Стаття. Микола Холодний - український поет, дисидент.

                              Микола Холодний – український поет, дисидент.

Написання цієї статті про Холодного Миколу Костянтиновича мене надихнули факти із його життя. Певний час він проживав у моєму рідному селі Микуличі, Бородянського району, Київської області. Я почала цікавитися цією особистістю.

    В його біографічних записах є факти.»Я тоді купив хату в іншому селі, в Микуличах. Там недалеко було йти від електрички. Між іншим, ту хату я купив з Василем Стусом, бо я боявся, щоб у ніхто там грошей не відняв. Так гроші були при Василю Стусу. Я купив хату за тисячу тодішніх карбованців, тих радянських рублів. Це було 1969 року. Ми домовилися за дев’ятсот п’ятдесят, а прийшли оформляти, а та баба сказала, що за тисячу – ще п’ятдесят накинула. А раніше продавала, як виявилося, тільки за п’ятсот руб. Ми поїхали гроші шукати, треба ж було ще п’ятдесят карбованців знайти. Повертаємося, а баба каже, що вже не треба п’ятдесят карбованців. « А чого? А вона каже: «Та рубала дрова – руку перебила. Це мене Бог покарав за те, що я домовилась за дев’ятсот, а ще п’ятдесят крб. з вас хотіла взяти». Продала таки хату за дев’ятсот п’ятдесят».

    Холодний Микола писав:»У мене була хата. 1972 р.мене знову виписали – вже з Київської області. Я в Микуличах мешкав. Була хата, я мав план на нову хату, хотів її побудувати. Так ту хату зніс бульдозер, а мене виселили до Вінниці. Там я по суті, перебував під хатнім арештом».

    Моє рідне село Микуличі розташоване дуже вигідно географічно: близько біля Києва між залізницею ( Південно-Західною) та трасою – Варшавка. У нас навіть вулиця є Варшавська. Це стародавнє село на Бородянщині. Чому ж Микола Костянтинович купив хату саме в моєму рідному селі, адже вокзал розташований в смт.Немішаєві і йому було б вигідно і зручно жити в селищі?

Його біографія розповіла мені багато про цю особистість.

    31 липня 1939 року він  народився (Краснопілля) на ягідному хуторі, Коропського району, Чернігівської області, УРСР,СРСР. У 2006 році (Остер) Козелецького району, Чернігівської області, Україна.

    Український поет-шістдесятник, літературознавець, публіцист, перекладач. Активний автор Самвидаву 1960-их.

    З селянської родини. Батько Костянтин Іванович, 1918 р.н., після війни з Японією 1945 року не захотів повертатися в колгоспне кріпацтво, залишився в Сибіру біля розкуркулених виселених родичів, де трагічно загинув 1964 року. Мати, Ганна Михайлівна Чуча (1916 – 16.02.1984 рр.), тяжко працювала в колгоспі.

    1946 року Микола пішов у початкову школу на хуторі Стягайлівка, 1953 закінчив Карильську семирічку. Микола так ненавидів Сталіна, що в 10 років, 1949 р. написав і кинув у шкільному коридорі листівку:»Сьогодні помер Сталін. Усі люди моляться Богу».

    1950 року послав свої вірші Павлові Тичині, той кілька років передплачував йому газету «Літературна Україна»

    1955 року Холодного виключають з Краснопільської середньої школи за спробу завести вуса. 1 вересня газета «Радянська Коропщена публікує під псевдонімом «М.Петренко його вірш «Бригадир нероба». Мусив тікати з села в Миргород, працював робітником стадіону. Микола дописує до газети, учасник наради робсількорів 1957 р., записує фольклор та надсилає його в інститут фольклору.

    1961 року Холодний закінчив Ромоданівську школу робітничої молоді, вступив на філологічний факультет Київського університету. Познайомився з І.Дзюбою. З 1962 року бере участь у роботі Клубу творчої молоді «Сучасник», виступає на літературних вечорах у Спілці письменників, у школах, вузах, заводських будинках культури, парках, брав участь у поході зі смолоскипами до пам’ятника Іванові Франку.

    Вірші поширюються в самвидаві. Їм притаманна іронія, алегоричність, потужний патріотичний пафос. Його рядки стають «крилатими».

    У грудні 1962 перша збірка «Червоний сон», позитивна рецензія І.Дзюби, знята з плану Держлітвидаву. У грудні 1964 р. мав перший творчий звіт у будинку СПУ. 1964 р. виступив на Дні філолога в університеті з віршем «300-ліття возз’єднання України з Росією», у зв’язку з чим декан П.М.Федченко, запропонував Холодному перейти на вечірній відділ, погрожував виключенням.

    У квітні 1965 р. виступив на студентській науковій конференції з доповіддю «Про душу в пісні та про пісню в душі», де позитивно згадував Симона Петлюру, Уласа Самчука. У серпні їздив у карпатське село Шешори на відкриття пам’ятника Т.Шевченку, де з В.Чорноволом, Зіновією Франко та іншими влаштували мітинг у зв’язку з забороною відкриття пам’ятника.

    5.12.1965 р. критично виступив на обговоренні роману професора Арсена Іщука «Вербівчани». 6.12.1965 р. його виключили з комсомолу, 5-го курсу. Ночує у знайомих киян, бере участь у багатьох літературних вечорах, читає свої вірші різкі, бунтівні, революційно-романтичні, які користуються великою популярністю. Його вірші публікуються в антології української поезії в Празі.

    18-19.04.1966 Холодний М. з Ліною Костенко, І.Драчем протестував перед Львівським обл..судом, де судили Михайла Осадчого, Мирославу Зваричевську, Богдана і Михайла Горинів. У травні, самвидаві, поширюється

Його 90-сторінковий лист до Петра Шелеста, де йдеться про порушення загальної Декларації прав людини ООН.

    За читання віршів «Монолог франка», «Собаки біля пам’ятника І.Франку», в день 50-річчя його смерті 29 травня 1966р. разом з Олесем Сергієнком, Віктором Ковальчуком, Валерієм Набоком(Набок) був заарештований на 15 діб. У Лук’янівській в’язниці оголосили голодівку, їх годували примусово, зі знущанням.

    Після звільнення видворений з Києва. У червні – жовтні сторожував у радгоспному саду в с.Ново-Олександрівка на Яготинщині, де перекладав з російської на українську Олени Апанович «Збройні сили України першої половини ХVIII ст.».

    9.03.1967 р. Холодний був звільнений з посади інструктора-методиста Добровеличківського будинку культури Кіровоградської області за прилюдне читання віршів, за появу віршів у Нью-Йоркській антології української поезії «Шістдесят українських поетів шістдесятих років»(упорядник Б.Кравців.)

    За сприяння кандидата філологічних наук Івана Варченка, перевівся в Одеський університет і 1968 року одержав його диплом. У липні 1968 р. звільнений з Самгородської школи на Сквирщині – за появу віршів у журналі «Дукля»(Словаччина). Тоді ж на квартирі Віктора Некрасова познайомився з А.Д.Сахаровим і Володимиром Буковським…

    Життя його котилося криво й косо, а дата смерті розмита й непевна. Помер в середині лютого 2006 року. Похований 15 березня 2006 року в м. Остер Чернігівської області. Помер за нез’ясованих обставин у себе вдома в середині лютого.

     Я провела пошукову робу і вияснила, що тоді в 1972 році він жив у с. Микуличі біля водокачки(була збудована в центрі села для потреб колгоспу).

Вулиця називалася (назв вулиць  в ті часи офіційно не були визначені), там жили Вася Калинюк, навпроти Тані Коцюби(хата баби Ігоря Лигора). Після смерті його баби, Ігор Лигор зніс стару хатину і побудував на цьому місці собі нову хату. Перша хата справа на початку вулиці, зараз там пункт пожежної безпеки, більш всього на цьому місці і була хата, яку придбав Микола Холодний

    Микола Костянтинович був вчителем у Микулицькій середній школі (найстаріша школа на Бородянщині). Читав російську мову, за щось треба було жити. Про нього згадує моя подруга Сивура Ніна Олександрівна, бо він її вчив:»Молодий, красивий, чорнявий, вуса мав. Тоді в школі працювали одні жінки. Вчителів чоловіків було лише два, Васін Микола Арсентійович викладав фізичну культуру, а Холодний Микола Костьович - російську мову. Носив вишиванку». Ніна пізніше писала йому листи, спілкувалися. Вона стала кандидатом філологічних наук.

    Ось так переплітаються людські життя.

                                                                                                 Марія Сивура.

                                                                      16 листопада 2024 р. Немішаєве.