Стаття "Ейдетика і формування правильної вимови звуків"

Ейдетика і формування правильної вимови звуків

Підготувала: вчитель – логопед

Городнянського ясла – садка №4

Боженко Ж.А.

«Не забезпечуйте дітей готовими формулами, адже вони — порожні,

збагатіть їх образами та картинками, на яких видно єднальні зв'язки. Не

обтяжуйте дітей мертвим тягарем фактів, навчіть їх прийомів і способів, що допоможуть їм опанувати це».

В. Давидов

У середині 80-х років XX ст. російський учений Ігор Матюгін роз­робив ігрову систему, що поліпшує сприймання та відтворює інформа­цію, зважаючи на властиве кожній людині вміння уявляти та фанта­зувати. Він запропонував використовувати весь спектр уявлень і фан­тазій: зорових, рухових, тактильних, нюхових та смакових. Чисельні експерименти довели, що пам'ять людини взаємопов'язана з її уявою та уявленнями — «ейдосами», як говорили древні греки. Методику було названо «Школою ейдетики». Сьогодні ця ігрова методика популярна поміж тих, хто прагне неформально ставитися до процесів пізнання та навчання. Завдяки розвитку образної уяви та яскравої фантазії ейде­тика допомагає використовувати ті виняткові можливості, «резерви», що є у кожного з нас.

Чи помічали ви, з якою легкістю ваша дитина запам'ятовує фрази з мультфільмів, рекламних роликів, слова з пісень? А скільки зусиль їй необхідно докласти для того, щоб запам'ятати віршик, правило чи таблицю множення? До того ж, вивчений віршик дитина забуває за тиждень-два, а улюблені фрази пам'ятає місяцями. У чому ж тут спра­ва? А справа в тому, що діти сприймають та запам'ятовують інформацію через світ образів. У першому випадку основою для запам'ятовування став яскравий образ, а в другому — нав'язана дорослим інформація. Перші 5-7 років права півкуля, відповідальна за уяву, розвиваєть­ся у людини швидше за ліву, відповідальну за логічне та аналітичне мислення. Ось чому яскраві образи такі важливі у житті ваших дітей.

Рівень розвитку розумових здібностей дошкільнят і молодших школярів чимало важить для успішного опанування ними програмо­вого матеріалу. Розвивальний ефект навчання залежить від того, які знання повідомляють дітям і в який спосіб. Учені-психологи і педагоги (О. Запорожець, А. Усова, Н. Поддьяков) довели необхідність безпосе­реднього керування з боку дорослих розвитком розумових здібностей дітей. З цією метою вони радять у процесі навчально-виховної роботи послуговуватися різноманітними символами, знаками, замінниками, наочним моделюванням (схемами, планами, кресленнями). Спеціальні дослідження свідчать, що навчання з використанням цих засобів має розвивальний характер.

Заміною, власне, є використання під час розв'язання розумових за­вдань умовних «образів» реальних явищ і предметів, різних знаків та  символів. Символ — це певний знак, емблема, що умовно позначає якесь поняття, щось абстрактне. Застосування образів-символів мовних звуків у корекційній роботі з дітьми дає змогу повніше використовувати резерви розумового розвитку дитини, а також створювати належне навчально-розвивальне середовище. Педагоги та фахівці мають ураховувати, що в дошкільнят і молодших школярів мовні центри Брока та Верніке у лобній ділянці лівої півкулі моз­ку не є ще достатньо розвиненими для абстрактного мислення. Використання ж символів у корекційній роботі створює відповідне предметно-стимулююче середовище, що забезпечує формування сенсомоторної цілісності дітей (емоційності, інтелекту, волі), підтримує єдність думки, почуттів і дій.

Оперування символами наближує дитину до природного, а не штучно-примусового вимов­ляння звуків, створює безпосередні передумови для самостійної корекції їх, для звукового само­вдосконалення. До того ж символізація наочного матеріалу дає змогу коригувати не лише якийсь один звук, а кілька звуків водночас.

Унаслідок вікової недорозвиненості аналітико-синтетичної діяльності мозку дитина ще не здатна належним чином порівнювати свою не­правильну (дефектну) звуковимову з правиль­ною. У такій ситуації самоконтроль є недостатнім або взагалі відсутній. І саме символ є тією опо­рою, тим помічником, що самоорганізовує, на­лаштовує на правильну звуковимову, скорочує термін виправлення наявних мовленнєвих вад.

Позитивний вплив допоміжних чинників на запам'ятовування навчального матеріалу дове­ли ще наприкінці XIX століття психологи-експериментатори Г. Ебінгауз, Г. Мюллер, Ф. Шуман. Роботі логопеда з дітьми допомагає сим­волізація звуків. Символ — це наочна уява про звук, що є зразком для наслідування у вимові. Орієнтуючись на запропоновані символи, діти запам'ятовують не лише сам звук, а й образ, що виникає в їхній уяві, коли вони вимовляють цей звук. Таке запам'ятовування з опорою на образ називають ейдетичним (грец. ейдос — «образ»).

За науковим визначенням ейдетизм — це осо­бливий різновид образної пам'яті, здатність най­більш яскраво й точно відтворювати в усіх дета­лях наочні образи предметів, що в цей момент не діють на органи чуттів. Фізіологічною основою ейдетичних образів є залишкове збудження зоро­вого аналізатора.

Явище ейдетизму пов'язане з таким фено­меном людського мозку як уміння «бачити» предмет, що вже безпосередньо не сприйма­ється. Ейдетик не згадує, а ніби продовжує ба­чити, чути, відчувати те, чого вже біля нього немає. Учені довели, що образне мислення за­кладене в дитині від природи і притаманне їй завжди.

Ейдотехніка — теорія, створена в Гамбурзькій психологічній школі (Німеччина) у 20-40-х роках XX ст. Засновник цього вчення Е. Менш стверджував, що ейдетизм як різновид образ­ної пам'яті є закономірною стадією дитячо­го розвитку, що сягає свого піку в 11-16 ро­ків. Прихильний до ейдетики педагог може задіювати необмежені резерви мислення дити­ни, розвиваючи її природну здатність мислити образами.

Саме цю закономірну стадію дитячого розвитку взяли за основу, розробляючи методику використання образних символів-звуків у логопедичний роботі з дітьми дошкільного віку. Таким чином, завдяки використанню образів-символів логопед може уникати мовно-корекційного тиску на дитину, щоб не пригнічувати її. До того ж символ породжує творчий потенці­ал, збільшує зацікавлення, розвиває мотивацію, сприяє кращому засвоєнню корекційно-навчального матеріалу, сприяє самостійному засвоєнню дітьми норм правильної вимови звуків рідної мови.

Важливо й те, що практика застосування сим­волів ураховує відоме вчення Л. Виготського про «зону найближчого розвитку». Спочатку дитина навчається правильно вимовляти звук із допо­могою дорослого та певного образу-символу; по­тім зважає лише на символ; а згодом обходиться вже без нього (в міру автоматизації вимови). Упровадження цієї технології у практику стиму­лює перехід зони найближчого розвитку в акту­альний розвиток самокорекції звуків. На почат­ковому етапі автоматизація звука за допомогою символу відбувається на рівні механічного засво­єння, а з часом поступово переходить на рівень свідомого використання знань та орфоепічних навичок.

1 Прийом фонетичних асоціацій

Сутність зазначеного прийому полягає у вда­лому добиранні спеціальних асоціацій, макси­мально співзвучних із певним звуком. Тобто об­раз зорового символу має відповідати спорідненій з ним фонетичній асоціації та звуковому знаку (фонемі). Наприклад, за своїм звучанням.

Працюючи над звуком, дитина ніби «прив'язує » кожен із них до певного символу, утворюючи асо­ціативний зв'язок між двома об'єктами. Завдяки йому й формується більш стійкий зоро-, слухо-, кі­нестетично-артикуляційний образ звука, основою якого є фонетична асоціація.

Англійський психолог У. Джеймс зазначав, що кожний елемент асоціації є своєрідним «гач­ком», на якому «висить» факт і за допомогою яко­го можна «зловити» його, коли він занурюється на «дно». Асоціативний символ і є таким «гачком» у логопедичній роботі з дітьми, особливо з тими, хто має знижений фонематичний слух, нестійку увагу тощо.

2 Прийом оживлення символу

Цей прийом допомагає дитині не лише почути конкретний звук, а за допомогою зорового образу ще й «побачити» його у словах, у тексті.

Символ — це немовби жива істота, яка може літати, шипіти, гарчати, бігати, повзати, гудіти, свистіти, щоб досягти головного результату — правильного звучання звука як у свідомості дити­ни, так і в артикуляції.

Наприклад, у навчально-ігрових ситуаціях оживлений символ «жук» виконує певні дії (лі­тає, сидить, повзе, лежить) на тлі протяжного звучання: ж-ж-ж... У слові жаба дитина впевне­но вимовляє звук [ж], тому що малюнок-символ жука асоціює із відповідним звуком.

3 Прийом перевтілення

Тут дитина сама виконує роль живого сим­волу, витвореного в її уяві, входить в його об­раз, фіксує свої почуття, емоції. А власний до­свід утримується в пам'яті найкраще, то й ефект запам'ятовування — як звучить та артикулюється звук — значно сильніший.

Входження в образ живого символу допома­гає самостійно концентрувати увагу на певному звуці, правильно вимовляти його, а відтак долати свою невпевненість щодо правильного виконання певного завдання з певним звуком. У ході ігрових ситуацій та перевтілення на живий символ у ди­тини вдосконалюються артикуляційні навички, закріплюється правильна вимова звука, розвива­ється фонематичний слух.

Наприклад, у грі «Жуки полетіли на прогу­лянку» (до лісу, на поле, на луки) дитина, уяв­ляючи себе жуком, імітує й озвучує його політ, чітко вимовляючи звук [ж]. Щоразу завдання для «жука» змінюються, ускладнюються. Продемон­струймо це на прикладах.

Завдання 1. «Політ великого жука» — вимов­ляти звук [ж] твердо, протяжно, «сердито».

Завдання 2. «Політ маленького жука» — тихим, лагідним голосом вимовляти звук [ж] пом'якшено, коротко, пестливо, весело.

Завдання 3. «Політ великого та малого жу­ків» — почергово проспівувати коротку й довгу пісню, тверду та пом'якшену, сердиту та лагідну, протяжну й уривчасту.

Завдання 4. «Гра-інсценівка за віршиком про жука».

Ой летів жук, жук. (Діти-«жуки» імітують політ, озвучуючи його: «Ж-ж-ж!».)

Та й у воду — фук! (Діти-«жуки» падають на спину).

Жук лежить і встати не може, (Дитина-«жук», лежачи на спині, рухає рука­ми, ногами й повсякчас промовляє: «Ж-ж-ж!».)

Кличе, хто йому допоможе: ж-ж-ж! (Дитина-«жук»  голосно промовляє цей звук, кличе на допомогу.)

4 Прийом активізації відчуттів дитини

Зазначений прийом передбачає під час ігор з автоматизації та диференціації звуків оптималь­не використання систем-аналізаторів: зорової, слухової, кінестетичної, моторної. Це допомагає дітям краще запам'ятовувати правильну вимову самого звука і слів із ним, проявляти самостій­ність та самоконтроль.

Для прикладу розгляньмо зміст гри «По­тяг». Діти будують варіанти потяга, викладаючи картинки-символи, літери, склади, слова з відпо­відними символами, і виконують різні мовленнєві завдання. Вони починаються з відповідей на запи­тання, що формулюються у процесі розглядання зображень. Тут слід обов'язково дотримувати ло­гіки побудови запитання та вказівок:

• Хто за ким їде? (Щоразу дитина має назвати символ, звук, літеру, склад, слово, предмет.)
• Хто перед ким їде?
• Хто в якому вагончику (за порядком) їде?
• Хто сусіди-друзі вагончика?
• Визнач, якого вагончика бракує.
• Назви всі вагончики з пам'яті (очі заплю­щені).
• Визнач, який новий вагончик причепили.
• Скажи, який вагончик тобі найбільш сподобався.

Наступний етап роботи — дії дитини, які ак­тивізують її мовленнєву діяльність.

• Побудуй   короткий   потяг   і   назви,   хто в ньому їде.
• Побудуй довгий потяг і назви, хто в ньому їде.
• Визнач, що змінилося (поміняти місцями, забрати, додати вагончики).
• Розстав вагончики по місцях (сталася аварія, вагончики роз'їхалися).
• Обери, з ким ти хочеш поїхати, пограти.

Виконуючи такі маніпулятивно-мовленнєві завдання, діти «бачать», чують, відчувають, ви­мовляють потрібні звуки, співвідносячи їх із від­повідними символами. Те саме відбувається, коли вони співвідносять символ із літерою, читають склади та слова.

5 Прийом зацікавлення

Попри те, що в запропонованій структурі ви­користання образів-символів звуків поданий при­йом останній, за логікою навчального процесу він є провідним. Цей прийом активізує дітей, під­вищує мотивацію та результат корекційних за­нять. Під час роботи із символами увага концен­трується не на самому звукові, а на конкретному виді діяльності: «жук літає і гуде»; «бджола гуде, збирає і несе мед до вулика»; «собака бігає, гар­чить»; «змія виступає в цирку і шипить» тощо. Це викликає цікавість і захоплення, бажання працювати над звуком. Дитині не доводиться до­кладати спеціальних зусиль, адже долучається мимовільне запам'ятовування, їй цікаво пограти­ся з близькими, знайомими й зрозумілими сим­волами. Завдяки цьому звуки засвоюються при­родним шляхом, без натиску й перевантажень, корекційно-навчальний процес стає цікавим і до­ступним для всіх дітей-логопатів.

ВИКОРИСТАННЯ СИМВОЛІВ НА ЛОГОПЕДИЧНИХ ЗАНЯТТЯХ

Дитині значно легше засвоїти поняття, коли воно не тільки показане логопедом на собі, а й по­значене зрозумілим, близьким для дитини обра­зом, легким для сприймання. Ми рекомендуємо використання символів на всіх етапах роботи. Це дає можливість активізувати всі види аналізато­рів, що значно пришвидшує навчальний процес.

У роботі можна використовувати такі види символів:

• символ — орган артикуляції;
• символ — артикуляційна позиція;
• символ — звук;
• символ — артикуляційна вправа.

Ці символи використовують у практиці не один рік. Вони довели свою ефективність. Вихо­вателям ми рекомендуємо використовувати сим-воли-звуки від молодшої групи під час навчання дітей чути звук у слові та виділяти його. У стар­ших групах під час використання символізації в навчальному процесі у дітей відсутні проблеми зі звуковим аналізом. Дитина усвідомлює понят­тя «звук», не зливає, як, зазвичай, приголосний з голосним.

Використовують з молодшої групи для озна­йомлення з органами артикуляційного апарату та розвитку рухливості щелеп та губ. Використову­ють із метою обстеження мовленнєвого апарату в статиці та динаміці.

Це дає можливість дітям усвідомити важливість розвитку рухливості язи­ка, губ, зрозуміти: щоб правильно вимовити звук, потрібно правильно поставити зуби, губи, язик

ПРИГОЛОСНИЙ

    шиплячий

ПЕРЕДНЬОЯЗИКОВИЙ

РОТОВИЙ, ЩІЛИННИЙ

ГЛУХИЙ

2 Символи-звуки

Ознайомлення із символами-звуками ре­комендують проводити з молодшої групи з метою формування поняття «звук»-«пісенька» і того, що звук може бути намальованим. На цьому етапі необов'язкове дотримання чисто звукового відо­браження. Наприклад: М — корова, а «Му-у» — для полегшення розуміння дітьми завдання, що дає їм можливість відтворити його. Це проводять у вигляді веселої звукової розминки.

Звук стає в нас дуже вмілим

 Лиш тоді, як зрозумілий.

Звуки всі ми впізнаєм

І картинки роздаєм.

К — капають краплинки в тиші.

Г — горох нам лущать миші.

X — хом'як хропе у сні.

Ц — розбудим навесні.

П — гармата стрілить враз.

 С — з крана сочиться вода.

Д — два дятли зводять дім.

Т — стукнем молотком по нім.

 Ш — змія шипить.

3 — комара злякався я.

Ж — звичайно — жук летить.

 Р —  у клітці тигр не спить.

Ч — поїдем паровозом.

Л — кораблик діток возить.

 М — мукає корова в лузі.

Зі звуками ми добрі друзі!

Диференціація шиплячих та свистячих звуків.

Мета: вивчити основні звукові групи (свистя­чі, шиплячі, [л] та [р]) і вміти їх розрізняти на слух.

На початковому етапі використовують звукові символи: [ш] та [с] для розрізнення далеких за артикуляційними ознаками звуків.

Наприклад. Діти, усе на світі має свій голос, свою пісеньку, тільки потрібно вміти її почути. Як шипить змія? («Ш-ш-ш») А можна пісеньку намалювати. Ось вона! («На фланелеграфі — сим­вол — малюнок звука [ш].) Це пісенька змії. Ра­зом її заспіваймо! Уявімо, що ми — змії «ш-ш-ш».

Аналогічно ознайомлюємо зі звуком [с] — пі­сенькою водички.

Потім слід виставити обидва символи: [с] та [з].

Ігри

«Заспівай пісеньку».

 Логопед указує на сим­вол — дитина «співає» пісеньку. Дитина може рухами зображати звук, якщо вона його не ви­мовляє.

«Поверни пісеньку».

Один символ забирають. Пісенька полетіла, а щоб її повернути, необхідно її заспівати.

Таким чином ми ознайомлюємо з 4 звуками: [ш] — [ж], [с] — [з].

Можна проводити ігри із 4 символами.

  «Заспівай пісеньку».

• «Яку пісеньку я співаю? Покажи».
• «Якої пісеньки бракує? Поверни її».
• «Загадай мені заспівати пісеньку. Чи правиль­но я співаю? »

Це — надзвичайно важливо, якщо дитина навіть не вимовляє звук правильно, не чує свою дефектну вимову. Це дає змогу відкрити «вну­трішнє вухо», розвиває вміння почути новий звук у чужому, а потім власному виконанні, розрізни­ти, виокремити його з-поміж інших, співвіднести із символом.

Ці ігри проводять на всіх етапах розвитку фонематичного слуху та постановки звуків.

Мовний матеріал до занять

Пісня вітерцю шумить,

            Водичка з краника свистить,

Ти послухай і впізнай, пісеньки всі відгадай.

•               Ця ось пісенька свистить,
•               А ось ця, мабуть, шумить.
•               Часом може задзвеніти
•               І дзижчати може, діти!
•               Тільки де вона свистить?
•               Тільки де вона шумить?
•               Ти послухай і впізнай,
•               Пісеньки всі відгадай.
•               Треба м'ячик упіймати,
•               Чиюсь пісню відгадати.
•               Пісня схована в слова.
•               Може, пісня про жука?
•               Якщо пісенька дзвенить,
•               То про що нам гомоніть?
•               Що згадати нам пора?
•               Ну, звичайно, комара!

Усі наведені символи використовують ло­гопеди в повсякденній роботі на групових та індивідуальних заняттях.

З Символи — артикуляційна позиція

Спочатку використовуємо артикуляційні ком­плекси постановки в поєднанні з дидактичними іграми для розвитку фонематичного слуху. Звіс­но, тільки на основі символів. Основне завдан­ня — навчити чітко виділяти потрібний звук і знати його правильну артикуляцію.

Структура заняття

1. Розминка — комплекс постановки звука, на­ приклад [ш]. Комплекс із символів.
2. На підставці з'являються символи —   звуки [ш] та [с] (дитина не вимовляє шиплячих).
   Проводиться дидактична гра «Яку пісеньку я співаю?», «Заспівай мені пісеньку».
3. Вивчення правильної позиції мовленнєвих органів для вимови звука [ш].

На підставку слід виставити символ-позицію зубів та губ.

Символ — позиція язика.

Коли ізольований звук поставлено, одразу можна проводити завдання з диференціації.

Формуємо поняття «звуки-друзі», тобто звуки однієї групи.

Такий підхід до постановки звуків та розвитку фонематичного слуху має велике значення.

• Легко навчає артикуляційної гімнастики, що проводиться щоденно.
• Розвиває   фонематичний   слух   ефективніше, швидше; його легше сприймають діти.
• Наочне формує поняття «звук», що дає змогу дитині легко орієнтуватися у звуковому аналізі.
• Зрозуміло   пояснює   артикуляційну   позицію звука.
• Немає необхідності у самостійному етапі диференціації, що після автоматизації звука зав­жди був довготривалим.
• Дає змогу активно співпрацювати з батьками, задавати домашні завдання в зрозумілій формі.

Використання символів не втрачає своєї акту­альності на всіх етапах логопедичної роботи. На кожному занятті діти мають справу із символами. Це розвиває розумові процеси, пам'ять, увагу, а також виховує самостійність (домашні завдан­ня), наполегливість.

За матеріалами журналу «Логопед»