26 вересня о 18:00Вебінар: Особливості статевого виховання у школах України

Тема уроку: «Відомі постаті України. Олександр Довженко». (Урок-конференція до 125-річчя з дня народження митця).

Про матеріал
Мета уроку: поглибити та систематизувати знання про Олександра Довженка як письменника, кіномитця, актора, художника, людину; формувати позитивне ставлення до самостійного набуття знань; розвиток і саморозвиток творчих здібностей учнів, їх активності; створення передумов самовиховання, самовдосконалення, самовизначення учнів; усвідомлення ролі Олександра Довженка в розвитку культурної спадщини України. Тип уроку: урок- конференція. Обладнання: презентації «Відомі постаті України. Олександр Довженко», «Моє Полісся»; виставка творів письменника, малюнки учнів та авторські презентації, портрет письменника. Хід уроку-конференції: 1 Вступне слово вчителя. ( Демонструється презентація «Відомі постаті України. Олександр Довженко». Слайд 1) 10 вересня 2019 року виповнюється 125 років з дня народження Олександра Петровича Довженка – митця багатогранного таланту, людини, якою має пишатися наш народ. Сьогодні на уроці-конференції ми згадаємо основні факти життя та творчості О.Довженка як письменника, кіномитця, актора, художника, просто людини… (Слайд 2) та розглянемо такі питання (Слайд 3): 1.Літературна та мистецька спадщина О.Довженка. 2.Відомі люди про О.Довженка. 3.Вшанування пам’яті митця. Пропонуємо такий регламент роботи: (Слайд 4) Виступи доповідачів – до 10 хвилин, співдоповідачів – до 5, презентації проектів – 10 хвилин, їх аналіз, обговорення – 10 хвилин, підсумки роботи - до10 хвилин. (Слайд 5) О.Довженко говорив: «Думай неухильно тільки про велике. Підніми природу до самого себе, і хай Всесвіт буде відображенням твоєї душі». І, дійсно, все життя він прагнув до кращого, постійно працював над собою, творив, реалізуючи найбажаніше… Напевно, щоб краще зрозуміти людину, треба згадати «витоки» її життя, які беруть своє начало у дитинстві. Народився Олександр Довженко на Поліссі – чудовому краї мальовничої Десни, віковічних лісів, великої кількості озер… (Демонструється презентація «Моє Полісся», на її фоні учениця виразно читає напам’ять вірш Надії Красоткіної). Моє Полісся Моє Полісся голубе й зелене, Усе в озерах, ріках, джерельцях. У цілім світі ти одне для мене, Моє Полісся, в вікових лісах. Тут небо найрідніше і ласкаве, Тут всі дороги і стежки мої. Гнучка верба схилилася над ставом, В кущах бузкових вічні солов’ї. І пишний кущ калини під віконцем, Де пташечка своє гніздечко в’є. На цій землі усе під щедрим сонцем Найкраще в світі, рідне і моє. Тут журавель стоїть біля криниці І воду п’є живу із джерела. Живе джерельце чистої водиці — Б’є для життя, любові і тепла. Моє Полісся рідне, калинове, Заквітчане в казкових рушниках. Джерельне, солов’їне і вербове, Живе в піснях і житиме в віках. Вчитель: Серед такої чудової природи 10 вересня 1894 року в селі В’юнице Сосницького повіту(Чернігівщина) народився і зростав майбутній письменник. Батьки були неписьменні. Родина жила незаможно, була багатодітною (14 дітей), проте вони швидко помирали, не досягнувши працездатного віку. Залишилися в живих Сашко та його сестра Поліна. Вчився у Сосницькій школі.(Слайди 6, 7). Природа була для Довженка живою істотою, таємничою і прекрасною. Красою її він захоплювався все життя й сам усе життя творив прекрасне. Сам митець говорив: «Я завжди думав і думаю, що без гарячої любові до природи людина не може бути митцем». (Слайд 8) 2 Основний зміст уроку. 2.1 Літературна та мистецька спадщина Довженка. (Виступ доповідача та співдоповідачів від групи). (ДОДАТОК 1) (Слайди 9, 10, 11, 12, 13, 14) Вчитель: До цього ж часу належать перші публікації Довженка-художника. (Слайди 15, 16). Деякі із його малюнків-карикатур були надруковані у журналі «Молот», що виходив у США. Розуміючи, що поєднувати службові обов’язки і малювання буде важко, О.Довженко звертається до ЦК КП(б)У із заявою, де просить надати йому можливість навчатися графіки у Німеччині. Отримавши у якості стипендії 40 доларів, він вчиться близько рокуу приватній мистецькій школі професора-експресіоніста Віллі Геккеля, де засвоює палітру живописного експресіонізму. Влітку 1923 року Довженка відкликано назад до України. (Слайди 17, 18, 19, 20). Вчитель: Ще з першого дня Другої світової війни О. Довженко попросив дозволу поїхати на фронт, адже не міг залишатися осторонь того, що відбувалось. Почувши відмову через стан здоров’я, він виїхав до Уфи. Потім був евакуйований в Ашгабад, де призначений полковником інтендантської служби. Як кореспондент газети «Красная звезда» О.Довженко стає свідком звільнення українських земель від окупантів. Після цього письменник друкує в газеті «Известия» 31 березня 1942 року статтю «Україна в огні». Ця назва буде взята й до сценарію фільму, що його пише О. Довженко протягом 1941-1943 років. (Група учнів, які працювали над дослідженням твору «Україна в огні», демонструє свою презентацію, коментуючи її). (ДОДАТОК 2) Вчитель: У 1943 -1944 роках О.Довженко пише кіноповість «Повість полум’яних літ» та оповідання «Ніч перед боєм», «Стій, смерть, зупинись» та інші. Твори в цей час друкуються українською та російською мовами, їх великі тиражі відправляються на фронт. (Слайд 21). (Слайди 22, 23). Після війни, потрапивши фактично в «ув’язнення» в Москві, Довженко перебуває у важкому психологічному стані, усе частіше згадуючи свою Батьківщину, дитинство, батьків, — це вилилося у твір, за яким кінорежисер збирався зняти фільм, але не встиг. Яке місце займає цей твір «Зачарована Десна» у мистецькій спадщині автора? (Група учнів, які працювали над дослідженням твору «Зачарована Десна», демонструє свою презентацію, коментуючи її). (ДОДАТОК 3) 2.2 Відомі люди про О.Довженка. Вчитель: (Слайди 24, 25, 26,27) Відомий актор Чарлі Чаплін зазначав: «Слов’янство поки що дало світові в кінематографії одного великого митця, мислителя, поета – Олександра Довженка». «Довженко знайшов те, чого він шукав і чого не дала йому ані берлінська наука, ані перо журналіста. Він знайшов полотно, на якому постаті та герої рухаються, живуть, ненавидять і кохають. Його прямування довело його до правдивих шляхів і до живих образів», - зазначав письменник Юрій Яновський. Перед вами фільмографія Довженка. Ці твори було знято на Одеській кіностудії. Повідомлення учня про «Щоденник» О.Довженка .(Слайд 28) Особливе місце у творчості письменника займає «Щоденник», у якому він гнівно засуджує тоталітарну систему, яка виховувала кар’єристів і підлабузників, людей підозрілих і недовірливих, що відмовляються мислити самостійно й у всьому вбачають підступи “класових ворогів, ворожої ідеології”. Жити в такій атмосфері творчої, мислячої людині важко, а то й нестерпно. Тому, очевидно, найпершими товаришами і розрадою були у Довженка папір та перо. Уже в перші роки війни письменник турбується про те, що і як стане писати наша література про цей період. Він боїться, що настане пошесть на “побутово-описове чтиво”, а “народу треба показати його зсередини, в його стражданнях, в його сумнівах, в його боротьбі, оновленні, і показати йому шляхи і перспективи. Народ треба возвеличити, й заспокоїти, і виховувати в добрі, бо зла випало на його долю стільки на одне покоління, що вистачало б на десять колін...” З цих висловлювань, як і з десятків інших, випливає думка про великий гуманізм автора, його налаштованість на добро, а не на зло чи на ненависть, помсту: “Треба жити чимсь добрим. Ви нам про добре напишіть та научіть на доброму і красивому”. Ще одна наскрізна ідея, що проходить у “Щоденнику”, - національна. Довженко хоче написати про те, як народ втратив (і втрачає!) свою інтелектуальну верхівку, що працював на користь різних культур - російської, польської, - а свій народ залишала темним і немічним на фоні передової культури. Митець з болем згадує про занедбані пам’ятки старовини, розбазарювання Києво-Печерської лаври, занепад музеїв, про витравлювання всього українського в інститутах: “Непошана до старовини, до свого минулого, до історії народу є ознакою нікчемності правителів, шкідлива і ворожа інтересам народу. Однаково, свідома чи несвідома, бо не хлібом, і не цукром, і не бавовною, і не вугіллям єдиним буде жив чоловік...” “Двадцять п’ять років немає історії і нема словника. Яка ганьба! Яка мерзота! Чия огидна рука тут діяла і во ім’я чого? Країна виховання безбатченків! Безбатченків без роду, без племені. Де ж і рости дезертиру, як не у нас?” Він хвилюється, що загине люд в Україні, а “наїдуть чужі люде і утворять на ній мішанину. І вона буде не Росія, не Вкраїна, а щось таке, що й подумати сумно”. (Слайди 29, 30) «Сьогочасна світова культура небагато може назвати митців такого широкого дихання, такої дерзновенної мислі й сміливості шукань, які були притаманні Довженкові …З тих він митців, які, осягаючи поглядом життя народів і людство в цілому, не гублять у ньому окрему особистість, понад усе ставлять самоцінність і вершинну красу людини. Мистецьку самобутність його творів не зрозуміти у відірваності від того національного грунту, соками якого вони живилися, з якого так буйно виростали». (Слайд 31) Сам митець дуже скромно відгукувався про свої картини: «Я не зовсім люблю свої картини. Часом я їх не люблю зовсім. Я їх жалію, як дітей незграбних і не досить вродливих, але моїх рідних. І мені здається до цього часу, що хороша, по-справжньому зроблена картина моя ще десь попереду». Останні роки життя Довженко працював як прозаїк і драматург. Чимало задумів не встиг здійснити, померши у розквіті творчих сил 25 листопада 1956 року. (Слайди 32, 33) 2.3 Вшанування пам'яті митця. Як в Україні вшановують пам'ять О.Довженка? (Слайди 34, 35, 36) Крилаті фрази Олександра Довженка (коментар учнями). Двоє дивляться вниз. Один бачить калюжу, другий – зорі. Що кому… Забудеш товариша, зоставиш у біді – даремно ти на світ рождався. Народ, що не знає своєї історії, є народ сліпців. Життя таке коротке. Поспішайте творити добро. Краще загинути в бою, ніж конати в животінні другорядного пасинка історії. Погубила нас нещаслива наша географія і невдала наша історія. Лише сильним дано право на безсмертя. Мистецькі твори треба складати в пам’ять мертвих і в ім’я ненароджених. Наш народ нагадує мені тютюн. Його весь час пасинкують. У нього велике, дебеле листя, а цвіту де-не-де. Дитинство дивується. Молодiсть обурюється. Тiльки лiта дають нам мирну рiвновагу i байдужiсть. Любіть землю! Любіть працю на землі, бо без цього не буде щастя нам і дітям нашим ні на якій планеті. 3 Підсумки уроку. Коментування таблиці «Духовний світ О.Довженка»(Слайд 37) Учень виразно читає напам’ять уривок з твору «Зачарована Десна» (Слайд 38) «Благословенна будь, моя незаймана дівице Десно, що, згадуючи тебе вже много літ, я завжди добрішав, почував себе невичерпно багатим і щедрим. Так багато дала ти мені подарунків на все життя. Далека красо моя! Щасливий я, що народився на твоєму березі, що пив у незабутні роки твою м’яку, веселу, сиву воду, ходив босий по твоїх казкових висипах, слухав рибальських розмов на твоїх човнах і казання старих про давнину, що лічив у тобі зорі на перекинутому небі, досі, дивлячись часом униз, не втратив щастя бачити оті зорі навіть у буденних калюжах на життєвих шляхах». (Слайд 39). 4 Домашнє завдання. Укласти брошуру за матеріалами конференції.
Перегляд файлу

11 клас.

Тема уроку: «Відомі постаті України. Олександр Довженко».

(Урок-конференція до 125-річчя з дня народження митця).

Мета уроку: поглибити та систематизувати знання про Олександра Довженка як письменника, кіномитця, актора, художника, людину; формувати  позитивне ставлення до самостійного набуття знань; розвиток і саморозвиток творчих здібностей учнів, їх активності; створення передумов самовиховання, самовдосконалення, самовизначення учнів; усвідомлення ролі Олександра Довженка в розвитку культурної спадщини України.

Тип уроку: урок- конференція.

Обладнання: презентації «Відомі постаті України. Олександр Довженко», «Моє Полісся»; виставка творів письменника, малюнки учнів та авторські презентації, портрет письменника.

Хід уроку-конференції:

1 Вступне слово вчителя.

( Демонструється презентація «Відомі постаті України. Олександр Довженко». Слайд 1)

10 вересня 2019 року виповнюється 125 років з дня народження Олександра Петровича Довженка – митця багатогранного таланту, людини, якою має пишатися наш народ. Сьогодні на  уроці-конференції ми згадаємо основні факти життя та творчості О.Довженка як письменника, кіномитця, актора, художника, просто людини… (Слайд 2) та розглянемо такі питання

 (Слайд 3):

1.Літературна та мистецька спадщина О.Довженка.

2.Відомі люди про О.Довженка.

3.Вшанування памяті митця.

Пропонуємо такий регламент роботи: (Слайд 4)

Виступи доповідачів – до 10 хвилин, співдоповідачів – до 5, презентації проектів – 10 хвилин, їх аналіз, обговорення – 10 хвилин, підсумки роботи - до10 хвилин.

(Слайд 5) О.Довженко говорив: «Думай неухильно тільки про велике. Підніми природу до самого себе, і хай Всесвіт буде відображенням твоєї душі». І, дійсно, все життя він прагнув до кращого, постійно працював над собою, творив, реалізуючи найбажаніше…             

Напевно, щоб краще зрозуміти людину, треба згадати «витоки» її життя, які беруть своє начало у дитинстві.

Народився Олександр Довженко на Поліссі – чудовому краї мальовничої Десни, віковічних лісів, великої кількості озер…

(Демонструється презентація «Моє Полісся», на її фоні учениця виразно читає напам’ять вірш Надії Красоткіної).

Моє Полісся

Моє Полісся голубе й зелене,
Усе в озерах, ріках, джерельцях.
У цілім світі ти одне для мене,
Моє Полісся, в вікових лісах.

Тут небо найрідніше і ласкаве,
Тут всі дороги і стежки мої.
Гнучка верба схилилася над ставом,
В кущах бузкових вічні солов’ї.

І пишний кущ калини під віконцем,
Де пташечка своє гніздечко в’є.
На цій землі усе під щедрим сонцем
Найкраще в світі, рідне і моє.

Тут журавель стоїть біля криниці
І воду п’є живу із джерела.
Живе джерельце чистої водиці —
Б’є для життя, любові і тепла.

Моє Полісся рідне, калинове,
Заквітчане в казкових рушниках.

Джерельне, солов’їне і вербове,
Живе в піснях і житиме в віках.

Вчитель: Серед такої чудової природи 10 вересня 1894 року в селі Вюнице Сосницького повіту(Чернігівщина) народився і зростав майбутній письменник. Батьки були неписьменні. Родина жила незаможно, була багатодітною (14 дітей), проте вони швидко помирали, не досягнувши працездатного віку. Залишилися в живих Сашко та його сестра Поліна. Вчився у Сосницькій школі.(Слайди 6, 7).

Природа була для Довженка живою істотою, таємничою і прекрасною. Красою її він захоплювався все життя й сам усе життя творив прекрасне. Сам митець говорив: «Я завжди думав і думаю, що без гарячої любові до природи людина не може бути митцем». (Слайд 8)

2 Основний зміст уроку.

2.1 Літературна та мистецька спадщина Довженка. (Виступ доповідача та співдоповідачів від групи). (ДОДАТОК 1)

(Слайди 9, 10, 11, 12, 13, 14)

Вчитель: До цього ж часу належать перші публікації Довженка-художника. (Слайди 15, 16). Деякі із його малюнків-карикатур були надруковані у журналі «Молот», що виходив у США. Розуміючи, що поєднувати службові обов’язки і малювання буде важко, О.Довженко звертається до ЦК КП(б)У із заявою, де просить надати йому можливість навчатися графіки  у Німеччині.

Отримавши у якості стипендії 40 доларів, він вчиться близько рокуу приватній мистецькій школі професора-експресіоніста Віллі Геккеля, де засвоює палітру живописного експресіонізму. Влітку 1923 року Довженка відкликано назад до України.

(Слайди 17, 18, 19, 20).

Вчитель: Ще з першого дня Другої світової  війни О. Довженко попросив дозволу поїхати на фронт, адже не міг залишатися осторонь того, що відбувалось. Почувши відмову через стан здоров’я, він виїхав до Уфи. Потім був евакуйований в Ашгабад, де призначений полковником інтендантської служби. Як кореспондент газети «Красная звезда» О.Довженко стає свідком звільнення українських земель від окупантів. Після цього письменник друкує в газеті «Известия» 31 березня 1942 року статтю «Україна в огні». Ця назва буде взята й до сценарію фільму, що його пише О. Довженко протягом 1941-1943 років.

(Група учнів, які працювали над дослідженням твору «Україна в огні», демонструє свою презентацію, коментуючи її).  (ДОДАТОК 2)

Вчитель: У 1943 -1944 роках О.Довженко пише кіноповість «Повість полум’яних літ» та оповідання «Ніч перед боєм», «Стій, смерть, зупинись» та інші. Твори в цей час друкуються українською  та російською мовами, їх великі тиражі відправляються на фронт. (Слайд 21).

(Слайди 22, 23). Після війни, потрапивши фактично в «ув’язнення» в Москві, Довженко перебуває у важкому психологічному стані, усе частіше згадуючи свою Батьківщину, дитинство, батьків, — це вилилося у твір, за яким кінорежисер збирався зняти фільм, але не встиг.

Яке місце займає цей твір «Зачарована Десна» у мистецькій спадщині автора?

(Група учнів, які працювали над дослідженням твору «Зачарована Десна», демонструє свою презентацію, коментуючи її). (ДОДАТОК 3)

2.2 Відомі люди про О.Довженка.

Вчитель: (Слайди 24, 25, 26,27) Відомий актор Чарлі Чаплін зазначав: «Слов’янство поки що дало світові в кінематографії одного великого митця, мислителя, поета – Олександра Довженка». «Довженко знайшов те, чого він шукав і чого не дала йому ані берлінська наука, ані перо журналіста. Він знайшов полотно, на якому постаті та герої рухаються, живуть, ненавидять і кохають. Його прямування довело його до правдивих шляхів і до живих образів», - зазначав письменник Юрій Яновський. Перед вами фільмографія Довженка. Ці твори було знято на Одеській кіностудії.

Повідомлення учня про «Щоденник» О.Довженка .(Слайд 28) Особливе місце у творчості письменника займає «Щоденник», у якому він гнівно  засуджує  тоталітарну систему, яка  виховувала  кар’єристів і підлабузників, людей  підозрілих і недовірливих, що відмовляються  мислити  самостійно й у всьому  вбачають  підступи “класових ворогів, ворожої  ідеології”. Жити  в такій  атмосфері  творчої, мислячої людині важко, а то й  нестерпно. Тому, очевидно, найпершими товаришами і розрадою були у Довженка папір та перо.

Уже в перші роки війни письменник  турбується про те, що і як  стане  писати  наша література про цей період. Він боїться, що настане  пошесть на “побутово-описове чтиво”, а “народу треба  показати його  зсередини, в його стражданнях, в його  сумнівах, в його боротьбі, оновленні, і показати йому  шляхи  і перспективи. Народ треба  возвеличити, й заспокоїти, і виховувати в добрі, бо зла випало на його долю стільки на одне  покоління, що вистачало б на десять  колін...”

З цих висловлювань, як і з десятків інших, випливає думка про  великий  гуманізм автора, його  налаштованість на добро, а не на зло  чи на ненависть, помсту: “Треба  жити  чимсь добрим. Ви нам про  добре  напишіть та научіть на доброму і красивому”.

Ще одна наскрізна ідея, що проходить у “Щоденнику”, - національна. Довженко хоче написати про те, як народ втратив (і втрачає!) свою  інтелектуальну   верхівку, що  працював на користь  різних культур - російської, польської, - а свій народ залишала темним і немічним на  фоні  передової культури. Митець з болем  згадує  про  занедбані пам’ятки старовини, розбазарювання Києво-Печерської лаври, занепад  музеїв, про  витравлювання всього українського в інститутах: “Непошана до  старовини, до свого минулого, до історії народу є ознакою  нікчемності  правителів, шкідлива і ворожа інтересам народу. Однаково, свідома чи  несвідома, бо не хлібом, і не цукром, і не бавовною, і не вугіллям єдиним буде  жив чоловік...” “Двадцять п’ять років немає історії і нема словника. Яка  ганьба! Яка мерзота! Чия огидна рука тут діяла  і во ім’я чого? Країна  виховання безбатченків! Безбатченків без роду, без племені. Де ж і рости  дезертиру, як не у нас?” Він хвилюється, що  загине  люд в Україні, а “наїдуть  чужі  люде і утворять  на ній  мішанину. І вона буде не Росія, не Вкраїна, а щось таке, що й подумати сумно”.

(Слайди 29, 30) «Сьогочасна світова культура небагато може назвати митців такого широкого дихання, такої дерзновенної мислі й сміливості шукань, які були притаманні Довженкові …З тих він митців, які, осягаючи поглядом життя народів і людство в цілому, не гублять у ньому окрему особистість, понад усе ставлять самоцінність і вершинну красу людини. Мистецьку самобутність його творів не зрозуміти у відірваності від того національного грунту, соками якого вони живилися, з якого так буйно виростали».

 (Слайд 31) Сам митець дуже скромно відгукувався про свої картини: «Я не зовсім люблю свої картини. Часом я їх не люблю зовсім. Я їх жалію, як дітей незграбних і не досить вродливих, але моїх рідних. І мені здається до цього часу, що хороша, по-справжньому зроблена картина моя ще десь попереду». Останні роки життя Довженко працював як прозаїк і драматург. Чимало задумів не встиг здійснити, померши у розквіті творчих сил 25 листопада 1956 року. (Слайди 32, 33)

2.3 Вшанування пам'яті митця.

Як в Україні вшановують пам'ять О.Довженка? (Слайди 34, 35, 36)

Крилаті фрази Олександра Довженка (коментар учнями).

 Двоє дивляться вниз. Один бачить калюжу, другий – зорі. Що кому…

Забудеш товариша, зоставиш у біді – даремно ти на світ рождався.

Народ, що не знає своєї історії, є народ сліпців.

Життя таке коротке. Поспішайте творити добро.

Краще загинути в бою, ніж конати в животінні другорядного пасинка історії.

Погубила нас нещаслива наша географія і невдала наша історія.

Лише сильним дано право на безсмертя.

Мистецькі твори треба складати в пам’ять мертвих і в ім’я ненароджених.

Наш народ нагадує мені тютюн. Його весь час пасинкують. У нього велике, дебеле листя, а цвіту де-не-де.

Дитинство дивується. Молодiсть обурюється. Тiльки лiта дають нам мирну рiвновагу i байдужiсть.

 Любіть землю! Любіть працю на землі, бо без цього не буде щастя нам і дітям нашим ні на якій планеті.

3 Підсумки уроку.

Коментування таблиці «Духовний світ О.Довженка»(Слайд 37)

Учень виразно читає напамять  уривок з твору «Зачарована Десна» (Слайд 38)

«Благословенна будь, моя незаймана дівице Десно, що, згадуючи тебе вже много літ, я завжди добрішав, почував себе невичерпно багатим і щедрим. Так багато дала ти мені подарунків на все життя.

Далека красо моя! Щасливий я, що народився на твоєму березі, що пив у незабутні роки твою м’яку, веселу, сиву воду, ходив босий по твоїх казкових висипах, слухав рибальських розмов на твоїх човнах і казання старих про давнину, що лічив у тобі зорі на перекинутому небі, досі, дивлячись часом униз, не втратив щастя бачити оті зорі навіть у буденних калюжах на життєвих шляхах». (Слайд 39).

4 Домашнє завдання.  Укласти брошуру за матеріалами конференції.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ДОДАТКИ

ДОДАТОК 1.

(Додаткова інформація, яку можна використати під час обговорення питання «Літературна та мистецька спадщина Довженка»).

Літературна та мистецька спадщина О. Довженка досліджувалася грунтовно й різнобічно. Крім кіноповістей, драматичних творів та оповідань, багато дослідників старанно вивчали й нотатки митця, його щоденники, численні виступи на обговореннях кінофільмів, тексти лекцій, листи та інші матеріали. Були в тих дослідженнях і цінні спроби естетичного аналізу окремих творів талановитого майстра кіно і письменника.

Олександр Довженко від природи мав високорозвинене, витончене естетичне почуття, глибоко розумів суть і значення зовнішньої, тілесної і внутрішньої, душевної краси людини та краси і величі рідної землі. Це дорогоцінне почуття і розуміння він успадкував од своїх батьків, од народу, а потім розвинув, удосконалив його у процесі навчання, переважно шляхом самоосвіти, на основі творчої практики, напруженої творчої діяльності. Він мав незвичайну здібність спостерігати, ясно бачити, сприймати і фіксувати в пам'яті розмаїті естетичні явища життя. Йому було властиве небуденне вміння широко мислити естетичними категоріями, уявляти їх і передавати в образах. Ось чому в творах О. Довженка відчутно і зримо втілилася розмаїта система естетичних переживань, понять і уявлень.

Мрією О.Довженка було національне  кіно, наближення його естетики до народного мистецтва. У 1928 році він  за сто днів знімає фільм «Звенигора» - історію українського народу від сивої давнини до сучасності. «Картину я не зробив, а проспівав, як птах»,- казав митець.

1932 року він знімає фільм «Земля» та везе показувати в Європу. У 1958 році кінокритики назвала «Землю» одним з найкращих фільмів усіх часів і народів. Довженко з подивом дізнався, що фільм має грандіозний успіх у Європі, у той час як його заборонено в Україні. Після прем’єри у Берліні про О.Довженка з’являється 48 статей, у Венеції італійські кінематографісти називають його «Гомером кіно». У Радянському Союзі стрічку реабілітують лише у 1958 році.

Винаходом О.Довженка був жанр кіноповісті. Це твір, який пишуть з урахуванням специфіки кіно. Це така видозміна класичної повісті, в якій є і сюжет, і в ньому розкриття характерів, інші компоненти цього виду епічного твору, але вирішальним є кадр, докладно описаний епізод-картина, за сукупністю яких можна простежити і сюжет, і розкрити образи.

За своє творче життя О.Довженко поставив 14 ігрових і документальних фільмів, написав 15 літературних сценаріїв і кіноповістей, дві п’єси, автобіографічну повість, 12 оповідань і новел, ряд публіцистичних статей і теоретичних праць, присвячених мистецтву кіно.

ДОДАТОК 2.

(Додаткова інформація, яку можна використати під час обговорення питання «Кіноповість «Україна в огні» О.Довженка»).

Кіноповість “Україна в огні” — драматична сторінка у творчості Олександра Довженка, створена в розпал однієї з найкривавіших воєн, вона не з’явилася ні на екрані, ні в друці, і лише в 1966 році її було опубліковано. У 1944 році навіть відбулося спеціальне засідання, на якому над письменником учинено моральну розправу, позбавлено посад, твір заборонено. І причина цього в тому, що О.Довженко поставив за мету осмислити подвиг і страждання українського народу з позицій, протилежних догматичним настановам культівської доби, — з позицій правди. Громадянська сміливість митця виявилася в тому, що він одним із перших усвідомлено протестував проти явищ сталінської доби, наслідки якої були такими трагічними, зокрема для України.

В “Україні в огні” можна виділити кілька провідних тем: зображення відступу радянських військ у перші місяці війни, життя українського народу в тяжкі окупаційні роки, визволення від фашистського ярма. У центрі уваги письменника — Україна, кривава, розбита, зруйнована, обездолена. Правдиво і чесно змальовуючи війну,

О.Довженко роздумує над вічними проблемами життя і смерті, любові і ненависті, зради і вірності, осмислює їх і конкретно, й узагальнено, в історичній перспективі. Трагедію українського народу О. Довженко зображає багатоаспектно, у ракурсі філософських, моральних, етичних проблем. Україна змальована письменником у кільці двох тоталітарних імперій. Якщо радянських керівників автор відважився показати критично, то образи ворогів у творі не карикатурні, а достеменні. Німецькі офіцери не тільки жорстокі, брутальні, а й розумні, високоорганізовані, проте нікчемні в ролях убивць.

Твір О. Довженка про війну, проте розгорнутих батальних сцен у ньому немає, як і чіткої хронології подій. Натомість за законами кіно автор вихоплює окремі епізоди — кадри, які перебивають, доповнюють один одного, розкриваючи бездонну трагедію України, горе і страждання мільйонів людей.

У «Щоденнику» О. Довженко зазначав: «Написав я «Україну в огні» з огненним болем у серці і палким стражданням за Україну, що перебувала в німецьких лапах, з болючим жалем і страхом за її долю… Кому ж, як не мені, сказати слово на захист свого народу, коли отака велика загроза нависла над нещасною моєю землею. Україну знає лише той, хто був на її пожарах …сьогодні…

Моя повість «Україна в огні» не сподобалася Сталіну, і він її заборонив для друку і для постанови… Прикрита і замкнена моя правда про народ і його лихо. Значить нікому вона не потрібна і ніщо не потрібне … Блюстителі партійних чеснот, чистоплюї і перевиконавці завдань бояться, щоб не збаламутив я народ своїми критичними висловлюваннями…

Сьогодні роковини моєї смерті. 31 січня 1944 року мене привезено до Москви. Там мене було порубано на шмаття, і скривавлені частини моєї душі було розкидано на ганьбу й поталу на всіх зборищах. Все, що було злого, недоброго, мстивого, топтало й поганило мене. Я тримався рік і впав. Моє серце не витримало тягара непради й зла. Я народився і жив для добра і любові. Мене вбила ненависть великих якраз у  момент їхньої малості…

ДОДАТОК 3.

(Додаткова інформація, яку можна використати під час обговорення місця твору «Зачарована Десна» у мистецькій спадщині Довженка).

Найширше естетична свідомість О. Довженка виявилася в кіноповісті «Зачарована Десна», яка написана в останній період його творчості. Кіноповість, що підсумовувала творчий шлях письменника, дає багатий художній матеріал для того, щоб уявити цілу систему естетичних понять і категорій, якими вільно володів О. Довженко, систему його теоретичних суджень про прекрасне і потворне, високе і нице, трагічне і комічне.

 Кіноповість «Зачарована Десна» переконливо свідчить про народні витоки, глибинні народнопоетичні джерела, якими живилась естетична свідомість і художня уява Довженка. Автобіографічна кіноповість має виразні жанрові прикмети ліричних спогадів. Основу її сюжету справді становлять теплі, ясні спогади письменника «про незабутні чари дитинства», про свою сім’ю і своїх земляків, про бурхливу весняну повідь на Десні, сінокіс на лузі над чудовою рікою. Потік хвилюючих спогадів раз у раз переривається ліричними відступами, наснаженими глибокими емоціями та соціологічними роздумами над складними процесами народного життя в недалекому минулому. В ідейно-тематичному змісті «Зачарованої Десни» варто виділити дві важливі суспільні проблеми — проблему народного світогляду, моральної чистоти й досконалості народної душі і проблему взаємин людини — сільського трудівника з природою. Письменник вивів ряд яскравих образів добрих і талановитих людей праці, які несуть в собі риси прекрасного, мають прикмети естетичного ідеалу письменника. Серед них були передовсім рідні малого Сашка — дід Семен, лагідний і мудрий, схожий на бога чи на святого Миколая на іконах; батько — з гарним обличчям, з внутрішньою високою культурою думок і почуттів. «З нього, — говорить автор, — можна було писати лицарів, богів, апостолів, великих учених чи сіятелів, — він годився на все». Вродливою була також мати, невсипуща трудівниця, що любила саджати різну городину в землю, «щоб проізростало», якій всяка рослиночка приносила велику радість. Вдача і вчинки Сашкових батьків, як бачимо, були благородні, привабливі, — такими робили їх любов до праці, чесне трудове життя. Яскраве естетичне освітлення мають і інші позитивні персонажі твору — прокурена ядучим тютюновим димом богатирська постать сільського коваля і рибалки діда Захарка; не менш велична і сильна постать дядька Самійла, талановитого косаря, який орудував косою легко і вправно, «як добрий маляр пензлем». Сашків батько мав добрий естетичний смак і умів цінити мистецтво. Він з глибокою повагою ставився до бандуриста Кулика, пристойно одягненого, культурного співака, справжнього митця. Ще один позитивний персонаж кіноповісті — химерний кульгавий мисливець Тихон Бобир. Його рушниця рідко стріляла, але мисливець-невдаха не журився тим. Мисливські пригоди Тихона змальовані в жартівливому тоні, в дусі дотепного народного гумору.

Та найяскравіші риси народного гумору, найгостріші комічні ситуації в «Зачарованій Десні» пов'язані з участю в подіях сільського життя, з простодушними вчинками головного героя кіноповісті — малого Сашка. Збагачений чималим життєвим і творчим досвідом,  шістдесятирічний письменник показує життя дореволюційного українського села і його людей так, як їх сприймав колись малий Сашко. О. Довженко ніби дивиться на них очима наївного хлопця, характеризує і оцінює їх, виражає естетичне ставлення до них з позицій розумної дитини. Проте письменник, людина старшого віку, бачить не тільки те, що побачив Сашко, — автор бачить і те, чого Сашко не помічав, не брав до уваги. Погляди автора, його життєва позиція інші, вони відбивають вищий рівень суспільно-політичної та естетичної свідомості порівняно із свідомістю Сашка. Автор-оповідач кіноповісті дивиться на своїх героїв і на самого Сашка з почуттям замилування і здивування, з теплим усміхом, помічаючи не тільки все гарне, прекрасне в них, а й їх вади, недосконалості їхніх натур. Тому з таким сердечним гумором письменник згадує про те, як Сашко смакував всякими ласощами на городі, повиривав зовсім молоду, дрібненьку морковицю, як малий грішник злякався страхітливих прабабиних прокльонів і каявся в гріхах, як він прагнув зменшити свій гріх, творячи добрі діла, вшановуючи старших людей, аж поки дід Захарко не вилаяв і не прогнав його геть. Цікавими й радісними видавалися Сашкові всякі події родинного життя — і народження в матері маленької дитини, і смерть прабаби, і клепання коси та виїзд на сінокіс. А які чудові й дивовижні сни народжувались у Сашковій душі і вдома й на сіножаті, які образи витворювала його багатюща уява!

Діалектична закономірність життя така, що поряд з гарним, прекрасним і величним існують потворні, огидні явища, що різні за своєю естетичною суттю життєві події і людські характери неминуче стикаються між собою, вступають у конфлікти, ведуть невпинну боротьбу.

Характеристики й оцінки з естетичні точки зору здобули в кіноповісті й образи тварин, картини природи. Болючі спогади в Сашковій душі залишилися про коней у батьковому господарстві. То були завжди худі, некрасиві, а до того ще коростяві коні. І тільки у мріях та у сні хлопець бачив красивих баских коней. Та ще під впливом колядок, яких узимку дівчата співали під вікном, Сашкова уява малювала чудового сивого коня в яблуках, з вигнутою дугою шиєю, — того коня з колядки, якого молодець по торгу водить, але вирішує не продавати, згадавши, як той чарівний кінь врятував його в бою з турками й татарами.

Багатим естетичним змістом сповнен картини весняної поводі на Десні та літнього сінокосу на луках понад річкою. Під час одної бурхливої повені на околиц села, на Загребеллі, виникла трагічна ситуація — вода затопила городи, хати, люди повилізали на покрівлі хат. Але трагічні подія поєдналася з комічною сценою. Оскільки повінь трапилася напередодні великодніх свят, піп Кирило, дяк, паламар щоб зібрати святкову данину, попливли на човні поміж стріхами хат святити паски, їхній човен якось похитнувся і перекинувся, духовні особи опинилися у воді. Незважаючи на свою біду, люди, що сиділи на хатах, нестримно реготали спостерігаючи кумедну пригоду.

Грунтовний аналіз образів позитивних і негативних персонажів дає змогу конкретно схарактеризувати й оцінити естетичний і морально-етичний ідеал письменника. Відомо, що уявлення про красу людини, про її моральні достоїнства — чесність, справедливість, благородство — пов’язані з історичними обставинами, в яких формуються характери людей, з їх суспільною практикою.. В автобіографічній повісті «Зачарована Десна» естетичний ідеал письменника виражений у типових образах трудівників дореволюційного українського села — хліборобів, косарів, ковалів і рибалок. То були мудрі, працьовиті і чесні люди, що жили у повній гармонії з навколишньою природою.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Урок-конференція та її аналіз

Конференція, як форма організації навчально-виховного процесу, передбачає присутність в одній аудиторії учнів, які об'єднані однією метою - вирішення певної теоретичної чи практичної проблеми.

Творче обговорення та розв'язок вибраної проблеми детермінують зміст конференції, характерною ознакою якої є дискусія, а її результатом - осмислення цієї проблеми.

Учнівська конференція - це важлива форма навчання, яка сприяє формуванню знань, умінь і навичок учнів, їх закріпленню та вдосконаленню, поглибленню й систематизації; це комплексна форма узагальнення результатів самостійної пізнавальної діяльності учнів під керівництвом учителя, що здійснюється завдяки спільним зусиллям учителя й учнів. Метою конференції є поглиблення, зміцнення та розширення діапазону знань учнів; формування позитивного ставлення до самостійного набуття ними знань; розвиток і саморозвиток творчих здібностей учнів, їх активності; створення передумов самовиховання, самовдосконалення, самовизначення учнів.

Щодо типізації шкільних конференцій, то немає єдиної точки зору ні у психолого-педагогічній літературі, ні у практиці роботи загальноосвітніх навчальних закладів. Окремі автори виділяють теоретичну, читацьку та підсумкову конференції; інші - навчальну, підсумкову та оглядову. При цьому в якості основи класифікації конференції різні автори використовують різні вихідні позиції. Так, у визначенні «читацька конференція» пріоритетним є контингент її учасників, тобто читачів. Неправомірно, на наш погляд, виділяти в окремий вид навчальні конференції, оскільки шкільні конференції (проблемні, тематичні, оглядові тощо) усі є навчальними. У зв'язку з цим уважаємо, що у практиці роботи загальноосвітніх закладів слід виділяти та проводити оглядові, підсумкові та тематичні конференції.

Оглядова конференція проводиться з однієї чи кількох пов'язаних між собою актуальних проблем, з яких учні повинні поглибити знання та отримати додаткову інформацію. Її метою є систематизація знань, умінь і навичок учнів, стимулювання їх пізнавальної активності, забезпечення системних знань учнів, формування колективних та особистісних відносин, самостійності у виборі засобів, форм і методів навчально-пізнавальної діяльності. Оглядова конференція може проводитись на початку вивчення того чи іншого предмета з метою розкриття перспективи вивчення нового курсу; у середині або в кінці його вивчання - з метою розширення, поглиблення та систематизації знань, умінь і навичок учнів.

Підсумкова конференція проводиться як заключний етап вивчення певного розділу навчальної програми. Це може бути конференція з підбиття підсумків вивчення творчості одного письменника; окремого, великого за обсягом літературного твору, зі споріднених проблем різних навчальних предметів, тобто з міжпредметною тематикою.

Тематична конференція, як правило, проводиться з окремої актуальної теми науки, техніки, практики. Вона може стикуватися з навчальною програмою окремих предметів; зумовлюватись політичними чи соціально-економічними подіями, умовами розвитку суспільства у країні та за кордоном. До визначення теми конференції бажано залучати учнів, особливо старшокласників. Для цього доцільно провести анкетування чи усне опитування учнів. Один із можливих варіантів подається нижче.

Підготовку конференції, незалежно від її типу, можна умовно поділити на два етапи. На першому етапі визначаються тема конференції, ставляться мета та завдання; розробляється перелік питань, які розкривають тему (план); оголошуються конкурс на кращу доповідь і девіз конференції; розподіляються обов'язки між учнями; готуються виставочні матеріали, література, наочність. Другий етап підготовки до конференції характеризується більш інтенсивною діяльністю вчителя й учнів; уточнюється план конференції, визначаються її учасники (учні одного класу, паралельних класів), складається список рекомендованої літератури, оголошуються доповідачі та виступаючі, готується інформаційний стенд. На другому етапі центральною ланкою в підготовці конференції є її змістова сторона. У цьому плані першим помічником є вчитель, який надає допомогу учням, іншим учасникам конференції; переглядає зміст доповідей, аналізує їх; порівнює, співставляє, прогнозує можливі зіткнення різних точок зору, поглядів, переконань. Якщо визначаються опоненти доповідачів, то вони теж повинні заздалегідь ознайомитися зі змістом доповідей. При цьому переслідується мета виявлення наявності нової інформації, цікавих статистичних даних, фактів, прикладів з літератури та практичної діяльності, які мають узагальнюючий характер і сприяють підвищенню інтересу учнів до певного курсу навчального предмета, у т. ч. теми конференції.

Практика роботи загальноосвітніх навчальних закладів підтверджує, що доцільно проводити конференції з таких тем, які б дозволили використовувати знання учнів з кількох навчальних предметів. При цьому якість конференції підвищується завдяки об'єднанню зусиль учителів-предметників у її підготовці та проведенні.

Технологія проведення уроку-конференції така: оголошення теми, доповідей, співдоповідей, виступів; затвердження регламенту роботи; підтримка робочої атмосфери; концентрація уваги учнів на темі конференції, активізація навчально-пізнавальної діяльності учасників конференції; дотримання чіткої процедури її проведення; забезпечення позитивної установки на сприйняття змісту повідомлень, відповідного морального та психологічного мікроклімату, атмосфери поваги та довіри.

Підсумки конференції доцільно підбивати колективно, залучаючи учасників до оцінки її результативності, використовуючи думки та ідеї опонентів. Для оцінки ефективності конференції можна створити журі. У процесі відвідування та аналізу уроку-конференції доцільно враховувати такі параметри:

  • раціональність вибору теми конференції, постановки навчально-виховних цілей та завдань;
  • підготовка конференції (зміст доповідей, співдоповідей, виступів, рекомендацій, внесених доповідачами як результат самостійної творчої праці; ознайомлення учнів із запропонованою літературою, підготовка наочності та інших ілюстративно-демонстраційних матеріалів);
  • дотримання процедури проведення уроку-конференції (повідомлення теми, регламенту роботи; психологічний настрій на сприйняття та обговорення інформації учасниками конференції);
  • порядок і дисципліна учнів під час проведення конференції, зацікавленість у змісті доповідей та повідомлень;
  • зміст конференції (глибина, повнота розкриття теми; зміст окремих доповідей, читання напам'ять уривків, цитат з літературних джерел; використання наочності; ораторські здібності доповідачів, літературний стиль, грамотність і чистота мови);
  • ефективність конференції (формування світогляду учнів; поглиблення та розширення діапазону знань у даній галузі науки; формування навичок самостійної роботи з літературою та її аналізу; умінь писати доповіді, публічно виступати перед своїми однолітками та старшими; виховання почуття відповідальності; задоволення учнів від проведеної конференції).
docx
Додано
11 вересня
Переглядів
56
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку