Стаття "Тенденція перетворення настінних розписів у станковий декоративний розпис в Україні к. ХIХ – поч. ХХ ст."

Тенденція перетворення настінних розписів у станковий декоративний розпис в Україні к. ХIХ – поч. ХХ ст.

Стаття присвячена малодослідженій проблемі у вітчизняній науці, пов’язаній з функціонуванням традиційних народних мистецтв, а саме українського декоративного розпису. Аналізується історичний розвиток настінного декоративного розпису та його перетворення у такий самостійний вид декоративно-прикладного мистецтва як станковий декоративний розпис.

Ключові слова: розпис, настінний розпис, станковий розпис, декоративний розпис,петриківський розпис, мальовка.

Вступ. Настінний розпис виник досить давно, точної дати не було визначено. Даний вид народного мистецтва періоду XIX – початку XX ст. був дуже розповсюджений в культурі України. Про це свідчать різноманітні дослідження культури та життя різних регіонів країни.

Аналіз публікацій. Про хатні настінні розписи писали такі відомі українські дослідники архітектури й мистецтва, як: Хведір Вовк, Олена Пчілка, Стефан Таранушенко, Володимир Самойлович, Архип Данилюк, Леонід Прибега, та інші.

Декоративний розпис є традиційними видом мистецтва, який здавна поширений в Україні. Про художню специфіку розпису порівняно з іншими видами народного та професійного мистецтва, а також історичних зв’язків із мистецтвом минулих часів йдеться в наукових працях мистецтвознавців К. Щероцького, К. Л. Левитської, М. Щепотьєвої, А. Зарембського та ін.

У цих та інших публікаціях даної тематики йдеться про зміст, особливості структури, про майстерність митців, про традиції тощо. Але мало хто з-поміж авторів звертає увагу саме на еволюцію перетворення настінного розпису в станковий декоративний розпис.

Цим і зумовлений вибір теми дослідження: історичний розвиток настінного декоративного розпису та його перетворення у такий самостійний вид декоративно-прикладного мистецтва як станковий декоративний розпис.

Мета даної статті – виявити обставини виникнення та проаналізувати історичну еволюцію самобутнього українського станкового декоративного розпису.

Через те,що настінний розпис виник набагато пізніше за інші види мистецтва, такі як вишивка, писанкарство, килимарство, ткацтво –  він ввібрав в себе традиції та елементи, характерні цим видам декоративно-прикладного мистецтва. Розпис стін у був своєрідною заміною традиційним методам прикрашання оселі.

Характерною рисою було те, що розписи на стінах робили тільки жінки, при чому без будь-яких попередніх ескізів до оригінально малюнку. Розпис не мав чіткого плану та схеми підготовки і робився одразу. На той період часу фарби використовувались лише природнього походження. Це була сажа, ягоди бузини, сік лободи, відвар цибулевого лушпиння, сік вишень або шовковиці, пелюстки соняшника тощо.

Упродовж століть у різних регіонах України формувалися місцеві школи декоративного розпису зі своїм характерним виконанням орнаментальних мотивів, переважно рослинних: квітів, дерев, стебел, плодів і. т. п.

З початку XX ст. село Петриківка стає центром виготовлення «мальовок» — малюнків на тонкому папері, що виконувалися дешевими аніліновими фарбами — «манійками». Мальовкою називають розпис намальований на невеличкому форматі паперу. «Мальовки» використовувалися у вигляді своєрідного єскізу – пошуку для подальшого відображення на стінах будинків. Але досить стрімко «мальовка» витіснила настінний розпис ставши популярною передусім її практичністю. Паперову «мальовку» можна було повісити на стіну, замість того щоб розмальовувати  стіну заново [3].

Надалі «мальовки» транформуються та використовуються в значно широкому вигляді аніж стінопис та роботи на папері. В хід пішов і текстиль, і порцеляна, і скло, і пластмаса, і тканина, і звісно ж дерево. Тобто спостерігається пошуки нових видів матеріалів для оздоблення розпису.

З часом традиційний народний розпис еволюціював в професійний,а отже сюжети робіт стали більш складними. Чимало майстрів малюють у своїх композиціях звірів, птахів, людей, пейзажі та складні композиції, у яких різні орнаментальні мотиви поєднуються із зображенням тварин та людей. Деякі регіони України, як от Київщина, Уманщина, Катеринославщина, Херсонщина й Одещина, стали визнаними центрами народного розпису [2]. К. Білокур і М. Приймаченко найяскравіші представники київської школи народного декоративного розпису,характерні своїм власним,оригінальним та самобутнім баченням краси природи через  пізнання світу шляхом художнього образу.

У західних областях України народний розпис не набув такого поширення, як у центральній та південній Україні. Але сюжетно-декоративне малювання Параски Хоми – художниці з Івано-Франківщини визначено високим професійним рівнем художньої майстерності, яскравою творчою індивідуальністю автора [5]. Знайомлячись з уманським розписом, слід відзначити перш за все народних майстрів – сестер Ірину і Софію Гоменюк, які є яскравими представниками цього виду народного мистецтва.

Петриківка на Дніпропетровщині, є найбільшим центром українського декоративного живопису, тут склалася своя школа. Малюнки петриківських майстрів – це „імпровізації, виконані легко та віртуозно” [4]. Художники використовують саморобні пензлі, анілінові, акварельні, темперні або гуашеві фарби, розведені на яєчному жовтку. Петриківський розпис широко відомий не тільки в нашій країні, але далеко за її межами. Одним з найяскравіших представників прославленого петриківського декоративного розпису є Федір Панко. Майстерно вивчивши традиційний петриківський розпис він не обмежився лише традиційними елементами, він пильно вивчає в натурі різноманітні рослини і квіти, створює нові орнаментальні мотиви: колоски різних злаків, квіти соняшника, горох, хміль, пухнасту голівку кульбаби і т. п. Беручи з натури форми реальних птахів – павича, півня або фазана, він іноді об'єднує окремі елементи і створює образ казкової жар-птиці. Ф. Панко спробував використати петриківський розпис для оформлення інтер'єрів, а також інших архітектурних споруд [1].

Український декоративний розпис в Україні – один з найбільш популярних і актуальних видів декоративно-прикладного мистецтва. Його твори – це світ самобутнього осмислення краси природи, адже в розписах народ висвітлював свої мрії, настрої, любов до навколишнього світу. Це вид народного мистецтва, в якому яскраво і глибоко відобразились естетичні уявлення і художня культура народу.

1. Глухенька Н. Чарівники з Петриківки / Наталя Глухенька // Вісті України. – 1983.  – 20 травня. 1983. - №19.

2. Проців В.I., Кириченко М.А., Щербакова К.В. Образотворче мистецтво. — К.: Рад. шк., 1982. — 158 с.

3. Ружицький В.А., Малиніна А.О. Основи петриківського розпису: Навчально-методичний посібник. – Харків.: Скорпіон, 2003. – 48 с.

 4. Смолій Ю. Надія Білокінь. Петриківське малювання / Народне мистецтво №1-2, 1999. – с. 22-23.

5. Титаренко В. Виховання на національно-культурних традіціях українського народу Як головний чинник Формування особістості// Наукові записки ТДПУ: Педагогіка. - 2000. - № 8. - С. 19-20.