Технологія диференційованого різнорівневого навчання у початковій школі

Вчитель початкових класів. Веретельник Марія Валеріївна. Технологія диференційованого різнорівневого навчання

Диференційований підхід до навчання - це створення педагогом невеликих груп всередині школи, класу ( з урахуванням особистісних якостей учнів, їх нахилів, інтересів, здібностей, рівня готовності ) і організація навчально-виховної роботи, що сприяє розвитку цих груп.

Мета диференційованого підходу - пристосування умови навчання до особливостей різних груп учнів та забезпечити кожному учневі оптимальний характер пізнавальної діяльності у процесі навчальної роботи на кожному етапі уроку.

Рівнева диференціація полягає в навчанні кожного учня на рівні його можливостей і здібностей, створенні умов комфортності та успіху для залучення кожного школяра в діяльність з метою стимулювання пізнавальних інтересів і розвитку та комунікативних умінь та навичок.

Основні цілі диференціації навчання математикирозвиток і використання в навчанні індивідуальних якостей особистості школяра;розвиток і використання в навчанні пізнавальних інтересів кожного школяра;розвиток і використання в навчанні інтелектуальних здібностей і талантів кожного школяра;оптимальний розвиток здібностей до навченості в кожного школяра;розвиток у кожного школяра навичок самостійної навчальної діяльності.

Для того щоб успішно це здійснити, корисно застосовувати визначену систему тестових вправ, що мають метою перевірити:рівень навченості;2) уміння самостійно працювати;3) уміння читати з розумінням і потрібною швидкістю навчальний текст;4) здатність до кмітливості;5) рівень розвитку того чи іншого компонента математичного мислення.

Для здійснення Диференційованого навчання вчитель повинен: вивчити загальну готовність дітей до навчальної діяльності; передбачити труднощі, які можуть виникнути в дітей під час засвоєння нового матеріалу; застосовувати в системі уроків диференційовані індивідуальні та групові завдання; здійснювати перспективний аналіз: з якою метою плануються завдання, чому їх треба використовувати саме на цьому етапі уроку, як продовжувати роботу на наступних уроках.

Диференційовані завдання, які розробила Логачевська С. П. поділяються на: Диференціацію за ступенем складностіДиференціацію за ступенем самостійності 

Диференціація за ступенем складностіПередбачає, що вчитель визначає ступінь складності пропонованого ним завдання для конкретної групи, учня. При цьому ніколи учням не пропонують непосильні завдання. Вирішення посильної задачі стимулює бажання учнів до подальшої навчальної діяльності і підвищує самооцінку своїх можливостей. Це завдання можна класифікувати так:1. Завдання, що вимагають різної глибини узагальнення і висновків.2. Завдання, що розраховані на різний рівень теоретичного обґрунтування роботи.3. Завдання репродуктивного і творчого характеру.

Диференціація за ступенем самостійності Пропонуємо всім учням завдання однакової складності. Проте, передбачаємо їх ступінь самостійності під час їх виконання. При цьому диференціюємо міру допомоги, кількість інформації про хід рішення від найбільш повної до найменш повної.Інформація також варіюється за характером:1. Конкретизація завдання;2. Розв'язання допоміжних завдань, що приводять до вирішення основного завдання;3. Вказівка на прийом розв’язання;4. Навідні питання;5. Наочне підкріплення.

{5 C22544 A-7 EE6-4342-B048-85 BDC9 FD1 C3 A}Інструкційні3 елементами допомоги3 елементами осмисленого застосування знань1. 3 вказівкою на зразок способу дії.1.3 додатковою конкретизацією.1. 3 допоміжними питаннями, які вимагають: порівняння, встановлення причинно-наслідкових зв'язків, узагальнень і доведень.2. Алгоритми.2.3 репродуктивними питаннями.2. Із застосуванням вибору рішення.3. Теоретичні довідки.3.3 допоміжними вправами.3. Із застосуванням класифікації.4.Інструкції.5. Пам'ятки.4. 3 допоміжними вказівками і порадами.5. 3 виконанням деякої частини: схема, малюнок, креслення, умовний запис задачі, питальний план тощо. Завдання за ступенем самостійності поділяють:

Таким чином, розробка диференційованих завдань, які б створювали для кожного учня повноцінну систе­му проблемних ситуацій, як бачимо, є цілком посиль­ною справою для будь-якого вчителя, хоча, зрозуміло, що проектування проблемності сто­совно пізнавального процесу кожного учня окремо — це справа копітка. Дуже актуальним і важливим є досвід Заслуженої вчительки України з Кіровоградщини Логачевської Світлани Панасівни. Вивчаючи і впроваджуючи цей досвід можна переконатись, що він не тільки не втрачає своєї актуальності, але в сучасних умовах є просто незмінний.

Використанні джерела:1. Дичківська І. М. Інноваційні педагогічні технології: Навчальний посібник. – Київ: Академвидав, 2004. – 352 с. 2. Пометун О. І., Пироженко Л. В. Сучасний урок. Інтерактивні технології навчання: Наук. метод. посібн. – Київ: Видавництво А. С. К., 2003. – 192 с. 3. Настільна книга педагога. Посібник для тих, хто хоче бути вчителем-майстром / Упорядники: Андрєєва В. М., Григора В. В. – Харків: Вид. група "Основа": "Тріада +", 2007. – 352 с. 4. Логачевська С. П. Диференціація в звичайному класі. – Київ: 1998. – 288 с. 5. Логачевська С. П. Методика диференційованого навчання. 150 фрагментів уроків мови і математики в 1-4-х класах з елементами диференціації.