Стаття "Мотив пошуку у драмі І. Кочерги «Фея гіркого мигдалю»"

Король Л.Г.,

учитель української мови та літератури Самчиківської ЗОШ І-ІІІ ступенів

Мотив пошуку у драмі І. Кочерги «Фея гіркого мигдалю»

 Іван Кочерга – один з найяскравіших драматургів ХХ століття.  Його драми відзначаються яскравою морально-етичною проблематикою,   глибокою  філософічністю, символічністю та поетичністю образів.

 Об'єктом нашого дослідження є перша україномовна  комедія І. Кочерги «Фея гіркого мигдалю» (1925). П'єса не була до цього часу предметом безпосереднього дослідження літературознавців. Побіжно твір згадується  у працях З. С. Голубєвої «І. Кочерга. Нарис життя і творчості»  і Н. Кузякіної «Драматург І. Кочерга». Але подане  трактування  твору у цих працях ідеологізоване. «Нове слово» про п'єсу зустрічаємо у праці М. Кудрявцева «Драма ідей в українській новітній літературі ХХ ст.»             

 Предмет дослідження – мотив пошуку у драмі І. Кочерги «Фея гіркого мигдалю».

 Поняття мотив тлумачать по-різному. Наприклад, бельгійський компаративіст Раймон Труссон називає «мотивом» загальне поняття, що окреслює «певну пози­цію» або ж «вихідну знеособлену ситуацію, у якій дійові особи ще не конкретизовані», і є матеріалом для літературного опрацювання, а «те­мою» – мистецьке втілення, індивідуалізацію і конкретизацію цього мо­тиву в  ситуаціях, які започатковують певну літературну тра­дицію [1, 124] .

 Автори літературознавчого словника-довідника Р. Гром'як і Ю. Ковалів подають таке визначення: «Мотив – у літературознавстві – тема ліричного твору або неподільна смислова одиниця, з якої складається фабула, (сюжет)» [6, 469].

 Ми будемо дотримуватись такого визначення мотиву « Загальний задум – це тема, яка не є «особливим ви­явом мотиву, його індивідуалізацією», а навпаки – сама знаходить вираз у мотивах» [1, 124], поданого у книзі  «Порівняльне літературознавство» В. Будного та М. Ільницького.

З перших  сторінок  п'єси  «Фея гіркого мигдалю» розгортається мотив пошуку: молодий граф Бжостовський шукає рецепт печива, яке йому готувала його мати-українка у дитинстві: «За весь час мого життя мене переслідує згадка про чудове печиво, яке я їв за часів мого дитинства… Нічого подібного я не зустрічав потім уже ніде,  – аромат, смак, відчуття ніби якоїсь дівочої свіжості і… […] мені здається, що я віддав би півжиття, аби хоч раз покуштувати цього печива» [3, 59].

У пошуках цього печива граф перепробував всі можливі види солодощів і з легкістю міг визначити інгредієнти будь-яких ласощів. Цей факт свідчить про Бжостовського, як про людину витривалу і наполегливу у досягненні своєї мети.

Мотив пошуку у п'єсі набуває національного характеру. Граф Бжостовський пройнятий почуттями любові до України, яку пам'ятає всюди і завжди, і ніякі чудеса світу не здатні заглушити у ньому почуття синівської любові до рідного краю: «вважаю за свій рідний край Україну, отчизну моєї матері-козачки. Так, панове, я об'їхав усю Європу, жив у Парижі, Римі, Флоренції, жив у Гренаді – місті прекраснім, як казка, де сотні фонтанів розливають чарівну прохолоду посеред лунких дворів і мармурових колон, посеред троянд, лимонів та мигдальних дерев, але ніде так не билося моє серце, як тут на лівому березі Дніпра, проміж левад і садків рідної України» [3, 58].

Мотив пошуку у творі водночас і романтично забарвлений. Рецепт незрівняного печива, яке так хоче скуштувати Бжостовський, переростає у мрію, яка мусить, як він вважає, здійснитись. Романтичне  переплітається з національним: «Це мрія про любу дівчину рідної України. З її рук я дістану це чарівне печиво» [3, 59]. Крім того, п'єса нагадує нам за сюжетом казку. За визначенням критиків, «Фея гіркого мигдалю» це – своєрідний український варіант «Попелюшки».

 Граф Бжостовський наполегливо розшукує цей рецепт і це не  чергова забаганка графа, як, скажімо, діамантове намисто, яке він захотів купити для своєї майбутньої нареченої, а подарував пані Францишці. Про серйозність намірів графа свідчать його слова: « Нехай це мрія, але я її знайду» [3, 59].

 Це печиво – своєрідний зв'язок з родиною, батьківщиною. Воно  за визначенням М. Кудрявцева, – «символ національного коріння» [4, 185].

 Крім печива, граф починає розшукувати дівчину, яку побачив у цукерні пані Францишки. Вона настільки зачарувала його, що він вирішив: «Це не дівчина – це фея» [3, 63].

 З надією, що дівчина вміє пекти якесь печиво він підходить до неї, але натомість отримує від неї гіркий мигдаль. Після цієї зустрічі граф розшукує Лесю і мріє по зустріч з нею: «Де ти, моя гірка дівчино, принцесо гіркого мигдалю!» [3, 66]. Щось йому підказує, що це саме та «люба дівчина України, з рук якої він дістане печиво» [3, 59].

 Нарешті доля усміхається графові. Коли він мав виїздити з Ніжина, до нього приходить чоловік. Він запрошує графа в гості і дає коробочку з гірким мигдалем. Звісно Бжостовський не міг проігнорувати такий знак, і він їде до старого в гості, де здійснюється його друга мрія: він знаходить ту дівчину, яку так довго шукав: «Нарешті я знайшов вас, моя мила дівчино, люба дівчино України, що снилась мені так давно, мов краща казка моєї молодості» [3, 98].

 Завдяки цій «феї гіркого мигдалю» граф нарешті знаходить печиво свого дитинства, яке він так довго шукав. Печиво, яке він так довго шукав і яке пекла йому його мати-українка – це пшеничні булочки. Я тільки граф їх спробував, у нього  виникає ряд емоцій-спогадів: «Мені здається, нібито я прокинувся після довгого, довгого сну… Зникла уся суєта даремно прожитих років… Я знову бачу свою матір… білу скатерть, сонце у вікні і зайчика на стінах… і всіма грудьми вдихаю цей незрівняний аромат […] вони так захвилювали мою душу, що вони розбудили в ній все, що мріялося мені так давно… про рідну Україну… та про любу дівчину, що дасть мені печива рідного краю…» [3, 109].

 Леся, частуючи графа простим пшеничним коржиком із запахом батьківщини, дитинства, відроджує кращі поривання його душі [4, 185].

 Отже, мотив пошуку є основним у побудові сюжету п'єсі І. Кочерги «Фея гіркого мигдалю». Він започатковується у першій дії, поступово розвивається і зрештою вирішується у фіналі п'єси. Мотив пошуку втілюється через образи графа Бжостовського і Лесі, набуваючи національного і романтичного забарвлення.

Література

1. Будний В., Ільницький М. Порівняльне літературознавство. – К.: Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2008. – 324 с.
2. Голубєва З. І. Кочерга. Нарис життя і творчості. – К.: Дніпро, 1981 – 190 с.
3. Кочерга І. Драматичні твори. – К.: Наукова думка, 1989. – 731с.
4. Кудрявцев М. Драма ідей в українській новітній літературі ХХ ст. – Кам'янець-Подільський: Oium, 1997. – 268с.
5. Кузякіна Н. Драматург І. Кочерга. – К.: Радянський письменник, 1986. –258 с.
6. Літературознавчий словник-довідник / За ред. Р. Гром'яка, Ю. Коваліва, В. Теремка. – К.: ВЦ «Академія», 2007. – 752с.