Стаття " Моральна компетентність вчителя "

Моральна компетентність вчителя

   Переорієнтація сучасної професійно-педагогічної освіти на європейські стандарти, передбачає, у першу чергу, підготовку компетентного фа­хівця, здатного «практично діяти, застосо­вувати індивідуальні техніки та досвід успішних дій у ситуаціях професійної діяль­ності та соціальної практики». Серед ключо­вих компетентностей, якими повинен ово­лодіти майбутній педагог, моральна має пріоритетне значення. Вона виступає показником і одно­часно результатом професійно-особистісної готовності вчителя до роботи у школі, тому що виконання будь-якого педа­гогічного завдання має моральний зміст. Моральна компетентність вчителя репрезентує головні регуляції його дій, що закріплюють­ся у звичках, традиціях, принципах життя та професійній діяльності, психічних станах, діях, учинках і якостях педагога, забезпечує вибір ним свідомої етичної поведінки згід­но з професійно-педагогічними нормами.

   Моральна  компетентність за специфікою реалізації належить до так званих над-предметних компетентностей. Вони мають інтегрований характер і поєднують у собі певний комплекс знань, умінь і ставлень, які набуваються майбутніми вчителями протягом засвоєння всього змісту педа­гогічної освіти.

    Нагадаємо, що термін «компетентність» (від лат. «competentes», «competentis» - відповідний, здібний) вказує на сукупність відповідних знань, умінь, навичок, які необхідні для ефективної професійної діяльності, а також передбачає сформованість відповідних особистісних якостей. Також мораль - це система принципів, ідей, законів і правил поведінки, які регулюють гуманні стосунки між людьми і лежать в основі побудови суспільних відносин (за В. Малаховим). Педагогічна мораль являє собою систему змістовних, нормативних суджень, які виражають певні вимоги до поведінки вчителя. Моральна компетентність - це готовність, спроможність і потреба жити за традиційними моральними нормами.

    Прикладом моральної компетентності мо­жуть бути такі здатності вчителя:

♦     усвідомлення гуманістичних цінно­стей, інваріантного характеру норм, прин­ципів педагогічної етики;

♦     розуміння морального змісту педа­гогічної професії; необхідності розвитку культурних потреб та інтересів;

♦     здійснення етичної рефлексії влас­них учинків,

♦     виявлення сутності моральних ко­лізій у різних педагогічних ситуаціях, про­гнозування результатів своїх дій;

♦     уміння розв'язувати конфлікти, ро­зуміти почуття та потреби вихованців;

♦     реалізація у професійній поведінці стратегії й тактики етично адекватного спілкування з  різними учасниками  на­вчально-виховного процесу.

   Змістовою основою моральної компетент­ності є педагогічна етика як професійна га­лузь філософської дисципліни «Етика». Педагогічна етика вивчає особливості, зміст, принципи та функції педагогічної моралі, характер діяльності педагога та його моральних взаємин у педагогічному середовищі, розробляє основи педаго­гічного етикету, який є сукупністю правил спілкування та поведінки вчителя.

     Чому так важливо вчителю володіти моральною компетентністю? На це питання знаходимо відповідь у К. Д. Ушинського: «Ніякі статути і програми, ніякий штучний організм закладу, як би хитро він не був продуманий, не може замінити особистість у справі виховання» . У зв’язку з цим потрібно звернутися до результатів психолого-педагогічних досліджень щодо впливу індивідуальності вчителів на особистісні якості і поведінкові прояви їхніх учнів. Так, Т. Є. Вяткіною було виявлено, що школярі, які навчаються у вчителів з високим рівнем загальної культури і моральних якостей, значно відрізняються від школярів, що навчаються у вчителів з відносно нижчим рівнем загальної культури за такими параметрами особистості, як м’якість, урівноваженість, доброта, товариськість, сердечність.

   Із прадавніх-давен педагог виконував не лише суспільно значущу роль - підготовку дітей і молоді до життя через здобуття знань, формування вмінь і навичок, а й слугував взірцем моральності, духовності. Спілкуючись із дитиною, вчитель щоразу торкається найтонших струн її душі, впливає на її здоров’я (фізичне, моральне, психічне, соціальне), а іноді й життя. Елементи педагогічної моралі з’явились разом з виникненням педагогічної діяльності. Будь-яка професія має свої неповторні ситуації, труднощі і протиріччя, які необхідно вирішувати в ході самої діяльності, що спричиняє її специфічну мораль. Але в педагогічній справі роль етики, моралі дуже велика, так як тут сама мораль виконує педагогічні функції. Вчитель в значній мірі формує духовний світ, моральне обличчя молоді. Тому не випадково питанню моральності вчителя  надавали великого значення вчені ще Стародавнього світу. Більш ґрунтовно питання педагогічної етики були розглянуті в педагогічній системі  педагога Я.А. Коменського. Автор “Великої дидактики” велику увагу звернув на відносини між вчителем і учнем. Він вважав, що вчителями повинні бути кращі з людей, які видатні своєю моральністю, особливе значення надав доброзичливому відношенню вчителя до учнів .Я.А. Коменський писав: “Ніхто не може зробити людей мудрими, крім мудрого, ніхто – красномовними, крім красномовного, ніхто – сумлінним і благочестивим, крім сумлінного і благочестивого. Вчителями повинні бути люди чесні, діяльні і працьовиті, не тільки для годиться, а й насправді вони повинні бути живими взірцями чеснот, що їх  мають прищепити іншим” .

    Структура професійної компетентності дає підстави стверджувати, що відсутність системи моральних та соціальних якостей робить учителя непридатним до ефективної педагогічної діяльності.

    Визначення механізму формування моральної компетентності вимагає розгляду змісту понять «мораль», «моральність», «моральні погляди», «моральні переконання», «моральна поведінка», «моральні цінності», «моральні якості», які вивчаються педагогікою, психологією, соціологією та філософією.

       Мораль виступає особливою формою регулювання відносин у педагогічному середовищі, а також визначає ставлення особистості до своїх обов’язків, оточуючого соціального і матеріального середовища. Актуальною є етична категорія «моральність», яка в широкому розумінні є синонімом «моралі» і, водночас, ядром та показником розвитку кожного індивіда. Як сутність моралі, вона визначає особливості світогляду, поведінки особистості та результати її діяльності. Психологи С. Анісімов, І. Бех, Л. Божович, О. Скрипченко, Л. Долинська розглядали моральність крізь призму системи психічних процесів і зазначили, що саме вона є важливим чинником регулювання власної поведінки особистості.

    Для педагога-професіонала важливо бути моральним, мати моральні переконання, котрі у свою чергу відповідають моральним поглядам. За таких умов у діяльності вчителя не буде розбіжностей між словом і ділом, він стане гідним прикладом для наслідування.

     Передумовою формування бажаних моральних якостей у педагога є особистісна моральна і психологічна готовність до ефективної педагогічної діяльності, що, у свою чергу, пов’язана із дієвою сферою особистості: моральною зрілістю і моральною стійкістю. Зокрема, моральна стійкість характеризує педагога, який у будь-якій ситуації взаємодії із соціальними суб’єктами дотримується загальноприйнятих етичних норм професійної діяльності, слугує гідним прикладом для вихованців і своїх колег, тим самим має значно більше можливості конструктивно вплинути на формування гармонійної, духовно розвинутої особистості школяра, виховати громадянина, патріота, готового до активної життєдіяльності та захисту інтересів своєї країни на світовій арені.

   В основі моральних переконань, морального світогляду, моральних цінностей лежать моральні почуття (запити, оцінки, ставлення, спрямованість духовного розвитку особистості, які лише тоді стають компонентом моральних переконань особистості, коли є внутрішнім стимулом до моральної поведінки). Наявність і характеристика моральних почуттів пов’язана зі сформованістю мотиваційної основи для професійної діяльності педагога.

    Характеристикою особистісних якостей учителя є також система моральних цінностей, на основі яких виробляється стійка суспільна позиція особистості, яка формується на світоглядній основі, мотивах поведінки і виявляється як властивість особистості в різних умовах. Таку позицію ще називають спрямованістю моральної поведінки, яка виступає дієвим регулятором стосунків у сфері педагогічної діяльності, наприклад, у системі вчитель - вихованець, вчитель - вчитель.

   Психологічною основою моральної поведінки особистості виступають моральні звички, які визначаються як корисні для суспільства стійкі форми поведінки, що стають потребою і здійснюються за будь-якої ситуації та умов. Звички як стереотипні дії, що визначаються зміцнілими потребами, дають змогу без великого нервового напруження виконувати дії, які відповідають засвоєним знанням. Лише через самовиховання звичок моральної поведінки, які діють у будь-яких життєвих ситуаціях відповідно до сформованих моральних переконань, у педагога можна сформувати довільну поведінку, а відтак — і моральну культуру.   Наявність звичок моральної поведінки є, безумовно, важливим підґрунтям для формування професійнозначущих соціальних і моральних якостей педагога, які є важливим показником високого рівня професійної компетентності.

     Таким чином, особистість є моральною у тому разі, якщо вона має сформовані моральні якості, моральну поведінку, моральну культуру, володіє духовними цінностями і керується ними у ситуаціях морального вибору.

    Моральна регуляція педагогічної діяльності здійснюється завдяки специфічній диференціації моральних норм на норми-заборони, норми- рамки, норми-зразки .У такій градації норм міститься стримувальний і стимулюючий моменти. Наприклад, моральні заборони є своєрідним «обмежувачем» деяких моральних проявів. Вони не дозволяють педагогові принижувати гідність вихованця, перевищувати свої повноваження тощо.       Норми-заборони – це своєрідні педагогічні табу, що існують у різних сферах взаємин учителя. Наприклад, сфера взаємодії останнього з батьками регулюється такими табу:

• Не використовувати можливості батьків в особистісних інтересах;

 • Не засуджувати батьків;

 • Не принижувати гідність дитини;

• У спілкуванні з батьками не торкатися особистісних тем, що стосуються життя родини тощо.

   Норми-зразки не виконують примусової функції, а їх збуджувальна сила спирається на авторитет суспільної думки і самосвідомість, моральний позитивний вибір суб’єкта моральних відносин.

   Норми-рамки визначають межі допустимої вільної дії педагога. Водночас вони містять у собі збуджувальну силу активної діяльності. Норми-рамки виконують функцію обов’язку і вказують: будь чесним, справедливим, шануй гідність учнів, не чини зла. Вони містяться в реальних кодексах професійної поведінки, зокрема в Етичному кодексі українського педагога

   Етичний кодекс українського вчителя являє собою єдину систему норм, правил і особливостей педагогічної діяльності, він їх систематизує, упорядковує та закріплює. Ці норми і правила регулюють відносини між вчителями та їх учнями, а також між іншими членами колективу навчального закладу. Підтримують якість професійної діяльності і творчості педагогів, честь їхньої професії. Також забезпечують культуру освітніх і виховних закладів, основану на довірі, відповідальності і справедливості.

   Етичний кодекс педагогів діє на всій території України. Він призначений для застосування педагогами у своїй професійній діяльності, а також для людей, які працюють з дітьми. Етичний кодекс вчителів містить у собі 34 статті (повна версія http://myvchytel.dp.ua/index.php/uchytelska/55-etychnyi-kodeks-vchytelia)

 Розглянемо основні принципи педагогічного кодексу, які визначаються у його статтях. Почнемо з Ст. 5, яка визначає принцип законності, який полягає у тому, що вчитель повинен дотримуватися у своїй діяльності Конституції і законів України, а також нормативних документів, що регламентують педагогічну діяльнісь.

 Ст.6 закликає педагога творити благо тому, що його діяльність має бути спрямованою на всебічний розвиток учнів. Свою роботу він має виконувати з любов’ю, поважати кожного учня, а також запобігати заподіянню їм шкоди в усіх випадках. Вчитель не може надавати своїм учням такі знання і використовувати методи, які можуть зашкодити дітям. Далі у Ст.7 визначається принцип справедливості. Вчитель повинен ставитися до всіх учнів добре і гуманно, незважаючи на різні особливості учнів( характер, стать, національність, раса, віросповідання, матеріальне становище тощо). Оцінювання учнів також має відбуватися за принципом справедливості. Принцип гендерної рівності, про який йдеться у Ст.8, полягає у тому, що вчитель у навчально-виховному процесі має дотримуватися рівності між учнями чоловічої і жіночої статі. А також сприяти розкриттю знань про роль чоловіка і жінки у суспільстві.

 Необхідною умовою педагогічної діяльності вчителя є його незалежність, яка проявляється у дотриманні педагогом своїх професійних прав і обов’язків. Принцип незалежності вчителя (Ст.9) дає свободу вчителю від будь-якого зовнішнього тиску чи втручання в його діяльність. Але в рішеннях вчителя не має бути особистої вигоди. Вчитель обирає стиль спілкування з учнями, який має ґрунтуватися на взаємній повазі.

Ще одним важливим принципом є відповідальність (Ст.10), яка передбачає те, що вчитель несе відповідальність за свою діяльність, її якість та результати. Вчитель є відповідальним за фізичний, емоційний і духовний, інтелектуальний захист дітей з якими він працює.

 Наступним принципом є домінантність інтересів учнів, який зазначений у Ст.11. Він зазначає те, що вчитель має поважати учнів. Організовуючи виховний процес він має враховувати індивідуальні та вікові особливості учнів, їхній характер та здібності. Перш за все вчитель має надавати перевагу інтересам учнів.

 Ст.12 визначає принцип компетентності та сумлінності. Професія педагога є суспільно важливою, тому в нього має бути високий рівень професійної підготовки, має добре володіти знаннями теорії і практики навчання та виховання, володіти методами.

В Ст.13 говориться про такі важливі принципи для професії вчителя, як чесність і порядність.

 Ст.14 визначає культуру поведінки педагога. Вчитель завжди повинен дотримуватися правил культури поведінки, поводити себе стримано та тактовно, в будь-яких ситуаціях зберігати самоконтроль і витримку, слідкувати за своїм зовнішнім виглядом. У спілкуванні вчитель має бути ввічливим, а також дбати про культуру мови.

В Ст.15 йдеться про авторитет педагога, який ґрунтується на його компетентності, справедливості, а також вмінні турбуватися  про своїх учнів.

Далі розглянемо принципи, які стосуються взаємовідносин вчителя та учня. В Ст.16 визначається, що вищим обов’язком вчителя є виховання свідомої та освіченої до вимог часу людини.

 Ст.17 зазначає, що вчитель готовий поважати індивідуальність учня, його психофізичну та духовну цілісність, а також його моральні ідеали, честь і достоїнства.

Вчитель повинен поважати права учня вільно вибирати для себе вчителя (Ст.18).

Вчитель має дотримуватися принципу забезпечення конфіденційності інформації(Ст.19). Він не має права розголошувати інформацію про особистість учня.

 В Ст.20 йдеться про те, що вчитель сприяє встановленню з учнем відносин взаємного співробітництва та співтворчості на благо учня.

Ми розглянули основні принципи педагогічного кодексу педагога. Дотримання цих принципів є важливим для педагогічної діяльності і справа честі і совісті кожного вчителя.

   На жаль, не всі педагоги завжди враховують норми етичного кодексу, що, у свою чергу, знижує результативність їхньої педагогічної діяльності і може стати причиною виникнення у них феномену подвійного етичного стандарту . Прикладом такого явища є дотримання вчителями високих стандартів поведінки у формальній обстановці, наприклад, на роботі, і значно нижчих - у неформальній.

     Отже , розвиток і утвердження професійної етики вчителя розглядається педагогічним співтовариством як необхідна і фундаментальна засада повноцінного функціонування системи освіти та головна умова реалізації ним важливої соціально-культурної і духовної ролі в сучасному суспільстві.  Вірність вимогам педагогічної моралі – справа честі і совісті вчителя, мірило його суспільної цінності і поваги, основа для самоповаги і самоствердження особистості.