Урок. "Стежками Малишкових пісень"

Про матеріал

Конспект уроку української літератури з вивчення творчості Андрія Малишка. Урок вивчення нового матеріалу з елементами народознавства.

Перегляд файлу

Міністерство освіти і науки України

КЗ «Лисичанська загальноосвітня школа І – ІІІ ступенів № 7

Лисичанської міської ради

Луганської області»

Розробка уроку української літератури для 7 класу

Підготувала

вчитель української мови

та літератури

Єгорова В. В.

Тема. Стежками Малишкових пісень.

Мета: ознайомити учнів із життям та творчістю поета, допомогти усвідомити ідейно-художні особливості творів, сприйняти як художньо-естетичну цінність; розвивати навички виразного читання, аналізування поетичного твору, висловлення своєї думки щодо прочитаного; виховувати любов до отчого дому, до батьків, повагу до традицій свого народу, естетичний смак.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

Обладнання: портрет письменника, виставка творів, аудіо записи, виставка українських вишиваних рушників.

Хід уроку

І. Організація класу

ІІ. Повідомлення теми й мети уроків

Сьогодні, друзі, ми згадаємо видатного українського поета-пісняра Андрія Самійловича Малишка.

ІІІ. Сприйняття і засвоєння учнями навчального матеріалу

Слово вчителя

Виступаючи на нараді поетів у 1958 році в Києві, А. Малишко говорив: (учень) «Народження людини пов’язане з піснею. Перше кохання дівчини і юнака, щастя любові і розлука гірка – в пісні, думи батька і матері, що виглядають синів з походу, з далеких доріг війни, - в пісні. Шахтар і сталевар, селянин у полі, вчений, воїн і політик, філософ і митець, лікар і вчитель, стара посивіла людина і малий хлоп’як – свої радості, біль і надію, всю душу виливають у пісні. Пісня супроводжує людину все життя. Воїн, ідучи в похід, бере з собою три речі: зброю, хліб і пісню. Зброю для боїв, хліб для життя, пісню, як душу Батьківщини»

Андрій Малишко мав право сказати ці слова, бо жив і дихав піснею. В одному з віршів він написав: (учень)

А я, мов хлопчик, сплю і мрію,

Усе шукаю день при дні

Ту пісню – матір і надію,

І рідну посестру мені.

Торкнемося джерел Малишкових пісень. Гадаю, вони допоможуть і вам вибрати в житті свою стежину вірності й любові.

8 лютого 1970 року за вісім днів до смерті Андрій Малишко написав останнього вірша, якому судилося стати однією з перлин української поезії й пісні (звучить пісня «Стежина» в аудіозаписі або виконанні вокальної групи )

Чому, сказати, й сам не знаю,

Живе у серці стільки літ

Ота стежина в нашім краю

Одним одна біля воріт.

На вечоровім виднокрузі,

Де обрій землю обніма,

Нема кінця їй в темнім лузі,

Та й повороту теж нема.

Кудись пішла, не повертає,

Хоч біля серця стеле цвіт,

Ота стежина в нашім краю

Одним одна біля воріт.

Дощами мита-перемита,

Дощами знесена у даль,

Між круглих соняхів із літа

Мій ревний біль і ревний жаль.

Обмін враженнями щодо почутого

Про що цей вірш? Які почуття він викликає у вас?

Спостереження над художнім текстом, виконання дослідницько-пошукового завдання.
Слово вчителя

За 45 кілометрів на південь від столиці України на горбах та вибалках розкинулось мальовниче селище (тепер місто) Обухів, де за переказами з діда-прадіда мешкав рід Малишків. У поетового діда Микити було три сини: Микита, Самійло та Гнат. Наприкінці 90-х років ХІХ ст. середульший – Самійло – одружився з дочкою місцевого селянина Ївгою. Вони й стали батьками майбутнього поета Андрія Малишка. (Демонструються портрети батьків А. Малишка)

Дитинство Андрія як і інших дітей із селянських родин, минало в нестатках, в суворих умовах бідної сім’ї. Шматок хліба добувався важкою працею і цінувався як найвищий дар, і мала дитина вже знала, що розтоптана крихта – то великий гріх.

Малишкова мати не вчилася у школі, але міцно засвоїла кодекс неписаної народної педагогіки. Вона була доброю, справедливою, мала товариську вдачу. А ще знала безліч українських пісень. Коли співала, в багатій уяві сина Андрія поставали різноманітні картини народного життя. Ось як про це говорив пізніше сам Андрій Малишко.

(Учень) «Мама моя знала пісень багато і співала з глибоким почуттям. Були серед них сумні і тяжкі, веселі й жартівливі. І було в тих піснях стільки живого і близького серцю, такі картини породжували живі народні образи, що й сьогодні я пам’ятаю кожне слово.

Я, затамувавши дихання, слухав, як материн голос веде сувору і правдиву повість людського життя:

Візьми, мати, піску жменю,

Посій його на каменю.

Як той пісок цвітом зійде,

Тоді твій син з війни прийде.

Але ніколи пісок цвітом не зійде і не повернеться син до матері; він «взяв собі панночку в чистім полі земляночку». І глибока, досі незнана туга підступила до мого дитячого серця, сльози застилали очі.

Тоді я сам, вже інакше додумував кінець пісні: козак не вбитий, а тільки ранений, а добрі люди вилікували його живою водою, і поїхав він до батька-матері, і тоді вже –

Чорний ворон опівночі

Не клює козацькі очі.

Почувши таке, батько, посміхаючись, сказав матері:

Ти послухай, стара, що він ото вигадує. Ну й чудна, їй-богу, дитина!
Авжеж, чортеня росте, - відповідала мати».

Андрій Самійлович Малишко народився 14 листопада 1912 р. в м. Обухів Київської області в багатодітній сім'ї сільського шевця. У 1930 р. юнак надрукував перші вірші в журналах «Молодий більшовик» та «Глобус». Закінчивши у 1932р. Київський інститут народної освіти, працював учителем в Овручі. Відслуживши рік у армії, переїхав до Харкова й працював журналістом.
      Протягом 1935—1940 pp. А. Малишко видав збірки: «Батьківщина» (1936), «Лірика», «З книги життя» (1938), «Народження синів» (1939), «Листи червоноармійця Опанаса Байди», «Березень», «Зоревідні», «Жайворонки» (усі — 1940). У цей же період написав поеми «Трипілля» (надруковано лише уривки), «Ярина», «Кармалюк», «Дума про козака Данила». У 1941 — 1944 p. p. поет служив військовим кореспондентом у газетах «Красная Армия», «За Радянську Україну», «За честь Батьківщини», де виступав і як поет, і як публіцист; видав сім збірок поезій: «До бою вставайте!» (1941), «Україно моя!» (1942, виходила двічі), «Понад пожари» (1942), «Слово о полку» (1943), «Битва» (1943), «Полонянка» (1944), «Ярославна» (1946). Героїко-трагічний пафос циклу з п'яти віршів «Україно моя!», написаного 1941 p., передавав щирий особистий біль за рідну землю, віру в її визволення. «Україно моя!» — одне з найяскравіших поетичних явищ років війни. У 1944—1947 рр. Малишко працював відповідальним редактором журналу «Дніпро».
      За поему «Прометей» отримав у 1947р. Сталінську премію. У 1950р. з'явилась збірка «За синім морем», написана після відвідин поетом Канади та США разом з групою діячів культури. Наступного року він отримав за неї Сталінську премію.
   17 лютого 1970 р. А. Малишко помер. За своє життя поет видав близько сорока збірок.

Тепло батьківської хати, ніжна і трагічна материнська пісня випестили його, дали душевний гарт, силу і радість на все життя.

Ось як про це говорить поет у вірші «Материнська»: (Учень)

Сама розкриє душу материнську,

У щиру пісню переллє сама

І перемріє, погойда колиску,

І до вервечок руку підійма.

Подвір’я тихе і дідівську хату,

Казок дніпрових золоті мости,

Тебе, маленьку, рідну, сивувату,

Дано навіки в серці пронести.

В Обухові здавна існував осередок бандуристів. Малому Андрійкові не раз доводилося бачити й чути на ярмарках сліпого кобзаря або лірника. Він подовгу стояв, як зачарований, дивився на зашкарублі пальці, що перебирали струни чи крутили коліщата ліри. Згодом з ними зазнайомився, і саме там одержав перші музичні уроки.

Із семи років Андрій вже грав на гармошці. Бувало в суботу чи у святкові літні вечори виходив він з гармошкою на пригорбок до воріт, сідав на землю і тихенько награвав.

Підходили хлопці й дорослі. Хтось виносив з хати табуретку і маленького стільчика. Усаджували хлопчика і просили щось заграти, найчастіше вальс «На сопках Маньчжурії». Цей вальс був тоді дуже популярним.

Батько не вельми схвалював Андрієві захоплення віршами та музикою. Якось хлопець після довгих вагань прочитав дядькові Микиті одного свого вірша і той насмішкувато сказав батькові: «Знаєш, Самійле, Андрій хоче Пушкіним стати – вірші пише». Батько скипів.

Цього мені ще не вистачало. І не думай, не дозволю байдикувати. Скінчиш початкову – будеш моїм помічником.
Ні, не буду я шевцювати, - занервував Андрій.
А дай-но мені, Ївго, потяга.

Хоч мати й благала, щоб не бив сина, батько все ж таки своє зробив. (Згодом він дуже гордився з того, що його син – відомий поет.)

У той рік, коли Андрій закінчував школу, прийшла перша любов. Виходили з коханою за село, мріяли про майбутнє. Через рік продовжили навчання, але в різних місцях: Катруся в сільгосптехніку мі під Києвом, Андрій – у Київському медтехнікумі. Листувалися. Чекали канікул, коли обоє приїздили до батьків в Обухів.

Отут шумлять обухівські дороги,

Де я стрічав кохану без журби,

Мою Катрусю – де тепер вона?

Лише у серці спогадів луна…

Було тоді Андрієві неповних сімнадцять, Катрусі - на рік менше.

Минуло багато років, та не забулася перша любов, і час від часу відгомін її озивався в поезії.

Там щебетала у ярку криниця,

Там у бузках, за вікном отим,

Миле обличчя і досі сниться

Мрією, спогадом, сном золотим.

У 1929 році Андрій Малишко залиши навчання у медтехнікумі і вступив до Київського інституту народної освіти. Вступний екзамен з літератури приймав у нього М. Зеров, який одразу помітив у хлопця літературні здібності і згодом познайомив його з М. Рильським. Перший друкований вірш Малишка «На зсипний пункт» з’явився 1930 р. в журналі «Молодий більшовик». Потім уже видавалися й поетичні збірки. По закінченні інституту Андрій учителював. Згодом його призначили директором школи. І тут на Малишка посипалися наклепи з боку заздрісників. Районне керівництво народною освітою, не розібравшись у суті справи, поспішило звільнити його з посади директора. Андрій добився все ж таки правди, але надалі рішуче відмовився працювати в школі.

Коли розпочалася друга світова війна, Малишко пішов на фронт військовим кореспондентом. В окопах, у землянках, клунях і просто неба писав статті, балади й поеми, ліричні вірші й пісні.

Після війни поет знайомиться з братами-композиторами Майбородами – Платоном та Георгієм.

Творча співпраця з Платоном Майбородою дала плідні результати – невдовзі з’явилися кілька гарних пісень. Згодом товаришування поета й композитора переросло у творче побратимство на все життя.

Навесні 1950 року, коли Малишко був у відрядження в Москві, до нього в готель зайшов російський поет Олександр Твардовський і обережно сказав: «Андрію, тобі треба їхати в Київ. Мати тяжко хвора…»

Він свідомо не сказав, що вона вже померла, але всю ніч не залишав товариша, не відходив від нього, а о п’ятій ранку повіз в аеропорт Внуково і відправив до Києва.

У суботу 15 квітня домовину з тілом Ївги Остапівни Малишко винесли з будинку № 2\5 по вулиці Марії Заньковецької, поставили на вантажну машину і повезли до Обухова, щоб там поховати. На похорон приїхало чимало письменників, серед них й вірні друзі поета – Остап Вишня та Максим Рильський.

Серед письменників ніхто не знав стільки пісень, як Малишко, і ніхто не вмів їх так гарно співати, як він. Отож мати не тільки рушник вишиваний дала на щастя синові, а й українську народну пісню.

Ще в 30-ті роки Малишко писав:

Бувало, мати, Ївга Базилиха –

До неї й досі спогадом лечу –

В зимовий вечір заспіває стиха

І доведе малого до плачу.

Син Ївги Базалихи, Андрій Малишко створив багато пісень, але серед них одну, яка стала справді всенародною і припала до серця мільйонам. Це «Пісня про рушник».

Повідомлення учнів про рушники.
Огляд виставки вишиваних рушників.
Слово вчителя

Ця пісня почала свої літа в кінофільмі «Літа молодії» (1958 р.), блискавично облетіла всю країну, зачарувала мелодією і змістом – безмежною любов’ю до матері. І нині живуть Малишкові пісні. Для всіх українців світу незмінно улюбленою залишається пісня «Рідна мати моя» (звучить пісня)

Прослуховування аудіо запису «Пісні про рушник»
Слово вчителя

Ця пісня отримала найвищий статус – стала народною, як і багато інших («Київський вальс», «Ми підем, де трави похилі», «Вчителька»). Вона – ніби візитна картка України.

Виразне читання вірша А. Малишка «Пісня про рушник» учнями.
Спостереження над художнім текстом

Назвіть художні образи, які є у вірші, схарактеризуйте їх.

Інтерактивна вправа «Мозковий штурм»

Завдання: визначити ідею твору.

Очікувані відповіді

Утвердження сили материнської та синівської любові.
Материнська любов – оберіг у життєвій дорозі дітей.
Вишитий рушник – символ майстерності, любові, працелюбності та естетичного смаку української жінки.

ІV. Закріплення вивченого