СРСР у 1920-1930 рр.

Тема: СРСР у 1920-1930-х роках

Мета: охарактеризувати розвиток та політику СРСР у 1920 – 1930-х рр., розкрити зміст сталінської моделі соціалізму в СРСР; формувати навички аналізу і зіставлення історичного матеріалу; виховувати учнів у дусі демократичних традицій, поваги до прав і свобод людини.

Тип уроку: комбінований

Обладнання: підручник, документи (роздатковий матеріал), атлас, презентація.

Основні поняття і терміни: опозиція, СРСР, індустріалізація, колективізація, масові репресії.

Основні дати:

30.12.1922 р. – проголошення СРСР;

1929 р. – прихід Сталіна до влади, рік «великого перелому»;

1937 – 1938 рр. – період наймасовіших сталінських репресій.

Структура уроку

І. Організаційний етап

ІІ. Актуалізація опорних знань учнів

ІІІ. Вивчення нового матеріалу

1.          Боротьба за владу
2.          Індустріалізація
3.          Колективізація
4.          Суспільно-політична ситуація в СРСР

ІV. Закріплення вивченого матеріалу

V. Підсумки уроку

VІ. Домашнє завдання

 

Хід уроку

І. Організаційний етап

ІІ. Актуалізація опорних знань учнів

Вступне слово вчителя

   Сьогодні на уроці ми продовжимо говорити про СРСР, зокрема про економічний і політичний розвиток та визначимо зміст сталінської моделі соціалізму в СРСР.

Фронтальне опитування учнів

1. Які заходи включала політика «воєнного комунізму»?
2.          Які прошарки суспільства були невдоволені політикою «воєнного комунізму»? Чому?
3.          В чому заключалася нова економічна політика, яка прийшла на зміну політиці «воєнного комунізму»? Чому було взято курс відмови від політики НЕПу?
4.          Хто запропонував проект створення союзу федеративних держав? Коли було створено СРСР? Скільки республік ввійшло до СРСР? (Атлас ст.11)

 

ІІІ. Вивчення нового матеріалу

1.          Встановлення сталінського режиму.

Розповідь вчителя

    На початку 1920-х років більшовики остаточно здолали збройну опозицію (в результаті громадянської війни) та ідейно-політичну опозицію (меншовики, есери та інші), остаточно встановивши свою одноосібну владу. Але в самій партії не було єдності. Хвороба Леніна давала привід до розгортання боротьби за владу в середині партії.

    Протягом травня 1922 р. - березня 1923 р. стан здоров'я радянського лідера, вождя більшовиків В.Ульянова (Леніна) значно погіршився. Він зазнав трьох інсультів, що привели до втрати фізичної можливості повноцінно працювати. У зв'язку з хворобою був повністю усунутий від політичної діяльності. Незважаючи на це, в моменти покращання стану здоров'я Ленін продиктував декілька статей і листів до своїх соратників - лідерів партії більшовиків. Він дав оцінку їхнім особистим якостям.

Робота з текстом

В "Письме съезду" Ленін дав оцінку близьким своїм соратникам. Він вважав головною небезпекою для єдності і стабільності партійного керівництва протистояння Сталіна и Троцького. Сталін "сосредоточил в своих руках необъятную власть", і Ленін не був впевнений, що Сталін "сумеет... всегда достаточно осторожно пользоваться этой властью". Ленін рекомендував: "Сталин слишком груб, и этот недостаток, вполне терпимый в среде и в общениях между нами... становится нетерпимым в должности генсека. Поэтому я предлагаю товарищам обдумать способ перемещения Сталина с этого места...".

На думку Леніна, Троцький - "пожалуй, самый способный человек в настоящем ЦК", но самовпевнений і занадто захоплюється "чисто административной стороной дела". Ленін вважав, що Каменєва і Зінов’єва неможна дорікати в їх помилках під час революції, але це на його думку не було випадковістю. Бухаріна Ленін назвав "ценнейшим и крупнейшим теоретиком, любимцем партии", але його теоретичні погляди з дуже великим сумнівом можуть бути віднесені до марксистських. П’ятаков був людиною "выдающихся способностей, но слишком увлекающийся административной стороной дела..."

Запитання до документа.

1.          Чи можна побачити в думках Леніна тривогу?
2.          В чому це проявляється?
3.          В кому з них він вбачав свого наступника?
4.          Чому цією особою не був Сталін?

     Вказавши на небезпеку суперництва між Сталіним і Троцьким для єдності та стабільності у партії. Він пропонував усунути Сталіна від партійного керівництва та реорганізувати державний і партійний апарат у такий спосіб, щоб він забезпечував умови для колегіальних рішень.
В останні роки життя Леніна непокоїло й питання перспектив російської соціалістичної революції. Вказуючи на те, що ця революція сталася в країні, де для неї ще не визріли економічні, соціальні, культурні передумови, Ленін подейкував про необхідність здійснення культурної революції, яка ліквідувала ю "напівазіатське невігластво мас" і відкрила шлях до соціалістичного суспільства. В економічній політиці він наполягав на збереженні непу і перейнявся ідеєю створення суспільства "цивілізованих кооператорів".

     21 січня 1924 р. Ленін помер. Його смерть стала приводом до посилення боротьби за владу, за лідерство у партії, яка розгорнулася в останні роки його життя.

Робота з таблицею.

Боротьба у керівництві більшовицької партії

 

Роки	Лідери угруповань (партійних фракцій), що вели боротьбу		Політичні питання, які маскували боротьбу за владу
1923-1924	Й. Сталін, Г. Зінов'єв, Л. Каменєв	Л. Троцький ("Ліва опозиція")	Ще 1923 р. у ВКП(б) оформилася "ліва опозиція" на чолі з Троцьким, яка різко критикувала бюрократизацію партійного апарату та спроби Сталіна зосередити всю повноту влади у своїх руках.  Старі соратники Леніна, остерігаючись диктаторських амбіцій і прагнень Троцького узурпувати владу, знехтувавши властолюбством самого Сталіна, підтримали його в боротьбі з позицією Троцького. Сталін і його соратники спромоглись усунути Троцького від державних справ, обмежити його вплив у партії, а 1929 р. і вислати з країни"Платформа" Троцького: дрібно-буржуазне селянство потрібно "утримувати пролетарською диктатурою"; для успіху соціалістичного будівництва у відсталій селянській країні необхідна підтримка з боку світового пролетаріату і світової революції; потрібно розвивати важку промисловість, встановити її "диктатуру" в економіці; йде бюрократизація партії, не можна допускати підміну диктатури пролетаріату диктатурою партії, потрібно перетряхнути апарат, омолодити кадри, допустити свободу фракцій.
1925	Й. Сталін, М. Бухарін, А. Риков	Г. Зінов'єв, Л. Каменєв ("Нова опозиція")	У 1925 р. оформилась "нова опозиція", яку очолили Каменєв і Зінов'єв. Опозиція спиралася на підтримку Ленінградської партійної організації. "Нова опозиція" виступала проти монополізації Сталіним права на тлумачення "ленінської спадщини", проти політики, яка проводилась у сільському господарстві. Але Сталін на той час уже зосередив у своїх руках усі важелі партійного та державного управління, особливо в питанні підбору кадрів. Лідерів опозиції було усунуто від партійного та державного управління, керівництва Комінтерном. Спроба групи Каменєва-Зінов'єва взяти 1926 р. реванш у боротьбі за владу успіху не мала."Наш генеральний секретар не є тією фігурою, яка може об'єднати навколо себе старий більшовицький штаб" (Каменєв).
1927	Й. Сталін, М. Бухарін, А. Риков	Г. Зінов'єв, Л. Каменєв, Л. Троцький ("Об'єднана опозиція")	Останній виступ опозиції стався 1927 р. - "платформа 83". Основними вимогами опозиції було виконання "політичного заповіту" Леніна. Але час було згаяно. Платформа "блоку": потрібні високі темпи індустріалізації - "надіндустріалізація", значне підвищення податків на селян: триває бюрократизація партії і переродження держави, таким чином треба відновити внутріпартійну демократію. Почалось створення підпільної партії.
1928-1929	Й. Сталін	М. Бухарін, А. Риков, М. Томський ("Правий ухил")	Опозиція виступає проти згортання непу і застосування надзвичайних методів в економіці, проти теорії "загострення класової боротьби по мірі просування до соціалізму". 1929 р. став роком остаточної перемоги Сталіна у боротьбі проти ленінських соратників за владу. Він же став роком початку утвердження сталінського тоталітарного режиму в СРСР.

      

Причинами встановлення режиму одноосібної влади Сталіна в СРСР були:

•              відсутність традицій політичної демократії в країні та реальних демократичних свобод;
•              низький рівень політичної культури населення СРСР;
•              зосередження політичної влади в руках однієї партії;
•              невисокий інтелектуальний рівень керівництва ВКП(б), обмеженість його політичної культури;
•              низький освітній рівень низових керівників і рядових членів ВКП(б);
•              внутрішня природа радянської влади, яка становила собою диктатуру класу, що переросла в диктатуру партії та не заперечувала можливості диктатури однієї особи;
•              наявність численного бюрократичного апарату, добробут якого залежав від збереження командно-адміністративної системи.

       Основним методом встановлення й підтримки існування такого режиму був тотальний контроль над суспільством і постійний терор проти всіх його верств. Таким чином в СРСР, як і в ряді європейських держав, складався тоталітарний режим. Керівною та спрямовуючою силою радянської тоталітарної системи була більшовицька партія, яка своєю ідеологією визнавала марксизм-ленінізм. Резервом і помічником партії вважалася Всесоюзна ленінська комуністична спілка молоді - ВЛКСМ. Їй було доручено керувати повсякденною діяльністю Всесоюзної піонерської організації (діти 10-15 років), а при піонерських дружинах створювались об'єднання жовтенят - школярів 7-9 років.
Після встановлення одноосібної влади у 1929-1930 рр. та в 1933 р. були проведені чистки партійних рядів. У 1935-1936 рр. - перевірка і обмін партійних квитків. Взамін виключених старих більшовиків набирали молодь, фанатично віддану вождю і партії. У результаті відбулася докорінна зміна у лавах партії, посилилася її централізація, вона фактично, за висловом "вождя", перетворилася на "орден меченосців".

Запитання для закріплення:

1.          Коли було остаточно встановлено одноосібну владу Сталіна?
2.          Назвіть фактори, які сприяли становленню одноосібної влади.

 

2.          Індустріалізація.

 Відбудова господарства, зруйнованого за роки Першої світової війни та громадянської війн, поставила перед більшовиками питання про подальший розвиток країни. Усім було зрозуміло, що вона потребує модернізації, яка вивела б її з економічної відсталості. Питання полягало в тому, як це здійснити.

Індустріаліза́ція в СРСР — це комплекс заходів з прискореного розвитку промисловості, вжитих ВКП(б) у період другої половини 20-х до кінця 30-х років. Проголошена як партійний курс XIV з'їздом ВКП(б) (Всесоюзна Комуністична партія більшовиків)(1925 р.).

Робота з документом

ІЗ РЕЗОЛЮЦІЇ XІV З’ЇЗДУ ВКП(Б) (23 ГРУДНЯ 1925 Р.)

  …Вести економічне будівництво під таким кутом зору, щоб СРСР із країни, що ввозить машини та обладнання, перетворився на країну, що виробляє машини та обладнання, аби таким чином СРСР в умовах капіталістичного оточення не міг перетворитися на економічний придаток капіталістичного світового господарства, а був самостійною економічною організацією…

…Поставити завдання повного забезпечення перемоги соціалістичних господарських форм над приватним капіталом, зміцнення монополії зовнішньої торгівлі, зростання соціалістичної держпромисловості та залучення під її керівництво і за допомогою кооперації дедалі більшої маси селянських господарств у русло соціалістичного будівництва…

Запитання до документа:

1. За текстом документа визначте мету та ціль індустріалізації СРСР.
2. Чим аргументували потребу в індустріалізації?

 

Основними цілями індустріалізації в СРСР проголошувалися:

•              забезпечення економічної самостійності і незалежності СРСР;
•              ліквідація техніко-економічної відсталості країни, модернізація промисловості;
•              створення технічної бази для модернізації сільського господарства;
•              розвиток нових галузей промисловості;
•              зміцнення обороноздатності країни, створення військово-промислового комплексу;
•              стимулювання неухильного зростання продуктивності праці і на цій основі підвищення матеріального добробуту і культурного рівня трудящих.

Головні джерела радянської індустріалізації:

• «перекачування» коштів із села в місто;
• із легкої та харчової у важку промисловість;
• збільшення прямих і непрямих податків;
• внутрішні позики; випуск паперових грошей, не забезпечених золотом;
• розширення продажу горілки;
• збільшення вивозу за кордон нафти, лісу, хутра та хліба;
• джерелами індустріалізації стала фактично неоплачена праця робітників і особливо селян; експлуатації багатьох мільйонів в'язнів ГУЛАГУ;

     Надвисокі темпи індустріалізації, які пояснювалися керівництвом СРСР необхідністю зміцнення обороноздатності країни перед зростаючою зовнішньою загрозою. Першочергова увага приділялася розвитку підприємств військового призначення, мілітаризація економіки. Величезні за масштабами перетворення здійснювалися на гігантський території, а це з надзвичайною гостротою ставило питання про розвиток інфраструктури (дороги, мости та ін.), стан якої значною мірою не відповідав потребам.

      Початком Проведення політики індустріалізації стало здійснення плану ГОЕЛРО (1920 р.) – плану електрифікації країни.

    Первинним проектом сталінського воєнно-комуністичного штурму став перший п'ятирічний план, ухвалений ВКП(б) у 1928 р. У цьому ж році почалася І п'ятирічка (1928/1929-1932/1933 pp.). Її основне завдання полягало в тому, щоб «наздогнати і перегнати західні країни» в економіці. Найважливішим визнавався розвиток важкої промисловості, планом передбачалося її зростання на 330%.

У 1928—1929 pp. обсяг валової продукції української промисловості збільшився на 40%. Того часу радянська економіка ще відчувала імпульси непу, що забезпечували високі темпи росту. Успіхи першого року п'ятирічки в СРСР на тлі глибокої економічної кризи, що охопила капіталістичний світ у 1929 p., створили в керівництві СРСР ілюзію можливості різкого стрибка з економічної відсталості до розряду промислово розвинутих держав. Такий ривок вимагав надзвичайної напруги сил.

Листопадовий пленум ЦК ВКП(б) у 1929 р. прийняв рішення «за будь-яку ціну прискорити розвиток машинобудування та інших галузей великої промисловості». Планами на 1930—1931 pp. передбачалося 45% приросту промисловості. Це була авантюра, приречена на провал.

Цілком закономірним було невиконання плану I п'ятирічки. Тому, коли підбивалися її підсумки, політбюро ЦК ВКП(б) заборонило всім відомствам публікувати статистичні дані з цього приводу

    Найбільші новобудови першої та другої (1933 – 1937 рр.) п’ятирічок: Дніпрогес; Магнітогорський, Кузнецький металургійні комбінати, "Азовсталь"; Сталінградський, Харківський тракторні заводи; Московський, Горьківський автомобільні заводи; Турксиб; Уральський, Краматорський заводи важкого машинобудування; міста Кіровськ, Комсомольськ-на-Амурі; Біломоро-Балтійський канал, канал Москва-Волга.
У роки І п'ятирічки введено в дію 1500 нових великих підприємств.
У роки ІІ п'ятирічки введено в дію 4500 нових великих підприємств.

 

3.          Колективізація

    Розповідь вчителя

 Одним із джерел індустріалізації була колективізація, яка водночас мала забезпечити контроль з боку ВКП(б) над селянством і придушити  будь-які спроби селянських виступів. Колективізація розпочалася за рішенням XV з’їзду партії більшовиків (1927 р.) і стала важливою складовою формування тоталітарної системи.

    Колективізація - це створення колективних селянських господарств, яке на практиці призвело до відчуження селян від власності на землю і від результатів своєї праці.

Перегляд відео фрагменту

1. Що таке колективізація?
2. Коли розпочалась масова колективізація?
3. Яка мета колективізації?
4. Чим зацікавлювали населення для вступу в колгоспи?
5. Які дії влади не подобались населенню?
6. Що таке розкуркулення?
7. До чого призвели дії влади?

Питання створення великих колективних господарств ставили перед собою більшовики вже з перших років знаходження при владі. Проте перша спроба створення великих державних господарств у 1919 р. не мала успіху.
ХV з'їзд ВКП(б) (1927 р.) поставив питання про "поступовий перехід до колективної обробки землі на основі нової техніки". Форми, способи, строки створення колективних господарств на з'їзді не обговорювалися.

Влітку 1929 р. було офіційно оголошено про суцільну колективізацію у деяких районах країни, а 7 листопада 1929 р. у "Правді" була надрукована стаття Сталіна, в якій 1929 рік був названий "роком великого перелому" - перелому "у розвитку нашого землеробства від дрібного і відсталого індивідуального господарства до великого і передового колективного землеробства". Сталін стверджував, що у колгоспи вже пішли селяни-середняки (насправді колгоспи в той час об'єднували 6-7% селянських господарств). 27 грудня 1929 р. на конференції аграрників Сталін оголосив:

"Ми перейшли останнім часом від політики обмеження експлуататорських тенденцій куркульства до політики ліквідації куркульства як класу".

На місцях жорсткі державні директиви активно виконувалися, що викликало швидке зростання кількості колгоспів і не менш стрімке зростання невдоволення селян. Протести селян нерідко виливалися у відкриті виступи: загалом зареєстровано близько 2 тис. збройних виступів. 2 березня 1930 р. Сталін опублікував статтю "Запаморочення від успіху", в якій засудив "перегини" в колгоспному будівництві і всю вину за них поклав на місцеве керівництво.

Розкуркулення (в середовищі ряду істориків розселянення) - політична репресія, що застосовувалася в адміністративному порядку місцевими органами виконавчої влади за політичними і соціальними ознаками на підставі постанови Політбюро ЦК ВКП(б) від 30 січня 1930 року «Про заходи по ліквідації куркульських господарств у районах суцільної колективізації».

Мета боротьби з куркулями:

• передача державі (тобто колгоспам) найрентабельніших селянських господарств разом із землею й реманентом;
• вилучення значних запасів сільськогосподарської продукції, які зберігалися в куркульських господарствах;
• ліквідація найзаможнішого прошарку селян, який комуністи завжди ненавиділи й вважали найбільшою загрозою для пролетарської диктатури.

Тих, кого зарахували до куркулів, поділяли на три категорії:

• активні вороги радянської влади, учасники антирадянських виступів. Вони підлягали 10-річному ув'язненню або розстрілу;
• пасивні вороги радянського ладу, тобто ті, хто намагався в рамках радянського законодавства боронити свою власність. Їхнє майно підлягало конфіскації, а самі господарі мали бути вислані до північних і східних районів СРСР;
• лояльні до політики Комуністичної партії особи, які не чинили опору радянській владі. Певна їх частина, щоб зберегти своє господарство, навіть готова була вступити до колгоспів. Таких селян переселяли за території колективізації, надавши їм гірші землі.

Загалом нараховувалося 3,9% куркульських господарств (Сталін стверджував, що у країні 5% куркулів), було розкуркулено до 15% господарств. У північні райони СРСР було вислано 9 млн. куркулів та членів їх сімей.

4.          Суспільно-політична ситуація в СРСР

Розповідь вчителя

Наприкінці 1920-в першій половині 1930-х років репресії було спрямовано проти «класово ворожих» верств суспільства: непманів, куркулів, тих хто на думку влади підривали будівництво комунізму в країні.

 Репре́сії — каральні заходи, покарання, вжиті державними органами.

Поряд із репресіями вдосконалювалась система тотального контролю над суспільством. Підростаюче покоління через комсомольську й піонерську організації виховувались в дусі ненависті до «ворогів народу», боротьби зі «шпигунами», «шкідниками на виробництві», куркулями, заохочувались доноси на батьків.

   Прийнято закон, згідно яким робітника за найменшу провину звільняли з роботи, залишаючи без картки споживача, і з подальшим висиленням його родини з квартири.

   Із 1930 р. розширилась мережа виправно-трудових таборів, об’єднаних у систему ГУЛАГу (Главное управление лагерей).

Робота з атласом ст.11

Кількість ув’язнених за 10 років тут складала 4 млн. людей. Було відновлено каторгу та смертну кару.

Запитання до учнів

Для чого владі були потрібні всі ці заходи?

   Репресії досягли свого апогею у 1937-1938 рр. Вони знекровили інтелектуальну силу радянського суспільства в політиці, армії, науці.

 

Самостійна робота з документами

Роздатковий матеріал

№ 1

5 грудня 1936 р. була прийнята Конституція СРСР - "Конституція перемігшого соціалізму". Вона проголошувала існування в СРСР двох дружніх класів - робітників і колгоспного селянства, і прошарку - соціалістичної інтелігенції. Конституція гарантувала недоторканість особи (ст. 127); свободу слова, друку, зборів, мітингів, вуличних процесій і демонстрацій (ст. 125); право об'єднання у громадські організації (ст. 126), які могли висувати кандидатів у депутати на виборах до Рад всіх рівнів (ст. 141). Також проголошувалось загальне, рівне, пряме виборче право при таємному голосуванні (ст. 134).

№ 2

    1929 р. Постанова ЦК: директор підприємства як одноосібний начальник отримав право звільнення робітників без повідомлення профспілок. Робітники втрачати соціальні права відстоювання своїх інтересів на виробництві.

    1932 р. Закон "Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперативів і зміцнення громадської (соціалістичної) власності" вказував: до ворогів народу, які посягають на соціалістичну власність, застосовувати "в якості заходу судових репресій" розстріл з конфіскацією всього майна або позбавлення волі на 10 років. Незабаром Закон було поширено на "широке коло злочинів", у тому числі на спекуляцію і саботаж сільгоспробіт.

    1932 р. Постанова ЦВК І РНК "Про встановлення єдиної паспортної системи по Союзу РСР і обов'язкову прописку паспортів", застосовувався для обліку населення міст, робітничих поселень і новобудов, "розвантаження" їх від осіб, не пов'язаних з суспільно корисною працею і "очищення" їх від "кулаків, карних злочинців та інших антигромадських елементів, що ховаються". Паспорт обмежував свободу пересування громадян, забезпечуючи контроль за громадянами з боку держави. Колгоспники, які були позбавлені права на отримання паспорта, відповідно, були позбавлені права виїздити з села.

    1934 р., 8 червня. Запровадження "вищої міри соціального захисту" за зраду Батьківщині, відповідальність всіх дорослих членів сім'ї за злочин одного з них. Покарання для тих, хто знав про намір родича - 2-5 років таборів, якщо не знав - 5 років заслання.

     1934 р., листопад. Створення Особливих нарад для спрощення судочинства при покаранні "ворогів народу" і членів їх сімей.

     1934 р., 1 грудня. Постанова ЦВК про розгляд справ про терористичні організації і терористичні акти проти робітників Радянської влади: слідство обмежувалося строком в 10 днів, слухання справи йшло без участі прокурора і адвокатів, прохання про помилування не допускалося, вирок про вищу міру покарання здійснювався негайно.

     1935 р. Встановлення кримінальної відповідальності, аж до розстрілу, починаючи з 12 років.

     1937 р. Постанова від 1 грудня 1934 р. поширювалась на справи про шкідників і диверсантів.

     1937 р. Дозвіл ЦК ВКП(б) на застосування у практиці НКВС методів фізичного впливу на "ворогів народу".

№ 3
Мета політичних репресій:

•          Знищення будь-якої, навіть потенційної, опозиції.
•          Знищення старої "партійної гвардії", всіх тих, хто міг пролити світло на минуле Сталіна.
•          Переслідування і знищення всіх представників колишніх політичних партій, заможних верств населення.
•          Зняття соціального напруження у суспільстві, знищуючи "стрілочників" - представників бюрократичного і партійного апарату, на яких перекладали відповідальність за прорахунки Сталіна та його оточення.

Завдання для закріплення:

1.          Як правова реальність в СРСР співвідноситься з декларованими правами і свободами в конституції?
2.          Яка економічна, ідеологічна і політична направленість радянського законодавства?

 

ІV. Закріплення вивченого матеріалу

Проблемне завдання

Відомі сучасні російські історики .М.Геллер та М.Некріг у книзі «Утопія при владі» писали: «Після завершення колективізації  все економічне життя країни опинилося повністю в руках Сталіна, усі громадяни були повністю залежні від держави і в політичному, і в економічному відношенні. Водночас була завершена і монополізація духовного життя».

Чи можна погодитись з даною думкою? Наведіть приклади.

V. Підсумки уроку

   Заключне слово вчителя

Радянська влада в 1920-1930 рр. скинула маску і населення змогло побачити ті реалії які їх чекатимуть. Всі свої дії вони виправдовували бажанням суспільної рівності і благополуччя, але аж надто дорого це благополуччя обходилось простому люду. І чи було воно? Це питання будемо піднімати на інших уроках які стосуватимуться СРСР.

VІ. Домашнє завдання

Вивчити конспект.

Підготувати інформацію про політику коренізації.