Соціальна структура українського суспільства та економічне життя

    Тема. Соціальна структура українського суспільства та економічне життя.

Мета: розповісти про основні верстви тогочасного українського суспільства; порівняти становище непривілейованих і привілейованих груп населення; охарактеризувати особливості тогочасного економічного життя українських земель; розвивати в учнів уміння аналізувати та зіставляти історичні події й робити висновки; виховувати почуття патріотизму, інтерес і повагу до історичного минулого своєї держави.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

Обладнання: підручник, схема соціального устрою, стінна карта, атлас, ілюстративний матеріал.

Основні терміни та поняття: соціальна структура суспільства, шляхта, князі, бояри, зем’яни, слуги, данники, тяглі, фільварок, магдебурзьке право, «Устава на волоки».

Основні дати та події: 1528 р. — здійснення «попису земського»; 1529 р. — Перший Литовський статут; 1557 р. — «Устава на волоки»; 1566 р. — Другий Литовський статут.

Хід уроку

I. Організація навчальної діяльності

II. Вивчення нового матеріалу

Актуалізація опорних знань

1. Що таке соціальна структура суспільства?

2. Якими були основні верстви населення українських земель у другій половині XIV — XV ст.?

3. Які верстви населення українських земель другої половини XIV — XV ст. були привілейованими, а які — ні? Чим відрізнялося їхнє становище?

1. Соціальна структура населення українських земель.

Розповідь учителя

У першій половині XVI ст. соціальна структура українського суспільства мала становий характер.

Робота з термінами та поняттями

Соціальні стани — великі групи людей, що мають закріплені законом права та обов’язки, відрізняються своїм політичним становищем і наявністю привілеїв.

Привілей — пільга, право, надане володарем окремим особам, групам людей, станам.

(Учитель демонструє учням схему.)

Робота зі схемою

Становий поділ українського суспільства на початку XVI ст.

Привілейований стан						Напівпривілейований стан			Непривілейований стан
Шляхта			Духовенство			Міщани			Селяни
Князі			Церковні ієрархи			Патриціат			«Похожі» («вільні»)
Пани						Бюргерство
Зем’яни						Плебс
Бояри			Парафіяльні священики						«Непохожі» («отчичі»)

 

Основними станами в тогочасній Україні були шляхта, духовенство, міщани й селяни. За своїми правами стани поділялися на привілейовані, напівпривілейовані та непривілейовані.

Вершину панівного стану — шляхти — посідали нащадки удільних князів Рюриковичів і Гедиміновичів. Вони становили замкнену групу, до якої не можна було увійти, навіть маючи великі статки або обіймаючи найвищі державні посади. Князівські роди поділялися на «княжат головних», до яких належали Острозькі, Заславські, Сангушки, Чарторийські, Корецькі, Гольшанські-Дубровицькі, та «княжат-повітовників». «Княжата головні» не підлягали дії місцевої адміністрації, мали право входити до великокнязівської ради й виступати у військові походи зі своїми загонами під родовими гербами. Їм належали спадкові землеволодіння, де вони мали право здійснювати суд над своїми підданими, установлювати податки й повинності, надавати підлеглим землю за умови несення служби. «Княжата-повітовники» таких прав і привілеїв не мали, а їхні збройні загони виступали у складі повітового ополчення, підпорядкованого місцевій адміністрації.

До панів належала заможна шляхта, яка не мала князівських титулів, але вирізнялася давністю походження, спадковим землеволодінням і певними привілеями.

Робота з термінами та поняттями

Шляхта — привілейований панівний стан у Польщі, Литві, на українських та білоруських землях, які в XIV—XVIII ст. належали Великому князівству Литовському або Речі Посполитій.

 

До середньої і дрібної шляхти належали зем’яни й бояри. Це була залежна від князів і панів верства, представники якої здобували шляхетство і право на володіння землею, відбуваючи військову (боярську) службу зі своїми загонами кіннотників або особисто.

1528 р. було проведено «попис земський» (перепис шляхти). Посилання на цей «попис» стало відтоді доказом шляхетства. Водночас терміни «зем’янин» і «боярин» замінили на єдиний — «шляхтич». Ті, за ким шляхетство не було визнано, втратили права та привілеї і злилися із селянством.

Права і привілеї шляхти були закріплені укладенням збірок законів — Литовських статутів. Перший Литовський статут 1529 р. узаконив поділ шляхетства на шляхту, яка отримувала землі за службу, і магнатів — князів і панів, що володіли містами, містечками і величезними землями за спадковим правом, підпорядковувалися лише великому князеві й мали власні військові загони. Другий Литовський статут 1566 р. збільшив обсяг прав служилої шляхти, зрівнявши її з магнатами. Шляхта отримала доступ до управління державою завдяки участі в роботі повітових сеймиків (місцевих станово-представницьких органів) і Великого вального (загального) сейму.

Постать в історії

Визначним представником української шляхти XVI — початку XVII ст. був князь, магнат, культурний діяч Костянтин-Василь Острозький (1526—1608). Його небезпідставно вважають найвидатнішою особистістю роду Острозьких. Наприкінці XVI ст. він був найбільшим після короля Речі Посполитої землевласником. Мав великі маєтності на Волині, Галичині, Київщині та Поділлі, що налічували 25 міст, 10 містечок і 670 сіл (річні прибутки князя — 10 млн злотих — становили два державні бюджети Речі Посполитої). Обіймав посади старости володимирського, маршалка волинської шляхти, київського воєводи, сенатора сейму Речі Посполитої. На посаді київського воєводи був фактичним господарем українського порубіжжя, або «некоронованим королем Русі». Висувався претендентом на польську корону в 1572 р. після смерті Сигізмунда II Августа та на московський трон після смерті царя Федора в 1598 р.

Послідовно захищаючи права України, Острозький виступав проти укладення Люблінської унії. Він вважав, що Україна має стати третім рівноправним суб’єктом Речі Посполитої поряд із Польщею та Литвою. Підписав унію лише під загрозою втрати маєтностей.

Острозький відомий своєю меценатською діяльністю. Він підтримував різноманітні православні інституції, медичні та освітні заклади. Заснував школи в Турові, Володимирі-Волинському, Слуцьку, Острозі, при Києво-Печерському монастирі, а також друкарні в Острозі, при Дерманському та Києво-Печерському монастирях. Був противником Берестейської церковної унії. Виступав за культурно-релігійну автономію українського та білоруського народів, створення європейської антитурецької ліги.

Коштом князя в Києві відбудували Кирилівський та Межигірський монастирі, на Подолі спорудили церкви Миколи Доброго й Різдвяно-Предтечинську. Острозький вважався також патроном (покровителем) понад тисячі православних церков на українських землях.

Розповідь учителя

Привілейованим станом українського суспільства було духовенство, що становило майже десяту частину всього населення. Духовенство не підлягало дії світського суду, у разі потреби його справи розглядалися у спеціальному суді єпископа. Воно поділялося на вищих церковних ієрархів (митрополит, єпископи, архієпископи та ін.), які обіймали свої посади лише за дозволом великих князів литовських і польських королів, та нижче парафіяльне духовенство. Становище нижчого духовенства було залежним від шляхти і магнатів, на землях яких розташовувалися їхні парафії.

До напівпривілейованого стану належало міщанство, що мало привілеї на міське самоврядування, окремий становий суд, заняття ремеслами й торгівлею. Проте міщани були також зобов’язані сплачувати податки, виконувати повинності на користь приватних власників міст або держави.

Найзаможнішою частиною населення міст був патриціат, що складався з найбагатших купців, лихварів і ремісників. До бюргерства, або середньої за рівнем заможності частини міщанства, належали цехові майстри і більшість купецтва. Основою соціальної піраміди міського населення був плебс, який складався з дрібних ремісників і торговців.

Переважну більшість населення українських земель (близько 80 %) складало селянство, що було непривілейованим станом. За своїм правовим становищем воно поділялося на «похожих» (або «вільних») селян і «непохожих» (або «отчичів»). Правом безперешкодного переходу від одного землевласника до іншого користувалися лише останні. «Непохожі» селяни примусово й безоплатно працювали в господарстві пана.

Цікаво знати

За наполяганням магнатів і шляхти влада встановлювала різноманітні обмеження на перехід селян. Зокрема, у Галичині перейти від одного пана до іншого селянин міг лише в дні Різдва за умови сплати викупу — копи грошей, міри пшениці, чотирьох «руських» сирів тощо. Пізніше було встановлено, що селянин може залишити маєток пана, лише посадивши на землю замість себе іншого господаря.

За характером повинностей, які виконувало селянство, воно поділялося на три групи. Слуги були особисто вільними селянами, які за службу своєму володарю отримували землю та звільнялися від інших повинностей. Від селян-слуг походили деякі дрібні шляхтичі. Більшість селянства становили данники. Це були вільні селяни, які сплачували державі данину (чинш) натурою або грошима. Тяглими селянами називали таких, що не мали власної землі й за користування землею відбували відробітком повинності на користь держави або землевласників зі своїм «тяглом» (робочою худобою). Вони були як вільними, так і прикріпленими до своїх наділів.

2. Розвиток сільського господарства. Фільваркове господарство.

Розповідь учителя

Основою сільського господарства на українських землях було землеробство. Рівень його розвитку в різних місцевостях був неоднаковим. На Галичині, Волині, Поділлі та в центральних районах Київщини переважала трипільна система землеробства, а на Поліссі, півдні Київщини і Переяславщині зберігалися менш продуктивні двопільна й перелогова системи. Поступово набувають поширення більш досконалі знаряддя праці. Поряд із сохою стали використовувати плуг із залізним лемешем, у який запрягали волів. Трипільна система й плугова оранка здебільшого застосовувалися в господарствах магнатів і шляхти.

(Учитель демонструє учням схему.)

Робота зі схемою

Господарство на українських землях

Галузі господарства
• Землеробство • Городництво • Бджільництво		• Тваринництво • Рибальство • Торгівля		• Садівництво • Мисливство • Ремесло

Крім землеробства, у цей період розвивалися тваринництво, городництво, садівництво і бджільництво. Не втрачали свого значення в господарському житті також рибальство й мисливство.

На українських землях у складі Великого князівства Литовського сільське господарство мало переважно натуральний характер. Сільськогосподарські продукти вироблялися в основному для власних потреб. Торгівля ними, особливо з іншими країнами, майже не велася.

Сільське господарство українських земель у складі Польського королівства поступово переорієнтовувалося на потреби європейського ринку, де зростав попит на продукцію промислів і сільського господарства. У Західній Європі в XVI ст. внаслідок Великих географічних відкриттів відбувалася «революція цін» (про неї ви дізнаєтеся з курсу всесвітньої історії). Вона практично не зачепила Центральну й Східну Європу, де ціни на продукти харчування були набагато нижчими. Це сприяло збільшенню шляхтою виробництва зерна на продаж. Тому шляхта на українських землях стала створювати фільварки, збільшувати панщину й відбирати землю в селян. Одночасно із цим зростала кількість «непохожих» селян.

Робота з термінами та поняттями

Фільварок — хутір, маєток, велике шляхетське господарство, орієнтоване на ринок; був багатопрофільним господарством, у якому вся земля належала панові і яке базувалося на праці селян, що відробляли тяглову службу або панщину.

 

Поширенню фільваркової системи господарювання на українських землях у складі Великого князівства Литовського сприяло здійснення заходів за «Уставою на волоки» (1557 р.), підписаною польським королем і великим князем литовським Сигізмундом II Августом. Згідно з документом, усі земельні володіння великого князя вимірювалися й ділилися на однакові частини — волоки. Найкращі орні землі відводилися під великокнязівські фільварки, решта розподілялася між селянами. За користування волокою тяглові селяни з усіма дорослими членами своєї родини повинні були відпрацьовувати два дні панщини на тиждень у фільварку.

Зверніть увагу!

Волочна реформа зруйнувала давню форму користування землею сільською громадою й замінила її на подвірну. Збільшилися повинності селян, обмежилися їхні права переходу. Селян фактично позбавили права користуватися лісами, зменшили площу земель спільного користування (пасовища, луки).

У другій половині XVI ст. волочна система землекористування була поширена на землі шляхти і церкви. Фактично відбулось і прикріплення селян до землі й землевласника — запроваджувалося кріпацтво.

Робота з термінами та поняттями

Кріпацтво — система правових норм, які встановлювали залежність селянина від землевласника й право останнього володіти селянином-кріпаком як власністю.

Проблемне запитання

Поясніть, чи існує зв’язок між відкриттям X. Колумбом Америки і поширенням фільваркової системи на українських землях у XVI ст.

3. Розвиток міст, ремесел і торгівлі.

Розповідь учителя

У XVI ст. на українських землях зростали й розвивалися міста. Найбільше міст було на західноукраїнських землях. На Східному Поділлі та Київщині їх було набагато менше через постійну загрозу татарських набігів. Найбільшим містом був Київ, де жило близько 6 тис. осіб. Великими й середніми містами (200—700 будинків) вважалися Брацлав, Кременець, Вінниця, Житомир, Луцьк, Острог, Львів тощо.

Чимало міст перебувало в залежності від магнатів і церкви. Існували також міста, підпорядковані польським королям і великому князю литовському. Державна влада намагалася сприяти їхньому розвитку, оскільки міста сплачували великі податки й захищали від нападів татар. Наприкінці XV — на початку XVI ст. на українські землі стало поширюватися магдебурзьке право.

Робота зі схемою

(Учитель демонструє учням схему.)

* Для православних міщан вступ до цехів був обмежений.

Робота з термінами та поняттями

Магдебурзьке право — німецьке міське право доби Середньовіччя, за яким міста звільнялися від управління й суду приватних власників або державних урядників та створювали власні органи міського самоврядування.

Розповідь учителя

Міста, що здобували магдебурзьке право, управлялися магістратом — становим виборним органом самоврядування, що складався з ради (адміністративного органу й суду в цивільних справах) та лави (суду в кримінальних справах). Раду очолював бурмістр, а лаву — війт.

Магдебурзьке право надавали містам польський король, великий князь литовський, а пізніше й великі магнати. Протягом XV — першої половини XVI ст. таке право мала більшість великих міст України.

Міста були осередками ремесла й торгівлі. У середині XVI ст. налічувалося вже понад 130 різноманітних спеціальностей, із них близько 80 були безпосередньо ремісничими. Водночас більшість жителів міст займалися і сільським господарством.

На українських землях у складі Польського королівства переважна більшість міських ремісників об’єднувалися в цехи. При цьому для православних міщан доступ до них ускладнювався. Позацехових ремісників, що не мали можливості вступити до цехів, називали партачами (від латин. «осторонь»). Цехи всіляко боролися з ними. В українських містах на території Великого князівства Литовського цехи були менш поширені.

У XVI ст. тривав подальший розвиток торгівлі. Основними формами торгівлі були ярмарки, що відбувалися кілька разів на рік у великих містах, торги, які проходили кілька разів на тиждень, і щоденна торгівля в міських крамницях. Купці в містах створювали об’єднання на зразок ремісничих цехів.

Активно розвивалася міжнародна торгівля. Через українські землі проходили торговельні шляхи, якими східні й московські товари, а також продукти місцевого виробництва везли до країн Центральної та Західної Європи. З українських земель на захід везли віск, мед, зерно, шкіру, худобу, солону рибу, сіль, деревину. Натомість завозилися одяг, ремісничі вироби, вина, залізо, папір, зброя, тканини (атлас, оксамит, сукно, полотно) тощо. Центрами міжнародної торгівлі стали Київ, Львів, Луцьк, Кам’янець.

Робота з документом

Із повідомлення литовського дипломата Михалона Литвина про розвиток торгівлі в Києві в середині XVI ст. Київ дуже багатий на іноземні товари, бо нема шляху більш звичного, як давня, давно прокладена й добре відома дорога, що веде із чорноморського порту, міста Кафи, через ворота Таврики, на Таванську переправу на Дніпрі (Тавань — острів у нижній течії Дніпра. — Авт.), а звідти степом у Київ; цією дорогою відправляють з Азії, Персії, Індії, Аравії, Сирії на північ у Московію, Псков, Новгород, Швецію й Данію всі східні товари, а саме: коштовне каміння, шовк і шовкові тканини, ладан, пахощі, шафран, перець й інші прянощі. Цією дорогою часто йдуть іноземні купці: вони створюють загони іноді в тисячу осіб, які називаються караванами, і супроводять обози, що складаються із численних навантажених возів і нав’ючених верблюдів… При приході каравану значні прибутки здобувають київські жителі: воєводи, митники, купці, міняйли, човнярі, візники, трактирники й шинкарі, і це не викликає жодних скарг… У непоказних київських хатах зустрічається не тільки достаток, але навіть величезна кількість плодів, овочів, меду, м’яса, риби… Внаслідок вищезазначених причин вони настільки переповнені дорогими шовковими тканинами, коштовним камінням, соболиними та іншими хутрами, а також прянощами, що мені самому доводилося бачити шовк, який обходився дешевше, ніж льон у Вільні, і перець, дешевший за сіль.

Запитання до документа

1) Визначте за картою в атласі маршрут торговельних караванів із Криму до Києва, описаний у документі.

2) Із яких країн і куди везли товари через Київ?

3) Які товари купецькі каравани привозили до Києва?

4) Як розвиток торгівлі, за спостереженнями автора документа, впливав на життя киян?

III. Закріплення нових знань

Дидактична гра «Асоціації»

Правила гри. Учитель називає поняття, термін, подію, ім’я історичного діяча з вивченої теми й доручає учням пояснити, із чим або ким вони його асоціюють. За потреби вчитель може запропонувати пояснити, чому виникла саме така асоціація. Якщо під час гри вчитель помічає недоліки в рівні засвоєння нового матеріалу, їх необхідно виправити.

Гра може проводитися в усній або письмовій формі, з усім класом або окремими учнями.

Бесіда

1. Що таке соціальний стан?

2. Якими були основні стани українського суспільства на початку XVI ст.?

3. Які стани на початок XVII ст. були привілейованими?

4. Хто такі магнати?

5. Коли було прийнято Перший та Другий Литовські статути?

6. На які групи за рівнем заможності поділялося міщанство?

7. Представники якого стану складали більшість населення українських земель?

8. На які групи поділялося селянство за виконанням повинностей?

9. Що таке фільварок?

10. Коли було прийнято «Уставу на волоки»?

11. Як управлялися міста, що здобули магдебурзьке право?

12. Які форми торгівлі існували в XVI ст. в Україні?

Завдання

Складіть таблицю «Становий поділ українського суспільства на початку XVI ст.».

Стан	Правове становище

IV. Підсумки уроку

Заключне слово вчителя

У XVI ст. населення українських земель поділялося на стани. Кожен стан мав свої права, привілеї та обов’язки.

У першій половині XVI ст. остаточно сформувався правовий статус шляхти.

Найчисленнішим і найбільш безправним станом українського суспільства було селянство.

Втягування українських земель у європейський ринок сприяло зростанню попиту на продукцію сільського господарства й появі фільварків.

Українські міста в XVI ст. зростали, багатіючи на розвитку ремесла й торгівлі. Розгортався процес набуття містами магдебурзького права.

V. Домашнє завдання

1. Опрацювати відповідний параграф підручника.

2. Підготувати есе (див. пам’ятки в додатку до підручника) за темою «Позитивні та негативні наслідки станового поділу українського суспільства XVI ст.».