Створення адаптивного освітнього простору як чинник підвищення навчальної мотивації та збереження здоров’я здобувачів освіти в спеціальному навчальному закладі

Створення адаптивного освітнього простору як чинник підвищення навчальної мотивації та збереження здоров’я здобувачів освіти в спеціальному навчальному закладі

ЗМІСТ

ВСТУП ………………………………………………………………………..……...3

РОЗДІЛ 1. ЗДОРОВИЙ СПОСІБ ЖИТТЯ: ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ………………………………………………………………..……………..6

1. Поняття «здорового способу життя», його компоненти……………..........6

2. Аналіз нормативно-правової бази щодо вимог формування здорового способу життя учнів з особливим освітніми потребами.………………..11

РОЗДІЛ 2. ФОРМУВАННЯ ПОЗИТИВНОЇ МОТИВАЦІЇ УЧНІВ НА ЗДОРОВИЙ СПОСІБ ЖИТТЯ……………………..……………………………….13

2.1. Формування позитивної мотивації на здоровий спосіб життя учнівської молоді………………………………….………………………………………..13

2.2. Мотивація до навчання у дітей з особливими освітніми потребами…..16

2.3. Опис досвіду роботи……………………………………………….……..18

ВИСНОВКИ………………………………………………………………..……..21

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ …………………………….………....23

ДОДАТКИ………………………………………………………………..……….24

ВСТУП

Виконання свідомого ставлення до свого здоров'я та здоров'я громадян як найвищої соціальної цінності, формування гігієнічних навичок і засад здорового способу життя, збереження і зміцнення фізичного та фізичного та психологічного здоров'я є одним із пріоритетних завдань спеціальних навчальних закладів.

Освіта та здоров'я також є взаємодоповнюючими компонентами успішного повсякденного буття дітей та молоді. Результати різноманітних досліджень дозволяють стверджувати, що традиційна система освіти більшою мірою орієнтована на здобуття знань та інформації, а формування життєвих умінь і навичок недостатнє, рівень підготовки дітей до самостійного життя не відповідає сучасним вимогам. Підліткам потрібні не лише знання, а й життєві навички, що допомагають робити життєвий вибір, досягати цілі, коригувати поведінку, оцінювати ризики, зберігати і покращувати здоров'я та якість життя.

Актуальність дослідження. Найважливіша цінність суспільства – життя і здоров’я людини. Проблема збереження здоров’я населення й особливо молоді залишається однією з найбільш актуальних для держави. Здоров’я є інтегральною характеристикою особистості і визначає якість життя. Сьогодні в Україні фіксують високий рівень захворюваності населення, особливо серед дітей і підлітків. Зокрема, за період навчання у школі кількість здорових дітей з першого до одинадцятого класу зменшується у 3-4 рази [1, c. 10]. Тому збереження і зміцнення здоров’я дітей, формування духовних потреб і навичок здорового способу життя є пріоритетними напрямами розвитку суспільства.

Інтеграція України в європейський та світовий освітній простір обумовила необхідність переглянути деякі підходи до навчання школярів, проаналізувати фактори, що гальмують підвищення якості та формування життєспроможності особистості.

Мета дослідження полягає у створенні умов для навчання і виховання, направлених на збереження і зміцнення здоров’я учнів з особливими освітніми потребами в процесі вивчення основ здоров’я шляхом використання сучасних здоров’язбережувальних технологій.

Об’єкт дослідження – освітній процес з основ здоров’я в спеціальному навчальному закладі.

Предмет дослідження – зміст, форми та типи здоров’язбережувальних технологій як засіб підвищення якості знань і збереження здоров’я учнів з особливими освітніми потребами.

Гіпотеза дослідження: якість знань і здоров’я школярів підвищується за умови створення сприятливих умов навчання дитини в школі, відповідно до вікових, статевих, індивідуальних особливостей та гігієнічних норм.

Відповідно до мети і гіпотези визначені такі завдання дослідження:

1. Розкрити зміст поняття «здорового способу життя» і визначити основні компоненти;

2. Проаналізувати нормативно-правові акти щодо вимог формування здорового способу життя учнів з особливими освітніми потребами;

3. Створити освітній простір, предметне середовище, направлене на формування в учнів потреби бути здоровими;

4. Вводити в педагогічну практику таку організацію освітнього процесу, яка дозволила б учню вибирати індивідуальну здоров’язберігаючу програму вивчення основ здоров’я і інших предметів, стимулюючу самонавчання школяра, його здатність до узагальнення розумової діяльності і рефлексії.

Прийоми: профілактично-захисні, компенсаторно-нейтралізуючі, стимулюючі, інформаційно-узагальнюючі.

Технологічні вміння: пластичні, логічні, експресивні, дискусійні, перцентивні (вміння бачити, чути, слухати).

Провідна ідея полягає в організації таких форм, способів і прийомів навчальної діяльності на уроках основ здоров’я , які реально сприяють набуттю навичок здорового способу життя і збереженню навчальної мотивації учнів, позитивній зміні їх пізнавальної активності, підвищенню якісного рівня успішності і навченості.

РОЗДІЛ 1. ЗДОРОВИЙ СПОСІБ ЖИТТЯ: ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ

1.1. Поняття «здорового способу життя», його компоненти

Науковими дослідженнями встановлено, що стан здоров’я, у великій мірі, залежить від способу життя людини. В зв’язку з цим, у психолого-педагогічній та спеціальній літературі ведеться досить активна дискусія про визначення й обґрунтування такого способу життя, який би дав можливість максимально підвищити рівень здоров’я у дітей, молоді та дорослих. Це призвело до виникнення терміну «здоровий спосіб життя».

Аналіз наукової і методичної літератури свідчить, що витоки уявлень про шляхи і засоби збереження та зміцнення здоров’я виникли в глибокій давнині. Вже в Стародавній Індії, за шість століть до н.е., у Ведах сформульовано основні принципи дотримання здорового способу життя, подано розумні поради щодо збереження здоров’я людини [7, c. 168].

Для вирішення всіх наукових і практичних питань здоров’я, важливе значення має сучасне визначення самого поняття здоров’я. В літературі можна зустріти дуже багато визначень здоров’я. За даними Е. Г. Булич, Г. В. Муравова [6, c. 149], у науковій літературі існує 99 визначень поняття здоров’я.

Для філософського розгляду здоров’я, на думку І. І. Брехмана, важливо розуміти, що воно відображає необхідність сутності явищ, а хвороба – випадковість, яка не має загального характеру. Здоров’я слід розглядати не в статиці, а в динаміці змін навколишнього середовища і в онтогенезі. В цьому відношенні заслуговує уваги твердження, що здоров’я визначається процесами адаптації. Це не результат інстинкту, а чергова реакція на соціально створену реальність. Адаптація створює можливість пристосуватись до змінного навколишнього середовища, до росту та старіння, до лікування при порушеннях, стражданнях та мирному чеканню смерті [5, c. 153].

Розглядаючи питання про здоров’я, багато авторів вживають термін «здорова людина». Цей термін, так як і термін здоров’я, носить відносний, абстрактний характер. Воно є конкретним тільки тоді, коли прив’язане до конкретного індивідуума.

Сигерист Г. дає наступне визначення здорової людини: «здоровою може вважатись людина, яка характеризується гармонійним фізичним та розумовим розвитком і добре адаптована до навколишнього фізичного та соціального середовища. Вона повністю реалізує свої фізичні й розумові здібності, може пристосуватись до змін у навколишньому середовищі, якщо вони не виходять за рамки норм і вносять посильний вклад у благополуччя суспільства, що відповідає його здібностям» [19, c. 228].

Амосов М. М. запропонував поняття «кількість здоров’я» і технологію визначення суми «резервних потужностей основних функціональних систем організму» [3, c. 79]. Слід відмітити, визначення рівня здоров’я за резервом функціональних систем не підходить до людей, які займаються спортом. Дослідження свідчать, що з підвищенням рівня підготовленості спортсмена, а з ним і суми «резервних потужностей» збільшується кількість захворювань за рахунок пригноблення оптимального функціонування імунної системи.

Аналізуючи здоров’я індивідуума і його мінливості під дією середовища існування (природного і соціального), важливо виділити найбільш інформативні критерії, які змогли б у сукупності відобразити процес адаптації, тобто, щоб можна було в певних умовних межах встановити зміни здоров’я і характеризувати його як поліпшення або погіршення [2, c. 23].

Громбах С. М. запропонував для оцінки здоров’я дітей і підлітків використовувати щонайменше 4 критерії:

1) наявність (або відсутність) у момент обстеження хронічних захворювань;

2) рівень функціонування основних систем організму;

3) ступінь опірності організму до несприятливих впливів;

4) рівень досягнутого фізичного розвитку і ступінь його гармонійності.

Ці критерії, на думку Сухарєва А. Г., потрібно конкретизувати: вони повинні відображати динамічність процесу і давати можливість кількісно оцінювати рівень здоров’я індивідуума. Такими критеріями є досягнутий на момент обстеження рівень фізичної працездатності і морфо функціонального розвитку, детермінований біологічними факторами та реально існуючими соціальними умовами. Крім того, критеріями оцінки здоров’я повинні служити не тільки наявність або відсутність хронічних захворювань, але й фізичних дефектів, що обмежують соціальну дієздатність дітей та підлітків. Для оцінки здоров’я дітей і підлітків пропонується використовувати чотири критерії:

1) відповідність процесу росту й розвитку індивідуума біологічним законам і соціальним потребам суспільства;

2) досягнутий рівень фізичної працездатності, що відображає функціональні можливості організму;

3) наявність хронічних захворювань і фізичних вад (дефектів);

4) ступінь резистентності організму.

Визначення співвідношення процесів росту й розвитку віковим закономірностям і тим самим соціальним вимогам, які ставляться до дітей і підлітків, є досить складним і відповідальним процесом.

Важливим показником, що відображає соціальне благополуччя дітей, є рівень фізичного і нервово-психічного розвитку. Без включення цих показників оцінка стану здоров’я буде неповною.

Оцінка досягнутого рівня фізичного розвитку і ступеня його гармонійності проводиться шляхом співставлення отриманих даних з регіональними стандартами.

Визначення фізичної працездатності дозволяє кількісно оцінити рівень здоров’я людини, ступінь розвитку функціональних можливостей різних систем організму і, в першу чергу, енергетичної (яка забезпечує транспортування кисню до тканин). Її функціональні можливості можуть бути виявлені під час максимальної роботи.

Таким чином, у сучасній науково-методичній літературі немає загальноприйнятого визначення здоров’я та критеріїв його оцінки. Досить часто навіть оцінка ефективності засобів фізичної культури проводиться за критеріями захворюваності. Тому значна частина фахівців з фізичного виховання не володіє методами й критеріями оцінки здоров’я і, часто, працюють наосліп, без належного усвідомлення механізмів дії фізичних вправ, що використовуються [8, c. 51].

Розвиток ідей здорового способу життя вимагає визначення основних його компонентів. Більшість науковців і практиків вважають, що здоровий спосіб життя включає трудову діяльність, оптимальний руховий режим, відмову від шкідливих звичок, особисту гігієну, загартування, раціональне харчування [18, c. 55].

Дещо подібні компоненти здорового способу життя подають американські фахівці Паффенбаргер Р. С. і Ольсен Е.: регулярне трьох разове харчування, щоденний сніданок, регулярна рухова активність середньої інтенсивності, повноцінний сон (7-8 годин), відмова від паління, підтримка оптимальної маси тіла, невживання або обмежене вживання алкоголю. До цих компонентів вони ще додають додаткове вживання вітамінів А, С, Е і бетакаротіна, зниження стресу й залучення до громадської діяльності.

Здоровий спосіб життя також передбачає визначення і виконання оздоровчої технології індивідуальної оздоровчої системи (масаж, дихальні вправи, аутогенне тренування тощо). Є декілька принципів активного життя:

• знати, яку користь дають фізичні вправи. Найбільш ефективна мотивація залучення до активного способу життя;

• не звертати увагу на досить розповсюджену точку зору про закономірності процесу старіння;

• бути досить гнучким і, навіть, обережним на шляху до здорового способу життя. Не відмовлятися від інших видів діяльності, які приносять радість (наприклад, відвідування театру). Якісний аспект життя такий же важливий, як і кількісний;

• використовувати для зниження маси тіла ефективний метод контролю – поєднання раціонального режиму харчування з виконанням фізичних вправ. Корекція маси тіла тільки дієтою низькоефективна, оскільки надлишкова маса швидко відновлюється;

• забезпечення регулярного виконання фізичних вправ [14, c. 39].

В останній час, враховуючи індивідуальні особливості людей, введено термін «стиль здорового способу життя», що обумовлений особистісно-мотиваційним втіленням своїх соціальних, психологічних і фізичних здібностей та можливостей [3, c. 66]. Це поняття об’єднує такі компоненти діяльності:

• усвідомлення цілеспрямованого застосування для відпочинку різноманітних форм фізкультурної активності;

• цілеспрямоване навчання і виховання гігієнічних норм та навичок охорони здоров’я;

• навички використання природних факторів для зміцнення здоров’я і цивілізованого відношення до оточуючого середовища;

• створення і корекція нормальних психологічних умов на виробництві та в побуті;

• боротьба із шкідливими звичками;

• пропаганда і впровадження здорового способу життя серед дітей.

Як показують наукові дослідження, ведення здорового способу життя прямо впливає на збереження, зміцнення і відновлення здоров’я і опосередковано – на успіх у навчанні, сприяє інтелектуальному й духовному розвитку особистості. Він впливає на фізичний стан організму, сприяє гармонійному розвитку тіла людини та високому рівню функціонування систем організму. Людина, яка веде здоровий спосіб життя, вільніше долає психоемоційні труднощі, стресові ситуації. Здоровий спосіб життя позитивно впливає на духовну сторону здоров’я: на ціннісні орієнтири, оптимізм, моральні й вольові якості.

Враховуючи велику соціальну і особистісну користь ведення здорового способу життя, в сучасних умовах проводиться його широка пропаганда.

1.2. Аналіз нормативно-правової бази щодо вимог формування здорового способу життя учнів з особливими освітніми потребами

У Національній доктрині розвитку освіти одним із пріоритетних напрямків державної політики в галузі освіти є пропаганда здорового способу життя.

Чільне місце серед нормативно-правових актів з даного питання займає Державна національна програма «Освіта» («Україна XXI століття») – Постанова Кабінету Міністрів України від 03.11.1993 № 896. Головна мета Програми – визначення стратегії розвитку освіти в Україні на найближчі роки та перспективу XXI століття, створення життєздатної системи безперервного навчання і виховання для досягнення високих освітніх рівнів, забезпечення можливостей постійного духовного самовдосконалення особистості, формування інтелектуального та культурного потенціалу як найвищої цінності нації [1].

Одним із пріоритетних напрямів реформування виховання учнів, як зазначено в Державній національній програмі «Освіта», є забезпечення у кожному освітньому закладі відповідних умов для навчання і виховання фізично та психічно здорової особи; запобігання пияцтву, наркоманії, насильству, що негативно впливають на здоров’я людей.

Отже, школа і вчитель несуть правову та моральну відповідальність за здоров’я школярів, повинні створювати позитивну ауру, культ здоров’я в класі, в школі і в сім’ї.

Метою освітньої галузі «Основи здоров’я» для дітей з особливими освітніми потребами є формування здоров’я збережувальної компетентності шляхом набуття учнями навичок збереження, зміцнення використання здоров’я та дбайливого ставлення до нього, розвитку особистої фізичної культури. Під поняттям здоров’язберігаючої компетентності слід розуміти характеристики властивостей учня, спрямовані на збереження фізичного, соціального, психічного та духовного здоров’я – свого та оточення [2].

На законодавчому рівні вимоги до формування здорового способу життя підростаючого покоління закріплені Законами України «Про освіту» [4], «Про загальну середню освіту».

Прийняті документи, які регулюють правовий статус дітей та молоді: Закони України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» від 21.11.1992 [3], Закон України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» від 05.02.1993 [5], Закон України «Про освіту» від 23.05.1991 [4], Національна програма «Діти України» від 18.01.1996 [8] та ін. Серед основних завдань Національної програми «Діти України» виділяють:

• створення сприятливих умов для фізичного, психічного, соціального і духовного розвитку дітей, забезпечення їх правового та соціального захисту; формування гармонійно розвиненої особистості, громадянина, здатного до повноцінної життєдіяльності в усіх сферах виробництва, науки, освіти і культури;

• профілактика захворюваності та забезпечення дітей найбільш досконалими видами медичної допомоги, засобами лікування і відновлення здоров'я;

• проведення радикальних заходів щодо запобігання інфекційним і паразитарним захворюванням;

• створення умов для ліквідації недоїдання дітьми, а також запобігання хворобам, пов'язаним з неповноцінним харчуванням;

• здійснення заходів щодо профілактики злочинності, наркоманії, алкоголізму і куріння серед дітей;

• реалізація наукових розробок, спрямованих на вирішення актуальних проблем дитинства;

• удосконалення системи інформації населення щодо забезпечення здорового розвитку дитини.

Так, стаття 12 Закон Охорона здоров'я, фізичний розвиток молоді України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» передбачає, що «держава забезпечує молодим громадянам рівне з іншими громадянами право на охорону здоров'я, заняття фізичною культурою і спортом. Органи охорони здоров'я забезпечують розвиток мережі закладів охорони здоров'я наркологічного профілю, які надають молоді необхідну безплатну допомогу, розробляють і реалізують програми та заходи щодо профілактики серед молоді соціально небезпечних захворювань, а також популяризації та утвердження здорового способу життя. Підприємства, установи та організації можуть за клопотанням молодих громадян або їх представників повністю або частково оплачувати надання медичної допомоги в найскладніших випадках у платних лікувальних закладах країни або за кордоном. Органи виконавчої влади розробляють і рекомендують, а загальноосвітні, професійно-технічні та вищі навчальні заклади включають до своїх програм курс фізичної культури, а також організують секції для занять окремими видами спорту» [5].

Таким чином, з позицій викладеного розуміння феномена здоров'я людини походить визначення поняття здорового способу життя: це все в людській діяльності, що стосується збереження і зміцнення здоров'я, все, що сприяє виконанню людиною своїх людських функцій через діяльність з оздоровлення умов життя – праці, відпочинку, побуту. Основними елементами здорового способу життя є: правильний режим праці та відпочинку; правильне харчування; врегульований режим дня; активне проведення часу; заняття спортом; відмова від шкідливих звичок; загартовування; масаж, тощо.

Вимоги до формування здорового способу життя учнів є однією із гарантій освітнього процесу і законодавчо закріплене у різних нормативно-правових актах.

РОЗДІЛ 2. ФОРМУВАННЯ ПОЗИТИВНОЇ МОТИВАЦІЇ УЧНІВ НА ЗДОРОВИЙ СПОСІБ ЖИТТЯ

2.1. Формування позитивної мотивації на здоровий спосіб життя учнівської молоді

Формування позитивної мотивації на здоровий спосіб життя як невід’ємної частини загальної культури особистості, сприяння повноцінному

фізичному та моральному розвитку особистості, формування її інтелектуальних здібностей, зміцнення здоров’я є одним із головних

напрямків виховної роботи школи.

Основою формування позитивної мотивації на здоровий спосіб життя

учнів є гуманістичний підхід, сутність якого полягає у створенні сприятливої ситуації для їх готовності до сприйняття й адекватного реагування на виховні дії шкільного та соціального середовища. Здоров’я – це стан повного фізичного, духовного та соціального благополуччя, а не лише відсутність хвороби чи фізичних вад.

Формування засад здорового способу життя, культури здоров’я, підвищення їх виховних можливостей потребує максимальної уваги до мотиваційної сфери молодого покоління у прагненні бути здоровими.

Складовими у формуванні здорового способу життя й зміцнення здоров’я учнів можна вважати:

• на рівні фізичного здоров’я: прагнення до фізичної досконалості, ставлення до власного здоров’я як до найвищої соціальної цінності, фізична розвиненість, загальна фізична працездатність, загартованість організму, дотримання раціонального режиму дня, виконання вимог особистості гігієни, правильне харчування.

• на рівні психічного здоров’я: відповідальність пізнавальної діяльності віку учнів, розвиненість довільних психічних процесів, наявність саморегуляції, адекватної самооцінки, відсутність акцентуацій характеру та шкідливих поведінкових звичок;

• на рівні духовного здоров’я: узгодженість загальнолюдських та національних морально-духовних цінностей, наявність позитивного ідеалу, працелюбність, відчуття прекрасного у житті, природі, у мистецтві; на рівні соціального благополуччя: сформована громадянська відповідальність за наслідки нездорового способу життя, позитивно спрямована комунікативність, доброзичливість у ставленні до людини, здатність до самоактуалізації, саморегуляції, самовиховання.

Базовими принципами формування позитивної мотивації на здоровий спосіб життя учнів є:

• принцип науковості і доступності знань, адаптація відповідних знань для усіх ланок освіти з врахуванням особистостей різних вікових категорій;

• принцип системності і прозорості означає, що процес формування здоров’я людини організовується як системний педагогічний процес, у логічному зв’язку всіх його етапів, спрямовується на гармонійний і різнобічний розвиток особистості;

• принцип неперервності та практичної цілеспрямованості передбачає наступність у реалізації напрямів та етапів цієї роботи на різних освітніх рівнях;

• принцип інтегративності передбачає синтез теоретичних і практичних знань в цілісній картині про здоров’я та здоровий спосіб життя;

• принцип гуманізму передбачає орієнтацію на підростаючу особистість як вищу цінність, врахування її вікових та індивідуальних особливостей, задоволення фундаментальних потреб вихованця, вироблення індивідуальної програми його розвитку, стимулювання розвитку в особистості свідомого ставлення до своєї поведінки, діяльності, життєвих виборів;

• принцип цілеспрямованості утверджує спрямованість на досягнення основної мети – підвищення ефективності функціонування власного організму і свідомого позитивного ставлення до нього;

• принцип превентивності означає, що виховні впливи держави, всіх виховних інститутів, на основі врахування інтересів особистості та суспільства, спрямовуються на профілактику негативних проявів поведінки учнів, на допомогу та їх захист, вироблення імунітету до негативних впливів соціального оточення.

На шляху формування позитивної мотивації учнів до здорового способу життя важливе значення має діяльнісний і системний підходи.

Діяльнісний підхід вимагає культивування дієвої позиції особистості з метою власного становлення і розвитку її морального і духовного самовдосконалення.

Системний підхід передбачає цілісність у практичній діяльності, що спрямована на комплексну реалізацію здорового способу життя.

За таких умов забезпечується система заходів правового, психолого-педагогічного, соціально-медичного, інформаційно-освітнього характеру, спрямованих на формування позитивних соціальних настанов, запобігання вживанню наркотичних речовин, різних проявів девіантної поведінки.

Ефективність процесу формування позитивної мотивації на здоровий спосіб життя залежить від спрямованості освітнього процесу, форм та методів організації.

Серед форм та методів процесу формування позитивної мотивації на здоровий спосіб життя пріоритетна роль належить активним методам, що ґрунтуються на демократичному стилі взаємодії, спрямовані на самостійний пошук істини і сприяють формуванню критичного мислення, ініціативи і творчості. До них також належать соціальне проектування, метод відкритої трибуни, ситуаційно-рольова гра, соціально-психологічний тренінг, інтелектуальний аукціон, «мозкова атака», метод аналізу соціальних ситуацій з морально-естетичним характером, гра-драматизація тощо.

Доцільно застосовувати також традиційні методи і бесіда, диспут, лекція, семінар, роз’яснення, переконання, позитивний і негативний приклади, методи звичок, методи вправ, контролю і самоконтролю, створення громадської думки, тощо.

Найпопулярніші форми роботи щодо формування здорового способу життя - конкурси , випуск стінгазет, виховні години.

Форми роботи з учнями – змагання, тренінги проекти, бесіди, екскурсії, рейди.

З нетрадиційних для педагогіки методів ефективно спрацьовують методи «педагогічної психотерапії», а саме: саморегуляції, педагогічного аутотренінгу, рефлексотерапії.

Застосування цих методів сприяє формуванню в учнів моральної самооцінки, знецінити і зруйнувати негативні мотиви, перебудувати і змінити негативні форми у поведінці вихованців на позитивні; підтримати, посилити позитивні моральні спонукання, активізувати їх прояви чи загальмувати негативні мотиви, знизити їх силу, утримати вихованців від прояву негативної мотивації на здоровий спосіб життя.

2.2. Мотивація до навчання у дітей з особливими освітніми потребами

Мотивація навчання дітей з особливими потребами має низку особливостей. Як відомо, якість навчання, його значущість для школяра лежать в основі мотиваційної сфери. Мотив навчання – це спрямованість учня на різні сторони навчальної діяльності.

Рівень сформованості навчально-пізнавальної мотивації і навчально-пізнавальної компетентності в цілому залежить від того, в якому навчальному середовищі здійснюється навчально-пізнавальна діяльність дитини.

До позитивних ознак мотивації можна віднести:

• загальне позитивне ставлення дитини до школи;

• коло інтересів – дитину цікавлять явища навколишнього світу;

• допитливість, яка є формою виявлення широкої розумової активності школярів;

• віра в авторитет учителя і готовність виконувати будь-які завдання.

До негативних особливостей мотивації школярів з особливими потребами належить те, що їхні мотиви:

• недостатньо дієві, тому самі по собі довго не підтримують навчальну діяльність;

• ситуативні, їх швидко задовольнити, але без підтримки вчителя вони можуть згасати і не відновлюватися;

• малоусвідомлені, що проявляються в невмінні школяра назвати, що й чому йому не подобається в навчальному предметі;

• містять орієнтацію школяра частіше на результат навчання, а не на способи навчальної діяльності.

Проблема корекційної допомоги дітям з труднощами в навчанні не перестає бути актуальною завдяки збільшенню їх кількості. Без спеціальних педагогічних заходів діти з особливими освітніми потребами  не можуть засвоїти навчальну програму. Насамперед це пов'язано з несформованістю учбово-пізнавальної діяльності в дітей, порушеннями позаінтелектуальних компонентів учбово-пізнавальної діяльності, працездатності, рівня довільної регуляції поведінки, мотивації.

Під час формування розвитку мотивації до навчання учня з особливими потребами:

• слід враховувати вікові особливості дитини та особливості її  психофізичного розвитку;

• необхідно організувати залучення дитини до активних видів діяльності і взаємодії її з іншими людьми (учителями, ровесниками);

• не можна забувати, що в процесі діяльності і соціальних контактів у школярі виникають психічні новоутворення, які проявляються новим ставленням до себе, своєї діяльності;

• особливу увагу слід приділяти розвитку вольових якостей учня.

Отже, вчителю необхідно вміти створити таке навчальне середовище, яке сприяло б формуванню мотивації на пізнання, включення учнів у самостійну навчально-пізнавальну діяльність.

2.3. Опис досвіду роботи

 Резюмуючи вищезазначене, виховну систему формування в учнів позитивної мотивації на здоровий спосіб життя розглядаю як комплекс взаємопов’язаних компонентів (мети, завдань, суб’єктів, відносин між суб’єктами, середовища, створюваного суб’єктами, управління й самоуправління системою), реалізація яких в сприятливому, позитивно-емоційному середовищі забезпечує поступове й планомірне усвідомлення учнів з особливими освітніми потребами цінності здоров’я як найвищої життєвої цінності й необхідності вести здоровий спосіб життя.

 Проаналізую змодельовану виховну систему формування в учнів позитивної мотивації на здоровий спосіб життя. Метою виховної системи мною визначено формування системи компетенцій про здоров’я, здоровий спосіб життя, здоров’язбереження та здоров’язміцнення, їх засоби. Очікуваний результат – сформований здоров’збережувально–компетентний випускник закладу спеціальної освіти як фізично, психічно, емоційно здорова особистість – активна, цілеспрямована, самостійна, вмотивована на здоровий спосіб життя, емоційно – вольова та ініціативна. 

 Для реалізації мети, мною визначені такі завдання:

• формування компетенцій здорового способу життя;

• сприяння створенню емоційно, психічного здорового середовища в закладах загальної середньої освіти;

• удосконалення фізичного виховання учнів у рамках інтеграційної діяльності школи; формування готовності педагогічних працівників до розвитку позитивної мотивації учнів на здоровий спосіб життя;

• упровадження інноваційно-інтерактивних форм, методів, засобів здоров’язбереження учнів.

 Суб’єктами змодельованої виховної системи формування позитивної мотивації учнів на здоровий спосіб життя є: педагогічний, учнівський та батьківський колективи. 

 Оскільки мета виховної системи діагностично-сформульована, мною підібрано діагностичний інструментарій задля перевірки сформованості в учнів позитивної мотивації на здоровий спосіб життя: авторський опитувальник для визначення рівня соціальної активності підлітків, тест «Оцінка рівня цілеспрямованості та самостійності», тест - опитувальник «Мотивації досягнення» (А. Меграбяна), тест-опитувальник А. В. Звєрькова і Е. В. Ейдмана, тест для визначення здатності до організаторської діяльності, ініціатичності Туріщевої Л.В.

 Реалізуючи виховну систему формування позитивної мотивації учнів на здоровий спосіб життя використовую такі форми роботи:

• змагання «Спартакіада за здоровий спосіб життя», колективна творча справа «Азбука здоров’я», та ін.;

• тренінг «Здоров’я – цінність нашого життя», відеолекція на тему «Життя і здоров’я людини» та ін.;

• зустріч - бесіда «Ми за здоровий спосіб життя», комплексна програма «Формування навичок здорового способу життя» та ін.

 Кожна з запланованих виховних заходів мають на меті інформування школярів про здоров’я, здоровий спосіб життя, фактори, що впливають на формування здоров’я; сприяння усвідомленню учнями необхідності ведення здорового способу життя; інформування про корисні звички, які допоможуть зміцнити здоров’я; стимулювання бажання дбати про власне здоров’я. 

 На мою думку, застосування різних інтерактивних форм та методів формування позитивної мотивації учнів з особливими освітніми потребами на здоровий спосіб життя роботи дасть можливість створити найсприятливіші умови для забезпечення ефективної роботи з учнями різного віку, розвиваючи в них навички свідомого вибору здорового стилю життя, перебудувати і змінити негативні форми поведінки, підтримати, посилити позитивні моральні спонуки, активізувати їх прояви чи загальмувати негативні мотиви. 

 Тому, усі виховні заходи потрібно реалізовувати таким чином, щоб теоретичні знання закріплювалися через практичні вправи. Завдяки використанню інтерактивних технологій більш ефективно формуються компетентності, які сприяють здоровому способу життя учня. 

ВИСНОВКИ

Для формування позитивної мотивації учнів з особливими освітніми потребами на здоровий спосіб життя вчителю основ здоров’я необхідно:

• використовувати інтерактивні методи навчання, володіти методикою проведення тренінгових занять, використовувати комп’ютерні технології;

• достатню увагу приділяти виконанню ситуаційних вправ, моделюванню ситуацій та відпрацюванню алгоритму дій поведінки в надзвичайних ситуаціях;

• сприяти зміцненню та розвитку навчально-методичного комплексу, створювати кабінети з основ здоров’я відповідно до вимог чинних програм;

• надавати перевагу практичним діям і вправлянням учнів у засвоєнні навчального матеріалу; взаємозв’язкам теоретичних відомостей з можливістю їх практичного застосування;

• робити опору на особистий досвід дітей, його розширення, збагачення;

• конструктивно поєднувати форми організації навчальної діяльності: спостереження, слухання, розповідь, практичні дії, дослідницькі завдання, ігрові ситуації, діалоги, інсценізації, парні та групові види роботи; досягнення емоційності і гнучкості змісту та структури навчальних занять;

• постійно мотивувати дітей до уважного ставлення до свого здоров’я, заохочення їх успіхів в опануванні умінь і навичок здорового способу життя і безпеки життєдіяльності.

Отже, виховна система формування позитивної мотивації учнів з особливими освітніми потребами на здоровий спосіб життя – це комплекс взаємопов’язаних компонентів (сукупність засобів, форм, методів, технологій, змісту навчальної та позанавчальної діяльності), які сприяють усвідомленню учнями здоров’я як найвищої особистісної цінності, формують потребу дбати про власне здоров’я та здоров’я інших шляхом дотримання правил здорового способу життя. 

 «Я не боюся ще і ще раз повторити: турбота про здоров’я — це найважливіша справа вихователя. Від життєрадісності, бадьорості дітей залежить їхнє духовне життя, світосприймання, розумовий розвиток, міцність знань, віра у свої сили». Ці слова видатного педагога Василя Олександровича Сухомлинського стали девізом моєї роботи з формування в учнів позитивної мотивації на здоровий спосіб життя.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Бойченко Т. Формування в учнів середньої школи системи знань про здоров’я людини / Т. Бойченко. – К. : Наук. думка, 2001. – 257 с.

2. Горащук В.І. Теоретичні підходи до формування культури здоров’я школярів / В.І. Горащук // Безпека життєдіяльності. - 2005.- № 5.-С. 58-61.

3. Здоров’зберігаючі технології у навчальному закладі / упоряд. О.Колонькова, О. Литовченко. - К.: Шкільний світ, 2009.

4. Зимівець Н.В., Сивогракова З.А., Лещук Н.О. та ін. Твоє життя — твій вибір: навч.-метод, посіб. — К.: Навчальна книга, 2002. — 190 с.

5. Зубалій М. Складові здорового способу життя / М. Зубалій // Завуч. – 2000. – № 20. – Липень. – С. 29.

6. Кондратюк С. М. Здоров’я школярів – головна умова іх гармонійного розвитку / C. M. Кондратюк // Педагогічні науки : зб. наук. праць. – Суми : Редакційно-видавничий відділ СДПУ ім. А. С. Макаренка, 1999. – С. 299–308.

7. Костюк Г. С. Навчально-виховний процес і психічний розвиток особистості / за ред Л. М. Проколієнко. – К. : Рад. школа, 1989. – 608 с.

8. Рудніцька І. Формування здорового способу життя молоді: підлітковий вік / І. Рудніцька // Психолог.- 2004.- № 13.- с. 15-25.