Стаття про заповідну територію "Гранітно-степового Побужжя"

                                                              З Природою на Ви!

«Екологічною стежкою» «Гранітно- степове Побужжя»

Природа - моя релігія.

І моє найзаповітніше бажання –

дати читачам почути биття її серця.

Джеймс Олівер  Кервуд, канадський письменник

        Кризовий стан біосфери – це наслідок споживчого (навіть, жижацького) характеру суспільства. Але цей кризовий стан є похідним від занепаду у мисленні людини, яка до кінця не розуміє чи не хоче знати, що її очікує у майбутньому. Антропогенна діяльність у навколишньому середовищі торкнулася кожного куточка планети, нашої країни, рідного краю і набула загрозливого характеру для всього живого. Одним із важливих засобів захисту природи, бережливого і раціонального ставлення до її ресурсів, є загальна екологічна освіта. Тому необхідно мати  безпосередній контакт із живою природою. Саме молодіжна програма "Екологічна стежка" – це своєрідна лабораторія на місцевості, яка сприяє вивченню об’єктів та явищ в самій природі, визначенню видів рослин і тварин, допомагає з’ясуванню шляхів впливу людини на довкілля, оволодінню навичками екологічно грамотної поведінки в природі, розширення світогляду щодо сучасних природоохоронних проблем, формування екологічного світогляду, виховання дбайливого ставлення до природи, патріотичне виховання громадян (любові до природи), формування у молоді знань і умінь по захисту життя і здоров'я в умовах екстремальних ситуацій. Вона  створює умови для формування екологічної культури особистості через природоохоронну, дослідницьку, краєзнавчу, просвітницьку діяльність.

     Вже більше 10 років програма "Екологічна стежка" Миколаївської області проходить на території національного природного парку "Гранітно-степове Побужжя". Одне з семи чудес України завжди манить до своїх просторів.    І знову, як кожного року, розумієш, що після мандрівок, цей чудовий, таємний дух Бузьких місць, ця чарівність річки, лісу, степу, скель поневолює настільки, що вже ніколи не буде змоги скинути ці чаклунські кола. Найпрекрасніше місце нашої області, одне з семи природних чудес України, і, водночас, дуже вразливий край став переможцем  в 2008 році у проекті «7 чудес України», створений Указом Президента 30 квітня  2009 року. За станом на 01.01.2017 фактична площа природно-заповідного фонду Миколаївської області становить 75487,74 га, кількість об’єктів ПЗФ - 141, з них 8 - загальнодержавного значення, а відсоток заповідності становить 3,07 %. Площа "Бузького гарду" близько 61.38 км², що становить майже четверту частину відсотка від ПЗФ області.

     Хочеться привернути увагу не лише миколаївців, але й усіх українців, а також гостей до краси унікального краю «української Швейцарії». Бо ж серед рівнинного стану здіймається гірський ландшафт. Ця територія близько 60 млн. років не була занурена під водою. Зовсім відсутні осадові породи. Вся поверхня покрита  магматичними і метаморфічними гірськими породами. Висота «скельних берегів» здіймається до 50 м. Тому ця заповідна територія багата ендеміками і реліктами, бо має  унікальну геологічну історію. Місцева флора нараховує більше 800 видів судинних рослин. 100 з них – червонокнижні види  України і Європи, до 50 видів тварин – червонокнижні, зустрічається 186 видів птахів. Це справді степовий природний рай.

    Ландшафти НПП  створені відрогами Українського кристалічного щита. Південний Буг тут тече у крутих кам’янистих берегах, утворюючи вузьку каньйоноподібну долину з величними гранітними скелями, водограями і островами.

     Наша дружня компанія зупинялася біля села Львів, на правому березі річки Південний Буг у крайньому куточку Первомайщини. Колись село називалося Бугесом. Вздовж річки поміщики мали свої маєтки, будували ГЕС і млини, що забезпечували населення енергією і борошном. Від Первомайська до Олександрівки їх було біля 10. Ми бачили дві такі  вже зруйновані станції і уявляли як колись вирувало тут життя. У 1947 неврожайному році Південний Буг допомагав людям протистояти голоду. Сам хутір виник у 1924 році за участю землеміра Львовського, який наділяв землею приїжджих із ближньої Іванівки.

     Майже не змінюється захоплююча краса, квіткове повітря, какафонія пташиного співу цих місць. Лише жителів поселення стало менше. Але вони залишилися такими ж щирими, гостинними і відвертими з нами, як завжди. Спілкуючись з  мешканцями ми зібрали багатий неповторний (бо ні з ким, крім нас,  вони не ділилися цими спогадами) етнографічний матеріал.  Відверті господарі з такою теплотою розповідали про своє поселення і запрошували всіх охочих відпочивати тут і жити.

     Програма проекту завжди була різносторонньою, вона охоплювала екологічні заходи. Щоденне прибирання території від сміття, очищення джерел, ознайомлення з різнобарвним рослинним світом, особливостями пристосування тварин до цих умов, проводилися бесіди про причини зміни навколишнього середовища, влаштовувалися конкурси - змагання з перевірки знань отриманого дітьми багажу інформації. Дуже добре, що діти дізналися про біологічні назви відомих оку рослин - деревій звичайний, звіробій звичайний, пижмо звичайне, кропива глуха, кропива жалка, глечики жовті, стрілолист звичайний, щавель кінський, чистотіл великий, цибуля круглоголова і інших (близько 50 видів). Юні  жителі називали рослини, що є рідкісними. Це сон великий, пролісок, підсніжник, лілія лісова, півники, дзвоники, різні види ковили. І ми фотографували і рідкісну флору - хвощ болотний, астрагал шерстистоквітковий, пижмо звичайне, волошку лучну, гвоздику бузьку, мерингію бузьку (її майже не знайти). Цікаво було спостерігати за польотом вірних лелек, яскравих одудів, стрекотливих сорок, галасливих вівсянок очеретяних, слухати вранішній перегук різних пернатих, невгомонний стукіт дятла, розмови витончених ластівок, бездоганне виконання солов'я, цвірінькання горобців. Не один раз зустрічалися з червонокнижними тваринами: ящіркою зеленою, жуком носорогом, бабкою красавкою, синявцем Мелеаргом. Ми прийшли в гості до цього великого розмаїття, яке благополучно співіснує і радо зустрічає всіх охочих до спілкування. Ще нас навчили визначати за найпростішим астрономічним приладом – гномоном - висоту Сонця над горизонтом.

 Під час  радіальних походів знайомилися з правилами розприділяти воду, надавати першу необхідну допомогу ближньому і, взагалі, думати про інших. Це  є життєво необхідними умовами будь-якої людини. Важливим досвідом для нас було проживання у наметах, приготування їжі у польових умовах, один за одним чергування, принесення питної води, збір, пиляння і рубання дров. Це все формує уміння проживання пліч-о-пліч з природою.

     В НПП “Бузький Гард” щорічно проводиться наукова робота - ведеться облік тварин (орнітологічний – вивчення птахів, облік вужа водяного, ящірки зеленої, теріологічний – вивчення поведінки тварин), моніторингових та фенологічних спостережень, проводиться активна робота по вивченню змін природних комплексів та виявленню нових видів. Так, в період 2013-2014 рр. перелік фауни парку поповнено 99 новими видами (кіт лісовий, йорш звичайний, 30 видів ос, 67 видів павуків). За 5 років існування парку було створено 9 заказників місцевого значення в Миколаївській області. З метою недопущення знищення рідкісних та зникаючих видів флори та фауни протягом 2016 проведено первинні роботи щодо оновлення регіонального червоного списку Миколаївської області. Здійснено збір та обробку наукової інформації, аналіз вихідних даних та матеріалів. Складено первинний список із описами видів флори та фауни, що вносяться до Європейського Червоного списку. У 2017 році роботи були продовжені. За результатом проведення 32-го засідання Постійного комітету Бернської конвенції 30 жовтня 2012 року до офіційного списку об'єктів Смарагдової мережі (це такі території, на яких мешкають види рослин, мешкають або перебувають тимчасово види тварин та знаходяться біотопи, що охороняються Бернською конвенцією), включено 5 цінних, у природоохоронному відношенні, територій та об'єктів природно-заповідного фонду області: серед них  національний природний парк «Бузький гард». Її завданням є забезпечення довгострокового виживання видів і природних середовищ їхнього існування, які потребують особливих заходів збереження.

     Тут дуже багато цікавого як в природному так і в історичному плані, знайдено біля 100 археологічних пам’яток (30 тис. років до н.е.), один із них був релігійним  центром Скіфії. Територія парку тісно пов’язана і з історією війська запорізького Низового і знаменитої Запорізької Січі. Саме тут містився адміністративний центр найбільшої Буго-Гардівської паланки Запорозької Січі. І саме в цій місцевості її центр — місто-поселення Гард, у якому можна побачити ті ландшафти і природні умови, у яких відбувалося становлення і розвиток українського козацтва протягом XVI-XVIII століть. Острів Гардовий перетворився з часом ще й на видатний сакральний центр, де в запорожців стояла похідна Покровська церква, друга найшанованіша після церкви в самій Січі святиня козаків, відома далеко за межами Запорожжя.

     Як свідчить назва Гарду та однойменного острова посеред річкової бистрини, десь тут ловили рибу традиційним тоді способом: за допомогою спеціалізованої споруди – гарду (тобто, городити). Підтвердження цього ми знаходимо в історичних джерелах: саме тут, використовуючи каміння нижньої забори порога, річку перегородили подвійною стінкою гарду, який і дав назву урочищу та козацькій паланці.

     На схід від Паланкової балки, на похилому краю плато високого лівого берега, був Базар –  на якому кілька сторіч тому йшла жвава торгівля. Тутешнє населення і досі це місце так називає.

      Відомий історик 19 століття Аполон Скальковський зазначає, що Гардову переправу влаштував ще великий князь литовський Вітовт у ХV сторіччі. Пізніше у Гарді знаходився найвідоміший на Бузі рибний завод із двома власне риболовецькими спорудами. Риби тут було стільки, що за кілька годин козаки виловлювали п’ять-шість, а то й більше возів, причому малу викидали назад у річку. Задовго до того часу рибними багатствами ще дивувався Геродот. Для зберігання рибу солили і маринували, складали у льодовники – великі погреби, куди взимку закладали кригу з річки, перекриваючи сплетеними солом’яними або очеретяними матами, а дах будували з очеретяних кулів. У таких льодовниках лід не танув декілька місяців.

     Багато цікавих історичних подій, пов’язаних із запорозькими козаками сталося у цих краях. Про них складено багато легенд. Відвідавши краєзнавчий музей Романобалківської ЗОШ, нам розповіли про козака Романа і його загибель, а також про подвиг козака Пугача, який загинув під час наїзду татарської орди на Гард. Він не в змозі був  протистояти цілому загону, тому, розігнавши свого коня, спрямував його на високий берег ріки і в останню мить зупинив. Татари ж, захоплені переслідуванням, цього не зробили, тож багато їх зірвалося з високої скелі і загинуло в річці. Ті, що залишилися живими, розправилися з Пугачем, скинувши його з тієї ж скелі(зараз вона називається Пугач).

      Історія краю є цінною зі слів любителів, шанувальників, знавців, мешканців Львову та околиць. Ми почули трагічні розповіді про безглузду загибель шістнадцять тисяч  радянських солдат при форсуванні Південного Бугу. Також, ця територія з її швидкою та потужною течією, стрімкими кручами стала  ласим шматком для енергетиків. Саме тут був створений так званий Южно-Український енергокомплекс, до складу якого ввійшли Южно-Українська атомна електростанція, Олександрівська гідроелектростанція і Ташлицька гідроакумулююча станція. Було також побудоване ціле місто енергетиків. Аборигени розповідали про свій уклад у минулому – рід занять і відпочинок.

     Життя у таборі вирувало, подія змінювалася, за подією, накопичувався досвід і враження від походів, бесід, навчань, співів під гітару, ігор, конкурсів. Все це смачно заїдалося  їжею, приготовленою на вогнищі. Це і був найкращий, найактивніший, найкорисніший і, мабуть, найжаданіший літній відпочинок.

        Все минає, все колись закінчується. Але спогади залишаються. І хай вони залишаються на довгі роки. І хай вони викликають роздуми і посмішку.. Хай нічого не буде  даремним. Хай невеличкий куточок світової природи залишається наповненим своїм особистим життям, яке ніколи не буде зруйноване людиною - не хазаїном, а другом живому  світу.

Джураєва Оксана Віталіївна,

учитель географії і екології Першої української гімназії ім. М. Аркаса,

Нікітіна Анна,

учениця 11- А класу Першої української гімназії ім. М. Аркаса,

Миколаївської міської ради, м. Миколаїв