Стаття "ПРОБЛЕМИ ВИХОВАННЯ ПАТРІОТИЗМУ ПІДРОСТАЮЧОЇ ОСОБИСТОСТІ В УМОВАХ ГЛОБПЛІЗАЦІЇ"

ПРОБЛЕМИ ВИХОВАННЯ ПАТРІОТИЗМУ

ПІДРОСТАЮЧОЇ ОСОБИСТОСТІ В УМОВАХ ГЛОБПЛІЗАЦІЇ

Відомо -  розвиток держави залежить від патріотичної свідомості її громадян. Тож педагоги прагнуть змалку формувати у дітей любов до своєї країни, інтерес до її історії, культури, поваги до народу. Виховання високих громадянських почуттів потребує цілеспрямованої послідовної роботи. І найголовніше завдання, яке ставить перед сучасною освітою наша держава – це виховання активних, національно свідомих громадян.

Зародження любові до рідної землі, шанобливого ставлення до її минулого, має відбуватися ще в дошкільному віці разом формування у свідомості дитини перших уявлення про навколишній світ і себе в ньому. «Головна справа виховання якраз у тому полягає, щоб тисячам ниток зв'язати людину життям - ,так щоб з усіх боків перед нею поставити завдання, для неї значущі, для неї привабливі, які вона вважає своїми, до яких вона долучається -  це важливо тому, що головне джерело всіх моральних негараздів,  усіх відхилень у поведінці- це та душевна порожнеча,  яка утворюється в людей, коли вони стають байдужими до життя чи їх оточує. Відходять убік почуваються, в ньому сторонніми спостерігачами, готовим на все махнути рукою, - тоді їм до всього стає байдуже  [ ] І на цьому етапі вкрай важливо ознайомлювати дітей, насамперед, з  малою Батьківщиною -  рідним містом чи селом.

Рідне місто -  це той маленький світ, з якого починається знайомство дитини зі світом великим. У дитини формуються розуміння того, що край, де вони народилися, де живуть їхні батьки і де проходять перші роки їхнього життя - це їхня мала Батьківщина, частинка рідної землі, а історія -  сторінка в історії всього українського народу. І  якщо є мета, то вона потребує розв'язання відповідних завдань. Головне завдання ми ставимо на перший план -  це виховання патріотизму, гордості за досягнення співвітчизників ,гордості за минуле рідного міста, рідного краю, шанобливого ставлення до пам'яток старовини. При цьому вдається розширити дитячий кругозір, сформувати позитивне ставлення до творів мистецтва, закласти основи почуття любові до рідного міста та людей, що проживають у ньому.

Відомо,  що патріотизм -  явище суспільно-історичне й одне з основних у будь-якій системі моралі. Він виявляється в любові до своєї Вітчизни, відданості їй, прагнення служити її інтересам. Справжніми патріотами протягом усієї історії людства були і залишаються люди праці. Саме вони створюють усі багатства до батьківщини, борються за її свободу і бережуть найкращі риси національної культури. Виховання у дітей почуттів патріотизму поєднує в свої завдання пізнавального і виховного змісту.

Для формування у дітей почуттів необхідно передусім збагатити їхні кругозір певними знаннями, сформувати в них правильні уявлення про суспільне явище і події. Але засвоєння дітьми лише певних завдань, одного впливу на їхню свідомість ще недостатньо. Потрібно впливати на їхні почуття, формувати в них емоційно-позитивне ставлення до суспільних явищ, фактів, подій. Знання про рідний край, Батьківщину і її чудових людей, про минуле і сучасність впливають не лише на розум свідомість дітей, а на їхні емоції. Початкові почуття патріотизму в розвиваються в тісному зв'язку з їхньою пізнавальною діяльністю, з володінням необхідними уявленнями і знаннями, які потрібно формувати.

Однак не всі уявлення викликають у дітей відповідні переживання. В такому разі дитину треба «підвести до почуттів, яких у неї немає».

Потрібно створити такі ситуації, що сприяють утворенню емоційно- позитивного ставлення до суспільних явищ, подій рідного краю, вчинків, праці, національних звичаїв людей. « Світ існує для того, щоб ми його пізнавали, а для того, щоб ми  пізнавали та виховували себе в ньому». Ці слова Г. Міхтенберга дають змогу усвідомлювати свою індивідуальність, спробувати пізнавати себе як особистість, дізнатися про свої цінності, схожість зі своїми ровесниками.

Ми якраз у віці, коли людина робить одне з найважливіших відкриттів - відкриває себе. В тих пошуках закладений великий потенціал.  Адже з  пізнанням самого себе починається розуміння себе, своєї унікальності, неповторності, свого призначення в житті.

Пізнати і зрозуміти себе -  означає зробити дуже багато у своєму житті. Але досягти цього вдається не кожному, оскільки зрозуміти себе  - означає працювати над собою, пізнавати самого себе, осмислити себе як особистість, пояснити собі, який твій внутрішній зміст як людини: які в тебе потреби. Інтереси, почуття, характер, здібності -  з'ясувати, у що віриш, чого і  навіщо хочеш, що можеш, чим захоплюється, що любиш. Пізнавати себе - це дізнатися про свої сильні і слабкі сторони, визначити, чи відповідають наші вчинки, взагалі весь спосіб життя вимогам дійсності, з'ясувати на що здатний. Я думаю, що найпростіший, діловий і дієвий шлях виховання – це повсякчас змінювати уявлення людини про себе як про гідну людину.

«Немає у світі нічого складнішого й багатшого за людську особистість», - писав В Сухомлинський  [ 7, 123] Цю просту й незаперечну думку про складність виховання ми іноді забуваємо. Ми бачимо, що виховувати дітей важко, особливо підлітків.

Важко нам тому, що виховання -  це пробудження і розвиток внутрішнього душевного, духовного, інтелектуального розвитку дітей. Батьки, вчителі і вихователі повинні усвідомлювати, що процесі виховання кожної дитини мають застосовуватися численні сучасні пізнавально-виховні традиції.  Щоб сформувати в учнів активну життєву позицію, громадянські переконання та ідеали, необхідно, насамперед, навчити їх визначати моральні цінності. Надання емоційноюї забарвленості, моральної оцінки знанням -  пріоритетне завдання педагога, усього педагогічного колективу. У складних умовах сучасного суспільства питання морального розвитку дітей є дуже гострим. Моральна основа -  це стрижень, на який повинен розвиватися будь-який прояв людської життєдіяльності. Потреби  в спілкуванні, сором, совість, турбота про ближнього, почуття жалю, емпатія, відраза до насильства, - без таких моральних норм суспільство не може існувати й розвиватися. Головне -  навчити підлітків бути собою, не одягати на себе маску, хитрувати, грати чужу  роль, лицемірити.

Підлітки нерідко помиляються у моральній самооцінці, що спричиняє багато прорахунків у їхній поведінці. Дефіцит доброти гостро відчувається в наш час,  у тому числі й у середовищі підлітків. Моральні риси, на думку деяких підлітків, діляться на престижні й непрестижні, необхідні й другорядні. Нерідко другорядними сучасні підлітки вважають загальнолюдські цінності, справжні моральні риси особистості. « Напевно,  правда, що чесність, порядність і делікатність, скромність,  ввічливість у наш час нікому непотрібні, - думають вони.-Якщо це не так, то я хочу навчитися хитрувати, «бути крутим».  Тобто, набути рис людини, яка «вміє жити». Подвійна мораль стала нормою. Можна додати нездатність до серйозних моральних зусиль, байдужість, розбіжність слів зі справою, негативізм, низьку культуру поведінки.

Педагог А.Улітін вважає, що необхідно створювати духовно-моральну основу людини. Без цього не може бути в майбутньому гарного фахівця. «Зробити душу живою, чуйною, відкритою для світу – одна з головних цілей духовно-морального виховання», - пише автор. – Важливо заглянути в душу кожної людини, запалити в ній свічку, моральної особистості, не піддатися спокусі масового потоку, характерного для нинішньої школи». [ 2,11]

Педагоги повинні пам'ятати велику істину: що перемогу в житті здобуває не сила руки і навіть не  сила розуму, а сила духу. Найвищих вершин розуму особистості сягає тоді,  коли в ній сформована сила духу.  Розум, не зігрітий з серцем, інтелект,  байдужий до долі народу, нації, Батьківщини, перетворюється на соціально-індиферентну  силу,  а то й на небезпеку, загрозу. Патріотично громадянська активність особистості повинна постійно підвищуватися в процесі виховання, самовиховання і самовдосконалення, перерости, у відповідності до вікових особливостей, в громадсько-політичну, державницьку діяльність. Історія вітчизняної і зарубіжної педагогічної думки переконливо свідчить про те, що вагомі результати у вихованні дітей досягається тоді, коли в ньому домінують найвищі цінності  - любов до Батьківщини рідного народу, рідної мови.  Але «привчаючи дітей слухати високі слова моральності, зміст яких не зрозумілий, а головне  не відчутий дітьми, ви готуєте лицемір, яким зручно мати недоліки, оскільки даєте їм ширми для закриття цих недоліків» [3,32 ] творчо відроджуючи вітчизняні традиції, багато педагогів успішно використовують ідеї, принципи, засоби козацької педагогіки з метою поліпшення героїко-патріотичного виховання учнів. Формування у них високої шляхетності, культури, сили волі і сили духу, усвідомлення прав і обов’язків перед Батьківщиною, відповідальності перед рідним народом.

Дуже цінними є праці академіка АПН України М.  Стельмаховича, професора О. Вишневського, які розвивають педагогіку серця, педагогіку віри у вічні цінності, високі національні ідеали. Українська педагогіка серця орієнтується на вічні цінності відповідає ментальності українського народу, його національного характеру і світогляду.  Пізнання своєї системи  ціннісних орієнтацій ,порівняння її із загально груповими й індивідуальними системами.  Усвідомлення того, що треба людині, яке в неї ставлення до світу людей, самої себе  -  важлива умова розширення системи ціннісних орієнтацій особистості. Дивно, але іноді досить просто відійти і подивитися на світ з іншої точки, і він вразить нас своїм багатством і красою.

“Життя виявляється осмисленням тільки тоді, коли людина присвячує себе служінню, коли її життя реалізує якісь цінності.  Той, хто має Навіщо жити, може витримати кожне Як”  [7, 56 ]

Слід підкреслити, що спрямованість на майбутнє тільки тоді благотворно впливає на формування особистості, коли людина задоволена теперішнім часом. Підліток повинен прагнути йти в майбутнє не тому, що йому погано в теперішньому часі, а тому, що в майбутньому жити буде ще цікавіше. В цей період відбуваються істотні зміни, що характеризують перехід самосвідомості на якісно новий рівень - це виявляється в підвищенні значущості власних цінностей, в переростанні самооцінок окремих рис особистості і загальне цілісне ставлення до себе, до країни, в якій ми живемо. У зв'язку з розвитком самосвідомості у дітей виникає прагнення до довіри у взаємодії з оточуючими. Підлітки гостро потребують допомоги дорослих, насамперед батьків і вчителів. І в цей період помітно змінюються в очах дорослих стан молодих людей від проміжного до дорослого. Юнацькі плани зазвичай мають глобальний характер, містять у собі, окрім особистих досягнень, ідеї перебудови суспільства й зміни життя усього людства. Нерідко судження молодих людей викликають у дорослих важкий подих: «Життя не знаєш…» - або обурюють своєю категоричністю. У цьому віці існує неусвідомлювана заборона на критику власних ідей і планів, людина не хоче сама собі заздалегідь «підрізати крила». Нікому іншому не варто цього робити, нехай із добрими намірами. На здійснення всіх планів і проектів просто фізично бракуватиме часу, навіть, якщо досить здібностей та енергії. Підліткове відчуття всемогутності, звичайно, ілюзія. Але завдяки цій ілюзії людина переживає один з найяскравіших, творчих,  щасливих періодів життя.  А  найголовніше - молода людина може побудувати світ, у якому життя кожної людини -  найважливіша цінність . І тоді усі разом ми можемо усвідомлювати, що людство - це одна велика мозаїка, красу якої неможливо побачити й осягнути повною мірою, якщо кожен із нас не посяде такого єдиного, неповторного, відведеного для нього місця. Бережіть життя та цінуйте його, бо це  найкоштовніший дар, який ми отримали при народженні. Цінуйте слово матері та батька, грудочку рідної землі, колискову пісню, золотий колосок пшениці, що тягнеться до чистого, блакитного неба. Цінуйте любов, бо без краси, гармонії, любові наше життя нічого не варте. Вірити в себе, в завтрашній день необхідно кожному з нас. Я – людина. Ти -  людина.  Всі ми – люди.  Слабкі і сильні, з різними здібностями і можливостями -  ми всі потребуємо одне одного, разом ми можемо створювати  інший світ -  не воєн та ворожості, а миру та любові.

Саме любов може побудувати власну систему цінностей. Людина більше не може й не хоче жити «чужим розумом»,  вона повинна сама для себе визначити, що важливо, а що ні. Що добре, а що погано. Тому в цей період так багато думають, читають, сперечаються, люблять.  Тут головне  -  не втратити часу,  не втратити його на бездумне підпорядкування волі дорослих або на сумнівні розваги. Зазвичай, молоді люди гостро усвідомлюють це. Якщо дитина живе сьогоденням, підліток намагається відокремитися від свого минулого, то юнак спрямований у майбутнє. Саме замолоду людина приймає перший життєвий план, що згодом визначатиме її долю, причому незалежно від того реалізується він чи ні.

Щороку першого вересня, дивлячись у очі кожної дитини, думаємо : « Чи зможемо зрозуміти її особливості, проникнути в духовний світ?» Ніколи не зробимо помилки, якщо почнемо з того, що постараємося полюбити цих різних незнайомих дітей. Видатними педагогами Я.А.Коменським, Г.С.Сковородою, К.Д.Ушинським, В.О.Сухомлинським розроблені авторитетні методики, що визначають прийоми  індивідуального підходу до дітей. Ці прийоми педагогу треба знати обов'язково, але учитель сам вибирає з існуючого арсеналу педагогічних засобів ті, що допомагають йому підійти до кожної дитини у певній конкретній ситуації. Шлях вивчення індивідуальних особливостей дитини починається з сім'ї. В.О.Сухомлинський вважав : « Дитина – дзеркало сім’ї, як у краплі води відбивається сонце, так і у дітях відображається моральна чистота матері і батька». А щоб ця крапля відбивала тільки прекрасне, необхідно допомогти батькам одержати хоча б мінімум педагогічних знань. Впевнена, що фундаментом християнської моралі в Україні від прадіда було Святе Письмо: « Шануй батька і матір своїх. І буде тобі добре». Навчити кожну дитину пошані і вдячності - це наш обов'язок, і тому діти потребують нашої уваги, доброзичливого слова і розумної дисципліни.

Любити - це означає діяти на основі любові.  Дуже важлива справа -  переконати батьків докладати усіх зусиль у вихованні дітей,  навчити вибирати добро і відкидати зло, не опускати рук,  а весь час рухатись вперед, як у виховання так і в навчанні. Що це означає для мене як педагога: по-перше, велику відповідальність - у моїх руках майбутнє покоління, яке довірили мені батьки та держава; по-друге, обов'язок виховати душу маленької людини, чесний і сильний характер, формувати сумління громадські чесноти, працьовитість, самопожертву, патріотизм, пошана до старших, і спонукати дітей виростати корисними своїм близьким, своєму народу. Поганих дітей немає. Усі душі цінні в очах людських! А якщо так, давайте будемо говорити з дітьми тільки про те, що істинно, шляхетно, чисто, що достойно і потребує схвалення.

 Душевний комфорт може забезпечити дитині тільки такі дорослі, які розуміють і шанують його самоцінність, не прагнуть самостверджуватися як наставники і багато своє призначення у тому, як писала Марія Монтессорі: «Допомогти душі, яка починає жити власними силами». [6, 46 ]

У зв'язку з цим нині значною мірою зросла відповідальність батьків, учителів за рівень вихованості дітей і юнаків. Враховуючи помилки, які були у вихованні ,науковці і практики докладають великих зусиль, щоб вивести з кризи складний процес виховання.

Перед незалежною Україною постала історичної ваги проблема творчо відродити українське національно-патріотичне виховання і водночас віднести його на сучасний рівень наукової культурного розвитку. Чимало зробили з цього огляду академіки України А.Г.Погрібний, А.М.Алексюк. Українська система виховання формувалася впродовж тривалого історичного періоду. Законмірним є те, що в наш час значно зріс інтерес педагогіки до виховного потенціалу попередніх століть , їхніх виховних традицій: міфологія прадавніх українців, трипільська культура, цінності язичницької епохи, козацько-лицарська духовність, ідейно-моральний потенціал фольклору -  все це цінні набутки нашого народу, молоді, продовжуючи в неї патріотизм, громадську свідомість, прагнення захистити рідну культуру, мову від денаціоналізації.

Я вважаю, що одним з найважливіших завдань теорії і практики є патріотичне виховання, яке формує в молоді високу національну свідомість і самосвідомість, український дух, спрямований на захист рідної землі, на оборону культурно-історичних традицій свого народу.  У молодого покоління повинна бути мотивація громадянської активності. Найкращою мотивацією до суспільної праці є почуття гордості за свою державу, співпереживання за минуле, співпричетність до творення сьогодення та майбуття. Саме тому патріотичне виховання молоді є найголовнішим пріоритетом молодіжної політики в Україні, реалізація єдиної комплексної програми патріотичного виховання молодих громадян України забезпечує ґрунтовну мотивацію молоді до праці на користь України.

Патріотичне виховання є складовою частиною загально виховного процесу, являє собою систематичну і цілеспрямовану діяльність органів державної влади і громадянських організацій з формування у громадян високої патріотичної свідомості, почуття любові до України, готовності до виконання громадянських і конституційних обов'язків.  Патріотичне виховання включає в себе соціальні, цільові, функціональні, організаційні та інші аспекти, володіє рівнем комплексності. Тобто охоплює своїм впливом усі покоління, пропонує усі сторони життя: соціально-економічну, політичну, духовну, правову, педагогічну, спирається на освіту, культуру, історію держави, право. [ 4]

 Т ож бажаю вам бути терплячими, ніколи не зневірятися у маленькій людині. Завжди вірити у її успіх і мати надію, що колись, озираючись назад, із висоти пройдених років, дитина із вдячністю згадає добру і в чомусь не схожу на іншу людину, яка навчила її вірити в себе, любити Батьківщину, рідну мову, долати труднощі та дала перші уроки життєвої мудрості.

У кожного своя дорога,

У кожного свій дар від Бога.

Цей світ великий, загадковий,

І в ньому ти не випадковий.

Використана література:

1. Бендарчик Т.П. Ідеї долі. Людина і світ. – 2004
2. Бех, І. Патріотичне виховання дітей та молоді / І. Бех, К. Чорна // Позашкілля. – 2011. – № 10.
3.  Виховання духовної культури у підлітків. Методичні рекомендації/ К.О.Журба. – К.- 2010
4. Концепція Загальнодержавної цільової соціальної програми патріотичного виховання громадян на 2013-2017 роки [Електронний ресурс] : схвалено рішенням колегії М-ва освіти і науки, молоді та спорту України від 31.05.2012 № 6/1-21.
5. Мілютіна К.о. Жити під час змін. К. – 2016
6. Назаренко К.В. Патріотичне виховання дітей. – 1989
7. Сухомлинський В.О. Вибрані твори в 5-ти томах Т.3, -1977
8. Сухомлинський, В. Вислови мудрого вчителя В. Сухомлинського про патріотичне виховання, про виховання громадянина / В. Сухомлинський // Позакласний час. – 2008. – № 10.