СТИМУЛЮВАННЯ ПОЗИТИВНОГО СТАВЛЕННЯ ДО НАВЧАННЯ, СТВОРЕННЯ УМОВ ДЛЯ ЕФЕКТИВНОЇ МОТИВАЦІЇ НА УРОКАХ

Комунальний заклад «Нікопольська середня

загальноосвітня школа I-III ступенів № 25 з поглибленим

трудовим і профільним навчанням»

СТИМУЛЮВАННЯ ПОЗИТИВНОГО СТАВЛЕННЯ ДО НАВЧАННЯ, СТВОРЕННЯ УМОВ ДЛЯ ЕФЕКТИВНОЇ МОТИВАЦІЇ НА УРОКАХ

                                                                                                                                                 Підготувала:

учитель математики

Калєйнік Юлія Микoлаївна

                                                      2018 p.

Усі наші задуми,

усі пошуки й побудови перетворюються на порох,

якщо учень не бажає вчитися.

(В. О. Сухомлинський)

Формування особистості – це цілісний, поступовий процес, який виражається у залученні її до соціального досвіду, засвоєнні нею вже існуючих у суспільстві форм і видів діяльності.
Розвинена і сформована особистість – це активний творець свого життя. Особистість формується суспільством, а людина, пізнаючи закони суспільства, діючи активно і цілеспрямовано, може перетворювати його і саму себе.

Однією з найнеобхідніших умов виховання людини відкритого суспільства є розвиток її унікальності та індивідуальності. Реалізація цього неможлива без правильної мотивації навчання та розвитку інтересу до нього.

Зрозуміло, що персональний вектор розвитку кожного учня не завжди збігається з напрямком руху у велику науку. Але із задоволенням і користю вчитися здатні всі. Для цього процес навчання має бути сконструйований з максимальним наближенням до запитів і можливостей дитини. Тому важливим місцем у роботі вчителя є формування мотивації навчання в учнів. Бо якщо в учнів є бажання і інтерес до навчання, то вони можуть реалізувати свої здібності у вивченні різних предметів, будуть зацікавлені у їх вивченні.

Учні в кожен момент навчальної діяльності перебувають під одночасним впливом цілого комплексу мотивів, одні з яких є домінантними, інші – підпорядкованими, одні – усвідомленими, інші – неусвідомленими. Серед мотивів, що спонукають навчатися, психологічно найвагомішими є потяг до знань та інтерес до процесу їх набуття.

Проблема як досягти того, щоб учні тривалий час бажали вивчати певний предмет (саме бажали, а не мусили), тобто мотивація учнів до навчання, є надзвичайно актуальною в наш час.

Стимул — це насамперед засіб, який спонукає дитину до посиленої діяльності, своєрідний зовнішній поштовх, сила якого зростає залежно від його суспільної значущості. Сюди можна віднести перехід до перспективнішого класу, отримання пільг на екзаменах та інші суспільно-політичні, моральні, економічні причини.

Мотив — це усвідомлене дитиною внутрішнє спонукання до дії. Він більше індивідуалізований у своїх проявах, ніж стимул. Наприклад, батьки, яких потрібно потішити оцінкою, приємне відчуття своєї майстерності або відчуття радості від відкриття нового тощо.

Усе це дає змогу зробити висновок про те, що стимули являють собою такі чинники поведінки людини, які сприяють усвідомленню нею своїх потреб і на основі відповідних мотивів та орієнтації допомагають вибору найцінніших із них в соціальному та особистісному плані.

Мотивація передбачає:

• морально-психологічну стимуляцію навчальної діяльності, так званий “внутрішній двигун”;

• прагнення людини домагатися успіху в різних видах діяльності;

• пошук відповідей на запитання “чому?”, “навіщо?”, “заради чого?”.

Що ж потрібно робити, щоб підвищити мотиваційну сферу учнів? Насамперед учитель має формувати вчителем зміст навчального матеріалу як систему практичних і навчальних завдань та організувати активні дії дитини з їх вирішенням.

Якість нашої роботи залежить від того, яку мету ми перед собою ставимо, які причини змушують нас виконувати певну роботу. Це — мотив нашої діяльності. За ним завжди стоїть потреба в чомусь.

Однією з важливих причин невдачі на уроці є відсутність в учнів мотивації до навчання. Мотив — це спонукання до активності. Мотивація навчальної діяльності на уроці є обов’язковою частиною певного уроку.

Мотивація — надто важливий компонент не лише навчання, а й будь-якої людської діяльності. Є мотив — є й бажання виконувати й доводити до завершення цю діяльність. Без належної мотивації не працюватиме жодна педагогічна технологія. Адже всі без винятку технології пропонують високу обопільну (і учнів, і вчителів) зацікавленість. Тож не тільки вчитель, а й учні мають розуміти, навіщо і для чого вони займаються певними видами діяльності та яку користь від цієї діяльності вони матимуть.

Якщо дитина дивується, цікавиться — вона починає мислити. Нові ідеї — продукт творчої уяви. Отже, зацікавленість — найдужча мотивація до навчання.

Мотив - збудник думки, його регулятор. Мотиви навчання - це джерело мислення.
        Мотив навчання — це спрямованість учня на різні сторони навчальної діяльності. Таким чином, існує зв'язок різних типів ставлення школяра до навчання з характером його мотивації і станом навчальної діяльності.

        Виокремлюють п'ять типів ставлення до навчання:

- негативне;

- байдужне або нейтральне;- позитивне аморфне;

- позитивне пізнавальне, усвідомлене;

- позитивне відповідальне, особистісне.

 Для негативного ставлення школярів до навчання характерно таке: бідність і вузькість мотивів; пізнавальні мотиви вичерпуються інтересом до результату; не сформовані вміння ставити цілі, долати труднощі; навчальна діяльність не сформована; відсутнє вміння виконувати дію за розгорнутою інструкцією дорослого; відсутня орієнтація на пошук різних способів дії.

За позитивного (аморфного) ставлення школярів до навчання в мотивації спостерігаються нестійкі переживання новизни, допитливості, спонтанного інтересу; виникнення перших переваг одних навчальних предметів перед іншими; широкі соціальні мотиви обов'язку; розуміння і первинне осмислення цілей, визначених учителем.

За позитивного (пізнавального) ставлення школярів до навчання мотивація характеризується постановкою нових цілей; народженням нових мотивів; осмисленням співвідношення своїх мотивів і цілей. Навчальна діяльність включає не тільки відтворення за зразками вчителя завдань, способів дій, але й виникнення самостійно визначених цілей, а також виконання дій з власної ініціативи. Відбувається опанування вміннями планувати й оцінювати свою навчальну діяльність до її здійснення, перевіряти та контролювати себе на кожному етапі уроку.

На уроках математики я використовую різні форми й методи організації роботи, що враховують суб'єктивний досвід учнів щодо теми, яка розглядається. Створюю атмосферу зацікавленості кожного учня як у власній роботі, так і в роботі всього класного колективу.

Стимулюю учнів до використання різноманітних способів виконання завдань на уроці без побоювання помилитися, одержати неправильну відповідь.

Заохочую прагнення учнів до самостійної роботи, аналізувати під час уроку різні способи виконання завдань, запропоновані дітьми, відзначати та підтримувати всі прояви діяльності, що сприяють досягненню учнями мети.

Створюю педагогічну ситуацію спілкування, що дозволяє кожному учневі, незалежно від ступеня його готовності до уроку, виявляти ініціативу, самостійність і винахідливість у способах роботи.

Обговорюю з учнями наприкінці уроку не лише те, «що ми дізналися» (що опанували), але й те, що сподобалось (не сподобалось) та чому; що хотілося б виконати ще раз, а що зробити по-іншому.

Під час опитування на уроці (виставлення оцінок) аналізую не лише правильність (неправильність) відповіді, але і її самостійність, оригінальність, бажання учня шукати та знаходити різноманітні способи виконання завдань.

Оголошуючи домашнє завдання, повідомляю не лише його зміст та обсяг, але й даю докладні рекомендації щодо раціональної організації навчальної роботи, яка забезпечить виконання домашнього завдання.

Шляхи формування позитивної мотивації навчальної діяльності на уроках:

· Раціональний вибір мети і завдань уроку, його змісту і структури.

· Застосування методів і прийомів активного навчання учнів.

· Вміле поєднання колективних, групових та індивідуальних форм навчання на основі диференціації.

· Систематичне використання різних видів самостійної роботи учнів.

· Використання сучасних засобів навчання.

· Удосконалення міжпредметних зв’язків.

· Удосконалення форм і методів контролю навчальних досягнень учнів.

Щодо організації роботи, урізноманітнюю її види; практикую диференційовані індивідуальні завдання; використовую технічні засоби для контролю. Диференційовані самостійні роботи стимулюють просування вперед і слабких, і середніх, і сильних учнів. Під час самостійної роботи, яку можна провести на різних етапах уроку, можна дозволити учням звертатися за допомогою до вчителя, до товариша, користуватися підручником, довідником.