Виховний захід для учнів 2-3 класів на тему "Мово наша солов`їна"

Про матеріал

Українська мова - наш скарб, без якого не може існувати ні народ, ні Україна як держава. Тому розширювати знання про красу і багатство української мови, ознайомити дітей з українськими обрядами і звичаями, пробудити почуття національної гідності та виховувати любов до рідної мови і пісні, рідного краю, його традицій, почуття поваги до всього свого, українського, бажання розмовляти рідною мовою- наш святий обов`язок.

Станьте першим, хто оцінить розробку

Щоб залишити свій відгук, необхідно зареєструватись.

Дякуємо! Ми будемо тримати Вас в курсі!
Перегляд файлу

Мова наша солов’їна 

Мета. Формувати розуміння того, що українська мова - наш скарб, без якого не може існувати ні народ, ні Україна як держава. Розширювати знання про красу і багатство української мови. Ознайомити дітей з українськими обрядами і звичаями. Пробудити почуття національної гідності. Виховувати любов до рідної мови і пісні, рідного краю, його традицій, почуття поваги до всього свого, українського, бажання розмовляти рідною мовою.

 

Обладнання. Вишивані рушники, хліб, калина, малюнки герба, прапора України, портрет Т. Г. Шевченка, плакати «Без мови рідної, юначе, й народу нашого нема», «Пісня - душа народу», «Кажуть, дитино, що мова наша - солов’їна»,

Форма проведення: мовознавче свято

 

Святково прибраний зал. На стінах – вишиті рушники, серветки, в центрі – портрет Т.Г. Шевченка, плакати: «Без мови рідної, юначе, й народу нашого нема»; «Пісня – душа народу», «Кажуть, дитино, що мова наша – солов’їна».

Всі учні одягнені в українські національні костюми. Ведучі на святі – дід і баба. Діти сидять півколом. Дід сидить біля хлопчиків, а баба з дівчатками. Звучить голос сопілки, на середину залу виходить хлопчик і дівчинка.

 

Вчитель. Шановні батьки, діти, гості, запрошуємо вас до нашої господи на хліб та сіль, на слово щире, на бесіду мудру, на свято української мови.

 9 листопада – День української писемності та мови. Це свято вшановує вся наша держава. Сьогодні ми зібрались, щоб вшанувати нашу рідну мову, бо вона – життя духовного основа.

 

1. На околиці села,
Як мовиться в казці,
Живе веселий дід Хома
І баба Параска.


2. Біля хати у садку
Діти гомоніли,
Розважалися малі,
А старші раділи.
 

1. Дід учив гончарувати,
На сопілці грати,
Баба вчила вишивати
І пісні співати.
 

2. Ой цікаві ж для малят
Ці часи дозвілля –
Скоромовки і казки
Загадки й прислів’я.

 

БАБУСЯ. А ще наша Україна славиться своїми легендами.Чи чули ви легенду про пісню?

Ні,ні.

Ну то слухайте.

Легенда про пісню. 
Якось Господь Бог вирішив наділити дітей світу талантами. Французи вибрали елегантність і красу, угорці — любов до господарювання, німці — дисципліну і порядок, діти- Польщі — здатність до торгівлі, італійці отримали хист до музики... 
Обдарувавши всіх, підвівся Господь Бог зі святого трону і раптом побачив у куточку дитину. Вона була боса, одягнута у вишивану сорочку, руса коса переплетена синьою стрічкою, а на голові багрянів вінок з червоної калини. 
—Хто ти? Чого плачеш? — запитав Господь. 
—Я - Україна, а плачу, бо стогне моя земля від пролитої крові пожеж. Сини мої на чужині, на чужій роботі, вороги знущаються із вдів і сиріт, у своїй хаті немає правди й волі. 
—Чого ж ти не підійшла до мене скоріш? Я всі таланти роздав. Як же зарадити твоєму горю? 
Дівчина хотіла вже піти, та Господь Бог, піднявши правицю, зупинив її. 
- Є у мене національний дар, який уславить тебе на цілий світ. Це пісня. 
Узяла дівчина-Україна дарунок і міцно притисла його до серця. Вклонилась низенько Всевишньому, і з ясним обличчям і вірою понесла пісню в народ. З тих пір і дивує весь світ українська пісня. 
Вчитель.
Ви, напевно, знаєте, діти, багато українських народних пісень. Адже пісня – душа народу.
 

Народна пісня – голос невсипущий,
Душі людської вічне відкриття,
Вона ніколи, як і хліб насущний,
Не вийде з моди сущого життя.
 

Бабуся. Колись, як дорослі збирались на свято, співали багато пісень,серед них багато жартівливих. Давайте і ми, діти, заспіваємо з вами українську народну пісню

 Ой на полі жито

 

 

Дідусь. Хлопці, а загадайте – но дівчаткам загадки!

 

1«Ко-ко-ко»— лунає зранку.

 Принесе нам до сніданку

Пташка золоте яйце —

І корисне, і смачне.

Що ж оце за чаботурка?

Це ряба матуся… (курка). ***

 

2.Має дуже прудкі ніжки,

 Наставляє грізно ріжки

На великого собаку.

Той сховався з переляку.

А дасте ви їй травиці,

 Кухлик чистої водиці

— Молочком вас пригостить.

Хто вона? Ану скажіть! (Кізочка)

 

3. З бородою народився,

 Та ніколи не голився. (Козлик)

 

4.Не князівської породи,
А ходить в короні,
Не їздець, а зі шпорами,
Не сторож, а рано будить.
(Півень)

 

* * *
5.Сірий, ікластий,
Хоче вівцю вкрасти.
(Вовк)

 

 Дідусь.Діти а яку пісеньку ви знаєте про цих тварин?

Два півники

 

, бабуся. . Дівчатка, а тепер, може, ми загадаємо загадки. Побачимо, хто швидше відгадує: хлопчики чи дівчатка.

1. Зелений кіт виліз на пліт,
Сидів, сидів аж порудів.
Хвіст унизу – миші гризуть,
Зліз би – та де! А як упаде?
Здригається світ: що то за кіт? ( Гарбуз )


3.Сидить Марушка в семи кожушках.
Хто її роздягає, той сльози проливає. 
(Цибуля)

4.В полі хороше мені 
Зеленіти навесні.
Чим же я — не молодець?                         .
Маю диво-корінець, 
Все про нього дбаю, 
Цукор відкладаю. 
(Буряк)

* * * 
4.Некрасива, шишкувата, 
Як прийде на стіл вона, 
Скажуть весело хлоп'ята:
— Ну й розсипчаста, смачна! 
(Картопля)

* * * 
5.Без рук, без ніг,
А в'ється, як батіг. 
(Квасоля)

6.На городі в нас грядки,
На грядках – рясні листки:
Там зростають малюки,
Зелененькі …
(Огірки)
 

А чи знаєте ви пісню про ці овочі? Так.

Ходить гарбуз по городу

Питається свого роду… 
 

Бабуся. Придивіться уважно, які чудові вишивки. Це робота рук ваших мам, бабусь. Немає в селі жодної оселі, де б не було вишиваного рушника. Це давня традиція: гостям на рушнику підносили хліб як символ гостинності нашого народу.
( Із гурту дітей виходили на середину залу дівчинка і хлопчик і ставлять його на стіл перед гостями ).
Хліб на вишиванім гарнім рушникові
Хай у нашій хаті буде кожен день.
Будьте всі щасливі, добрі і здорові
І співайте щиро радісних пісень.

Хлопчик

Пригощайтесь теплим хлібом, добрі люди!
І веселі будьте й радісні завжди.
Хай у вас на серці світло й гарно буде,
Дякуємо дуже, що прийшли сюди!

Дівчинка

Вся земля кохана в вербах і калинах,
В зелені і квітах, наче у вінках!

Хлопчик

Не загине наша ненька-Україна,
Процвітай, наш краю, в славі у віках!


 

Бабуся. Діти, а ви, мабуть, і прислів’я гарні знаєте?
 

1. Хто літом спеки боїться,
той зимою не має чим грітися.
 

2. Рання пташка дзьобик чистить,
а пізня очиці жмурить.
 

3. Не родися багатий та вродливий,
а родися при долі та щасливий.
 

4. Хотів зробити спішно,
а вийшло смішно.
 

5. Пішла Настя в поле жати,
Та й забула серп узяти.
Серп узяла – хліб забула,
Так – то Настя й дома була.

Дідусь.Українці –працьовитий народ, тому і пісень про працю дуже багато .Ну ж бо заспіваймо.

Пісня «вийшли в поле косарі


бабуся . Діти, а які скоромовки ви вмієте швидко промовляти?
1. Два бобри брунатно – бурі
Бабралися у баюрі,
Правда, брате бобре, добре,
Пречудово, брате бобре.
 

2. Сорока сороченятам
Сорочки строчила,
Сорочки строчила,
Вишиванки шила.
Все білим та чорним
Сорочки строчила,
Стрекотати вчила.
 

3. За горою, біля броду
Обгороджений город.
Барабанять по городу
Бараболя і горох.
 

4. На печі, на печі
Смачні та гарячі.
Хочеш їсти калачі –
Не сиди на печі.
 

5. Ти, малий, скажи малому,
Хай малий малому скаже,
Хай малий теля прив’яже.
 

 

6. Бабуся. Жила собі маленька дівчинка, яка дуже сумувала, а коли прийшли до неї подруги, то розвеселили її. Дівчатка, як же ця дівчинка називається? (

Дівчатка відповідають «Подоляночка».).  

Дідусь. Коли ви були ще зовсім маленькі ваші неньки тішили вас немовлят різними забавлянками. А чизнаєте ви забавляночки? Так коли мама купає немовля  вона промовляє таку забавляночку-

 1.Купалися ластів’ята та в чару-водиці,

Щоб були ми білотілі та ще й білолиці.

У любисточку купали, живу воду наливали

Щоб здоровя тіло мало, лиха горенька не знало.

 

2.Оцей пальчик- наш дідусь,

Оцей пальчик- бабка, оцей пальчик – наш татусь,

А цей пальчик- мамка,

Оцей пальчик хлопчик наш, а зовуть його Тарас.

 

3.- Пальчику-пальчику,де ти бував?

    Пальчику-пальчику що ти чував?

  • З меншим братиком я кашу варив,
  • Із безіменним – я кашу поїв.
  • Із середущим у лісі гуляв.
  • А із найбільшим пісню співав.
  •  
  • . Бабуся. Коли ви були ще маленькими, вам мами і бабусі співали колискові пісні, розповідали казки. Хто з вас знає їх?
     
  • 1. А маленьким діточкам,
    Що лягають спати,
    Ми хорошу казочку
    Будем повідати.
    Щоб їм сни приснилися
    Радісні й бадьорі,
    Квіти та метелики
    І блискучі зорі.
     
  • 2. Як я була ще маленька,
    Колисала мене ненька,
    Колисаночку гойдала
    Й ніжну пісеньку співала.
    Учитель. Народ створив багато колискових пісень. Лагідний мамин наспів засівав у дитячі душі доброту, любов до природи, до всього живого.
    Бабуся. Діти, а може, хтось із вас знає колискові пісні? ( Учениця співає колискову «.
  • Бабуся. Коли діти збиралися разом зі старшими, то ті люди їм розповідали цікаві смішні історії.
    Діти ( разом). Дідусю, розкажи нам хоч одну смішну історію.
    Дідусь ( виходить на середину залу ). Ось послухайте смішну історію.
  • «Досадив ».
  •  Їхав раз дядько поганою конячкою, а вона й зупинилася, так він сам запрягся, а її прив’язав до воза та й каже: « Не схотіла їхати, то йди пішки ».
  •  Син та мати.
    Сину, піди стовчи жита на кашу! -Ох, мамо, дуже спина заболіла!

 Сину, іди снідати кашу! -А де ж це, мамо, ложка велика?


  • Швачка
    Шиєш, дівонько?
    Шию.
    А поротимеш скоро?
    Ось тільки ниточку дошию.

  • Напування.
    Напував ти коня?
    Напував.
    А чого ж в нього морда суха?
    А води не достав.

  • Давно це було. Питає учитель панського сина:
    - Скільки буде два і два?
    - Три, пане вчителю.
    - Як – то три?
    - Ну, три з половиною.
    - Як я бачу, то ти цілком дурень.
    - Ну чотири.
    - То чому ти відразу не сказав?
    - А хіба можна відразу дати чотири, не поторгувавшись.
    Дві дівчинки.
    - Ой, кумо, зима люта буде.
    - Невже?
    - Страшенні морози будуть!
    - Та ну!
    - Так буде холодно, що аж ну…
    - А ти звідки знаєш?
    - Бо ж у мене кожуха нема!
    Два хлопчики.
    Або ви, тату, йдіть по дрова, а я буду дома, або я буду дома, а ви йдіть по дрова. Усе ж кому - небудь та треба йти.
    -
  • Бабуся. Діти, гляньте на ці червоні плоди. ( В руках у неї вінок з калини ). Калина і верба – улюблені символи  України .Послухайте легенду .
  • Жили колись в одному селі мати Вербена та її дочка Калина. Мудра й мила зростала дівчинка – мало хто вже таких діток пам’ятає. А до того ж чарівниця вона була: всі трави із землі піднімала, пташок лікувала, дерева від хвороб рятувала. Не було дитини вродливішої і добрішої душею. Та довідались про чарівницю Калину вороги. Вирішили її згубити, щоб землю українську багату завоювати, хворості і зло на людей напустити. День був ясний, мов золотом гаптований, коли пішла дівчинка коси травами розчісувати, горобчиків годувати, льон, дощем прибитий із землі піднімати. Довго ходила Калина, стомилася, до криниці прибилася. Схилилася над нею, у жменю води взяла і краплиночку пташці дала. Аж раптом почула рідний неньчин голос із здаля: «Калино, Калино, не пий водиці…» Дівчина дуже хотіла пити й не звернула на це увагу. Та тільки-но перші краплі до губ піднесла, пташина маленька крилом їх знесла. Вдруге воду до губ піднесла – і навік деревом – калиною над водою зросла…

    Бігла мати. Плакала. Шукала, та вже доньки любої не застала. Натомість гарне і пишне деревце стояло, сльозинки-намистинки сіяло. Схилилася мати над криницею, затулила серцем ту воду-кровицю і проросла над нею вербицею Минуло від тоді багато років, та матуся-верба все оберігає водні джерела, аби люди ніколи не зазнали лихих чарів.
  • Дідусь. А колись було таке повір’я: якщо зробити з калини сопілку, то неодмінно в сім’ї з’явиться продовжувач роду – син.
     
  • Вчитель. Калину оспівував у своїх віршах Т.Г.Шевченко. він писав: «Найдеш у гаї тую калину, то й пригорнись, бо я любила, моя дитино, її колись »… А чи знаєте ви пісні чи вірші про калину? ( Діти читають уривки з віршів про калину)
     
  • 1. Зацвіла в долині
    Червона калина,
    Ніби засміялась
    Дівчина – дитина.
     
  • 2. Тече вода з – під явора
    Яром на долину,
    Пишається над водою
    Червона калина.
     
  • 3. Чи я в лузі не калина була?
    Чи я в лузі не червона була?
    Взяли мене, поламали
    І в пучки пов’язали.
    ( Дівчата, взявшись за руки, йдуть по колу і співають « Ой є в лісі калина» ).
  • .
    Учитель. Діти, любіть свій рідній край, де народились і живете. Любіть свою рідню мову. ( Учні декламують вірші про мову ).
    1. Мово рідна, слово рідне,
    Хто вас забуває,
    Той у грудях не серденько –
    Тільки камінь має.
     
  • 2. Її, незміряно багату,
    Дзвінку, і ніжну, і завзяту,
    Як день сьогоднішній чудовий,
    Люблю, люблю вкраїнську мову.
     
  • 3. Буду я навчатись мови золотої
    У трави – веснянки, у гори крутої,
    В потічка веселого, що постане річкою,
    В пагінця зеленого, що зросте смерічкою.
     
  • 4.Як ту мову можна забути 
    Котрою учила 
    Нас всіх ненька говорити, 
    Ненька наша мила? 
     
  • 5.От тому плекайте, діти, 
    Рідненькую мову 
    І учіться говорити 
    Своїм рідним словом. 

    6.Доню, моя доню, 
    Синьоока зірко 
    У житті буває 
    Солодко і гірко. 
    Як би не манили 
    Твої очі зваби, 
    Не посмій вчинити 
    Батьківщині зради. 

    7.Не посмій забути 
    Маминої мови 
    Нею квітне поле 
    І гудуть діброви. 
     
  • 8.Можеш призабути 
    Запах рути м'яти, 
    Але рідну мову 
    Мусиш пам'ятати. 
    Можеш не впізнати 
    Голосу діброви, 
    Та не смій зректися 
    Маминої мови. 
     
  • 9.Бо як відречешся 
    Кине тебе пісня, 
    Будеш ти без неї 
    Наче вишня пізня. 
     
  • 10.На землі великій 
    Є одна країна: 
    Гарна, неповторна, 
    Красна, як калина.

    11.І живуть тут люди 
    Добрі, працьовиті, 
    І скажу, до речі, 
    Ще й талановиті. 
  • . 
    12. Землю засівають. 
    І пісні співають, 
    На бандурі грають 
    І вірші складають 
    Про ліси і гори, 
     
  • 13.І про синє море, 
    Про людей і квіти... 
    То скажіть же, діти, 
    Що це за країна? 
    Разом. 
    Наша велика славна Україна!

Вчитель. Ось бачите, діти, яка багата і чудова українська мова. Вона, мов кринична вода, яку черпаєш, а їй немає ні кінця, ні краю.

Наша рідна мова – цілюще джерело, з якого черпають живодайну силу наші пісні, легенди,наші літературні надбання. Цураючись мови материнської ми цураємось свого роду, Бога,який дав нам цей вічний і неоціненний дар ,невмирущий скарб.

 

Заключна пісня
Моє ім'я - Батьківщина,

Лелеки легке крило.

Моє ім'я - Україна

І сонечка тепло.

Моє ім'я - Вишиванка,

    Я - хрестик на полотні.

Моє ім'я - синє небо,

Я - сонях малий під ним.

 

Приспів:

Татові слова:

Україна - це я!

Мамині пісні,

Україна - це ти!

 

Моє ім'я - Степ широкий,

Моє ім'я - Хліба смак,

Останній шкільний дзвіночок,

Над сивим Дніпром туман.

Моє ім'я - то Надія,

Моє ім'я - то Любов,

Моє ім'я - чиста мрія,

І віра, що з нами Бог!

Приспів. (2)

           Моє ім'я - колискова...

Моє ім'я - то є Воля...

Моє ім'я - то Родина...

Моє ім'я - добре Слово,

Що збереже цей світ!

 

Приспів.

 

Україна - це ти!..


  •  

1

 

docx
Додано
26 грудня 2017
Переглядів
57
Оцінка розробки
Відгуки відсутні

Отримайте безкоштовний сертифікат про публікацію авторської розробки

Кожна публікація гарантує участь у конкурсі для вчителів

Додати розробку