Стаття "Активізація пізнавальних та творчих здібностей учнів на уроках української мови"

                                                                                  Кальченко Оксана Михайлівна,

                                     учитель української мови та літератури (І категорії)

                                      Воронівської   філії  Білопільського ліцею№1

                                                 Білопільської міської ради Сумської області

 

АКТИВІЗАЦІЯ  ПІЗНАВАЛЬНИХ ТА ТВОРЧИХ ЗДІБНОСТЕЙ

УЧНІВ  НА УРОКАХ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

 

Анотація. У статті порушено питання розвитку пізнавальної активності учнів на уроках української мови, досліджуються можливості забезпечення вчителем оптимальних умов для різнобічного мовленнєвого розвитку кожного учня. Розглядаються окремі методи та прийоми навчання, які сприяють активізації інтелектуального та творчого розвитку учнів на уроках мови, формуванню дослідницьких умінь школярів, критичного мислення.

Ключові слова: пізнавальна активність, творча активність, інтелект, розумові здібності, мовленнєвий розвиток, дослідницькі вміння, пізнавальний інтерес, критичне мислення, комунікативні компетенції, методи і прийоми, завдання.
          Актуальність теми. Сучасна система навчання зумовлює нові тенденції щодо розвитку освіти. Основу сучасного інформаційного суспільства складають не традиційні матеріальні, а інформаційні ресурси, знання, наука, організаційні чинники, здібності людей, їхня ініціатива, креативність. З’явилась потреба у діяльних, обдарованих, інтелектуально і духовно збагачених громадянах, тому основним завданням освітніх закладів є розвиток індивідуальних здібностей учнів у процесі навчання і виховання. Молоде покоління має бути готове до активної розумової та творчої діяльності, уміти приймати зважені рішення в нинішніх умовах, використовувати в житті здобуті в школі уміння та навички. Тому учитель у цих умовах повинен стати не постачальником інформації, а навчити її здобувати й аналізувати, досліджувати і формувати власну думку.                Перед учителем української мови постає чітка вимога: сприяти       формуванню      національно  - мовної   особистості,    яка характеризується свідомим ставленням до мови, розвиненим мовленням, мисленням, інтелектом, мовленнєвою пам'яттю, мовним чуттям.

Аналіз попередніх досліджень. Питання про розвиток пізнавальної та творчої активності не нове в педагогічній літературі. Про активність як один з основних принципів процесу пізнання педагогічна наука говорила вже давно (праці В. Сухомлинського, А. Ковальова, Г. Щукіної, Ю. Бабанського та ін.). Тема пізнавальної активності досліджується також в роботах Л. Арістової, Д. Вількєєва, Т. Шамової, П. Підкасистого, М. Лісіної, В. Лозової, І.Харламова, Н.Половнікової, Л.Виготського, Д.Левітеса, А.Леонтьєва, І.Лернера, Б.Ломова, Н.Обозова, В.Сластеніна, І.Чечель, В.Шадрикова та інших учених.

У психолого-педагогічній науці немає єдиного підходу до визначення поняття «пізнавальна активність». Учені акцентують увагу на різних суттєвих характеристиках цього феномену, які значною мірою пов’язані з навчальною працелюбністю особистості.

Найбільш ємне визначення пізнавальної активності, на наш погляд, зроблено В. Лозовою, яка розглядає це поняття як рису особистості, що виявляється в її ставленні до пізнавальної діяльності, яка передбачає стан готовності, прагнення до самостійної діяльності, спрямованої на засвоєння індивідом соціального досвіду, накопичених людством знань і способів діяльності, а також знаходить вияв у якості пізнавальної діяльності [7, с.14].

Активність навчання формується у процесі пізнавальної діяльності, характеризується прагненням до пізнання, розумовим напруженням і виявленням морально-вольових якостей здобувача освіти.

Педагогічні і методичні аспекти нашої теми розробляли сучасні вчені: В. Бадер, О. Біляєв,     Т. Ладижинська,     М. Пентилюк,     Л. Мацько,     Г. Шелехова, В. Мельничайко, А. Курінна, Н. Голуб, М. Василик, О. Паршикова. Активізація пізнавальних здібностей та дослідницькі пріоритети в ній стали предметом пильної уваги таких визначних українських педагогів-новаторів, як: О. Заболотний, Я. Чепіга, А. Музиченко.

Мета статті. Метою статті є з'ясування та аналіз методичних умов ефективного розвитку пізнавальної та творчої активності учнів у процесі навчання української мови та літератури в сучасній українській школі.

Виклад матеріалу. Сучасний урок активно впливає на розвиток пізнавальних та творчих здібностей особистості.

Пізнання і творчість – це завжди втілення індивідуальності, в якій простежуються ознаки вільної особистості, яка здатна бути сама собою, чути своє «я» і вміти виразити та реалізувати закладені природою здібності з найбільшою користю для себе і для інших. Розвиток творчого потенціалу особистості здійснюється впродовж усього життя і «межі» не має, а підвищення творчої активності відбувається в міру реалізації її перетворювальних здібностей у конкретній діяльності  Вчасне й адекватне заохочення активізує особистість, зміцнює її віру у власні сили, надає їй нових імпульсів  для діяльності [3, с.74].

Під час стимулювання навчальної та творчої діяльності учнів основними педагогічними  завданнями вчителя є:

- формувати мотив досягнення, налаштувати на успішне виконання завдань;

- забезпечити умови успішної діяльності, зацікавити пізнавальним та творчим процесом;

- сформувати свідоме ставлення до результату навчальної діяльності;

- перетворити результат на мотив для нової пізнавальної  і творчої діяльності.

Учитель орієнтується на особистість, застосовує специфічні для кожного учня еталони, що знаходить відображення у доборі форм, методів, прийомів і засобів у роботі з конкретним учнем, а саме:

- створює проблемно-пошукові ситуації;

- спирається на життєвий досвід дітей;

- включає у діяльність учнів проєкт, навчальну дискусію, рецензування;

          - організовує дидактичні ігри.

Однією з важливих рис особистості в сучасній школі є пізнавальна самостійність і спроможність учня, що ґрунтується на уміннях без допомоги сторонніх оволодіти знаннями й способами навчальної діяльності. Властивість пізнавальної самостійності учня – це набуток довготривалої взаємодії вчителя й учня в умовах класно-урочної та позакласної роботи. В основі його лежить принцип розвиваючого навчання.

Активізації пізнавальної діяльності може сприяти спеціально організована взаємодія видів роботи, що ґрунтується на узагальнених наочних орієнтирах, визначених педагогічних умовах і відповідальних організаційних формах, методах, прийомах навчання.

З метою активізації пізнавальної діяльності використовуємо інноваційні

технології кооперативного навчання (робота в парах, карусель, робота в малих групах) і технології колективного групового навчання (обговорення проблеми в загальному колі, мікрофон, навчаючи-учусь, аналіз ситуації, дерево рішень); технології ситуативного моделювання (ділові ігри, рольові ігри, громадські слухання); технології опрацювання дискусійних питань (займи позицію, неперервна шкала думок, дискусія, дебати).

Дієвим  засобом   активізації   пізнавальної     діяльності   учнів  є  творчі завдання.

Творчі  завдання  дають  можливість  розвивати  творчі  здібності,  пошукові , дослідницькі, розвивають пізнавальний інтерес до предмета, формують глибокі міцні знання. Можна запропонувати такі творчі завдання: скласти ікебану, скласти кросворд, підібрати світлини, написати рецензію, підготувати буклет (інформаційний, рекламний).

Полегшенню   й   активізації   процесу   сприйняття   інформації   сприяє мультимедійна презентація. Учнів приваблює образність і яскравість занять з використанням презентацій. Вони охоче виконують завдання, виявляють інтерес до досліджуваного матеріалу.

Найвищий рівень активізації - дослідницький, який є важливим аспектом навчального процесу. Будь-яке дослідження є керованим процесом, тож, хоча метод дослідження потребує особливої самостійності в роботі учнів, усе ж від учителя великою мірою залежить правильна організація початкового етапу пізнання, формування в них уміння спостерігати, уміння слухати, відчувати й уміло синтезувати побачене, прочитане в підручнику чи почуте від учителя [6,3],   Так, на підготовчому етапі учні вчаться працювати з джерелами, оволодівати теоретичним апаратом, засвоювати зміст творів з урахуванням жанрових і стилістичних особливостей (на цьому етапі актуальні слова вчителя, бесіда, пошукові завдання), засвоювати алгоритми різних видів аналізу, прийоми роботи з текстом, а також виконувати завдання, що стимулюють творчу уяву й мовленнєву діяльність (творчі перекази, усне малювання, асоціативні вправи, уявна зустріч з героєм, введення в прочитаний текст опису або діалогу героїв тощо). Дослідницьку роботу з української мови  починаємо з найпростішого. Наприклад, при вивченні теми «Вставні слова»  пропонуємо такі види робіт:

 − дослідження-пошук: знайдіть речення, у яких є вставні слова, що виражають почуття впевненості, невпевненості, джерело повідомлення тощо;

− дослідження-конструювання: введіть у речення вставні слова, подані в довідці…;

− дослідження – творче спостереження: чи є в тексті речення із вставними словами. Яку роль вони відіграють?

•                    дослідження – творче конструювання: побудуйте речення із вставними словами, щоб утворився текст.

На етапі розвитку дослідницьких умінь для учнів 7-8 класів завдання пошуково-дослідницького й пошуково-творчого характеру  спрямовані на порівняння, зіставлення, аналіз, розвиток критичного мислення, синтез, формулювання висновків – це робота з порівняльними таблицями, схемами, складання запитань до прочитаного тексту, щоденника подвійних нотаток. Розвитку дослідницьких умінь   і   творчих   здібностей   сприяють   асоціативні   вправи,   завдання інтегративного характеру, складання сенкану, інтерв’ю, написання відгуку тощо. Учням подобаються також дослідницько-творчі завдання життя та творчості письменників.

Наступний етап - самостійна дослідницька діяльність (учні старших класів). Результат проведеної роботи – написання дослідницьких робіт.

Так, добре продумана і організована пошуково-дослідницька робота дає

змогу підвищити пізнавальну активність школярів, їх інтерес до процесу навчання, самостійність.
          Способи активізації пізнавальної та творчої діяльності учнів:

1. Формування мотивів діяльності шляхом використання актуального нового матеріалу; унаочнення, застосування новітніх технологій навчання,

дидактичних ігор, змагань; зв’язок матеріалу з життям, досвідом учнів;

постановка проблемних питань, завдань.

2. Формування системи знань, умінь, навичок завдяки виділенню головного в матеріалі; прийомам логічного мислення ( аналогія, аналіз, синтез, узагальнення, порівняння, протиставлення); інтеграція навчального матеріалу з різними дисциплінами.

3. Застосування спеціальних завдань на розвиток критичного і самостійного мислення (завдання з нестандартними або «зайвими» даними, «помилками» вчителя, завдання, які вчасно і розумно оцінені вчителем або вимагають самооцінки чи самостійної роботи).

4. Індивідуалізація, диференціація навчання: самостійна постановка учнями питань, доповнення, власні приклади, доповіді, виступи; застосування диференційованих завдань; поєднання індивідуальних, групових, колективних форм роботи, використання методів проблемного навчання.

У своїй роботі намагаємось зробити навчальний процес відкритим, пояснюючи учням, чому на уроці використовуються ті чи інші форми навчання, які    вони   мають   переваги.   Досвід    показує,   що  тоді   школярі,  особливо старшокласники, свідомо ставляться до своєї навчальної діяльності, уміють здійснювати рефлексію й самоуправління навчанням. Це сприяє ефективній реалізації спільної діяльності учителя і учня в навчальному процесі.

На своїх уроках практикуємо самостійне спостереження учнів над мовою з подальшими висновками. Мовний матеріал для спостереження добираємо так, щоб учні могли самостійно дати оцінку мовним фактам і зробити висновки. Перед спостереженням чітко формулюється завдання. Спостереження над мовою поєднуємо з творчими завданнями, вправами з ключем. Використовуючи наявні знання і навички, учні опрацьовують незнайомі для них факти мови і в такий спосіб самостійно проникають у суть мовних явищ, формулюють висновки.

Одним зі способів підвищення ефективності занять з мови є використання ситуативних завдань, що сприяють розвиткові самостійності й активності учнів у здобутті знань. Ситуативні завдання покликані активізувати процес пізнання через моделювання ситуації.

Методів і прийомів активізації навчально-пізнавальної діяльності школярів дуже багато.

У практиці своєї роботи використовуємо такі прийоми:

1. «Я – образ». За допомогою цього прийому удосконалюється

монологічне мовлення, розвивається творча уява. На уроці дитина обирає

певний образ. Наприклад: «Я- осінній кленовий листочок», «Я – веселий,

безтурботний дощик», «Я – квітка сон-трава». Цей прийом використовуємо і усно, і під час написання творів-мініатюр, взаємодиктантів, виконуючи вправи на спостереження.
2. «Оповідання-ланцюжок». У групах перший учень придумує речення, а

кожний наступний додає своє, щоб разом утворилося коротке змістовне

оповідання (тему пропонує або вчитель, або самі учасники групи).

3. «Асоціації». Учитель диктує слова, а учні повинні записати слова-

асоціації.

4. «Збирачі скарбів». Завдання учням: скласти словничок (антонімів, синонімів, тематичні, логічні тощо).

5. «Подумай». Творчий словниковий диктант: записати дані визначення

одним словом:

Прислівник, який означає день, коли відбувається розмова.

Присвійний прикметник чоловічого роду, утворений від іменника

рибалка.

Одним із методів роботи, що сприяє розвитку пізнавальної та творчої активності учнів є гра. За словами В. Сухомлинського, гра завжди є величезним вікном, через яке в духовний світ дитини вливається потік уявлень та понять про довколишнє  середовище [2, 95] .  Захопившись,  учні  не  помічають, що вчаться, орієнтуються у незвичних ситуаціях, поповнюють запас уявлень, понять, розвивають фантазію. Навіть найпасивніші розпочинають грати з великим бажанням, докладаючи зусиль, щоб не підвести товаришів по грі.
Інтерактивні ігри можна використовувати на всіх етапах уроку, головне змістити увагу учнів із зовнішніх ознак гри на її суть.

Використовую такі види ігор:

1. Рольові ігри, у яких учні беруть на себе різні соціальні ролі

(журналіста, вченого, сценариста). Наприклад, при вивченні теми «Діалог»

рольові ігри «В їдальні», «У бібліотеці».

2. Ділова гра – імітація ситуації з моделювання професійної чи іншої

діяльності. Наприклад, на уроках розвитку зв’язного мовлення «ділова

телефона розмова», «написання службового листа, розписки, протоколу».

3. Сюжетна гра – гра, в якій діти відтворюють сюжети художньої

літератури або реального життя.

4. Дидактична гра (подорож, заочна екскурсія, турнір).

На уроках української мови використовуємо такі дидактичні ігри:

- Гра «Кола на воді». На дошці записуємо слово стовпчиком, як у акровірші. На кожну букву добираємо нове слово, до слів – речення, таким чином складаємо міні-оповідання, казку або навіть вірш.

С – сніжинка. З хмарки злетіла сніжинка.

Т – танок. Закружляла у веселому танку.

І – іній. Іній укрив все навкруги.

Н – небо. Небо посилало сонячне проміння.

А – акація. Сніжинка сіла на акацію перепочити.

- Часто використовуємо прийом редагування, по-різному видозмінюючи його. Наприклад, пропоную учням знайти у тексті 6 помилок, але насправді їх там більше. Так бачу, чи вийде учень за межі поставленого завдання.

- Прийом «Переклад з української». Виправити текст, «начинений» сленговими словами, жаргонізмами або діалектизмами.

- Гру «Латка на фразеологізмі» можна використовувати як фізкультхвилинку. Учитель зачитує фразеологізми, а учні показують «латки» – пропущені слова (частини тіла).

Тримати … за вітром (ніс).

І за … не свербить (вухо).

- Гра «Акровірш». Записати фразеологізм у стовпчик і на кожну букву підібрати інший фразеологізм. Пояснити їх значення.
          Д – допекти до живого.

У – узяти в шори.

Ш – швидкий на руку.

А – аж за вухами ля  щить.

В – ведмідь на вухо наступив.

Д – давати жару.

У – увірвався терпець.

Ш – шкірити зуби.

У – упадати в очі.

- Гра «Відгадай слово за фразеологізмом». Назви використаний фразеологізм.

Її можна ламати, губити, сушити, забивати, на ній можна ходити і вона

може бути дірявою (голова).

Їх можна гріти, умити, опустити, скласти. Вони можуть бути золоті

(руки).

Ним можна крутити, його можна дерти, на ньому можна щось зарубати

(ніс).

Їх можна розвісити, опустити, нашорошити (вуха).

- Гра «Чомучка». Прочитавши текст учні повинні сформулювати до нього шість журналістських запитань: що ? де ? коли ? як ? чому ? навіщо ?

- Гра «Ключові слова». Учні читають текст і відтворюють його зміст за допомогою тільки іменників.

З метою активізації пізнавальних здібностей найчастіше використовуємо такі види диктантів: вибірковий, розподільний, пояснювальний. Цікавим, на мою думку, є диктант-аналог. Учитель називає слова, учні записують в зошит аналогічні слова з тими ж орфограмами і пояснюють їх написання.

Наприклад:

Мавпячий, просьба, голівоньці, пір’я, пів чашки, пів Афін, обурення.

Духмяний, боротьби, неньці, буряк, пів вікна, пів Києва, знання.

Вже давно використовуємо у своїй роботі міні-стратегію сенкан. На різних етапах уроку можна подавати його видозміни. Так, на етапі мотивації подаємо сенкан без першого рядка. Завдання учнів – відновити його.

У п’ятому класі НУШ пропонуємо ще один вид міні-віршів. Це буріме.

Буріме – вірш на заздалегідь запропоновані рими. Наприклад, пропонуємо учням риму: друг – навкруг. Потрібно скласти буріме про книжку.

Книжка – добрий, мудрий друг.

Книжка знає все навкруг.

          Сприяє активізації пізнавальної діяльності проблемне навчання, яке здійснюється через такі організаційні засади уроку, як евристична бесіда, пошукова самостійна робота учнів, навчальний диспут,  учнівське дослідження. Щоб активізувати пізнавальну й розумову діяльність на уроці, можна, наприклад, запропонувати ряд проблемних запитань, на які немає прямої відповіді в підручнику. Так, під час вивчення теми „Складне речення” дев'ятикласникам пропоную розв'язати такі запитання:

-  що спільного і відмінного між складнопідрядним реченням з підрядною означальною частиною і простим реченням з дієприкметниковим зворотом?

-  як відрізнити складнопідрядне речення із займенниково-означальною частиною від складнопідрядного з підрядною з'ясувальною частиною?

-  з-поміж складних речень визначити речення сполучникові та безсполучникові, пояснити розділові знаки та смислові відношення у складних безсполучникових реченнях;

-  яке із запропонованих речень можна замінити складнопідрядним? А яке складносурядним? (учні зроблять висновок, що за характером смислових зв'язків між складними частинами безсполучникові речення поділяються на 2 групи, а  саме: з однорідними і неоднорідними частинами) тощо.

Такі запитання спонукають дітей самостійно міркувати, аналізувати й робити висновки. Знання, таким чином, не даються в готовому виді, а є результатом активної розумової діяльності учнів.

Великі можливості для розвитку пізнавальної активності й самостійності виникають під час повторення, систематизації та узагальнення вивченого. Засобом розвитку пізнавальної активності та самостійності є система пізнавальних завдань. Педагогічною суттю кожного виду завдань є залучення учнів до самостійної пошукової діяльності. Це евристичні й проблемні завдання,  пізнавальні та проблемно – ситуативні вправи, пошукові завдання.

Сучасна методика спонукає учителя якнайбільше приділяти уваги самостійності учнів в опрацюванні навчального матеріалу, а це, у свою чергу, без зацікавленості з боку учнів, без їх інтересу до навчального предмета просто неможливе. Тому я на уроках створюю нестандартність через використання самого навчального матеріалу.

Так, при вивченні теми “Правопис слів іншомовного походження”, знаючи, що учні вивчають англійську мову, кажу, що з цією мовою, як і з будь – якою іншою, українці знайомі ще з дитинства. Для п’ятикласників таке повідомлення несподіване. Разом із дітьми називаємо слова англійського походження. Продовжую розповідь про інтернаціональну лексику. Кажу, що граматика, географія, політика, музика зрозумілі на всіх європейських мовах. Ставлю запитання: „Чому важливо знати слова іншомовного походження?”

 Наприклад, вивчаючи тему „Якісні та відносні прикметники”, ставлю проблемне запитання: коли відносні прикметники будуть якісними?

Проведемо дослідження:  срібна роса, срібна ложка, холодний погляд,  холодний вітер, кам’яне  серце,  кам’яний будинок.

      Висновки. Таким чином, використовуючи різні форми, методи і прийоми роботи, збагачуючи їх новими, нетрадиційними підходами, можна домогтися глибокої зацікавленості дітей предметом, активізувати пізнавальну та творчу активності учнів. Це забезпечить високий рівень знань, умінь і практичних навичок.

 

Список використаних джерел

1. Про затвердження Державного стандарту базової і повної загальної середньої освіти: Постанова Кабінету Міністрів України  від 23.11.2011р. №1392. Дата оновлення: 26.02.2020.

URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1392-2011-%D0%BF#Text (дата зверненння: 23.02.2024).

2. Сухомлинський В. О. Вибрані твори: у 5-ти т. К.: Рад. школа, 1977. Т.3: Серце віддаю дітям. 670 с.

3. Стратегії формування творчої особистості: методи, прийоми, форми: колективна монографія/ авт. кол. В. Г. Кремень, В. В. Ільїн та ін. К.: Інститут обдарованої дитини НАПН України, 2020. 320 с.

4. Голобородько Є. П. Урок рідної мови: сучасні підходи та технології.

Вивчаємо українську мову та літературу. 2003. №1. С. 20-22.

5. Дичківська І. М. Інноваційні педагогічні технології: навч. посібник. К.: Академвидав, 2004. 352с.

6. Лук’янчикова С. І. Дослідницько-пошукова робота на уроках словесності. Вивчаємо українську мову та літературу. 2007. №17 – 18.  С. 2 -8.

7. Лозова В. І. Цілісний підхід до формування пізнавальної активності

школярів. 2-е вид., доп. Х. : ОВС, 2000. 164 с.

8. Пометун О.І., Пироженко Л.В. Сучасний урок. Інтерактивні технології

навчання: наук.-метод. посібн. К.: Видавництво А.С.К., 2004. 192 с.

9. Федоренко В. Л. Енциклопедія інтелектуальних ігор на уроках української  мови. Х. : Основа, 2008. 424 с.

10. Коршак Є. Скарбниця педагогічних ідей. Таврійський вісник освіти. 2013. № 1(41). С. 225 – 228.