Текст " Гідрографічна характеристика Амазонії"

Про матеріал

Документ містить детальну інформацію про гідрологію Амазонки та всіх її приток, описуються всі аспекти водного режиму. Для кращого сприймання інформації в документі містяться графіки, малюнки та додатки.

Перегляд файлу

Міністерство освіти і науки України

 

 

 

 

Кропивненський НВК

 

 

 

 

 

 

 

 

Інформаційний матеріал на тему

«Гідрографічна характеристика Амазонії»

 

 

 

Підготувала Малецька О.В.

 

 

 

 

 

Амазонія має велику кількість рік, найголовнішою є р. Амазонка (за довжиною (6400 км), займає друге місце в світі після Нілу (6670)), а решта - її притоки, причому 17 з них завдовжки від 1500 до 3000 км. Басейн Амазонки лежить між      3° пн. ш. та 5° пд. ш. і має площу водозбору понад 7 млн. км2. Витоком Амазонки є річка Мараньйон, що бере початок  з озера Нікоча на висоті близько 5 тис. м в межах Перу. Після злиття Мараньйону з Укаялі річка одержала назву Амазонка, ширина її тут становить 1,5 км. Біля Манауса ширина русла сягає 5 км, в нижній течії розширюється до 20 км, а в гирлі ширина головного русла Амазонки разом з багатьма островами під час розливу досягає 80 км.

Верхні течії приток Амазонки (найбільші: зліва – Напо, Іса, Жапура, Ріу-Негру з Ріу-Бранку, справа – Укаялі, Журуа, Пурус, Мадейра, Шингу, Токантинс з Арагуайєю та Тапажос, які беруть свій початок на східних схилах Анд) зрошують області з сезонним тропічним режимом дощів – головне живлення річок. Також ці річки живляться за рахунок танення снігів. Нижні річки беруть свій початок на Бразильському та Гвіанському нагір’ях [13].

 Режим Амазонки дуже складний. Праві її притоки (Журуа, Пурус, Мадейра, Тапажос та ін.) протікають у південній півкулі, ліві (Іса, Жапура, Ріу-Негру та ін.) – беруть початок у північній півкулі. Оскільки дощі в їх басейнах з періодичним характером мають повінь у різні пори року, то звідси, праві притоки і головні витоки з Анд мають паводок в період з грудня до лютого, а повінь спостерігається з жовтня по березень (літо південної півкулі), ліві мають паводок навесні і на початку літа північної півкулі, тобто з квітня по червень, а повінь з квітня по жовтень (літо північної півкулі). Тому річка повноводна протягом усього року і сезонні коливання рівня в значній мірі згладжені.

Відповідно в два періоди паводку спостерігається піднімання води і розливи на низовини Мараньйону і верхньої Амазонки. Але вже біля гирла Жапури час паводків на Амазонці зміщуються за рахунок тривалості періоду, який потрібен, щоб високі води приток дійшли до головної річки: невелике підняття буває з кінця лютого до липня (кінець дощового сезону на правих середніх притоках і початок на лівих) і другорядний – менший – з жовтня до січня (зворотній розподіл дощів). Підняття води в середній течії Амазонки буває до 12-15 м, і розливи досягають десятки кілометрів завширшки [9, ст. 178].

Під час паводків річки швидко виходять з низьких берегів і затоплюють в загальному десятки тисяч квадратних кілометрів, збільшуючи потужність алювіального шару. В одній лише Бразильській Амазонії алювіальні долини, що затоплюються займають 64 400 кв. м, або 1,5 % території (дод. А).

Найдовше (на декілька місяців) під водою знаходяться низькі заплави, схильних до затоплення не лише під час головних паводків, але інколи і щоденно під час сильних післяполудневих злив (дод. А) [12].

Висока заплава має 6-8 м відносної висоти. Вона має нерівну поверхню, а розчленовану не чіткими грядами та смугами, які підняті на декілька сантиметрів над рівнем звичайних розливів і являють собою останці четвертинних терас. Найбільш високі паводки затоплюють повністю і високу заплаву [5, ст. 45].

Річки, які беруть свій початок в Андах і мають бурхливий характер у верхній течії інтенсивно розмивають та руйнують гірські породи і виносять уламковий матеріал. Але не весь цей матеріал виноситься до гирла, а накопичується в передгір’ях, що пояснюється різким переломом їх повздовжнього профілю при виході на рівнинну частину. Дрібні часточки переносяться далі по течії, спершу піщані, а нижче глинисті.

Рівнинні річки, несуть багато мулу, який надає водам білувато-бурий колір. Їх називають «ріос бранкос» (або бранкос) – білі річки. Ріу-Негру та східні притоки Амазонки, які течуть по щільних породах плоскогір'їв, прозорі з темними від рослин, що розкладаються, водами. Це, так звані, «ріос негрос» - чорні річки. Сама Амазонка до місця впадіння Ріу-Негру має назву Солімойнс, - каламутна потужна ріка.

Внутрішня дельта Амазонки найбільша в світі, площею 100 тис. кв. км. Вона не виступає в океан і має воронкоподібне гирло. Головні рукави, які охоплюють   о. Маражо розчищають морські припливи, що піднімаються на мілководдях дельти валами «пророка» 4-5 м в висоту. З сильним рокотом, який чутно за декілька кілометрів, рухаються вони зі швидкістю 25 км за годину вгору по річці. Припливи відчуваються за 1400 км від гирла. А в океані каламутні води Амазонки видно за 300 км від берега. Адже вона виносить більше 1 млрд. наносів за рік (мал. 2, 3.) [11, ст. 228].

 

розрахунковий середньомісячний  стік амазонки в метр куб за сек в гирлі, з урахуванням останніх чотирьох приток

Мал. 2. Розрахунковий середньомісячний стік Амазонки (в м3/сек) в гирлі, з урахуванням останніх чотирьох приток

 

 

 

середньомісячний стік Амазонки в м кубучних на сек, виміряний на конрольно вимірювальній станції в обідосі

Мал. 3. Середньомісячний стік Амазонки (в м3/сек), виміряний на

контрольно-вимірювальній станції в Обідосі (дані розраховані за 69 років)

 

Список використаних джерел

  1. Большая Советская Энциклопедия: в 51 т. Т 3. / [за ред. С.И.Вавелова]. – М.: Государственное научное издательство «большая Советская Энциклопедия», 1950. – 644 с.
  2.    Власова Т.В. Физическая география материков (с прилегающими частями океанов): В 2 ч. Ч. 2.Южная Америка, Африка, Австралия и Овеания./ Т.В.Власова. – М.: Просвещение, 1986, - 269 с.
  3. Гаврилюк А.Г. Фізична географія Південної Америки: навч. посібн./ А.Г.Гаврилюк. – К.: Вища школа, 1993, - 135 с.
  4. Исаченко А.Г. Ландшафты /А.Г.Исаченко, А.А.Шляпников. – М.: Мысль, 1989, - 505 с.
  5. Климанова О.А. Современные ландшафты Южной Америки [Текст] / О.А.Климанова. География в школе, 2003 №10, - С. 114-121.
  6.    Лукашова Е.Н. Южная Америка./ Е.Н.Лукашова. – М.: Государственное учебно-педагогическое издательство министерства просвещения РСФСР, 1958. – 468 с.
  7. Максаковский В.П. География мирових природных рессурсов [Текст] / В.П.Масаковский. География в школе, 2006 №5, - С. 3-10.
  8. Резанов И.А. Геосинклинали и платформы – два типа структур земной коры [Текст] / И.А.Резанов. География в школе, 2005 №5, - С. 27-30.
  9. Лукашова Е.Н. Южная Америка./ Е.Н.Лукашова. – М.: Государственное учебно-педагогическое издательство министерства просвещения РСФСР, 1958. – 468 с.
  10. Рябчиков А.М. Физическая география материков и океанов: Учеб. пособ. для геогр. спец. ун-тов / А.М.Рябчиков, Ю.М.Юрмаков, Г.И.Куракова и др. – М.: Высш. шк., 1988. – 592 с.
  11. Страны и народы. Южная Америка: Науч.-попул. геогр.-этногр. изд. в 20-ти т. / Редкол.: В.В.Вольский и др. – М.: Мысль, 1983. – 285 с.
  12. Целиков Д. Амазония сеет собственный дождь [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://geoman.ru/news/item/f00/S04/noooo422/index/shtme
  13. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: www.psciences.net/main/sciences/geography/1.html

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток А

Схематичний поперечний профіль через долину Амазонки

Untitled-2

docx
Додано
29 жовтня 2018
Переглядів
231
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку