Спроба інсценізації драми-казки Олександра Олеся "Микита-кожум'яка"

Микита Кожум’яка (Олександр Олесь)

Сценічна казка в 4 картинах
І КАРТИНА

Палац князя.
ДІВЧИНА. (на авансцені)
Сумний наш князь, сумний наш князь,
Лягли йому на чоло хмари,
Неначе ждуть нас знов удари,
Неначе знов орда знялась...

КНЯГИНЯ.(сидить,схиливши голову на руку)
Ах, я так серцем не боліла,
Коли орда в степах кипіла,(підводиться, заламує руки)

Тепер же я горю в огні -
Невже віддати мушу змію
Дочку мою, красу, надію,
Сама її згубити мушу?..

ДІВЧИНА.(підходячи,енергійно)
Лишіть!.. Послухайте мене:
Ще, може, лихо і мине,
Ще, може, знайдеться в державі
Юнак хоробрий, молодий,
Що й сам повернеться у славі
І вславить трон ваш золотий.
 

КНЯГИНЯ(з досадою)
Покинь свої химерні мрії
І в очі правді подивись:

Прийшла черга - і смерть надії,
І не змагайся, і корись...(плаче)
 

ДІВЧИНА.
Чому ж увесь народ не встане
Страшного ката розп'ясти?!
Хай має він залізні руки,
Хай має безліч він голів,
Нехай страшні народні муки -
А ще страшніш народний гнів!

 (Дівчина, побачивши на порозі князя, виходить).

КНЯЗЬ.
Недобрі знов у тебе очі...
Чому? Від сліз? Не спала ночі?
Тому моя й журба подвійна...

КНЯГИНЯ.
Ні, князю мій! Ні, я спокійна.

КНЯЗЬ.
Спокійна... ти... А де ж вона?

КНЯГИНЯ.
Сидить в задумі край вікна
І в простір дивиться кудись...
А очі слізьми налились...

КНЯЗІВНА (входить).
Мамо, тату! Не журіться!
Ви навколо подивіться:

Смерть зливається з життям,
Розцвіт тут, занепад там...
Хай я згину в пащі змія,
Та в мені живе надія,
Що загине й він колись,
І потоки людських сліз
Згодом висохнуть росою...

КНЯГИНЯ.

Доню, донечко, з тобою
Хтось навік розлучить нас...
Чи ж коли настане час,
Що тебе побачу знову
І голівоньку шовкову
Знов до серця притулю,
Чи, знеможена журбою,
Тільки сльози розіллю,
Сиву голову схилю?

 

ДЖУРА (входить).

КНЯЗЬ.
Що сталось, джуро? Чийсь гонець?

ДЖУРА.(схвильовано)
Атож! Від змія посланець.

КНЯЗЬ (до княгині).
Ідіть собі в свої покої!

КНЯГИНЯ.
Ах, не минути долі злої!.. (виходять із князівною ).

КНЯЗЬ.
Хм! Посланець?.. Від змія... Клич!

ДЖУРА.
Такий він чорний, як та ніч!..
Такий зубатий та окатий...

КНЯЗЬ.
Дарма!.. Іди, зови в палати!

ПОСЛАНЕЦЬ (входить,з достоїнством вклоняється)
Наш пан, великий володар,
Землі й самого пекла цар,
Прислав мене тобі сказати,
Що мусиш ти дочку віддати.
Лишає він тобі три дні...
Оце сказать звелів мені.


КНЯЗЬ.
За три дні відповідь я дам...
Яку - твій пан почує сам.

ПОСЛАНЕЦЬ.
Гляди, накличеш ще біду...
Дивися сам... Так я піду! (клацає закаблуками,виходить).

КНЯЗЬ.(дуже схвильовано, рішуче)
Щоб нарешті ката-гада
Наш позбавився народ,
Джуро, скликать воєвод!
Нині ввечері нарада!

Тривожна музика

(Кінець першої картини)


 

II КАРТИНА
Велика світлиця в палатах князя. За столами сидять воєводи.

КНЯЗЬ.
Воєводи, в горі, в тузі
Вас, мої і слуги й Друзі,
Скликав я на раду тут...
Я не сам, увесь наш люд
Просить вас пораду дати,
Як державу врятувати,
Як скрутити змія злість,
Бо він всіх нас переїсть.

1 ВОЄВОДА.
Мусим ми скоритись долі -
Вітром гнеться й дуб у полі

2 ВОЄВОДА.
Гнулись ми, та досить гнутись -
Час до вітру обернутись!..

1 ВОЄВОДА.
Правда! Час підставить груди:
Хай що буде, те і буде -
Мусить спатися двобій!

2 ВОЄВОДА.
Хай загине лютий змій!

1 ВОЄВОДА.
Мусить край настати змію!

КНЯЗЬ.
Бачу, слухаю, радію.
Але хто себе і зброю
Вкриє славою ясною?(проходить крізь стрій воєвод, пильно вглядаючись у них)

(Тиша)

2 ВОЄВОДА.
Що ж, замовкли, люди добрі?
Є ж у нас борці хоробрі,
їхні руки з криці куті,
І самі, як звірі, люті.

1 ВОЄВОДА.
Їхні руки, кажеш, з криці! . .
Чув я вже... Лиши дурниці,
Досить тих борців хвалити!..
Краще, де вони, вкажи ти -
їх, на жаль, у нас немає...

ДЖУРА (входить).
Дід там... Справу пильну має,
Хоче князю щось сказати.

КНЯЗЬ.
Що ж? Гаразд! Зови в палати!
Вибачайте, воєводи,
Що нараду перервав.

ДІД (входить).
Б'ю я князеві чолом,
Б'ю чолом і воєводам!
Воєводи! Не годиться,
Щоб віддав дочку наш князь.
Треба з лютим змієм биться,
Щоб не жер він більше нас.
Князю, треба вбити гада!

КНЯЗЬ.
Ось про це і йде нарада...
Але хто б на бій пішов?

ДІД.
Змія б син мій поборов.

КНЯЗЬ.
Що ж - він дужий?

ДІД.
Та не знаю,
А подужав би, гадаю.

... Раз колись коня мій син
Перекинув через тин.
Чулий хлопець він і добрий,
І розумний, і хоробрий,
І всіх любить нас, либонь,
А зачепиш - як огонь!
Князю, в мене є надія,
Що подужає він змія.

КНЯЗЬ(радісно)
Ах, коли б він гада вбив,
Я б тебе озолотив!
Що ж, послати посланця?

1 ВОЄВОДА.
Цей уб'є напевно гада!..

КНЯЗЬ.
Що ж... Скінчилася нарада,
Дуже ви допомогли...
Але є ще в нас орли,
Та не тут, не в цій палаті,
А в мужицькій простій хаті!

(Князь встає й виходить. Разом з ним встають і воєводи з ніяково похиленими, головами).

(Кінець другої картини)


 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

III КАРТИНА
Подвір'я Кожум'яки. Сини при роботі.

1 син(глузливо)
І чому на світі так:
Любить дівчину юнак,
Та й не може взяти?

2 СИН.
Вибирати треба рівну,
Не зважаючи на смак...
Ось, Микита наш, дивак
Покохав собі князівну.(сміються, але стримують один одного)

1 СИН.
Тихо!.. Може він почути,
І тоді нещастю бути:
 

2 СИН.
О, як шкурою він лясне -
На добраніч, сонце красне!

1 СИН.
А ви чули чутку дивну?
Кажуть люди, що князівну
Завтра змієві дають ...
У палатах сльози ллють!..

2 СИН.
Що робить? Прийшла черга
Невблаганна, грізна, люта...
Ех, коли б оця рука
Та була з заліза кута!

1 СИН.
Таку руку має він,
Наш найменший брат Микита.
Не з заліза - з криці лита!
Переміг би він один...

2 СИН.
Гей, Микито, чуєш ти,
Що Тарас про тебе каже?
Може б ти схотів піти? ..
Переможеш - змій поляже.
Зважся, з силою зберися
І на гада!

 

МИКИТА.

Відчепись!

ДІД(батько кожум’як) (входить).
Гарно, сину, дуги гнеш -
Це уже сьогодні п'яту?

(Входять парубки)

ПАРУБОК 1 (до старого Кожум'яки).
Князь великий нас послав
І чолом звелів нам бити
До твого синка Микити,
Щоб він відповідь нам дав.
(До Микити)

Парубок 2.

Отже, князь хотів би знати,
Чи ти підеш на двобій,
Бо князівну нашу взяти
Післязавтра хоче змій.
 

Що звелиш йому сказати?
Не вагайсь, нам треба знати:
Будеш ти з тим гадом биться?
Що ж мовчиш ти? ..

МИКИТА (рве дванадцять шкур).
Відчепіться!..
Геть! Не маю я охоти
Розмовлять під час роботи.

Дід(Батько)(до парубків).
Кепсько ... Ви мовчіть тепер!.
Тихо йдіть собі додому,
Бо не спустить він нікому!
Бач, дванадцять шкур роздер.

ПАРУБКИ (з похиленими головами пішли).

БАТЬКО(Дід)
Сину, сину! Що ж це буде?
Це ж були від князя люди ...
Не гаразд, мій любий сину...

МИКИТА.
Слово ще - й робити кину.
(Входять діди).

ДІД-прохач 1.
Князь прислав нас до Микити
І звелів чолом нам бити!
(Вклоняються)..
 

Дід- прохач 2

Згляньсь на князя, край спаси!
Що ж, чи відповідь даси?

МИКИТА.

Ходять, лазять, заважають
Від роботи відривають,
Хоч покинь та з двору йди...

БАТЬКО(Дід) (пошепки до дідів).
Йдіть, бо близько до біди!

(Діди поспіхом тікають)

БАТЬКО(Дід)
Що це, сину? Глум, пиха?

МИКИТА.
Не доводьте до гріха!

БАТЬКО-Дід
Я мовчу... Не хочеш битись -
Будеш змієві коритись.

 

 (Входять діти)

 

1дитина

 Князь, княгиня і князівна
Низько б'ють тобі чолом.
 

2 дитина

Налети орлом на змія,
Вбий його своїм крилом.

3дитина
Як гарнішу від князівни
Знайдеш квітку навесні,
І коли темніші неба
Оченька її ясні,

4дитина
Як коралі є у морі
Червоніші уст її,
І коли від неї краще
Заспівають солов'ї,

2 дитина
То не йди - вона й не схоче.
А як чуєш правду ти,
Мусиш, лицарю, піти!
Все ти матимеш, що схочеш,
Зробить князь для тебе все,

3 дитина
А князівна в подарунок
Власне серце принесе ...

МИКИТА.
Йдіть і князеві скажіть ви,
Що я вийду на двобій,
Що поміряюся з гадом,
Хоч і дужий, кажуть, змій.
 

1дитина
Низько б'єм чолом Микиті...
Ще не вмерла правда в світі,
Вогник віри не погас...

 

Джура (вбігає).
Люди добрі! Лихо в нас!
Прилетів на крилах гад
І князівну вкрав з палат!..

(Всі наче закам'яніли).

(Кінець третьої картини)


 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

IV КАРТИНА
Майдан за містом. В далині на горі химерний замок змія з різнокольоровими вікнами, освітленими вогнями. Ліворуч попід горою гостина міста. Ледве починає розвиднятись. Юрба, що залягла майдан, щохвилини збільшується.

1
Іди сюди, ставай
Тут коло мене швидко!
А ти не заступай,
Хай іншим буде видко.

2
Погляньте: звідусіль
Ідуть юрбами люди
З далеких міст і сіл
Дивитись, що то буде.

3
Хотілось би дійти
До замку, аж на гору...

4  (іронічно).
І смерть собі знайти,
Але вже певну й скору.

5

Та там тебе чорти
Умить на вила схоплять,
Розірвуть, як хорти,
Або в смолі утоплять.

4
А скільки їх прийшло
До князя у палати!..
І мусів їм наш князь
Дочку свою віддати.

 

2 ДІВЧИНА.
Я бачила в дворі
Микиту Кожум'яку:
Сміється, крутить вус -
Ні крихти переляку!

 

3 ДІВЧИНА.
Залізну булаву
Всю ніч йому кували,
Завзяті ковалі
І стілечки не спали.

1 .
Здається, ось ідуть,
Княгиня з князем поруч,
Микита шапку зняв,
Пішов собі праворуч.

1 ДІВЧИНА. .
В палац! До замку йде!
Ой, лишенько! Ой, горе!
Та що ж це буде з ним?
Та він же не поборе?!

2 
Погляньте! Став, як дуб,
І стукає в ворота...
Змій виглянув з вікна
І сипле іскри з рота!

3
Ой, гляньте, гляньте! Змій!

1 ДІВЧИНА.
Ой лишенько, дивіться!

2 ДІВЧИНА.
Який страшний та злий!
І в сні таким не сниться.

2
Микита відступив...

2 ДІВЧИНА.
Невже це з переляку?

3
Микита не здригне:
Я знаю Кожум'яку.

 

4
Посипав іскри змій,
Горять, вгорі літають,
Мов снігом золотим,
Вітри у полі грають.

5
Схопились... Ай, ай, ай!
Відскочили і стали...
Стоять і ждуть...

1

Ну, що ж?
Хоч боки розім'яли!

2

Дивіться, буде щось:
Микита наступає,
Тримає булаву,
Змій лапи потирає.
(Гук від удару)

1
Ага! Ото дістав!

2
Дісталось і Микиті!

5
Це, мабуть, перший бій
Такий на цілім світі.

3

Ай, як розгнівавсь змій!
Пустив, дивіться, пару,
Мов курява знялась...
О, знову кинув жару!
(Чути гупання булави)
4

Не видно, а ні ні!

Вся площа димом вкрита... (Пауза)

Дивіться: змій упав!

2
Спіткнувся і Микита.

3
Схопились знов! Ай-ай!

(Чути грюкіт ударів)

4
Ну, тут вже буде край!

5

Погляньте: змій зваливсь!
Це, мабуть, добре вшкварив!
Микита змія взяв,
Ще раз об землю вдарив.

(Грюкіт)

1
Як мертвий змій лежить...
Лежить і не здригнеться....
Микита в боки взявсь,
Стоїть собі й сміється.

Усі
Слава, слава, слава!
Слава, слава Микиті!
Хай живе князь!
Хай живе Микита!

1 .

Микита вже з палацу йде
І на руках виносить...

Усі

Князівну, князівну!
Князівну несе!
Хай живе князь!
Хай живе княгиня!

Хай живуть Микита і князівна!
Слава, слава!