Тарас Григорович Шевченко - велика і невмируща слава українського народу

Сценарій свята «Тарас Григорович Шевченко - велика і невмируща слава українського народу»

 

(До 205 річниці від Дня народження Тараса Григоровича Шевченка присвячується…)

 

Мета : показати значимість постаті Кобзаря для всього людства; розвивати творчі здібності учнів,поглибити знання з краєзнавства; виховувати повагу і шану до велета України - Т. Г. Шевченка

 

                                                      Епіграф : Кобзарю!

                                                               Знов до тебе я приходжу,

                                                                        бо ти для мене совість і закон.

Л. Костенко

 Вступне слово вчителя.

Березень в Україні часто називають Шевченковим. І це не випадково : щороку навесні Великий Кобзар приходить до нас і щороку новим, неповторним. Тарас Григорович Шевченко - велика і невмируща слава українського народу. У його особі український народ ніби об'єднав найкращі сили й обрав співцем своєї історичної слави та гіркої долі, виразником власних сподівань і прагнень. Під думи народні налаштовував свою ліру Кобзар, тому й оживало в його полум'яному слові все те, що таїлося в глибині душі народу. Як весна оновлює природу, так само поезія Великого Тараса оновлює наші душі, закликає бути чесними і милосердними, щиро любити свій народ, свою Україну.

 Учень

Шевченко - наш. Він для усіх століть,

Він - як Ісус Христос для України .

Візьміть його вогню, хоч крихітку візьміть,

І з цим вогнем виходьте із руїни.

Учень

І стане вам певніше на душі,

Засвітиться вона душею в храмі.

Його слова - освячені ножі,

Вони болять народові, як рани.

 Учень

Шевченків біль. Він протинає нас.

І гнівом вибухає в кожнім слові.

І крізь віки іде сумний Тарас

Предтечею в терновому вінкові.

Учень

Щовесни, коли тануть сніги

І на рясті засяє веселка,

Повні сил і живої снаги

 Ми вшановуємо пам'ять Шевченка.

Учень

Ти , Тарасе, сьогодні

Нас зібрав докупи.

І зійшлися у цій залі

Шевченка онуки.

Учень

Хліб і сіль тобі, Тарасе,

Сьогодні підносимо…

Вшанувати цю гостинність

Оплесками просимо.

 (Підносимо хліб-сіль і кладемо біля портрету)

Учень

Ти зорею сіяєш прийдешнім віку,

Сходиш хлібом на яр-рушнику

У розкриллі земних і заобрійних трас

Височієш над світом, великий Тарас.

 

Ведуча. Так, саме навесні прийшов у світ цей геній людства, «щоб всіх од сну нас розбудить» . Усім вам відомо, що 9 березня 1814 року в с. Моринцях Звенигородського повіту Київської губернії (нині Черкащина) народився Тарас Григорович Шевченко. Родина була не з бідних : батько знав грамоту, чумакував, стельмахував. Усі день і ніч працювали, щоб і ненависну панщину відробити, і себе прогодувати.

 

Ведучий. Тарас був четвертою дитиною в сім'ї. Він виростав пустотливим, допитливим і мрійливим хлопцем. Хлопчику було лише 9 років, коли померла його мати. Через два роки не стало й батька. Життя Тараса, його братів і сестер стало нестерпним. Шевченко потрапив до сільської школи, де вчителем був дяк, «носити воду школярам». Він наймитував у дяка й одночасно вчився. Гірким було те навчання, гірким було його дитинство.

Учень 1

В оцій землі лежить проста кріпачка,

Що їй вклоняється і наш суворий час.

Приходять всі. Та хто ще так заплаче,

Як плакав тут колись малий Тарас?

Учень 2

Світило сонце, та світило іншим,

Світило сонце - сироту пекло.

І западало зерном гнівних віршів

В дитяче серце страдницьке село.

 

Учень 

Чи не відтоді сліз було замало?

Померла мати. З-за високих хмар,

Здавалося , лице її зринало,

Як із Тараса виростав маляр.

Поговоримо крізь віка

Театралізована виставка

Дійові особи:

1. Тарас Шевченко – 13р.
2. Хлопець і дівчина (наші сучасники).
3. Читці: хлопці, дівчата.
4. Кріпаки: селяни, селянки.

І дія

(Хлопець сидить за комп’ютером і грається.)

Дівчина. Привіт! Не можеш відірватись від свого комп’ютера? Хоч би пішов подихати свіжим повітрям. Очі пожалій! Уроки вивчив?

Хлопець. Ще не всі виконав. Слухай, а що нам було задано з української літератури?

Дівчина. Треба почитати повість «У бур’янах». Це твір про малого Тараса Шевченка, про його дитинство.

Хлопець. Ой, як я не люблю читати! Як це нудно і ліньки! Слухай, Наталю, цікаво було б побувати у тому часі і зустріти малого Тараса – нашого ровесника. Нехай би він розказав сам про своє дитинство, поговорили б з ним про життя, побачили б усе на власні очі. Ото було б здорово!... А то сиди, читай – нудота!

Дівчина. Придумав! Ще один мені письменник – фантаст. Знаєш, 100 років тому жив один англійський письменник – Герберт Уелс. Він нафантазував, що буде машина часу, яка в будь-яку хвилину може перенести в минуле і майбутнє.

Хлопець. Мати машину часу! (Захопленню). Ось що мені треба! (Мрійливо). Перенестись на початок ХІХ століття!... А ти б хотіла?

Дівчина. Звичайно, це захоплююче й цікаво! Але де там нам!

Хлопець. Можна спробувати. Наприклад, віртуальна подорож у часи Тараса Шевченка. Сідай! (Жваво). Зараз складемо програму, запустимо в комп’ютер і… (Хлопець щось робить з комп’ютером, радиться з  однокласницею. Вони обоє захоплені, радісно збуджені).

Раптом потемніло, потім спалах, і ось вони обоє вже серед незнайомого оточення.

ІІ дія

(Тин, хата під солом’яною стріхою. Біля тину хлопчик (13 років) – малий Тарас. Сидить у солом’яному брилі, щось на клаптику паперу пише огризком олівця. Перед ним з’являються наші герої: хлопець і дівчина).

Хлопець. Слухай, де це ми? Дивись, хата солом’яна, тин. Це що, ми в минулому?

Дівчина. Напевно, в минулому… Поглянь, он якийсь хлопчик, дивно вбраний. Давай спитаємо його.

(Хлопець і дівчина підходить до незнайомця і здороваються одночасно).

Хлопець і дівчина. Привіт!

(Тарас Шевченко (підліток) здивований їй привітанням і зовнішнім виглядом, розглядає їй, знімає бриль).

Тарас. Здорові були!

Хлопець (здивовано до дівчини). Вітання у нього якесь допотопне.

Дівчина. Хлопчику, ти не знаєш що це за село?

Тарас Шевченко. Авжеж, знаю, наше село – Кирилівка.

Дівчина. Кирилівка! (Радісно і здивовано). Це ж те село, де пройшло дитинство Тараса Шевченка?!!

Тарас. А ви звідки знаєте про мене, бо я вас не знаю, вперше вас бачу.

Хлопець. Ти що, Тарас Шевченко – наш геніальний поет?

Тарас (зніяковілий). Так, Тарас я, Шевченко, сирота убогий. (Ховає за спину папір).

Дівчина (лагідно). А що ти оце робив? Ну, не бійся, признайся – вірші складав чи малював?

Тарас. Як, ви і про це знаєте? Не смійтеся хоча ви з мене. А то все село дорікає. Кажуть, що я ледащо, що робити не хочу, лише в бур’янах вилежуються. А я всі свої жалі на папір виливаю і легше мені, одинокому сироті, на душі стає.

(Хлопець і дівчина переглядаються. Від захвату у них дух перехоплює).

Хлопець і дівчина. Ура! Ми в минулому!!!

Дівчина. Ти не уявляєш, Тарасе, які ми раді, що перенеслись до тебе, розмовляємо з тобою!

Хлопець. Ми з ХХІ століття (гордовито-хвацьковито). Вирішили прогулятись у часі. І заодно домашнє завдання з української літератури виконати – практично! Вчительці розкажу – не повірить!

Дівчина (до здивованого Тараса). Розумієш, нам задали прочитати повість Степана Васильченка про тебе, а він (показує на хлопця) лінується. Тому радіє, що все на свої очі побачить і читати не потрібна.

Шевченко (зніяковілий, перестрашений і здивований). Про мене?! Як це? Через двісті років про мене знають? У школі дяк розповідає про сироту Тараса?

Хлопець. Який дяк? Учителька, і то дуже строга. Як не прочитаю повість, то одиницю буду мати. То ж не барись, розповідай біографію від початку.

Дівчина (прохально). Будь ласка, розкажи…

Тарас (ніяково). Я віршем, добре… (Читає автобіографічний вірш (уривок) «Якби ви знали, паничі…»).

Хлопець (захоплено). Ну ти даєш! Такий малий, а такий талановитий! Мені б так…

Дівчина (із захватом). Молодець! Геніально!

Шевченко (радісно, сміливіше). Невже вам і справді подобається? Мене всі так лають, тільки одна Оксана, моя подруга, підтримує і підбадьорю.

Хлопець (із захватом). Ти смішний і дивний! Українці вже майже 200 років твої вірші вчать напам’ять! А ти питаєшся, чи подобаються!!!

ІІІ дія

(Чути дівочий слів «По діброві вітер віє…»)

Дівчина. Гарно тут… Спадає на думку твій вірш «Тече вода з-під явора…» (напам’ять вірш).

Хлопець. А щось людей не видно… Де вони?

Тарас. На панщині (задумано)… Німі на панщину ідуть і діточок своїх ведуть…

(Звучить вірш «За сонцем хмарочка пливе…»).

Дівчина. Темніє… Он люди якісь йдуть, ледве ноги волочать.

Тарас. Це кріпаки – панські слуги. Цілісінький день працювали на пана. І так з дня на день… «Людей у ярма запрягли пани лукаві…»

Хлопець. Я Згадав твій вірш «Садок вишневий коло хати…» (Звучить вірш).

Дівчина. Життя, як у раю, здається.

(Біля дітей зупиняється група селян – кріпаків. Вони почули слово рай і, звертаючись до учнів з болем, починають говорити).

1-й селянин.

Он глянь – у тім раї…

Латану свитину з каліки знімають…

Зі шкурою знімають, бо нічим обуть

Княжат не дорослих…

2-й селянин (або селянка).

А он розпинають вдову за подушне

А сина кують…

Єдиного сина, єдину дитину,

Єдину надію в вій сього оддають!

3-й селянин.

А он де під тином

Опухла дитина – голоднеє мре,

А мати пшеницю на панщині жне…

(Селяни йдуть геть…)

(Жінка – селянка з немовлятком розказує вірш «На панщині пшеницю жала…»).

Ця сама селянка. Коли вже та воля буде… Як не нам, то хоча б дітям і внукам нашим.

Хлопець. Воля є, є… ми вже не кріпаки, і Україна вже вільна.

Жінка – селянка (гірко). Що ти, дитино, вигадуєш ( махнула рукою). Чудні ви якісь… (Відходить).

Дівчина. Не повірила… я б сама не повірила на її місці.

Хлопець. Тяжкі часи випали на твою долю, Тарасе. Коли ми читали твої вірші, то нам важко було в це повірити, в те, що так наші українці бідували. А це правда виявляється.

Дівчина. І я тобі скажу, Тарасе, не треба було нам і в минуле переноситись. Твої твори такі правдиві і так написані… Потрібно лише уважно читати твої вірші. І минуле стане зрозумілим і близьким.

Хлопець (з ентузіазмом). Тарасе, а може, ти з нами у ХХІ століття гайнеш, га? Давай?

Дівчина (до хлопця). Розумний який!!! Що вигадав?! А вірші хто напише, що будуть кликати до боротьби, які допоможуть скинути ярмо неволі, піднятися з колін і звільнитись Адже його твори виховали патріотів, які вибороли незалежність України.

Хлопець. Дійсно… Ти правильно кажеш, Наталю…

Тарас. Кожна людина повинна достойно прожити у своєму часі… зробити все можливе для кращої долі України й українців… (звертається до хлопця і дівчини, які підходять до нього). Не сумуйте, я завжди буду з вами, в усі часи. (До присутніх). Читайте мої вірші! Отак і поговоримо крізь віки.

 

 

Ведуча. Мандруючи Тарасовими шляхами, зупинимося в холодних казематах Петропавлівської фортеці, де утримували Шевченка до остаточного винесення вироку. За вікном - хоча примарна, але воля. На душі - пекучий біль і світлий сум, а в серці - віра у власну непохитність.

 

Ведучий. Десять довгих років життя поета забрала солдатчина, обшуки, знущання. А найголовніше - заборона писати й малювати - те, заради чого жив поет.

Учень  

Забрали олівця. Папір забрали.

Здається, уже гірше не бува.

Краще б на горло ви мене скарали!

А ви ж у мене вкрали всі слова...

Учень 

.. .Мовчати...Ні!...Це не моя стихія;

Боротись - так боротись. До кінця!

Терпіти буду. А мовчать - не вмію...

О, дайте хоч огризок олівця!

Учень читає вірш «Мені однаково»

Учень 

Дивився гнівно, зболено Тарас,

Проти царя пішов, проти цариці.

Не мертвих, а престольних на той час,

Хіба ж таке коли кому проститься?

Учень 

Страждав Шевченко у неволі,

Та не скорився грізній долі.

Він і в кайданах на царя

Спалив обух вогнем пера!

 Ведуча. Не схаменулася Шевченкова муза, яка вже привела його до цих казематів! Звідти, з-за ґрат, лине на батьківщину голос митця, сповнений болем і тугою. Ні, не особисте становище хвилювало поета невсипущими думками линув до України.      

Ведучий

Мов отче наш, повторюю для себе

Твої слова, що вийшли із-за ґрат.

Раніше ти до мене сходив з неба,

А нині завітав, неначе брат.

 Ведучий. Безперечно, Шевченко - духовний символ України, наш

великий сучасник. До нових і нових поколінь він приходить разом

із усвідомленням ними дійсності. Із дитячих літ, неначе святе

писання, убираємо ми в душу його полум'яні пророчі рядки.

Великий Кобзар і сьогодні незримо присутній у нашому житті,

звертається до нас усіх зі своїми безсмертними думами

Ведучий

 Коли в душі моїй тривога,

Коли в душі пекельний щем,

Іду до нього, до живого

У всесвіт віршів і поем.

Ведучий

Крізь вітер злий карбую кроки

І чую серцем кожну мить,

"Реве та стогне Дніпр широкий",

Щоб розбудити всіх, хто ще спить. 

 

        1.Пісня(хор)   «Реве та стогне Дніпр широкий»

                             2.    Пісня «Сон»   (соло)                     

                            3. Пісня (хор)  «По діброві вітер виє»»

                  4. «Єсть на світі правда»  (учасники музичної школи)

                            5. Пісня (хор) «Думи мої, думи мої»

           6. «Зацвіла в долині» (учасники музичної школи)

                            7.Вірш «Лілея»

                             8. Пісня (хор)  «Зоре моя вечірняя "

Ведучий. Сьогодні у нас в гостях присутні сучасні творці слова, поетеса, член літературно-мистецького об'єднання «Колос» Галина Кравчук і поетеса, член літературно-мистецького об'єднання «Третій горизонт» Надія Марцинюк. Нехай вони прочитають нам свої поезії.

 

Ведучий. Дякуємо Вам, за щирі слова,  за чудові поезії. Дозвольте побажати вам міцного здоров'я й творчої наснаги. Нехай у ваших душах ніколи не перестає палати  вогонь любові до рідної мови, до свого народу, до України.

Пісня «Ой три шляхи високії» (соло)

Учень

Вдивляючись в поетову судьбу

Із кожним роком глибше і пильніше,

Я думаю : а що, коли б він був

Всього лише художником, не більше?

Учень 

Домалювався б і до нагород,

До визнання, бо ж хист мав величезний.

Але ж за ним стояв його народ.

Німі раби стояли за Шевченком.

Учень

За них сказав. За нас усіх сказав.

Сказав за всі прийдешні покоління.

Його свята апостольська сльоза

Пропалює чорнобильське каміння.

Учень 

Якби мовчав... Та не гнівив...

Та малював… То мав би й нагороди...

То був би тільки дзеркалом доби,

А став душею рідного народу.

 

Пісня (діти)  «Поклін тобі, Тарасе»

Учень 

Заповів поет нам жити

«В сім'ї вольній, новій»,

А ще «волю окропити

Ворожою кров'ю»

Учень 

Ми кайдани розірвали,

Та їх треба зняти.

Але й цього ще замало,

В повний зріст щоб стати.

Учень 

Хай кожен з нас подумає собі:

«А що ж бо я зробив для України?

Чи я горю, страждаю в боротьбі,

Чи повзаю по-рабськи на колінах?

Учень 

А що ж бо я? І відкіля мій рід?

Чи я не осквернив свойого роду?»

Лице Тарасове на тій сумній зорі,

Яка зійшла з тривог мого народу.

  

Пісня «Зацвіла в долині …» (соло)

 

Ведучий. Український народ свято вшановує пам'ять свого

безсмертного пророка, поета. Кожного року ми відзначаємо

Шевченківські дні. Линуть над світом вірші та пісні, написані

Шевченком. А його величний образ постає у нових ліричних творах

поетів. Звисока споглядає Тарас на свою Україну. Бо безсмертна

слава народного поета – патріота

Ведучий.

Ступаю там, де кожна порошина

Вогненний дух поета зберегла,

Де бронзою висвічує вершина

Крутого, планетарного чола.

Стоїть Шевченко на Чернечій -

До неба осяйне чоло.

Здушив сіряк широкі плечі -

Ніяк не вивільнить крило.

Ведучий.

Зійди, наш Батьку,з п'єдесталу!

Розкрий народові вуста!

Його так довго розпинали,

Що не зійде ніяк з хреста.

Прости нас, Батьку, Світоче й Пророче,

До тебе йдемо у щирім каятті,

Бо ми ж таки добра Вкраїні хочемо,

Бо неможливо жити у розбраті.

Ведучий.

Пошли нам ,Отче,мудрості й снаги,

А в душах світлі помисли нести.

Прости за все, Тарасе дорогий,

Пророче,Батьку, Світоче, прости!

               Пісня – молитва (соло)

 Ведучий

Свого національного поета Тараса Шевченка народ називає Генієм.

У день 204-ї річниці від дня народження поета ми промовляємо найкращі слова вдячності та намагаємося глибше розкрити його талант найвищого ступеня.

У чому ж феномен цього світового митця? Чому майже через півторастоліття після його смерті твори, написані Великим Кобзарем, хвилюють, навчають, тривожать душі?

 

Ведучий

Актуальність Шевченка не в тому, що він порушив великі й вічні питання або дав нам відповідь на них. Кожне покоління має самостійно шукати відповіді на питання, поставлені часом.

Сьогодні ми повертаємось обличчям до загальнолюдських цінностей, а отже, й до Шевченка. Він приходить у наш день. Але ми повинні йти в його час. Лише так між нами і ним глибшатиме взаєморозуміння.

Пісня (хор) « На високій дуже кручі »

 

Вірш «Встань, поете, подивися»

Встань, поете, подивися

На поля просторі,

Колоситься там пшениця,

Наче синє море.

Україна твоя вільна

Вже панів немає,

І народ наш український сам шлях обирає.

І в сім'ї народів славних,

В сім'ї вольній новій

Тебе згадує , поете,

Незлим тихим словом!

 

Вірш «І мертвим, і живим…»

 

Пісня(хор) «Заповіт»

 

Ведучий

З домовини, довіку ранимої,

Над владиками світу встаю.

І до вас промовляю, сини мої:

Не проспіть Україну мою.

І нарешті, ковтнувши свободи,

Не втішайтесь дарами в раю…

Я прошу тебе, рідний народе:

Не проспи Україну мою.

 

Ведучий

Браття-українці, станьмо на коліна

І благаймо щиро Спаса-Бога сина.

Україні просимо волю,

Всім народам – добру долю

І спокій на землі.

Всі будемо молитись і Бога просити,

Щоб мир в Україні настав,

Щоби Україна не бачила крові

І ворог її не топтав…

 

Духовний гімн «Боже Великий, єдиний…»