Стаття : "Чорнобильська трагедія"

Стаття: «Чорнобильська трагедія»

 «Чортове колесо» ще обертається над містом, але тільки в кількох його люльках сидять ті, кому бракує гострих відчуттів. Лежу у вечірньому небі, захвату і страху.

        Це було 25 квітня 1986 року., і вже за кілька годин усім людям міста стане по-справжньому страшно. Розпочнеться нова ера .Що втілює це «чортове колесо», про яке писав В. Яворівський «Марія з полином у кінці століття?» Колесо долі, історії? Так чи інакше , аварія в Чорнобилі позбавила життя тисячі людей, але кількість жертв зростає. Адже це був  виклик людству, коли всі засвоїли урок: «станцію будують тисячі людей, пускають її—сотні, а аварія може трапитися з вини однієї людини»

   Чорнобиль.

   Невелике миле провінційне українське містечко, занурене в зелень, все у вишнях та яблунях. Це назва районного центру, що знаходиться в 130 км від Києва.. Улітку тут любили відпочивати багато киян, москвичі, ленінградці. Приїздили сюди надовго. Готували на зиму гриби, яких удоволь у тутешніх лісах, за горами на сліпучо-чистих піщаних берегах Київського моря рибалили. І здавалося, що навдивовижу гармонійно і нерозривно зжилися тут краса поліської природи і сховані в бетон чотири блоки АЕС, розміщені неподалік на північ від Чорнобиля.

  Чорнобиль-давнє українське місто. Історики розповідають, що наш великий київський князь Мстислав, син Мономаха, в 1127році послав своїх братів проти кривичів чотирма  шляхами, то Всеволоду Ольговичу було наказано йти через Стрежнів до м. Борислова. Стрежнів вважався най південнішим містечком Полоцького князівства, куди Рогвальд  близько 1160 року посадив Всеволода Глібовича. За цього князь Стрежів, згодом названий Чорнобилем, вважався удільним князівством.

   В 1193 році у літописі Стрежів уже називається Чорнобилем. Наприкінці 17ст Чорнобиль дістався польському магнату Ходкевичу; аж до самої Жовтневої революції Ходкевичам належав тут понад двадцять тисяч десятин землі. Дивним чином назва містечка Чорнобиль майнула в історії Великої Французької революції: в період Якобінської диктатури уродженка Чорнобиля, 26-річна красуня полька Розалія Любомирська-Ходкевич. Стародавній Чорнобиль, заснований ще за часів Київської Русі, дав свою гірку назву («чорнобиль»-полин звичайний) потужній атомній електростанції, будівництво якої розпочате в   1971році. В 1983році вже працювало чотири із запланованих шести енергоблоків потужністю чотири мільйона кіловат. Але в історію Чорнобиль увійде назавжди як місто, що дало назву одній з найбільших в історії людства катастроф.

« І  засурмив третій Ангел,--і велика зоря спала з неба, палаючи, як смолоскип. І впала вона на перетину річок та на водні джерела.

 А ймення тій зорі Полин. І стала третина води як полин, і багато людей повмирали з води, бо згіркла вона»

  Тексту цьому на ймення Апокаліпсис майже дві тисячі років. З яких глибин людської тривоги й сум’яття явився він, звідки ця темна поетична сила слів, що несуть грізні і неясні передвістя? Уже через кілька днів після аварії пішла гуляти по Київській землі чутка про якийсь таємничий зв'язок між Апокаліпсисом, його полинною, чорнобильською символікою і зруйнуванням четвертого енергоблока поміж небесною метафізикою чорних ангелів і ядерною фізикою—творінням розуму і рук людських.

  Людині не дано знати строків визначених наперед в Апокаліпсисі. Христос сказав так: про день і час цього не знає ні син людський, ні ангели, тільки Отець, тобто Бог. Але ми бачимо, що кінчається друге тисячоліття і цей час настав. Та добра воля людини може знищити ядерну зброю, і той час може бути відсунутий на невизначену відстань. Бог не хоче, щоб вона себе знищила. Бабусі, які жили в тих краях казали: «Іде час, коли буде зелено, та не буде весело». І ще настане час, коли буде все, але не буде нікого. Ми, сучасні люди, списали на тему чорнобильської аварії сотні тон паперу, інформація по ЧАЕС займає перше місце в світі 1986 року, це визнали всі, а тут вся інформація вміщається в кількох словах. Початок аварії: зелено та невесело. Другий етап: все є та нікого нема.

  Була тепла квітнева ніч, одна з найкращих ночей року. Вона була якраз усім здається, найтихішою, найтеплішою і такою ж звичайною і лагідною. Проте в ту саму ніч з 25 на 26 квітня 1986 році відлік часу став далеко не мирним, а бойовим і аврійним. Відлік часу пішов на години, хвилини і секунди країна спала, ще не відаючи про велике нещастя, що прийшло на нашу землю.

25 квітня 1986 року.01 год 23 хв 48 сек. Усе сталось дуже просто.

Був вибух. І надійшов сигнал, який означав те, що старший інженер управління реактором уже натиснув на кнопку повного погашення реактора. Не допомогло. Буквально через п'ятнадцять секунд—потужний поштовх, і ще через кілька секунд поштовх потужніший. Гасне світло. Першими сигнали тривоги почули пожежники.

Леонід Петрович Теляжников, 36 років, начальник військової частини № 2 Чорнобильської атомної станції, майор внутрішніх служби. Володя Правик, --йому 24 роки, Іван Олексійович Бутрименко-42 роки, три брати Шевреї, білоруси—Петро, Іван, Леонід та багато інших.

  Вже за кілька годин стоять готові до виїзду, вимиті до блиску червоно-білі пожежні машини з намерними знаками Черкаської, Чернігівської, Сумської, Дніпропетровської, Полтавської областей. Біля реактора тривало цілодобове чергування пожежників.

  Тут був начальник управління пожежної охорони МВС УРСР генерал-майор внутрішньої служби П. М. Десятников, начальник загону пожежників полковник Е. Ю. Кірюханцев, В.П.Правик, В.М.Кібенок, М.В. Ващук, В.І.Ігнатенко.

 Усі відчували напругу, відповідальність, небезпеку, але розуміли, що треба. Спочатку машинний зал був головний, а потім реакторне відділення.

  У караулі лейтенанта Правика було 17 чоловік. Вони гасили пожежу в машинному відділенні. Після того, як пожежу погасили їх залишили там чергувати. Адже кожної хвилини пожежа могла спалахнути знову. Міська пожежна частина оскільки вона приїхала пізніше була направлена на реакторне відділення. Спочатку машинне відділення було головне, а потім реакторне. Отож Правик, лишив свій караул і подався на допомогу міській частині. Так вийшло, що вони перші почали гасити на реакторі. Там було найнебезпечніше. З виду радіоактивної небезпеки, звичайно. А з погляду пожежної—на машинному залі, тому там караул діяв в початковий момент аварії.

    А тривога зростала. Правик дав команду ставити машини на сухотруби. Це коли три рукави по 20 м з’єднують, (вночі ледве знайшли гідрант), а хлопці вже подалися на гору—Ващук Микола, Володя Правик, Кібено. Горить уже не вогнем але іскри летять.

    Вже гасне…

Та підійшов Леоненко, заступник начальника другої частини і сказав, Правика і Телятникова вже повезли—отоді всі зрозуміли, що радіація.

   Приїхало керівництво, прийшла «Волга» з управління. Всіх хто гасив пожежу почали перевіряти і кожен був «брудний». Швидка допомога з Прип’яті приїхала, мчала на допомогу.

    О першій годині 30 хвилин надійшов виклик на атомну. Саша Скачок поїхав на ЧАЕС. Валентин Петрович Білоконь поїхав туди без виклику. Адже там були опіки. Люди скаржилися на нудоту, різкий головний біль, а говорили наче випили дозу спиртного.  На ранок пожар вщух тільки з блока йшов дим, струминка диму, як з погаслого  вогнища. А ближче до вечора загорівся графіт. І знову заграва..

    Від штабу цивільної оборони прилетів генерал-полковник Іванов. Він віддав літак для перевезень. Все це відбувалося після 17год двадцять шостого квітня. Перший міжміський   « Ікарус» віз 26 чоловік.

Почалася евакуація людей. Через 45 років після початку Великої Вітчизняної війни знову в нашій країні пролунало це страшне слово. Колони евакуйованих рухались на захід у села Поліського та Іванківського районів. А Чорнобильський район евакуйований пізніше 4-5 травня.

  Біля реактора не припинялася робота. Академік Є. Вехілов розповів: «Реактор пошкоджений. Його серце—розпечена активна зона, вона немовби висить. Реактор перекрито згори шаром піску, свинцю, бору, глини. А це додаткове навантаження на конструкції. Внизу, в спеціальному резервуарі, може бути вода… як поведе розпечений кристал реактора? Вдастя його утримати чи піде він під землю? Ніколи й ніхто в світі не перебував у такому складному становищі: треба дуже точно оцінювати ситуацію і не припуститися жодної похибки…

   Подальший розвиток подій засвідчить, що напрямок боротьби з розбурханим реактором було обрано правильно. Та аварія зробила своє «чорне» діло. 

   Ідуть роки та до цього часу реактор одітий в так званий «саркофаг» становить для людей загрозу. Адже в деяких його приміщеннях рівень радіації становить 1000ренгенів на годину, а температура подекуди сягає 100градусів.

  Пізніше тисячі людей вдівали реактор в сорочку, яку  назвали «саркофагом». Найновіша техніка була поставлена на площадку. Найсучаснішими методами зводився «саркофаг». Два моменти вирішували весь ритм роботи: швидкість і якість.

  Якість для того, щоб більше ніколи з Чорнобиля не звучав тривожний сигнал, а швидкість, щоб швидше сховати смертельну радіацію. Контроль за роботою вівся з повітря. Але й так всі працювали на совість. Батьки і діди залишали свої підписи на стінах Рейстагу  в далекому сорок п’ятому. А тут на стінах побудованого «саркофагу» розписувались ті, хто за фантастично короткий час збудував цю унікальну будову.