Свято рідної мови "Моє ти диво калинове, кохана українська мово"

1 учениця

Мова моя українська,

 Батьківська, материнська,

 Я знаю тебе не вивчену –

 Просту, домашню, звичну,

 Не з-за морів покликану

 Не з словників насмикану

2 учениця

Ти у мені із кореня,

 Полем мені наговорена,

 Дзвоном коси накована,

 В чистій воді смакована,

 Болем очей продивлена,

 Смутком багать продимлена,

 З хлібом у душу всмоктана,

 В поті людськім намокнута,

 З кров’ю моєю змішана,

 І аж до скону захищена.

1-й ведучий. Доброго дня вам, шановні друзі! Вітаємо вас на святі рідної мови. Віримо, що у цій залі зібралися щирі українці, котрим не байдужа доля рідного слова.

2-й ведучий. Міжнародний день рідної мови був оголошений Генеральною конференцією ЮНЕСКО в листопаді 1999 року. В Україні цей день святкують з 2002 року.                                                             

1-й ведучий. Мова - це безцінний дар, який треба шанувати, як батька і матір, родину і батьківщину.

      Ми — українці. Живемо у вільній, незалежній державі — Україні. А мова в нас красива і багата, мелодійна і щира, як і душа нашого народу. Народ плекав рідну мову у піснях, легендах, переказах і передавав від роду до роду, щоб не загинула.

2-й ведучий. Рідна мова — найбільше багатство. Його не виміряєш на вагу, не відчуєш в руках, не побачиш оком. З покоління в покоління,  в часи розквіту та падіння передавали нам предки цей скарб. Тільки від кожного з нас особисто залежить, чи дбати про свою мову, чи ставитися до неї байдуже, як до чогось незначного і неважливого, чи взагалі зректися того слова, яке називають рідним, материнським. Існує старовинна легенда про українську мову, яку наші бабусі розповідали дітям. 

Учень (на фоні музики)

     Колись , дуже-дуже давно, ділив Бог між народами землю і дарував їм мови. Нарешті роздав усе, що мав, і сів відпочивати.

      Аж тут пізно ввечері приходять до нього  козаки. Розуміють, що запізнилися. Високі, вусаті, оселедці вітер розвіває – стали і мовчать.

— Де ж ви були, коли я всіх кликав? – запитує їх.

Боже, вони від бусурманів світ захищали.

— Залишив я трохи землі для себе, – каже Господь. – Дарую цю землю вам, козаки.

 І подарував нашим предкам Україну.

А мову? Не будуть козаки щасливі німими.

 — Подарую їм свою мову, нехай розмовляють. А я буду завжди літати поруч і щебетати, - промовив Бог.

 Кажуть, саме з того часу українську мову почали  називати солов’їною

Звучить пісня

1-й ведучий

Слова я чую барвінкові,

І серце щемно завмира,

Так, ніби сонце у струмкові

Сміється спалахом тепла.

Того освітленого дива,

Яке у рідній мові є —

Душа вогненна і правдива,

Що первоцвітом виграє...                                                      

2-й ведучий. Україна та її культура святкують своє відродження. Але цьому передувала тяжка боротьба. Дуже багато жорстоких літ , століття поневірянь пережила наша невмируща мова. Витерпіла страшне лихоліття татарщини, пережила утиски Польщі, нападки Московщини,знущання своїх власних синів та доньок.
 

(Звучить мелодія . На сцені 6 дівчат в українському вбранні. Кожна із них зачитує одну із дат в скорботному календарі української мови)

1720 рік – російський цар Петро I заборонив друкувати книжки українською мовою.
1796 рік – видано розпорядження про вилучення у населення України українських букварів та українських текстів із церковних книг.
1775 р. – зруйновано Запорізьку Січ і закрито українські школи при полкових козацьких канцеляріях.
1862 р. – закрито українські недільні школи, які безкоштовно організовували видатні діячі української культури.
1863 р. – указ російського міністра Валуєва про заборону видання книжок українською мовою.
1876 р. – указ російського царя Олександра ІІ про заборону друкування нот українських пісень.

 
1884 р. – закрито всі українські театри.
1908 р. – вся культура і освітня діяльність в Україні визнана царським урядом Росії шкідливою , “могущей визвать последствия, угрожающие спокойствию и безопасности Российской империи”.
1914 р. – російський цар Микола ІІ ліквідує українську пресу: газети і журнали.
1938 р. – сталінський уряд видає постанову про обов´язкове вивчення російської мови, чим підтинає коріння мові українській.
1983 р. – видано постанову про так зване посилене вивчення російської мови в школах і поділ класів в українських школах на дві групи, що привело до нехтування рідною мовою навіть багатьма українцями.
1989 р. – видано постанову, яка закріплювала в Україні російську мову як офіційну загальнодержавну мову, чим українську мову було відсунуто на третій план, що позначається ще й сьогодні.
 

(Музика замовкає. Із глибини сцени виходить дівчина із запаленою свічкою, читає “Молитву” Ольги Яворської ).

Моя прекрасна українська мово,
Найкраща пісня в стоголоссі трав.
Кохане слово, наше рідне слово,
Що з небуття Шевченко підійняв .

Ти все знесла: насмішки і зневаги,
Бездушну гру ворожих лжеідей,
Та сповнена любові і відваги
З-за грат летіла птахом до людей.

Ти наш вогонь на темнім полі битви, 
Невинна кров пролита в боротьбі.
Тебе вкладаєм тихо до молитви 
І за спасіння дякуєм тобі.

 

Дівчата

1-ша. Купана-цілована хвилями Дніпровими,

2-га.  Люблена-голублена сивими дібровами.

3-тя.  З колоска пахучого, з кореня цілющого,

4-та.  Із усмішки і сльози, сонця, вітру і грози

Усі.   Наша мова.

1-ша. Як молитва матерів,

2-га.  Думи сивих кобзарів,

3-тя.  І дівочі переспіви синіх вечорів,

4-та.  Виплекана веснами і серцями чесними

Усі.   Наша мова.

Звучить пісня

1-й ведучий.  Батьком української літературної мови вважаємо Тараса Григоровича Шевченка. Уперше у творах великого Кобзаря українська мова забриніла  з величезною силою.

                            Балада «Лілея»

2-й ведучий. Шевченкові вірші стали совістю, голосом і піснею народу .У своїх безсмертних поезіях Кобзар писав про те , що хотів сказати кожен українець. Усе його життя було важке і жорстоке, але він не падав духом і все зміцнював – то піснею, то словом, то власним життям – безмежну любов до України.

                            Поезія «Заросли шляхи тернами»

                            Поезія «Сонце заходить»

                            Поезія «Ой три шляхи широкії»

                            Поезія «І мертвим, і живим , і ненародженим …»

1-й ведучий.  Т.Г.Шевченко своїм величезним талантом розкрив невичерпні багатства народної мови, осягнув її і ,як ніхто, розкрив чудову, чарівну музику українського слова: 
Ну що б, здавалося, слова... 
Слова та голос – 
Більш нічого. 
А серце б’ється – ожива , 
Як їх почує!...)                                                      

                            Інсценізація поеми «Катерина»

1-й ведучий

У ній усе:
Діброви й верболози,
Дніпра і Ворскли витканий атлас,
Козацька доблесть і кріпацькі сльози,
Ще й дума та, що вистраждав Тарас.

2-й ведучий

Розмай Карпат, 
Де юниться на скелі 
Смерічка недоторкано-струнка, 
Незгасне сяйво вбогої оселі, 
Що  нам дала у спадщину Франка.

1-й ведучий

Діброви праслов'янської Волині, 
З журбою Мавки й болем Лукаша, 
Де гордою Кассандрою і нині 
Вита бентежна Лесина душа.
 

2-й ведучий. У нашій літературі, мабуть, немає жодного письменника, який би від усього серця не висловив любові до рідної мови .

1-й ведучий. Рідна мова! Саме тому  ти така мелодійна і неповторна, бо увібрала в себе гомін полів, лісів і морів нашої України. Ти переткана й вишита калиною, барвінком і вишневим цвітом. У тобі дзвенить слава запорожців . Ти живеш у прекрасних піснях свого народу. Тобою написані невмирущі твори Котляревського і Шевченка, Франка і Лесі Українки , Коцюбинського і Нечуя – Левицького...
                                                                      

Інсценізація  уривка з повісті Івана Нечуя –Левицького «Кайдашева сім’я(розмова Карпа і Лавріна про дівчат)

1-й ведучий. Рідне слово…Воно бринить, хвилює душу. Бо мова українська – то невичерпне джерело, скарбниця народного духу. Вона мелодійна, ласкава, ніжна , багата. Порадник і вчитель тим, хто її любить, і суддя тим, хто її зневажає.

Гуморески Павла Глазового

Учень

Дід приїхав із села, ходить по столиці.
Має гроші — не мина жодної крамниці.
Попросив він:
— Покажіть кухлик той, що  скраю. —
Продавщиця:
— Что? Чєво? Я нє понімаю.
— Кухлик, люба, покажіть, той, що збоку смужка.
— Да какой же кухлік здєсь, єслі ето кружка. —
Дід у руки кухлик взяв і нахмурив брови:
— На Вкраїні живете й не знаєте мови. —
Продавщиця теж була гостра та бідова.
— У мєня єсть свой язик, ні к чему мнє мова. —
І сказав їй мудрий дід:
— Цим пишатися не слід,
Бо якраз така біда в моєї корови:
Має, бідна, язика і не знає мови.

Учениця

У трамваї повно.
– Что ви за народ?
Впереді слободно, проході вперьод!
Ти чево, чувішка, прьося на носок?
Опупєла, что лі? В головє пєсок?
Нікакіх пойнятій об культуре нєт.
Убєрі свой локоть, он же как шкілєт.
Дама в полосатом, топай вєсєлєй!
Трудно ж протолкаться, как срєді джунглєй.
Ти, піжон у шляпє, глазом нє косі!
Здєсь тєбє невдобно? Єздяй у таксі.
Да протрі глядєлкі, коріш дорогой!
Ти же мнє на тухлю лєзєш сапогой.
Что ти строїш хаханькі, будто нє причом?
Я же тібя спрашую руським язиком!

Так, бува, в трамваї здоровань гука.
А у нього мова, чуєте, яка?
І, либонь, гадає лобуряка той,
Що російську знає так, як Лев Толстой.

Учениця

Збирається мій знайомий
В далеку мандрівку.
Придбав собі в Туреччину
На тиждень путівку.
Костюм купив елегантний,
Вчить турецьку мову.
Уже знає, як звуть турки
Свиню і корову,
Як спитати по-турецьки,
Почім у них шуби,
Де купити мило й пасту,
Яка чистить зуби.
Голова тріщить у нього
Від отих уроків...

Він, до речі, в Україні
Живе тридцять років.
Ходить всюди, як хазяїн,
Аж дверима гурка,
Хоча мову українську
Знає гірше турка.

Учень

Син поїхав з дому та й прожив у місті

Більше як півроку, днів, напевне, з двісті,

Він в село вертається, з матір’ю вітається:

– Здрастє, мама рОДная! Как здєсь поживається? –

Мати гладить сина по рудому чубчику.

– Як це ти балакаєш, любий мій голубчику?

Наче й не по-нашому, наче й не по-руському, –

Більш на те скидається, що по-малоруському. –

А синок відказує: – Ти, маманя, тьомная.

В нашом положеніє разниця огромная.

Я живу у городє, ти всьо времня в полі.

Как тут-здєсь розтумкаєш, что-чево і што лі?

2-й ведучий. Мова — це показник культури людини. Недаремно кажуть: «Заговори, щоб я тебе побачив». На жаль, сьогодні є небагато людей, які  досконало володіють рідною мовою. Причиною цієї прикрості стало насамперед те, що в результаті злиття української і російської мов утворився так званий «суржик», який є небезпечним і шкідливим, оскільки засмічує і поганить одну з найкрасивіших мов світу.

Учень. (Читає уривки із поезії О.Захарків «Мови чисте джерело»)

Хто воду п'є із джерела, а хто з калюжі,
Ви легко здогадаєтеся, друзі:
Коли поблизу чиста б'є вода,
Калюжу вибере хіба що бевзь-балда.

          Красива мова – що вода джерельна,
          А в суржику отрута є пекельна.
          Від неї задихаються слова,
          Тупіє-туманіє голова.
Та ми вже звикли. Явище типове –
Що друге слово із чужої мови.
Самоповаги, гордості нам брак,
Якщо ми опускаємося так.
            Качелі, садік, шкафчик, Славік, Маша,
            Штанішкі, щочкі, умнічка, Наташа,
             Кампотік чи салатік – та любе!
            Не топай ножкою, бо накажу тебе.
Прівєт! Все по фіґ – Льоха, Ксюша, Вовка!
Вашє не поняв, вроді остановка,
Коляска, мусор, кошельок, ковйор, більйо...
Хтось дав цукеркам назву – "Йо-ма-йо"!
              Блін, бляха, йолкі, тьолкі, тіпа, тоже...
              На масове безумство це все схоже.
              Кароче, на фіґ – саме головне.
              Все прикре, безнадійне і сумне.
Лікуймо душі кволі та недужі
Від суржику – отруйної калюжі,
Рятуймося, щоб мови чисте джерело
Духовного здоров'я додало.
                Агов, озвіться, юні, мудрі, дужі,
                Рішуче заявіть: "Геть навички папужі!
                Геть мавпування! Будьте на коні.
                Де гідність ваша? Тонете в багні!"
Тисячолітню спадщину, скарбницю,–
Нам мову треба берегти, немов зіницю.
Війну оголосімо мовним бур'янам,
Інакше внуки не пробачать нам.
                                                                       

1-й ведучий.  Сила слова безмежна. Особливо, коли воно живе, іскристе, емоційно виважене. Коли воно сліпуче, "як проміння ясне" , могутнє, "як хвилі буйні". Коли слова – палкі блискавиці. Тоді воно здатне робити чудо і хвилювати найтонші струни людського серця.

Учениця. (Читає поезію І. Малковича «Свічечка букви Ї»)

Хай це, можливо, і не найсуттєвіше,

але ти, дитино,

покликана захищати своїми долоньками

крихітну свічечку букви «ї»,

а також,

витягнувшись на пальчиках,

оберігати місячний серпик

букви «є»,

що зрізаний з неба

разом із ниточкою.

Бо кажуть, дитино,

що мова наша — солов'їна.

Правильно кажуть.

Але затям собі,

що колись

можуть настати і такі часи,

коли нашої мови

не буде пам'ятати

навіть найменший

соловейко.

Тому не можна покладатися

тільки на солов'їв,

дитино.

 1 учениця

Говоріть, як колись вас навчала матуся,

Говоріть, як навчав у дитинстві татусь,

Легко так, вільно так, щоб слова були в русі,

 Не тримайте слова, віддавайте комусь.

 Щиро так, м’яко так, починайте казати,

 Як воліла б відкритися ваша душа.

 Може, хочеться їй у словах політати

 Привітати когось, а чи дать відкоша.

2 учениця

 Слів у мові мільйон, вибирайте найкращі,

 Кожне з них, лиш торкни, – як струна, виграва,

 Зрозумілі, вагомі й усі вони ваші –

 Мелодійні, дзвінкі, українські слова.

 Говоріть про любов і про віру у щастя,

 Уникайте мовчання, нудьги і ниття,

 Говоріть, хай в розмові слова веселяться,

 Говоріть і продовжуйте мові життя.                                                                      

                                                           (Звучить пісня)