СПІВРОБІТНИЦТВО ВИХОВАТЕЛЯ І УЧНІВ У НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОМУ ПРОЦЕСІ

Про матеріал
У статті висвітлено проблему співробітництва педагогічних працівників і учнів. Метою вивчення даної теми стала проблема суб'єкт-суб'єктних стосунків, узагальнення і впровадження педагогічної науки в практику.
Перегляд файлу

Тетяна Ніколаєнко,

вихователь для супроводу дітей

Будильського закладу

загальної середньої освіти І-ІІІ ступенів

Лебединської міської ради Сумської області

 

 

СПІВРОБІТНИЦТВО ВИХОВАТЕЛЯ І УЧНІВ

У НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОМУ ПРОЦЕСІ

 

 

Анотація. У статті висвітлено проблему співробітництва педагогічних працівників і учнів. Метою вивчення даної теми стала проблема суб'єкт-суб'єктних стосунків, узагальнення і впровадження педагогічної науки в практику.

Ключові слова : співробітництво, вихователь та учень, педагогіка співпраці, суб'єкт-суб'єктні стосунки.

 

Сучасний етап розвитку освіти в Україні характеризується відходом від тоталітарної уніфікації і стандартизації педагогічного процесу, інтенсивним переосмисленням цінностей, пошуками нового в теорії та практиці навчання і виховання. Цей процес не може бути стихійним. Він потребує управління. Основу інноваційних процесів в освіті складають дві важливі проблеми педагогіки – проблема вивчення, узагальнення і поширення передового педагогічного досвіду та проблема впровадження досягнень психолого-педагогічної науки в практику. Результатом інноваційних процесів слугує використання теоретичних і практичних нововведень, а також таких, що утворюються на межі теорії і практики. Учитель або вихователь може виступати автором, дослідником, користувачем і пропагандистом нових педагогічних технологій, теорій, концепцій. Актуальність теми педагогіки співробітництва підсилюється тоді, коли розв'язування переважної більшості науково-технічних і народногосподарських завдань має колективний характер. Уся система освіти в Україні, у даний час знаходиться під впливом ідей, що були сформульовані в роботах теоретиків загальної і педагогічної психології (Л.С. Виготський, А.Н. Леонтьєв, Д.Б. Ельконін, В.В. Давидов, Ш.О. Амонашвілі й ін.) і передових практиків сучасної школи (А.С. Макаренко, А.В. Сухомлинський і ін.). Ці ідеї, знайшли відображення у твердженні співробітництва як однієї з визначальних основ сучасного навчання. Проблема навчального співробітництва (колективних, кооперативних, групових форм роботи) активно і всебічно розробляється в останні десятиліття в нашій країні і за рубежем такими теоретиками і практиками (Х.Й. Лійметс, В. Дойз, С.Г. Якобсон, Г.Г. Кравцов, А.В. Петровський, Т.А. Матіс, Л.І. Айдарова, В.П. Панюшкін, Г. Магін, В.Я. Ляудіс, Г.А. Цукерман, В.В. Фляків, А.А. Тюків, А.І. Донцов, Д.І. Фельдштейн, Й. Ломпшер, А.К. Маркова й ін.).

У досвіді педагогів-новаторів чітко простежуються риси, що вирізняють їх педагогічну діяльність, розкривають індивідуальність. Проте у їхній роботі є й спільні риси, зокрема такі ідеї педагогіки співпраці: використання багатства стосунків у колективі з виховною метою; обмірковування форм і методів роботи з таким розрахунком, щоб діти взаємовиховувалися; прищеплення учням уміння аналізувати свою діяльність і стосунки; єдність педагогів і учнів у навчально-виховному процесі; навчання без примусу; оптимістичний погляд на учня, його можливості; формування в учня об'єктивної самооцінки і ставлення до навколишньої дійсності.

Педагогіка співпраці – напрям педагогічного мислення і практичної діяльності, спрямований на демократизацію і гуманізацію педагогічного процесу [6; с. 429].

Розглянемо основні ідеї педагогіки співпраці [1]:

ідея зміни стосунків з учнями заснована на увазі вчителя, вихователя  до учнів, залучення дітей до навчання, викликаючи у них радісне почуття успіху, руху вперед, розвитку, наголошується, що інакше дітей не вивчити;

ідея важкої мети (С. Лисенкова, В. Шаталов) полягає у тому, що перед усіма учнями ставиться якомога складніша мета, водночас вихователь чи учитель всіма засобами має вселити в учнів упевненість у тому, що мета буде досягнена. Учнів у цьому випадку поєднує не просто мета, а саме віра у можливість подолання труднощів;

ідея опори (Є. Ільїн, І. Іванов, С. Лисенкова, В. Шаталов) полягає у наданні учням опорних сигналів (символів, схем, таблиць, слів тощо) для забезпечення кращого розуміння, структурування, запам’ятовування матеріалу, а також для побудови відповіді;

ідея навчання без примусу (Ш. Амонашвілі, С. Лисенкова, В. Шаталов) передбачає виключення всіх засобів примусу з арсеналу педагогічних засобів, зокрема, оцінки;

ідея вільного вибору (Ш. Амонашвілі, І. Волков, С. Лисенкова, В. Шаталов) полягає у наданні дитині свободи вибору у процесі навчання, тобто учень може обирати завдання, здачу, тему твору, сам брати участь у складанні завдань для однокласників; це необхідно, щоб учні почувати себе партнерами педагога в навчанні;

ідея відповідної форми (І. Волков, Є. Ільїн, В. Шаталов) полягає у тому, що урок за своєю формою має відповідати предмету, що вивчається. Так, на уроках математики В. Шаталов, доводячи теорему, не допускає жодного зайвого слова – розповідь учителя математика повинна бути абсолютно точною;

ідея самоаналізу (Ш. Амонашвілі, Є. Ільїн, І. Іванов, В. Караковський, В. Шаталов, М. Щетинин) насправді реалізує ідею колективного аналізу та оцінювання діяльності кожного учня;

ідея інтелектуального фону класу (І. Волков, С. Лисенкова, В. Шаталов, М. Щетинин) передбачає створення загальних життєвих цілей та цінностей у класі, для чого необхідно розвивати здібності та нахили дитини в діяльності, що її цікавить, давати свободу творчості;

ідея колективного творчого виховання (І. Іванов, В. Караковський, М. Щетинин) полягає в тому, що дітей учать колективній суспільній творчості з першого класу до випускного. Девіз цієї методики: «Усе творчо, інакше навіщо»;

ідея співпраці з батьками передбачає відкрите, довірливе ставлення дітей до дорослих у школі й у родині. Педагогам не можна сварити дітей з батьками;

ідея особистісного підходу до дитини замість індивідуального підсумовує всі вище перелічені методики. Наголошується, що педагогіка співробітництва пропонує такі прийоми, за яких кожен учень почуває себе особистістю, відчуває увагу вихователя, вчителя особисто до себе;

ідея співробітництва вихователів і вчителів передбачає не примушування, а взаємодію вчителів з метою впровадження ідей нової педагогіки, наголошується на тому, що не можна вчителів протиставляти один одному, не можна, щоб когось хвалили за застосування нового, а іншого засуджували за те, що він навчає по-своєму.

Співробітництво – це гуманістична ідея спільної розвиваючої діяльності дітей і дорослих, скріплене взаєморозумінням, проникненням у духовний світ один одного, колективним аналізом ходу і результатів цієї діяльності [5; с. 312].

В основі стратегії співробітництва лежать ідеї стимулювання і напрямку педагогом пізнавальних інтересів учнів [4; с. 16-17].

Співробітництво є важливим і необхідним для реалізації принципу демократизації і гуманізації управління в освіті.

Принцип демократизації і гуманізації управління орієнтує на:

1) делегування певної частини прав і повноважень адміністрації таким громадсько-державним структурам, як Рада школи, педагогічна рада, методичні об' єднання, учнівське самоврядування, забезпечення виборності та звітності цих управлінських структур;

2) максимальне використання самодіяльності й ініціативи вихователів вчителів, учнів, батьків, широкої громадськості, прояву їх творчих сил;

3) встановлення, функціонування і розвиток демократичних стосунків між керівниками, учителями, вихователями, учнями і батьками;

4) встановлення оптимального співвідношення цілеспрямованих управлінських впливів, співробітництва, співуправління і самоуправління.

До реалізації ідей педагогіки співробітництва (педагогіки партнерства) ведуть, зрештою, два шляхи. По-перше, шлях, який можна назвати «романтичним» - «віддавши серце дітям». Учитель, вихователь наближується до дитини за рахунок великої любові й поваги до неї, «схиляється до її рівня». Слідом за В. Сухомлинським цей шлях пропонував і відомий грузинський педагог Ш. Амонашвілі. На жаль, не всі педагоги готові до такого стилю стосунків, і далеко не всі діти повірять у свою «рівність» з учителем. По-друге, шлях розподілу функцій вчителя та учня і організації їхньої співпраці, про що вже йшлося вище. У функції вчителя входить ретельно підготувати вдома для дитини навчальне завдання, продумати в деталях хід його вирішення різними групами учнів тощо. Функція учня — на добровільних засадах прийняти запропоновану вчителем задачу як свою і самостійно її вирішувати. У такому випадку обидва учасники навчання і виховання — вчитель, вихователь і учень – рівноправні, вони – суб'єкти діяльності. Ніхто ні над ким не застосовує владу.

Так реалізується ідея рівності. Не кожен вихователь, учитель має достатній запас любові до дітей, але кожен може побудувати навчання так, щоб дитина почувала себе людиною вільною і час від часу забувала, що в класі є «наглядач».

У скандинавських країнах педагогіку співробітництва називають педагогікою діалогу, що виокремлює вчителя як провідну фігуру успішної педагогічної взаємодії й покладає на нього відповідальність оперативно враховувати особистісні якості вихованців, учнів, дітей які постійно змінюються під впливом зовнішніх обставин та індивідуального зростання. Доведено, що робота з використанням технології співробітництва дає вражаючий результат – в навчальному закладі створюється сприятливий психологічний клімат процесу навчання, формується високий рівень внутрішньої мотивації учнів до навчання, сам процес навчання оптимізується і як наслідок усього, з’являється висока якість знань усіх учнів. В педагогіці співробітництва використовуються найрізноманітніші форми навчання: колективно-групова робота, колективна творча робота, робота в мікрогрупах, робота в змінних групах, ігрова діяльність [3].

Так приходимо до висновку, що помилково було зводити співробітництво до виключно групової роботи, психологічну основу педагогіки співробітництва становлять суб'єкт-суб'єктні стосунки співпраця двох суб'єктів. Суб'єкт-суб'єктні стосунки можуть бути присутніми і в колективній, спільній діяльності (під час полілогу, мозкової атаки, колективного складання інтелектуальної карти (опорної схеми) тощо). І навпаки: групова робота не обов’язково є ознакою співробітництва. У цьому помилка багатьох педагогів-практиків. Вони ділять дітей на групи, часто для розв’язання репродуктивних завдань, і думають, що організують співробітництво. Потім скаржаться, що це віднімає зайвий час на уроці, а результату не дає. Отже, основним методом співробітництва є навчальний діалог. Без діалогічності не вийде взаємодії, оскільки будь-яка спільна діяльність потребує уміння домовитися, вступити у діалог. Саме наявність та якість діалогу свідчать про ступінь реалізації суб’єкт-суб’єктного підходу.

Цей тип взаємин є для навчально-виховного процесу оптимальним, бо з одного боку, він зберігає за вчителем функцію управління, а з іншого, – надає учневі можливість діяти самостійно [5; с. 312]. При цьому мова йде не просто про дію, не просто про вплив одного суб'єкта на іншій (хоча цей момент не виключається), а саме про взаємодію». Педагогіка співпраці – напрям педагогічного мислення і практичної діяльності, спрямований на демократизацію і гуманізацію педагогічного процесу. Ствердження гуманістичного мислення передбачає розуміння педагогом суспільно-економічних і політичних змін, що відбуваються, чутливість до зрушень в особистості вихованців, їх позицій, цінностей, потреб, мотивів; невпинне переосмислення своїх освітніх дій і використання його в удосконаленні педагогічного процесу. Виявляючи в діалозі, співпраці, партнерстві повагу до учня, толерантність і справедливість, учитель тим самим захищає свободу особистості, продовжує культурну спадщину, творить нові вартості, виступає співучасником зміцнення демократичного ладу.

Список використаних джерел

1. Амонашвили Ш.А. Психологические основы педагогики сотрудничества: кн. для учителя (Текст). – К.: Освіта, 1991. – 111 с.

2. Мойсеюк Н.Є. Педагогіка: Навчальний посібник. 4-є видання, доповнене/ Н.Є. Мойсеюк. Київ, 2003. 615 с

3. Освітні технології: Навч. – метод. посіб. / О.М. Пєхота, А.З.

Кіктенко, О.М. Любарська та ін. За заг. ред. О.М. Пєхоти. – К.: А.С.К., 2001. – 256 с. О

4. Про Концепцію загальної середньої освіти (12-річна школа) URL: http://osvita.ua/legislation/Ser_osv/2712/

5. Теоретичні основи сучасної української педагогіки URL: https://pidruchniki.com/16520205/pedagogika/diyalnist_uchitelya

6. Фіцула М. М. Педагогіка. Київ: Академвидав, 2003. 528 с.

7. Ягупов В. В. Педагогіка: Навчальний посібник. Київ: Либідь, 2002. с.560

 

 

docx
Пов’язані теми
Педагогіка, Виховна робота
Додано
25 листопада
Переглядів
43
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку