Стаття "ОРГАНІЗАЦІЯ ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНОГО СУПРОВОДУ ДІТЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ОСВІТНІМИ ПОТРЕБАМИ В УМОВАХ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ" З "

Анцибор Олена Вікторівна

учитель початкових класів (вищої категорії)

Сумської спеціальної початкової школи

 № 31  Сумської міської ради

ОРГАНІЗАЦІЯ ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНОГО СУПРОВОДУ ДІТЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ОСВІТНІМИ ПОТРЕБАМИ

В УМОВАХ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ

У статті визначено сутність поняття «психолого-педагогічний супровід дітей з особливими освітніми потребами». Розкрито теоретичні аспекти питання функціонування міждисциплінарної команди психолого-педагогічного супроводу дітей з особливими освітніми потребами (її склад, основні завдання, засоби діяльності). Проаналізовано можливі етапи психолого-педагогічного супроводу дітей з особливими освітніми потребами в умовах сучасної початкової школи. Наведено конкретні рекомендації з консультативно-просвітницької роботи з молодшими школярами під час організації психолого-педагогічного супроводу дітей з особливими освітніми потребами в умовах інклюзивного навчання у початковій школі.

Ключові слова: психолого-педагогічний супровід; дитина з особливими освітніми потребами (ООП); дитина-інвалід; початкова школа; інклюзивне навчання.

Постановка проблеми. Трансформація сучасної освітньої і соціальної парадигм у концепцію громадянської освіти і парадигму громадянина, які наголошують, що в основі освітньої діяльності і надання усіх видів соціальної підтримки є формування цілісної непересічної особистості, права і гідність якої не підлягають применшенню, призводить до серйозних змін у політиці і світогляді сучасних людей. У результаті їх запровадження з останніх років ХХ ст. і до теперішнього часу в багатьох країнах Європи відбуваються зміни освітньої і соціальної політики щодо людей з особливими потребами, перш за все – осіб з інвалідністю. Суть змін – не тільки декларація прав для людей з обмеженими можливостями, а і створення усіх необхідних умов для самостійного контролю ними власного життя, надання реальної можливості виступати основним експертом в оцінці надання освітніх послуг та заходів соціальної підтримки і обслуговування, що організовуються органами державного управління та місцевого самоврядування. Пошук нових ефективних шляхів та підходів щодо оптимізації психолого-педагогічного супроводу дітей з особливими освітніми потребами в умовах нової української школи активізує проблематику дослідження і є актуальним в галузі сучасної педагогіки та практичної психології.

Аналіз актуальних досліджень. В сучасних наукових дослідженнях проблемі психолого-педагогічного супроводу дітей з особливими освітніми потребами приділяється значна увага. Можна визначити роботи педагогів В. Бондар, Л. Дудченко, І. Іванової, Н. Кирсти, А. Колупаєвої, С. Кудлай, Н. Олійникової, Л.  Савчук та ін., і психологів  Н. Гуліної, Г. Дегтяр, І.  Дубровіної, Н. Кустової, Р.  Овчарової, В. Панка, М. Семаго, О. Столяренко, А. Шевчук та ін., в яких дослідники вивчають особливості ефективного залучення дітей з особливими освітніми потребами до навчання в загальноосвітніх навчальних закладах, їх реабілітації та соціалізації. Автори розглядають супровід таких дітей як в умовах спеціальних шкіл, так і у моделі традиційного інтеграційного навчання. Незначна кількість робіт присвячена аналізу можливостей психолого-педагогічного супроводу дітей з особливими освітніми потребами в умовах інклюзивного навчання.

Мета статті – розкрити сутність психолого-педагогічного супроводу дітей з особливими освітніми потребами в умовах сучасної початкової школи та обґрунтувати теоретичні аспекти функціонування міждисциплінарної команди психолого-педагогічного супроводу дітей з особливими освітніми потребами в умовах інклюзивного навчання.

Виклад основного матеріалу. Згідно з «Конвенцією про права дитини» (1989), «Всесвітньою декларацією про забезпечення виживання, захисту і розвитку дітей» (1993), «Конвенцію про права інвалідів» (2006), законом України про освіту, кожній дитині гарантується право на розвиток, виховання і освіту з урахуванням її індивідуальних особливостей. Проте насправді донедавна державна соціальна політика орієнтувалася більшою мірою на сегрегацію дітей з інвалідністю і утримування їх у спеціальних стаціонарних закладах. Її результатом було поглиблення соціальної ізоляції, диференціації і нерівності людей з інвалідністю, що суперечило цінностям цивілізованого громадянського суспільства і порушувало права людини.

Розв’язання зазначеної проблеми стало можливим у сучасному пріоритетному напрямку громадянської освіти як навчанню толерантності, в створенні спільних проектів між інвалідами і неінвалідами, діалогу різних соціальних інститутів (сім’я, школа, позашкільні та реабілітаційні установи, заклади вищої освіти, тощо) конфесій, культурних і етнічних спільнот щодо питання успішної інтеграції даної категорії населення.

Стратегічним напрямком вирішення поставленої проблеми виступає інклюзивне навчання дітей з особливими освітніми потребами. На відміну від моделі інтеграційного навчання, яка, безумовно, краща порівняно із сегрегаційною моделлю індивідуального навчання або навчання у спеціалізованих навчальних закладах, оскільки дитина має можливість знаходитися у звичайному навчально-виховному середовищі, характерному для дитячого віку, інклюзивний підхід перетворює саму систему освіти, «підлаштовує» її до особливих потреб дитини, надає більше можливостей адаптуватися до неї.

Психолого-педагогічний супровід розглядається науковцями

(І. В. Дубровіною, Н. Р. Кирстою, А. А. Колупаєвою, В. Г. Панком, М. М. Семаго та ін.) як надання допомоги дитині із обмеженими можливостями здоров’я та особливими освітніми потребами у особистісному та професійному самовизначенні та самопросуванні у процес шкільної освіти, фасилітації (полегшенні) процесів саморозвитку дитини, надання їй можливості для реалізації її активності і творчості.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про реабілітацію інвалідів» «психолого-педагогічний супровід – це системна діяльність практичного психолога та корекційного педагога, спрямована на створення комплексної системи клініко-психологічних, психолого-педагогічних і психотерапевтичних умов, що сприяють засвоєнню знань, умінь і навичок, успішній адаптації, реабілітації, особистісному становленню особи, нормалізації сімейних стосунків, її інтеграції в соціум» [3]. Послуговуючись цим законом, керівник УНМЦ практичної психології і соціальної роботи НАПН України В. Г. Панок [7, с. 131] акцентує увагу, що психолого-педагогічний супровід дітей з особливими освітніми потребами (діти з інвалідністю по слуху, зору, порушеннями опорно-рухового апарату, інтелектуальної та емоційно-вольової сфер, аутизмом, мовленнєвими порушеннями та ін.) є основною функцією соціально-психологічної служби освітніх закладів. Проте, згідно нових законодавчих документів, склад учасників супроводу та їх повноваження значно розширюються. Так, 8 червня 2018 р. Міністерство освіти і науки України наказом № 609 затвердило примірне Положення про команду психолого-педагогічного супроводу дітей з особливими освітніми потребами (ООП) [6].

Відповідно до документа, команда супроводу у закладі початкової середньої освіти визначається з урахування потреб дитини. Персональний її склад затверджується директором закладу. До складу її постійних учасників у початковій школі входять адміністрація (директор або його заступник з навчально-виховної роботи, вчитель початкових класів, вчителі, асистенти вчителя, практичний психолог, вчитель-дефектолог (з урахування освітніх потреб дитини), соціальний педагог, вчитель-реабілітолог та батьки або законні представники дитини. До складу залучених фахівців команди супроводу входять: медпрацівник закладу освіти, профільні лікарі з основного та супутніх захворювань дитини, за якими встановлено інвалідність, спеціалісти системи соціального захисту населення, служби у справах дітей тощо.

Примірним положенням, затвердженим наказом МОН України № 609 від 8.06.2018 р. визначено основні принципи роботи команди психолого-педагогічного супроводу дітей з ООП: повага до особливостей дитини; дотримання інтересів дитини; недопущення дискримінації та порушення її прав; командний підхід; активна співпраця з батьками (залучення їх до освітнього процесу та розробки індивідуальної програми розвитку (ІПР) їхньої дитини); конфіденційність та дотримання етичних принципів; міжвідомча співпраця.

У документі зазначено, що команда супроводу дитини з ООП співпрацює з ІРЦ (інклюзивно-ресурсним центром) з питань надання корекційно-розвиткових послуг та методичного забезпечення її діяльності.

Згідно зазначеному «Положенню…» [6], основними завданнями команди психолого-педагогічного супроводу дитини з ООП виступають наступні: 1) збір інформації про особливості дитини, її інтереси, труднощі, освітні потреби на етапах створення, реалізації та моніторингу виконання ІПР; 2) визначення напрямів психолого-педагогічних та корекційно-розвиткових послуг; 3) розробка ІПР; 4) надання методичної підтримки педагогам з організації інклюзивного навчання; 5) створення належних умов для інтеграції дітей; 6) консультації батьків щодо особливостей розвитку, навчання та виховання їхніх дітей; 7) проведення інформаційно-просвітницької роботи у закладі освіти серед педагогів, батьків та дітей, щоб не допустити дискримінацію та порушення прав дітей з особливими освітніми потребами.

Таким чином, психолого-педагогічний супровід навчання та виховання дітей з особливими освітніми потребами в умовах початкової школи необхідно розглядати як комплексну діяльність навчального закладу, спрямовану на створення цілісної системи психолого-педагогічних та медико-психологічних умов, які б сприяли адаптації, реабілітації і самореалізації в соціумі таких дітей (школа, сім’я, однолітки тощо).

Психолого-педагогічний супровід дітей з особливими освітніми потребами – це пролонгований, динамічний процес, цілісна діяльність педагогічного колективу освітнього закладу (педагогів, практичного психолога, соціального педагога) та інших залучених фахівців. Відстеження психолого-педагогічного статусу дитини з ООП є досить складним процесом, який потребує тісної співпраці усіх спеціалістів, що приймають участь в життєдіяльності дитини з особливими потребами. Як справедливо зазначено, те наскільки учасники міждисциплінарної команди психолого-педагогічного супроводу об’єднані ідеєю та філософією інклюзивної освіти, наскільки вони розуміють один одного і, головне, дотримуються єдиного підходу до супроводу «особливої» дитини, безпосередньо впливає на ефективність їх роботи.

  В. Г. Панок [7]  акцентує увагу на тому, що оптимальною формою комплексного супроводу учнів даної категорії є психолого-медико-педагогічний консиліум, який планується і скликається за наказом керівника навчального закладу. Консиліум дозволяє об’єднати інформацію і зусилля постійних і залучених фахівців міждисциплінарної команди психолого-педагогічного супроводу, оскільки на основі цілісного бачення кожного учня з особливими освітніми потребами на консиліумі розробляється і реалізується загальна стратегія навчання та розвитку таких дітей.

Виходячи з праць вищезазначених науковців, проаналізуємо можливі етапи психолого-педагогічного супроводу дітей з особливими освітніми потребами в умовах сучасної початкової школи.

Підготовчий етап може реалізовувати наступні завдання:

•                   організацію діяльності міждисциплінарної команди психолого-педагогічного супроводу;
•                   організацію психолого-медико-педагогічного консиліуму;
•                   визначення обсягу роботи та послідовності процесу психолого-педагогічного супроводу;
•                   підготовку необхідної документації та складання графіку роботи.

Орієнтовний етап може включати такі основні завдання:

•                   встановлення контакту з учителями та асистентом дитини;
•                   встановлення контакту з батьками та родичами дитини;
•                   встановлення контакту з дитиною;
•                   встановлення контакту з класом, в якому навчається дитина;

На етапі уточнення проблеми міждисциплінарна команда психолого-педагогічного супроводу має виконати наступні види діяльності:

•                   проведення поглибленої психологічної діагностики (здійснюється практичним психологом закладу), педагогічної діагностики (здійснюється педагогами, асистентом учня); збору медичного та соціального анамнезу (здійснюється лікарем та соціальним педагогом, працівниками соціальних служб);
•                   ознайомлення постійних і залучених фахівців з результатами проведених обстежень;
•                   обговорення психологом, педагогами, батьками (опікунами) та іншими спеціалістами особливостей психічного розвитку дитини і можливостей її супроводу на психолого-медико-педагогічному консиліумі.

Етап планування містить у собі:

•                   розробку індивідуальної програми супроводу дитини з особливими потребами;
•                   узгодження індивідуальної програми супроводу дитини з особливими потребами з її батьками (опікунами);
•                   затвердження цієї програми усіма спеціалістами, які працюють з дитиною.

Слід зазначити, що складання програми психолого-педагогічного супроводу можливе тільки після ретельного психолого-медико-педагогічного обстеження кожної дитини з ООП.

Етап реалізації індивідуальної програми супроводу дитини з ООП має включати такі завдання:

•                   надання необхідної допомоги батькам дитини та педагогам, які безпосередньо працюють із нею, щодо створення умов, які необхідні дитині з особливими освітніми потребами для її повноцінного здорового способу життя і успішного оволодіння навчальними програмами з урахуванням її психофізичних можливостей;
•                   надання необхідної психологічної допомоги батькам дитини, її родичам, друзям з метою гармонізації міжособистісних відносин з нею, оптимізації виховного процесу;
•                   проведення необхідної просвітницької і консультативної роботи фахівцями міждисциплінарної команди психолого-педагогічного супроводу (практичного психолога, соціального педагога, дефектолога, логопеда, лікарів, та інших спеціалістів, які працюють з дитиною) з метою оптимізації процесу психолого-педагогічного супроводу дитини з ООП.

Підсумковий етап є заключним і виступає як колективне обговорення учасниками фахівців міждисциплінарної команди психолого-педагогічного супроводу ефективності проведеної роботи з рекомендаціями щодо подальшого навчання та розвитку кожної дитини з особливими освітніми потребами.

Конкретні рекомендації з консультативно-просвітницької роботи з молодшими школярами під час організації психолого-педагогічного супроводу дитини з ООП висвітлені в роботі О. Жупанової [2]. Наведемо правила налагодження ефективної міжособистісної взаємодії і співпраці в колективі, де навчається така дитина. Перше правило полягає в тому, щоб уживати правильні слова, або правило прикметника «з» – замість слів «аутист», «епілептик», «даун», «інвалід» говорити «дитина з аутизмом», «хлопчик з епілепсією», «дівчинка з синдромом Дауна», «дитина з інвалідністю». Краще уникати слова «хвороба» у поєднанні з інвалідністю, оскільки більшість діагнозів не вважаються ними з медичної точки зору, а виступають певними станами, через які люди з інвалідністю відрізняються фізично або морфологічно. Друге правило – правило «Чому?», яке полягає в тому, що не потрібно заглиблюватися у причини інвалідності, оскільки вона часто виникає внаслідок причин, які не можливо передбачити. Найкращою відповіддю буде сказати дітям з цього приводу: «Тому, що так є», «Так склалося життя». Як правило, на відміну від більшості дорослих, дітям достатньо такого пояснення. Третє правило – бачити насамперед дитину, а не інвалідність. Батьків таких дітей засмучує як надмірна увага до проблем дитини, так і їх повне ігнорування, поведінка, ніби перед ними звичайна дитина. Діти завжди помічають щось незвичайне, але при цьому вони налаштовані не негативно, а зацікавлено. Як правило, переляк, негатив і осуд вони «зчитують» з реакцій дорослих. Тому дуже важливо акцентувати увагу на тому, що нас об’єднує із такими людьми: «Всі ми різні – в тебе хвилясте волосся, а в мене – пряме, ти бігаєш, а Тимко пересувається на інвалідному візочку. Це нормально – бути різними. Це навіть класно! Адже тоді нам цікаво дружити і дізнаватися щось про інших людей». Своїм спокійним виваженим ставленням дорослі демонструють найкращу модель поведінки. Правило четверте – підтримувати, а не жаліти. Жалість робить людину, яку ми жаліємо, меншовартісною в її очах і очах оточуючих. Підтримка – це розмова на рівних. Ми ніби говоримо дитині або її рідним: «Ми знаємо, що тобі (вам) важко. Ми поруч, щоб допомогти, коли буде потрібно». Потрібно відзначати перемоги таких дітей, бачити та цінувати їх зусилля, сумувати через невдачі. Але на рівних. Тут не потрібне жалісливе обличчя, якась спеціальна поведінка. Достатньо звичайного спілкування «як завжди»: з друзями – дружити, з приятелями – перекидатись привітами, незнайомцям – просто посміхатись. Правило п’яте – дізнаватись більше. Речі, які ми мало знаємо – нас бентежать і лякають. Тому варто дізнаватись більше про людей з інвалідністю. Наприклад, показати написи на ліках шрифтом Брайля, вивчити декілька фраз мовою жестів, звернути увагу на пандуси, розповісти дітям про можливості слухових апаратів, про собак-поводирів тощо.

Дослідження Г. В. Деггяр [1], В. О. Крицун, Н. Р. Кирсти [5], А. А. Колупаєвої, Л. О. Савчук [4] та ін. переконливо свідчать, що навчання в інклюзивних освітніх закладах є корисним як для дітей з особливими освітніми потребами, так і для інших дітей. Як зауважують А. А. Колупаєва, Л. О. Савчук [4, с. 10], це відбувається через те, що в інклюзивних класах, групах наголос робиться в першу чергу на розвиток сильних якостей і талантів дітей, а не на їхніх проблемах. Взаємодія з іншими дітьми сприяє когнітивному, фізичному, мовному, соціальному та емоційному розвиткові дітей з особливими освітніми потребами. Так, В. О. Крицун, Н. Р. Кирста [5] зазначають, що діти з типовим рівнем розвитку, як правило, демонструють відповідні моделі поведінки дітям з особливими освітніми потребами і мотивують їх до розвитку та цілеспрямованого використання нових знань та умінь. За даними Г. В. Дегтяр [1, с. 254], взаємодія між дітьми з особливими освітніми потребами та іншими дітьми в інклюзивних класах чи групах сприяє налагодженню між ними дружніх стосунків. За умови створення в колективі дітей, де навчається дитина з особливими потребами, її активного включення в життя класу, звичайні діти вчаться природно сприймати і толерантно ставитися до людських відмінностей, стають більш чуйними, готовими до взаємодопомоги. Отже, підсумовуючи вищезазначене, перехід до інклюзивного навчання дітей з особливими освітніми потребами в освітніх закладах в умовах концепції нової української школи, є корисним як для них самих, так і для інших дітей, а також – членів родин «особливих» дітей та суспільства в цілому. Тому організація ефективного психолого-педагогічного супроводу цього процесу є необхідною умовою успішності такого переходу.

Висновки. Психолого-педагогічний супровід дітей з особливими освітніми потребами займає чи не найважливіше місце серед переліку напрямів організації роботи з такими дітьми в інклюзивному освітньому середовищі сучасної початкової школи. Він розглядається як діяльність фахівців міждисциплінарної команди психолого-педагогічного супроводу дітей з особливими освітніми потребами, яка спрямована на створення комплексної системи організаційних, психолого-педагогічних і медико-соціальних умов, що сприяють успішній адаптації дітей, їх реабілітації й особистісному становленні в соціумі (школа, сім’я, група однолітків та ін.). В його основі лежить індивідуальний підхід до кожної дитини, який може бути реально розв’язаний засобами навчально-виховного процесу в умовах інклюзивної освіти у початковій школі. Перехід до інклюзивного навчання дітей з особливими освітніми потребами в освітніх закладах в умовах концепції нової української школи є важливим і корисним як для усіх учасників навчально-виховного процесу, так і для суспільства в цілому.

Список використаних джерел

1.               Дегтяр Г. В. Психолого-педагогічний супровід дітей з особливими освітніми потребами в інклюзивній освіті. // Таврійський вісник освіти. 2015. № 1 (49). С. 250-255.
2.               Жупанова Олена Як говорити з дітьми про інвалідність. URL: http://osvitanova.com.ua/posts/2225-yak-hovoryty-z-ditmy-pro-invalidnist
3.               Закон України «Про реабілітацію інвалідів» // Відомості Верховної Ради України. 2006. № 2-3. Ст. 36.
4.               Колупаєва А.А., Савчук Л.О. Діти з особливими освітніми потребами та організація їх навчання. Видання доповнене та перероблене: наук.-метод. посіб. К.: Видавнича група «АТОПОЛ», 2011. 274 с.
5.               Крицун В. О., Кирста Н. Р. Психолого-педагогічний супровід дітей з особливими освітніми потребами: теоретичний аспект. Інтернет-конференції ДВНЗ «Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника». Особливості організації інклюзивної освіти з учнями молодшого шкільного віку. URL: https://conference.pu.if.ua/forum/viewtopic.php?f=154&t=146#p219
6.               Наказ МОН «Про затвердження примірного положення про команду психолого-педагогічного супроводу дитини з особливими освітніми потребами в закладі загальної середньої та дошкільної освіти» (№ 609 від 08.06.2018 р.). URL: https://mon.gov.ua/ua/npa/pro-zatverdzhennya-primirnogo-polozhennya-pro-komandu-psihologo-pedagogichnogo-suprovodu-ditini-z-osoblivimi-osvitnimi-potrebami-v-zakladi-zagalnoyi-serednoyi-ta-doshkilnoyi-osviti
7.               Панок В. Г. Психологічна служба. Навчальний посібник. Кам’янець-Подільський: ТОВ Друкарня Рута, 2012. 328 с.