Свято "З бабусиної скрині"

Свято «З бабусиної скрині»

         Вчитель: Слова, як люди – у кожного своя історія. Є такі, що приходять до нас із молоком матері. До них належить слово Берегиня. Берегиня, обереги – наші давні і добрі символи. Їхнє коріння сягає глибини століть. Може, завдяки саме їм, народ зумів уберегти від забуття нашу  пісню, іcторію, родовідну пам’ять, волелюбний дух.                                                                                                                 Із знання свого родоводу, історії рідного краю, починається людина. Мамина пісня, батькова хата, дідусева казка, бабусина вишиванка, добре слово сусіда, незамулена криниця, з якої пив воду мандрівник – все це родовідна пам’ять, наші символи, Історія, може, іноді сумна, але в своїй основі велична й все стверджуюча. Сьогодні ми ближче торкнемося цієї історії, в ній бо корінь роду українського. І де б не були ми, скрізь відчуваємо поклик рідної  України, хвилюємось аж до сліз, коли чуємо рідну мову, пісню.  Тож запрошуємо вас на слово щире, на бесіду мудру, на свято родинне «З бабусиної скрині».

1.Україно! Україно! Краю милий!

  Краю золотавий!

  Поля твої широкополі,

  Пісні дзвінкоголосі,

   Міста наші рідні,

   Сади пишноцвітні,

   Пшениці ряснії,

   Городи багатії.

 

2. Українська земле!

   Де є краще, де миліше?

   Як не на Вкраїні?

   Тут городи і сади,

   Тут яблука і гарбузи,

Тут олія, буряки,

Тут ягоди червонії,

Тут пшениці золотії,

Річки молочні,

Кавуни червоносочні,

Худоба та птиця,

Усяка пашниця.

 

3.Струмок серед гаю, як стрічечка

На квітці метелик, мов свічечка,

Хвилюють, маюють, квітують поля,

Добридень, тобі, Україно моя!

 

              Пісня «Моя Україна»

 

4.Україна – це біленькі

У садках хатки,

Ниви засіяні,

Запашні квітки.

 

5.Під горою, над рікою,

В нашім милім краю,

Там село моє рідненьке,

Думкою витаю.

 

6.Під горбочком, у садочку,

Там моя хатина,

А в хатині тато, мама,

Вся моя родина.

 

7.Наша хатка невеличка,

Тільки сіни і світличка.

Та вона нам веселенька,

Бо в ній господарить ненька.

 

                  Пісня «Се наша хата»

 

8.Старенька хата, наче добра мати,

Короткозоро дивиться на схід.

Здається, їй вже кілька сотень літ,

А хата і не втомиться чекати,

Стоїть собі, пригожа край села.

Вже посивіла русокоса стріха –

Мабуть – таки пережила і лихо,

Тоді, коли молодшою була.

 

9.Але мовчить. Не скаржиться, ні-ні!

Ще й усміхнутись може перехожим,

Коли у день ясний, погожий

Промінчик сонця блисне у вікні…

Стоїть цибатий журавель на чатах,

Піднявши дзьоба в небо голубе,

І колиса старенька добра хата –

Вже стільки літ онуків і себе!

 

10.Хата, моя біла хата,

Рідна моя сторона,

Пахне любисток і м’ята,

Мальви цвітуть край вікна.

 

             Пісня «Хата, моя біла хата»

 

11.Наша хата тепла, побілена , чепурна, вікнами до сонця. Навколо хати йде призьба – зимою вона хату утеплює. А в теплі сонячні дні на ній можна відпочивати або працювати.

 

12.А як же виглядає українська хата всередині?

           На покуті стояв стіл, накритий обрусом. А на столі – вишитий рушник, хліб і сіль. Це символізує гостинність господарів. Кожна людина, яка переступить поріг цієї хати, буде радо зустріта господарями.

 

13.Стільців в хаті не було. Біля столу стояла довга лава. На стіні висів мисник, де стояв посуд.

 

14.Піч займала в хаті багато місця. Та господарі про це не жалкували, бо піч – то нам друга мати: і обігріє, і нагодує, і обсушить. А як гарно від неї пахне стравами, хлібом, сушеними яблуками, насінням, зіллям.

 

15.А ще була у хаті скриня. Протягом століть скриня була у великій пошані. Її господарі ставили завжди на видному місці. Цікаво, що ж у скрині?

 

16.Це потрібно просити бабусю, щоб вона показала нам своє добро. Адже, скриню ми дуже часто називаємо «бабусиною».

                 (Бабуся сидить біля скрині)

Бабусю, покажіть, що у вас є у скрині?

 

(Бабуся розповідає, витягує зі скрині рушник)

 

17.Моя бабуся гарно вишиває,

Цвітуть на полотні троянди й виноград,

Розмай калиновий там грає,

І дивні птахи щебетять.

Навік з’єдналось чорне і червоне,

Мойого краю гордість і краса.

Душа народу – малинові дзвони,

Його веселка і його сльоза.

 

18.Ой! Рушник! Український рушник! Оздоблений квітами, зірками, птахами. Скільки він промовляє серцю кожного з нас!

 

19.Тарас Григорович Шевченко писав:

А колись… колись давно-то

Рушники вже ткались

І хустина мережилась.

 

20.Рушники на стіні. Наш давній звичай. Не було, напевно, на Україні жодної оселі. Котрої б не прикрашали рушники. Хата без рушників, казали в народі, що родина без дітей.

 

21.Рушник здавна був обличчям оселі та господині. По тому, скільки і яких рушників було, створювалася думка про жінку, про її дочок. Ніщо так не характеризує жінку, її майстерність, охайність, працьовитість, як ті вимережані рукотвори.

Тримай хаточку, як у віночку,

І рушники на кілочку,

Відерця новенькі, водиці повненькі.

 

22.З рушником, як і з хлібом, приходили до породіллі, з ними виряджали в далеку дорогу батька, сина, чоловіка, коханого, шлюбували дітей, зустрічали рідних і гостей, проводжали людину в останню путь.

 

                  Пісня про рушник

23.Рушникове обличчя веселе

Обпліта коровай на столі,

Закликає гостей до оселі,

Випромінює щедрість землі.

 

24.Рушники виконують не тільки обрядову функцію, а й побутову. Відповідно до цього утвердилися і їхні назви: утирач (для рук і  обличчя), стирок (для посуду і стола), покутник (на образи). Відповідно до призначення вони різнилися і технікою виготовлення.

 

25.Виготовлене полотно вимочували у воді, збивали прачами і білили на сонці. Роботу супроводжували різними обрядовими діями – піснями, промовляннями.

 

26.Рушники подавали і брали свати, ними пов’язували наречених, прикрашали гільце на дівич-вечорі, на рушничок ставали. Готувати рушники, означало дбати про дівочий посаг. За давнім звичаєм, як тільки в родині підростала дівчинка, мати зараз турбувалася про рушники. До їх виготовлення привчали змалку.

 

27.Рушничок на стіні – давній звичай,

Ним шлюбують дітей матері.

Він додому із далечі кличе.

Де в калині живуть солов’ї.

 

28.Він простелений тим, в кого серце

Не черствіє й дарує тепло.

Хай цей символ сусідиться вічно,

В нашій хаті на мир, на добро.

 

29.Довгими зимовими і осінніми вечорами, дівчата мережили узори, кожна намагалася додати щось своє. Від того, якими були рушники, скільки встигла надбати їх дівчина, складалася думка про її працьовитість і вдачу.

 

30.Всього на Україні зафіксовано близько ста технік вишивок і понад двадцять технік ткання рушників.

     Вишиті знаки – символи на рушниках, є оберегами дому, нашою пам’яттю про родовід.

 

            Пісня «А мати вишивала рушники»

 

31.Дивлюся мовчки на рушник,

Що мати вишивала.

І чую: гуси зняли крик,

Зозуля закувала.

Знов чорнобривці зацвіли,

Запахла рута-м’ята.

Десь тихо бджоли загули,

Всміхнулась люба мати,

І біль із серця раптом зник,

Так тепло-тепло стало…

Цілую мовчки той рушник,

Що мати вишивала.

 

32. Погляньмо, що ще у скрині. Бабусю, покажіть нам.

        (Розповідь бабусі про сорочку)

 

33.Погляньте! Яка на мені гарна вишита сорочка! А дістала я її з бабусиної скрині. Може ви думаєте, що вона відразу туди потрапила? Ні. Вона пройшла довгий шлях.

 

34.Василю, Василю!

Коноплі сію, коноплі сію.

Хустину волочу, віддаватися хочу.

     Посіяли коноплі, але…

 

35.Занадився журавель, журавель

До бабиних конопель, конопель.

       Сякий-такий журавель,

       Сякий-такий довгоногий,

       Сякий-такий довгоносий,

       Сякий-такий виступає,

       Конопельку все щипає.

А я того журавля уловлю, уловлю,

Сіттю крила пов’яжу, пов’яжу.

 

Щоб він сюди не скакав, не скакав,

Конопельку не щипав, не щипав.

 

36.Виросли коноплі, зібрали їх, намочили та посушили. От сидять дівчата за кужелем, за прядкою.

 

37.Ой чия ти, дівчино, чия ти?

Чи не вийдеш на вулицю гуляти?

 

38.Цілий вечір, аж до ранку, я пряду,

Бо сорочки я не маю до ладу.

 

39.З цих ниток зробили полотно, пошили сорочку, вишили її та попрасували. Першим вбранням немовляти була сорочка. Вважалося, що свою сорочку не можна продавати, бо продаси своє щастя. Вірили також, що з сорочкою хворої людини передається хвороба іншому.

40.Вінчальна сорочка допомагала при важких пологах, а новонароджене дитя приймали на батькову сорочку «щоб міцненьке було», «щоб батько любив».

 

41.Вишита сорочка, в основному, довга. Вишита спереду, на рукавах. Низ теж має бути вишитим. Вишивка знизу називається циркою. Раніше сорочки вишивали шовковими нитками, а тепер бісером. Сорочки були на свято і на будень. Святкову сорочку вишивали на тонкому полотні, а буденну – на грубому лляному полотні.

 

42.Вишита сорочка мала оберігати від нещасть, від злих сил. Оберегом був і колір візерунка – особливо червоний і чорний – їх вважали в народі чародійними. Сорочка супроводжувала українців від народження до могили.

 

              Пісня «Мамина сорочка»

 

43.Бабусю, а ще що є у скрині? Покажіть нам.

          (Бабуся витягує хустку)

 

44.І тоді козак звернувся до коханої, сам дивуючись своїй ніжності:

          Дай же, дівчино, хустину,

          Може я в бою загину.

          Закриють очі темної ночі,

          Легше в могилі спочину.

 

45.І помандрувала світом разом із козацькою піснею і славою українська хустка. Носив її козак завше коло серця, вона була йому завжди оберегом від ворожої кулі, тяжкого полону чи товаришевої зради.

46.Хустка з давніх-давен головний і улюблений убір жінки. Вона підкреслювала святковість чи буденність одягу.

 

47.Хустка здавна відігравала й важливу оберегову функцію. Чи не через те вона так широко фігурує в українському весільному обряді, починаючи зі сватання, коли на знак згоди дівчина підносила старостам хустку на хлібі.

 

48.Хустка, якою покривали молоду, зберігалася нею все життя. Хустина, якою мати вводить молодих до хати і виводить із хати, під час весілля, мусить бути світлою, ясною.

 

49.На Великдень стіл накривали хустиною. Хустина на спеченому в хатній печі хлібі – щоб не черствів, на дитячій колисці – від вітру й лихого ока. Хустина – вузлик з вечерею для хрещених на різдво.

 

              Пісня «Квітчаста хустина»

 

50.Ой ті луги та бережечки,

Які вгорі, такі внизу…

На щастя й радість два ріжечки,

А два – на смуток і сльозу.

 

51.Сонцю й роботі найближча,

Подруга днів осяйна,

Душу зігріє і зніжить обличчя

Хустка – тернова весна.

 

52.А що ж ще є в скрині?

Український віночок. Дуже багато народних звичаїв, обрядів, повір’їв пов’язані саме з ним. Віночок був і є одвічним символом добра і надії. Він не тільки окраса голови, а й наш оберіг. В ньому є чаклунська сила, що біль знімає і волосся береже.

     Віночок, що нагадує сонечко, захистить нас від різних хворіб і недоброго духу.

 

54.Кожна квіточка була ніби оберегом людини від лиха, як кажуть старі люди, від нечистої сили і щось символізувала. А всього квіток було дванадцять. Найпочесніше місце посягає деревій – це символ нескореності.

 

55.А це ось ромашка. Ця квітка за віком наймолодша у вінку і дає людям не тільки здоров’я, а й доброту та ніжність. Поряд з ромашкою – гроно калини – символ краси та дівочої вроди, символ України.

 

56.Барвінок – це дивна квітка. Вона зберігає свій синій колір навіть під снігом. Це символ життя. Любисток і васильок – символ людської відданості, вміння бути корисним.

 

57.А це чорнобривець – символ вроди. Безсмертник дарує здоров’я та довголіття.

 

58.ще у віночок входять цвіт вишні та яблуні – символ материнської любові. Ружа – символ віри, надії, любові. Волошка – символ кохання. Незабудка – символ хорошої пам’яті. Мак – символ крові невинно вбитої людини. Мак вплітали у вінки ті, чиї рідні загинули на війні.

 

59.Окрім квітів, у вінок вплітають стрічки. Люди вірили в їхню магічну силу. Стрічки оберігають волосся від поганих очей. Вимірювалися вони довжиною дівочої коси, щоб сховати її, бо оберігали її красу.

60.У віночок входять такі стрічки: світло-коричнева – символ землі годувальниці; жовта – символ сонця; зелена – символ краси і молодості; блакитна і синя – символ неба і води; жовто-гаряча – символ хліба; малинова – символ душевності; рожева – символ достатку; біла – символ пам’яті про померлих.

 

                  Пісня «Віночок»

 

        Ось і наближається наше свято до кінця. Давайте на мить задумаємося над тим, чи знаємо ми своїх предків? Чим вони займалися, як жили в ті давні часи?

        Максим Рильський писав: «Хто не пам’ятає свого минулого, той не вартий свого майбутнього».

        Не даймо всохнути родовому дереву нашого народу, не забуваймо української білявки-хатинки.

        На цьому бабусина скриня закривається. Не раз вона нам буде нагадувати про минуле, про нерозривний зв’язок часів і поколінь.

 

             Пісня « А ми бажаєм вам добра»