Створення в закладі освіти інклюзивного освітнього середовища

Створення у закладі освіти інклюзивного освітнього середовища, універсального дизайну та розумного пристосування

   Що ми зробили за період впровадження, чого досягли, які проблеми виникли і які перспективи та плани на майбутнє.

Кожна дитина, незалежно від стану здоров’я, наявності фізичного чи інтелектуального порушення, має право на одержання освіти, якість якої не різниться від якості освіти здорових дітей. Звісно, на сьогодні ми ще маємо спеціалізовані інтернатні навчальні заклади, де діти з особливими освітніми потребами можуть здобувати освіту, проте, працюючи в сільській школі, хочу сказати, що більшість батьків не хочуть віддавати своїх дітей в ці установи, вони хочуть, щоб їхні дітки проживали вдома, навчалися у загальноосвітній школі, яка є поруч із домівкою і не були відірвані від батьків та суспільства.

Для Європи інклюзивна освіта — буденна справа. Там інтеграція дітей інвалідів до життя звичайних дітей починається з ранніх років. В Україні навчання дітей з обмеженими можливостями частіше проходить в інтернатах закритого типу, проте інклюзія дає таким дітям шанс на повноцінне життя.

Діти, які інтегровані, соціалізовані ще зі школі, а в ідеалі ще з дитячого садка, коли вони пройшли з іншими дітьми цей шлях, навіть конкурентний, і отримали навички самостійного життя, незалежного життя, вони можуть отримати і професію, і роботу, й бути як звичайні люди.

В основі інклюзивної освіти лежить принцип гуманного, рівноправного ставлення до всіх учасників навчального процесу, виключається будь-яка форма дискримінації, створюються належні умови для дітей з особливими освітніми потребами та застосовується індивідуальний підхід з боку вчителів, асистентів вчителів, соціального педагога, медичного працівника, шкільного психолога, логопеда.

Ми бачимо переваги такої форми навчання для учнів,бо перебування у класі зі здоровими однолітками дає змогу дитині з вадами розвивати відповідні комунікативні та соціальні навички. Звична соціальна взаємодія сприяє встановленню дружніх, позитивних соціальних стосунків. Крім того, в інтелектуальній сфері спостерігається покращення концентрації уваги, пам'яті, посилення мотивації до навчання. Набувається успішний досвід перебування в освітньому середовищі, оволодіння вміннями, необхідними для активного самостійного життя в суспільстві. Спільне перебування корисне і для дітей без вад. Вони починають розуміти, з якими труднощами стикаються інваліди, стають чутливими до потреб інших, толерантніше сприймають людські відмінності.

Піклування про дітей-інвалідів є складною справою навіть в ідеальних умовах і потребує від сім'ї значних зусиль. Коли ж дитина починає відвідувати звичайний клас, бать¬ки бачать, що їхній син чи донька не такі ізольовані від навколишнього світу, і відчувають полегшення. Родина отримує підтримку інших батьків, налагоджуються дружні стосунки. Стурбованість майбутнім своєї дитини стає не такою болючою, батьки бачать можливості адаптації в суспільстві.

Діти з вадами залучені до звичайного життя, стають повноцінними членами суспільства і часто вже не просто не потребують підтримки громади, а й навпаки, роблять свій внесок у загальну справу.

Те, що дитина з особливими потребами, котра вчиться зі «звичайними» дітьми, розвивається значно швидше ніж та, котра відвідує спеціалізовану школу, вже ніхто не піддає сумнівам.

У 2014 році ми почали впроваджувати інклюзивну освіту, до школи прийшла 1 дитина з особливими освітніми портебами.

Не буду говорити, що впроваджувати інклюзію було легко – дуже важко, адже роз’яснювальної роботи, методичної літератури майже не було. Але ми вчилися…

З дітьми із затримкою психічного розвитку вчителі працювати навчились. Сьогодні Бабець Микола вже є учнем 6 класу. Він позбувся тавра «особливий», його у школі сприймають за рівного, з ним спілкуються і ровесники, і старші учні школи. Тож, коли постало питання перед батьками Колі про перевід до іншої школи, він категорично відмовився. Дитина продовжує із задоволенням приходити до нашого закладу.

Що ми зробили? Щоб допомогти зберегти фізичне, психічне та соціальне здоров’я дітей, а саме: стимулювати сенсорну та рухову активність, розвивати зорово-моторну координацію дітей, створювати позитивний емоційний фон, допомагати подолати порушення в емоційно-вольовій сфері, розширювати кругозір і просторові уявлення, коректувати зорові відчуття, тренувати пам'ять, увагу, інтелект - у школі створено інклюзивно-ресурсну кімнату з допомогою Криничанської селищної ради, та сенсорну кімнату власними силами. Після занять у такій кімнаті у хлопчика відмічається поліпшення когнітивного розвитку, загальної і дрібної моторики, просторових уявлень, вольової мотивації, покращення емоційно-вольової сфери, зникає агресивність.

Для реалізації прав осіб з інвалідністю без дискримінацій на підставі рівних можливостей, у 2015 році ми обладнали пандус із поручнями.

Плануємо створити громадську організацію для підтримки, надання допомоги дітям з особливими освітніми потребами та їх батькам, чи особам, що їх замінюють « Протягни руку допомоги».

Успішна інклюзія неможлива без спеціального супроводу. Тому однією з нагальних проблем є кадрове забезпечення закладу. Обов’язки асистента вчителя з інклюзивної освіти у школі виконує Шаповалова Юлія Анатоліївна. Педагог знайшла підхід до учня, спільну мову, він довіряє їй свої таємниці, ділиться враженнями та думками.

Робота всіх працівників навчального закладу спрямовується на досягнення головної мети – підготовка дитини до самостійного життя. При цьому значну увагу ми сконцентровуємо на тому, щоб допомога і підтримка у процесі навчання не перевищувала необхідну, інакше дитина стане занадто залежною від цієї підтримки.

Можна довго говорити про позитивні моменти впровадження інклюзивного навчання, але, як у практиків у нас виникає багато проблем:

По-перше, не вистачає методичної літератури з інклюзивної освіти;

По-друге, не завжди батьки дитини з особливими освітніми потребами співпрацюють із вчителями і вважають, що лише школа повинна навчити, і це свідчить про те, що з батьками, можливо, треба проводити навчання на державному рівні, бо участь батьків та родини у навчально-реабілітаційному процесі обов’язкова та є необхідною умовою ефективності навчання і реабілітації дитини з особливими потребами.

По-третє, не вистачає кваліфікованих фахівців (психолога, логопеда, дефектолога);

У Дніпропетровській області немає жодного спеціалізованого магазину, де б можна було б придбати спеціальну літературу, навчальні та методичні посібники, роздатковий та наочний матеріал, картки для корекційно- розвиткових занять. Немає спеціальних підручників для дітей.

Проте ми надіємося на підтримку, розуміння і допомогу. Ми розуміємо, що це дуже тривала, клопітка, системна робота, але без цього у нас не буде співпраці, взаєморозуміння, формування нового світогляду, а, найголовніше,  нe буде належних результатів щодо освіти, реабілітації та інтеграції в соціум дітей з інвалідністю та дітей з особливими потребами в цілому. І ми готові подолати всі труднощі. Ми впевнені, що наші зусилля не будуть марними.