молодіжних спільнот, у спільній діяльності молодих людей з реалізації своїх соціальних інтересів [47, с. 234].

Звідси витікає, що у молоді основні її вказані вище особистісні характеристики, в тому числі і її соціальна активність, будуть розвиватися тільки в разі усвідомлення молоддю своєї причетності до групи, суспільству. Саме це усвідомлення і має формувати громадські молодіжні об'єднання та організації.

Отже, соціальна активність молоді розуміється як результат її включення в діяльність громадських об'єднань та організацій, що виступають як

«соціальним посередником» між соціальним розвитком молоді та діяльністю молоді, спрямованої на соціальний розвиток суспільства.

Так А. І. Ковальов і В. А. Луков розглядають молодіжні громадські об'єднання як фактор розвитку соціальної активності молоді.

С. П. Іваненко та А. Ж. Кусжанова розглядають прямий вплив соціальної активності молоді на розвиток громадського молодіжного руху, розвиток суспільства (тобто чим вище рівень соціальної активності молоді, тим більше вона включається в громадську діяльність, тим більше розвивається суспільство).

А. П. Сорокін у своїй соціологічній концепції психічної взаємодії акцентував увагу на інтересах, якщо немає спільних інтересів, то і немає об'єднання. Оцінюючи сучасні тенденції формування та існування громадських молодіжних об'єднань, слід зазначити, що саме відсутність єдиних інтересів і свідчить про слабкість і нечисленність сучасних громадських молодіжних об'єднань і організацій, локальності та обмеженості їх діяльності, слабкості впливу на молодь та соціальні процеси.

2. Уточнення основних понять дослідження: «соціальна робота»,

«технології соціальної роботи», «соціальна активність», «молодіжні громадські огранізації», «молодь»

Проблема соціальної активності молодих людей є досить неоднозначною і непростою, як і сам зміст поняття соціальної активності. У сучасних умовах істотно змінюються уявлення про цілі прояви соціальної активності молоді.

Зокрема, В. Т. Лісовський визначає поняття соціальної активності особистості як свідому, добровільну, ініціативно-творчу діяльність, спрямовану на прогресивне перетворення довкілля та самої особистості.

Соціальна активність – це можливість самореалізації, саморозвитку в тих напрямках, які викликають максимальну особистісну і професійну, зацікавленість [68, с. 209].

Соціальна активність – здатність людини робити суспільно значимі перетворення у світі на основі привласнення багатств матеріальної і духовної культури, що проявляється в творчості, вольових актах, спілкуванні, поведінці [23, с. 308].

У філософському словнику під редакцією І. Т. Фролова соціальна активність – це поняття, що відображає функціонування індивіда в суспільстві і пов'язана, з пізнанням, цілепокладанням і перетворенням дійсності, обумовлена діяльної природою людини, протиріччям між умовами існуванням і об'єктивними потребами особистості і спрямована на ліквідацію невідповідності між потребами і умовами буття людини [64, с. 444-445].

У філософських, соціологічних, педагогічних дослідженнях, соціальна та громадська активність виступають як синоніми. Під громадською активністю В. Ф. Бехтерєв розуміє якість особистості, що виявляється у свідомості необхідності суспільно значимої діяльності і в готовності до цієї діяльності, в умінні діяти на загальну користь безкорисливо [7, с. 12].

На думку К. А. Абульхановой-Славської, громадська активність особистості виявляється в її ставленні до діяльності і полягає у здатності висувати нові суспільні завдання і справи, брати на себе відповідальність за їх вирішення [1, c. 39].

В. І. Овчинников відзначає, що в основі соціальної активності лежать потреби особистості, а всі інші категорії, що розкривають зміст та механізми її формування (інтереси, цілі, установки, орієнтації, стимули, мотиви і т.д.), так чи інакше виходять з потреб і висловлюють їх [51, с. 39].

На думку Е. А. Якуби, соціальна активність висловлює рівень реалізації функціональних особливостей соціального спілкування, рівень загальної соціальності особистості, її внутрішні потреби, рівень прийняття цінностей

суспільства. Вона являє собою єдність соціально-загального, особливого та індивідуального, єдність об'єктивного і суб'єктивного [63, с. 6].

Соціальна активність – тип активності. В. І. Кремянський, наслідуючи класифікацію форм руху, виділяє наступні типи активності : фізичну, хімічну, біологічну, соціальну (а в ній психічну). Він відмічає, що підвищення рівня організації матерії пов'язано із зростанням активності. Соціальна активність відповідає вищому ступеню організації матерії – соціальної, де діють наділені свідомістю люди, увібравши в себе основні властивості попередніх східців розвитку (здатність стихійно впливати на середовище, змінювати її і змінюватися в ході цієї взаємодії); ця активність змінює свої властивості (вибірковість поведінки, довільність або цілеспрямованість, надситуативність, цілеспрямована зміна довкілля) [39, с. 56].

Отже прояв соціальної активності є результатом об'єднання молоді в рухи, організації.

Так, А. Л. Ареф'єв зазначав, що у збірному значенні молодіжний рух є масова форма прояву соціальної активності молоді, спрямована на зміну (або збереження і зміцнення) системи існуючих суспільних відносин [4, с. 124].

Аналіз терміна «молодіжна громадська організація» потрібно починати з трактування загальнішого терміна «громадська організація», оскільки молодіжні організації мають усі властивості громадської організації.

Визначення громадських організацій запропонував західний науковець Д. Льюіс. На його думку, громадські організації – це частина громадянського суспільства, що починає формуватись у багатьох країнах і слугує противагою до держави та ринку [42, с. 46].

Виходячи зі змісту Закону України «Про молодіжні та дитячі громадські організації», поняття «молодіжні громадські організації» визначено таким чином: «Молодіжні громадські організації – це об’єднання громадян віком від 14 до 35 років, метою яких є здійснення діяльності, спрямованої на задоволення та захист своїх законних соціальних, економічних, творчих, духовних та інших спільних інтересів» [25, с. 10].

Молодіжні громадські організації переважно виникають як наслідок об’єднання певної неформальної групи людей з одними ідеями та бажанням, щоб досягнути поставлених ними цілей та завдань. Далі ця група формалізується (зареєструвавшись в Державному реєстрі) та відбувається статутне оформлення задекларованої мети.

Може бути й інший сценарій створення молодіжної громадської організації. Власне це створення може бути ініційоване як державою, так і політичними партіями. У цьому випадку вже під конкретну мету та цілі відбувається пошук членів – молодих громадян, котрі симпатизують цим цілям та ідеям. Наступним кроком є також, як і в першому варіанті, реєстрація молодіжної громадської організації. За допомогою організації молоді громадяни можуть повніше реалізувати свої потреби, інтереси та бажання, а також сформуватись і реалізуватись як особистості.

Визначення терміна: «молодіжні громадські організації» має певні розбіжності у працях різних учених.

Зокрема, український дослідник у сфері молодіжних організацій М. Головатий пропонує таке визначення терміна «молодіжна громадська організація» – це об’єднання молодих людей, створене для задоволення власних потреб у спілкуванні з однодумцями, а також для успішної реалізації своїх інтересів в усіх сферах життєдіяльності. Завдяки цим організаціям регулюються стосунки молоді з державою та створюються найсприятливіші умови для розвитку молодої людини [11, с. 12-13].

В. Головенько описує молодіжні громадські організації як «важливий чинник залучення молоді до участі в суспільному житті. Ці організації допомагають молодим людям вирішувати їхні проблеми, дають змогу виявляти ініціативу, діяти відповідно до власних потреб та інтересів. Вони є середовищем спілкування і взаємодії, своєрідним «суспільством у суспільстві», у якому, крім загальноприйнятих правил поведінки, діють свої норми і закони. Саме через ці організації молоді люди стають активними громадськими

діячами, здатними розкрити свій потенціал і здібності як у власних, так і в загальнодержавних інтересах» [16, c. 127].

На думку О. Бень, поняття молодіжних громадських організацій є багатовимірним, а тому його можна розглядати з різних поглядів:

1. молодіжні громадські організації – це соціальна спільнота, сформована на добровільних засадах молодими людьми, які мають спільні чи подібні інтереси і спільно діють для досягнення певної мети;

2. молодіжні громадські організації – це об’єднання молодих людей, сформоване для досягнення певної мети чи задоволення певної потреби, яке має власну історію, сформувало свою структуру та систему норм і правил, пройшло процеси легітимації та легалізації, а також є невід’ємною (проте незалежною) частиною усього суспільства;

3. молодіжні громадські організації – це один з інститутів громадянського суспільства, який відповідає за формування такого суспільства, виконуючи функцію посередника між державою і громадськістю [6, c. 343].

Дослідники О. Корнієвський та В. Якушик дали інше визначення терміна

«молодіжна громадська організація», яке є доволі точним, проте переобтяжене філософським змістом. Отже, «молодіжна громадська організація» – це певні молодіжні суспільні сили, які:

а) у тому чи іншому ступені усвідомлюють свою специфічність, особливість своїх власних інтересів і свого місця і ролі у суспільстві;

б) здійснюють певну суспільно значущу діяльність, яка направлена на реалізацію їхніх інтересів;

в) мають чіткі внутрішні структури [37, с. 11].

Отже, проаналізувавши та синтезувавши визначені поняття, можна зробити висновок, що «молодіжні громадські організації» – це добровільне об’єднання молодих громадян, створеним для виконання поставлених завдань та досягнення визначених цілей, характеризуються спільними чи подібними інтересами своїх членів і виконує функції посередника між державою та молоддю.

До числа професій, що виникли і розвиваються на основі замовлення суспільства щодо створення сталої системи соціальної допомоги суспільству належить соціальна робота. Під створенням і формуванням мети, принципів, підходів, методів та технологій соціальної роботи лежить давня історія, яка ґрунтується на поступовому розвитку та його удосконаленні уявлень суспільства та індивідів про зміст, структуру і особливості людинознавчої діяльності.

«Соціальна робота як наука – сфера діяльності особистості, функція якої

– вироблення і теоретична систематизація об'єктивних знань про дійсність; це одна з форм суспільної свідомості, що включає як діяльність з отримання нового знання, так і її результат – суму знань, які лежать в основі наукової картини світу; висвітлення окремих галузей наукового знання, що стосуються системи соціального захисту населення і підтримки особистості у складній життєвій ситуації. Безпосередня мета науки – опис, пояснення і передбачення процесів і явищ соціальної дійсності, які становлять предмет її вивчення на основі законів, які вона відкриває» [12, с.6].

При формулюванні визначень пов’язаних із соціальною роботою як наукою, теорією, практичною діяльністю враховуються такі аспекти, як відповідальність за соціальні проблеми суспільства; нестабільний характер суспільства; виховання відповідної соціальної позиції щодо ближнього; прикладна теорія християнства; особливості демократії. Визначення цілі соціальної роботи залежить від соціального регулювання в суспільстві, інтеграції у суспільстві окремої людини, відновлення соціальної значимості маргінальних, непривілейованих прошарків населення, виявлення християнських принципів, гармонії взаємовідносин у суспільстві, запоруки спокою суспільства, прагматичних навичок демократії [12, с.7].

«Соціальна робота – специфічна форма державної та недержавної взаємодії на людей з метою забезпечення культурного, соціального та матеріального рівня їх життя, надання індивідуальної допомоги людині, сім’ї або групі людей» [13, с.40].

За М. Лукашевичем та Т.Семигіною, «соціальна робота – це наука про закономірності та принципи функціонування й розвитку конкретних соціальних процесів, явищ, відносин, їх динаміку під цілеспрямованим впливом організаційних, психолого-педагогічних та управлінських чинників у захисті громадянських прав і свобод особи в суспільстві» [14, с.13].

«Соціальна робота – галузь наукових знань і професійна діяльність, спрямована на підтримку і надання кваліфікованої допомоги будь-якій людині, групі людей, громаді, що розширює або відновлює їхню здатність до соціального функціонування, сприяє реалізації громадянських прав, запобігає соціальному виключенню» [15, с.115].

Основою роботи соціального працівника з клієнтом є технології. Для кожної категорії населення з якими працює спеціаліст соціальної роботи існують свої технології.

Соціальні технології – це сукупність способів професійного впливу на соціальний об’єкт із метою його поліпшення, забезпечення оптимізації функціонування при можливому тиражуванні певної системи впливу. Соціальні технології в соціальній роботі – певні соціальні інститути суспільства, які забезпечують необхідний рівень соціального, економічного достатку і добробуту громадян. До них доцільно віднести соціальне забезпечення, соціальне страхування, соціальну опіку і піклування [16, с.143].

Технологія соціальної роботи як вид професійної діяльності – це сукупність способів дій, спрямованих на відновлення, збереження чи поліпшення соціального функціонування об’єкта, а також на попередження негативних соціальних процесів, при можливому повторенні (тиражуванні) певної системи дій [17, с.144].

«За допомогою соціальних технологій (інформаційних, навчальних, впроваджувальних, політичних, управлінських) можна своєчасно вирішити соціальні конфлікти, зняти соціальну напругу, запобігти катастрофам, заблокувати ризиковані ситуації, прийняти оптимальні управлінські рішення і виконати їх» [18, с.138]. Вони можуть бути розглянуті як сукупність операцій,

процедур соціального впливу на шляху одержання оптимального результату (зміцнення соціальної організації, поліпшення умов життя людей, запобігання конфліктам тощо).

«Соціальна технологія – найважливіший елемент механізму керування. Вона характеризується як сукупність методів вирішення тієї чи іншої соціальної проблеми» [19, с.85].

«Фахівець із соціальної роботи – працівник соціальної служби з високим загальнокультурним, інтелектуальним і етичним потенціалом, професійною підготовкою і необхідними професійними якостями, що дозволяють ефективно виконувати професійні функції. Фахівець соціальної роботи вивчає соціально- економічні і соціально-психологічні умови життя соціальних груп, прошарків, сім’ї і окремої людини і застосовує адекватні методи соціального захисту, підтримки, реабілітації і інших видів соціальної роботи, а також різні соціальні технології» [15, с.117].

Особливої уваги заслуговує поняття «молодь». Одне з перших визначень поняття «молодь» було надано в 1968 році соціологом В. Т. Лісовським:

«Молодь – покоління людей, що проходять стадію соціалізації, засвоюють, а в певному віці вже засвоїли, освітні, професійні, культурні та інші соціальні функції. Залежно від конкретних історичних умов вікові критерії молоді можуть коливатися від 16 до 35 років» [54, с. 41].

Наступне визначення поняття молодь було надано соціологом І.С.Коном:

«молодь – соціально-демографічна група, що виділяється на основі сукупності вікових характеристик, особливостей соціального положення і обумовлених тим чи іншим складом соціально-психологічних властивостей» [22, с. 51].

Уваги заслуговує й інше визначення поняття «молодь», запропоноване дослідницею В. І. Добриніною. Вона розглядає молодь з точки зору соціально- психологічного підходу, і зазначає, що до тлумачення цього поняття варто підходити з урахуванням психофізичних, економічних та соціальних критеріїв. Виходячи із зазначених критеріїв, дослідниця під молоддю розуміє найбільш динамічну частину суспільства, яка проходить стадію формування організму й

психіки, належить до відповідної вікової групи, яка перебуває на стадії фізичного та духовного становлення.

Поняття «молодь» є юридично закріпленим на державному рівні, однак і тут є певні розбіжності, які стосуються вікових меж тривалості молодості.

Згідно Закону України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» статті 1 [40], «молодь, молоді громадяни» – громадяни України віком від 14 до 35 років. Нижче в цій же статті, надається визначення поняття неповнолітній, де зазначається, що це громадянин віком до 18 років. Звідси виходить, що поняття «молодь» є неоднорідним і включає в себе два поняття: неповнолітній – особа у віці від 14 до 18 років, та дитина – особа у віці до 18 років. У Сімейному кодексі України, а саме у статті 6 закріплено, що «…малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років. Неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років» [46].

Поняття молоді можна також розглянути, виходячи з критерію цивільної дієздатності. Так, згідно Цивільного кодексу України, а саме статей 32, 34, 35, з

14 до 18 років особа є неповнолітньою та наділена неповною цивільною дієздатністю. Повну цивільну дієздатність особа здобуває після досягнення нею 18 років, тобто повноліття. Однак, слід зазначити, що відповідно до статей 34 та 35 повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і працює за трудовим договором, а також неповнолітній особі, яка записана матір’ю або батьком дитини [71].

Згідно останніх досліджень, всесвітня організація охорони здоров’я офіційно подовжила молодість. Тепер, згідно нової класифікації, молодими будуть вважатися люди до досягнення 44 років [5].

Отже, ми розглянули основні підходи до понять «соціальна активність»,

«молодіжні громадські огранізації» та «молодь». Поняття «соціальна активність» вивчали такі вчені як: В. Т. Лісовський, І. Т. Фролов, В. Ф. Бехтерєв, К. А. Абульханова-Славська, Е. А. Якуба, В. І. Кремянський та інші. У даному визначенні підкреслюється суттєва роль соціальної активності в

особистісному розвитку та становленні людини, її суспільна значущість, творчий зміст і діяльнісний характер.

Щодо поняття «молодіжні громадські огранізації» то його вивченням займались: А. Л. Ареф’єв, В. Головенько, О. Бень та ін. Серед західних вчених: Дж. Фішер, Д. Льюіс та інші. Також визначення поняття зазначено у Законодавстві України яке складається з Конституції України, Закону України

«Про об'єднання громадян», Закону «Про молодіжні та дитячі громадські організації». Отже, молодіжні громадські огранізації – це об'єднання молодих людей з певною метою для досягдення поставлених ними цілей і завдань на благо суспільству.

3. Принципи та методи дослідження соціальної активності молодіжних громадських організацій

Кожна наука, виділяючи для себе особливу область дослідження – свій предмет, виробляє і свій специфічний спосіб його пізнання – свій метод, який можна визначити як спосіб побудови і обгрунтування знання, сукупність прийомів, процедур та операцій емпіричного і теоретичного пізнання соціальної реальності. Вірна картина досліджуваного явища може бути отримана лише при правильному методі пізнання.

Метод (від грец. methods – «Шлях до чого-небудь») – це свого роду компас, орієнтуючись по якому, дослідник осягає сутність предмета [22, с. 15.].

Добір конкретних способів дослідження визначається методологією наукового пізнання. Методологія наукового пізнання дійсності є вченням про принципи побудови, форми і способи науково-пізнавальної діяльності. Вона визначає принциповий підхід до вивчення явищ у житті і є центральним питанням розвитку кожної науки.

Досліджуючи таке багатогранне явище, як молодіжна громадська активність, слід використовувати весь теоретико-методологічний арсенал:

історичний, структурно-функціональний, системний, діяльнісний, та інституціональний.

Історичний метод дає змогу дослідити виникнення, формування, розвиток процесів і подій у хронологічній послідовності з метою виявлення внутрішніх та зовнішніх зв’язків, закономірностей і суперечностей. При цьому історія досліджуваного об’єкта відтворюється в усій її багатогранності, з урахуванням усіх відхилень і випадковостей.

Отже, цей метод дає змогу отримати знання про емпіричну історію об’єкта, його розвиток. Перед тим, як вивчати сучасний стан, необхідно дослідити генезис і розвиток певної науки або сфери практичної діяльності.

Особлива увага приділяється вивченню історичного досвіду, аналізу та оцінюванню ретроспективних подій, фактів, попередніх теорій у контексті їх виникнення, становлення та розвитку.

На ґрунті принципів даного методу в роботі здійснено аналіз досліджень соціальної активності молодіжних громадських організацій.

Структурно-функціональний аналіз – один з найважливіших дослідницьких підходів до вивчення соціальних явищ. Тут суспільство виступає як цілісна система, що вивчається з боку базових структур. Структурно-функціональний підхід можна визначити як дослідницький прийом, що полягає в розділенні об'єкта на складові, вивченні зв'язків між ними й визначенні місця і ролі всіх складових у функціонуванні об'єкта як цілого, за збереження ним своєї цілісності у взаємодії із зовнішнім середовищем [65, с. 67].

Структурно-функціональний підхід дав можливість визначити місце молодіжних громадських організацій у структурі громадянського суспільства та їх роль в процесі реалізації інтересів молоді та соціалізації індивідів.

Системний метод являє собою один із головних напрямків методології спеціального наукового пізнання та соціальної практики, мета і завдання якого полягають у дослідженнях певних об’єктів як складних систем. Системний підхід сприяє формуванню відповідного адекватного формулювання суті

досліджуваних проблем у конкретних науках і вибору ефективних шляхів їх вирішення.

Методологічна специфіка системного підходу полягає в тому, що метою дослідження є вивчення закономірностей і механізмів утворення складного об’єкта з певних складових. При цьому особлива увага звертається на різноманіття внутрішніх і зовнішніх зв’язків системи, на процес або процедуру об’єднання основних понять у єдину теоретичну картину, що дає змогу виявити сутність цілісності системи.

Системний підхід до вивчення молодіжних громадських організацій передбачає не тільки виділення і опис їх істотних властивостей, але і характеристику стійких зв'язків – структури.

Діяльнісний підхід – це методологічний принцип, основою якого є категорія предметної діяльності молоді. Діяльність – форма активності, що характеризує здатність людини чи пов'язаних з нею систем бути причиною змін у бутті. Діяльність людини може розглядатися в загальному значенні цього слова – як динамічна система взаємодії людини із зовнішнім середовищем, а також у вузькому, конкретному – як специфічна професійна, наукова, навчальна форма активності людини, у якій вона досягає свідомо поставлених цілей, що формуються внаслідок виникнення певних потреб.

Сутність діяльнісного підходу полягає у тому, що молода людина постає як зрілий, відповідальний, соціально-активний індивід, який своєю діяльністю, власне, і повинен здійснювати перетворення суспільства.

Оскільки саме діяльність людей створює всі феномени соціального, суспільство в цілому та його окремі структури, оскільки саме в діяльності, міжособистісній взаємодії проявляються закономірності суспільного розвитку, виявляючи їх, соціологи завжди звертаються до аналізу діяльності тих чи інших соціальних груп та особистості. При цьому вони досліджують внутрішні та зовнішні детермінанти цієї діяльності, тобто суб’єктивні та об’єктивні фактори, що її зумовлюють.

Серед внутрішніх детермінант людської діяльності перш за все аналізуються такі, як потреби, інтереси, цінності, ціннісні орієнтації, мотиви, установки, життєві позиції особистості чи соціальної групи тощо.

Серед зовнішніх детермінант діяльності людей необхідно досліджувати вплив на неї тих чи інших соціальних інститутів (сім’ї, держави, права, релігії, освіти тощо), санкції яких можуть як спонукати людину (чи соціальну групу) до певної діяльності, так і перешкоджати їй [61, с. 38-39].

Завдяки діяльнісному підходу формування соціальної активності відбувається за допомогою залучення особистості в види діяльності, що задовольняють її потреби в самореалізації.

Інституціональний підхід доцільно трактувати як методологію наукового пізнання та практичної діяльності, яка розглядає механізми взаємодії та зв'язки суб'єктів суспільних відносин, оцінює їх поведінку у виконанні норм (формальних і неформальних) і дає оцінку ефективності структур (інститутів).

Інституційний підхід передбачає, що особистісне становлення індивіда і його успішна інтеграція в суспільство супроводжуються процесом його самоідентифікації, формування його соціальної ідентичності. Громадські молодіжні об'єднання та організації мають можливості для формування у молоді якості особистої самототожності, відчуття єдності і нерозривності зі своїм соціальним оточенням.

Таким чином, аналіз різних теоретико-методологічних підходів до розуміння соціальної активності молоді свідчить про істотну роль в її формуванні та розвитку громадських молодіжних об'єднань і організацій. Участь молоді в діяльності різних громадських структур виступає, з одного боку, показником її соціальної активності, а з іншого – показником зрілості громадянського суспільства.

РОЗДІЛ 2

ТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ ДОСЛІДЖЕННЯ СОЦІАЛЬНОЇ АКТИВНОСТІ МОЛОДІЖНИХ ГРОМАДСЬКИХ ОРГАНІЗАЦІЙ

2.1. Соціальна активність молоді як об’єкт соціальної роботи

Особистість є сукупністю соціальних властивостей, яка має цілісність та характеризується структурою. До її елементів входить:

• входження особистості до соціального середовища (ролі, статус);

• спрямованість особистості як її домінуюче соціально налаштоване ставлення до соціальної дійсності, що знаходиться в оточені людини;

• активність особистості та її здатність до самоуправління власної поведінки, контроль свого життя [30, с.204].

Одна з найбільш поширених форм активності людини виступає її соціальна активність, тобто спосіб розвитку і взагалі існування особистості як суб'єкта суспільного життя, створений на її несвідомому і свідомому прагненні до формування власних якостей (установок, ціннісних орієнтацій, здібностей) і змін соціальних умов. Передумовою свідомої соціальної активності постає усвідомлений особистістю вибір можливостей своєї участі в суспільному житті.

Соціальна активність є вихідною соціальною якістю, що визначає якісні особливості свідомості особистості, діяльності і становища молодої людини відображає стале, ціннісне та активне ставлення до соціуму, проблем його розвитку [23, с.20].

В соціальній сфері основне завдання соціальної роботи є відновлення та активізація зв’язків людини з суспільством та їх спільностями різних рівнів. Призначення соціальної сфери – соціалізація людини, забезпечення її життєдіяльності як суспільної істоти. До цього відноситься також активізація та розвиток соціальної активності молоді.

Специфічні функції молодої людини в суспільстві:

• відтворююча функція – полягає в збереженні та відтворенні на більш високому рівні всієї системи суспільних відносин;

• трансляційна функція – це передача наступним поколінням досвіду, знань, цінностей і традицій;

• інноваційна функція – полягає у творчому розвитку, вдосконаленні всього, що було створено попереднім поколінням [31, с.98].

Соціальна робота з молоддю має достатньо давню історію і ґрунтується на базових напрямках і підходах соціалізації особистості, які сформувались на основі теорій соціальної педагогіки. Соціальні зміни в країні, криза в економіці і перетворення у суспільному житті спричинили необхідність появи нових сучасних соціальних інститутів, уповноважених реалізувати соціальний захист молодих людей, новітніх підходів і напрямків у соціальній роботі з молоддю, які відповідають вимогам і потребам суспільства, соціальним запитам дівчат і юнаків.

Згідно з Законом України «Про соціальну роботу з молоддю», соціальна робота з дітьми та молоддю – це діяльність уповноважених органів, організацій, підприємств та установ незалежно від їх підпорядкування і форми власності та окремих громадян, яка спрямована на створення соціальних умов життєдіяльності, гармонійного та різнобічного розвитку дітей та молоді, захист їх конституційних прав, свобод і законних інтересів, задоволення культурних та духовних потреб [32].

Центральним органом виконавчої влади, що забезпечує втілення у життя державної молодіжної політики, є Державний комітет молодіжної політики, спорту і туризму України, який має діяти спільно з іншими міністерствами та центральними органами влади та їхніми структурними підрозділами по роботі з молоддю, а також взаємодіяти з громадськими об'єднаннями та політичними партіями у сфері вирішення проблем молоді [12, с.320].

Соціальна робота з молоддю здійснюється відповідно до основних напрямів державної політики. Найголовнішими з них є:

• визначення правових положень соціальної роботи з дітьми та молоддю;

• розробка та реалізація регіональних, галузевих та державних програм соціального становлення і соціальної підтримки дітей та молоді;

• задоволення потреб у добровільному виборі сфери діяльності, яка не заборонена законодавством, активної участі в культурологічній, спортивній, оздоровчій і творчій діяльності;

• надання соціальних послуг і консультування, психолого- педагогічної , інформаційної, соціально-медичної, правової та інших напрямів соціальної допомоги;

• здійснення соціального менеджменту в рамках організації діяльності громадських організацій, органів виконавчої влади, що спрямована на подолання проблем соціального плану;

• підтримка дитячих і молодіжних організацій, інших громадських об’єднань, фізичних осіб у реалізації ними особистих соціально значущих проектів і ініціатив;

• забезпечення дотримання соціальних нормативів і стандартів умов життєдіяльності, фізичного, морального та психологічного стану дітей та молоді;

• здійснення фінансового, кадрового, науково-методичного, матеріально-технічного, інформаційного та інших видів забезпечення соціальної роботи;

• сприяння розвитку та підтримка діяльності волонтерського руху;

• встановлення та зміцнення зв'язків із соціальними службами для молоді інших країн, інтеграція в міжнародну систему молодіжної соціальної роботи [32].

Активізація молоді для вирішення проблем модернізації суспільства в Україні є однією з головних та соціально значущих, тому що молодь є вагомою частиною населення, від якої багато в чому залежить майбутнє нашої країни.

Від характеру, форм реалізації та спрямованості соціальної і політичної активності молоді багато в чому залежить баланс між одночасно постійним оновленням суспільства й збереженням стабільності [33, с.142].

Головна мета соціальної роботи з молоддю полягає у створені умов позитивно налаштованої соціалізації особистості, що сприяє самореалізації та соціальної адаптації молодих людей в інтересах особистості й оточуючого суспільства. Соціальна робота визначає взаємодію двох пріоритетних аспектів діяльності держави: надання різних видів допомоги різним категоріям молоді і діяльність соціальних інституцій, спрямована на розкриття творчого потенціалу молоді, а також соціальна опіка.

Здійснення соціальної роботи з сім’ями, дітьми та молоддю покладається

підпорядковуються відповідно органу виконавчої влади чи виконавчому органу міської, сільської, селищної ради;

• Державна соціальна служба для сім’ї, дітей та молоді, що здійснює контроль і займається координацією діяльності центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді.

Таким чином, одним із завдань соціальної роботи є підвищення соціальної активності. Визначається соціальна активність не тільки визначенням та прийняттям інтересів населення і певних спільнот, але й готовністю, вмінням втілювати в життя ці інтереси та соціально-активною діяльністю самостійного суб’єкта.

Важливими ознаками соціальної активності людини постає стале, сильне прагнення вплинути на соціальні процеси суспільства та дієва участь у корисних справах, прагнення змінити, перетворити або, навпаки, зміцнити, зберегти вже існуючий соціальний лад, його елементи та форми [34, с.206].

Соціальна активність характеризується як зовнішніми факторами, так і внутрішніми, а саме особистим розвитком. Молода людина цілком сама може знайти внутрішні сили та самостійно рухатись, висловлювати свою думку, мати активну громадську позицію, робити внесок у суспільство, в якому вона знаходиться. Особистий розвиток залежить від мотивації, як зовнішньої так і внутрішньої, тому важливо пробуджувати свою соціальну активність завдяки мотивації, наприклад, соціального працівника. Перемогою для молодою людини стане те, що вона сама згодом може стати прикладом для інших, мотивувати суспільство та відчувати свою значущість для нього.

Закономірно те, що життєві цінності і пріоритети в молодої людини мають властивість змінюватись з віком: для молодих людей у віці 14–19 років загальними життєвими пріоритетами є робота і освіта, для людей віком від 20 до 24 років – важлива робота, для молоді 24–34 років життєві пріоритети, у першу чергу, пов’язані з народженням дітей та їх подальшим вихованням. З віком понижується цінність пошуку партнера або одруження (найчастіше тому,

що молоді люди вже досягли цієї цілі) і підвищується значимість цілей, пов’язаних з зароблянням грошей, дітьми та своїм здоров’ям [33, с.26].

Соціальне становлення та розвиток молоді базуються на таких основних принципах:

• повага до прав людини і народів, загальнолюдських цінностей, культурних, історичних, національних особливостей України, її природи;

• безпосередня участь молодих людей у формуванні та реалізації молодіжних програм та політики, що стосуються населення країни взагалі та молоді зокрема;

• врахування потреб молоді, співвіднесення їх реалізації з економічними можливостями держави;

• доступність для кожного молодого громадянина соціальних послуг і рівність правових гарантій;

• відповідальність держави за умов, які створили для саморозвитку і самореалізації молоді;

• єдність зусиль держави, всіх верств суспільства, громадських і політичних організацій, підприємств, установ, організацій та громадян у справі соціального становлення та розвитку молоді.

Отже, соціальна активність молоді є об’єктом соціальної роботи. Виявлено, що соціальна активність підвищується через різну діяльність. Також існують різні технології соціальної роботи з молодими людьми.

2.1. Сутність та основні характеристики соціальної активності молодіжних громадських організацій

Розвиток українського суспільства багато в чому залежить від того, наскільки ефективно молодь реалізує свої права для захисту власних інтересів. Україна пройшла невеликий період суспільно-політичного життя, в якому молодь і молодіжні організації приймали досить активну роль.

Нині ці організації нерідко стають майданчиками прояву соціальної активності молоді. Діяльність молодіжних громадських організацій як одного з багатьох інститутів соціального впливу на особистість вирізняється певними ознаками. До таких ознак належить: наявність мети, структурованість, система цінностей, набір соціальних позицій та ролей тощо [46, с. 321-324]

Відповідно до чинного законодавства, держава повинна забезпечувати дотримання прав громадських об’єднань. Засновниками молодіжної громадської організації можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства,які перебувають в Україні на законних підставах і досягли 14 років.

Особливий вплив має Закон України «Про молодіжні та дитячі громадські організації». Відповідно до цього Закону, членами молодіжних громадських організацій можуть бути громадяни віком від 14 до 35 років, кількість осіб старшого віку у цих організаціях не може перевищувати 10 відсотків загальної кількості членів, а у складі виборних органів кількість осіб старшого віку не може перевищувати третини членів виборних органів [25, с. 10].

Аналізуючи діяльність молодіжних громадських організацій, необхідно підкреслити їхню надзвичайно вагому роль у набутті молоддю самостійності, самовизначенні, самоствердженні, соціалізації. На цьому, зокрема, наголошує С. Харченко, який вважає їхню діяльність невід’ємною у різних сферах життя країни [26].

Громадські молодіжні об'єднання та організації формуються, перш за все, як інструмент для реалізації соціальних потреб та інтересів молоді. В організації виховується почуття єдності, почуття приналежності до соціальної групи, зміцнюються соціальні взаємодії між учасниками групи (об'єднання), молоді люди отримують соціальний та практичний досвід вирішення актуальних молодіжних проблем, у них формується почуття затребуваності суспільством, розвивається соціальна активність молоді, її соціальна зрілість [29, c. 173].

Порівнюючи молодіжні громадські об’єднання (МГО) з іншими громадськими організаціями, окрім суто вікових, дослідники підкреслюють такі характерні особливості МГО:

1. мотивація участі в молодіжному об'єднанні пов'язана, в першу чергу, з життєвими пошуками особистості;

2. у громадському об'єднанні молодій людині надається можливість освоїти нові соціальні ролі, стати суб'єктом права й громадської активності, набути досвід самостійної роботи й відповідальності за її результати;

3. опора на інтуїцію та ситуативність у діяльності, що викликано дефіцитом апробованих професійних «наробок», технологій і методів роботи;

4. молодь розглядається, з одного боку, як інноваційний потенціал і перетворююча сила, але, в той же час, зберігається традиційне сприйняття її в якості несамодостньої групи, що вимагає виховання й контролю [38, с. 34].

Отже, і класифікація МГО повинна мати певні відмінності, які витікають з характерних ознак цих організацій.

На характер функціонування молодіжних громадських організацій впливає кількісний склад. Їх поділяють на мало чисельні і багато чисельні.

За М. Ф. Головатим МГО розрізняють за особливостями членства (індивідуальне, колективне, змішане); ступенем структуризації (аморфне, чітко структуроване); рівнем демократичності (демократичні і недемократичні, чи авторитарні, автократичні); мірою відкритості (легальні, напівлегальні, нелегальні); основними сферами діяльності (політичні, культурологічні, освітні, господарські і т.п.); ставленням до соціально-економічних відносин у суспільстві (ультраліві, ліві, лівоцентристські, центристсьправоцентристські, ультраправі); ступенем впливу в суспільстві на молодь (дуже впливові, впливові, мало впливові, практично не маючі впливу); за ставленням до історичного розвитку даного суспільства, його політичної системи (прогресивні, консервативні, реакційні); за впливом на існуючі в суспільстві соціальні відносини (революційні, реформістські, консервативно-стабілізаційні, контрреволюційні) [14, c. 12-13]

До МГО також застосовують класифікацію, яка базується на функціях організацій. У науковій літературі використовують шість основних категорій. Їх «розшифровка» виглядає так:

1. мобілізація – її метою є залучення фінансових джерел та інших ресурсів для розв’язання якоїсь проблеми (МГО цього типу трапляються в Україні дуже рідко);

2. філантропія – організація, яка надає допомогу, перебуває на деякій соціальній відстані від того, хто цю допомогу отримує (наприклад волонтерські організації);

3. посередництво – надання послуг іншим організаціям, встановлення і підтримка зв’язків, а також представницькі функції (це переважно асоційовані структури та спілки молодіжних організацій);

4. соціальна солідарність – члени організації є водночас представниками цільової аудиторії, на яку спрямована діяльність (органи студентського самоврядування, об’єднання молодих інвалідів тощо);

5. зміна – метою діяльності є зміна певної ситуації, поведінки або ставлення інших до якоїсь проблеми (виховні, екологічні, громадсько-політичні організації);

6. творення – метою є висловлення свого «Я» в колі інших (об’єднання за інтересами, наприклад клуби інтелектуальних ігор. Ці структури найближчі до неформального молодіжного руху і частково походять з нього).

Намагалися дати типологізацію існуючим в Україні молодіжним об’єднанням О. Корнієвський, П. Мартин, А. Скрипник. В основу власних класифікацій молодіжних організацій у сучасній Україні вони поклали функції, які виконують ці об’єднання в суспільстві. В. Кулік, навпаки, запропонував типологізацію молодіжних об’єднань, критерієм якої є характер діяльності кожної окремої молодіжної організації [54, с. 123-125].

В. Кулік виділяє наступну класифікацію за характером діяльності:

1. молодіжні філії політичних партій;

2. громадсько-політичні організації молоді;

3. молодіжні релігійні організації;

4. молодіжні фахові об'єднання, організації за інтересами;

5. благодійні фонди для молоді та молодіжні благодійні фонди;

6. національні молодіжні організації;

7. студентський рух;

8. молодіжні партії [43, с. 321].

Розкриваючи характер функціонування молодіжних громадських організацій в Україні маємо звернути увагу на їх основні функції: організаційну, виховну, комунікативну та господарську.

1. Організаційна функція здебільшого пов’язана з навчанням вмінню жити в колективі, звіряючи свої інтереси з інтересами і потребами інших людей, всього колективу в цілому.

2. Виховна виявляється у тому, що в організації не нівелюються інтереси конкретної особистості, а поширюється вплив людей один на одного.

3. Комунікативна ж пов’язана з безпосереднім спілкуванням людей, які перебувають в одній організації.

4. Господарська функція передбачає участь молодіжних організацій у вирішенні як особистих так і народногосподарських завдань [14].

Що стосується напрямків діяльності, то МГО, розробляє і втілює різнопланові проекти, спрямовані на вирішення нагальних проблем (екологія, профілактика ВІЛ-захворювань, зайнятість молоді тощо):

1. представляє та захищає інтереси молоді у державних органах та різних об'днаннях;

2. організовує і проводить теоретичні та науково-практичні конференції, навчання, соціальні адаптації, диспути, тематичні «круглі столи», інші подібні заходи;

3. організовує конкурси, фестивалі, інша безкоштовні культурно- масові заходи.

Враховуючи те, що діяльність молодіжних громадських організацій тісно пов'язана з усіма елементами суспільного життя, важливого значення набуває

підтримка і поширення інформації про діяльність таких організацій. Для МГО – важливе створення активної програми зв'язків з громадськістю, що посилює позитивне значення їх організаційної роботи. Особливо це буде корисливим для тих молодіжних організацій, яким на даний момент необхідні джерела фінансування.

Тому успішна діяльность МГО залежить від проінформованості суспільства й зацікавленості друкованих та електронних ЗМІ на національному, регіональному та місцевому рівнях [46, с. 39].

Підсумовуючи, можна зазначити, що молодіжні громадські організації як форма прояву соціальної активності молоді переживають разом з українською державою складний період суспільно-політичних та економічних трансформацій. Організований молодіжний рух в Україні розвивається, інституціонується і формує розвинену систему зі специфічною внутрішньою структурою та механізмами взаємодії із зовнішнім оточенням.

Спектр молодіжних громадських організацій є дуже різноманітним, тому типологія МГО має складний ієрархічний характер. Ураховуючи зазначене, є усі підстави характеризувати молодіжні громадські організації як інститути формування соціальної активності особистості.

2.3. Організаційно-правові основи діяльності молоді у галузі соціальної роботи

Сучасна молодь в більшості своїй не має надійних соціальних орієнтирів. Руйнування традиційних форм соціалізації, заснованої на соціальній зумовленості життєвого шляху, з одного боку, підвищило особисту відповідальність молодих людей за свою долю, поставивши їх перед необхідністю вибору, з іншого – виявило неготовність певної частини молоді включитися в нові суспільні відносини. Вибір життєвого шляху став визначатися не здібностями та інтересами молодої людини, а конкретними обставинами. На жаль, існуючі економічні і соціальні програми практично не

враховують специфічну соціальну позицію молодого покоління в процесі суспільного розвитку. В зв’язку з цим необхідно посилити увагу до соціальних проблем молоді, визначення коштів, форм, методів і критеріїв роботи з молодим поколінням.

Більшість сучасних держав приділяє серйозну увагу питанню соціалізації молоді та її органічної інтеграції в соціум. Від того, як держава піклується про молодих людей та їх моральне і професійне виховання, буде залежати майбутнє країни, її економічне процвітання і політичний авторитет. Головним інструментом в даному контексті виступає реалізована державою молодіжна політика.

Проблема пошуку оптимальних шляхів реалізації та організаційного забезпечення державної молодіжної політики в Україні сьогодні стоїть дуже гостро. З початку XXI ст. в відбувається складний процес формування та становлення нормативно-правової та інституційної бази державної молодіжної політики. Прийняті основні закони і підзаконні акти, які регулюють реалізацію молодіжної політики в країні. Вони ґрунтуються на принципах відповідальності держави за дотримання законних прав та інтересів молодих людей, а також пріоритетності державної підтримки духовного, соціального, фізичного і культурного розвитку молоді. Вибудована мережа державних владних структур, які реалізують молодіжну політику в країні.

Соціальна незахищеність, недолік уваги суспільства зумовлює цю соціальну групу як дестабілізуючу суспільну силу, а в цей же час на молоді лежить відповідальність за майбутнє країни, за творення в цьому світі. І державна політика повинна бути спрямована на використання творчого потенціалу молоді.

Дослідники називають молодіжною політикою особливий напрямок діяльності держави, політичних партій, громадських організацій та об’єднань, інших суб’єктів суспільних відносин, метою якого є вплив на соціалізацію та соціальний розвиток молоді, а через нього – на майбутній стан суспільства [9, с.5].

Державна молодіжна політика – це діяльність держави зі створення соціально-економічних, правових, організаційних умов і гарантій для соціального становлення та розвитку молодих громадян, як найповнішої реалізації творчого потенціалу молоді в інтересах суспільства [4, с. 81].

Об’єктами державної молодіжної політики є громадяни України у віці від 14 до 28 років, молоді сім’ї, а також молодіжні об’єднання.

До суб’єктів державної молодіжної політики відносяться державні органи та їх посадові особи, молодіжні об’єднання та асоціації, а також самі молоді громадяни. Державна молодіжна політика в Україні ґрунтується на наступних принципах [4, с. 86]:

• поєднання державних, громадських інтересів і прав особистості у формуванні та реалізації державної молодіжної політики;

• залучення молодих громадян до безпосередньої участі у формуванні та реалізації політики, програм для молоді та суспільства в цілому;

• забезпечення правової та соціальної захищеності молодих громадян, необхідної для поповнення обумовленого віком обмеження їх соціального статусу;

• надання молодому громадянинові гарантованого державою мінімуму соціальних послуг з навчання, виховання, охорони здоров’я, професійної підготовки та працевлаштування, обсяг і якість яких повинні забезпечувати розвиток особистості і підготовку до самостійного життя;

• забезпечення пріоритету громадських ініціатив в порівнянні з відповідною діяльністю державних органів і установ при фінансуванні заходів і програм, що стосуються молоді.

Основними цілями державної молодіжної політики є:

• сприяння соціальному, культурному, духовному і фізичному розвитку молоді;

• недопущення дискримінації молодих громадян в силу вікових причин;

• створення умов для більш повної участі молоді в соціально- економічному, політичному і культурному житті суспільства;

• розширення можливостей молодої людини у виборі свого життєвого шляху, досягненні особистого успіху;

• реалізація інноваційного потенціалу молоді в інтересах суспільного розвитку і розвитку самої молоді [4, с. 127].

Для досягнення поставлених цілей передбачається поетапний і активний вплив соціальної роботи в таких найважливіших напрямках:

• забезпечення дотримання прав молоді, забезпечення гарантій у сфері праці та зайнятості молоді;

• сприяння підприємницькій діяльності молоді;

• державна підтримка молодої сім’ї;

• гарантоване надання соціальних послуг;

• підтримка талановитої молоді;

• формування умов, що сприяють фізичному і духовному розвитку молоді;

• підтримка діяльності молодіжних і дитячих об’єднань;

• сприяння міжнародним молодіжним обмінам.

Державна молодіжна політика в Україні щодо освіти, соціально- політичної, економічної галузі, розвитку духовного, культурного, фізичного потенціалу молоді та функціонування молодіжних організацій визначається законодавством України [9, с. 18]. Рішення виникаючих у молодіжній сфері соціальних проблем не може бути реалізоване без організації соціальної роботи, розгортання діяльності соціальних служб для неповнолітніх і молоді.

Соціальна робота серед молоді розглядається як забезпечення найбільш сприятливих соціально-економічних умов розвитку кожної молодої людини, що сприяє соціальному становленню особистості, набуття нею всіх видів свобод і повноцінної участі індивідів у житті суспільства [15, с. 192].

Соціальна служба – це підприємство, установа, організація та інші юридичні особи різних форм власності, які здійснюють соціальне обслуговування, а також громадяни, які займаються підприємницькою діяльністю з соціального обслуговування без утворення юридичної особи [56, с.

90]. Соціальні служби для молоді здійснюють свою діяльність по більш ніж 20 напрямках. Найбільш поширеною технологією, яка використовується соціальними службами, стало психолого-педагогічне консультування підлітків та молоді:

• надають екстрену психологічну допомогу по телефону;

• займаються соціальною реабілітацією;

• надають соціокультурні послуги;

• займаються профорієнтацією та працевлаштуванням молодих людей;

• надають правову та інформаційну допомогу молоді [65, с. 84].

Необхідність такого виду соціальних послуг все більше усвідомлюється населенням і державою. В даний час в багатьох регіонах України відкриті центри соціальної допомоги сім’ї та дітям. Робота з підлітками в них йде за зверненнями (через «телефон довіри» і консультування, коли підлітки анонімно звертаються за допомогою до фахівця психолога, лікаря-гінеколога, сексопатолога і так далі) і шляхом залучення до центрів підлітків зі шкіл, ПТУ, технікумів. Існує наступна структура соціальних служб системи органів у справах молоді [16, с. 183]:

• Центр соціально-психологічної допомоги молоді, призначений для надання медико-психолого-педагогічної допомоги молоді, яка переживає кризові стани, знаходиться в конфліктних ситуаціях в макро- і мікросередовищі, профілактики та попередження девіантної, деликвентної та суїцидальної поведінки у даної категорії населення;

• Центр інформації для молоді, призначений для надання інформаційних та методичних послуг органам виконавчої влади у справах молоді, організаціям і установам, що працюють з молоддю, різними групами молодих людей [44, с. 60]. Ще центр займається аналізом інформації про процеси, що відбуваються в молодіжному середовищі, і про інформаційні потреби молоді;

• Центр ресоціалізації неповнолітніх та молоді, які повернулися з місць позбавлення волі, який надає консультативну, соціально-правову,

профорієнтаційну і психологічну допомогу молоді, яка опинилася в дезадаптованому стані;

• Консультаційний центр для підлітків і молоді, призначений для надання кваліфікованої, екстреної, анонімної, безкоштовної психологічної допомоги по телефону;

• Притулок для підлітків, призначений для забезпечення тимчасових умов життєдіяльності неповнолітнього, відчуженого з об’єктивних чи суб’єктивних причин від сприятливих умов розвитку особистості в сім’ї, виховному закладі, суспільстві.