Стаття "Язичницькі мотиви в творчості молодомузівців"

                                                                                              Юлія Грабовська

ЯЗИЧНИЦЬКІ МОТИВИ ТА ОБРАЗИ В ТВОРЧОСТІ МОЛОДОМУЗІВЦІВ

У статті прокоментовано звернення до язичницьких мотивів та образів у творчості молодомузівців.

Ключові слова:  мотив, образ, міфологізм, символ.

Літературна організація «Молода муза» виникла у Львові в 1907-1909 рр. Поети, що входили до «Молодої музи», були дуже неоднозначними, а іноді навіть і протилежними у своїх поглядах: Богдан Лепкий, Василь Пачовський, Петро Карманський, Остап Луцький та інші.

Поетична програма «Молодої Музи» мала ідейну спільність із стратегіями подібних угрупувань у Європі, зокрема «Молода Польща», «Молода Бельгія», «Молода Німеччина», що проголосили своїм гаслом символізм та служіння красі.

До вивчення поетики творів молодомузівців зверталися такі дослідники: М.Ільницький, А.Матусяк , Я.Поліщук, О.Турган.

Рецепція язичницьких образів та мотивів у творчості молодомузівців сприяє збагаченню арсеналу образів української літератури, набуває концептуальної авторської насиченості, проектується на національний ґрунт. Крім того, різноманітні проблеми загальнонародного й особистісного спрямування, переосмислюючись, вводяться в античний контекст.

Невід’ємним атрибутом пейзажних картин збірки «На стоці гір» В.Пачовського є образ сонця, що займав особливе місце в поетичному космосі всіх молодомузівців, а пізніше П.Тичини. До поетизації образу сонця він вдається досить рідко. Частіше як поет із чітко вираженим міфологічним світовідчуттям піддає його трансформації. Міфологізований образ сонця, одного з центральних елементів світобудови, В.Пачовський створив у віршах «Весілля», «Царівна Млака», «Дощова заграва». Відповідно до пантеїстичних вірувань слов’ян-язичників, у яких солярний культ, як і культ інших небесних світил, відігравав винятково важливу роль, він творить культ Сонця – «царя вершин», що символізує найвищу ціль і нерозривно пов’язаний з образом гір – символом високості людського духу («Я дрався на сам Верх»). Міфогемну природу мають у ліриці поета образи «вогню», «танцю» як культового дійства, а також демонічні образи «русалок», «повітруль», «мавок».

В. Пачовський майстерно трансформує та інтерпретує художні образи як зі світової, так і з слов’янської міфології. Саме через міфологічні образи, мотиви автор втілює своє світобачення, будує власну художню модель світу.

У збірці «Ладі й Марені терновий вогонь мій» душа ліричного героя – також становить собою поле боротьби двох начал, над якими він мусить піднестись. Душа героя рухається по висхідній, де є своєрідні точки підняття і падіння. Так, точки підняття можна фіксувати сюжетними рухами, пов’язаними з натхненним пошуком близької, рідної душі (цикл «Онілля»), розумінням гріховності зв’язку з заміжньою жінкою, засудженням шлюбу з вигоди (цикли «Раїса», «Хризанта»). А точками падіння є смертельна згуба дівчини через кохання до нього (цикл «Леїла»), зв’язок із заміжньою жінкою. Постійне балансування між підняттям і падінням, верхом і низом, життям і смертю представлене у збірці через образи язичницьких богинь Лади і Марени.

Лада – богиня весни – для В. Пачовського – символ світлого начала. Марена – «богиня зла, темної ночі, страшних сновидінь, привидів, хвороб, смерті» [3, с.37], постає уособленням чогось незбагненного, темного, демонічного. У кожному циклі збірки є вірш, де автор згадує про одну з цих богинь, або ж вводить обох одразу. Так, у циклі «Гелена» є вірш «Дві подруги посварились», де автор зображує двох богинь в образах ангела і демона, що змагаються за душу ліричного героя. Але жодна з них не перемагає, тому що в душі ліричного героя вони поєднались в одне ціле: радість змінює смуток і навпаки, відділити одне від одного він не в силі:

Моє серце – куля земна –

В ній змінюється ніч і день [2, с.106].

Різних символічних інтерпретацій набуває образ Прометея у поетів-молодомузівців. Традиційне значення образу титана, його величі підкреслюється  Б. Лепким у поезії «Світів бездонні океани»:

Від Прометея до Нірвани –

Які великі ви, титани! [4, с.165].

Автор використовує міфологічні образи для символізації суб'єктивних особистих пережи­вань – від протиставлення «який нужденний я атом» у порівнянні з титанами до усвідомлення:

Усе в моїй душі міститься.

Який, який великий я!.. [4, с.189].

Символіка образу Прометея підкреслює світовідчуття самотнього ліричного героя молодомузівців, його внутрішній психологічний стан, втечу у світ візій. М. Яцків у творі «Анестезія й почуття. Із записок невідомого» писав: «Такий духовний занепад бував у мене все перед візіями, з яких черпаю їдкий і дивний чар мого життя. Триваю лиш для тих огненних хвиль і переходжу для них прометейські муки нудьги і понурих почувань... Чим іншим жити самітникові?.. Хто пізнав світ, той перестане ним займатися, а має ще жити, то шукає в собі нового світу»[5, с. 98].

Прометей П. Карманського вміщує концентроване вираження проблемних ситуацій епохи, глобальних перспектив поступового розвитку людини до досконалості. Доля рідного народу в уяві письменника постає через метафоричне поєднання християнського мотиву розп'яття з образом Прометея, прикованого на Кавказі:

Ми свого брата розп'яли,

Як на Кавказі Прометея [4, с.151].

У поезії «Палення рос» Прометей постає, з одного боку, як пряме ототожнення з вогнем, що знищує все на своєму шляху. Це «всевладний демон», «грізна потопа вогнева», у своїй могутності він порівнюється з Антеєм.

З таким же символічним наповненням створений образ Прометея і В. Пачовським. Як і в поезії П.Карманського, у творі В. Пачовського «А я прокляв би Прометея» міфічний образ ототожнюється з вогнем, «сонцем-пеклом», «проклятим сонцем», що спалює все. Прометей-вогонь уособлює зло, він утримує в собі диявольське, тому ліричний герой і шле йому прокляття, винісши свій категоричний висновок у заголовок твору.

П. Карманський розуміння диявольського в образі Прометея наповнює глибшим філософським змістом для позначення сили, що «в безпощадному знищенню рівняє шлях життю людей».

Набуваючи нових символічних відтінків, образ Прометея поєднується з ідеалом оновлен­ня життя, творення нової особистості. Головна думка його поезії «Я вірю: прийде час... » полягає в тому, що «прометейський змах усе життя оновить, розпалить в нас огонь, що в грудях нам потух» [4, с.197].

Таким чином, поети-молодомузівці у широкому розумінні використовують язичницькі мотиви у двох аспектах: або як історичне першоджерело, яке повинне ознайомити читача з вічними проблемами світу та людства, або як матеріал для авторського тлумачення – із вкладанням у давні традиційні мотиви, образи оновленого змісту.

     ЛІТЕРАТУРА:

1. Ільницький М. Ранній український модернізм: польська рецепція / Микола Ільницький // Слово і час. – 2008. – № 3. – С.55 - 65.
2. Пачовський В. Зібрані твори: У 2 т. / Василь Пачовський. – Філадельфія – Нью-Йорк – Торонто, 1984. – Т.1. – 473 с.
3. Плачинда С.П. Словник давньоукраїнської міфології. – К.: Укр. письменник, 1993. – С.37.
4. Розсипані перли. Поети «Молодої Музи». –  К.,1991.
5. Турган О. Українська література кінця ХІХ – початку ХХ ст.          і античність (Шляхи сприйняття і засвоєння) [Текст] / О. Турган. – Київ : Інститут літератури ім. Т. Шевченка, 1995. – 175 с.