Стаття. "Моє далеке дитинство".

Сивура Марія Григорівна 15 листопада 17 Відгуки відсутні

Про матеріал

Стаття авторська, про моє дитинство 50-60 -их років ХХ ст. Можна використовувати на уроках історії України в розділі "Україна в повоєнні часи" Розповідаю про моє дитяче життя, а в основному, як нас виховували батьки в процесі праці, домашньої роботи, якої було дуже багато.
Перегляд файлу

Стаття. Моє далеке дитинство.

Небагато із нас може похвалитися тим, що народився на початку 50-х ХХ століття. Я народилася в післявоєнний період, а саме відбудова зруйнованого господарства, нашої країни після Другої світової війни. Березень 1951 року. Хто знає історію, той має знання про ті важкі роки, коли все йшло на відбудову. В сім’ї я була четвертою дитиною. Два старші брати народилися в 1937, 1939 роках(Володимир, Микола) і в жовтні 1939 року мого батька забрали в армію. Потім війна і він повернеться додому аж у 1947 році. Старша сестра, Олександра, народилася у 1949 р. Після мене світ побачив брат Григорі у 1953 р., а потім найменша сестричка Раїчка у 1958 р. Народилися всі діти у хаті, яку збудували мої батьки: Примаченко Григорій Семенович та Перевозник Ганна Ничипорівна. Дідусі та бабусі нас не гляділи, я їх вже не бачила, а от бабусю Анастасію (татову маму) пам’ятаю, бо інколи приходила до нас із скромними подарунками, а жила вона в центрі села з дочкою Катериною. Не високого зросту, худенька, дуже енергійна. Принесла нам розфарбовану ляльку із картону на яку ми, діти, вирізали для неї одяг. Хата складалася із світлиці, де спали батьки, кухні, де була піч. Діти менші спали на печі, а біля печі зроблений піл(дерев’яне підвищення), де могли спати старші діти. Коли старші брати підросли, то ночували в кімнаті. Вхід у хату називався сінами, з яких був вхід до кладовки, де знаходився ще погріб для овочів. У кладовці були дубові бочки для квашення овочів:капусти, огірків, помідорів, яблук…., у бодні лежало добре посолене м’ясо, сало, смалець…

Зліва біля хати була прибудова дерев’яна для знарядь праці, стояла січкарня, знаходилося сіно. В хліві завжди була худоба: корова, теля, двоє свиней, багато кролів і по п’ятдесят качок, гусей, курей. У дворі прямокутної форми і досить великого. стояли з трьох боків клітки для кролів. Я коротко дала опис нашого господарства для того, що б читаючий розумів, що наше дитинство було нелегким. Ми мало часу мали для гуляння. Потрібно було меншим пасти гуси, качки, доглядати їх, давати їсти, вигнати до річки, дивитись за ними, а потім ввечері пригнати додому.

Не завжди це виходило тому, що й інші сусіди теж птицю мали , які змішувалися з чужими. Своїх ми мазали зеленкою, щоб відрізнити від інших. Весь час рвали траву для кролів, корови, теляти. Підняти мішок було дуже важко з травою, особливо після дощу, коли трава була мокра. Я найбільше пасла корову. Тоді кожна сім’я мала годувальницю і випасали корів цілою вулицею по черзі два сусіди. Пасли череду часто в лісі, який розташовувався за 3 км від села. Грунтова дорога йшла через колгоспне поле і не дай Боже, щоб корова зайшла і паслася де росте пшениця, картопля… В лісі бували випадки, що корова загубилася, тоді не оберешся біди. Шукали її всі рідні, сусіди.

Землі біля хати було 30 соток, яка була огороджена дерев’яним тином, а скрізь по периметру тато посадив вишні. Мали ще великий сад: яблука, груші, сливи. Фрукти збирали ми – діти. Лазили по тих деревах як мавпочки, з прив’язаними кошиками на поясі. Падали теж часто з тих дерев. Батько поробив драбини, які дуже допомагали нам збирати врожай. Десь із 5, 6 класу возили з батьком у кошиках продавати вишні до Києва. Встати було дуже рано і першим потягом о 5 годині їхати до столиці.

Несла на своїх вузеньких плечах корзину вишень, а мотузка через плече і та корзина впиралася у мої тонкі кістки і дуже муляла, залишаючи на шкірі червоні сліди. В корзині було 8 – 10 кг. Один кг вишень коштував тоді 35 – 40 копійок. Батько ніс дві великі корзини по 10 кг. Ми могли вторгувати до 10 карбованців. Купували поїсти батон, один оселедець, палку ковбаси чи лікарської, чи окремої,чи любительської(яка була в магазині). Вистоявши чергу в магазині на базарі – Солом’янський, ми сідали на дерев’яний ящик на базарі і снідали з великим задоволенням. У нас все вийшло і щасливі повертали додому 40 км від Києва до села Микуличі, а потім пішки до хати понад залізницею, яку збудував Клавдій Семенович Немішаєв.

Продавали молоко у Ворзелі. У 5 класі я йшла на потяг з бідончиком молока 3 л і їхала до станції Ворзель, а потім пішки йшла у напрямку до Рубежівки, бо там жила господарка, що чекала молоко. Давала мені один карбованець і я поверталася до свого села.

Копали свій город всі разом. Брали лопату в руки батьки та діти і за день скопували 15-20 соток. Інша частина городу був сад. Хоч там слід було обкопати всі дерева весною і на зиму. А весною дерева всі білили вапном.

Дуже красива панорама – скопана земля та низ дерев білий. Особливо красивим сад був весною, коли цвіли та пахли фруктові дерева. Пололи город жінки. Мама з нами завжди співала українські пісні. Так само збирали восени врожай всі разом.

Восени, взимку сестри та мама сідали біля вікон і вишивали, але хрестиком: картини, серветки, подушки, рушники. Муліне(нитки) не завжди було у магазинах, то ми розплутували старі шерстяні або з простих ниток речі.

Коли з нами ще жив батько, він косив траву, а ми всі їздили з ним перевертати сіно, згрібати його і перевозили додому, а потім скидали до даху в хліві. Це було важко, тому що тривало літо, жара, пекло сонце і в нас градом лився піт. Їздили з батьком на підводі( їх позичали у родичів) до ліс у восени збирати жолуді для худоби, а літом збирали гриби, ягоди. Мама дуже любила збирати чорницю. Йшли з нею до лісу 3 км, збирали чорницю у відро і втомлені поверталися додому. Потім мама варила з ними варення, сушила, готувала вареники. А вареники в неї виходили дуже швидко , пухкі і надзвичайно смачненькі. Варила їх на воді, а ми ліпили. З дитинства дівчата в нашій сім’ї вміли це робити.

Двічі-тричі на рік, до важливих релігійних свят, жінки мазали хату. Ззовні та всередині вона була побілена крейдою, добавляли трішки порошку зеленої фарби. Важко було мазати стелю, яка мала сволоки, перекладини з дерева. Кожну щілину слід було охайно забілити. Ззовні хати була призьба(це як сьогодні фундамент), яку білили червоною глиною. Шукали цю глину біля залізниці, бо ми жили біля неї близько. На кухні була долівка(земляна підлога), яку щотижня ми мазали, залі – дерев’яна підлога, яку теж потрібно було часто вимивати.

Коли приходила осінь, дощі, темінь, ми теж були зайняті роботою. З батьком йшли за залізницю і нарізали лозу, якої у яру було дуже багато. Потім сідали всі разом і він вчив нас плести корзини(кошики). Дуже цікаво, які вони красиві виходили, великі, маленькі. Кошики дуже потрібні були у господарстві, коли рвали траву, садили чи копали картоплю, рвали овочі, фрукти…

На кухні стояла велика піч, де ми завжди грілися. Дрова заготовляли всі разом. Їздили до лісу заготовляли хмиз, а важкі гілки старші брати клали на віз. Вдома перепилювали великі колоди пилкою із двома ручками, не легка робота. Батько потім рубав дрова. Цікаво було складати ці поліна криничкою у дворі і вони сохли на сонці. Робили лучини, коли поліно перерізали на тоненькі пластинки, трісочки. Їми тоді було легко розпалювати дрова у печі, бо були смолянисті , сухенькі. Красиво дивитися , коли вогонь палав у печі приносив нам не лише тепло , а й радість. Мама вчила готувати борщ, суп, ряжанку… Посуд ще тоді був глиняний і їжа в печі готувалась незрівнянно смачною. Пам’ятаю дерев’яні ложки, а металеві з’явилися пізніше в 60-х роках, а ще й металеві чавуни, каструль тоді ми не мали. В печі вони ставали чорними і нас посилали батьки до річки чистити їх піском нашими руками. Ох і руки після того ставали як смола.

Моя сім’я була велика – 8 осіб і всі виховувалися працелюбними, дружними. Гляділи один одного. Я гляділа та опікувалася меншим братом та сестричкою. Мама та тато були надзвичайно працелюбними, як сьогодні їх називали б трудоголіками, спритні та енергійні. Такими і нас привчали. Всі діти звикли до праці, вміли все робити, були готові до дорослого життя. Праця загартовувала нас, приготувала до труднощів на життєвій дорозі.

В прямому ефірі
Інтернет-конференція: ШІ та цифрові інструменти для організації навчання в умовах блекаутів