Фартушняк Наталія Петрівна

        вчитель початкових класів

Грушківської філії

Староушицького ліцею

Камꞌянець-Подільського району

Хмельницької області

Ораторське мистецтво у  діяльності вчителя

Анотація

 Ораторське мистецтво можна вважати лише одним із напрямів риторики. Сьогодні пильну увагу приділяють саме професійній риториці чи професійному ораторському мистецтву, яка досліджує теорії спілкування,розвиває професійну мовну особистість вчителя,яка неможлива без ґрунтовних знань,принципів і правил ораторського мистецтва. Грамотне публічне мовлення можна вважати візиткою його самого красномовства у сучасній українській школі.

Народна мудрість говорить: “Слово наполовину належить тому, хто говорить, і наполовину тому, хто слухає”.

 Сьогодні проблеми вербальної комунікації, зокрема мистецтва мовлення, досліджує низка дисциплін, центральною із них вважають риторику (зокрема ораторське мистецтво), яка спирається на низку дисциплін - філософію, логіку, психологію, педагогіку, етику, естетику, літературознавство, лінгвістику. Ораторське мистецтво можна вважати лише одним із напрямів риторики. Дослідники зазначають, що риторика - фундаментальна теорія й мистецтво мовлення.. Ще один важливий аспект риторики - мистецтво думати. Один із класиків риторики зауважив, що “граматика займається тільки словами, риторика - думками” . Сьогодні говорять про риторику як вчення про досконале мовлення - переконливе, забарвлене, доцільне, ефективне, оскільки вона формує через стиль мовлення стиль життя. Завдяки риториці можна виховати досконалу мовленнєву особистість. Дослідники переконані, що завдяки опануванню риторики можна випрацювати низку якостей, які стосуються процесу мислення - критичність, гнучкість, оперативність; мовлення - точність, стислість, правильність, виразність тощо, а крім того, удосконалити комунікативну поведінку. Отже, сьогодні риторику визначають як науку про закони керування мисленнєво-мовленнєвою діяльністю. Інакше кажучи, риторика - це наука про мистецтво спілкування, зокрема способи переконання, ефективні форми мовленнєвого впливу на аудиторію з урахуванням її особливостей. “Сучасна риторика - це теорія та майстерність ефективного (доцільного, впливового, гармонійного) мовлення. Предметом сучасної загальної риторики є загальні закономірності мовленнєвої поведінки, що діють у різних ситуаціях спілкування, сферах діяльності, та практичні можливості використання їх з метою створення ефективного висловлювання. Впливовість мовлення - це його здатність розбудити розум і почуття, змусити слухача спочатку прислухатися, прихильно та зацікавлено, а потім змусити прийняти те бачення довкілля, яке йому запропонує мовець. Саме з риторики розвинулася низка сучасних дисциплін, пов’язаних із розвитком мовленнєвих технологій. Часто такі дисципліни мають виразне “національне” забарвлення. Так, американські вчені розробляють теорію комунікації (основне призначення якої - це розвиток у людині комунікабельності). Широковідомими стали праці Д.Карнегі, Н.Хілла, П.Сопера.. Сьогодні пильну увагу приділяють саме професійній риториці чи професійному ораторському мистецтву, яка досліджує теорії спілкування,розвиває професійну мовну особистість, неможлива без ґрунтовних знань принципів і правил ораторського мистецтва. Грамотне публічне мовлення можна вважати візиткою його самого красномовство. В українську історію красномовства ввійшли імена таких видатних вчених та ораторів, як Київські митрополити Іларіон та Петро Могила, а також К.Туровський, Ф.Прокопович та Г.Сковорода. Першим етапом такого творчого процесу стає вибір теми. Належить пам’ятати, що успішною промова буде у тому разі, якщо обрано актуальну тему. Назва теми має бути чіткою, конкретною і короткою, але має відображати зміст і обов’язково зацікавити слухачів. Від складу аудиторії залежить і вибір теми, манера поведінки, зовнішній вигляд, засоби виразності мовлення тощо. Склад аудиторії може бути найрізноманітніший, від цього залежить і стиль промови (лаконічний, довірливий, менторський, дружній, урочистий тощо).. Сучасний промовець має співпрацювати з аудиторією. Другим етапом підготовки промови є добір матеріалу та його опрацювання.  Викладачам рекомендують збирати матеріал постійно. Людство накопичує знання безперервно і все швидше. Для підготовки справді цікавої за змістом промови необхідно зібрати якомога більше відомостей, фактів, прикладів, ілюстративних матеріалів з обраної теми, використовуючи різноманітні джерела: офіційні документи, наукову та науково-популярну літературу, довідники, періодичні видання.зацікавлюють аудиторію, а висновки, закликаючи до активних дій, підсилюють ефективність промови. Для того, щоб уникнути помилок надалі варто проаналізувати власний виступ, запитавши думку колег про темп мовлення, його гучність, виразність, логічність викладу, жестикуляцію, міміку, пантоміміку .

  Оратор - той, хто володіє мистецтвом виголошування промов; промовець, ритор, красномовець. Оратор (від лат. oro - говорю) - особа, яка виголошує промову, володіє майстерністю публічного. Головні показники взаєморозуміння між комунікантами - позитивна реакція на слова оратора, зовнішнє вираження уваги у слухачів (їхня поза, зосереджений погляд, вигуки схвалення, усмішки, сміх, оплески), “робоча” тиша в класі. Щоб завоювати аудиторію, треба встановити з нею і постійно підтримувати зоровий контакт. Перед початком промови витримують невелику психологічну паузу - 5-7 секунд. Слід пам’ятати: якою б цікавою не була тема, увага аудиторії згодом притупляється. Її необхідно підтримувати за допомогою ораторських прийомів: а) прийом запитання – відповіді (оратор ставить запитання і сам на них відповідає); б) перехід від монологу до діалогу (полеміки) дає змогу залучити до процесу обговорення окремих учасників, активізувати тим самим їхній інтерес; в) прийом створення проблемної ситуації; г) прийом новизни інформації, гіпотез змушує аудиторію міркувати. Можна використовувати такі прийоми, як посилання на власний досвід, що завжди цікаво слухачам. Одним із найактивніших прийомів вважають використання гумору, що дає змогу швидко завоювати аудиторію. Не можна весь час тримати аудиторію в напруженні. Короткий відступ від теми дає можливість слухачам відпочити. Уповільнення з одночасним зниженням сили голосу здатне привернути увагу до відповідальних місць виступу (прийом “тихий голос”). Спеціальні слова і вислови, що забезпечують зворотний зв’язок - один з найдієвіших засобів контакту. Це особові займенники 1-ї і 2-ї особи (я, ви, ми, ми з вами), дієслова у 1-ій і 2-ій особі (зазначимо, спробуємо довести, прошу 16 Вас, занотуйте, подумайте, уявіть собі, узагальнимо тощо), звертання (шановні колеги, діти), риторичні запитання (Вас цікавить моя думка)

 Які ж основні вимоги до виступу перед аудиторією? По-перше, оратор повинен мати добре поставлений голос. Від цього значною мірою залежить успіх передачі змісту, спрямованого до слухачів. Неможливо передати глибину змісту, впливати на аудиторію емоційно й естетично слабким, монотонним голосом. Мова має бути збалансованою за темпом. Квапливість зазвичай спричинена боязкістю оратора. Млява мова теж неефективна, оскільки породжує байдужість до теми виступу. Дуже повільне читання призводить до ослаблення сприйняття: паузи, що виникають між словами, накладають на кожне слово додаткове смислове навантаження, а це утруднює сприйняття інформації. Зрозумілість мови виступу залежить від безлічі чинників: словникового складу, довжини пропозицій, синтаксичної складності мови, насиченості її абстрактними поняттями, іноземними і спеціальними термінами. Дуже важливо правильно вживати слова. Невідповідність слова, що вживається, його загальноприйнятому значенню або стилістичним нормам породжує у слухачів негативні емоції.

 Необхідно звернути увагу на словниковий склад мови. Думки мають бути сформульовані так, щоб відповідати запасу знань слухачів і деякою мірою характеру їх очікувань - соціальних установок. Для того, щоб слухачі довіряли ораторові, його мова має бути близькою до мови аудиторії. Інакше виникає відчуженість. Дуже важливо пам’ятати, що функції розподілу значень слів можуть не збігатися у вас і у ваших слухачів. Те, що вам убачається смішним, вони не зрозуміють, а там, де ви говорите про серйозні речі, можуть розсміятися. Потрібно звернути увагу на те, що велика кількість слів-паразитів (“це”, “якийсь”, “цей самий”, “ось”, “так би мовити”, “значить”, “ну”, “як би” тощо) особливо часто з’являється тоді, коли лектор хвилюється. Емоційне напруження оратора спотворює його мову, що негативно діє на слухачів. Сильне хвилювання оратора може зробити його виступ надто категоричним, збільшивши кількість слів з чіткою позитивною і негативною орієнтацією (“дуже”, “абсолютно”, “прекрасний”), зробити частішими повтори слів і схильність до використання стереотипів і термінів. Мова виступу має бути простою.. Манера висловлювати простий матеріал складно іноді виявляє прагнення створити певну дистанцію між собою і співбесідником, а це погіршує контакт. Уявлення про те, що про складні наукові проблеми не можна говорити живо і просто, хибне. Звичайно, потрібно усвідомлювати те, що простота викладу вимагає не тільки великої роботи над формою, а й поглибленого знання предмета. Говоріть коротко. Висловлюйтеся точніше. Чим конкретніша мова, тим яскравіші зорові уявлення. Бажано в мові частіше застосовувати прямі звертання. Такий прийом сприяє активізації мислення слухачів, оскільки вони безпосередньо залучаються до розв’язання висловлюваних проблем. Тільки за наявності емоційного зв’язку оратора зі слухачами виступ буде успішним.

 Серед мовних засобів, що сприяють встановленню контакту, чільне місце посідають мовні етикетні формули. Виступ починається звертанням до слухачів вітальними словами, а закінчується найчастіше лаконічною фразою: “Дякую за увагу”. Важливим засобом є особові займенники. У промові займенник я треба вживати обережно і нечасто. Ефективним засобом для підтримання контакту з аудиторією є запитання - відповіді, за допомогою яких створюється атмосфера невимушеного спілкування. Чітке визначення теми, плану виступу - складова хороших ділових манер оратора. Одна з найважливіших складових - дотримання регламенту. Починати і закінчувати виступ необхідно вчасно: не на 5 хвилин раніше і не на 14 пізніше, а хвилина в хвилину. Спеціально відведений час для відповідей на запитання публіки, наприклад, після завершення виступу або після кожної логічної частини - необхідні. Складовою успішного публічного виступу є уміння відповідати на запитання, реагувати на зауваження слухачів. Компліменти для аудиторії - частина мовної культури оратора. Наприклад, на початку виступу можна сказати: “Я радий (а), що мені трапилася нагода виступити перед такими фахівцями, як ви”, “Виступати перед вами - велика честь для мене” тощо. Діловий етикет регламентує специфіку мови промовця. Безумовно, стилістика мови, добирання прикладів, висловлювань, цитат, сентенцій залежать від особливостей аудиторії.. У спілкуванні важливо не лише що, як і коли сказати, але й що і коли одягти, як триматися перед аудиторією, як себе подати, щоб досягти бажаного результату.

 Поради ораторові:

 • Співвідносьте себе з аудиторією, завойовуйте її довіру.

 • Не можна досягти бажаного результату від виступу, якщо до вас ставляться з недовірою.

 • Щоб завоювати довіру, потрібно знайти те, що вас може зблизити з аудиторією.

• Мова має бути простою й правдивою.

• Ніколи не звертайтесь до аудиторії звисока.

• Ніколи не намагайтесь справити враження на аудиторію лише заради самого себе.

• Оберіть ключову фразу виступу і повторюйте її якомога частіше.

• Головні аксіоми (за П.Тарановим) Господарі нашим словам не ми, а наші слухачі.

• Мета, завдання і смисл красномовства – приголомшити загальновідомим.

 • Щоб людина заговорила, вона повинна перестати хотіти мовчати.

• Те, що з нами не пов’язане, нам не цікаве.

 • Хочеш, щоб тебе слухали і чули, - слухай і почуй себе самого.

 • Уміти говорити - це значить мати сміливість і вміння сказати тоді, коли треба, і при цьому не розгубитися, тобто бути готовим до будь-якого випадку в житті.

• Якщо нас слухають, це зовсім не тому, що ми цікаві, а тому, що ми підпадаємо під чийсь інтерес. • Якщо ти хочеш, щоб інші розуміли те, що ти говориш, навчися розуміти своє розуміння.

 • Бути людиною (і оратором теж) - значить бути несхожим на інших. Тобто уміти відрізняти себе від інших.

• Як вогонь пожирає інший матеріал? - Він його зігріває до займання. Така і справа мовлення.

 • Говорити потрібно не довго, а доти, поки не зрозуміють.

• Усі люди говорять одне й те саме, лише роблять це по-різному.

• Говорити – значить повторювати.

 • Говорити – значить пояснювати (показувати конкретно пальцем), бо люди бачать не тоді, коли дивляться, а коли їм показують.

 • Що ми скажемо, те інший і подумає.

• Там, де немає уподібнення, там немає сказаного.

• Усяка згода через незгоду.

 • Підживлюйте інтерес - і ви привернете увагу.

• У риториці першою думкою є друга.

• Правда без брехні не вабить.

• Факт не є, факт з’являється.

 • Розуміння не передається слухачеві, воно з нього витягується. 

• І найправильнішому можливе зворотнє, причому не менш правильне.

 • Усе з усього; усе зі всім пов’язане і для чогось потрібне.

• Новизна нам не дається, вона нами створюється.

• Людина завжди не має рації там, де вона має рацію.

• Ми самі дізнаємося про себе лише тоді, коли починаємо говорити.  

 Першим, хто усвідомив важливість діалогової форми спілкування людей для прогресу пізнання, вважають Сократа. Відомі бесіди Сократа з друзями і недругами увійшли до золотого фонду культури людства. Античний мислитель вважав, що в голові окремої людини істина з’являється вкрай рідко, найчастіше вона народжується у процесі цілеспрямованої бесіди. Для плідного розвитку думки потрібні щонайменше двоє.  Свою позицію співрозмовники логічно обґрунтовують, з повагою ставляться до аргументів протилежної сторони. Таку суперечку називають дискусією (від лат. discussio - дослідження, розгляд, розбір). У дискусії немає переможців. У процесі пошуку істини виграють усі .

   Слід враховувати під час спілкування й особисту територію (просторову зону), відстань, на якій перебувають співрозмовники стосовно один одного. Окремо слід сказати про добір лексичних засобів, врахування значення слів, їх багатозначності, здатності поєднуватися з іншими словами, емоційно-експресивну забарвленість слів, стилістичну характеристику та сферу їх уживання. Крім того, смислове сприйняття не завжди визначається тільки характером повідомлення. Багато в чому воно залежить від мовної компетенції опонента, його мовленнєвого досвіду, словникового запасу. Чим багатше й різноманітніше мовлення співрозмовників, тим точніше висловлюють вони свої думки, тим ефективніший мовний вплив.

Основні норми мовлення.

 Відомий вислів, який приписують Сократові: “Заговори, щоб я тебе побачив”, свідчить про те, що високий рівень культури професійного мовлення є свідченням високої загальної культури людини. Видатний український педагог В.Сухомлинський вважав мовну культуру “життєдайним коренем культури розумової, високої, справжньої інтелектуальності”. Боротьба за чистоту мовлення, вправність і культуру вислову, за збагачення усного мовлення, за вільне оперування різноманітними словесно-виражальними засобами, боротьба за чіткість, виразність та економність ділової мови - основне завдання фахівців. ати, але й бути почутим. Інтонаційна виразність усного мовлення передбачає вміння використовувати різні види наголосу, враховувати темп мовлення, робити паузи, змінювати висоту тону. Наголос - це основний елемент інтонації, пов’язаний з виділенням складу у слові або слова у реченні, фразі.  Наголос, пов’язаний з виділенням у реченні слова, яке несе особливе смислове навантаження, називають логічним. Від логічних наголосів (основних і побічних) залежить логічна виразність висловлюванняНаприклад, закінчення думки графічно позначається крапкою, а в усному мовленні - пониженням тону; внутрішній (інтелектуально-психологічний) процес піднесення передають на письмі знаком оклику, в усному мовленні - значним підвищенням тону тощо. Різною є тональність початку, середини та кінця речення (фрази), вставних слів (словосполучень, речень), однорідних членів речення. Зважаючи на зміст і структуру українського речення розрізняють сім інтонаційних конструкцій, зокрема інтонація завершеності/незавершеності, питання, заперечення, зіставлення, перелічення. Запорукою успішного мовлення є добре поставлений голос. Голос - це сукупність різних властивостей щодо висоти, сили і тембру звуків. Слід пам’ятати, що голос від природи є слабким, тому його треба підсилювати за допомогою резонаторів - грудної клітки, піднебіння, зубів, ротової і носової порожнини, лобних пазух. Від здоров’я цих резонаторів, їх форми і розмірів, будови гортані залежить тембр голосу, якість його звучання. Природними властивостями голосу є: · повнозвучність - невимушена, вільна звучність голосу; · милозвучність - чистота і свіжість тембру, вроджена краса звуків, що є приємною для сприйняття на слух; · мелодійність - здатність голосу підвищуватися і понижуватися; · злетність - властивість зберігати звучність у великому приміщенні; · гнучкість - здатність змінюватися за висотою, силою, тривалістю і тембром; · висота - використання мелодійного діапазону голосу; · об’єм або діапазон - кількість доступних для відтворення нот; · сила - повноцінність звуків, що визначається простором, який треба заповнити; · тривалість - збереження властивостей голосу впродовж тривалого часу. Досягти цих властивостей голосу допоможе правильне дихання. Професійне дихання - один з важливих чинників мовленнєвої діяльності та культури.

  Умови правильного дихання:

 Починати говорити можна тоді, коли в легені взято незначний надлишок повітря, потрібного для виголошення структурно-логічної частини тексту: це позбавить від “позачергового” вдиху, який порушує плавність і ритм мовлення, спричиняє уривчастість, поверхневість дихання. · Витрачати повітря слід економно і рівномірно. Не допускати, щоб повітря було витрачено повністю. Поповнювати запас повітря треба непомітно і своєчасно. · Пам’ятати, що від глибини вдиху залежить сила видиху, отже - сила звучання голосу. · Вдихати і видихати повітря слід непомітно для слухача, безшумно. Умови, за яких дихання під час мовлення буде правильним, можуть бути реалізовані систематичним тренуванням, а також дотриманням деяких гігієнічних правил: - надміру не напружувати голосових зв’язок; - координувати роботу носової і ротової порожнини, дбати про їх здоров’я; - ураховувати можливості зміни голосу, особливо в підлітковому віці; - зміну голосових властивостей здійснювати невимушено, без напруження; - пам’ятати, що голос тісно пов’язаний із внутрішнім станом людини, її настроєм, фізичним здоров’ям. Щоб добре говорити, потрібно не лише володіти своїм голосом, але й мати добре відпрацьовану дикцію. Дикція - це правильна, виразна артикуляція, тобто робота мовних органів, спрямована на вимову звуків. Забезпечити якість і чистоту вимови, допомогти подолати скованість органів мовлення, поспішність чи сповільненість вимовляння можуть систематичні вправи з артикуляції, а знання орфоепічних норм, що діють у конкретний час, є еталоном дикції. До орфоепічних норм належать правила вимови звуків і звукосполучень та наголошування складів у слові. Однією з орфоепічних вимог літературної вимови є милозвучність (евфонія) як здатність мови до плавності, мелодійності звучання. Суть милозвучності полягає в урівноваженні, послідовному чергуванні голосних, приголосних та їх сполук, звукових повторів у межах слів, словосполучень, речень і тексту в цілому. Милозвучність спирається на повнозвучну вимову голосних звуків і насиченість української мови дзвінкими приголосними.

  Поважайте думки співрозмовника, як свої власні. Дотримуючись цього правила, ви матимете більше шансів обминути гострі кути й узгодити рішення.  Слухайте уважно співрозмовника і ставте коректні запитання. Уміння слухати співрозмовника спонукає його до висловлювання власних думок, почуттів, переконань. Тоді виникає мить щирості, істинності, взаєморозуміння, поваги.

      Працюйте на перспективу, а не на проміжні результати. Спілкування - міміка та жести, погляд, поза мовця. Міміка - це вираз обличчя. А.Коні стверджував, що в гарного оратора обличчя говорить разом з язиком. Жести - це рухи тулуба, голови, рук або ніг. Природна жестикуляція зближує мовця зі слухачами і робить зміст виступу більш зрозумілим. Однак для цього жести мають бути природними, стриманими, м’якими та узгоджуватися з рухами всього тіла, не бути різкими.. Погляд - це контакт за допомогою очей. Встановлено, що, розмовляючи, люди дивляться одне на одного в середньому 35-50% усього часу, протягом якого відбувається розмова. Зоровий контакт мовця з аудиторією має бути не меншим. Він потрібен для того, щоб визначити реакцію на свої слова. Звичайно, погляд - це сигнал, зміст якого можна визначити, беручи до уваги вираз обличчя та ситуацію.

            Список рекомендованої літератури 1. Абрамович С. Д. Риторика : навч. посіб. / С. Д. Абрамович, М. Ю. Чікарькова. - Львів : Світ, 2007. - 240 с. 2. Києво-Могилянська академія в іменах XVII-XVIII ст. - К., 2010. - С. 266-277. 3. Мацько Л. І. Риторика : навч. посіб. / Л. І. Мацько, О. М. Мацько. - К. : Вища шк., 2003. - С. 55-89. 4. Сагач Г. М. Золотослів / С. 27. 5. Чепіга І. П. Ораторське мистецтво на Україні в XVI-XVII ст.