Стаття на тему "Особливості та функції педагогічного спілкування у школі І ступеня"

 

ОСОБЛИВОСТІ ТА ФУНКЦІЇ ПДАГОГІЧНОГО СПІЛКУВАННЯ

У ШКОЛІ І СТУПЕНЯ

 

 Анотація: у статті розкриваються особливості та функції педагогічного спілкування у школі І ступеня в умовах концепції Нової української школи, аналізується психологічний портрети особистісно орієнтованого вчителя, обґрунтовуються основні вимоги до конструктивного діалог та  сучасні позиції вчителя.

 Ключові слова: педагогічне спілкування, функції педагогічного спілкування, структура педагогічного спілкування, рівні спілкування, етапи педагогічного спілкування,  види спілкування, стилі спілкування, позиції учителя, фасилітатор, тьютор, педагогічні умови що сприяють ефективності спілкування, правила педагогічного спілкування, техніка «Я-повідомлення», модель критичного зауваження, правила активного слухання.

 Повноцінний розвиток людини, передусім психічний і соціальний, залежить від її спілкування із своїм оточенням, що є невичерпним джерелом її соціального становлення. Головним інструментом, що забезпечує зв’язок особистості з іншими людьми, є спілкування. Тому потяг кожної людини до спілкування зумовлений природними потребами. Серце людини зіткане з її людських стосунків з іншими людьми. Ставлення однієї людини до іншої є своєрідною сутністю, ядром життєвих компетентностей. Без спілкування мав би зупинитися розвиток людини як особистості. Адже навіть тварини живуть і розвиваються завдяки спілкуванню з істотами свого виду чи роду.  Прагнення

до людського спілкування виступає своєрідним внутрішнім стимулом, рушієм

діяльності особистості.

 Педагогічне спілкування - це система органічної соціально-психологічної дії учителя та учня в усіх сферах діяльності, що має певні педагогічні функції, спрямоване на створення оптимальних соціально-психологічних умов активної та результативної життєдіяльності особистості [4, с. 217].

 Оптимальним треба вважати таке спілкування педагога з учнями початкових класів, у процесі освітньої роботи, яке створює найбільш сприятливі умови для розвитку позитивної мотивації у навчанні, для соціально-психологічного розвитку дитини, забезпечує сприятливий емоційний клімат у всіх сферах діяльності, ефективне керівництво соціально-психологічними процесами в учнівському колективі та дає змогу максимально використовувати особистісні якості здобувачів освіти.

 Професійне педагогічне спілкування - це взаємообумовлений процес рольових ігор учителя та учня. Якщо для педагога спілкування є передусім видом професійної діяльності, то для школяра - це вид повсякденної життєдіяльності. Тому, спілкуючись з учнями, педагог не тільки взаємодіє з вихованцями, він повинен залишатися одночасної поза ним, бо йому треба спостерігати, аналізувати, коригувати, приймати рішення та ін.

 Оскільки ми розуміємо спілкування як діяльність, необхідно виділити такі аксіоматичні чинники:

• інтенціональність (наявність конкретної мети та специфічних мотивів);
•  результативність (міра збігу досягнутого результату з означеною метою);
• нормативність (необхідність соціально-психологічного контролю за перебігом і результатами акту спілкування).

 Виділяють також певні умовні категорії спілкування: діяльність, взаємодію, взаємостосунки, суспільні стосунки, взаємооцінку [4, с. 225].

Функції спілкування

 Спілкування школі І ступеня виконує не тільки пізнавальну функцію, а й виступає своєрідним практичним людинознавством, оскільки за його

допомогою особистість пізнає не тільки іншу людину, а й саму себе. Педагогічному спілкуванню властиві такі функції: пізнання особистості; обмін інформацією; організація діяльності; обмін ролями; співпереживання; самоутвердження; регулювання спільної діяльності; спонукання особистості до дії та взаємодії.

 

Структура спілкування

 Педагогічне спілкування, як і спілкування взагалі, - досить складний феномен, який потребує творчого підходу. Виходячи із логіки освітньо-виховного процесу, професійне спілкування в початковій школі має певну структуру, яка включає такі етапи:

• моделювання, очікуваного спілкування з окремими вихованцями або дитячим колективом. Його здійснює педагог завчасно на основі знань особливостей фізичного і соціально-психічного розвитку особистості вихованця, розуміння особливостей прояву його характеру, обізнаності з рівнем розвитку колективу, передбачення можливих зустрічних дій окремого вихованця або всього колективу. Цей етап можна назвати прогностичним;
• організація початкового етапу спілкування потребує швидкого залучення вихованця, особливо дитячого колективу, до процесу безпосередньої взаємодії. Інколи цей етап називають «комунікативною атакою». Головне, щоб організація здійснювалась через конкретну діяльність і спрямовувалась на діяльність, яка викликає в учнів інтерес;
• керівництво спілкуванням у педагогічному процесі передбачає підтримання ініціативи вихованців у спілкуванні, внесення необхідних корективів, врахування соціальних умов, віку вихованців, їхніх індивідуальних особливостей, заохочення до активного спілкування;
• аналіз результатів спілкування має бути спрямований на зіставлення

проведеної роботи з раніше визначеними завданнями, виділення і аналіз допущених помилок, обдумування шляхів і засобів подолання виявлених

помилок у майбутньому [1, с. 302].

Рівні спілкування

 Залежно від змісту і спрямованості дій партнерів виділяють такі рівні спілкування:

• конвенційний - здійснюється відповідно до прийнятих правил, обмежений певними умовами, які заздалегідь визначені та прийняті; потребує високої культури спілкування, ретельного дотримання певних правил;
• примітивний - для того, хто виявляє ініціативу спілкування, співрозмовник виявляється усього-на-всього предметом, потрібним чи таким, що стоїть на перешкоді діяльності ініціатора. Якщо потрібний - треба ним оволодіти, коли заважає - відштовхнути, знехтувати;
• маніпулятивний - коли партнер це лише суперник у певній грі, яку треба будь-що виграти;
• стандартизований - спілкування ґрунтується на стандартах, а не на взаємному розумінні актуальності ролей один одного. Це своєрідний «контакт масок»;
• ігровий - спілкування відбувається в ігровій формі, що потребує від партнерів прояву творчості, добору таких прийомів, які допомагали б підтримувати запропонований тон;
• діловий - передбачає організацію співрозмовника чи колективу вихованців на виконання конкретної справи, що стосується обох партнерів;
• духовний - вищий рівень людського спілкування. При такому спілкуванні партнер сприймається як носій духовного начала, і усвідомлення цього пробуджує у співрозмовника почуття особливої поваги, шанобливості [1, с. 306].

Види спілкування

 У процесі спілкування люди використовують такі його види:

• вербальне - основним засобом є слово;
• мануальне - засобом спілкування є рухи рук (жести);
• матеріальне - одна людина спілкується з іншою за допомогою певних матеріальних речей (іграшки, одяг, продукти харчування та ін.); цей вид спілкування опосередковано об’єднує багатьох людей різної статі та професій у своєрідних, часто безпосередньо не бачених партнерів;
• технічне - радіо, кіно, телебачення, телефон тощо; тут технічні пристрої допомагають людям спілкуватися один з одним, а також із колективами, зближуючи між собою багатьох людей;
• біоенергетичне - пов’язане із сприйняттям біоенергетичних полів партнерів безпосередньо або на відстані. Цей вид спілкування ще мало вивчений і приховує в собі багато загадок [4, с. 227].

 Названі види спілкування діють не завжди автономно. У багатьох випадках люди у процесі спілкування використовують одночасно різні види, тим самим збагачуючи своє спілкування

Стилі спілкування

 На основі особливостей взаємодії людини з іншими людьми або певними колективами склалися такі стилі спілкування:

• авторитарний - ґрунтується на беззаперечному підкоренні окремої людини або колективу владній особистості. Педагог, який стоїть на позиціях авторитаризму, одноосібно визначає напрями діяльності учнів, а також кожен крок діяльності вихованців, зупиняє будь-яку ініціативу учнів. Основний засіб впливу на вихованців — вказівка, наказ, розпорядження, інструкція тощо;
• ліберальний - ґрунтується на безпринципному, байдужому ставленні до негативних дій вихованців, характеризується потуранням дій учнів. Педагог схильний не втручатися в життєдіяльність колективу, не виявляє

активності й ініціативи у керівництві колективом, пасивно пливе за подіями, самоусувається від відповідальності за стан справ;

• демократичний - ґрунтується на врахуванні думки і волі колективу в організації життєдіяльності вихованців. Педагог спільно з членами колективу визначає завдання, організовує діяльність вихованців на виконання усвідомлених завдань, заохочує ініціативу учнів, радиться з ними щодо пошуків шляхів і засобів вирішення завдань, розвиває самоуправління, залучає активістів до виконання керівних функцій. Демократичний стиль якнайповніше сприяє розвитку особистості здобувачів освіти, формуванню їх людської гідності, підготовки до активної діяльності в демократичному суспільстві. На засадах демократичного стилю має розвиватися педагогіка співробітництва.

 У практиці роботи учителів початкових класів спостерігається так званий змішаний стиль, в якому проглядаються елементи уже названих стилів. Проте в умовах концепції НУШ школа має розвиватися на демократичних засадах, педагогіці партнерства, ідеях дитиноцентризму[4, с. 231].

Позиції учителя

 Позиція вчителя - це особистісний спосіб реалізації базових цілей і цінностей вчителя у соціально-професійному просторі. У сучасній школі з’явилися нові позиції вчителя - тьютор і фасилітатор. Вони не викликають в учня почуття страху, не принижують його гідності, а, навпаки, виховують у ньому свободу і відповідальність, високу свідомість і сміливість. При цьому в фасилітації акцент зміщений у бік встановлення доброзичливої, стимулюючої навчальний процес атмосфери, в тьюторстві ж більше акцентуються організаційно-координуючі моменти.

 Позиція  «фасилітатор спілкування» ставить головним завданням перед вчителем полегшення і одночасно стимулювання освітнього процесу, вміння створювати в класі відповідну інтелектуальну й емоційну атмосферу психологічної підтримки. Учитель-фасилітатор допомагає учневі виразити себе,

те позитивне, що в ньому є. Зацікавленість педагога в успіху учня, доброзичлива, підтримуюча контакт атмосфера спілкування полегшує педагогічну взаємодію, сприяє самоактуалізації учня і його подальшому розвитку

 Педагогічне спілкування будується наступним чином: вчитель допомагає сформулювати цілі і завдання, що стоять перед групою учнів або перед кожним учнем окремо, а далі створює вільну і невимушену атмосферу, яка стимулюватиме учнів до вирішення проблем. При цьому вчителю важливо:

• бути самим собою, відкрито виражати свої думки і почуття;
• демонструвати дітям повне до них довіру і впевненість у їх можливостях і здібностях;
• виявляти емпатію, тобто розуміння почуттів і переживань кожного школяра.

Згідно з дослідженнями при фасилітаторському стилі спілкування учні рідше пропускають школу протягом навчального року, мають більш позитивну самооцінку, досягають більшого прогресу в освіті, у них менше проблем з дисципліною, для них характерний більш високий рівень мислення і творчої активності [2, с.438].

 Позиція «тьютор» в початковій школі це вчитель-консультант, координатор, який знайомить молодших школярів з навичками самостійної роботи, на початковому рівні формує вміння самостійно отримувати знання та навички. При цьому тьютор допомагає ефективно використовувати навчальні матеріали, Інтернет, практичний досвід інших учнів. Координуюча робота тьютора спрямована на допомогу в постановці проблеми, визначенні мети і завдань діяльності, плануванні дій щодо реалізації, аналізі результатів роботи.

 Тьютор консультує та підтримує учнів у процесі їх самостійної діяльності. При цьому він створює сприятливу творчу атмосферу, де неприпустимо нав’язування власної точки зору або стратегії, де ідеї і висловлювання дітей не критикує, а обговорюються.

 Тьютор вміє слухати і виділяти суттєві моменти в будь-якому висловлюванні учня. В освітньому процесі вчитель спрямовує дитину за

допомогою оглядової інформації, навідних запитань, поради.

 Тьютор в початковій школі - більше вихователь або організатор позаурочної діяльності учнів. У процесі виховання координована тьютором діяльність школярів допомагає формувати у них ініціативність, доброзичливість, відкритість, спостережливість, творчу та інтелектуальну активність, здатність до нестандартних рішень, гнучкість і критичність мислення, дбайливе і уважне ставлення до досвіду старших, оптимізм, толерантність[2, с. 443].

 Таким чином, навчання і виховання вибудовується через активність дітей, їх діяльність, практику.

 Педагогічні умови що сприяють ефективності спілкування

 Для успішності й ефективності педагогічного спілкування учитель початкових класів повинен зважати на певні умови, що забезпечують оптимальність у сфері взаємин з учнями:

• володіння психолого-педагогічними якостями і вміннями. Це те підґрунтя, що дає змогу оволодівати майстерністю педагогічного спілкування;
• володіння педагогічним тактом, як головною передумовою ефективності спілкування з учнями, колегами, батьками. Педагогічний такт - це міра педагогічно доцільного впливу учителя на учнів з урахуванням їх психічного стану. З педагогічним тактом тісно пов’язані вміння педагога володіти соціальною перцепцією, що передбачає чуттєве сприйняття зовнішніх предметів і людей (читання по обличчю);
• уміння вчителя «подати себе», створити позитивний імідж через самопрезентацію. Це є одним із засобів успішності спілкування, особливо на початковому етапі;

• культура мовлення вчителя створює морально-психологічний ореол, що робить спілкування бажаним для вихованців, бо основним засобом педагогічного спілкування є слово;

• гуманістична спрямованість педагога, його любові до дітей, що забезпечує оптимальний психологічний контакт, створює «вільні валентності», тобто здатність «приворожувати» значну кількість дитячих

сердець;

• знання правил спілкування, дотримуватись внутрішньої психологічної схеми протікання цього процесу:  посилаю думку,  стежу за сприйняттям її партнером (цікавлюсь його оцінкою), сприймаю зворотну думку партнера, оцінюю її, посилаю у відповідь нову думку [1, с. 331].

 

Правила педагогічного спілкування

 У процесі розвитку людства слово дало можливість конкретній особистості спілкуватися з собі подібними. Тому люди акумулювали в соціальному досвіді певні правила спілкування. Педагогу доцільно дотримуватися таких правил педагогічного спілкування, що дасть змогу уникнути багатьох помилок. Учитель початкових класів повинен пам’ятати:

• успіх педагогічної діяльності насамперед залежить від культури спілкування;
• моделюйте спілкування не від себе, а від вихованців, від їх потреб та інтересів;
• орієнтуйте своє педагогічне мовлення на конкретного учня, а не на

абстрактну групу;

• використовуйте різні види спілкування;
• організовуйте спілкування з учнем не по вертикалі, зверху вниз, а по горизонталі, на взаємних інтересах;
• враховуйте психологічний стан окремих учнів і колективу в цілому;
• вчіться дивитися на себе ніби збоку, постійно аналізуйте свої вчинки та дії;
• умійте слухати дітей, зважайте на їхню думку;
• організовуючи спілкування, намагайтесь зрозуміти настрій дітей і на цій основі моделюйте спілкування з ними;
• спілкування має приводити не до конфліктів, а попереджувати їх;
• у процесі спілкування в центрі уваги має бути особистість школяра, його людську гідність;
• не залишайте незручних для вас вихованців поза увагою;
• ініціативу спілкування з учнями тримайте у власних руках;
• враховуйте стать вихованців спілкування у процесі спілкування;
• уникайте штампів у спілкуванні, постійно шукайте нові форми, засоби, методи та прийоми;
• долайте негативні установки стосовно конкретного учня;
• уникайте абстрактної критики школяра, оскільки це породжує опір у ставленні до вчителя;
• якомога частіше посміхайтесь до вихованців: це породжує позитивні
• емоції, спонукає до продуктивного спілкування;
• прагніть, щоб у процесі вашого спілкування з учнями частіше було чути похвалу, заохочення, мотивацію;
• відкрито виявляйте в дитячому колективі своє ставлення до учнів;
• постійно розвивайте свою комунікативну пам’ять, тримайте в голові педагогічні ситуації, їх хід;
• якщо назріває потреба в індивідуальній бесіді з учнями, завчасно розробіть план і хід бесіди;
• враховуйте соціально-психологічне зростання дітей за період їх навчання у закладі освіти;
• систематично аналізуйте процес спілкування;
• технологія і тактика спілкування мають бути спрямовані на упередження психологічних бар’єрів між педагогом та учнем;
• враховуйте у процесі спілкування індивідуальні особливості прояву
• темпераменту, характеру;
• особливо уважно продумуйте хід і особливості спілкування з учнями, які
• мають  деструктивну поведінку;
• у процесі спілкування з учнями не зловживайте владою, яка належить вам як учителеві;
• постійно удосконалюйте інструмент спілкування-власне мовлення [4, с. 239], використовуючи техніку «Я-повідомлення», педагогічно виправдану модель критичного зауваження, прийоми активного слухання.

Техніка «Я повідомлення»

  «Я-повідомлення» – один із простих способів позбутися негативних емоцій під час спілкування з учнем. Ця технологія допоможе не накопичувати негатив, швидко позбутися від небажаних емоцій. «Я-повідомлення» – це приклад відвертості, спосіб зрозуміти, що конкретно  нас, як учителя, засмучує у поведінці учня та правильно сказати йому про це.

  Техніка складається з чотирьох кроків:

• розпочинати фразу треба констатацією того факту, що вас не влаштовує у поведінці дитини. Ніяких емоцій чи оцінки поведінки учня як особистості. Наприклад, так: «Коли ти запізнюєшся ...»;
• далі слід описати свої відчуття та емоції в зв’язку з такою поведінкою. Наприклад: «Я хвилююся», «Я засмучуюся», «Я збентежена», «Я стурбована…»;
• потім потрібно пояснити, який вплив ця поведінка робить на вас або на однокласників. Наприклад, так: «Тому що мені доводиться відволікатися від подачі нового матеріалу», «Тому що я не знаю причину твого
• запізнення», «Тому що таким чином відволікають учні від навчання…»;
• у завершальній частині фрази треба повідомити про ваше бажання, тобто про те, яку поведінка ви б хотіли бачити замість тієї, що стурбувала вас. Наприклад, так: «Мені б дуже хотілося, щоб ти вчасно приходив на урок».

 В результаті замість звинувачення «Ти знову запізнився» ми отримуємо

фразу на кшталт «Коли ти запізнюєшся, я збентежена, тому що таким чином

відволікають учні від навчання.  Мені б дуже хотілося, щоб ти вчасно приходив

на урок».

 Використання техніки «Я-повідомлень» не змушує учня захищатися, вона запрошує його до діалогу, дає можливість висловити свою думку і залишає обом учасникам діалогу поле для маневрів.

 Під час педагогічного спілкування потрібно дотримуватися ряд правил:

• якщо ми говоримо негативну інформацію, то використовуємо «Я-повідомлення»;

• якщо потрібно похвалити дитину, то навпаки, педагог не говорить «Я», а використовує «Ти-повідомлення». Наприклад: «Молодець, як гарно, що ти справився з цією задачею» [3, с.114].

Модель критичного зауваження

 Інколи, щоб покращити поведінку учня, педагогу потрібно застосувати конструктивну критику, за якою стоїть позитивний намір. Учитель повідомляє школяру про його слабкі місця і якщо дитина в змозі сприйняти критику, то

ситуація об’єктивно робиться  кращою. Ускладнюється ситуація тоді, коли критична інформація повідомлена в неприйнятній формі – коли особистості учня чи його здібностям надається негативна оцінка. Тоді, замість того, щоб зосередитися на зауваження школяр починаю захищатися.

 Якщо педагог хоче покритикувати поведінку учня, зробити це  потрібно в прийнятній формі для нього.

 Модель критичного зауваження складається із трьох кроків.

1. Що я бачу.  Він створює фундамент, на якому буде будуватися комунікація. Не дивлячись на простоту даного кроку багато педагогів допускають помилки і замість констатування факту починають його оцінювати. Дуже важливо побачити принципову різниці між фактом і його оцінкою. Порівняйте: «Бачу, ти повністю ігноруєш мої слова» і «Бачу ти не записав домашнє завдання». Із фактом учневі важко посперечатися, а от з вашою оцінкою ситуації  – можливо. Тому на першому кроці найголовніше констатувати ймовірний факт, з яким учень буде згоден.
2. Що мені сподобалось. Другий крок в реальних умовах школи інколи буває складно знайти. Але він дуже важливий, так як показує учню, що не все так погано. Уміння бачити гарне у дитині, якою ми незадоволені, позитивно впливає на спілкування учителя та учня. Наприклад: «Я рада, що ти займався своїми справами і мав змогу відпочити», «Я рада, що в тебе є заняття, яким ти дуже захоплений», «Я рада, що в тебе з’явилася можливість потренувати свою пам’ять, запам’ятавши домашнє завдання».
3. Що потрібно покращити. Цей етап критичного зауваження самий важливий. Учитель може замість того, щоб сказати школяру що він хоче від нього,  звертає увагу зовсім на інші факти. На даному етапі потрібно продемонструвати позитивний емоційний відтінок у зауваженні. Наприклад: «І все ж таки тобі потрібно записати домашнє завдання, щоб не втрачати час на його пошуки» [3, с. 111].

Техніки активного слухання

 Слухання – активний процес, що вимагає уваги, яку, природно, потрібно вміти підтримувати (засобами невербального спілкування, виявляти згоду чи незгоду з висловлюваннями учнів).

 Учитель повинен уміти проявляти техніки активного слухання, коли один зі співрозмовників не втручається в мову іншого, тобто здійснює умовно-пасивне слухання. Але воно також вимагає значного інтелектуального напруження, оскільки потрібно вміти заохочувати співбесідника викладати свої думки (репліками типу «так», «розумію», стислими відповідями, за допомогою невербальних прийомів – доторканнями руки тощо).

 Таке слухання практикується тоді, коли потрібно дати учневі можливість повністю висловитися, наприклад, він висловлює ставлення до чогось важливого.

 Рефлексивне слухання передбачає активний обопільний зворотний зв’язок, тобто активний діалог обох співрозмовників. Воно має такі різновиди:

• з’ясування. Передбачається звернення до співрозмовника за уточненням чи роз’ясненням типу «будь ласка, повторіть ще раз...» та ін.;
• перефразування. Допомагає чіткіше висловити цю інформацію. Так, учитель, щоб точніше передати учневі зміст його слів, так звертається до нього «іншими словами Ви говорите, що...»;
• відображення почуттів – це психологічна підтримка емоційного стану школяра, який, не бажаючи негативної оцінки педагога, свідомо прагне приховати ставлення до певних подій, процесів, явищ й т. ін. Тому вчитель може використовувати уточнювань ні навідні вислови, як-от: «Напевне, ти  відчуваєш...», «Мені здається, що...» та ін.;
• резюмування. Стислий підсумок значної за обсягом інформації, підготовленої учнями, або тривалої розмови з ними, наприклад: «Підсумовуючи сказане, можна...», «Наскільки я зрозумів, Ви хочете...». Воно особливо важливе на етапі перевірки знань школярів, коли потрібно підбити підсумок їхньої підготовленості з цього питання, установити її глибину, допущені помилки тощо.

Отже, у педагогічній діяльності спілкування виступає не як буденна форма людської взаємодії, а як важлива професійна категорія. Саме тому воно має свою специфіку, яку і розглянуто у даній  статті.

Список використаних джерел

1. Барабаш Ю.Г. Педагогічна майстерність: теоретичні й навчально-методичні основи: навч. посіб./ Ю.Г. Барабаш, Р.О Позінкевич - Луцьк: Вежа, 2006. - 476 с.
2. Землянська О. М. Теорія і методика виховання молодших школярів: підручник і практикум для академічного бакалаврату / О. М. Землянська. - М.: видавництво Юрайт, 2015. - 507 с. - (Серія: Освітній процес).
3. Карпачов Д. Як дати дати дитині все без грошей і зв’язків/ Дмитро Карпачов – К.: «Агенство «ІРІО», 2019. – 272с.
4. Кузмінський А.І. Педагогіка у запитаннях і відповідях : навчальний посібник для вузів / А.І.  Кузьмінський, В.Л. Омеляненко  – Київ : Знання, 2006 . – 311 с