Святкова лінійка «Українська мова – пісня солов'їна»

Магдалинівська філія ОЗ ЧСШ І-ІІІ ступенів

 

 

 

Лінійка до Дня української писемності та мови

 

«Українська мова – пісня солов'їна»

 

9 клас

 

 

 

 

 

 

 

Класний керівник Чекаренко О.І.

 

 

 

 

 

 

 

2017р.

(Звучить музика.)
1 -й ведучий. Доброго дня вам, шановні друзі! Вітаємо вас на святі рідної мови! Віримо, що у цій залі зібралися щирі українці, котрим не байдужа доля рідного слова.

2-й ведучий. 9 листопада — День української мови та писемності. Ми хочемо долучитися до урочистого відзначення цієї славної дати, спробуємо переконати своїх ровесників, що мова — це безцінний дар, який треба шанувати, як батька і матір, родину і батьківщину..

1-й ведучий. Ми — українці. Живемо у вільній незалежній державі — Україні. Розмовляємо рідною державною мовою. А мова в нас красива і багата, мелодійна і щира, як і душа нашого народу.

2-й ведучий. Учені довели, що вік нашої мови — 7 тисяч років. Народ плекав рідну мову у піснях, легендах, переказах і передавав від роду до роду, щоб не загинула.

1-й ведучий. Весь світ віддає шану великим володарям українського слова — Т. Шевченкові та Франкові, Лесі Українці та Коцюбинському, Нечуєві-Левицькому та Сковороді, Котляревському та багатьом іншим майстрам слова, що довели милозвучність та багатство мови, щоб передати прийдешнім поколінням цей дорогоцінний скарб, гідну покоління спадщину, котру треба примножувати та оберігати.

2-й ведучий. А мені спало на думку, що недаремно стільки літ чужинці старалися заборонити нашу мову, нав'язували свою культуру і свою владу.

1 - й ведучий. Так. Факти вражаючі. 270 років поспіль намагалися знищити українську мову, а разом з нею і український народ, прагнули, аби він був покірним рабом без мови. Я пропоную пригадати той тернистий шлях боротьби української мови за незалежність.

(Звучить мелодія Т. Петриненка «Господи помилуй нас»)

Учасниці оголошують подію і несуть в руках дати скорботного календаря.

1720 р. — указ Петра І про заборону книгодрукування українською мовою.
1769 р.— видано розпорядження російської церкви про вилучення в населення України українських букварів та книг.
1775 р.— зруйновано Запорозьку Січ та закрито українські школи при полкових козацьких канцеляріях.
1862 р.— закрито українські недільні школи.
1863 р.— указ російського міністра Валуєва про заборону видання книжок українською мовою.
1876 р.— указ російського царя Олександра II про заборону друкування нот українських пісень.
1884 р.— закрито всі українські театри.
1908 р. — вся культурна й освітня діяльність в Україні визнана царським урядом Росії шкідливою.
1914 р.— російський цар Микола II ліквідує українську пресу.
1938 р.— сталінський уряд видає постанову про обов'язкове вивчення української мови, чим підтинає коріння мові українській.
1983 р.—- видано постанову про так зване посилене вивчення російської мови у школах і поділ класів в українських школах на дві групи — російські та українські, що призвело до нехтування рідною мовою.
1989 р.— видано постанову, яка закріплювала в Україні російську мову як офіційну загальнодержавну мову.

2-й ведучий. Пам'ятаймо завжди про це, бережімо, плекаймо, збагачуймо, примножуймо красу рідної мови. Людина, яка забула свою мову, не живе, а існує. До вашої уваги -

Інсценізація поезії Володимира Сіренка «Балада про перевертня»
(Сільська хата. Біля воріт стоїть стара мати.)

Диктор. Ой за ворітоньками тітка Харитина.

Билася, мов горлиця, виглядала сина.

Мати

Зранку виглядаю, лиш зоря заграла,

А його не видно, а його немає..

Хлопчаком в Росію виїхав блукати.

І забув дорогу до рідної хати...
Тільки прилітають із країв далеких

Щовесни до мене стомлені лелеки,

Та іще дві ластівки під зруділу стріху.

На легку розраду, на веселу втіху.
(У глибині сцени з'являється юнак, розігрується сцена зустрічі матері і сина.)

Диктор
І, почувши, мабуть, матері зітхання,

Син таки приїхав рано, на світанні.

Йде він через поле, йде він попід гаєм.

Тітка Харитина з хати вибігає.

І летить назустріч, наче біла птиця,

Простягає руки, чорні від землиці,

До свого серденька сина пригортає

Мати. Милий мій лебедику, як живеш?

(Син відсторонюється від матері) Син В общем я живу неплохо. Ну зачем маманя эти слезы, вздохи...

Диктор.
Тітка заніміла.

Мати. Що це він белькоче?

(Під дикторський текст іде інсценізація)
Диктор. Уночі не спала, виплакала очі. А як засиніло у долинах зранку, Відшукала в скринях нашу вишиванку. Випрала, на сонці вигріла сорочку, Мов колись у біле одягла синочка Й повела за луки, у густу діброву, У проміння щедре, у росу ранкову. Заспівали сину солов'ї про літо, Посміхнулось небо, уклонились квіти, Закружляло всюди маєво зелене. Син просяяв раптом і промовив...

Син. Нене! Вибач, нене! 

1-й ведучий. Звертаючи увагу на те, як спілкується своєю мовою людина, залежить подальше її життя. Пропонуємо вашій увазі сценку «На дискотеці».

(Звучить музика)
— Прівєт, бебі. Давай знакомитись. Я — Дєня с пятой школи. А тебя як звати? Можна тебя пригласить на танець? Шчас такий музон класний буде — полний отпад! То шо, підем стряхнемось?
— Вибачте, мені зовсім не хочеться танцювати. Не ображайтесь на мене. Я просто слухаю музику.

— Ти шо гоніш, дєтка? Який слухаю? Погналі, слиш?
— Я ще раз у вас прошу вибачення, але я танцювати не хочу. Та й музика мені ця не до вподоби...
— Класний музон! А ти шо, мєдляк ждеш? Тобі мєдляк наравиться шолі? Ну, ти дайош!
— Ні, вибачте, але я зовсім не хочу танцювати. До побачення. (Дівчина пішла.)
— От, блін, кльова діваха, але шото ламається. І чого?
1-й ведучий. І справді, чого? А ви не здогадуєтесь? Хоча могло б бути інакше.

2-й ведучий:  Не грайся словом. Є святі слова,

Що матері з доріг вертають Сина.

Спіши до неї, доки ще жива,

Допоки розум і допоки сила.

Знайди те слово – вічне і земне,

За часом час нам світ перестилає.

(Діалог матері та дочки.)  «Як би тобі, доню…»

  ( Обидві у вишиванках)

 Мати:Як би тобі, доню, в світі не було,

Не скупись ніколи людям на добро.

Бо і так доволі хтось насіяв зла,

І холонуть душі наші без тепла.

 Донька:                                Забувають діти мову матерів.

                                              Глянь, від того болю світ аж посірів.

                                               Стогне від розпуки зранена земля,

                                               І сивіти стала матінка моя.

 Мати: Доню моя, доню, синьоока зірко,

У житті буває солодко і гірко.

Як би твої очі не манили зваби,

Не посмій вчинити Батьківщині зради.

Не посмій зламати гілку калинову –

Сиротою станеш, як забудеш мову.

Можеш призабути запах рути –м’яти,

Але рідну мову мусиш пам’ятати.

Можеш не впізнати голосу діброви,

Та не смій зректися маминої мови!

1-й ведучий. Тож побажаємо всім українцям, що свято бережуть українське слово - щастя, натхнення, добра, миру , світлого майбутнього, живіть повноцінним життям, досягайте вершин, адже у ваших руках доля нашої країни. Всього вам найкращого! Дякуємо всім, хто брав участь у його підготовці. Хай вам щастить!

Фінальна пісня Н. Бучинська «Мова єднання»