Методична розробка "Роль учителя у формуванні позитивного ставлення учнів до навчання»

РОЛЬ УЧИТЕЛЯ У ФОРМУВАННІ ПОЗИТИВНОГО СТАВЛЕННЯ УЧНІВ ДО НАВЧАННЯ

(З  досвіду - роботи)

 Тепер, коли суспільство постійно розвивається,_% а обсяг знань зростає, роль учителя полягає не стільки в тому, що він несе інформацію дітям, скільки в умінні пра­вильно організувати засвоєння цих знань. Залучаючи дитину до діяльності, вчитель спрямовує її на пізнання світу і себе в ньому.

Кожен педагог має свої професійні установки, які він використовує під час навчання дітей. Учитель планує, організовує навчальну діяльність школярів, керує нав­чальним процесом, вміло використовує і координує люд­ські та матеріальні ресурси, необхідні для ефективного досягнення поставлених завдань, впливає на учнівські дії щодо прийняття рішень. Завдання вчителя полягає у створенні умов, які б стимулювали активність учнів у нав­чальній діяльності, бажання вчитися.

Вчитель хоче, щоб його вихованці добре навчалися, з інтересом і бажанням ходили до школи. Але часом він із жалем констатує: "не хоче вчитися", "міг би добре навча­тися, але не має бажання". Це свідчить про те, що в учня не сформувалися потреби в знаннях, немає інтересу до навчання.

Тому перед учителем стоїть завдання — розвинути в дитини позитивну мотивацію до навчальної діяльності. Адже, якщо учень по-справжньому включився в роботу, потрібно, щоб завдання, які ставляться перед ним під час навчання, були не тільки зрозумілі, а й прийняті школя­рем, тобто були для нього значущі.

Головна потреба дитини молодшого шкільного віку в навчальній діяльності — це особистісний контакт з учите­лем на уроці, прагнення почути схвалення, підтримку своїх дій. Молодший шкільний вік особливо сприятливий для розвитку мотивації досягнення успіхів у навчальній діяльності дітей. Згодом цей мотив стає досить стійким, переважає над мотивом уникнення невдач, прискорює розвиток різноманітних здібностей дитини. Основа ефек­тивного навчання учнів - формування в них мотивації до навчальної діяльності. Саме вмотивована діяльність сти­мулює дитину до навчання, якісного засвоєння знань, розвитку. Залежно від мотивації, одне завдання дитина може не навчання, виконувати взагалі або виконувати з різним сту­пенем активності, а над іншим готова просидіти тривалий час. Для того, щоб у молодших школярів виникло бажан­ня виконувати навчальні завдання, я проводжу спочатку спеціальну роботу, спрямовану на формування ігрової мотивації, і лише потім переходжу до постановки нав­чального завдання. Використовую інтерактивні методи спрямовую роботу на розвиток творчих здіб­ностей дитини, практично спрямовую навчальну діяль­ність учнів. Усе це формує бажання вчитися.

Серед причин спаду мотивації молодших школярів до навчальної діяльності можу зазначити наступні:

ставлення учня до вчителя;

— ставлення вчителя до учня;

— особиста значущість предмета;

— розумовий розвиток учня;

— продуктивність навчальної діяльності;

— нерозуміння мети навчання;

— страх перед школою.

Ставлення учнів до навчання великою мірою зале­жить від професійної компетентності вчителя, від його здатності критично ставитися до себе і своєї діяльності та вміння розвивати такі ж здібності у своїх вихованців. Сучасний учитель початкової школи, в першу чергу, має спрямовувати свою діяльність на створення комфортних умов для навчання учнів. Саме комфортність навчального процесу може забезпечити успішність навчання школярів і педагогічну діяльність учителя. Важливо, щоб процес спілкування з дітьми учитель наповнював позитивними емоціями (експресивність), розумів і поважав дітей, сприймав світ очима дітей (емпатія). Педагог, котрий стримує емоційну гаму відчуттів, не може розраховувати на успішну взаємодію з учнями. За відсутності позитивних емоцій дитина перестає розуміти звертання чи прохання вчителя, тобто виключається з навчального процесу, від­чуває негативні емоції, блокує пізнавальну активність. Якщо такі емоції стають частими, у дитини формується стійка дезадаптація до шкільного життя, втрачається інтерес до навчання.

Сприйняття вчителя учнем значною мірою залежить від перших хвилин спілкування: усмішка вчителя до дитини, звертання по імені, щирі, добрі слова на адресу учня. Безумовно, прагну позитивно ставитися до кожного учня. За такого ставлення учень не боїться помилитися, висловити свою думку, щось запитати. Звичайно, що за таких умов ефективність навчання лише зростатиме. Дитина, яка йде на урок із задоволенням, відчуває задово­лення від власної діяльності на уроці, перебуває в цілко­витій гармонії з учителем, хоче знову і знову йти до цього вчителя, слухати, бачити його, а отже, і вчитися. Саме тому активізую емоційну сферу дітей з перших хвилин уроку, бо в такому разі в них пробуджується бажання наполегливо і плідно працювати.

Прагну постійно вдосконалювати свою педагогічну майстерність. Адже вчитель, який відчуває впевненість у собі, у своїй професійній компетентності, позитивно впливає на учнів та стимулює їхнє прагнення до успіхів у навчальній діяльності. Чимало значить уміння вчителя заохочувати. Особливе значення має перше заохочення учня, саме воно може визначити подальший шлях. Тому вважаю, що необхідно вдесятеро примножити позитивне та вдвічі зменшити негативне, щоб наблизитися до пра­вильної оцінки. Навіть до невдалої першої роботи учня ставлюся терпляче, з увагою. Головне - спонукати учня до наполегливої праці.

Сприяю розширенню функцій учнів, спрямовую їхню діяльність з виконавської на організаторську, підвищую самостійність молодших школярів у процесі навчальної діяльності, розвиваю в них ініціативність, критичне мис­лення, вміння самостійно впорядковувати та узагальню­вати процес розв'язання навчальних завдань, а саме: умінь планування, контролю, оцінювання ходу та резуль­татів виконання навчального завдання. Оволодіння цими вміннями значною мірою визначає успішність молодших школярів у навчанні.

Щоб заохотити дитину до навчання, потрібно самому вчителеві навчитися грамотно й активно слухати її, не пе­ребивати, збиваючи з думки, висловлювати свою думку, ставлення до сказаного, дочекавшись паузи. Так дитина переконається у належній увазі до себе і точності розумін­ня своїх думок. Уважно слухаючи учня, спонукаю його до відповідної реакції. Спонукати, а не керувати, заохотити, допомогти прийняти рішення, налагодити зворотний

зв'язок з учнем, ставитися до нього з урахуванням потен­ції розвитку - це мої основні вчительські завдання.

Спілкуючись з учнями, прагну дивитися на все довко­ла та й на себе очима дітей. Часто вчителі наділяють учнів оціночними кліше та ярликами ("тупий”, "розумний", "незграбний" та ін.). Емпатичне розуміння створює на уроках емоційний настрій, почуття гідності, віри у свої сили, що в цілому сприятливо впливає на навчання.

Учневі необхідно допомогти усвідомити об'єктивний зв'язок оцінки з рівнем знань і умінь. Це, в свою чергу, має усвідомлюватися дітьми як необхідна умова їхньої успішної, корисної суспільству діяльності.

Відомо, що розум не може зосередитися на всьому, він відкидає нецікаві, нудні й емоційно монотонні уроки. Тому намагаюся створити приємну атмосферу у класі. Чималу роль у власному досвіді відводжу урізноманітненню, не­сподіванці, фантазії й завданню, яке спонукатиме до дії. На уроках створюю ситуацію успіху для розвитку особис­тості дитини, даю змогу кожному учню відчути радість досягнення, усвідомлення своїх здібностей, віру у власні сили. Допомагаю дитині зрости в умовах успіху, зрозуміти, що задарма в житті нічого не дається, скрізь треба докласти зусиль. Практика моєї роботи свідчить, що усвідомлення ситуації успіху самим учнем, розуміння її значущості виникає тільки після здолання дитиною своєї боязкості, невміння, незнання та інших труднощів.

Щоб заохотити дітей до навчання, у своїй педагогіч­ній діяльності застосовую висловлювання, які створюють ситуацію успіху:

-   Це дуже важливо, і в тебе неодмінно вийде...

-   Саме ти можеш це гарно зробити...

-   Я впевнена, що наступного разу ти це зробиш ще краще.

-   Це зовсім не складно, навіть якщо не вийде — нічого страшного.

Для того, щоб учні вчилися із захопленням, кожен урок прагну зробити цікавим для дітей. Планую і проводжу заняття, в основі яких покладено принцип навчання у співпраці. Цим самим даю змогу учням досягти високого рівня взаємопорозуміння, взаємоспілкування, а також розвивати здібності працювати і навчатися самостійно:

-     даю змогу молодшим школярам нести відповідаль­ність за спільну діяльність;

-     створюю ситуації, щоб діти працювали по черзі, слухали один одного;

-    організовую роботу дітей у парах, групах, щоб вони мали змогу обмінюватися думками, знаннями, ідеями;

-     у класній кімнаті розміщую різні матеріали, що регулюють спільну роботу учнів;

-     чітко визначаю конкретні завдання, інструкції, формулюю вимоги до поведінки учнів під час спільної роботи.

Щоб зацікавити учнів, збудити інтерес до навчання, дбаю про зміст самого навчання.

Можу стверджувати, що саме від особистості педагога залежатиме організація та формування у школярів відпо­відного ціннісного ставлення до навчання. Тому постійно вдосконалюю свої знання з предметів, які викладаю, стиль викладання. Широко застосовую міжпредметні зв'язки. Постійно осмислюю свою практичну діяльність і вчуся на основі свого досвіду та досвіду інших учителів, аналізую результати своєї роботи, обдумую набуті на­вички і застосовую їх у подальшій викладацькій практи­ці. Для її вдосконалення використовую компетентні рекомендації.

Дати учням відчути радість праці, щастя успіху в нав­чанні, осмислити цінність навчання - моє найперше завдання, бо успіх у навчанні - єдине джерело внутрішніх сил дитини, що породжує енергію боротьби з труднощами,

бажання вчитися.